PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


Енвайронменталізм в дії: як Африка бореться за чисте майбутнє?

Енвайронменталізм в дії: як Африка бореться за чисте майбутнє?

Сьогодні в наукових колах існує думка, що Африка є найбільш вразливим континентом до глобальних екологічних проблем і кліматичних змін. Причинами цього є не лише значна залежність господарства від погодних умов та низька адаптивна здатність до таких змін; досить часто навколишнє середовище в африканських країнах потерпає від згубного антропогенного впливу – нераціонального природокористування, неконтрольованої діяльності корпорацій, переважно видобувної промисловості, та відсутності законодавства й ефективного апарату примусу для того, щоб захистити довкілля.

Утім, незважаючи на численні проблеми, пов’язані з екологією, Африка також є одним із передових континентів у контексті боротьби за чисте довкілля. Свідченням чого є як масштабні проєкти з охорони біосфери та збереження природних екосистем, так і введення заборон на використання пластику та популяризація відновлювальних джерел енергії.

То чим же є Африка сьогодні – континентом майбутньої природньої катастрофи чи прикладом для передових держав нашої планети? З якими екологічними проблемами стикаються африканські країни та які методи застосовують у боротьбі з ними? І нарешті, чи має Африка шанси перемогти в боротьбі за чисте майбутнє? Про африканський енвайронменталізм розповідаємо далі.

Глобальні проблеми одного континенту

Африка відчуває на собі вплив численних проблем, пов’язаних із екологічними викликами сьогодення: деградація орних земель та ерозія ґрунтів, знеліснення, особливо в зоні тропічних лісів, зникнення рідкісних видів флори й фауни, у тому числі через браконьєрство, забруднення внутрішніх та океанічних вод і багато іншого – все це глобальні загрози, до яких африканські країни виявляються особливо чутливими.

Чи не найбільшим екологічним лихом Африки, руйнівні наслідки якого можна було спостерігати вже в другій половині ХХ ст., на сьогодні є опустелювання. Наступ пісків Сахари відбувається з рекордною швидкістю: протягом останніх 100 років площа Сахари збільшилася на 10% (за деякими даними, зростання становило від 11 до 18%). При цьому головними причинами того, що пустеля швидкими темпами відвойовує території в Сахелю, щороку просуваючись у середньому на 48 км на південь, є не тільки природні цикли, але й антропогенний вплив, насамперед неправильне впровадження іригаційних заходів у колоніальний період та інтенсифікація кочового скотарства. Найбільш болючим для регіону став період з кінця 1960-х рр. до 1984 р., коли кількість опадів зменшилася порівняно із середніми значеннями на 30%. Між 1970-ми і серединою 1980-х рр. від численних засух у регіоні загинуло понад 250 тис. осіб та 3,5 млн голів великої рогатої худоби.

Піщані пейзажі Сахари щороку відвойовують 48 км території у Сахелю. Live Science

Протягом ХХ ст. в регіоні Сахелю збільшилася частота повторюваності посух, що спричиняє значні втрати врожаю та негативно впливає на кочове скотарство. У свою чергу це змушує населення переселятися на південь у більш сприятливі регіони або змінювати вид діяльності через неможливість отримати достатній прибуток із землеробства або скотарства.

Опустелювання негативно впливає не лише на економічні показники, але й на політичну ситуацію в країнах регіону. Так, між різними етнічними групами збільшується напруга через суперництво за контроль над придатними природними ресурсами, від чого традиційно найбільше залежать кочівники. Зокрема, у 1990 р. повстання туарегів у Малі частково було зумовлене бажанням останніх мати рівний доступ до вод р. Нігер, в околицях якої скотарі традиційно проводять посушливу частину року.

Більше про Малі: Малійська криза: чим сьогодні живе одна з найбідніших держав Африки?

Крім того, вплив змін клімату в регіоні Сахари та Сахелю відчуває на собі не лише Африка. Піщані бурі, які двічі цього року виходили за межі континенту – у лютому хмара накрила Канари, а наприкінці червня пісок і пил із Сахари досяг Карибського басейну й США, – є наслідком зміни циклональної діяльності. І хоча загалом такі явища не є чимось незвичним, діяльність людини, зокрема неправильне земле- і водокористування, посилюють їхню частоту й інтенсивність.

Дослідження міжнародних організацій, присвячені вивченню впливу змін навколишнього середовища, дпють невтішні прогнози щодо майбутнього африканського континенту. Так, за даними Greenpeace, понад 180 млн осіб у Субсахарській Африці можуть померти від наслідків кліматичних змін до кінця ХХІ століття. І справа тут не лише в наступі пустель та зростанні температур, але й у зміні режиму випадіння опадів. Зокрема, у Східній Африці сформувався парадокс, за якого дощовий сезон внаслідок більш пізнього початку і більш раннього закінчення стає коротшим, проте водночас збільшується кількість сильних злив, що спричиняють смертоносні повені. Наприклад, у 2019 році внаслідок циклону Ідай у Мозамбіку та Зімбабве померло понад 1 тис. осіб, ще більше втратило свої домівки.

Актуальною для Центральної Африки, особливо для басейну річки Конго, залишається проблема знеліснення. Згідно з оцінками ФАО, хоча зменшення площі лісів у середньому у світі сповільнюється, в Африці ця тенденція є зворотною: якщо у 2000-2010 рр. континент втрачав 3,4 млн гектарів лісів щороку, то в 2010-2020 рр. цей показник становив уже 3,9 млн гектарів. Причин цього явища декілька: з одного боку, регіон багатий на цінні породи дерев, вирубка яких не контролюється; з іншого боку, у багатьох країнах, насамперед у ДРК, ведуть діяльність десятки іноземних багатонаціональних корпорацій, що займаються видобутком мінеральної сировини, вирубуючи при цьому «легені планети».

Зменшення площі тропічних лісів має ще один неочікуваний наслідок. Так, у 2016 р. регіон тропіків Африки (якщо умовно вважати його однією країною) став сумарно другим найбільшим емітентом СО2, випередивши США, які традиційно займають другу позицію в цьому рейтингу після Китаю. Цьому посприяло знеліснення, адже тропіки мають здатність вбирати значну частину вуглекислого газу з атмосфери. За інформацією Greenpeace, щорічно знеліснення в зоні тропічних лісів відповідає за одну п’яту частину викидів СО2, що більше, ніж всі літаки, потяги й автомобілі світу разом узяті.

Екологічна безпека для стабільності й процвітання

Водночас проблеми захисту довкілля вже давно перестали бути справою, важливою лише для екологів, неурядових організацій і профільних міністерств у відповідних країнах. Сьогодні питання екологічної безпеки безпосередньо впливають на соціальні настрої, внутрішній добробут та обличчя держав на міжнародній арені.

Однією з головних новин, що сколихнула світ протягом останніх кількох місяців, стало екологічне лихо, яке спіткало острівну державу в Індійському океані – Маврикій. Після того як 25 липня поблизу узбережжя на мілину сів японський танкер Wakashio, приблизно тисяча тонн нафти вилилася в довколишні води, що стало найбільшою катастрофою в історії острівної нації. Не дивлячись на світовий ажіотаж та нагальність ситуації, уряд Маврикію відзначився досить повільними діями. Лише після оголошення в країні 8 серпня режиму надзвичайної екологічної ситуації з’явилася можливість звернутися за допомогою до світової спільноти, насамперед Франції. Хоча пост-фактум уряд пообіцяв надати щомісячні виплати рибалкам у розмірі 10 200 маврикійських рупій (приблизно 7 300 грн), а також провести відповідне розслідування загибелі близько 50 дельфінів і китів, яких викинуло на узбережжя, населення країни та міжнародні партнери не пробачили Маврикію запізнілої реакції.

29 серпня та 12 вересня в столиці держави Порт-Луї пройшли масові протести (до 100 тис. людей), які зібрали невдоволених діями влади, що вимагали відставки чинного уряду. У той же час погіршилася й репутація країни на міжнародній арені: брак прозорості при прийнятті рішень щодо боротьби з виливом нафти підкреслив проблеми корупції в політичному істеблішменті (до речі, Маврикій лише нещодавно було внесено до чорного списку ЄС через незаконне відмивання грошей), а також загрожує політичній та економічній стабільності країни, яка стрімко втратила привабливість і довіру в очах іноземних туристів і інвесторів.

Вилив тисячі тонн нафти поблизу острова Маврикій в Індійському океані – одне з найбільш резонансних екологічних лих останнього десятиліття. FR24 News

Екологія також тісно пов’язана з проблемами безпеки, зокрема в Західній Африці, де в Нігерії місцеве населення вже багато років протестує проти нафтовидобувної діяльності західних корпорацій, таких як Chevron, British Petroleum, Exxon-Mobil та Shell, у дельті річки Нігер. Протягом десятиліть ці гіганти світового видобутку «чорного золота» не лише нещадно експлуатують цей район, не інвестуючи в розвиток локальної інфраструктури, але й наносять непоправну шкоду місцевій екології, у результаті чого забруднення водойм перешкоджає розвитку традиційних способів заробітку нігерійців – рибальства й сільського господарства. Як наслідок, у дельті Нігеру розгорнули діяльність повстанські групи, що здійснюють напади на об’єкти інфраструктури й танкери, займаються піратством і контрабандою нафти; сьогодні ці рухи становлять одну з головних безпекових проблем Нігерії поряд із терористичним угрупованням «Боко Харам».

Більше про ситуацію в Нігерії: Біафра: там, де сходить сонце

Екологічні зміни негативно впливають не лише на соціально-економічну ситуацію в окремих державах, але й стають вагомим чинником загострення міжетнічних протиріч та поширення діяльності радикальних груп. Зокрема, площа водної поверхні озера Чад, яке є важливим джерелом для забезпечення водою та засобами існування для понад 30 млн людей у чотирьох країнах – Нігері, Чаді, Камеруні та Нігерії, постійно зменшується під впливом кліматичних змін і нераціонального водокористування: уже до 2001 р. площа водойми скоротилася вп’ятеро, а сьогодні говорять про висихання в 26 разів. Раніше озеро, ситуацію навколо якого порівнюють із катастрофою Аральського моря, давало можливість займатися рибальством та годувати сім’ї народам, що живуть на його берегах (переважно це представники народності канурі); сьогодні ж через боротьбу за водні ресурси Чаду відбуваються міжетнічні зіткнення, а люди, що втратили можливість забезпечувати себе, легко піддаються впливу ісламістських і терористичних організацій, таких як «Боко Харам», і вступають до їхніх лав.

Екологічні проблеми також стають рушієм соціальних змін у регіоні. Мова йде про виникнення феномену так званих «екологічних» або «кліматичних мігрантів». За оцінками Світового банку, лише до 2050 р. кліматичні зміни можуть стати причиною переселення понад 86 млн людей у Субсахарській Африці. Особливо вразливими є країни зони Сахелю та Центральної Африки, а також країни з високою народжуваністю, такі як Нігерія, Ангола, Буркіна-Фасо, Уганда та інші. І хоча міграції, як правило, мають внутрішньоконтинентальний характер, варто також очікувати збільшення міграційних потоків до Європи й Північної Америки, для яких нова міграційна криза стане значним соціально-економічним і політичним викликом.

Маленькі кроки до чистого майбутнього

Існує думка, що африканці більше, ніж представники інших континентів, переймаються питаннями захисту навколишнього середовища, адже вже відчувають на собі наслідки змін екосистем і клімату, що впливають на соціальний і економічний добробут населення. Проте згадані вище випадки екологічних лих ставлять перед нами важливе питання: а чи дійсно африканські країни проводять політику, спрямовану на покращення екологічної ситуації? І якщо так, то чи є вона справді ефективною?

Одним із найбільш гучних та масштабних світових проєктів, що реалізуються в Африці сьогодні, є Велика зелена стіна. У 2007 році в рамках ініціативи, розпочатої Африканським Союзом, одинадцять африканських країн (Буркіна-Фасо, Джибуті, Еритрея, Ефіопія, Мавританія, Малі, Нігер, Нігерія, Сенегал, Судан і Чад) поставили за мету «посадити» зелену стіну довжиною 7 700 км і шириною 15 км та загальною площею 100 млн гектарів. Лісосмуга, що повинна зв’язати Дакар на Атлантичному узбережжі Африки з містом Джибуті на березі Червоного моря, має на меті зупинити наступ Сахари на південь. Але незважаючи на радісні заяви з приводу ходу реалізації проєкту, що лунають, насамперед, з Ефіопії, темпи «будівництва» Великої зеленої стіни залишають бажати кращого: дотепер  вдалося засадити лише 4% від запланованої території.

Ще одним проєктом, спрямованим на боротьбу зі знелісненням, є African Forest Landscape Restoration Initiative (AFR100), метою якого є засадити деревами 100 млн гектарів земель у Субсахарській Африці до 2030 року.

Проєкт Великої зеленої стіни є однією з найамбітніших африканських ініціатив у боротьбі зі знелісненням. The Circular

Важливим аспектом екологічної політики держав Африки залишається охорона рідкісних видів флори та фауни. Ключовим механізмом у цьому аспекті є створення національних природних парків, на території яких, у тому числі, ведеться діяльність із охорони тих представників рослинного і тваринного світу, які знаходяться на межі зникнення. Особливо популярні такі проєкти в Південній (ПАР, Ботсвана, Замбія) та Східній (Танзанія, Кенія) Африці, а також в окремих країнах на заході континенту (Сенегал).

Крім того, активною є боротьба з браконьєрством, яка вже дає свої плоди. Зокрема, за останні 6 років число випадків браконьєрства в Кенії скоротилося на 90%, а в ПАР за 5 років кількість вбивств носорогів знизилася більш ніж удвічі (з 1 215 випадків у 2014 р. до 594 у 2019 р.); також обнадійливі статистичні дані надходять із Намібії, Ботсвани, Замбії та інших країн регіону. Таке зменшення активності браконьєрів пов’язане з ефективною політикою урядів, складовою якої стало передусім збільшення термінів ув’язнення та підвищення штрафів за браконьєрство (наприклад, у Намібії штрафи зросли з 13 431 дол. до 1,8 млн дол.). Однак недоліком все ще залишається те, що влада бореться з наслідками проблеми, а не з її причинами, адже місцеве населення вимушене звертатися до вбивства тварин як способу заробітку у випадках, коли немає іншого шляху прогодувати себе й власну сім’ю. Цікаво, що в Кенії прогнозують зростання випадків браконьєрства в 2020 році як реакцію на пандемію, адже через скорочення туристичних потоків доходи місцевих від цієї галузі помітно скоротилися.

Заслуговує на увагу й політика держав Африки в контексті розвитку відновлювальної енергетики. Кліматичні ресурси континенту є особливо сприятливими для побудови вітрових і сонячних електростанцій; окремі річки також мають значний гідроенергетичний потенціал. З огляду на проблему забруднення повітря, в Африці набувають популярності екологічно чисті джерела енергії. Зокрема, у 2019 р. в Єгипті було відкрито фотоелектричну електростанцію Benban Solar Park, що може виробляти 1,8 ГВт електроенергії та забезпечувати енергією понад мільйон будинків. Інші великі сонячні електростанції розташовані в Руанді і Марокко, а в Танзанії діє стартап із обладнання будинків у сільській місцевості сонячними панелями. Крім того, у Кенії працюють великі геотермальна та вітрова електростанції. Тобто Африка цілком вірогідно може стати новим лідером у «зеленій енергетиці».

У 2019 році Єгипет завершив будівництво найбільшого сонячного хабу у світі – Benban Solar Park. pv magazine USA

Цікаво, що на думку українського африканіста Олександра Мішина Африка значно випереджає країни Заходу в захисті природи від пластику. На континенті використання пластикових пакетів вже заборонили в Беніні, Бурунді, Габоні, Кот-д’Івуарі, Камеруні, Еритреї, Кенії, Мадагаскарі, Малаві, Малі, Мавританії, Марокко, Конго, Руанді (заборона діє з 2008 року!), Сенегалі, Тунісі та Уганді. Останнім заборону на використання продукції, що містить пластик, увів уряд Танзанії. Водночас окремі країни, наприклад Сан-Томе і Принсіпі, проводять кампанії з очищення власної території від пластикових відходів, щоб зробити довкілля більш безпечним.

Незважаючи на помітний прогрес, на порядку денному Африки все ще стоять проблеми боротьби з небезпечними промисловими відходами іноземних підприємств, експлуатації рибних багатств, захисту водних ресурсів і багато інших. На превеликий жаль, у короткостроковій перспективі швидке їхнє вирішення не є можливим.

Чого бракує африканському енвайронменталізму?

Що ж перешкоджає Африці стати передовим континентом із запровадження концепції «сталого розвитку» вже сьогодні?

По-перше, це традиційні для континенту проблеми корупції, надмірної бюрократизації та повільного прийняття рішень, що є перепоною для швидкого впровадження ефективних норм у законодавство країн. Тому навіть якщо африканські країни представлені своїми лідерами на глобальних самітах, присвячених екологічним питанням, це ще не означає автоматичної швидкої імплементації рішень на батьківщині.

По-друге, країни Африки все ще лишаються залежними від співпраці з іноземними багатонаціональними корпораціями, які переважно працюють у гірничодобувній сфері. На жаль, континент в очах західних і навіть азійських компаній залишається все тим же «третім світом» та сировинним придатком, із якого можна нещадно викачувати ресурси, нехтуючи при цьому нормами законодавства, у тому числі в екологічній сфері. Так само й уряди країн, боячись втратити іноземних партнерів і хоч якісь доходи до державного бюджету (а нерідко ще й до власної кишені), не поспішають запроваджувати обмеження щодо діяльності таких компаній, а отже жертвують чистим довкіллям на користь особистої вигоди.

Незважаючи на регулярне проведення зустрічей на найвищому рівні, актуальною в Африці залишається проблема повільного впровадження рішень у сфері екології на національному рівні. Sahel Intelligence

По-третє, недоліком є недостатня співпраця державного і приватного секторів та неурядових організацій у сфері боротьби з екологічними проблемами. Часто робота згаданих структур є розрізненою і неузгодженою, що створює проблему фрагментованості екологічних ініціатив та недостатньої ефективності їхньої реалізації. Натомість більш тісне співробітництво різних організацій здатне породити більш комплексний підхід та охопити більш широкий діапазон проблем.

Нарешті, екологічне мислення африканців ще є недостатньо сформованим. Частково це пов’язане з бідністю й недостатньою освіченістю більшої частини населення або відсутністю обізнаності в конкретній сфері, що стосується необхідності захисту довкілля. Одночасно це є значним прорахунком урядів, адже навіть там, де на законодавчому рівні діють положення щодо посилення охорони природи, пересічні громадяни часто не розуміють причин запровадження відповідних норм, тому й не усвідомлюють потребу в їхньому дотриманні.

Що ж може допомогти Африці в більш швидкому просуванні до чистого майбутнього? З одного боку, потрібна інституціоналізація «зверху»: прийняття відповідних законів та розробка й реалізація проєктів на рівні Африканського Союзу й регіональних об’єднань, а також впровадження положень екологічного права на національному рівні. З іншого боку, важливими є також імпульси «знизу», тобто проведення освітньої роботи з населенням країн з метою популяризації екологічної свідомості серед громадян. І лише злагоджена й гармонійна співпраця на всіх рівнях стане запорукою успіху на шляху до формування африканського континенту сталого розвитку.

Авторка – Ірина Запорізька, експертка з країн Африки та Азії Аналітичного центру «ADASTRA»