Сьогодні в наукових колах існує
думка, що Африка є найбільш вразливим континентом до глобальних екологічних
проблем і кліматичних змін. Причинами цього є не лише значна залежність
господарства від погодних умов та низька адаптивна здатність до таких змін. Навколишнє середовище в африканських країнах досить сильно потерпає від згубного
антропогенного впливу: нераціонального природокористування, неконтрольованої
діяльності корпорацій, переважно видобувної промисловості, та відсутності
законодавства й ефективного апарату примусу для того, щоб захистити довкілля.
Утім, незважаючи на численні
проблеми, пов’язані з екологією, Африка також є одним із передових континентів
у контексті боротьби за чисте довкілля. Свідченням чого є як масштабні проєкти
з охорони біосфери та збереження природних екосистем, так і введення заборон на
використання пластику та популяризація відновлювальних джерел енергії.
То чим же є Африка сьогодні – континентом
майбутньої природньої катастрофи чи прикладом для передових держав нашої планети? Із якими екологічними проблемами зіштовхуються африканські країни та які методи
застосовують у боротьбі з ними? І нарешті, чи має Африка шанси перемогти в
боротьбі за чисте майбутнє? Про африканський енвайронменталізм розповідаємо
далі.
Глобальні проблеми одного
континенту
Африка відчуває на собі вплив
численних проблем, пов’язаних із екологічними викликами сьогодення: деградація
орних земель та ерозія ґрунтів, знеліснення (особливо в зоні тропічних лісів),
зникнення рідкісних видів флори й фауни, зокрема через браконьєрство,
забруднення внутрішніх та океанічних вод і багато іншого – усе це глобальні
загрози, до яких африканські країни виявляються особливо чутливими.
Чи не найбільшим екологічним
лихом Африки, руйнівні наслідки якого можна було спостерігати вже в другій
половині ХХ ст., на сьогодні є опустелювання. Наступ пісків Сахари відбувається
з рекордною швидкістю: протягом останніх 100 років площа Сахари збільшилася
на 10% (за деякими даними, зростання становило від 11 до 18%). При цьому
головними причинами того, що пустеля швидкими темпами відвойовує території в
Сахелю, щороку просуваючись у середньому на 48 км на південь, є не тільки
природні цикли, але й антропогенний вплив: насамперед неправильне впровадження
іригаційних заходів у колоніальний період та інтенсифікація кочового
скотарства. Найбільш болючим для регіону став період з кінця 1960-х рр. до 1984
р., коли кількість опадів зменшилася, як порівняти із середніми значеннями на 30%.
Між 1970-ми і серединою 1980-х рр. від численних засух у регіоні загинуло понад
250 тис. осіб та 3,5 млн голів великої рогатої худоби.
Піщані пейзажі Сахари щороку відвойовують 48 км території у Сахелю. Live Science
Протягом ХХ ст. в регіоні Сахелю
збільшилася частота повторюваності посух, що спричиняє значні втрати врожаю та
негативно впливає на кочове скотарство. Своєю чергою це змушує населення переселятися
на південь у більш сприятливі регіони або змінювати вид діяльності через
неможливість отримати достатній прибуток із землеробства або скотарства.
Опустелювання негативно впливає
не лише на економічні показники, але й на політичну ситуацію в країнах регіону.
Так, між різними етнічними групами збільшується напруга через суперництво за
контроль над придатними природними ресурсами, від чого традиційно найбільше
залежать кочівники. Зокрема, у 1990 р. повстання туарегів у Малі частково було
зумовлене бажанням останніх мати рівний доступ до вод р. Нігер, в околицях якої
скотарі традиційно проводять посушливу частину року.
Вас може зацікавити: Малійська
криза: чим сьогодні живе одна з найбідніших держав Африки?
Крім того, вплив змін клімату в
регіоні Сахари та Сахелю відчуває на собі не лише Африка. Піщані бурі, які
двічі цього року виходили за межі континенту – у лютому хмара накрила Канари, а
наприкінці червня пісок і пил із Сахари досяг Карибського басейну й США, – є
наслідком зміни циклональної діяльності. І хоча загалом такі явища не є чимось
незвичним, діяльність людини, зокрема неправильне земле- і водокористування,
посилюють їхню частоту й інтенсивність.
Дослідження міжнародних
організацій, присвячені вивченню впливу змін навколишнього середовища, дають
невтішні прогнози щодо майбутнього африканського континенту. Так, за даними Greenpeace,
понад 180 млн осіб у Субсахарській Африці можуть померти від наслідків
кліматичних змін до кінця ХХІ століття. І справа тут не лише в наступі пустель
та зростанні температур, але й у зміні режиму випадіння опадів. Зокрема, у
Східній Африці сформувався парадокс, за якого дощовий сезон внаслідок більш
пізнього початку і більш раннього закінчення стає коротшим, проте водночас
збільшується кількість сильних злив, що спричиняють смертоносні повені.
Наприклад, у 2019 році внаслідок циклону Ідай у Мозамбіку та Зімбабве померло
понад 1 тис. осіб, ще більше втратило свої домівки.
Читайте також: Економічний успіх Танзанії: секрети зростання та перспективи регіонального лідерства
Актуальною для Центральної
Африки, особливо для басейну річки Конго, залишається проблема знеліснення.
Згідно з оцінками
ФАО, хоча зменшення площі лісів у середньому у світі сповільнюється, в Африці
ця тенденція є зворотною: якщо у 2000-2010 рр. континент втрачав 3,4 млн
гектарів лісів щороку, то в 2010-2020 рр. цей показник становив уже 3,9 млн
гектарів. Причин цього явища декілька: з одного боку, регіон багатий на цінні
породи дерев, вирубка яких не контролюється; з іншого – у багатьох країнах,
насамперед у ДРК, ведуть діяльність десятки іноземних багатонаціональних
корпорацій, що займаються видобутком мінеральної сировини, вирубуючи при цьому
«легені планети».
Зменшення площі тропічних лісів
має ще один неочікуваний наслідок. Так, у 2016 р. регіон тропіків Африки (якщо
умовно вважати його однією країною) став
сумарно другим найбільшим емітентом СО2, випередивши США, які
традиційно займають другу позицію в цьому рейтингу після Китаю. Цьому посприяло
знеліснення, адже тропіки мають здатність вбирати значну частину вуглекислого
газу з атмосфери. За інформацією Greenpeace, щорічно знеліснення в зоні
тропічних лісів відповідає за одну п’яту частину викидів СО2, що
більше, ніж всі літаки, потяги й автомобілі світу разом узяті.
Екологічна безпека для
стабільності й процвітання
Водночас проблеми захисту довкілля
вже давно перестали бути справою, важливою лише для екологів, неурядових
організацій і профільних міністерств у відповідних країнах. Сьогодні питання
екологічної безпеки безпосередньо впливають на соціальні настрої, внутрішній
добробут та обличчя держав на міжнародній арені.
Однією з головних новин, що
сколихнула світ протягом останніх кількох місяців, стало екологічне лихо, яке
спіткало острівну державу в Індійському океані – Маврикій. Після того як 25
липня поблизу узбережжя на мілину сів японський танкер Wakashio, приблизно
тисяча тонн нафти вилилася в довколишні води, що стало найбільшою катастрофою в
історії острівної нації. Не дивлячись на світовий ажіотаж та нагальність
ситуації, уряд Маврикію відзначився досить повільними діями. Лише після
оголошення в країні 8 серпня режиму надзвичайної екологічної ситуації з’явилася
можливість звернутися за допомогою до світової спільноти, насамперед Франції. Хоча
постфактум уряд пообіцяв надати щомісячні виплати рибалкам у розмірі
10 200 маврикійських рупій (приблизно 7 300 грн), а також провести
відповідне розслідування загибелі близько 50 дельфінів і китів, яких викинуло
на узбережжя, населення країни та міжнародні партнери не пробачили Маврикію запізнілої
реакції.
Вам може сподобатися: Маврикій у центрі геополітичного протистояння в Індійському океані
29 серпня та 12 вересня в столиці
держави Порт-Луї пройшли масові протести (до 100 тис. людей), які зібрали
невдоволених діями влади, що вимагали відставки чинного уряду. У той же час
погіршилася й репутація країни на міжнародній арені: брак прозорості при
прийнятті рішень щодо боротьби з виливом нафти підкреслив проблеми корупції в
політичному істеблішменті (до речі, Маврикій лише нещодавно було внесено до
чорного списку ЄС через незаконне відмивання грошей), а також загрожує
політичній та економічній стабільності країни, яка стрімко втратила
привабливість і довіру в очах іноземних туристів і інвесторів.
Вилив тисячі тонн
нафти поблизу острова Маврикій в Індійському океані – одне з найбільш
резонансних екологічних лих останнього десятиліття. FR24 News
Екологія також тісно пов’язана з
проблемами безпеки, зокрема в Західній Африці, де в Нігерії місцеве населення вже
багато років протестує проти нафтовидобувної діяльності західних корпорацій, таких
як Chevron, British Petroleum, Exxon-Mobil та Shell,
у дельті річки Нігер. Протягом десятиліть ці гіганти світового видобутку
«чорного золота» не лише нещадно експлуатують цей район, не інвестуючи в
розвиток локальної інфраструктури, але й наносять непоправну шкоду місцевій
екології, у результаті чого забруднення водойм перешкоджає розвитку традиційних
способів заробітку нігерійців – рибальства й сільського господарства. Як
наслідок, у дельті Нігеру розгорнули діяльність повстанські групи, що
здійснюють напади на об’єкти інфраструктури й танкери, займаються піратством і
контрабандою нафти; сьогодні ці рухи становлять одну з головних безпекових
проблем Нігерії поряд із терористичним угрупованням «Боко Харам».
Більше про ситуацію в Нігерії:
·
Біафра:
там, де сходить сонце
Екологічні зміни негативно
впливають не лише на соціально-економічну ситуацію в окремих державах, але й стають
вагомим чинником загострення міжетнічних протиріч та поширення діяльності радикальних груп. Зокрема, площа водної
поверхні озера Чад, яке є важливим джерелом для забезпечення водою та засобами
існування для понад 30 млн людей у чотирьох країнах – Нігері, Чаді, Камеруні та
Нігерії, постійно зменшується під впливом кліматичних змін і нераціонального
водокористування: уже до 2001 р. площа водойми скоротилася вп’ятеро, а сьогодні
говорять про висихання в 26 разів. Раніше озеро, ситуацію навколо якого
порівнюють із катастрофою Аральського моря, давало можливість займатися рибальством
та годувати сім’ї народам, що живуть на його берегах (переважно це представники
народності канурі); сьогодні ж через боротьбу за водні ресурси Чаду
відбуваються міжетнічні зіткнення, а люди, що втратили можливість забезпечувати
себе, легко піддаються впливу ісламістських і терористичних організацій, таких
як «Боко Харам», і вступають до їхніх лав.
Екологічні проблеми також стають
рушієм соціальних змін у регіоні. Мова йде про виникнення феномену так званих
«екологічних» або «кліматичних мігрантів». За
оцінками
Світового банку, лише до 2050 р. кліматичні зміни можуть стати причиною
переселення понад 86 млн людей у Субсахарській Африці. Особливо вразливими є
країни зони Сахелю та Центральної Африки, а також країни з високою
народжуваністю, такі як Нігерія, Ангола, Буркіна-Фасо, Уганда та інші. І хоча
міграції, як правило, мають внутрішньоконтинентальний характер, варто також
очікувати збільшення міграційних потоків до Європи й Північної Америки, для
яких нова міграційна криза стане значним соціально-економічним і політичним
викликом.
Маленькі кроки до чистого
майбутнього
Існує думка, що африканці більше,
ніж представники інших континентів, переймаються питаннями захисту
навколишнього середовища, адже вже відчувають на собі наслідки змін екосистем і
клімату, що впливають на соціальний і економічний добробут населення. Проте
згадані вище випадки екологічних лих ставлять перед нами важливе питання: а чи
дійсно африканські країни проводять політику, спрямовану на покращення
екологічної ситуації? І якщо так, то чи є вона справді ефективною?
Цікаво знати: Урбанізаційні процеси в Африці: економічний потенціал та перспективи
Одним із найбільш гучних та масштабних
світових проєктів, що реалізуються в Африці сьогодні, є Велика зелена стіна. У
2007 році в рамках ініціативи, розпочатої Африканським Союзом, одинадцять африканських
країн (Буркіна-Фасо, Джибуті, Еритрея, Ефіопія, Мавританія, Малі, Нігер,
Нігерія, Сенегал, Судан і Чад) поставили за мету «посадити» зелену стіну
довжиною 7 700 км і шириною 15 км та загальною площею 100 млн гектарів.
Лісосмуга, що повинна зв’язати Дакар на Атлантичному узбережжі Африки з містом
Джибуті на березі Червоного моря, має на меті зупинити наступ Сахари на
південь. Але незважаючи на радісні заяви з приводу ходу реалізації проєкту, що
лунають, насамперед, з Ефіопії, темпи «будівництва» Великої зеленої стіни
залишають бажати кращого: дотепер вдалося засадити лише 4% від запланованої території.
Ще одним проєктом, спрямованим на
боротьбу зі знелісненням, є African Forest Landscape Restoration Initiative
(AFR100), метою якого є засадити деревами 100
млн гектарів земель у Субсахарській Африці до 2030 року.
Проєкт Великої
зеленої стіни є однією з найамбітніших африканських ініціатив у боротьбі зі
знелісненням. The Circular
Важливим аспектом екологічної
політики держав Африки залишається охорона рідкісних видів флори та фауни.
Ключовим механізмом у цьому аспекті є створення національних природних парків,
на території яких, у тому числі, ведеться діяльність із охорони тих представників
рослинного і тваринного світу, які знаходяться на межі зникнення. Особливо
популярні такі проєкти в Південній (ПАР, Ботсвана, Замбія) та Східній (Танзанія,
Кенія) Африці, а також в окремих країнах на заході континенту (Сенегал).
Крім того, активною є боротьба з
браконьєрством, яка вже дає свої плоди. Зокрема, за останні 6 років число
випадків браконьєрства в Кенії скоротилося
на 90%, а в ПАР за 5 років кількість вбивств носорогів знизилася
більш ніж удвічі (з 1 215 випадків у 2014 р. до 594 у 2019 р.); також
обнадійливі статистичні дані надходять із Намібії, Ботсвани, Замбії та інших
країн регіону. Таке зменшення активності браконьєрів пов’язане з ефективною
політикою урядів, складовою якої стало передусім збільшення термінів ув’язнення
та підвищення штрафів за браконьєрство (наприклад, у Намібії штрафи зросли
з 13 431 дол. до 1,8 млн дол.). Однак недоліком все ще залишається те, що
влада бореться з наслідками проблеми, а не з її причинами, адже місцеве
населення вимушене звертатися до вбивства тварин як способу заробітку у
випадках, коли немає іншого шляху прогодувати себе й власну сім’ю. Цікаво, що в
Кенії прогнозують зростання випадків браконьєрства в 2020 році як реакцію на
пандемію, адже через скорочення туристичних потоків доходи місцевих від цієї
галузі помітно скоротилися.
Читайте також: Сомалійський фактор у регіональній політиці Кенії
Заслуговує на увагу й політика
держав Африки в контексті розвитку відновлювальної енергетики. Кліматичні
ресурси континенту є особливо сприятливими для побудови вітрових і сонячних
електростанцій; окремі річки також мають значний гідроенергетичний потенціал. З
огляду на проблему забруднення повітря, в Африці набувають популярності
екологічно чисті джерела енергії. Зокрема у 2019 р. в Єгипті було відкрито
фотоелектричну електростанцію Benban Solar Park,
що може виробляти 1,8 ГВт електроенергії та забезпечувати енергією понад
мільйон будинків. Інші великі сонячні електростанції розташовані в Руанді і
Марокко, а в Танзанії діє стартап із обладнання будинків у сільській місцевості
сонячними панелями. Крім того, у Кенії працюють великі геотермальна та вітрова
електростанції. Саме тому Африка цілком вірогідно може стати новим лідером у
«зеленій енергетиці».
У 2019 році Єгипет
завершив будівництво найбільшого сонячного хабу у світі – Benban Solar Park. pv
magazine USA
Цікаво, що на думку
українського африканіста Олександра Мішина, Африка значно випереджає країни
Заходу в захисті природи від пластику. На континенті використання пластикових
пакетів вже заборонили в Беніні, Бурунді, Габоні, Кот-д’Івуарі, Камеруні,
Еритреї, Кенії, Мадагаскарі, Малаві, Малі, Мавританії, Марокко, Конго, Руанді
(заборона діє з 2008 року!), Сенегалі, Тунісі та Уганді. Останнім заборону на
використання продукції, що містить пластик, увів уряд Танзанії. Водночас окремі
країни (наприклад, Сан-Томе і Принсіпі), проводять кампанії з очищення власної
території від пластикових відходів, щоб зробити довкілля більш безпечним.
Незважаючи на помітний прогрес,
на порядку денному Африки все ще стоять проблеми боротьби з небезпечними
промисловими відходами іноземних підприємств, експлуатації рибних багатств,
захисту водних ресурсів і багато інших. На превеликий жаль, у короткостроковій
перспективі швидке їхнє вирішення не є можливим.
Чого бракує африканському
енвайронменталізму?
Що ж перешкоджає Африці стати
передовим континентом із запровадження концепції «сталого розвитку» вже
сьогодні?
По-перше, це традиційні для
континенту проблеми корупції, надмірної бюрократизації та повільного прийняття
рішень, що є перепоною для швидкого впровадження ефективних норм у
законодавство країн. Тому навіть якщо африканські країни представлені своїми
лідерами на глобальних самітах, присвячених екологічним питанням, це ще не
означає автоматичної швидкої імплементації рішень на батьківщині.
По-друге, країни Африки все ще
лишаються залежними від співпраці з іноземними багатонаціональними корпораціями,
які переважно працюють у гірничодобувній сфері. На жаль, континент в очах західних
і навіть азійських компаній залишається все тим же «третім світом» та
сировинним придатком, із якого можна нещадно викачувати ресурси, нехтуючи при
цьому нормами законодавства, зокрема в екологічній сфері. Так само й уряди
країн, боячись втратити іноземних партнерів і хоч якісь доходи до державного
бюджету (а нерідко ще й до власної кишені), не поспішають запроваджувати
обмеження щодо діяльності таких компаній, а отже жертвують чистим довкіллям на
користь особистої вигоди.
Незважаючи на
регулярне проведення зустрічей на найвищому рівні, актуальною в Африці
залишається проблема повільного впровадження рішень у сфері екології на
національному рівні. Sahel Intelligence
По-третє, недоліком є недостатня
співпраця державного й приватного секторів та неурядових організацій у сфері
боротьби з екологічними проблемами. Часто робота згаданих структур є
розрізненою й неузгодженою, що створює проблему фрагментованості екологічних
ініціатив та недостатньої ефективності їхньої реалізації. Натомість більш тісне
співробітництво різних організацій здатне породити більш комплексний підхід та
охопити більш широкий діапазон проблем.
Вам варто знати: «Гребля великого ефіопського відродження»: як проєкт-символ призвів до масштабної кризи на північному сході Африки?
Зрештою, екологічне мислення
африканців ще є недостатньо сформованим. Частково це пов’язане з бідністю й недостатньою
освіченістю більшої частини населення або відсутністю обізнаності в конкретній
сфері, що стосується необхідності захисту довкілля. Одночасно це є значним
прорахунком урядів, адже навіть там, де на законодавчому рівні діють положення
щодо посилення охорони природи, пересічні громадяни часто не розуміють причин
запровадження відповідних норм, тому й не усвідомлюють потребу в їхньому
дотриманні.
Що ж може допомогти Африці в
більш швидкому просуванні до чистого майбутнього? З одного боку, потрібна інституціоналізація
«згори»: прийняття відповідних законів та розробка й реалізація проєктів на
рівні Африканського Союзу й регіональних об’єднань, а також впровадження
положень екологічного права на національному рівні. З іншого боку, важливими є
також імпульси «знизу», тобто проведення освітньої роботи з населенням країн з
метою популяризації екологічної свідомості серед громадян. Лише злагоджена й гармонійна
співпраця на всіх рівнях стане запорукою успіху на шляху до формування африканського
континенту сталого розвитку.
Авторка – Ірина Запорізька,
експертка з країн Африки та Азії Аналітичного центру «ADASTRA»