Політична ситуація в білорусі в контексті російсько-української війни

Хворобливий стан лукашенка, нарівні з одиноким Т-34, став найцікавішою частиною параду ганьби 9 травня в москві. Але якщо питання щодо того, де зараз сучасні російські танки, є риторичним, то хайп навколо хворобливого стану білоруського диктатора вартий того, аби розібратися, що сьогодні відбувається в нашій північній сусідці. Тож у цій статті ви дізнаєтеся, як лукашенко продає останні залишки суверенітету росії, чим займаються білоруські біженці-опозиціонери та який план дій ставить перед собою лідерка опозиції Тихановська.

Васалізація йде за планом

Повномасштабне вторгнення рф в Україну значно прискорило процес поглинання білорусі москвою. 2022 став роком стрімких поступок із боку мінська в питаннях інтеграції союзної держави. Традиційно білорусь намагалася максимально затягувати цей процес, випрошуючи додаткові бонуси у вигляді пільг на нафту чи нових кредитів. Однак у 2022 році прогрес у багатьох питаннях, котрі не обговорювались із 2019 року після того, як лукашенко звинуватив москву в завищенні цін на нафту та політичному тиску, активізувався. Зокрема, такими програмами стали митна й податкова інтеграція, об’єднання ринків нафти й газу та енергетичних систем. Наразі на різному етапі імплементації перебувають 28 проєктів, більшість із яких стосуються економічної площини, що відповідає концепції кремля «дві країни – одна економіка».

Більше про плани москви щодо білорусі в матеріалі: Ідея поглибленої інтеграції з білоруссю: для чого це росії?

Крім того, згідно з російськими та білоруськими джерелами, за минулий рік значно збільшилася торговельна залежність мінська від метрополії. Якщо у 2021 році російська частка в зовнішній торгівлі білорусі становила приблизно 48%, то у 2022 році – більше 65%. У такий спосіб росія не просто збільшує торговельну залежність мінська, а фактично поступово захоплює ринок, перетворюючи білорусь в економічний район рф.

Говорячи про союзну державу, не можна пройти також повз нещодавнє розслідування російського опозиційного Центру «Досьє», у котрому журналісти описали положення документа «Стратегічні цілі російської федерації на білоруському напрямі». За їхніми словами, це – офіційна стратегія адміністрації президента рф, у котрій описаний план зі встановлення повного контролю над білоруссю до 2030 року саме за допомогою інструментів союзної держави. Кроки, згадані в документі, передбачають поширення впливу у військово-політичному, гуманітарному та економічному секторі, а результатом має стати майже повна ліквідація суверенітету білорусі, встановлення ширми державності та створення єдиного культурного простору.

Червона ганчірка та двоголова курка – один із проєктів символіки союзної держави

Ще більшим успіхом для росії стала ліквідація зовнішньополітичного суверенітету. Нагадаємо, що до протестів 2020-2021 року лукашенко активно намагався симулювати балансування між Заходом та рф: виступав за більш тісну економічну співпрацю з ЄС, відкидав можливість визнання окупації Криму й частини східних областей України і їздив на форум із Зеленським у Житомирі. Відбувалася також відлига у відносинах зі США й перший обмін послами з 2008 року. Водночас білорусь старанно брала участь в усіх інтеграційних проєктах росії: від ОДКБ та ЄАЕС, до союзної держави. Після сфальсифікованих виборів і масових протестів 2020 року поле для зовнішньополітичного маневру різко зменшилось. Результати виборів не були визнані країнами Заходу, лукашенко та його оточення потрапили в санкційні списки, а Тихановська, хоч і не офіційно, однак всюди віталась як легітимна президентка.

Відтоді зовнішня політика лукашенка повністю переорієнтувалася на обслуговування російських інтересів, а автономія у веденні зовнішньої політики обмежилася виключно до рівня декларацій про готовність до рівноправного діалогу з усіма сторонами. Останні спроби позиціювання білорусі як третьої сторони, медіатора й миротворця були здійснені взимку-навесні 2022 року під час переговорів між Україною та росією. Утім, уже тоді мінськ фактично став співучасником агресії, надавши в якості плацдарму власну територію та логістичну інфраструктуру для наступу з півночі й ракетних обстрілів України. Після воєнної поразки на Київщині росія почала використовувати білорусь виключно для навчання мобілізованих, поповнення запасів техніки та снарядів, а також відволікання українських сил на півночі. У березні 2023 року було оголошено про розміщення російської ядерної зброї, що ще суттєвіше збільшує безпековий контроль над мінськом з боку кремля.

Читайте також: Стратегічна культура Білорусі: балансування на жердині

Крім того, цікаво звернути увагу на зміну риторики білоруської влади щодо можливості участі у війні проти України. Якщо на початку повномасштабного вторгнення лукашенко наполягав виключно на безальтернативності переговорів, то зараз він активно вводить у свої промови тези на кшталт «ми вже беремо участь у «сво» … наша участь у тому, щоб не допустити розповсюдження цього конфлікту на територію білорусі», «у разі агресії проти білорусі російська федерація має захищати білорусь як власну територію», або «я готовий разом із росіянами воювати, якщо хоч один солдат прийде на територію білорусі». Безперечно, такі промови не означають безпосереднє й повноцінне приєднання білорусі до конфлікту найближчим часом. Але часте проговорювання тез про можливість війни може свідчити про те, що в мінську та москві розглядають такий сценарій і починають морально готувати населення й виправдовувати можливий майбутній вступ у війну. Хоча, зрештою, доєднання білорусі до конфлікту залежить виключно від рішення росії, її планів та спроможностей, а також ситуації на фронті.

Іншими індикаторами повної підконтрольності зовнішньої політики мінська москві є обов’язкове реагування МЗС білорусі на будь-яке міжнародне питання, що цікавить росію. Якщо раніше білорусь могла відмовчатись або висловитися завуальовано, то зараз, як по методичці, міністерство й офіційні представники старанно відпрацьовують кожну тему від занепокоєння постачанням зброї в Україну та зростанням русофобії, до «щораз більшої політизації теми дітей у міжнародному порядку денному».

лукашенко та особа, схожа на путіна. Reuters/Vasily Fedosenko

Не можна не згадати і про інтенсивність побачень путіна й лукашенка. За час повномасштабної війни диктатори провели більше 10 зустрічей, а путін навіть приїзжав у білорусь уперше за три роки. Утім, набагато більш показовою стала зустріч лукашенка з ватажком так званої «донецької народної республіки» денисом пушиліним у квітні 2023 р. Якщо ще влітку 2022 року самопроголошений президент міг собі дозволити проігнорувати його візит у білорусь, то цього разу він приймав терориста в себе в адміністрації. Однак який-небудь конструктив у цій зустрічі був відсутній, і вона була необхідна лише для легітимізації пушиліна в ролі «тимчасового виконувача обов'язків голови днр (як суб’єкта рф)», та демонстрації лояльності лукашенка, котрий готовий зустрічатись із російською маріонеткою будь-якого рівня.

БРСР 2.0

Попри повзучу втрату економічного та зовнішньополітичного суверенітету, лукашенко зберігає внутрішній контроль над білоруссю. Силовий блок залишається «ефективним» стражем режиму, про що свідчить майже повністю розчавлений публічний протестний рух. Репресії проти опозиції і масові арешти, на жаль, стали звичною справою. Тому, згідно з річним звітом Верховного комісара ООН із прав людини, свавільне позбавлення права на життя та свободу, катування й жорстоке поводження, відмова в праві на справедливий суд, свавільна відмова у праві на в’їзд, порушення прав людини, та навіть злочини проти людяності свідчать про повномасштабну «кампанію насильства» з боку влади. За даними правозахисного центру «Вясна» наразі відбувають строк щонайменше 1525 осіб.

Пропаганда також залишається важливим інструментом для утримання позицій режиму, більше про це ми писали в дослідженні Супермаркет пропаганди: білоруський режим Лукашенка

Посилила позиції лукашенка й конституційна реформа, референдум щодо якої пройшов у лютому 2022 року. З одного боку, це була спроба легітимізації себе на посаді президента. За підсумками референдуму, результати якого, безумовно, були сфальсифіковані, у голосуванні взяло участь майже 80% громадян, 83% із яких підтримали поправки. З іншого боку, зміни гарантували безпеку лукашенку, адже був введений пункт про те, що «президент не може бути притягнутий до відповідальності за дії, вчинені у зв’язку зі здійсненням президентських повноважень». Крім того, була обмежена можливість балотування опозиціонерів на посаду президента через введення обов’язкової умови про необхідність проживання в білорусі не менше 20 років безпосередньо перед виборами, та відсутності раніше громадянства іноземної держави або посвідки на проживання в іноземній державі. Також, згідно з висновками Венеційської комісії, поправки ще більше змістили баланс повноважень у структурі влади, а індивідуально підібрані правила й запобіжні заходи є спрямованими на збереження поточної ролі лукашенка. Це проявляється в зростанні ролі всебілоруських народних зборів, котрі, на думку експертів, отримали необмежену юрисдикцію та повноваження й фактично стали «паралельним урядом», ціль котрого – зміцнення влади президента.

лукашенко на полі в піксельній жилетці. president.gov.by

Що стосується інших внутрішніх питань, то лукашенко продовжує гратись у міцного господарника: регулярно інспектує корівники, звільняє директорів місцевих підприємств, бере участь у суботниках та грає в хокей. На тлі збільшення залежності від росії, і продовження репресій таке позиціювання лукашенка відповідає архетипу голови БРСР, котрий тримає порядок у республіці, виконує господарсько-розподільчі функції та лише номінально представляє білорусь на міжнародній арені.

Що робить опозиція?

Після того як білоруська продемократична опозиція на чолі зі Світланою Тихановською була змушена покинути країну, основний фокус її діяльності був зміщений до міжнародної адвокації невизнання режиму лукашенка, інформування про злочини білоруської влади та створення різних перехідних програм і стратегій. Для здійснення такої діяльності була сформована Координаційна рада білоруської опозиції та Об’єднаний перехідний кабінет Білорусі (представницький і виконавчий органи продемократичних сил).

Нагадайте собі про перебіг білоруських протестів 2020 року, прочитавши статтю: Протести на паузі: чим завершиться білоруська політична криза?

З огляду на обмежені ресурси та засоби ведення діяльності в екзилі, кабінет Тихановської показує доволі гарні результати на міжнародній арені. Опозиція провела низку акцій для збільшення рівня легітимності. Тихановська регулярно зустрічається зі світовими лідерами, зокрема Байденом, Джонсоном, Макроном, Дудою, Шольцом; виступає на міжнародних майданчиках, як-от ООН, Європарламент, саміти ОБСЄ та Ради Європи; активно бере участь у різних діалогових форматах і отримує міжнародні нагороди. На тлі нерукоподатного лукашенка, для якого найбільшим успіхом є візит міністра закордонних справ Угорщини Сіярто, Тихановська виглядає дійсно як визнана та поважна лідерка білоруського народу.

Зустріч Тихановської та Байдена, 2021 рік. The White House

Щодо ситуації всередині білорусі, то, як і очікувалось, Тихановська не має важелів впливу, окрім як відеозвернень до співгромадян. Ефективність такого інструменту для підтримки довіри суспільства неможливо виміряти, адже соціологічні заміри рівня довіри білорусів до Тихановської не проводились, або були здійснені провладними центрами. При цьому досить важко оцінити ефективність «нормотворчості» опозиції. Усі плани та стратегії щодо демократизації білорусі є суто теоретичними, а можлива успішність їхньої реалізації залежить від занадто великої кількості факторів, як-от перебіг російсько-української війни, конфігурація сил у кремлі, готовність білорусів до протестів тощо.

Утім, Тихановська та її кабінет – це не єдині опозиціонери. Білоруська опозиція, як і багато інших подібних рухів, почала розколюватись, так і не досягнувши спільної мети. Серед помітних акторів можна виділити:

·       Форум демократичних сил на чолі з одним із претендентів на посаду президента у 2020 році Валерієм Цепкало. Основні претензії цієї частини опозиції до Тихановської полягають у відсутності плану дій щодо зміни режиму в країні. На противагу кабінету Тихановської, Цепкало створив власну Національну Раду об’єднаних демократичних сил Білорусі, головною ціллю котрої є проведення виборів та референдуму у 2023 році. Голосування планується провести онлайн. Організатори переконані, що дані вибори будуть визнані міжнародною спільнотою, допоможуть визначити легітимного лідера білорусів і створити єдину прозору програму перехідного періоду. Однак план має велику кількість недопрацювань, як-от процес виборів, шляхи забезпечення репрезентативності, відповідь на можливу протидію з боку білоруської влади, інструменти легітимізації результатів тощо. Саме тому проєкт виглядає мертвонародженим та не може запропонувати нічого, окрім як ще більшого розколу опозиції.

·       Народне антикризове управління на чолі з ексміністром і дипломатом Павлом Латушком. Раніше Латушко був членом Координаційної ради білоруської опозиції, але вийшов через зміну регламенту прийняття рішень у раді, що, на його думку, створює дисбаланс у системі прийняття рішень та дозволить поглинання Радою білоруських демсил. Крім того, Латушко заявляє, що існують суперечності щодо протидії режиму: його фракція виступає за збереження тиску, а інші сили готові розглядати стратегію поступок. І хоча Латушко залишився в складі Об’єднаного перехідного кабінету Білорусі на чолі з Тихановською, наявні суперечності свідчать про накопичення розбіжностей між партнерами з опозиції.

·       Зенон Позняк та Рада безпеки. Позняк є знаковою фігурою для білоруської опозиції. У 90-х він був лідером Білоруського народного фронту «Відродження», під час депутатства перебував в опозиції до комуністів і лукашенка, а також виступав одним із лідерів серії протестів проти створення союзної держави, котрі увійшли в історію під назвою Мінська весна. Позняк неодноразово критикував Тихановську та називав її, як і Бабарико й Цепкало, проєктами москви. Під час візиту Позняка в Україну, опозиціонер зустрічався з представниками Полку імені Кастуся Калиновського – національного білоруського формування в складі Збройних сил України. У ході спільної пресконференції було анонсовано створення військово-політичної структури під назвою Рада безпеки, метою котрого є відновлення білоруської національної держави. Цілі органу поки не сформульовані, а члени, окрім ініціаторів, невідомі. Утім, за словами Позняка, представники даної групи виходили на контакт із кабінетом Тихановської та пропонували співпрацю, але отримали відмову. До речі, напередодні анонсу про створення Ради безпеки, частина бійців Полку Калиновського оголосила про відокремлення та створення Білоруського добровольчого корпусу. Причиною цього бійці назвали спробу політизації військовослужбовців-білорусів.

У такий спосіб основна проблема білоруської опозиції полягає у відсутності консолідації, розбіжності за стратегічними або операційними питаннями, або взаємній недовірі. Тихановська не змогла об’єднати всі ці фракції, знайшовши прийнятний принаймні тимчасовий формат співпраці. У довгостроковій перспективі це може створити ситуацію, коли декілька лідерів опозиції будуть називати себе єдиними легітимними, маргіналізуватимуть одне одного та розмиватимуть міжнародну підтримку. Це також створюватиме можливість для росії, котра пролобіює свого «лідера опозиції» і, можливо, навіть приведе його до влади в білорусі, тим самим створивши ручний режим, котрий буде прийнятний для Заходу.

Україна, білорусь та білоруси

Попри агресію зі сторони білорусі, Київ продовжує зберігати офіційні контакти з мінськом. Передусім білорусь служить майданчиком для контактів із росією, наприклад, для координації обмінів військовополонених. Утім, у всьому іншому мінськ визнається співучасником злочину агресії проти України, на країну накладені санкції, пункти пропуску на кордоні закриті (окрім одного, котрий працює лише на в’їзд громадян України з білорусі), а сам кордон укріплюється лінією оборони.

Щодо опозиції, то публічного діалогу з Тихановською офіційний Київ не веде. Причиною цього називають її ухиляння від визнання Криму частиною України під час передвиборчої кампанії. І хоча після повномасштабного вторгнення Тихановська засудила агресію та закликала до антивоєнного спротиву й підтримки України, Київ і досі не поспішає встановлювати контакти з кабінетом опозиції. Тож причини не підтримки контактів лежать в інших площинах, таких як небажання давати приводу для розриву контактів із мінськом, неготовність співпрацювати через поступову деконсолідацію опозиційного руху, або ж банально відсутність бачення практичної користі від цього. У будь-якому випадку, виглядає так, що Україна не має стратегії щодо підтримки демократичних перетворень у білорусі та співпраці з опозицією.

Бійці полку Каліновського в Бахмуті. t.me/belwarriors

Важливо зазначити і про білорусів, котрі роблять прямий внесок у перемогу України. Литвини безпосередньо беруть участь у війні і в складі вже згаданих Полку імені Кастуся Калиновського та Білоруського добровольчого корпусу, і в інших підрозділах Сил оборони України. Крім того, білоруси сприяють протидії російській агресії й у таких вимірах, як кібервійна, оприлюднення інформації про пересування військ по території білорусі, участь у диверсіях, надання гуманітарної допомоги, підтримка біженців та збори на потреби збройних сил.

Рівень підтримки білорусами агресивних дій рф. Опитування британського Chatham

Щодо загальних настроїв білорусів до України і їхнього ставлення до російської агресії, то тут варто згадати про два незалежні опитування від британського центру Chatham House та Білоруської аналітичної майстерні, що базується у Варшаві. Згідно з даними дослідників станом на літо-початок осені 2022 від 30% до 42% білорусів підтримують військові дії рф проти України, а від 43% до 51% не підтримують. При цьому на повноцінну участь білоруської армії в агресії проти України згодні від 3% до 11% опитуваних. Отже, всередині білоруського суспільства не сформувалась чітка позиція щодо підтримки чи засудження російської агресії.

Висновки

1.    білорусь повільно, але впевнено рухається до втрати суверенітету та перетворення якщо не в суб’єкт федерації, то в повністю підконтрольну маріонетку кремля. Війна пришвидшує цей процес, адже лукашенко перебуває в міжнародній ізоляції через співучасть в агресії, стрімко втрачає поле для маневрів та вимушений погоджуватись на поглиблення співпраці з рф задля отримання необхідної для виживання режиму підтримки.

2.    Тихановська побудувала досить гарний імідж на міжнародній арені у ролі представника білоруського народу. Утім, усередині опозиції вона не має однозначної підтримки, а продемократичні сили є фракціонованими. Із плином часу цей розкол поглиблюється. У майбутньому така ситуація може призвести до ослаблення всього руху та створить сприятливі умови для москви чи мінська, котрі під шумок висунуть на арену власну ручну опозицію. Така «опозиція» номінально зберігатиме символи попередньої боротьби, а її ціллю буде дискредитація Тихановської, дезорієнтація опозиційно налаштованого населення та створення демократичної ширми для міжнародних партнерів.

3.    Україна не підтримує зв’язки з кабінетом Тихановської, утім має значну підтримку серед різних груп представників опозиції. Беручи участь у війні на стороні України або підтримуючи Київ у протидії агресії на рівні окремих ініціатив, білоруси створюють підґрунтя для майбутньої співпраці з Україною після зміни режиму. Їхня боротьба проходить під гаслом «За нашу і вашу свободу», а білоруси, котрі безпосередньо воюють за Україну, заявляють що теперішня війна є одним із етапів білоруського національного звільнення. Після перемоги Україні важливо не підвести та не втратити ті відносини, що склалися з білоруськими союзниками за час спільної боротьби. А для цього необхідно вже зараз думати над тим, якою буде наша стратегія співпраці з білоруською опозицією.

Автор – Станіслав Ковальчук, експерт із Центрально-Східної Європи Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття і ви хочете бачити більше матеріалів про актуальні події міжнародних відносин? Тоді ставайте патронами центру! Ми розкриємо для вас усі таємниці світової політичної арени.