Невідомий Бангладеш: сучасні виклики та перспективи розвитку

Потрібно визнати, що про Бангладеш ми знаємо дуже мало. Це одна з найгустонаселеніших і найбідніших країн планети. Ця країна виникла зовсім недавно й буквально за лічені роки проходить усі процеси, які інші держави проходили десятиліттями. І схоже, що бенгальцям вдається – деякі економісти вже називають Бангладеш черговим азійським тигром. Не дуже великим, радше тигреням, але цілком можливо, що через 10-15 років країна впорається з більшістю проблем, щоб перейти на якісно новий рівень життя. Про актуальні виклики та перспективи розвитку країни – читайте в цьому матеріалі.

Від Бенгалі до Бангладеш

За легендою, Олександр Македонський відмовився продовжувати завоювання Індії через величезне військо Гангаридай, у якому було до шести тисяч бойових слонів. Деякі сучасні вчені вважають, що Гангаридай розташовувався на території Бенгалі – сучасних Бангладеш та індійського штату Західна Бенгалія.

У різні часи регіон був частиною різних азійських імперій, які підкорювали Індію. Так, до XIV століття регіон був завойований мусульманами, а в 1576 став частиною імперії Великих моголів. Приблизно через два століття, у 1757 році, Бенгалі перейшла під контроль Британської Індії.

У 1947 році, у процесі здобуття Британською Індією незалежності, утворювалися нові держави – власне, сама Індія та Пакистан, у якому проживали переважно мусульмани. Примітно, що Пакистан зразка 1947 року являв собою два територіальні анклави – умовні західний, що зараз також відомий як Пакистан, і східний анклави, який був утворений поділом Бенгалі на дві частини. Західна частина з переважним індуїстським населенням перейшла до Індії. Східну частину з мусульманською більшістю було виділено на окрему територію як Східну Бенгалію і пізніше було перейменовано на Східний Пакистан.

Дізнатися більше про проблеми Пакистану: Ідеальний шторм для Пакистану: як країна переживає політичну й економічну кризи?

Зрозуміло, що таке існування Пакистану виявилося досить складним для виразного та грамотного управління. Столиця розташовувалася в Карачі, у західному анклаві, а жителі східного регіону опинилися в політичній ізоляції. Східний Пакистан був за тисячу кілометрів, у ньому було більше мешканців, регіон приносив більше грошей. Незважаючи на те що в Східному Пакистані також жили мусульмани, ментально вони були ближчими до індусів, ніж пакистанців. Іслам бенгальського типу був менш традиціоналістським і піддавався сильному впливу індуїзму та язичницьких вірувань.

Офіційна влада Пакистану проводила дискримінаційну політику щодо бенгальського народу: із регіону вилучалися доходи, етнічні бенгальці не допускалися на керівні посади, державною мовою було проголошено урду, яким бенгальці не володіли, а їхня рідна мова виявилася практично під забороною. Крім того, небажаною стала й бенгальська культура – зокрема, всі роботи нобелівського лауреата Рабіндраната Тагора (прикметно, що він є автором національних гімнів Індії та Бангладеш).

Рабіндранат Тагор – бенгальський та індійський письменник, поет, драматург, композитор, Нобелівський лауреат з літератури. nobelprize.org

Поступово в східному анклаві посилювалося невдоволення бенгальців, оформилась і зростала національна самосвідомість, з’явилося прагнення політичного, економічного, культурного самовизначення. Наростала напруга між Східним та Західним Пакистаном, виникло серйозне протиборство між їхніми провідними політичними силами, незважаючи на низку спроб виробити консенсус і вирішити конфлікт.

«Чорним лебедем» протистояння між Східним та Західним Пакистаном став циклон Бхола, що пронісся Бенгалі 12 листопада 1970 року. У результаті загинуло понад 300 тисяч бенгальців, усього постраждали понад 3,5 млн осіб. Реакція Ісламабаду (який на той час став новою столицею замість Карачі) на лихо призвела до критики з боку політичних лідерів Східного Пакистану – офіційна влада вкрай мляво допомагала постраждалим регіонам.

На цьому тлі на пакистанських виборах наприкінці 1970 року впевнену перемогу здобула Ліга Авамі, що призвело до повномасштабної політичної кризи. Зульфікар Алі Бхутто, президент Пакистану, відмовився визнати перемогу Ліги Авамі, оскільки вона здобула більшість голосів у парламенті та можливість сформувати уряд, а її лідер Шейх Муджибур Рахман мав стати прем’єр-міністром країни. Бхутто не міг допустити бенгальців до влади над Західним Пакистаном.

Це призвело до відкритого конфлікту між Сходом і Заходом – у березні 1971 року Шейх Муджибур закликав бенгальців до загальнонаціонального страйку, а Ісламабад у відповідь на це розпочав військову операцію «Прожектор», метою якої було придушити страйк. Усе це вилилося в повномасштабну війну. Пакистан проводив політику максимального терору щодо бенгальців. За різними даними, від бойових дій постраждали від 1,5 до 3 млн осіб, від 200 до 400 тисяч жінок стали жертвами зґвалтувань. Мусульманські релігійні лідери Пакистану видали фетву про те, що бенгальські жінки це gonimoter maal – «військовий здобуток». І якщо жінок-немусульманок просто вбивали, то мусульманок ґвалтували з тією метою, щоб вони народжували справжніх «якісних» мусульман.

На початку грудня 1971 року в конфлікт втрутилася Індія, а вже 16 грудня, після нетривалого протистояння, пакистанські сили були змушені капітулювати – в полон здалося понад 90 тисяч військовослужбовців.

Проголошена 26 березня 1971 незалежність Бангладеш від Пакистану стала новою реальністю. Першою країною, яка визнала державу, стало Королівство Бутан 6 грудня 1971 року. Пакистан визнав незалежність Бангладеш у 1974 році.

Територіальні особливості регіону

Один із головних підсумків Другої світової війни – нова політична мапа азійського регіону. Колишні колонії здобули незалежність і розпалися. Зрозуміло, що це сталося не в один момент, а після низки військових конфліктів, багато з яких тривають досі.

Вас може зацікавити: Загострення на індо-китайському кордоні: як Пекін встановлює гегемонію в регіоні

Серед причин повоєнних конфліктів – формування кордонів у такий спосіб, що в нових країн відразу виникали територіальні претензії одна до одної. Приміром, В’єтнам завершив постколоніальні війни в 1975 році, але й досі тліє його територіальна суперечка з Китаєм через острови. Камбоджа розпрощалася з фантомними болями територіальних претензій тільки на початку 90-х. Війська Китаю та Індії досі періодично обстрілюють один одного в прикордонних районах. Індія і Пакистан мають невирішений конфлікт у районі Кашміру. У Південно-Східній Азії майже кожна країна має величезну кількість територіальних претензій.

Перший поділ провінцій Східна Бенгалі та Ассам стався в 1905 році, коли ще існувала Британська Індія. Керував цим поділом лорд Керзон, віцекороль Індії. Цей розділ був скасований лише через шість років королем Британії Георгом V.

Джордж Керзон – британський політик, лорд, віцекороль Індії, міністр закордонних справ англійського уряду. National Trust Images/John Hammond

Так, це той самий Керзон, який згодом став міністром закордонних справ Британії. У 1920 році за його активної участі була реалізована так звана лінія Керзона, що розділила польські війська і війська московських більшовиків. Приблизно цією лінією зараз проходить кордон між Україною та Польщею.

Вже в 1947 році поділ Бенгалі відбувся знову, під час відходу британців з Індії. І знову за релігійною ознакою. Причому цей розділ був проведений у вкрай дивний спосіб – з утворенням анклавів третього порядку. Це коли анклав знаходиться всередині анклаву, який також знаходиться всередині анклаву, оточеного іншого країною.

Проте Бангладеш зумів згодом вирішити територіальні суперечки з Індією. Сталося це зовсім нещодавно: у 2015 році держави мирним шляхом домовилися передати одна одній понад 160 анклавів. Згідно з договором, Індія передала Бангладеш близько 70 км2 території, а отримала приблизно 28 км2. Як зазначають політики обох країн, тут важливо не хто отримав більше, а те, що політична воля двох лідерів дозволила вирішити проблему, яка десятки років заважала сприятливому розвитку добросусідських відносин.

Політика в Бангладеш

Здобуття незалежності дало народу Бангладеш надію на нове життя, політичні реформи та економічний розвиток. Однак молода держава не змогла вирішити старі проблеми й почала накопичувати нові. Стагнація в економіці, сильний голод 1974 року, невдоволення населення – це все призвело до того, що Шейх Муджибур почав урізати права і свободи. Результатом став переворот літа 1975 року, у підсумку якого Шейха та більшу частину родини розстріляли. Восени 1975 року відбулося ще два військові перевороти.

Насильницька зміна влади в Бангладеш відбувалася настільки часто, що це, напевно, стало природною складовою політичного життя країни – таких випадків було понад десять, якщо рахувати також і спроби повалення чинного режиму. Остання невдала спроба відбулася у 2011 році. Тоді бунтівники, роздратовані зближенням Бангладеш та Індії, планували захопити владу й запровадити в країні закони шаріату. Однак фактично насильство на ґрунті політичних розбіжностей – досить повсякденна історія в державі: сутички та бійки між представниками основних партій відбуваються регулярно.

Узагалі Бангладеш балансує між радикальними проявами ісламу і світськими правилами життя. У 1988 році іслам було оголошено державною релігією, але у 2010 році Верховний суд країни підтвердив світські принципи конституції. Це сталося на тлі випадків насильства, що почастішали, у зв’язку із застосуванням законів шаріату, що продовжує відбуватися й донині, коли кілька людей було заарештовано за закидання жінки камінням відповідно до фетви місцевого імама.

Більше про проблему ісламу в регіоні: Ваххабізація по-індонезійськи: як змінюється обличчя поміркованого ісламу

У країні приблизно три чверті населення проживають у сільській місцевості, де релігія є головною складовою соціалізації та норм життя. Ці мешканці не схильні до сприйняття прогресивних змін, а натомість вони є прихильниками традицій і консервативних рішень. Такий підхід не дозволяє населенню приймати ліві чи ліберальні переконання. Унаслідок цього до влади в Бангладеш приходять партії «правого» штибу. Крім того, ліберальні політсили не в змозі виробити виразну програму дій і об’єднатися: наразі політсили розрізнені, а це послаблює їхній вплив.

Згідно з Індексом демократії від Economist Intelligence Unit, Бангладеш належить до країн з гібридними режимами й посідає 73 місце в загальносвітовому рейтингу. Для порівняння, Україна посідає 87 місце й теж є гібридним режимом.

Подібним державам характерний високий рівень корупції, судова влада не є повністю вільною, наявний тиск уряду на політичні партії, громадські діячі та журналісти зазнають переслідувань.

Водночас варто зазначити, що в Бангладеш спостерігається слабка позитивна динаміка: повільно, але віддано останні кілька років країна демонструє зростання демократичних показників.

Із 1996 року в Бангладеш існувала оригінальна система зміни влади. Коли настав час виборів, кермо країни переходило до тимчасового уряду з позапартійних радників, які мали впродовж 90 днів провести вибори, а через 120 днів передати владу обранцям. Ціль такого підходу полягала в зниженні кількості порушень під час виборів і мінімізації впливу уряду.

Однак і це не рятувало від зловживань. Так, тимчасовий уряд, який мав провести вибори у 2006 році, залишався при владі за підтримки військових до 2008 року. Весь цей час тимчасовий уряд вів боротьбу з корупцією, намагаючись очистити політичний обрій для чесних та справедливих виборів. Волевиявлення було проведене на два роки пізніше за необхідний термін. Це не сподобалося керівній партії, і у 2011 році парламент Бангладеш скасував цю систему.

Наразі в країні діють дві основні політичні сили, які представляють два клани. Одна – Шейх Хасіна, лідерка партії Ліга Авамі (AL), чинна прем’єр-міністерка Бангладеш із 2009 року, дочка першого президента Шейха Муджибура Рахмана, розстріляного 1975 року після військового перевороту.

Інша сила – Халеда Зія, лідерка Націоналістичної партії Бангладеш (BNP), вдова президента Зіаура Рахмана, вбитого в 1981 році в результаті військового перевороту. Халеда тричі обіймала посаду прем’єр-міністра країни.

Шейх Хасіна, прем’єр-міністерка Бангладеш (ліворуч) та Халеда Зія, лідерка Націоналістичної партії Бангладеш (праворуч). Зліва AFP; справа NYT/Khaled Hasan

Крім того, існує ще національна партія Джатія, лідером якої є Ровшан Ершад – вдова Хусейна Мухаммада Ершада, котрий прийшов до влади після військового перевороту. Він виграв президентські вибори 1986 року й перебував при кермі країни до 1990 року, а після цього очолював політсилу. Нині Ровшан – лідер опозиції в парламенті.

Загалом у Бангладеш зареєстровано понад 40 партій, проте в законодавчому органі, Джатія Сангсад, представлено лише вісім політсил. Главою держави є президент, який обирається на п’ять років членами парламенту. Глава уряду – прем’єр-міністр, який призначається з представників партії, що перемогла на виборах. Традиційно повноваження прем’єра набагато ширші за повноваження президента. Наступні загальнонаціональні вибори в Бангладеш мають відбутися наприкінці 2023 року.

Менше демократії, більше розвитку

Керівна партія заявила про те, що країні потрібно менше демократії та більше розвитку, і зосередила свої сили на «масштабних будовах» і стратегічному розвитку транспортної інфраструктури й енергетики .

У Бангладеш наразі реалізується 20 великих інвестиційних проєктів. Серед них – нещодавно відкритий міст Падма через річку Ганг. Також будується залізниця, що проходить цим мостом. Серед інших масштабних проєктів також є метро в Дацці, підводний тунель у місті Чаттограм, глибоководний порт Матарбарі, швидкісна залізниця Дакка-Чіттагонг, новий термінал у столичному аеропорту тощо.

Крім того, у Бангладеш із 2017 року ведеться будівництво атомної електростанції «Руппур» на два енергоблоки сумарною потужністю 2,4 ГВт. Вартість проєкту оцінюється в 13 млрд доларів, з яких росія надає як кредит близько 11,4 млрд. Відомо, що таке кредитування стало можливим завдяки паралельній угоді, яка була укладена ще у 2013 році. Тоді рф виділила ще один кредит на мільярд доларів для закупівлі російського озброєння.

Сумарна вартість усіх мегапроєктів становить 70 млрд доларів, із яких приблизно 61% або 43 млрд є частиною зовнішнього боргу, 36,6% якого припадає на росію, 35% на Японію і 21% на Китай. Як зазначається, у 2024 та 2026 році Бангладеш  може зазнати серйозних труднощів із поверненням цих кредитів, особливо росії і Китаю. Це може стати серйозним викликом для Бангладеш з огляду на зовнішньополітичну ізоляцію росії, що здатна змусити країну піти на додаткові політичні поступки.

Більше за темою протистояння рф і КНР у регіоні: Як росія і Китай змагаються за лідерство в Центральній Азії

Традиційно Бангладеш посідає провідну роль у сфері виробництва одягу. У 2021 році країна стала другою після Китаю за обсягами виготовлення та експорту цього товару. Загальна частка проданого одягу становить 6,4% від світового ринку, що більше, ніж у В’єтнаму, Туреччини й Індії. Основними споживачами стали США (8,72 млрд доларів), Німеччина (8,36 млрд доларів), Іспанія (3,6 млрд доларів), Великобританія (3,29 млрд доларів) та Польща (2,94 млрд доларів).

Основними торговельними партнерами країни за обсягами експорту є Європейський Союз, зокрема Німеччина (15%), США (20%), Великобританія (11%) і Китай (2,3%). Бангладеш купує товари переважно в Китаю (22% всього імпорту), Індії (13%), Сінгапуру (9,5%) та Гонконгу з 5,6%. У 2021 році експорт товарів із країни збільшився до 44,22 млрд доларів (з 33,60 млрд доларів США у 2020 році), а імпорт товарів – до 80,44 млрд доларів США (з 52,80 млрд доларів у 2020 році).

ВВП країни в 2021 році становив понад 416 млрд доларів. Із 2000 року держава показує впевнений і постійний рівень зростання ВВП: за цей період 17 років показник зростання ВВП був вищим за 5,5%.

Основою експорту є одяг, зокрема трикотаж та панчішно-шкарпеткові вироби – на них припадає 80% доходів від експорту. Крім того, Бангладеш продає вироби із джуту, домашній текстиль, взуття, заморожені морепродукти й рибу. Імпортується в основному нафта та нафтопродукти, текстиль, продовольство, чорні метали, харчова олія, хімікати, пряжа, пластмасові й гумові вироби.

Загалом є привід для оптимізму – держава стоїть на шляху виключення зі списку найменш розвинених країн ООН у 2026 році.

Проблеми та виклики

Не можна назвати будь-яку сферу, у якій у Бангладеш немає проблем. Країна перенаселена, громадяни мають низький рівень грамотності й недостатній доступ до якісної медицини. Дешева робоча сила не сприяє розвитку виробництва – підприємцям просто нема сенсу вкладатися в сучасне обладнання, якщо людська праця тут практично нічого не варта. Виникає замкнене коло: неосвічена людина має багато працювати, щоби прогодувати сім’ю, і не може піти вчитися, щоби здобути освіту. За останні 20 років економіка Бангладеш стала менш складною, перемістившись із 86-го на 101-е місце в рейтингу ECI.

Окрема проблема – екологічна ситуація. Бангладеш є однією з найбільш забруднених країн світу, переробка твердих побутових відходів тут жодним чином не вирішена, незважаючи на прийняті програми.

На сході держави живе понад мільйон біженців рохінджа з сусідньої М’янми, у якій справи ще гірші. Табір рохінджа в Кутупалонгу та околицях – найбільше у світі поселення вимушено переміщених осіб, у якому немає центрального водопроводу й каналізації, що ставить цих людей на межу виживання. ООН не має достатньо коштів для забезпечення біженців продовольством, і з 1 червня 2023 року їх буде профінансовано лише на 67% від необхідного рівня.

Екологічна катастрофа в таборі Рохінджа. UNICEF/Sujan

Крім усього цього, Бангладеш знаходиться в зоні кліматичного ризику – країна регулярно страждає від руйнівних тайфунів. Місце розташування регіону також призводить до конкуренції між Індією та Китаєм, навіть незважаючи на те, що держава належить до орбіти мусульманського світу.

Бангладеш гостро потребує формування чіткої і стійкої державної політики, що дало б змогу залучити іноземні інвестиції, створити нові робочі місця для кваліфікованого персоналу, розвинути інфраструктуру й вирішити безліч системних проблем, які заважають країні вийти на шлях сталого розвитку.

Бангладеш має пройти через непопулярні реформи, які провести з демократичним стилем управління буде практично нереально. Ефективна реалізація реформ буде можлива лише за жорсткого регулювання «зверху», з боку представників влади, які матимуть достатню силу, щоби контролювати деструктивні форми протидії реформам. Ці заходи можуть проявити себе по-різному, однак тут важливо враховувати вплив Індії, Китаю та опосередковано росії. КНР і рф не є прихильниками чесної і відкритої конкуренції, а це означає, що ймовірні партнери можуть проводити чергові експерименти з бенгальцями – соціальні, інформаційні, ідеологічні.

Уряд змушений йти на контакт із цими країнами через територіальну близькість та нестабільність у Бангладеш. Бенгальці розуміють всю небезпеку такої співпраці й заявляють про те, що немає постійних друзів або постійних ворогів, є лише внутрішні інтереси та партнерські відносини. Теоретично такий підхід до політики має право на існування і навіть успіх, але в реальності доводиться обирати сторону, оскільки події, що відбуваються, не передбачають нейтралітету. Як у цьому випадку поведеться Бангладеш – передбачити неможливо. Не знають цього й самі бенгальці.

Україні варто було б звернути увагу на загрози, які за сьогоднішніх обставин можуть викликати інтерес із боку рф. Адже російське керівництво невпинно шукає по світу можливості для порятунку своєї вмираючої економіки та підживлення військової машини. Хтозна, на що вдасться вмовити уряд 170-мільйонного Бангладеш в обмін на боргові відстрочки.

Автор – Олексій Терлецький, міжнародний оглядач, для Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Підтримайте вихід нових матеріалів, ставайте патроном ADASTRA та робіть внесок у розвиток української аналітики!