На шляху до стабільності та єднання: що загрожує проведенню виборів у Лівії

24 грудня 2021 року має відбутися одна з найбільш довгоочікуваних подій для регіону Близького Сходу та Північної Африки – перші в історії Лівії парламентські та президентські вибори, завдання яких – покласти край хаосу та нестабільності, у які поринула країна внаслідок Арабської весни та повалення режиму Муаммара Каддафі у 2011 році.

Однак чим ближче держава наближається до омріяної дати, тим більше питань виникає щодо проведення життєво важливого для лівійського народу волевиявлення. Замість уже вирішених суперечок з’явилися нові, не менш гострі проблеми, зокрема щодо процедури проведення голосування, вимог до потенційних кандидатів на пост глави держави, розподілу представництва від різних регіонів країни та багато іншого.

Ситуація ускладнюється й присутністю на території держави багатьох зовнішніх акторів, які підтримували протиборчі сторони конфлікту, а нині прагнуть максимально реалізувати власні інтереси та закріпити свій вплив у країні. Усе це ставить під питання мирний процес, що триває багато років, однак дотепер не приніс відчутних результатів. Про актуальні виклики й перспективи остаточного врегулювання в Лівії говоримо далі.

Шлях до виборів

Проведення перших виборів в історії Лівії, що втратила стабільність ще після усунення Каддафі й перебуває в стані громадянської війни впродовж останніх 6 років, стало можливим завдяки формуванню 10 березня 2021 року спільного уряду, який об’єднав протиборчі сторони в країні – Уряд національної єдності в Триполі та уряд, базований у місті Тобрук у східному регіоні Кіренаїка.

Перехідний уряд було сформовано як міжнародно визнаний орган керівництва Лівії, тому передача влади відбулася від глави Уряду національної єдності Фаїза аль-Сараджа, який до того був визнаний ООН. Прем’єр-міністром перехідного правління було обрано Абдель Гаміда Дбейбу – впливового бізнесмена із західного портового міста Місрат, який також займав високі посади за часів Каддафі. Натомість головою президентської ради, що складається з трьох осіб, призначено дипломата, експосла в Греції Мухаммеда аль-Манфі.

Тимчасовий прем’єр-міністр Лівії Абдель Гамід Дбейба. Gregorio Borgia/Reuters

Головною метою формування перехідного уряду стало створення політично сприятливої кон’юнктури для проведення виборів у грудні 2021 року. Для цього потрібно було не лише забезпечити відносну стабільність і безпеку в країні, зокрема шляхом дотримання режиму припинення вогню, але й звести до спільного знаменника інтереси кількох політичних (і збройних) конкурентів, насамперед визнаного з боку ООН Уряду національної єдності, що контролює захід держави та сил зі східної частини Лівії на чолі з фельдмаршалом Халіфою Хафтаром, який підпорядковується Палаті представників.

Упродовж тривалого часу основною перепоною на шляху своєчасного проведення виборів була відсутність законодавчої бази. Така база з’явилася лише восени 2021 року, проте вона ж породила нові спори між законодавчими органами східної та західної частин розділеної країни – відповідно Палатою представників та Вищою державною радою, адже прийняті окремо кожною зі сторін законопроєкти мають відмінності, у тому числі в частині вимог до кандидатів у президенти.

Ситуація в Лівії станом на 2021 рік: зеленим позначені території під владою Уряду національної єдності Сараджа, червоним – землі під контролем Хафтара та Палати представників. Wikimedia

Так, закон про президентські вибори, прийнятий Палатою представників ще 10 вересня, не було затверджено Вищою державною радою, яка 4 жовтня схвалила свій закон про президентські та парламентські вибори. Основна різниця полягає в тому, чи дозволяти військовим, навіть колишнім, брати участь у змаганні за крісло глави держави; остання згадана постанова виключає таку можливість, що вірогідно пов’язано з бажанням не допустити до участі Халіфу Хафтара, який уже заявив про намір балотуватися та тимчасово склав свої повноваження командувача Лівійською національною армією.

Такі протиріччя між заходом і сходом Лівії вже не вперше гостро постають у перехідний період. 21 вересня базована на сході Палата представників проголосувала за висловлення вотуму недовіри перехідному уряду на чолі з прем’єр-міністром Абдель Гамідом Дбейбою. Приводом для цього голосування, яке підтримали 89 зі 113 парламентарів, стало неприйняття Вищою державною радою закону про проведення виборів, який перед цим ратифікувала Палата представників, і який уможливлював участь Халіфи Хафтара в передвиборчій гонці.

Більше про події в країні: Туреччина, Росія чи ООН: хто зайвий у лівійському трикутнику?

Водночас продовжуються дебати щодо дати проведення волевиявлення. На початковому етапі планувалося, що голосування на парламентських і президентських виборах відбудуться одночасно, тобто 24 грудня цього року. Проте наприкінці літа та на початку осені почали лунати пропозиції щодо розділення цих процесів і перенесення дати одного з голосувань на термін від одного місяця до більше ніж року. Зокрема, 5 жовтня Палата представників заявила, що вибори парламентарів до спільного законодавчого органу влади буде перенесено на січень 2022 року. Усе це створює додаткову невизначеність щодо того, чи відбудеться взагалі будь-яке волевиявлення.

Хто він – ідеальний кандидат?

Іншою проблемою, із якою стикається Лівія сьогодні, є «вибір» кандидата, що зможе очолити країну в ненайпростіші для неї часи. Перед майбутнім очільником лівійського народу постане низка надзвичайно складних завдань: забезпечити мир і стабільність у державі, стати гарантом припинення й неповторення громадянської війни, знайти шляхи для відновлення зруйнованої економіки та розумно розпоряджатися її природними багатствами, і, зрештою, – об’єднати країну, що вже кілька років розколота регіональними протистояннями, протиріччями політичних ідеологій та втручанням зовнішніх акторів.

Тиск щодо вибору «ідеального кандидата» тим більший, адже саме неузгоджений транзит влади у 2014 році спричинив остаточний розкол країни та появу кількох протиборчих урядів. Так само відсутність такої постаті сьогодні може звести нанівець багаторічні зусилля щодо мирного врегулювання, якого вдалося досягти зусиллями як внутрішніх, так і зовнішніх гравців.

Хоча повний список учасників гонки за президентське крісло ще продовжує формуватися, імена кількох претендентів уже відомі. Насамперед варто окреслити перспективи участі фельдмаршала Хафтара, який має право балотуватися на вибори лише за законом, прийнятим Палатою представників, адже склав свої повноваження 23 вересня, тобто за 3 місяці до проведення голосування, а не за два роки, як того вимагає Вища державна рада. Це означає, що якщо колізія між законодавчими актами східної і західної Лівії не буде усунена, то військовий не зможе претендувати на посаду глави держави.

Читайте також: Лівійська криза: хто стоїть за військовою потугою генерала Хафтара?

Крім того, важливо, що тимчасовий прем’єр-міністр Дбейба не може брати участь у виборах відповідно до плану мирного врегулювання ООН. Проте в разі його участі, цілком вірогідно, що ця кандидатура мала б підтримку серед вагомої частини населення.

Також про намір очолити країну оголосив син колишнього лідера Джамахірії – Саїф аль-Іслам Каддафі. Хоча ще у своєму першому за багато років інтерв’ю влітку цього року Саїф аль-Іслам гучно заявив про своє прагнення відновити політичну справу свого батька та повернути Лівії втрачену єдність, фактично вже до кінця літа він зник із політичного обрію, коли на перший план вийшли внутрішньолівійські міжусобиці. Утім, скидати з рахунків Саїфа аль-Іслама поки що зарано, оскільки він має підтримку серед певної частини громадян, які тужать за процвітанням епохи Каддафі. Водночас більш реалістично виглядає сценарій того, що участь даного кандидата лише сприятиме розпорошенню голосів, аніж його перемозі та поверненню сім’ї Каддафі до влади.

Саїф аль-Іслам, син Муаммара Каддафі, має намір узяти участь у президентських виборах у Лівії. На фото: Саїф аль-Іслам у Триполі 23 серпня 2011 р. Paul Hackett/Reuters

Іншим кандидатом на виборах є колишній міністр внутрішніх справ Уряду національної єдності Фатхі Башага, завдяки чому може здобути необхідну підтримку міжнародної спільноти, зокрема держав ЄС. У фокусі його уваги перебуває економічне відновлення країни, що нерозривно пов’язане із гарантуванням безпеки.

Тим не менше, найбільш перспективним кандидатом у президенти виглядає Агіла Салех – колишній спікер Палати представників, який склав свої повноваження наприкінці вересня, що дозволить йому офіційно висувати свою кандидатуру. Цей політик є більш компромісним претендентом, оскільки хоч і представляє схід країни, проте сприймається на заході більш позитивно, ніж інші діячі, зокрема вже згаданий Халіфа Хафтар. До того ж Агіла Салех уже показував свою готовність співпрацювати, у тому числі з Фатхі Башагою під час балотування на посади тимчасових прем’єр-міністра та президента в перехідний період.

Однак чи зможе такий компромісний кандидат принести бажану стабільність і врегулювати довготривалий громадянський конфлікт? Це запитання залишається риторичним, адже панує думка, що об’єднати розколоту країну зможе лише керівник із сильною рукою. Особливо актуальним це твердження є в контексті Лівії, яка існувала як єдина, відносно стабільна й процвітаюча держава в часи багаторічного правління Муаммара Каддафі, а після його смерті поринула в хаос та територіальний розкол.

Спікер Палати представників Агіла Салех стане одним із кандидатів на президентських виборах у Лівії. Esam Omran Al-Fetori/Reuters

Саме в такого нового сильного правителя й вірили Франція, ОАЕ, Єгипет, Саудівська Аравія, Росія та інші країни, що робили ставку на фельдмаршала Халіфу Хафтара. Однак, здається, ця ставка не зіграла: після блискавичного наступу на Триполі сили Лівійської національної армії перейшли радше на оборонні позиції, а союз тоді ще Уряду національної єдності з Туреччиною укріпив позиції останнього.

Детальніше за темою: Лівія та Туреччина: новий союз, що змінить Східне Середземномор’я

Водночас, хоча Агіла Салех і має попередньо найбільші шанси на те, щоб бути обраним новим главою лівійської держави, адже поки найбільше задовольняє всі сторони та представників усіх регіонів, його правління може не загоїти наболілі рани на тілі країни. Насамперед мова йде про міжрегіональні суперечності між заходом та сходом держави, які виступають основними протиборчими силами в громадянській війні. Тому надважливим завданням є створення нових інституцій, які матимуть довіру серед усіх ключових акторів у Лівії та на міжнародній арені.

Іноземні сили в Лівії

Поряд із проблемою проведення виборів та пошуку ідеального кандидата, який би міг бути обраним на посаду глави держави та завершити період багатовладдя в Лівії, актуальним залишається питання присутності іноземних сил у країні та підтримки зовнішніми акторами різних сторін протистояння. Вирішення цього питання стало одним із пріоритетних завдань Уряду національної єдності Сараджа, проте виконати його так і не вдалося.

Так, за оцінками ООН на території Лівії перебувають близько 20 тис. іноземних бійців із Туреччини, Росії, Сирії, Судану та інших країн, беручи участь у проксі-війні за підтримки багатьох інших держав. Виведення цих сил повинно стати ключовим фактором забезпечення режиму припинення вогню в Лівії, а також пошуку компромісу між усіма сторонами. Ба більше, іноземна присутність у країні ставить під питання проведення народного волевиявлення та його легітимність, а у випадку проведення голосування – визнання результатів та мирне формування нової влади.

Хоча ООН та низка держав неодноразово наголошували на необхідності виведення всіх найманців із Лівії, досягти домовленості щодо цього процесу так і не вдалося. Тільки на початку жовтня під час переговорів у форматі «5+5» під егідою ООН у Женеві було розроблено план щодо поступового виведення найманців і всіх груп нелівійських сил із країни, який було позитивно сприйнято міжнародною спільнотою. Однак поки що дані домовленості лишаються на папері.

Цікаво знати: День Африки 2021: головні події континенту за минулий рік

Водночас не всі країни планують виводити свої сили з Лівії навіть офіційно. Так, нагадаємо, що Туреччина, яка підписала угоди про військове співробітництво з Урядом національної єдності в листопаді 2019 року, стверджує, що її сили перебувають на території держави цілком легітимно, а тому не повинні підпадати під будь-які плани про виведення найманців. Натомість очікується, що присутність Туреччини в Лівії буде лише розширюватися, а отже є велика ймовірність і того, що сили інших зовнішніх акторів також не будуть виведені повністю, принаймні неофіційно.

Тим не менше, значна частина великих гравців підтримує проведення виборів у Лівії, оскільки це може стати впевненим кроком до того, щоб ця країна зникла з карти конфліктів як ще одна точка нестабільності в стратегічно важливому регіоні Близького Сходу та Північної Африки. Тому одним із можливих шляхів, до яких вдадуться США та їхні європейські союзники для забезпечення цього сценарію, може стати тиск на інші країни щодо виведення всіх іноземних сил.

Висновки й перспективи

24 грудня 2021 року дійсно може стати доленосним днем для лівійського народу, що вже 10 років живе в умовах нестабільності та громадянської війни. Проте чим менше часу залишається до дня проведення голосування, тим більше невирішених проблем накопичується в державі: від розробки законодавчої бази й досягнення компромісу між заходом і сходом країни до розподілу багатих природних ресурсів і пошуку надійних союзників на міжнародній арені.

Однак найбільш актуальним питанням на сьогодні залишається те, хто очолить державу в найбільш непрості для неї часи, взявши на себе відповідальність об’єднати Лівію після затяжного періоду внутрішнього розбрату. Додатково ускладює цей процес численна іноземна присутність у країні – як заявлена офіційно, так і на рівні найманців.

Тому перед Триполі в період після 24 грудня стоятиме завдання не лише знайти внутрішній компроміс, але й зуміти домовитися із зовнішніми гравцями, що мають свої інтереси в цій країні. І лише за таких умов мирний процес щодо врегулювання лівійської кризи може стати успішним у довгостроковій реальній перспективі, а не тільки на папері зі штампом ООН.

Авторка – Ірина Запорізька, експертка з країн Африки Аналітичного центру ADASTRA

Вам сподобалася ця стаття? Тоді ви можете підтримати нас на Patreon, щоб у майбутньому виходило ще більше якісної аналітики про політичні процеси в усіх куточках світу.