Перемовини КНДР-Росія 2023-24. Що поновлення стосунків між КНДР та РФ означає для світу та України?

19 червня 2024 року президент РФ Володимир Путін прибув до Пхеньяна, де разом із лідером КНДР Кім Чен Ином підписав Договір про всеосяжне стратегічне партнерство між Корейською Народно-Демократичною Республікою та Російською Федерацією. Багато експертів вже зазначили, що основні положення договору 2024 року перегукуються із радянсько-північнокорейським договором 1961 року, зокрема стаття 4 про «колективну самооборону».

Нещодавно новини про можливе залучення північнокорейських військових до війни проти України заполонили медіапростір. Однак, попри «інформаційний вибух» у західних ЗМІ, питання співпраці КНДР і РФ в Україні порушувалось лише у контексті підтримки КНДР Росії у війні проти України. Тим часом, відносини між КНДР і РФ мають велике значення для всього регіону Східної Азії, зокрема для Сполучених Штатів.

З початку збройної агресії Росії проти України відносини Росії та КНДР переживають політичний «ренесанс», і слово «політичний» є ключовим. КНДР підтримала РФ у війні проти України спочатку словами, а згодом і діями. На самому початку війни Північна Корея поводилася доволі обережно, обмежившись заявами про «…свавілля США, які ігнорують законні вимоги Росії щодо своєї безпеки». Однак уже 13 липня 2022 року КНДР визнала, на той момент формально незалежні від Росії території ОРДЛО, що, по суті, призвело до автоматичного розриву дипломатичних відносин між Україною та КНДР.

Протягом вторгнення дії КНДР у бік України та її найближчих сусідів зі Східноазійського регіону ставали все більш провокативними. З січня по листопад 2022 року Північна Корея здійснила понад 70 пусків балістичних і крилатих ракет, що є рекордним показником порівняно з попередніми роками.

Але піком російсько-північнокорейських відносин став період, який розпочався із зустрічі В. Путіна та Кім Чен Ина на космодромі «Восточний» 13 вересня 2023 року в рамках саміту «КНДР – Росія». Саме тоді почали поширюватися перші чутки про продаж КНДР невідомої кількості артилерійських снарядів Росії. Ще за три місяці до цього, у червні 2023 року, комітет із санкцій ООН у своєму звіті констатував поновлення експорту нафти з Росії до КНДР. Кульмінацією двосторонніх відносин стало підписання у червні 2024 року нового договору між КНДР та Росією, окремі положення якого мають багато спільного з аналогічним договором 1961 року.

Метою цієї статті є аналіз стосунків РФ та КНДР з 24 лютого 2022 року, розгляд нового договору 2024 року між учасниками, значення цього договору для України та світу, а також статус північнокорейської ядерної зброї за останні роки, включаючи огляд двох самітів між КНДР та США: Сінгапур-2018 та Ханой-2019.

Глава перша, у якій Кім знаходить щось важливе, але губить сон, або «чому товариш Кім товариша Сі терпіти не може?»

Незважаючи на доволі негативне ставлення до режиму Кімів і загалом до Північної Кореї як в Україні, так і у світі, варто зазначити одну важливу річ – родина Кімів дуже «щаслива», маючи на увазі «фартова». Стоячи перед обличчям реальної можливості повалення північнокорейського режиму, Кім Чен Ину, по-перше, пощастило з ситуацією у світі, а по-друге, він зумів використати цю ситуацію для збереження влади та збільшення ролі КНДР у регіональній, а згодом і у світовій політиці, проявивши власний макіавеллівський талант і розум.

З початку правління Кім Чен Ина, який успадкував посаду голови КНДР від свого батька Кім Чен Іра після його смерті наприкінці 2011 року, молодий «державець» почав поступово відхилятися від курсу, яким вів країну його батько з початку 1990-х років. В економіці молодий Кім розпочав реформи, спрямовані на перетворення КНДР на «експортноорієнтовану країну», за прикладом Південної Кореї 1960-х або Китаю 1990-х років. Крім того, продовжився курс на поступову лібералізацію економіки: приватний сектор, який на Півночі існує ще з часів Кім Чен Іра, отримав послаблення та відносну автономність від держави, а сільське господарство почало поступово переходити на ринкові рейки.

Згідно зі звітом ОЕСР, з 2012 року Північна Корея здійснювала активні заходи щодо залучення іноземних інвестицій, наприклад, через створення понад 20 нових спеціальних економічних зон, переважно для інвесторів із Китаю. Водночас кількість ринків, яка становила 200 у 2010 році, майже подвоїлася, і у 2016 році кількість людей, зайнятих у секторі приватної торгівлі на загальних ринках, досягла 1,1 млн осіб.

Кім Чен Ір п'є свій улюблений коньяк Hennessy у 1990-х роках, у той час, як більша частина населення Північної Кореї страждає від голоду. Independent

Одна з причин поліпшення економічних свобод полягає в тому, що з 1990-х років, а саме з початком голоду 1995–1999 років (який у КНДР називають «Важкий похід»), система центрального економічного планування та розподілу благ серед громадян зазнала катастрофи. Держава, яка існувала за принципом Чучхе, що буквально означає «самодостатність», у середині 1990-х не могла гарантувати відсутність ризику голодної смерті. Північна Корея є найбіднішою країною Східної Азії. Розрив у рівні життя між Північною та Південною Кореями, за оптимістичними оцінками, становить 14-кратний, а за песимістичними – 40-кратний. Навіть якщо брати оптимістичний варіант, це все одно найбільший (!) розрив у рівні життя між країнами, які мають спільний кордон, у світі. На другому місці – пара Оман–Ємен із розривом у 8 разів.

Ба більше, після розпаду Радянського Союзу, як у Москві, так і на Заході очікували, що північнокорейський режим доживає свої останні роки. Соціалістичний табір розпався, у 1994 році помер Кім Ір Сен – людина, яка майже 50 років керувала країною, а через рік почався страшний голод. Але режим вижив. Як відповідь на нездатність держави забезпечити рівень життя громадян хоча б на рівні відсутності ризику смерті від голоду, у країні почали формуватися товарно-ринкові відносини. Це мало позитивний ефект: з 2012 по 2016 роки економіка КНДР демонструвала стабільний ріст на 1,4% щороку, а у 2016 році зростання склало 4%.

Однак уже на початку 2017 року ситуація змінилася. У новорічному виступі Кім Чен Ин повідомив, що ракетобудівні можливості Північної Кореї перебувають на «останньому етапі» випробування міжконтинентальної балістичної ракети (МБР), здатної досягти будь-якої точки на території США. Вже в середині 2017 року Північна Корея провела випробування МБР «Хвасон-14» із радіусом дії 10 500 км, що дозволяє уражати всю європейську частину Євразії та більшу частину Сполучених Штатів. А вже в листопаді 2017 року КНДР провела запуск МБР «Хвасон-15» із радіусом ураження 13 000 км, тобто ракети, здатної досягти будь-якої точки США.

На додаток до цього північнокорейські ядерні фізики ще більше «порадували начальство» на чолі з Кім Чен Ином, оголосивши про успішний тест водневої бомби, яку тепер можна встановлювати на нові МБР, хоча і з певними технічними нюансами.

Детальніше про розвиток ядерної програми КНДР: Головна опора режиму: як КНДР стала ядерною державою і що із цим робити?

 Азимутальна еквідистантна проекція розрахункової максимальної дальності деяких північнокорейських ракет. Cmglee

Раптово частиною кризи, пов’язаної з північнокорейською зброєю масового ураження, стала Україна. У серпні 2017 року, майже рівно через місяць після запуску «Хвасон-14», у газеті The New York Times з’явилась стаття під назвою «Ракетний успіх Північної Кореї пов’язаний з українським заводом, кажуть слідчі». У статті експерти пов’язували недавні успіхи північнокорейської програми МБР із придбанням ракетних двигунів РД-250 на чорному ринку, ймовірно, з українського ракетобудівного заводу «Південмаш» у Дніпрі. Однак сам автор статті, експерт зі стратегічних розробок Майкл Ельман, зазначив, що КНДР могла отримати двигуни «або з України, або з Росії».

Це вже не перший інцидент між Україною та КНДР, пов’язаний із ракетобудуванням. У 2012 році СБУ вдалося попередити спробу викрадення секретних матеріалів конструкцій ракет того ж «Південмашу». Викрадачами виявились два громадяни Північної Кореї, але тоді конфлікт було врегульовано депортацією громадян КНДР, причетних до спроби крадіжки. Щодо інциденту 2017 року, винних знайдено не було. Екс-президент України Петро Порошенко заперечив усі обвинувачення щодо передачі ракетних двигунів Північній Кореї та доручив провести «всеосяжне розслідування» цієї справи. Розслідування, своєю чергою, не знайшло жодних доказів передачі ракетних двигунів, а представники державної компанії «Південмаш» заявили, що підприємство взагалі не виготовляє бойові балістичні ракети «з моменту здобуття незалежності у 1991 році».

Так чи інакше, новина про ядерний прорив Північної Кореї викликала болісну реакцію далеко не тільки у Вашингтоні. Однією з перших країн, яка наголосила на необхідності «покарати» КНДР за ядерні випробування, була Китайська Народна Республіка. Протягом усього існування КНДР відносини між двома країнами було важко назвати однозначно дружніми. У 1992 році каменем спотикання між країнами стало покращення відносин між Китаєм та Південною Кореєю, що Північ сприйняла як зраду з боку Піднебесної. А у 2006 році, після північнокорейських ядерних випробувань, Пекін підтримав Резолюцію ООН №1718, яка наклала санкції на Північну Корею.

Односторонні дії КНДР із придбання ядерної зброї стали останньою краплею як для Китаю, так і для інших країн. У 2017 році щодо КНДР було запроваджено низку жорстких санкційних заходів, які майже повністю виключили Північну Корею з системи міжнародної торгівлі. Незважаючи на поширене уявлення про КНДР як про повністю ізольовану державу, до 2016–2017 років Північна Корея майже не відчувала на собі тягар санкцій. Санкції, які накладалися на КНДР до цього періоду, були вкрай поміркованими.

Переважно КНДР вела торгівлю з Китаєм, проте були й економічні контакти з Японією. Навіть із Південною Кореєю КНДР мала економічні взаємини. Наприклад, південнокорейський капітал був залучений у спільне корейське виробництво автомобілів північнокорейського концерну «Пхонхва Моторс».

Рекламний щит "Пхонхва Моторс" із зображенням Хіпарам. Ryuugakusei/Flickr

Однак після ядерних випробувань санкції стали по-справжньому жорсткими. Резолюція Ради Безпеки ООН №2371 від 5 серпня 2017 року наклала повну заборону на придбання вугілля, заліза, свинцю та морепродуктів із КНДР, які були одними з головних експортних товарів Північної Кореї. Резолюцію було прийнято одноголосно, включно з голосами Китаю та Росії.

Наприклад, у 2015 році загальна торгівля між КНДР та Китаєм становила $6,25 млрд, що дорівнювало 90% усієї зовнішньої торгівлі Північної Кореї. Після введення санкцій, які забороняли Півночі експорт 90% товарів, дані китайської митниці показали, що на початок 2018 року імпорт із КНДР до Китаю впав майже до нуля.

Резолюція Ради Безпеки ООН №2375 від 11 вересня 2017 року, яка також була прийнята одноголосно, у свою чергу наклала повну заборону на експорт природного газу, зменшення поставок нафти на третину та обмеження на видачу робочих віз північнокорейським працівникам. Зокрема, останній пункт болісно вдарив по РФ, де на момент введення санкцій працювало приблизно 32 тис. північнокорейських працівників, здебільшого зайнятих у сфері будівництва.

На той момент російська сторона вирішила не конфліктувати з Китаєм щодо другорядних питань, а Міністерство закордонних справ РФ, посилаючись на норми міжнародного права та думку світової спільноти, офіційно засудило ядерні випробування КНДР.

Детальніше у матеріалі: Один в полі воїн: як Північній Кореї вдається виживати в умовах санкцій?

Розрахунковий рівень ВВП і темпи зростання Північної Кореї (Оцінка в постійних цінах 2010 р.). Bank of Korea (2018, 2019)

Незважаючи на стабільне зростання економіки у період, що передував санкціям, у 2017 році економіка КНДР впала на 4%. Санкції ООН «поховали» не лише мрії Кім Чен Ина про створення експортноорієнтованої економіки, яка могла б забезпечити стабільність режиму, але й поставили під сумнів саме виживання режиму. Перспективи виглядали доволі похмурими – КНДР залишилася без можливості отримувати іноземну валюту та поповнювати бюджет. Для Кімів на горизонті замаячила реальна перспектива усунення від влади. Але Кіму посміхнулася удача.

Глава друга, у якій Кім опиняється між двох вогнів і отримує шанс

У момент, коли здавалося, що весь світ виступив проти КНДР і ось-ось дотисне сімдесятирічну династію Кімів, сталася подія, яка без перебільшення «врятувала» керівника Північної Кореї – значно погіршилися відносини між Китаєм і Сполученими Штатами.

На початку 2018 року президент США Дональд Трамп оголосив про впровадження торгових мит на низку товарів із Китаю. Причиною, за словами Трампа, був значний торговий дефіцит між США і Китаєм, який на той момент становив $335 млрд, а також несправедлива, на думку президента, торговельна політика КНР, яку він назвав «ґвалтуванням [Сполучених Штатів]». До цього додалися давні обвинувачення Китаю в крадіжках інтелектуальної власності. Таким чином було запроваджено мита на різні товари з Китаю у розмірі від 10% до 50%. Це змусило керівництво КНР переосмислити свою позицію щодо підтримки Півночі, розглянувши її як важіль тиску на США, зокрема через ядерну програму КНДР.

Іншою причиною для конфлікту стали нові відносини між США та КНДР. У 2018–2019 роках було ініційовано низку самітів і перемовин між КНДР із одного боку та США і Південною Кореєю з іншого. Незважаючи на скептицизм обох сторін, ці перемовини збентежили керівництво Китаю, яке побачило в них спробу американського просування на Корейському півострові. Про перехід КНДР на бік Заходу в цій перспективі не йшлося, але Китай усвідомлював можливість дрейфу Півночі до блоку США-Південна Корея, особливо зважаючи на настрої щодо об’єднання Кореї, які тоді були сильними в адміністрації тодішнього президента Південної Кореї Мун Чже Іна. Наприклад, під час президентської кампанії Мун Чже Ін пообіцяв, що його перший закордонний візит як президента буде присвячений зустрічі з Кім Чен Ином у КНДР.

Саме про перемовини КНДР і Сполучених Штатів варто поговорити детальніше. Обидва лідери жадали цієї зустрічі. Трамп заявляв, що йому дуже хочеться зустрітися з Кімом, попри великий скепсис його оточення, зокрема головного радника з національної безпеки Джона Болтона. Зі свого боку Кім не міг проґавити нагоди «виторгувати» для себе певні привілеї, наприклад послаблення санкцій, і через керівника Управління національної безпеки Південної Кореї Чан Ий Йона передав Трампу запрошення на зустріч. Згодом Чан фактично визнав, що саме він подав Кіму ідею цієї зустрічі, сподіваючись таким чином прискорити процес об’єднання Кореї.

Але не варто думати, що Кім не зацікавився зустріччю з Трампом. За рік до цього, у квітні 2017 року, в розпал ядерної кризи, а потім напередодні перемовин у квітні 2018 року Дональд Трамп наказав ВМС США завдати ракетних ударів по території Сирії. Деякі експерти називали ці удари «попередженням для Пхеньяна»: спочатку для залякування, як у 2017 році, а потім для схиляння до поступливості, як у 2018. Особливо враховуючи, що керівництво КНДР дійсно побоювалося, що Трамп може віддати наказ про ракетні удари по ядерних об’єктах КНДР. Після ядерних випробувань у вересні 2017 року, під час Генеральної Асамблеї ООН 19 вересня, Дональд Трамп із трибуни заявив, що Північна Корея «виконує самовбивчу місію» і пообіцяв «повністю знищити» КНДР.

На іншому боці була Японія, яка не мала великого впливу на майбутні перемовини, але також слабо вірила в їх позитивний результат. Коли стало зрозуміло, що перемовини таки відбудуться, прем’єр-міністр Японії Сіндзо Абе під час розмови з Трампом постійно наголошував на необхідності порушити питання розробки не лише міжконтинентальних, але й балістичних ракет середнього та ближнього радіусу дії, здатних досягти території Японії. Незважаючи на попереднє небажання Кіма проводити саміт далеко від Пхеньяна, він погодився на пропозицію, на той момент голови ЦРУ, Майка Помпео. Таким чином, місце і дата першого американо-північнокорейського саміту були визначені: Сінгапур, 12–13 червня 2018 року.

Цікаво знати: Історичний досвід та актуальні виклики для внутрішньої і зовнішньої політики Сінгапуру

Проблемою майбутнього саміту була невизначеність меж поступок, на які були готові обидві сторони. З боку Кіма, особливо після «Пханмуджомської декларації», яка мала на меті покращення відносин між Північчю і Півднем, напередодні саміту лунали різні обіцянки, як-от намір закрити ядерний полігон Пунгері. Однак після фактичного знищення полігону в травні 2018 року до інспекції допустили лише журналістів, а не експертів із ядерної зброї. Це на практиці означало, що закриття Пунгері – не більше ніж показова акція перед самітом із США.

Підрив полігону в Пунгері. BBC

Іншою проблемою було формулювання терміну «денуклеаризація Корейського півострова», у який різні сторони вкладали різний зміст. Для Південної Кореї це означало «цілковите, незворотне й контрольоване ядерне роззброєння Північної Кореї». Але КНДР трактувала «денуклеаризацію» інакше. Для керівництва КНДР цей термін означав виведення американських військ із території Південної Кореї, розрив американо-південнокорейського союзу, що, по суті, передбачає вихід Південної Кореї з-під «ядерної парасольки» США, а в ідеальному сценарії – виведення американських військ із території всієї Східної Азії. Лише після цього КНДР могла б почати процес відмови від ядерної зброї.

До того ж бентежили посилені контакти між КНР і КНДР напередодні саміту. Зустріч Сі Цзіньпіна з Кімом стала для останнього першим офіційним закордонним візитом із початку його правління. Обидва лідери, попри недавні напружені відносини, пообіцяли покращувати дипломатичні та стратегічні відносини. У якомусь сенсі ці перемовини можна вважати «звіренням годинників» між Пекіном і Пхеньяном напередодні саміту.

Сам Пекін не брав участі в саміті, але, за непрямими ознаками, намагався прощупати ґрунт для перемовин. На самого ж Кіма через два місяці чекала невизначеність в особі Трампа, який був для КНДР як загрозою, так і можливістю.

Кім Чен Ин і Сі Цзіньпін зустрічаються в Даляні, провінція Ляонін, Китай. Xinhua/Reuters

Проте тут для Кіма все могло й завершитися. За три тижні до саміту, 24 травня, Трамп заявив, що відмовляється від участі в саміті через «відкриту ворожнечу» КНДР. Саміт опинився на межі зриву. Пізніше один із чиновників Білого дому пояснив, що північнокорейська сторона порушила протокол під час зустрічі представників Білого дому з делегацією з Пхеньяна в Сінгапурі – вони просто не з’явилися на зустріч. У свою чергу, північнокорейська сторона пояснила цей жест «реакцією на запропоновану США "лівійську модель" денуклеаризації для КНДР», маючи на увазі не поступову відмову від ядерної програми, як того вимагав американський істеблішмент, а долю Муаммара Каддафі після Арабської весни.

На диво, північнокорейська сторона відповіла на новину про скасування Трампом саміту не погрозами, як того слід було чекати, а заявою про готовність КНДР до подальших перемовин і зустрічі в Сінгапурі. Вірогідно, саме це, а також зустріч Помпео (на той момент уже державного секретаря США) з Кім Йон Чхолем, північнокорейським генералом і дипломатом, змогли врятувати саміт. Уже 1 червня, менш ніж за два тижні до саміту, Дональд Трамп оголосив про повернення Сполучених Штатів до переговорного процесу.

На думку деяких експертів, відмова від участі в саміті, а потім повернення до нього, може пояснюватися не лише емоційним обуренням Трампа, а й політичним маневром. Трамп уже мав у минулому досвід виходу з переговорного процесу, щоб отримати кращу переговорну позицію в майбутньому. Наприклад, у листопаді 2018 року Дональд Трамп скасував офіційну зустріч із Володимиром Путіним на саміті G20 через ситуацію із захопленням українських моряків і суден у Керченській протоці. Але вже на наступному саміті G20 в Японії у червні 2019 року Трамп провів зустріч із Путіним.

Як би там не було, а за два тижні не сталося жодних екстраординарних подій, що означало неминучість «зустрічі століття» Кіма й Трампа в Сінгапурі.

Глава третя. «Сінгапурський слінг», або Кім полишає рідні стіни

Настрій Трампа перед самітом був запальний – йому кортіло зустрітися з Кімом. Але його оточення не поділяло цього ентузіазму. Причина зрозуміла: серед усіх, хто летів до Сінгапура, лише Трамп мав оптимістичні надії щодо результатів саміту. Окрім цього, його команда розуміла, що, навіть попри «ліквідацію» ядерного полігону Пунгері, денуклеаризація Північної Кореї є малоймовірною, якщо взагалі можливою.

Сам Кім, своєю чергою, намагався піднести зроблені кроки, які за бажанням можна було легко відкотити назад, як «великий прогрес у денуклеаризації», вимагаючи формулу «дію у відповідь на дію». Ця формула вже використовувалася адміністрацією президента Буша-молодшого під час шестисторонніх переговорів і передбачала поступове зняття санкцій в обмін на символічні поступки.

Президент США Дональд Трамп і радник з національної безпеки Джон Болтон під час зустрічі з президентом Південної Кореї Мун Чже Іном у Білому домі 22 травня 2018 року. Oliver Contreras-Pool/Getty Images

Через тиждень після саміту видання Foreign Policy випустило статтю під назвою «Сінгапур був найгіршим кошмаром Джона Болтона», у якій описано настрій радника Трампа з національної безпеки та одного з провідних «яструбів» американської політики напередодні саміту. Згідно зі статтею, Болтон уже багато років критикував політику переговорів із КНДР, наголошуючи, що Північна Корея лише маніпулює переговорами, отримуючи незрівнянно більші вигоди, ніж США, і затягує процес, щоб виграти час для вдосконалення ядерної програми. Через два роки Болтон підтвердить це у своїх мемуарах «Кімната, де це сталося», висловлюючи побоювання, що Трамп може піти на неприйнятні для Сполучених Штатів поступки КНДР, як це було з іранською угодою Обами, яку Трамп нещадно критикував.

Детальніше про це: Іранська ядерна угода: від кризи до нових перспектив

Ці побоювання виявилися виправданими. Забігаючи наперед, під час очної зустрічі Кіма та Трампа, Кім використав улюблену тактику Сталіна на переговорах із Франкліном Рузвельтом, заявивши, що має «внутрішньополітичні труднощі», пов’язані з цими переговорами. Він стверджував, що серед північнокорейської еліти та народу є ті, хто виступає за жорстку позицію щодо США та проти переговорів, що заважає йому ухвалювати рішення. Однак уже через мить Кім почав нарікати на американо-південнокорейські військові навчання як на одну з головних причин невдоволення в КНДР. Трамп погодився з Кімом, висловивши думку, що ці навчання давно потрібно було скасувати, і навіть подякував Кіму, сказавши, що той щойно «заощадив Сполученим Штатам купу грошей». Кім був у захваті, а Трамп своїми словами майже не поховав американо-південнокорейський союз. У відповідь Кім пообіцяв деконструювати полігон для випробування ракетних двигунів.

З боку Північної Кореї у той час теж тривав інтенсивний «мозковий штурм» – Кім разом із радниками намагався знайти оптимальний підхід до Трампа, який вважався нетипово небезпечним президентом США, та зрозуміти, який результат можна вважати досягненням. Головною метою КНДР на полях Сінгапурського саміту було забезпечити безпеку режиму та ядерної зброї від можливого «вогню та люті» США, адже на той момент можливість американських ударів по ядерних об’єктах КНДР здавалася цілком реальною. Максимально бажаним результатом для Пхеньяна було визнання КНДР як нової ядерної держави. Це означало б, бодай теоретично, зняття санкцій і приєднання до «ядерного клубу» за прикладом Індії або Пакистану. При цьому навіть не обов’язково було б ставати членом Договору про нерозповсюдження ядерної зброї чи Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань. Навіть незважаючи на уявну неможливість цього результату, персона Трампа здавалась на стільки неординарною, що серед деяких політиків та експертів була думка, що Трамп може піти й на таке.

Однак, за словами Джона Болтона, ближче до початку саміту настрій Трампа щодо угоди з КНДР змінився. Трамп висловив обурення через «нечесну гру» з боку Китаю та Росії, які, за його словами, провели переговори з Кімом до початку саміту, намагаючись поставити США у невигідне становище. Після цього Трамп заявив, що готовий підписати «яке-небудь формальне й неістотне комюніке», провести пресконференцію, щоб оголосити про свій успіх, а потім покинути Сінгапур. Однак, за словами того ж Болтона, усе пішло не за планом.

Під час безпосередніх переговорів північнокорейська сторона змінила свою позицію на 180 градусів від тієї, яку вона декларувала до початку переговорів і на яку розраховували США. КНДР не погодилася не лише на формулювання «цілковите, незворотне й контрольоване ядерне роззброєння», але й на саму концепцію денуклеаризації. Це підтвердило те, що було очевидним із самого початку – Північна Корея не збирається відмовлятися від ядерної зброї або навіть скорочувати свій арсенал.

Трамп, однак, хотів залишити Сінгапур із хоча б якимись результатами. Як підсумок, питання ядерного роззброєння Корейського півострова у фінальному тексті декларації було порушено, але вкрай туманно. Щодо «денуклеаризації Корейського півострова» сінгапурська декларація посилалася на положення підписаної у квітні 2018 року міжкорейської Пханмунджомської декларації, де обидві сторони «підтвердили загальну мету реалізації без'ядерного Корейського півострова через повну денуклеаризацію». Як зрозуміло, це формулювання не містило конкретики, а різне трактування терміна «денуклеаризація» в обох Кореях лише додавало плутанини.

Таким чином, реальні досягнення Сінгапурського саміту були досить скромними. Наприклад, повернення тіл американських солдатів, загиблих під час Корейської війни понад пів століття тому, стало одним із небагатьох помітних результатів.

Кім Чен Ин гладить Дональда Трампа по спині, поки лідери залишають церемонію підписання. SAUL LOEB /AFP

Трамп вважав деякі ознаки денуклеаризації КНДР, такі як закриття будівельного комплексу МБР поблизу Пхеньяна та полігону «Сохе», проривом, але найближчі союзники Вашингтона, Японія та Південна Корея, цього не поділяли й не приховували свого обурення.

Питання викрадених Пхеньяном громадян Японії, яке є вкрай чутливим для японського суспільства, майже не зрушило з місця після Сінгапуру. У листопаді 2017 року Трамп зустрівся з родинами викрадених КНДР громадян Японії, яких, за офіційною версією Токіо, налічується 17 осіб (Пхеньян визнав лише 13), і пообіцяв співпрацювати з прем’єр-міністром Сіндзо Абе над їх визволенням. Трамп виконав свою обіцянку і порушував це питання як на Сінгапурському, так і на Ханойському самітах, але досягти прогресу так і не вдалося.

Тим часом Південна Корея також була спантеличена рішенням Трампа скасувати військові навчання зі США. Таким чином, перша «пристрілка» між двома лідерами відбулася. Кім отримав додатковий час і подарунок у вигляді непорозумінь між Сполученими Штатами та їх союзниками у Східній Азії. Однак, за словами того ж Болтона, це не було чимось незвичайним, а, навпаки, являло собою одну з улюблених тактик північнокорейського режиму.

У листопаді 2018 року Помпео планував вирушити до КНДР, але Пхеньян раптово скасував зустріч, а потім знову її підтвердив. Ці «дипломатичні ігри» тривали доти, доки не стало відомо, що наступний саміт, який обговорювався ще до початку Сінгапурського, відбудеться в лютому в Ханої.

Глава четверта, у якій Кім їде потягом до Ханоя та звільняє номер готелю "Гілтон" раніше очікуваного

Підготовка до Ханойського саміту почалася з наради, де оточення президента Трампа підсумовувало результати Сінгапурського саміту, щоб зрозуміти, що Пхеньян майже не просунувся у виконанні навіть тих куцих обіцянок щодо денуклеаризації. Так, наприклад, у листопаді 2018 року The New York Times повідомляла про те, що Північна Корея використовує тактику приховування: у той час, як керівництво КНДР звітувало про закриття одного великого випробувального полігону МБР, воно відкривало десятки інших.

За недавньою традицією, напередодні саміту Кім вирушив до Китаю у свій день народження, 8 січня. За результатами переговорів Сі Цзіньпін підтримав проведення другого саміту між Сполученими Штатами та КНДР. Саміт проходив на тлі нової напруги з Вашингтоном – Пхеньяну ніяк не вдавалося домогтися скасування санкцій. За тиждень до китайсько-північнокорейського саміту Кім попередив, що КНДР може не мати «іншого вибору, крім як досліджувати новий шлях, щоб захистити наш суверенітет», натякаючи на можливий вихід із переговорного процесу.

Окрім цього, Пхеньян відмовився від вимог «одностороннього» роззброєння, назвавши їх "бандитськими". Було помічено, що візити Кіма передували або проходили після великих дипломатичних кроків, що може свідчити про високий рівень непрямої участі Пекіна у переговорах щодо денуклеаризації. Це не повинно дивувати, особливо з огляду на цілі КНР, які декларуються як стабільність на Корейському півострові та збереження КНДР у якості буферної зони між Китаєм і Південною Кореєю, де розташований контингент із 30 000 американських військових.

Зі свого боку, Китай потрібен КНДР як балансувальний елемент у переговорах і відносинах з Вашингтоном, а також як країна, яка б субсидувала північнокорейський режим.

Трамп, Кім та їх "любовні листи". Foreign Policy illustration/Getty Images

Головою делегації від КНДР на переговорах у Ханої було обрано Кім Хьок Чхоля, активного учасника Шестисторонніх переговорів, що посилювало очікування використання формули "дія в обмін на дію", тобто можливого скасування санкцій. До того ж, за непрямими ознаками, сам Кім вважав, що самітом у Ханої він зможе завдати сильного удару по санкціях. Пропозиція Кіма полягала у відмові від ядерних об’єктів у Йонбйоні в обмін на повне скасування санкцій, запроваджених після 2016 року. Це була типова умова «дія в обмін на дію». Однак тлумачення «відмови від Йонбйона» відрізнялося.

Американська сторона наполягала на повному знищенні полігону, тоді як КНДР, за словами Болтона, не мала намірів повністю ліквідувати полігон, а скоріше «заморозити» його використання без значущого демонтажу інфраструктури. Саме тому для деяких дипломатів зі Сполучених Штатів пріоритетом Ханойського саміту було «завершити саміт без катастрофічних поступок і компромісів». Навіть Трамп був готовий під час саміту до опції «я йду геть». Але цього не розуміли всі, особливо призначений напередодні спеціальний представник США у Північній Кореї Стівен Біґен, який прагнув підписати новий договір із Північчю і був готовий до значних поступок в обмін на туманні обіцянки денуклеаризації.

За підсумками саміту в Ханої опція «піти геть» перемогла – обидві сторони не змогли домовитися майже ні про що. Згідно зі стенограмами, закриття полігону в Йонбйоні – єдине, що міг запропонувати Кім, у той час як він наполягав на повному знятті санкцій. Розмов про МБР або ядерну програму навіть не було, Йонбйон – крапка. На щастя для свого оточення, Трамп зробив вибір закінчити саміт раніше, без підписання будь-якої декларації.

Кім був дуже розчарований результатами саміту. Через деякий час у південнокорейських ЗМІ з’явилася інформація, що Кім Йон Чхоля відправлено до трудового табору, а Кім Хьок Чхоля розстріляно. Але згодом ця інформація не підтвердилась, що наштовхує на думку, що результати саміту були цілком прийнятними для Кіма, і він або не хотів, або взагалі не міг змінити свою пропозицію у разі необхідності. Вже у травні 2019 року КНДР поновила ракетні випробування, порушуючи мораторій, встановлений за результатами Сінгапурського саміту.

Символічний, як виявилося пізніше, саміт на території ДМЗ у червні 2019 року, на якому були присутні голови обох Корей та Трамп, також не приніс жодних результатів. У свою чергу, деякі експерти з ядерного роззброєння припускали, що саме цей саміт може стати вирішальним, на якому Сполучені Штати погодяться на «ядерне заморожування» замість денуклеаризації, фактично визнавши КНДР новою ядерною державою.

Це означало б не роззброєння КНДР, а створення нових правил гри для нової ядерної держави. Проте експерт із Північної Кореї Андрій Ланьков ставить під сумнів це твердження та цілі саміту як такого, заявляючи, що саміт на ДМЗ був «політичним шоу», яке не мало під собою серйозного підґрунтя. Він пояснює, що і Трампу, і Кім Чен Ину було потрібно «щось сильне за виглядом, але слабке за змістом».

Після цього подальші переговори зійшли нанівець. Після початку пандемії COVID-19 Північна Корея стала ще більш ізольованою, звинувачуючи США у спекуляціях на темі переговорів щодо ядерної зброї заради внутрішньополітичних цілей Дональда Трампа та саботуванні переговорного процесу.

Глава п’ята, у якій Кім робить виняток для друзів із Москви

Що писали про російське вторгнення в Україну у Північній Кореї? Нічого. З початку російського вторгнення офіційна позиція КНДР висловлювала стриману підтримку діям Росії.

Ця позиція не дивує: КНДР – одна з небагатьох країн, яка у 2014 році на офіційному рівні висловила підтримку «приєднанню Криму до Росії», проголосувавши проти Резолюції 68/262 про «територіальну цілісність України» після анексії Криму. Надалі КНДР голосувала проти інших резолюцій, пов’язаних із територіальною цілісністю України. Після початку російського вторгнення КНДР проголосувала проти ряду резолюцій Генеральної Асамблеї ООН, а саме ES-11/1, 2, 3, 4.

За словами сходознавця Андрія Ланькова, така позиція мотивована не ідеологією чи «любов’ю до Росії», а прагматичними цілями. Підтримуючи Росію в міжнародних інституціях, таких як ООН, КНДР розраховує на захист Росії – країни з правом вето в Раді Безпеки ООН, яка може блокувати санкції, пов’язані з північнокорейськими ядерними випробуваннями. Для КНДР це нічого не коштує, але у відповідь вони отримують захист вартістю мільйони доларів. У самій Північній Кореї про ситуацію в Україні взагалі не писали.

Посол Північної Кореї в ООН Кім Сон у штаб-квартирі Об'єднаних Націй. Mary Altaffer/AP

Про північнокорейські міжнародні відносини: Держава 38-ої паралелі: погляд Північної Кореї на міжнародні відносини

Можливо, усе б обмежилося дипломатичною підтримкою РФ з боку Північної Кореї, але під час війни збройні сили РФ зіткнулися із серйозними проблемами. Однією з таких стала нестача артилерійських снарядів, яка особливо проявилася під час битви за Бахмут, де російські війська застосовували тактику тотальної вогневої переваги, подібно до Першої світової війни. Перевитрата снарядів, доповнена ударами ЗСУ по складах на окупованих територіях та в самій РФ, призвела до «снарядного голоду» у російських військах.

Не маючи можливості забезпечити необхідний рівень виробництва, Росія почала шукати альтернативні джерела, і саме в цей момент її погляд упав на КНДР. Завдяки ізоляції та проблемам із експортом військових комплектуючих, Північна Корея, маючи одне з найбільших артилерійських угрупувань, накопичила значні запаси снарядів радянського зразка, особливо 122-мм та 152-мм.

З середини 2022 року, за даними південнокорейської розвідки, КНДР через порт Раджін відправила до РФ 13 тисяч морських контейнерів, у яких, імовірно, знаходилася зброя, більшість якої становили саме снаряди 122-мм та 152-мм. Інформації про участь Північної Кореї у війні з 2022 року було мало, і вона часто була суперечливою. Але вже у 2023 році співробітництво Путіна та Кіма у військовій сфері стало більш очевидним.

У вересні 2023 року лідери Росії та КНДР вперше зустрілися з початку повномасштабного вторгнення (остання зустріч лідерів відбулася у 2019 році). Переговори проходили на космодромі «Восточний» в Амурській області, за 130 км від кордону з Північною Кореєю. Причини зустрічі на космодромі Путін пояснив «зацікавленістю Кіма у ракетній програмі».

Незважаючи на очікування політиків і експертів щодо обговорення військових поставок з КНДР до Росії, думки з цього приводу розділилися. За даними The New York Times, темою саміту мали стати поставки північнокорейської зброї в обмін на пальне та іноземну валюту. Окремою темою була можлива передача Росією технологій для північнокорейської програми міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) та супутників.

Це виглядає логічно, особливо з огляду на те, що до саміту у 2023 році КНДР провела два невдалих запуски супутників – у травні та серпні. У свою чергу, КНДР пообіцяла передати Росії необхідне військове обладнання, включно зі снарядами та балістичними ракетами малої дальності.

Ці чутки посилилися через новини про інспекції Кім Чен Ином п’яти великих фабрик з виробництва військового обладнання протягом одного тижня напередодні саміту. Крім того, з липня 2023 року обидві країни провели рекордну кількість дипломатичних обмінів делегаціями – понад два десятки.

Можливо, найкумедніший аспект у цій ситуації полягає в тому, що на той момент Москва все ще формально зберігала режим санкцій щодо Пхеньяна.

Лідер Північної Кореї Кім Чен Ин інспектує завод морських двигунів у провінції Північний Пхьонган. AFP/Getty Images

Інша думка, що позиція Росії стосовно КНДР не самостійна, а обережно слідує за Китаєм. Як вже було зазначено, Китай уважно слідкує за розвитком ракетної та ядерної програми КНДР, тому посилення технологічної незалежності КНДР, а як наслідок і її загальної непідконтрольності, не в інтересах Пекіна. Саме тому, якщо передача якихось технологій і мала місце, то лише з мовчазного схвалення та в межах домовленостей із Пекіном.

Деякі експерти мають сумніви стосовно передачі Росією важливих військових чи інших технологій, припускаючи, що угода з Росією обмежилася постачанням до КНДР продовольства та пального в обмін на снаряди та інше військове обладнання. Це здається імовірним, враховуючи, що Росія вже порушувала санкційний режим, експортуючи нафту до КНДР.

Окрім цього, з'являлася інформація, що співпраця з РФ дозволила КНДР знову отримати доступ до міжнародної фінансової системи та частини активів, які були заморожені санкціями ООН. Частину цих коштів КНДР, за повідомленнями, використала для закупівлі російської нафти.

Російська нафта для КНДР, або Як працює обхід санкцій. DW

Саміт на космодромі «Восточний» став першою серйозною ознакою російсько-північнокорейського військового співробітництва. Незважаючи на свою екстраординарність, деякі спостерігачі не сприйняли його всерйоз через специфіку політичних та економічних відносин між Росією і КНДР.

Однак факт, що північнокорейські снаряди та ракети були помічені під час війни в Україні ще до саміту у вересні 2023 року, а те, що сталося за менш ніж рік після, змінило думку більшості оглядачів.

Візит Путіна до Пхеньяна справив велике враження: живий ланцюг завдовжки 30 км уздовж шляху Путіна; Кім Чен Ин, який особисто приїхав до аеропорту зустріти президента Росії, попри глибоку ніч; і «військовий карнавал», який завершився двома величезними портретами Кіма та Путіна на Народному палаці навчання на площі Кім Ір Сена.

Головною темою візиту стало підписання Договору про всеосяжне стратегічне партнерство між Корейською Народно-Демократичною Республікою та Російською Федерацією. Увесь договір можна звести до «всеосяжного розвитку економічних, культурних і стратегічних відносин між РФ та КНДР», але найбільше уваги привернула Стаття 4.

За аналогією зі статтею 5 Північноатлантичного договору, Стаття 4 зобов’язує сторони підтримати одна одну у випадку збройного нападу, використовуючи всі можливі засоби згідно зі Статтею 51 Статуту ООН і законодавством обох країн. По суті, це повернення до положень Договору про дружбу, співпрацю та взаємну допомогу між СРСР і КНДР, де Стаття 1 проголошувала подібні принципи.

Головна зацікавленість Росії у цьому договорі – закріпити постачання снарядів і балістичних ракет малої дальності, що вже розпочалося.

Однак не всі погоджуються з думкою, що для цього потрібно було підписувати цілий договір, оскільки Північна Корея, як зазначають експерти, готова продавати все, що завгодно, лише б були гроші. У той же час, Стаття 4 слугує своєрідним «попередженням» для Сеула, який може почати постачати зброю Україні.

Договір також є важелем шантажу для створення «серйозних проблем» як для США, так і для союзників Вашингтона у регіоні. Зокрема, є ризик передачі ядерних технологій КНДР у разі посилення допомоги Києву від Сеула, Токіо та інших. Однак через очевидно негативну реакцію Китаю цей сценарій малоймовірний, особливо з урахуванням залучення Китаю до ініціативи про «без’ядерний Корейський півострів».

Путін і Кім Чен Ин під час офіційної церемонії зустрічі в Пхеньяні, Північна Корея. Vladimir Smirnov/Sputnik