PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

Енвайронменталізм в дії: як Африка бореться за чисте майбутнє?

Енвайронменталізм в дії: як Африка бореться за чисте майбутнє?

Сьогодні в наукових колах існує думка, що Африка є найбільш вразливим континентом до глобальних екологічних проблем і кліматичних змін. Причинами цього є не лише значна залежність господарства від погодних умов та низька адаптивна здатність до таких змін. Навколишнє середовище в африканських країнах досить сильно потерпає від згубного антропогенного впливу: нераціонального природокористування, неконтрольованої діяльності корпорацій, переважно видобувної промисловості, та відсутності законодавства й ефективного апарату примусу для того, щоб захистити довкілля.

Утім, незважаючи на численні проблеми, пов’язані з екологією, Африка також є одним із передових континентів у контексті боротьби за чисте довкілля. Свідченням чого є як масштабні проєкти з охорони біосфери та збереження природних екосистем, так і введення заборон на використання пластику та популяризація відновлювальних джерел енергії.

То чим же є Африка сьогодні – континентом майбутньої природньої катастрофи чи прикладом для передових держав нашої планети? Із якими екологічними проблемами зіштовхуються африканські країни та які методи застосовують у боротьбі з ними? І нарешті, чи має Африка шанси перемогти в боротьбі за чисте майбутнє? Про африканський енвайронменталізм розповідаємо далі.

Глобальні проблеми одного континенту

Африка відчуває на собі вплив численних проблем, пов’язаних із екологічними викликами сьогодення: деградація орних земель та ерозія ґрунтів, знеліснення (особливо в зоні тропічних лісів), зникнення рідкісних видів флори й фауни, зокрема через браконьєрство, забруднення внутрішніх та океанічних вод і багато іншого – усе це глобальні загрози, до яких африканські країни виявляються особливо чутливими.

Чи не найбільшим екологічним лихом Африки, руйнівні наслідки якого можна було спостерігати вже в другій половині ХХ ст., на сьогодні є опустелювання. Наступ пісків Сахари відбувається з рекордною швидкістю: протягом останніх 100 років площа Сахари збільшилася на 10% (за деякими даними, зростання становило від 11 до 18%). При цьому головними причинами того, що пустеля швидкими темпами відвойовує території в Сахелю, щороку просуваючись у середньому на 48 км на південь, є не тільки природні цикли, але й антропогенний вплив: насамперед неправильне впровадження іригаційних заходів у колоніальний період та інтенсифікація кочового скотарства. Найбільш болючим для регіону став період з кінця 1960-х рр. до 1984 р., коли кількість опадів зменшилася, як порівняти із середніми значеннями на 30%. Між 1970-ми і серединою 1980-х рр. від численних засух у регіоні загинуло понад 250 тис. осіб та 3,5 млн голів великої рогатої худоби.

Піщані пейзажі Сахари щороку відвойовують 48 км території у Сахелю. Live Science

Протягом ХХ ст. в регіоні Сахелю збільшилася частота повторюваності посух, що спричиняє значні втрати врожаю та негативно впливає на кочове скотарство. Своєю чергою це змушує населення переселятися на південь у більш сприятливі регіони або змінювати вид діяльності через неможливість отримати достатній прибуток із землеробства або скотарства.

Опустелювання негативно впливає не лише на економічні показники, але й на політичну ситуацію в країнах регіону. Так, між різними етнічними групами збільшується напруга через суперництво за контроль над придатними природними ресурсами, від чого традиційно найбільше залежать кочівники. Зокрема, у 1990 р. повстання туарегів у Малі частково було зумовлене бажанням останніх мати рівний доступ до вод р. Нігер, в околицях якої скотарі традиційно проводять посушливу частину року.

Вас може зацікавити: Малійська криза: чим сьогодні живе одна з найбідніших держав Африки?

Крім того, вплив змін клімату в регіоні Сахари та Сахелю відчуває на собі не лише Африка. Піщані бурі, які двічі цього року виходили за межі континенту – у лютому хмара накрила Канари, а наприкінці червня пісок і пил із Сахари досяг Карибського басейну й США, – є наслідком зміни циклональної діяльності. І хоча загалом такі явища не є чимось незвичним, діяльність людини, зокрема неправильне земле- і водокористування, посилюють їхню частоту й інтенсивність.

Дослідження міжнародних організацій, присвячені вивченню впливу змін навколишнього середовища, дають невтішні прогнози щодо майбутнього африканського континенту. Так, за даними Greenpeace, понад 180 млн осіб у Субсахарській Африці можуть померти від наслідків кліматичних змін до кінця ХХІ століття. І справа тут не лише в наступі пустель та зростанні температур, але й у зміні режиму випадіння опадів. Зокрема, у Східній Африці сформувався парадокс, за якого дощовий сезон внаслідок більш пізнього початку і більш раннього закінчення стає коротшим, проте водночас збільшується кількість сильних злив, що спричиняють смертоносні повені. Наприклад, у 2019 році внаслідок циклону Ідай у Мозамбіку та Зімбабве померло понад 1 тис. осіб, ще більше втратило свої домівки.

Читайте також: Економічний успіх Танзанії: секрети зростання та перспективи регіонального лідерства

Актуальною для Центральної Африки, особливо для басейну річки Конго, залишається проблема знеліснення. Згідно з оцінками ФАО, хоча зменшення площі лісів у середньому у світі сповільнюється, в Африці ця тенденція є зворотною: якщо у 2000-2010 рр. континент втрачав 3,4 млн гектарів лісів щороку, то в 2010-2020 рр. цей показник становив уже 3,9 млн гектарів. Причин цього явища декілька: з одного боку, регіон багатий на цінні породи дерев, вирубка яких не контролюється; з іншого – у багатьох країнах, насамперед у ДРК, ведуть діяльність десятки іноземних багатонаціональних корпорацій, що займаються видобутком мінеральної сировини, вирубуючи при цьому «легені планети».

Зменшення площі тропічних лісів має ще один неочікуваний наслідок. Так, у 2016 р. регіон тропіків Африки (якщо умовно вважати його однією країною) став сумарно другим найбільшим емітентом СО2, випередивши США, які традиційно займають другу позицію в цьому рейтингу після Китаю. Цьому посприяло знеліснення, адже тропіки мають здатність вбирати значну частину вуглекислого газу з атмосфери. За інформацією Greenpeace, щорічно знеліснення в зоні тропічних лісів відповідає за одну п’яту частину викидів СО2, що більше, ніж всі літаки, потяги й автомобілі світу разом узяті.

Екологічна безпека для стабільності й процвітання

Водночас проблеми захисту довкілля вже давно перестали бути справою, важливою лише для екологів, неурядових організацій і профільних міністерств у відповідних країнах. Сьогодні питання екологічної безпеки безпосередньо впливають на соціальні настрої, внутрішній добробут та обличчя держав на міжнародній арені.

Однією з головних новин, що сколихнула світ протягом останніх кількох місяців, стало екологічне лихо, яке спіткало острівну державу в Індійському океані – Маврикій. Після того як 25 липня поблизу узбережжя на мілину сів японський танкер Wakashio, приблизно тисяча тонн нафти вилилася в довколишні води, що стало найбільшою катастрофою в історії острівної нації. Не дивлячись на світовий ажіотаж та нагальність ситуації, уряд Маврикію відзначився досить повільними діями. Лише після оголошення в країні 8 серпня режиму надзвичайної екологічної ситуації з’явилася можливість звернутися за допомогою до світової спільноти, насамперед Франції. Хоча постфактум уряд пообіцяв надати щомісячні виплати рибалкам у розмірі 10 200 маврикійських рупій (приблизно 7 300 грн), а також провести відповідне розслідування загибелі близько 50 дельфінів і китів, яких викинуло на узбережжя, населення країни та міжнародні партнери не пробачили Маврикію запізнілої реакції.

Вам може сподобатися: Маврикій у центрі геополітичного протистояння в Індійському океані

29 серпня та 12 вересня в столиці держави Порт-Луї пройшли масові протести (до 100 тис. людей), які зібрали невдоволених діями влади, що вимагали відставки чинного уряду. У той же час погіршилася й репутація країни на міжнародній арені: брак прозорості при прийнятті рішень щодо боротьби з виливом нафти підкреслив проблеми корупції в політичному істеблішменті (до речі, Маврикій лише нещодавно було внесено до чорного списку ЄС через незаконне відмивання грошей), а також загрожує політичній та економічній стабільності країни, яка стрімко втратила привабливість і довіру в очах іноземних туристів і інвесторів.

Вилив тисячі тонн нафти поблизу острова Маврикій в Індійському океані – одне з найбільш резонансних екологічних лих останнього десятиліття. FR24 News

Екологія також тісно пов’язана з проблемами безпеки, зокрема в Західній Африці, де в Нігерії місцеве населення вже багато років протестує проти нафтовидобувної діяльності західних корпорацій, таких як Chevron, British Petroleum, Exxon-Mobil та Shell, у дельті річки Нігер. Протягом десятиліть ці гіганти світового видобутку «чорного золота» не лише нещадно експлуатують цей район, не інвестуючи в розвиток локальної інфраструктури, але й наносять непоправну шкоду місцевій екології, у результаті чого забруднення водойм перешкоджає розвитку традиційних способів заробітку нігерійців – рибальства й сільського господарства. Як наслідок, у дельті Нігеру розгорнули діяльність повстанські групи, що здійснюють напади на об’єкти інфраструктури й танкери, займаються піратством і контрабандою нафти; сьогодні ці рухи становлять одну з головних безпекових проблем Нігерії поряд із терористичним угрупованням «Боко Харам».

Більше про ситуацію в Нігерії:

·         Коли західне – це харам!

·         Біафра: там, де сходить сонце

Екологічні зміни негативно впливають не лише на соціально-економічну ситуацію в окремих державах, але й стають вагомим чинником загострення міжетнічних протиріч та поширення діяльності радикальних груп. Зокрема, площа водної поверхні озера Чад, яке є важливим джерелом для забезпечення водою та засобами існування для понад 30 млн людей у чотирьох країнах – Нігері, Чаді, Камеруні та Нігерії, постійно зменшується під впливом кліматичних змін і нераціонального водокористування: уже до 2001 р. площа водойми скоротилася вп’ятеро, а сьогодні говорять про висихання в 26 разів. Раніше озеро, ситуацію навколо якого порівнюють із катастрофою Аральського моря, давало можливість займатися рибальством та годувати сім’ї народам, що живуть на його берегах (переважно це представники народності канурі); сьогодні ж через боротьбу за водні ресурси Чаду відбуваються міжетнічні зіткнення, а люди, що втратили можливість забезпечувати себе, легко піддаються впливу ісламістських і терористичних організацій, таких як «Боко Харам», і вступають до їхніх лав.

Екологічні проблеми також стають рушієм соціальних змін у регіоні. Мова йде про виникнення феномену так званих «екологічних» або «кліматичних мігрантів». За оцінками Світового банку, лише до 2050 р. кліматичні зміни можуть стати причиною переселення понад 86 млн людей у Субсахарській Африці. Особливо вразливими є країни зони Сахелю та Центральної Африки, а також країни з високою народжуваністю, такі як Нігерія, Ангола, Буркіна-Фасо, Уганда та інші. І хоча міграції, як правило, мають внутрішньоконтинентальний характер, варто також очікувати збільшення міграційних потоків до Європи й Північної Америки, для яких нова міграційна криза стане значним соціально-економічним і політичним викликом.

Маленькі кроки до чистого майбутнього

Існує думка, що африканці більше, ніж представники інших континентів, переймаються питаннями захисту навколишнього середовища, адже вже відчувають на собі наслідки змін екосистем і клімату, що впливають на соціальний і економічний добробут населення. Проте згадані вище випадки екологічних лих ставлять перед нами важливе питання: а чи дійсно африканські країни проводять політику, спрямовану на покращення екологічної ситуації? І якщо так, то чи є вона справді ефективною?

Цікаво знати: Урбанізаційні процеси в Африці: економічний потенціал та перспективи

Одним із найбільш гучних та масштабних світових проєктів, що реалізуються в Африці сьогодні, є Велика зелена стіна. У 2007 році в рамках ініціативи, розпочатої Африканським Союзом, одинадцять африканських країн (Буркіна-Фасо, Джибуті, Еритрея, Ефіопія, Мавританія, Малі, Нігер, Нігерія, Сенегал, Судан і Чад) поставили за мету «посадити» зелену стіну довжиною 7 700 км і шириною 15 км та загальною площею 100 млн гектарів. Лісосмуга, що повинна зв’язати Дакар на Атлантичному узбережжі Африки з містом Джибуті на березі Червоного моря, має на меті зупинити наступ Сахари на південь. Але незважаючи на радісні заяви з приводу ходу реалізації проєкту, що лунають, насамперед, з Ефіопії, темпи «будівництва» Великої зеленої стіни залишають бажати кращого: дотепер вдалося засадити лише 4% від запланованої території.

Ще одним проєктом, спрямованим на боротьбу зі знелісненням, є African Forest Landscape Restoration Initiative (AFR100), метою якого є засадити деревами 100 млн гектарів земель у Субсахарській Африці до 2030 року.

Проєкт Великої зеленої стіни є однією з найамбітніших африканських ініціатив у боротьбі зі знелісненням. The Circular

Важливим аспектом екологічної політики держав Африки залишається охорона рідкісних видів флори та фауни. Ключовим механізмом у цьому аспекті є створення національних природних парків, на території яких, у тому числі, ведеться діяльність із охорони тих представників рослинного і тваринного світу, які знаходяться на межі зникнення. Особливо популярні такі проєкти в Південній (ПАР, Ботсвана, Замбія) та Східній (Танзанія, Кенія) Африці, а також в окремих країнах на заході континенту (Сенегал).

Крім того, активною є боротьба з браконьєрством, яка вже дає свої плоди. Зокрема, за останні 6 років число випадків браконьєрства в Кенії скоротилося на 90%, а в ПАР за 5 років кількість вбивств носорогів знизилася більш ніж удвічі (з 1 215 випадків у 2014 р. до 594 у 2019 р.); також обнадійливі статистичні дані надходять із Намібії, Ботсвани, Замбії та інших країн регіону. Таке зменшення активності браконьєрів пов’язане з ефективною політикою урядів, складовою якої стало передусім збільшення термінів ув’язнення та підвищення штрафів за браконьєрство (наприклад, у Намібії штрафи зросли з 13 431 дол. до 1,8 млн дол.). Однак недоліком все ще залишається те, що влада бореться з наслідками проблеми, а не з її причинами, адже місцеве населення вимушене звертатися до вбивства тварин як способу заробітку у випадках, коли немає іншого шляху прогодувати себе й власну сім’ю. Цікаво, що в Кенії прогнозують зростання випадків браконьєрства в 2020 році як реакцію на пандемію, адже через скорочення туристичних потоків доходи місцевих від цієї галузі помітно скоротилися.

Читайте також: Сомалійський фактор у регіональній політиці Кенії

Заслуговує на увагу й політика держав Африки в контексті розвитку відновлювальної енергетики. Кліматичні ресурси континенту є особливо сприятливими для побудови вітрових і сонячних електростанцій; окремі річки також мають значний гідроенергетичний потенціал. З огляду на проблему забруднення повітря, в Африці набувають популярності екологічно чисті джерела енергії. Зокрема у 2019 р. в Єгипті було відкрито фотоелектричну електростанцію Benban Solar Park, що може виробляти 1,8 ГВт електроенергії та забезпечувати енергією понад мільйон будинків. Інші великі сонячні електростанції розташовані в Руанді і Марокко, а в Танзанії діє стартап із обладнання будинків у сільській місцевості сонячними панелями. Крім того, у Кенії працюють великі геотермальна та вітрова електростанції. Саме тому Африка цілком вірогідно може стати новим лідером у «зеленій енергетиці».

У 2019 році Єгипет завершив будівництво найбільшого сонячного хабу у світі – Benban Solar Park. pv magazine USA

Цікаво, що на думку українського африканіста Олександра Мішина, Африка значно випереджає країни Заходу в захисті природи від пластику. На континенті використання пластикових пакетів вже заборонили в Беніні, Бурунді, Габоні, Кот-д’Івуарі, Камеруні, Еритреї, Кенії, Мадагаскарі, Малаві, Малі, Мавританії, Марокко, Конго, Руанді (заборона діє з 2008 року!), Сенегалі, Тунісі та Уганді. Останнім заборону на використання продукції, що містить пластик, увів уряд Танзанії. Водночас окремі країни (наприклад, Сан-Томе і Принсіпі), проводять кампанії з очищення власної території від пластикових відходів, щоб зробити довкілля більш безпечним.

Незважаючи на помітний прогрес, на порядку денному Африки все ще стоять проблеми боротьби з небезпечними промисловими відходами іноземних підприємств, експлуатації рибних багатств, захисту водних ресурсів і багато інших. На превеликий жаль, у короткостроковій перспективі швидке їхнє вирішення не є можливим.

Чого бракує африканському енвайронменталізму?

Що ж перешкоджає Африці стати передовим континентом із запровадження концепції «сталого розвитку» вже сьогодні?

По-перше, це традиційні для континенту проблеми корупції, надмірної бюрократизації та повільного прийняття рішень, що є перепоною для швидкого впровадження ефективних норм у законодавство країн. Тому навіть якщо африканські країни представлені своїми лідерами на глобальних самітах, присвячених екологічним питанням, це ще не означає автоматичної швидкої імплементації рішень на батьківщині.

По-друге, країни Африки все ще лишаються залежними від співпраці з іноземними багатонаціональними корпораціями, які переважно працюють у гірничодобувній сфері. На жаль, континент в очах західних і навіть азійських компаній залишається все тим же «третім світом» та сировинним придатком, із якого можна нещадно викачувати ресурси, нехтуючи при цьому нормами законодавства, зокрема в екологічній сфері. Так само й уряди країн, боячись втратити іноземних партнерів і хоч якісь доходи до державного бюджету (а нерідко ще й до власної кишені), не поспішають запроваджувати обмеження щодо діяльності таких компаній, а отже жертвують чистим довкіллям на користь особистої вигоди.

Незважаючи на регулярне проведення зустрічей на найвищому рівні, актуальною в Африці залишається проблема повільного впровадження рішень у сфері екології на національному рівні. Sahel Intelligence

По-третє, недоліком є недостатня співпраця державного й приватного секторів та неурядових організацій у сфері боротьби з екологічними проблемами. Часто робота згаданих структур є розрізненою й неузгодженою, що створює проблему фрагментованості екологічних ініціатив та недостатньої ефективності їхньої реалізації. Натомість більш тісне співробітництво різних організацій здатне породити більш комплексний підхід та охопити більш широкий діапазон проблем.

Вам варто знати: «Гребля великого ефіопського відродження»: як проєкт-символ призвів до масштабної кризи на північному сході Африки?

Зрештою, екологічне мислення африканців ще є недостатньо сформованим. Частково це пов’язане з бідністю й недостатньою освіченістю більшої частини населення або відсутністю обізнаності в конкретній сфері, що стосується необхідності захисту довкілля. Одночасно це є значним прорахунком урядів, адже навіть там, де на законодавчому рівні діють положення щодо посилення охорони природи, пересічні громадяни часто не розуміють причин запровадження відповідних норм, тому й не усвідомлюють потребу в їхньому дотриманні.

Що ж може допомогти Африці в більш швидкому просуванні до чистого майбутнього? З одного боку, потрібна інституціоналізація «згори»: прийняття відповідних законів та розробка й реалізація проєктів на рівні Африканського Союзу й регіональних об’єднань, а також впровадження положень екологічного права на національному рівні. З іншого боку, важливими є також імпульси «знизу», тобто проведення освітньої роботи з населенням країн з метою популяризації екологічної свідомості серед громадян. Лише злагоджена й гармонійна співпраця на всіх рівнях стане запорукою успіху на шляху до формування африканського континенту сталого розвитку.

Авторка – Ірина Запорізька, експертка з країн Африки та Азії Аналітичного центру «ADASTRA»