PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

Сомалійський фактор у регіональній політиці Кенії

Сомалійський фактор у регіональній політиці Кенії

Виведення американських військ, поступове послаблення діяльності місії Африканського Союзу, нова внутрішньополітична криза, активізація діяльності терористичного угруповання Аш-Шабааб – таким насиченим на події видався початок 2021 року для Сомалі. Ба більше, із кінця минулого року офіційне Могадішо вступило в нову фазу загострення відносин зі своїм південним сусідом – Кенією.

Офіційне Найробі вже давно є одним із ключових акторів у врегулюванні сомалійської кризи, у якій вбачає загрозу власній безпеці та територіальній цілісності. Необхідність протистояння ісламістам Аш-Шабааб, забезпечення таборів для сомалійських біженців, постійні дипломатичні перепалки та боротьба за потенційно нафтоносний шельф Індійського океану – такими стали нові реалії кенійської регіональної політики.

Які ж доленосні стежки привели Сомалі та Кенію до стану головних ворогів на Африканському Розі? Як це вплинуло на внутрішню й зовнішню політику Найробі? Та чи є перспективи для нормалізації кенійсько-сомалійських відносин? Про історичні передумови, головні виклики й поступ до діалогу між Кенією та Сомалі читайте в матеріалі.

Країни-сусіди з різною долею

Республіка Сомалі сьогодні є однією з failed state на карті Африки. При чому її нестабільність тягнеться від самого утворення країни, коли в 1960 році Італійське Сомалі й Британський Сомаліленд об’єднання в єдину державу. А вже через 9 років в результаті військового перевороту до влади прийшов диктатор Мохаммед Сіад Барре. Правитель із «сильною рукою» вибрав соціалістичний шлях розвитку, але поступова втрата підтримки Радянського Союзу, клановість сомалійського суспільства та провал «огаденської авантюри», що мала на меті реалізувати концепцію Великого Сомалі, поклали край режиму Барре в 1991 р. Згодом республіка пережила політичну дезінтеграцію, розпавшись на власне федеральний уряд у Могадішо, що виживає за рахунок іноземної підтримки, Сомаліленд, що має амбіції та перспективи до реального визнання незалежності, та декілька інших нестійких утворень і динамічну територію, підконтрольну угрупуванню Аш-Шабааб.

Більше про Сомалі: Громадянська війна у Сомалі: чи існує вихід?

Натомість Кенія виглядає таким собі острівцем стабільності не лише в Східній Африці, але й загалом на континенті, відомому проблемами міжетнічних протиріч, громадянських воєн та військових переворотів. Останнім масштабним збройним рухом у Кенії можна вважати повстання Мау-Мау в 1950-х роках, яке стало одним із символів боротьби за деколонізацію. Водночас чи не єдиним потрясінням у країні за останні роки стало анулювання результатів президентських виборів 2017 р. Проте в результаті проведення повторного голосування наприкінці того ж року Ухуру Кеніата підтвердив свою перемогу у змаганні за крісло глави держави.

Синім позначено держави Африканського Рогу. Разом із країнами коричневого кольору вони належвть до східноафриканського регіону. Worldmaps

Тим не менш, країна не стала винятком на загальноафриканському ландшафті, характерною рисою якого є трайбалізм. Хоча всього в Кенії мешкає понад 40 етнічних груп, провідну роль у її політичному житті де-факто відіграють чотири найбільших етноси: кікую, луя, луо та календжин. З огляду на таку етнічну картину у внутрішньополітичному житті країни прослідковується три яскраві тенденції. По-перше, це домінування етнічної групи кікуйю в політичному процесі, адже три з чотирьох президентів Кенії (Джомо Кеніата, Мваї Кібакі, Ухуру Кеніата) були вихідцями з цього етносу.

Читайте також: Країна року 2020: нова сторінка африканської демократії

По-друге, це протистояння етнічних груп кікую та луо, уособленням чого стало протиборство родин Кеніата та Одінга. Остання традиційно є опонентом першої, проте ніколи не перемагала: Огінга Одінга був першим віце-президентом Кенії, а його син – Раїла Одінга – тричі брав участь у президентських виборах, але завжди опинявся за спиною Ухури Кеніати. Крім того, у країні часто формуються етнічні коаліції: як правило, кікую мають підтримку луя, а луо – календжин. Проте існують і винятки. Так, представник календжин Даніель арап Мої був другим президентом Кенії та єдиним не-кікую на цій посаді. Також чинний заступник президента (посада, запроваджена замість віце-президента 2013 року) Вільям Руто є вихідцем з етносу календжин.

По-третє, для Кенії характерна так звана тиранія чисельності: оскільки виборці практично завжди голосують за кандидатів тієї ж етнічної групи, до якої належать самі, найбільші шанси бути обраними в парламент Кенії та на посаду глави держави існують у представників найчисельніших етносів, які відтісняють інші групи від процесу прийняття політичних рішень.

Хоча Кенії, на відміну від Сомалі, вдається зберігати стабільну централізовану державу, це не означає повну відсутність проблем. Протягом останніх тридцяти років Сомалі здобуло статус головного чинника нестабільності на Африканському Розі, і пов’язано це не лише з явищем політичної дезінтеграції держави на внутрішньому рівні та діяльністю ісламістського угруповання Аш-Шабааб. Безпекова загроза вже давно вийшла за межі кордонів цієї failed state, що не на жарт непокоїть країни-сусідки: Ефіопію, Джибуті та Кенію.

Хто підтримує сепаратизм?

Фактор сомалійської нестабільності особливо гостро стоїть у відносинах з офіційним Найробі, і причин для занепокоєння в кенійського уряду накопичилося більш ніж достатньо. Перш за все, варто згадати, що Північ Кенії історично була зоною проживання етносу сомалі, тому в епоху Сіада Барре також підпадала під концепцію Великого Сомалі. І хоча в сомалійського диктатора головний фокус уваги був зосереджений на регіоні Огаден, що в Ефіопії, загроза можливої війни з південним сусідом не була такою примарною, як здається на перший погляд. Тому в Кенії сомалійців сприймали як таких, що прагнуть возз’єднання з Сомалі, з огляду на що політика країни багато в чому була насильницькою по відношенню до сомалійської діаспори. Саме тому політична дезінтеграція Сомалі грає на руку Кенії: немає єдиного Сомалі, отже немає й претензій на нові завоювання.

Президент Кенії Ухуру Кеніата (праворуч) та президент Сомалі Мохамед Абдуллагі Мохамед (ліворуч) не знаходять порозуміння для врегулювання кризи двосторонніх відносин. Feisal Omar/Reuters

Тим не менш, насправді сомалійська криза принесла більше викликів, аніж позитиву для Найробі. Після падіння режиму Сіада Барре та початку громадянської війни на Північ Кенії прибуло велике число сомалійських біженців, що станом на 2021 р. становлять найбільшу категорію в країні (майже 275 тис. осіб). Це поставило уряд перед необхідністю побудови спеціальних таборів, надання гуманітарної допомоги тощо. Ба більше, збільшення чисельності представників етносу сомалі змінює етнічний розподіл у країні. Хоча сьогодні більшість сомалійців перебувають у статусі біженців, вони є потенційно впливовою силою, що протягом наступного десятиліття може заявити про свої права на участь у політичному житті Кенії.

Другою важливою проблемою є загроза внутрішній безпеці Кенії. Так, воєнізоване радикальне угрупування Аш-Шабааб неодноразово здійснювало терористичні акти на кенійському кордоні та навіть у столиці країни Найробі. Із метою зменшення терористичної загрози Кенія спільно з Ефіопією брала участь у введенні військ на територію Сомалі для придушення радикальних рухів, зокрема у 2011 році, після чого приєдналася до Місії Африканського Союзу в Сомалі (АМІСОМ). До сьогодні близько 4 тис. кенійських військових перебувають у Сомалі для забезпечення стабільності передусім на півдні країни. Звісно, така присутність сприймається урядом у Могадішо як втручання у внутрішні справи Сомалі, що не сприяє зменшенню напруги у відносинах між державами.

Вас може зацікавити: Маврикій у центрі геополітичного протистояння в Індійському океані

Крім того, федеральний уряд Сомалі звинувачує Кенію в підтримці сепаратизму в Джубаленді – території зі стратегічним портовим містом Кісмайо на кордоні двох країн, що є одним із осередків дезінтеграції країни. Мета офіційного Найробі полягає у створенні своєрідної маріонеткової держави для підтримки буферної зони на кордоні з нестабільним сусідом. За проєктом Кенії, Джубаленд, що є союзником першої в боротьбі з Аш-Шабааб, має стати територією, вільною від терористичної та екстремістської діяльності, а також стримувати потоки біженців до сусідніх країн, насамперед самої Кенії.

Джубаленд перетворюється на буферну зону між Кенією та політично нестабільним Сомалі. ISS

Позиції Кенії в Джубаленді спираються не лише на присутність військових, але й на політичну підтримку чинного президента цього утворення Ахмеда Мохамеда Іслама (Мадобе). Такий союз лише посилює відцентрові тенденції в самому Сомалі та створює додаткові перешкоди на шляху централізації влади на чолі з главою федерального уряду Мохамедом Абдуллагі (відомий як Фармаджо).

Сомалі зараз переживає внутрішньополітичну кризу, і мова йде не про те, що федеральний уряд виживає значною мірою завдяки підтримці миротворців Африканського Союзу та контролює лише столицю Могадішо й околиці. У грудні 2020 року в країні мали відбутися парламентські й президентські вибори, які, однак, спершу були перенесені на початок 2021 року, але так і не відбулися донині. Урешті решт, 12 квітня Мохамед Абдуллагі Мохамед оголосив про продовження своїх повноважень, які мали закінчитися 8 лютого, ще на два роки, обґрунтувавши таке рішення загрозами пандемії COVID-19, неможливістю досягти домовленості про порядок проведення виборів із різними територіями (насамперед, Джубалендом і Пунтлендом), а також зростанням терористичної діяльності Аш-Шабааб.

Натомість опозиція наголошує, що термін повноважень Мохамеда Абдуллагі Мохамеда закінчився, тому він не є легітимним главою держави; також лунають звинувачення в намаганні президента узурпувати владу. Разом із цим, користуючись політичною кризою, що склалася, Аш-Шабааб збільшує свої підконтрольні території, у тому числі за рахунок нападів і терористичних актів, що лише посилює замкнене коло нестабільності в Сомалі.

Про проблеми іншої африканської країни читайте тут: Малійська криза: чим сьогодні живе одна з найбідніших держав Африки?

На фоні цього погіршилися й відносини Сомалі з Кенією, що більше нагадує спроби офіційного Могадішо знайти винних у своїх негараздах деінде. Ще в грудні 2020 року офіційне Найробі було звинувачене у втручанні у внутрішні справи Сомалі, зокрема виборчий процес у Джубаленді, унаслідок чого останній відмовився від укладеної у вересні 2020 року угоди щодо проведення виборів у Сомалі, згідно з якою представники кланів мали обирати парламентарів, а вже парламент мав обрати президента республіки. Також уряд у Могадішо незадоволений підтримкою Кенії президента Джубаленду Ахмеда Мадобе, який натомість надав би перевагу бачити на цій посаді більш лояльного до центральної влади кандидата.

Крім того, 13-14 грудня президент Кенії Ухуру Кеніата прийняв президента Сомаліленду Мусу Біхі Абді, під час візиту якого було оголошено про намір відкрити кенійське консульство в Харгейсі – столиці самопроголошеної держави, а також про плани налагодження прямого авіасполучення між Найробі та Харгейсою.

Президент Сомаліленду Муса Біхі Абді (праворуч) уже має досвід призначення представників іноземних держав (на фото: з новопризначеним консулом Ефіопії в серпні 2020 року). Somaliland Standard

Такі кроки були сприйняті Сомалі як пряма підтримка сепаратизму з боку Кенії та порушення суверенітету, з огляду на що між державами було розірвано дипломатичні зв’язки з ініціативи Могадішо. Ще в жовтні 2020 року було відкликано посла Сомалі з Найробі та вислано главу кенійського представництва з Могадішо, що було пояснено підтримкою Кенією Джубаленду.

Крім виключно дипломатичних актів протесту, Сомалі також здійснює тиск на Кенію й в Оінших напрямах. Зокрема, ще в березні 2020 року було заборонено імпорт катового листя з Кенії – найпопулярнішого легкого наркотику в Сомалі, що переважно постачається з Кенії та Ефіопії. Хоча таке рішення було пояснене спробами обмежити розповсюдження захворюваності на COVID-19, імпорт із Ефіопії не постраждав, тому заборона на поставки кату з Кенії має політичне підґрунтя.

Також починаючи з 13 грудня 2020 року Сомалі заборонило видачу віз кенійським громадянам по прибутті в країну, що раніше дозволяло декільком десяткам тисяч кенійських робітників без проблем працювати в Сомалі та забезпечувало тісні інвестиційні зв’язки між країнами.

Дізнавайтеся більше: Проблема двомовності в Камеруні: забутий конфлікт, сепаратизм і нова спроба врегулювання

Однак і Кенія не збирається бути мовчазною стороною. На початку 2021 року офіційне Найробі заявило про намір закрити два табори для біженців Дадааб і Какума, на які припадало 225 тис. та 163 тис. біженців відповідно, більшість яких – із Сомалі. У свою чергу, це може загострити гуманітарну кризу в регіоні.

Зрештою не останнім пріоритетом є економічний чинник. Оскільки Кенія планує й надалі лишатися головним транспортним хабом на східному узбережжі Африканського Рогу, зміцнення ролі сомалійських портів може бути негативним фактором, тому контроль Джубаленду над портом Кісмайо є вигідним для Найробі. Крім того, ключовим аспектом розбіжностей у двосторонніх відносинах Кенії та Сомалі залишається енергетичний фактор, а саме – перспективи нафтовидобутку на шельфі Індійського океану.

Конфлікт за шельф: Cherchez le pétrole

Тривалий час відносини між Кенією та Сомалі ускладнюються наявністю територіального спору за акваторії Індійського океану, яка, за оцінками, є багатою на поклади вуглеводнів. Оскільки між сторонам немає угоди про делімітацію морського кордону, кожна країна проводить його відповідно до своїх інтересів, таким чином претендуючи на більшу акваторію та більшу частину континентального шельфу. Так, Сомалі стверджує, що морський кордон повинен бути продовженням лінії південно-східного сухопутного кордону. Натомість Кенія стверджує, що кордон повинен проходити по широтній лінії. Таким чином, утворюється спірна зона площею понад 100 тис. км кв.

Карта спірного району в Індійському океані між Кенією та Сомалі. AFP

З юридичної точки зору, спір розпочався у 2014 році, коли Сомалі звернулося до Міжнародного суду з питання врегулювання морського кордону між сторонами. Першочергово слухання мали відбутися ще восени 2019 року, проте вони відкладалися декілька разів з огляду на прохання кенійської сторони. Востаннє розгляд справи був призначений на період 15-24 березня 2021 року, проте перед початком процедури уряд Кенії заявив про вихід із цього процесу та намір подати скаргу до Ради Безпеки ООН, непостійним членом якої вона є на сьогодні.

Іншим деструктивним фактором у відносинах стало рішення офіційного Могадішо розпочати розвідку нафтових і газових районів та визначення блоків для майбутнього проведення аукціону. Як наслідок, у 2019 році було укладено угоду з Royal Dutch Shell та Exxon Mobil вартістю 1,7 млн дол. на оренду нафтогазових блоків терміном на 30 років. Реакцією офіційного Найробі на такі дії стало відкликання свого посла в Могадішо.

Цікаво знати: Протести в Гамбії: чому народ хоче повернення диктатора?

Водночас федеральний уряд Сомалі не збирається зупинятися на цій співпраці. Так, наприкінці січня 2020 р. президент Мохамед Абдуллагі Мохамед запросив Туреччину до проведення спільних розвідувальних робіт у територіальних водах країни; у свою чергу, президент Реджеп Тайїп Ердоган схвально відгукнувся на таку пропозицію, зазначивши, що турецька сторона зробить відповідні кроки для втілення слів у дію. І хоча поки що конкретних результатів співпраці немає, така активність свідчить про далекоглядність планів Сомалі в розвитку нафтогазового сектору, у тому числі в спірному районі.

Висновки й перспективи: чи є простір для кенійсько-сомалійського діалогу?

Відносини між Могадішо та Найробі поступово погіршувалися протягом останніх десяти років, щоразу досягаючи нового піку загострення. За цей час ні двосторонні формати переговорів, ні форуми Міжурядового органу з розвитку Східної Африки (ІГАД) чи Африканського Союзу, ні засідання Міжнародного суду не змогли стати ефективними майданчиками для переговорів між сторонами. І здається, що спроби Кенії та Сомалі порозумітися поставлені на паузу, принаймні поки що.

Тим не менш, кенійсько-сомалійські відносини не повинні стати причиною нової ескалації на Африканському Розі. Так, занепокоєння викликає поступове самоусунення міжнародної спільноти від врегулювання сомалійської кризи. Зокрема 15 січня 2021 року було завершено виведення американських сил із Сомалі. Також однією з ключових подій має стати виведення сил Місії Африканського Союзу в Сомалі (АМІСОМ) (до неї входять і кенійські військові), мандат якої вже було продовжено з 28 лютого до грудня цього року. З огляду на нестабільну безпекову ситуацію та політичну кризу, усе більше представників й ООН, й АС, й уряду Могадішо говорять про необхідність не виведення сил АМІСОМ, а переформатування мандату місії задля більш широкої участі в постконфліктному відновленні в Сомалі. Цілком можливо, що й Кенія висловить бажання долучитися до нового багатостороннього формату співпраці, адже країна вже інвестує в інфраструктурну відбудову в Сомалі.

Президент Мохамед Абдуллагі робить ставку на Туреччину як перспективного союзника Сомалі. Ali Ekeyılmaz/Daily Sabah

Тим не менше, для перезавантаження співробітництва потрібна політична воля обох сторін. Натомість сьогодні можна бачити формування кількох блоків інтересів іноземних держав у Сомалі. З одного боку, можна розглядати кенійсько-ефіопський альянс, що зацікавлений у підтримці роздробленості свого сусіда для блокування відродження проєкту Великого Сомалі та забезпечення безпеки на своїх кордонах. Також такі країни, як ОАЕ та Єгипет, неофіційно підтримують зв’язки з Сомалілендом як перспективно більш життєздатним державним утворенням. З іншого боку, турецько-катарський альянс останніми роками посилив свої позиції в Сомалі. Так, у 2017 році завершено будівництво Туреччиною військової бази в Могадішо, на якій турецькі військові радники тренують солдат армії Сомалі для боротьби проти Аш-Шабааб. Крім того, перспективною сферою співпраці між Анкарою та Могадішо є видобуток вуглеводнів на шельфі Індійського океану.

З огляду на зростання іноземного втручання перспективи «африканського вирішення африканської проблеми» в Сомалі виглядають більш примарними, тому слід очікувати, що найближчими роками Кенія не тільки не зможе повністю врегулювати проблемні питання з Сомалі, але й, вірогідно, залишиться сам на сам із безпековими загрозами на кордоні з неспокійним сусідом.

Авторка – Ірина Запорізька, експертка з країн Африки Аналітичного центру ADASTRA