PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

Порятунок для Італії: чи зможе новий прем’єр подолати економічну й політичну кризи в країні?

Порятунок для Італії: чи зможе новий прем’єр подолати економічну й політичну кризи в країні?

Незважаючи на те, що Італійська Республіка залишається сьомою найбільшою економікою світу та зберігає за собою роль однієї з ключових держав Євросоюзу, вона вже більш як десятиліття потерпає від серйозних економічних та соціальних викликів: найбільший у Європі державний борг, високий рівень безробіття, загрозлива соціальна нерівність, що множаться також на регулярні політичні кризи.

Одна з таких завершилася лише півтора місяці тому із затвердженням нового складу уряду на чолі з технократом Маріо Драгі. Від нього очікують не просто комплексних реформ, а фактично порятунку країни. Тож чому одна з провідних європейських держав опинилася в економічній та політичній кризах, до чого призвело хаотичне керування країною попереднього уряду та чи вдасться новому прем’єру вирішити проблеми Італії – розбиратимемося далі.

Що відбувається в Італії?

Сьогодні країна потерпає від тих самих викликів, що й увесь світ: пандемія коронавірусу, повільна вакцинація, банкрутство бізнесів та, як наслідок, зростання безробіття. Однак все це доповнюється суто італійськими проблемами. Боротьба з мафією не закінчується в країні ще з початку її створення на Сицилії. Коронавірус і локдауни грають на руку організованій злочинності, яка завжди прагнула створити альтернативу уряду. У часи пандемії зробити це значно легше, потрібно лише надавати продовольчу допомогу нужденним,  таким чином заручаючись підтримкою громадян, які не можуть дочекатися допомоги від влади.

Здавалося б, наскільки поганим має бути економічне становище країни, аби люди добровільно погоджувалися на допомогу від кримінальних структур? Насправді ж, проблеми почалися не вчора й навіть не з появою COVID-19. Економіка Італії давно потерпає від стагнаційних процесів. До прикладу, з 2005 року й дотепер паритет купівельної спроможності італійців невпинно знижується. Якщо у 2005 році він становив 0.855 євро до долара США, то у 2019 році опустився вже до 0,669 євро. Рівень безробіття стрімко збільшувався після фінансової кризи 2008 року й сягнув піку у 12,7% у 2014 році, проте й дотепер залишається четвертим найвищим у ЄС. Щобільше, в країні можна спостерігати високу диспропорційність безробіття за регіонами та віком. Так, у південних регіонах, а саме на Сицилії, в Калабрії та Кампанії серед молоді він перевищував 46% у 2019 році.

Пандемія лише погіршує ці показники: в період з лютого по грудень в Італії було втрачено більше 420 000 робочих місць. Спад також посилив гендерний розрив на ринку праці. Тільки в грудні 99 000 жінок втратили роботу в порівнянні з 2000 чоловіків. Крім того, починаючи з фінансової кризи 2008 року державний борг Італії постійно зростає, набуваючи загрозливих масштабів. У 2020 році він становив вже 155% до ВВП, тоді як в середньому по ЄС не перевищує 80%. Національний інститут статистики також повідомив, що уражена вірусом економіка Італії скоротилася на 8,9% у 2020 р., що є найбільшим скороченням ВВП для країни з часів закінчення Другої світової війни та одним з найвищих падінь у єврозоні.

Вам варто знати: Вибори в Каталонії: чи призведе перемога націоналістів до нового сплеску сепаратизму?

На додачу до всіх цих економічних і соціальних проблем, республіка також потерпає від політичної нестабільності, яку навіть можна назвати своєрідною національною традицією. Починаючи з 1946 року в Італії змінився 67 урядів. Це величезний показник, особливо якщо порівняти його із ФРН чи Австрією, де за той самий період пропрацювали 19 та 18 кабінетів відповідно. З часу останніх парламентських виборів 2018 року змінилося вже три уряди: останній був сформований колишнім очільником Європейського центрального банку Маріо Драгі в лютому після розпаду попередньої коаліції. Наразі від «уряду національної єдності», як його вже встигли прозвати, італійський народ та міжнародні партнери очікують рішучих заходів із реформування країни,  адже він отримав широку підтримку парламенту («за» проголосували всі партії, крім «Братів Італії») та авторитетного технократа на чолі. Однак перед тим як говорити про програму дій прем’єра, варто розібратися, чому взагалі стільки проблем стали можливими в Італії та в чому їхнє коріння.

Чинники нездорової економіки

Перша причина яскраво зображена в італійській комедії «Ласкаво просимо на Південь», де жителя північного регіону відправляють у відрядження на Південь. Картина демонструє нам, наскільки економічно й соціально розділені дві частини республіки. Північний регіон Італії високо індустріалізований і виробляє конкурентоспроможні товари з високим доходом для експорту. Тоді як на Півдні зберігається низька продуктивність праці, а в бізнесі домінують невеликі або сімейні фірми. Як показує звіт за 2017 рік Національного інституту статистики (ISTAT), різниця ВВП на душу населення настільки велика, що на Півдні цей показник на 45% менший, ніж у центрально-північному регіоні. Дослідження за 2019 рік вказує на те, що ВВП на душу населення на Півночі майже вдвічі більший, ніж на Півдні.

По-друге, проблеми з економікою виникають через те, що «ухилення від сплати податків – це право, що дане Богом». Цю фразу сказав колишній прем’єр-міністр Сільвіо Берлусконі, що характеризує давню італійську традицію ухилення від сплати податків та процвітаючу тіньову економіку країни. За даними Єврокомісії, так званий VAT Gap, тобто розрив між ПДВ, що підлягав до сплати і потрапив до державної казни у 2018 році, становив більше 35 мільйонів євро. У 2017 році тіньова економіка республіки становила близько 211 мільярдів євро, тобто 12,1% ВВП.

Поліція веде члена «Коза ностри», Палермо, 2008 рік. Alessandro FucariniP

По-третє, якщо в Італії ви говорите про тіньові бізнеси, то значить поруч вже вештається мафія. Як влучно зазначають автори видання Тулузької школи економіки The TSEconomist: «Найбільш яскравою рисою цих організацій є здатність протистояти й пристосовуватись до економічних змін, криз та придушення з боку судової системи в розвиненій країні». Три основні мафіозні угруповання Італії – Коза ностра (Сицилія), Каморра (Неаполь), Ндрангета (Калабрія) впливають як на державний, так і на приватний сектори, а малі та середні підприємства є основними жертвами рекету. Основний промисел мафії це – відмивання грошей та масштабний оборот наркотиків; не гребує вона й підробкою валюти та контрабандою зброї. Проте найбільш деструктивний вплив мафія здійснює на державні інститути, культивуючи корупцію серед чиновників, судових та правоохоронних органів.

У періоди економічних криз злочинні угруповання використовують свої активи для легкого проникнення в легальну економіку. У 2008 році в дипломатичній телеграмі від США зазначалося, що Ндрангета має не менше трьох відсотків ВВП Італії. Так, її сукупний річний оборот сягає 44 мільярдів євро у рік (2013). Ці величезні суми дозволяють мафії вливати ліквідність (можливість швидкого переводу активів у гроші з мінімальними витратами) у підприємства, що знаходяться в тяжкому становищі та яким не може допомогти влада. Зрозуміло, що після такої підтримки, бізнес платитиме вже не державі, а криміналітету.

Дізнавайтеся більше: Рятівне коло для Меркель: як пандемія допомогла відновити довіру до канцлерки ФРН

Четвертим чинником складної економічної ситуації в Італії є старіння нації. Дослідження німецької компанії Statista показує, що у 2020 році 23,2% від загальної чисельності населення республіки становили люди 65 років і старше. Так, в останні роки частка літніх людей в італійському суспільстві постійно зростає. В результаті підвищився середній вік італійців. Наприклад, в 2011 році дані показували 43,6 років, тоді як в 2020 році – 45,7 років. Така диспропорція створює великий тиск на бюджет країни, змушуючи витрачати великі суми на пенсійне забезпечення.

Ну і п’ята найбільша проблема для італійської економіки – це, буз сумніву, великий державний борг. Як було сказано, він становить 155% ВВП – і це дуже багато, якщо розуміти що в середньому по ЄС цей показник не перевищує 80%, а нормою для розвинених країн вважається 50-60%. При чому на високому рівні він тримається вже фактично 3 десятиліття, що є спадком діяльності влади ще 80-х років минулого століття, часів нафтової кризи, яка призвела до високого рівня інфляції по всьому світу.

Тоді міністр фінансів і глава Центробанку підписали так зване «розлучення» між цими двома установами. Раніше банк мав купувати державні облігації, що не розміщувалися на ринку, приймаючи на себе таким чином тягар фінансування державних виплат. Так він забезпечував успіх аукціонів за державними облігаціями, друкуючи гроші, необхідні для купівлі непроданих облігацій. «Розлучення» підписали з метою звільнення Центробанку від цих зобов’язань і стабілізації ліри (грошова одиниця Італії до 2002 року), що була девальвована на 40% по відношенню до долара США. Натомість після цих дій державі довелося продати облігації за набагато вищими відсотковими ставками, і вартість державного боргу, який до того моменту поглинався валютою, вийшла з-під контролю.

І хоча до кризових 2008-2009 років державний борг не перевищував контрольованих рамок, займати гроші на боргових ринках ставало все дорожче, а вже накопичений борг вимагав все більших сум на обслуговування. Борг постійно зростає, тому що збільшується дефіцит бюджету, який доводиться закривати за рахунок нових зовнішніх запозичень. Ситуацію можна було б виправити за рахунок підвищення податків або скорочення витрат (традиційно, соціальних). Однак такі варіанти однозначно викликали б невдоволення італійців та падіння рейтингу влади, на що політики не можуть піти.

Читайте також: Популіст на чолі Ради ЄС: чи варто боятися головування Словенії в Євросоюзі?

Але чому наявність великого боргу справляє негативний вплив на економіку? Найперше, що треба розуміти, – борг потрібно віддавати. А це означає, що велика частина бюджетних видатків щороку йде на його погашення. Видатків, які можна було б направити на підтримку бізнесу, збільшення зарплат державному сектору чи інші необхідні реформи. Крім того, великий борг збільшує ризики для інвесторів, що означає відтік інвестицій, та підвищує вартість нових кредитів. Також бізнеси, що працюють в Італії, розглядаються як більш ризиковані, що вимагає від них збільшення прибутковості по облігаціях для залучення інвесторів, а це, у свою чергу, змушує їх підвищувати ціни на свої продукти та послуги. Звідси вже розкручується інфляція, а простим громадянам стає все дорожче й дорожче жити.  

Саме тому, щоб визволити Італію з цієї економічної трясовини потрібна була людина з величезним практичним досвідом, компетенцією в питаннях фінансового управління і стратегічним баченням ситуації. А крім того – не політик, залежний від електоральних настроїв суспільства, а тому нездатний проводити болючі реформи – а технократ, націлений на результат. Таку людину президент республіки Серджо Матарелла знайшов в обличчі ексочільника Європейського центрального банку Маріо Драгі. Тож тепер головне питання полягає в тому…

Чи зможе «Супер Маріо» врятувати Італію?

Програма діяльності нового прем’єра дуже обширна, зважаючи на виклики, що стоять перед країною. Але почне він, звичайно, з найбільш актуальної проблеми – пандемії. Драгі обіцяє боротися з коронавірусом «усіма засобами» й пришвидшити темпи вакцинації населення. Також він прагне, аби щеплення проводилися в усіх доступних громадських та приватних місцях. Включитися до цього процесу мають і волонтери, і збройні сили, і Департамент цивільного захисту. Також прем’єр-міністр підкреслює роль Італії як країни-засновниці Європейського Союзу і головної дійової особи Північноатлантичного альянсу. Драгі зазначає, що коронавірусна криза дала Італії можливість відновитися, як це було після Другої світової війни, в рамках більш інтегрованого ЄС. Це важливо було почути Євросоюзу з огляду на те, що італійське суспільство відоме своїм євроскептицизмом.

Детальніше про проблему: Порятунок економіки ЄС: бути чи не бути?

А ще більш важливо тому, що в рамках плану відновлення економіки Євросоюзу, Італії виділено 209 мільярдів євро, і в Брюсселі ще на початку року непокоїлися, щоб ці гроші справді були витрачені на структурні реформи, а не на чергові соціальні «плюшки», як це любив робити попередній уряд Конті. І в цьому контексті прихід до влади в Римі колишнього європейського чиновника був сприйнятий вельми позитивно євроструктурами. Тепер же, підтверджуючи важливість солідарності з Європою, Драгі збирається за гроші ЄС реформувати задушливу бюрократію Італії, заплутаний податковий кодекс і повільну систему правосуддя, а також зосередити увагу на освіті й скороченні розриву в зайнятості жінок.

Новопризначений прем’єр-міністр Італії Маріо Драгі. Gabor Kovacs/europa.eu

Драгі визнав, що криза особливо сильно вдарила по молоді та жінках, оскільки за минулий рік вони втратили близько 450 000 робочих місць. Гендерна рівність означає «відновлення балансу між заробітною платою і системою соціального забезпечення, крім вибору між сім'єю і роботою», – сказав він. Дійсно, сьогодні в Італії один з найсерйозніших гендерних розривів в оплаті праці в Європі, а також хронічна нестача жінок на керівних посадах.

Та чи зможе прем’єр втілити задумане? Наразі Маріо Драгі має усі шанси, аби виправдати сподівання і виконати обіцянки. По-перше, йому таки вдалося сформувати уряд, незважаючи на те, що «Ліга Півночі» і «Брати Італії» спершу не підтримали рішення президента Матарелли доручити йому формування уряду, сподіваючись на проведення дострокових виборів. Тоді ж розкол стався у партії «Рух 5-ти зірок», коли частина депутатів підтримала кандидатуру Драгі, а інша виступила проти. Потрібно віддати належне новому прем'єр-міністру, що йому вдалося об'єднати навколо себе партії, які з 2018 року не могли знайти точки дотику, адже зрештою, його кандидатуру та програму підтримали усі політсили, крім «Братів Італії». Тож принаймні поки глава уряду має карт-бланш на втілення намічених реформ.

Вас може зацікавити: «Один пояс, один шлях» та Італія: чи загрожує ЄC новий Brexit?

По-друге, крім політичної підтримки, Драгі має достатньо знань і фахову команду, адже як було зазначено раніше, він – колишній голова ЄЦБ, якого називають «рятівником євро». Саме він зміг у 2011 році консолідувати фінансові ринки ЄС і допоміг країнам, що постраждали від кризи 2008-2009 років, прийнявши програму «кількісного пом’якшення» для стимулювання зростання національних економік шляхом придбання фінансових активів. Саме тому італійці вірять, що «Супер Маріо» врятує Італію, «чого б це не коштувало».

Також на руку Драгі має зіграти те, що каденція Серджо Матарелли завершується в лютому наступного року, а за італійським законодавством президент не може розпускати парламент за 6 місяців до кінця своїх повноважень. Таким чином, новий урядовий переворот не варто очікувати раніше середини лютого 2022 року. І за цей час новий прем’єр має вакцинувати Італію не тільки від COVID-19, а й від політичної нестабільності.

Проте друге завдання може виявитися значно складнішим, адже попри те, що новий кабінет почав працювати за широкої підтримки парламенту, ситуація може змінитися на протилежну, коли Драгі почне впроваджувати болючі реформи, непопулярні серед населення. В такій ситуації існує велика ймовірність, що популізм партій та страх перед втратою рейтингів знову візьмуть гору над державним інтересом. Найбільшим же викликом для нового прем’єра є те, що він не має власної політсили в парламенті, а без законодавчої підтримки будь-які реформи будуть половинчаті. Йому доведеться домовлятися з усіма партіями, щоб утілити свої ініціативи. А це буде зовсім не просто, зважаючи на те, що нинішня коаліція перебуває в перманентній кризі та політичному протиборстві з часу виборів 2018 року.

Авторка – Анастасія Гаценко, експертка з євроатлантичного співробітництва Аналітичного центру ADASTRA