Національна свідомість та політика памʼяті в Мексиці

Упродовж другої половини 2022 р. в Україні на тлі пошуку міжнародної підтримки в протидії російській агресії активізувалися розмови про необхідність налагодження відносин із глобальним Півднем – країнами Латинської Америки, Африки та Південно-Східної Азії.

Однією з найбільш важливих країн Латинської Америки є Мексика. Для того, щоб Україна могла доносити свою позицію до цієї держави, потрібно вибудовувати таку комунікацію, яка буде зрозумілою її громадянам. У свою чергу, для цього необхідно враховувати особливості їхньої національної свідомості.

Тож яким є історико-політичний світогляд мексиканців, та як Україні варто просувати власне бачення ролі та історії Східної Європи в цій латиноамериканській країні – розповідаємо в актуальному дослідженні.

У будь-якій країні світу політика памʼяті та формування національної свідомості починається з викладання історії в школі. Тому аналіз низки мексиканських шкільних підручників з історії дає змогу в загальних рисах зрозуміти архітектуру цієї системи в країні. Усі проаналізовані книги розміщені на сайті Національної комісії з безкоштовних текстових книг (абревіатура іспанською CONALITEG) у вільному доступі. Тож як мексиканські шкільні підручники висвітлюють власну та загальносвітову історію, і що нам це каже про світогляд громадян цієї країни?

Огляд мексиканської шкільної програми з історії

Огляд історії Мексики починається з доколумбових часів. У підручниках розповідається про всі видатні культури Мезоамерики – ольмеків, тольтеків, сапотеків, мая тощо. Хронологічно перша важлива подія, яка проливає світло на мексиканську політику памʼяті, – це прибуття європейців до Америки в 1492 р. У рамках шкільної програми ця подія має назву «зустріч Америки з Європою». Варто звернути увагу, що у фразі «Америка» стоїть на першому місці, що підкреслює американоцентричність бачення історії.  Ця особливість проглядається й у тому, що в початковій та середній школі європейська історія фактично не викладається учням, поступаючись увагою історії Америки. Європейські експедиції до Нового світу пояснюються прагненням знайти альтернативні комерційні шляхи в Індію, оскільки попередні маршрути перестали функціонувати внаслідок османських завоювань. Такий зважений опис згаданого історичного процесу контрастує з аргентинською візією історії, де більшість подій розглядається з точки зору марксистських категорій «колоніалізму», «експансіонізму» та «імперіалізму».

Дізнавайтеся більше: Національна свідомість та політика памʼяті в Аргентині

Характерною особливістю мексиканського викладу власного минулого є використання слова «мешика» («mexica») на позначення того населення, яке мешкало в так званій «імперії ацтеків» зі столицею в Теночтітлані, із якого пізніше виросте місто Мехіко. Річ у тім, що в європейській традиції ті племена, які жили в цій місцевості, більш відомі як «ацтеки». Вочевидь такий акцент у назві корінного населення Центральної Мексики зумовлений прагненням показати певну тяглість мексиканської нації від «мешиків» доколоніальної доби.

У висвітленні завоювання Теночтітлану та решти території сучасної Мексики в книгах наголошується на важливості союзів іспанського конкістадора Ернана Кортеса з різними племенами індіанців. Можна припустити, що в такий спосіб автори підручників намагалися збавити негативний фокус саме на іспанцях, який традиційно супроводжує висвітлення процесу конкісти. Порівняно схожа деталь спостерігається і при розповіді про причини масового вимирання корінного населення Мексики. У підручниках зазначається, що головною причиною смертності були епідемії, а не бойові дії чи виснаження людей унаслідок експлуатації європейцями в шахтах та на плантаціях. Це сильно контрастує з радянським/марксистським баченням цього явища, тому що в такій системі координат іспанським конкістадорам закидається ледь не систематичний геноцид індіанців у стилі Третього Райху. У випадку мексиканських підручників з історії до іспанців немає різкого негативного сприйняття, тому що епідемії, а не дії колонізаторів вважаються причиною зростання смертності серед місцевого населення.

Ще однією цікавою особливістю мексиканських підручників з історії є практично цілковита відсутність ширшого американського контексту. Коли йдеться про доколумбові цивілізації, то книга розповідає лише про ті, що жили на території сучасної Мексики. Якщо ж мова йде про ХІХ або ХХ ст., то знову ж головна увага приділяється саме мексиканській історії. Це сильно контрастує з аргентинським баченням історії, де загальноамериканський контекст домінує в будь-якому історичному періоді.

Після опису приходу європейців до Америки на початку XVI ст. другим важливим індикатором для розуміння вектору політики пам’яті в країні є те, як у книзі подається колоніальний період історії. У випадку Мексики йдеться про напрочуд нейтральний опис, де доволі сухо фіксуються особливості згаданого хронологічного проміжку. Якщо в радянській літературі, присвяченій Латинській Америці, ми зустрічаємо яскраві описи «звірств конкістадорів» та знущань із корінного населення, то мексиканські підручники підкреслюють змішування індіанських, іспанських, африканських та азіатських традицій в єдину ідентичність. Подібний концепт «змішування» є важливою рисою політики памʼяті в Мексиці, тож варто проаналізувати його окремо.

Концепція «змішування» як основа для політики памʼяті

Викладання історії в Мексиці пережило декілька хвиль змін із 1990-х до 2020-х рр., які мали місце залежно від внутрішньополітичної кон’юнктури в країні. Остання така хвиля відбулася у 2014-2017 рр. У порівнянні з попередніми поколіннями підручників, у книжках, що з’явилися в цей період, велику увагу було приділено підкресленню звʼязку, що існує між процесом соціокультурної інтеграції впродовж колоніального періоду та тим різноманіттям суспільних форм та практик, що наявні в сучасній Мексиці. Простими словами, у новому поколінні підручників автори пояснюють, як проживання та змішування європейців, індіанців та африканців на одній території протягом століть сформувало сучасний мексиканський соціум. Така концепція національної історії здобула назву «змішування» («mestizaje»). Вона систематично розвивалася протягом останніх десятиліть і набувала все нових аспектів. Наприклад, у підручниках 2011 р. видання з’явилися фрагменти, присвячені впливу людей з Африки на формування мексиканської нації. З 2014 р. концепція «змішування» була доповнена елементами про впливи вихідців з Азії на націотворення в Мексиці.

Варто зазначити, що критики концепту «змішування» зазначають про те, що він значною мірою є «косметичним ремонтом», за яким уряд намагається сховати ті складнощі та протиріччя, що існували та існують у мексиканському суспільстві між згаданими суспільними групами. Унаслідок цього відбувається значне спрощення розуміння історії у форматі «у XVI-XVIII ст. європейці, індіанці, африканці та азіати змішалися, утворили мексиканців та живуть дружно після здобуття незалежності». При цьому значні шари культури та, що важливо, численні мови корінних народів Мексики, перебувають у забутті, тому що певною мірою вони стають непотрібними одній великій мексиканській нації. Номінально повага до них зберігається, але це відбувається у «фольклорному» форматі, який є дещо схожим з баченням української культури в СРСР – так, вона існує, але вона обмежена шароварами, гопаком, парою творів Шевченка та має займати другорядне місце порівняно з «великою російською культурою».

Саме спирання на концепцію «змішування» зумовлює нейтральний опис колоніального періоду без нарочитого підкреслення «експлуатації поневолених корінних народів», яке ми зустрічаємо, наприклад, в аргентинських книжках. Завдяки такому баченню мексиканської історії європейці не постають абсолютним злом, і не створюється дихотомія боротьби індіанців проти колонізаторів та суцільне протиставлення їхніх культур. Такий підхід впливає й на викладання історії постколоніального періоду.

Соцопитування щодо «головних злодіїв в історії Мексики». Ернан Кортес, що очолював військо іспанських конкістадорів, займає лише третю сходинку. Багато в чому така візія зумовлена саме концепцією змішування. Visor Ciudadano

Так, якщо ми говоримо про війну за незалежність Мексики та її причини, то головним її рушієм називається незадоволення місцевого населення тими централізаторськими реформами, які іспанська влада намагалася реалізувати в другій половині XVIII ст. Це незадоволення проявлялося не лише в заможної колоніальної еліти, а й серед широких верств населення. Однак у підручнику подається аргументована критика перших декад незалежності за погане становище індіанців та майнову нерівність, яка не була подолана внаслідок національної революції.

Ставлення до іноземних країн

У розділі про життя в Мексиці в 1820-1830-х рр. ми знаходимо ще одну деталь, яка йде наскрізною ниткою крізь всю історію цієї країни та робить її національний наратив суттєво відмінним від того ж аргентинського. Ідеться про позитивне висвітлення британських та французьких інвестицій у Мексику упродовж зазначеного періоду. Там, де в Аргентині приблизно ті ж самі явища та обсяги інвестицій називаються «новою колоніальною залежністю», у Мексиці це вкладання коштів, що допомагали відновлювати країну після війни за незалежність.

Наступним маркером, який розкриває мексиканську національну памʼять та свідомість, є бачення взаємин зі Сполученими Штатами Америки. У багатьох країн Латинської Америки є чимало контроверсійних сторінок історії, повʼязаних зі США. Яким чином Мексика формує уявлення своєї молоді про сусідню країну?

Читайте також: Стратегічна культура США: між відданістю світовим ідеалам та гнучкістю принципів

По-перше, одразу хочеться відзначити доволі незначну увагу Сполученим Штатам у мексиканській шкільній програмі. Особливо яскраво це проявляється під час опису війни за незалежність Мексики. У європейській традиції ми звикли до схеми «Війна за незалежність США – Французька революція – війни за незалежність іспанських колоній». У Мексиці їхня національна історія існує сама по собі часто без ширшого континентального контексту, а тому й війна за незалежність США там ледь згадується.

По-друге, такі складні теми, як втрата Техасу та американо-мексиканська війна 1846-1848 рр., описуються в дуже нейтральному тоні. У якості головної причини виникнення проблем із Техасом зазначається неконтрольована міграція на цю територію англомовного протестантського населення зі США, що заохочувалася мексиканським урядом у 1820-1830-х рр., із метою колонізації північних регіонів країни та пришвидшення відновлення після війни за незалежність. Окремий акцент робиться на критиці внутрішніх конфліктів серед мексиканської еліти, які завадили дати відсіч американцям у 1840-х рр. Підручник ніби приводить до логічного висновку – «мексиканці були слабкими та розʼєднаними, а Техас був заселений англомовними колоністами, тому сталося, як сталося».

Зондування суспільної думки мексиканців демонструють, що за винятком часів перебування Д. Трампа при владі, їхнє ставлення до США було доволі позитивним. Вертикальні стовпчики показують відсоток населення Мексики, яке має гарну думку про Сполучені Штати. Pew Research Centre

Опис подій того часу займає доволі незначний обсяг у підручнику й постає доволі нейтральним. Це дуже контрастує з аргентинським баченням власної історії, де дається взнаки те, що ця нація досі не пережила колективну травму поразки у війні за Мальвіни у 1982 р. В Аргентині Велика Британія постійно висвітлюється у вкрай негативному ракурсі, як і у ХІХ, так і у ХХ ст. У Мексиці ж США постають сусідом, із яким були, як негативні, так і позитивні моменти в спільній історії. У мексиканських підручниках ми не зустрічаємо «американський колоніалізм» у кожному розділі книги.

Сприйняття ХІХ століття

У другій половині ХІХ ст. трьома найбільш значущими елементами мексиканської національної історії є відбиття французької інтервенції, ліберальні реформи Беніто Хуареса 1860-х рр. та доба перебування при владі Порфіріо Діаса («Порфіріат» 1870-1910-х рр.). Розберемо кожен зі згаданих елементів окремо.

У контексті відсічі вторгненню французів важливо згадати про перемогу мексиканського війська в битві при Пуеблі 5 травня 1862 р. Саме звідси походить відоме свято «Сінко де майо», що буквально означає «Пʼяте травня». Це свято не має якогось яскраво вираженого церемоніалу та навіть не є офіційним вихідним у Мексиці. Тим не менш, його популярність стабільно зростає, а велика кількість людей в усьому світі навіть вважає цей день святкуванням здобуття мексиканської незалежності. Важливість цієї дати полягає в тому, що в 1862 р. армія Мексики змогла перемогти значно більш чисельного та технологічно краще оснащеного супротивника в боротьбі за власну свободу. Тому Сінко де майо символізує відстоювання власної незалежності попри будь-які обставини.

Жартівлива реконструкція битви при Пуеблі під час святкування Сінко де майо, 2017 р. Eduardo Verdugo/Associated Press

Якщо ж говорити про реформи Беніто Хуареса в 1860-х рр., то загалом у підручниках ми зустрічаємо позитивну оцінку. Ці суспільно-політичні зміни стосувалися посилення демократичних інституцій та покращення системи поділу влади, значну секуляризацію держави та створення системи світської шкільної освіти, значне розширення електоральної системи на національному та регіональному рівнях.

Доба Порфіріату отримує амбівалентні оцінки авторів. З одного боку, відзначаються позитивні зміни в економіці країни, збільшення іноземних інвестицій, впровадження залізниць. З іншого боку, з огляду на авторитарний стиль правління Порфіріо Діаса й численні утиски політичних опонентів та свободи преси, цей політичний режим здобуває суттєву та виправдану критику.

Саме через такий фокус виховується розуміння важливості збереження та функіцонування демократичних інституцій у сьогоденні. Окремим аспектом для негативної оцінки Порфіріату служить факт значного поглиблення майнового розшарування в країні протягом 1870-1910-х рр. Взагалі на кожному з етапів історії Мексики автори підручників намагаються підкреслити та показати ті суспільно-економічні проблеми, які є актуальними для цієї країни й зараз. У такий спосіб вони, з одного боку, хочуть привернути увагу до актуальних викликів теперішнього часу, а з іншого – показати їхні витоки та глибину, яка для багатьох кризових явищ у Мексиці сягає ранньої колоніальної доби, особливо, якщо це стосується корінного населення.

Мексиканська революція та ХХ ст.

Однією з найбільш важливих віх у мексиканській історії є революція 1910-1917 рр. І хоча в якості її причин зазначається цілий комплекс соціальних, політичних та економічних факторів, загалом наголошується на тому, що саме авторитарний стиль правління Діаса та відсутність дієвих демократичних інституцій стали основними підставами для революційних рухів. Тому завданням Мексиканської революції було подолання проблем майнової нерівності та бідності, а також побудова інклюзивної демократичної системи. Варто наголосити, що через таку призму аналізуватимуться всі події або ж періоди історії країни у ХХ ст. Позитивна або негативна оцінка лідера держави залежатиме від того, наскільки демократичним він був і як вдало відповідав на виклики нерівності й дискримінації.

У цьому контексті діяльність президента Карденаса в 1930-х рр., якому вдалося провести декілька успішних соціальних програм, аграрну реформу та націоналізувати нафтову галузь, здобув схвальну оцінку історіографії. Натомість, якщо йдеться про період 1960-1970-х рр., то тут ситуація схожа з Порфіріатом. Економічні успіхи Мексики в цей період, відомі як «мексиканське диво», розглядаються позитивно, а ось обмеження свободи зібрань, розгони мітингів та демонстрацій, зокрема студентських виступів 1968 р., характеризуються вельми негативно.

Танки на головній площі Мехіко під час розгону студентських демонстрацій 1968 р. Wikipedia

Висвітлення власної національної історії розкриває нам лише половину світогляду певної спільноти. Інша ж половина виражається в баченні світової історії та сприйнятті її головних процесів та подій. Тож яким чином у Мексиці формується бачення глобального історичного процесу серед молоді?

Мексиканська візія всесвітньої історії

Перше, що кидається в очі в мексиканських підручниках, це приблизно рівномірна увага до країн Європи та Азії. У цьому аспекті згадані шкільні книги постають значно більш глобалізованими, ніж їхні українські євроцентричні аналоги.

Викладання всесвітньої історії в Мексиці є доволі нейтральним та позбавленим потужних ідеологічних впливів, на відміну від, скажімо, Аргентини. Так, світова історія до кінця XVIII подається виважено, без акценту на формуванні капіталізму, колоніальних імперій. Під час розповіді про другу половину ХІХ ст., коли ці процеси стали значно більш активними, ми все ще спостерігаємо нейтральний формат «констатації фактів», схожий на те, як висвітлювалося завоювання Мексики іспанцями.

Якщо ж говорити про тему колоніалізму більш детально, то в книжках ми знаходимо декілька цікавих парадоксів. У підручнику з історії для середньої школи росія не згадується серед колоніальних країн, навіть у контексті завоювання Центральної Азії. При цьому на мапі, що ілюструє фрагмент тексту, позначені «російські володіння». Окремо варто зазначити, що, як у цьому, так і в інших підручниках всесвітньої історії, особливо Східної Європи, міститься велика кількість занадто очевидних фактологічних помилок.

«Колоніальні імперії на початку ХХ століття». Російська імперія позначена жовтим. Її кордони суттєво відрізнялися, від тих, що зображені. Так, Захід України перебував у складі Австро-Угорщини, натомість росія контролювала значну територію Польщі. Historia. Primer grado/Conaliteg

Натомість у підручнику для старшої школи ми знаходимо відносно детальний опис російського колоніалізму розміром у два абзаци. У порівнянні з аргентинськими книжками, де це явище описано одним реченням, така ситуація виглядає доволі непогано. Хоча й тут не обійшлося без помилок, оскільки в тексті зазначається, що росія у ХІХ ст. захопила Польщу та Крим. Як відомо, повністю територію Польщі росія не контролювала, а обидві згадані події відбулися у XVIII ст. Варто констатувати, що поки Україна не згадується як російська колонія, нібито вона було певною органічною частиною імперії завжди.

У викладенні історії ХХ ст. нас особливо цікавить фокус на революції 1917 р. в росії, утворенні та розпаді СРСР та Другій світовій війні. Розгляньмо докладніше, як ці теми висвітлюються в мексиканських підручниках.

Бачення історії Східної Європи

У контексті революції 1917 р. у Російській імперії проблемою постає відсутність згадок національних рухів, що існували в період громадянської війни. Це явище було однією з доволі вагомих причин розпаду імперії, тим не менш, у тексті ми не знаходимо жодних натяків на це. При цьому на мапі «Європа після Першої світової війни», ми знаходимо Україну (вочевидь у кордонах УНР) із датами 1917-1920.

«Європа по закінченню Першої світової війни». В описі російської революції нема жодної згадки про національні рухи на теренах колишньої імперії, хоча на цій мапі з’являються Україна, Грузія, Азербайджан та Вірменія. Historia. Primer grado/Conaliteg

Подібна ситуація повторюється в підручнику для старшої школи. У ньому революції 1917-1921 рр. присвячений окремий розділ, де детально описується різниця між більшовиками, меншовиками, кадетами, але національне питання ігнорується. Одразу можна сказати, що те ж саме стосується ц розпаду СРСР. Національні протиріччя не фігурують у переліку причин краху цього утворення, вся увага зосереджується на економічних питаннях.

Коли йдеться про виникнення тоталітарних режимів у Європі, то в мексиканських підручниках ми нарешті знаходимо гідну оцінку сталінізму, який перераховується на рівні з нацизмом у Німеччині та фашизмом в Італії. Тим не менш при висвітленні соціалізму в СРСР можна відмітити низку вагомих упущень у книжках:

-        Навіть сталінський режим прямо не названо тоталітарним, у тексті відсутнє подібне словосполучення;

-        При описі репресій вжито дуже абстрактні категорії на кшталт «опозиція придушувалася». Щодо системи ГУТАБу вжито конструкцію «тюрми в непривітних місцях». Відсутня навіть приблизна оцінка масштабів репресій;

-        Підручник не містить згадки про Голодомор. Абсурдності цьому додає той факт, що Мексика офіційно визнала трагедію 1932-1933 рр. геноцидом українців.

Тому радянський режим нібито й згадується на рівні з нацизмом та фашизмом, але його осуд є доволі поверхневим через вище наведені прогалини.

Детальніше про проблему: Чому російська пропаганда настільки успішна в Латинській Америці і як із нею боротися?

Викладення теми Другої світової має суттєві відмінності в середній та старшій школах. Так, у першому випадку хоча й міститься інформація про пакт Молотова-Ріббентропа, у підручнику не розповідається про радянсько-фінську війну, напад СРСР на Польщу, Румунію та Балтію. Усе пояснення війни зводиться до агресивної політики Німеччини.

У другому ж випадку маємо значно більшу кількість фактажу, але знову зіштовхуємося з численними помилками:

-        Пакт Молотова-Ріббентропа згадується в контексті Польщі, при цьому подається хибна інформація, що за ним СРСР були обіцяні території в Болгарії та Туреччині;

-        Не згадується агресія СРСР проти Румунії та Балтії, хоча вказується на участь Радянського Союзу в поділі Польщі та «ворожі дії» проти Фінляндії.

-        Тим не менш, далі в підручнику на карті є позначення анексії території Молдови, Балтії, західноукраїнських земель та частини Фінляндії;

Загалом можна побачити, що викладання всесвітньої історії ХХ ст. у Мексиці є доволі адекватним попри наявні фактологічні помилки. Однак так само, як і в аргентинському випадку, ми бачимо повне ігнорування національного питання як у Російській імперії, так і в Радянському Союзі. У книгах зустрічаємо засудження сталінізму, проте в дуже м’якій формі й без жодної згадки трагедії Голодомору.

Політика памʼяті у вимірі повсякденного життя

Політика памʼяті та національна свідомість формуються не лише шкільною програмою з історії. Важливе місце в цій системі посідають памʼятники, назви вулиць та офіційні свята. Погляньмо, що вони можуть розказати нам про мексиканське націотворення.

Перелік офіційних святкових дат у Мексиці приблизно порівну складається з релігійних та національних свят. Дати другого типу представлені Днем конституції, Днем незалежності, Річницею Мексиканської революції 1910 – 1917 рр. Окремо виділяється святкування дня народження Беніто Хуареса – президента Мексики з 1858 по 1872 рр., того самого, що провів ліберальні реформи в 1860-х рр. Цей діяч вирізняється тим, що він став першим президентом Мексики індіанського походження, а також організував спротив французькому вторгненню (під час якого відбулася та сама битва при Пуеблі 5 травня 1862 р.).  Можна констатувати, що календар мексиканських свят не має якихось специфічних акцентів, які б окремо підкреслювали той чи інший аспект національної свідомості.

Щодо назв вулиць та памʼятників у Мексиці можна виокремити дві цікаві тенденції. Перша полягає в тому, що значний масив назв та монументів звучить в унісон із концептом змішування зі шкільних підручників. Серед таких варто згадати площу Трьох культур у Мехіко – іспанської, індіанської та сучасної мексиканської, або ж «памʼятник змішанню», який зображає Ернана Кортеса, його дружину індіанського походження Малінче та їхню дитину.

Друга тенденція полягає в перегляді назв вулиць та доцільності окремих памʼятників у Мексиці під впливом глобального антиколоніального дискурсу, що активувався завдяки руху BLM у 2020 – 2021 рр. Це зумовило низку перейменувань вулиць та знесення чи перенесення монументів.  Варто зазначити, що в цій країні глобальний перегляд памʼяті про колоніальний період припав на 2021 р. – 500-ту річницю Конкісти.

Тож як було змінено акценти в національній памʼяті Мексики останніми роками? У столиці країни, місті Мехіко, було перейменовано вулицю Педро Альварадо (іспанського конкістадора, одного з найближчих товарищів Ернана Кортеса) на вулицю Мехіко-Теночтітлана. Окремо було перейменовано «Дерево суму», біля якого, за легендою, Ернан Кортес плакав після Ночі суму – розгрому іспанських військ армією мешиків 30 червня 1520 р. Відтепер це дерево знаходитиметься на вулиці Переможної ночі, що на 180 градусів міняє сприйняття локації. Також восени 2020 р. у Мехіко знесли памʼятник Христофору Колумбу, який планують замінити на монумент на честь індіанських жінок.

Вас може зацікавити: Тріумф лівих сил у Латинській Америці: аналізуємо другу рожеву хвилю

Окремо варто згадати формат святкування свята «500 річчя індіанського спротиву». До цієї нагоди влада міста Мехіко на центральній площі облаштувала інсталяцію величезної піраміди, яка являла собою реконструкцію Темпло Майор – головного храму Теночтітлану, що був зруйнований іспанцями. Околиці площі були прикрашені гірляндами, що утворювали зображення доколумбових божеств, а на піраміді було проведено світлове шоу, присвячене культурі індіанців та історії Конкісти.

Процес монтажу реконструкції Темпло Майор у центрі Мехіко напередодні святкування 500 річчя індіанського спротиву, літо 2021 р. Secretaría de Cultura de CDMX

Із цієї динаміки випливає, що процеси деколонізації, які відбуваються в Україні під тиском російської агресії, відбуваються також і в Мексиці, що може стати підґрунтям для поглиблення культурної співпраці між нашими країнами.

Політика памʼяті про авторитарне минуле

Зазвичай під політикою памʼяті розуміється формування ставлення до тоталітарного минулого, як-то до СРСР в Україні чи Грузії або до Третього Райху в Німеччині. Протягом ХХ ст. в Мексиці не було диктатури в її звичному для Латинської Америки варіанті. Упродовж 70 років (із 1929 до 2000 р.) влада фактично перебувала в руках ІРП – Інституційно-революційної партії («PRI» скорочено іспанською). Тим не менш, у державі існували опозиційні партії та зберігалася мінімальна свобода слова. Тому проблематика засудження досвіду тоталітарного режиму не така актуальна для Мексики, як, скажімо, для Чилі чи Аргентини. Та все ж мексиканська політика памʼяті приділяє значну увагу документуванню злочинів режиму та вихованню громадян у повазі до відкритого суспільства та демократії.

Побудова національної памʼяті щодо порушень прав людини в Мексиці у ХХ ст. відбувається декількома шляхами:

-        По-перше, із 2002 до 2007 рр. існувала окрема прокуратура, що розслідувала злочини режиму (FEMOSPP скорочено іспанською);

-        По-друге, через інституціоналізацію політики памʼяті державою через вебпортали (на кшталт Memórica), де документи та свідчення щодо тортур, вбивств та викрадень доступні в онлайн-режимі, або ж через створення мережі музейних приміщень (проект «Місця памʼяті») у тих місцях, які використовувалися режимом для скоєння злочинів;

-        По-третє, завдяки зусиллям громадянського суспільства, яке проводить роботу у сфері політики памʼяті на локальному рівні чи навколо якоїсь конкретної проблеми («Архів репресій»).

Така активність у сфері політики памʼяті свідчить про те, що Мексика дбає про зміцнення демократичного ладу в країні, а авторитарні політичні практики систематично засуджуються.

Висновки

Дослідження політики памʼяті та національної свідомості Мексики наштовхує на висновок, що загалом ця країна має доволі самодостатнє бачення власної й незаідеологізоване сприйняття світової історії. Шкільна програма фокусується переважно на минулому Мексики без постійних намагань вписати її в ширший континентальний контекст.

Одним із домінантних підходів до побудови політики памʼяті є концепція змішування, згідно з якою мексиканська нація утворилася завдяки переплетінню європейських, автохтонних, африканських та азіатських культур. У рамках цієї концепції уряд намагається «згладити кути» протиріч між європейськими колонізаторами та місцевим населенням, що проглядається як у шкільній програмі з історії, так і в назвах площ та вулиць. Упродовж останніх років антиколоніальний дискурс у Мексиці став дещо більш актуальним, що проявило себе в зміні назв вулиць та демонтажі низки монументів. Окремо варто зазначити про відсутність прагнень побудувати «історію жертви колоніалізму», яку ми побачили у випадку з аргентинською політикою памʼяті. Критика колоніалізму будується радше з позиції спротиву та боротьби через намагання возвеличувати героїв, а не оплакувати жертв.

Мексиканське суспільство доволі зріло сприймає свої відносини зі США, що відображається й на процесі формування національної свідомості. У шкільних підручниках ми не знаходимо хронічного антиамериканізму та постійної критики північного сусіда Мексики. Книги з історії позитивно оцінюють американські інвестиції як фактор, що сприяв покращенню добробуту мексиканців.

Історія ХІХ та ХХ ст. розглядається з позиції того, наскільки певним політичним урядам вдавалося вирішувати головні суспільно-політичні виклики країни – збереження демократичного ладу, подолання дискримінації окремих груп населення та бідності. У цьому контексті ми зустрічаємо значну кількість самокритики мексиканської державності.

Доба авторитарного панування ІРП оцінюється негативно з точки зору утисків прав людини, вбивств та катувань людей, які не подобалися режиму. 

Особливої уваги заслуговує мексиканське сприйняття історії Східної Європи. У шкільних підручниках ми зустрічаємо критичне бачення як російської імперії, так і Радянського Союзу, засудження сталінізму й висвітлення агресивної політики СРСР у 1939 – 1941 рр. Водночас, на жаль, питання національного пригнічення українців та інших націй, що перебували під владою росії у ХІХ – ХХ ст., залишається поза увагою. Те ж саме стосується Голодомору, який, на відміну від геноциду вірмен та Голокосту, не згадується взагалі. При цьому Мексика належить до тих країн, що офіційно визнали Голодомор геноцидом українців. Частково така ситуація може бути зумовлена загальним поганим розумінням історії Східної Європи, яке проявляє себе в численних фактологічних помилках у підручниках.

Критичне ставлення до СРСР разом із поверхневим розумінням східноєвропейської історії загалом створює вікно можливостей для впливу на суспільну думку мексиканців. Шляхом науково-культурної співпраці Україна може допомогти доопрацювати адекватну візію російського імперіалізму. Крім цього, зміцненню солідарності між Україною та Мексикою може слугувати посилення антиколоніального дискурсу в Латинській Америці й та емпатія, яку мексиканці відчувають до нашої країни внаслідок російської агресії. Також дуже логічним є прикладання зусиль із включення Голодомору до масових трагедій ХХ ст. поруч із геноцидом вірмен та Голокостом. Увага до проблематики корінних народів України, зокрема кримських татар та їх утисків із боку росії, може бути добре використана з огляду на ту увагу, яку Мексика приділяє власним корінним народам.

Автор – Олексій Откидач, експерт з Латинської Америки Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді підтримайте нашу роботу на Патреоні. Разом зможемо більше!