Російські впливи в Океанії: між кульганням та апатією

росія – це інформаційна держава-бульбашка. Багаторівнева присутність російського контенту в медіа створює враження, що московський слід відчутний ледь не всюди. Без «експертної» оцінки фахівців із росії не обходиться навіть найбільш неприкметна подія в політичному вирі світу. Публічний імідж «країни питних антифризів та солодкої скловати» деформовано. Неприскіпливим оком вельми важко відокремити правду про неї від брехні. Інформаційна активність сповна заміщує для росії залученість до реальних процесів. Це дає змогу імітувати конкретні дії та рішення, вибудовуючи альтернативний світ інформаційної симуляції.

Однак досягти неспівмірних російським можливостям результатів вдається не завжди. Подекуди широти пропаганди не вистачає для реалізації всіх поставлених цілей. До вашої уваги Океанія – регіон, у якому нога російської пропаганди не така вже й звана гостя, а про стратегічні інтереси й мовити не доводиться. Про причини політичної апатії кремля до півдня Тихого океану, кволі інформаційні контрудари та перспективи для України – у новому матеріалі.

У пошуках сенсів

Рушієм зовнішньої політики будь-якої держави є національні інтереси. Їх трактування визначає характер міжнародного курсу країни, а в деяких випадках навіть особливу місію, яку вона перебирає на власні плечі. Формотворчим документом російської діяльності в системі міжнародних відносин є «Концепція зовнішньої політики російської федерації», затверджена наприкінці березня 2023 року президентом путіним. Документ з’явився в гострих умовах зовнішньої конфронтації росії з Заходом, що відобразилося на його характері та тональності підібраних формулювань. Загалом концепція відповідає духові часу (в російському розумінні сучасних реалій).

Для самої рф документ має неабияке значення. Завдяки помпезним формулюванням укладачі-стратеги намагалися продемонструвати той настрій, із яким країна намагається представити себе світу. Передовсім око натрапляє на порівняння росії з державою-цивілізацією. Попри це, документу вдалось уникнути затушованих ідей: (1) постулюється конфронтація з умовним «колективним Заходом»; (2) оминаються згадки України; (3) робиться акцент на неоколоніальних настроях в сучасних західних демократіях; (4) підкреслюється потреба в альтернативі російсько-китайському асиметричному партнерству, зокрема в Індії або на міжнародних платформах, як-то БРІКС, ШОС та інші.

Баланс сил в альянсі БРІКС. Cartoon Movement

Концепція приділяє окрему увагу розкриттю національних інтересів росії, які розкручують веретено стратегічних цілей та місії москви на зовнішній арені. В одному з пунктів (під номером 5) йдеться: розвиток безпечного інформаційного середовища, захист російського суспільства від деструктивного інформаційно-психологічного впливу. Фактично це передбачає зведення медіа редутів перед проникненням західного інформаційного контенту. Цей же пункт неодмінно перехрещується з первинним національним інтересом росії, закріпленим у концепції під номером 1: захист конституційного устрою, суверенітету, незалежності, державної та територіальної цілісності російської федерації від деструктивного іноземного впливу.

Ізольованість СРСР від ворожих інформаційних потоків стала лейтмотивом стартових років холодної війни, які наперед визначили природу взаємин між комуністичним та західним блоками. Одначе сучасна росія усвідомлює, що успіх біполярного протистояння для Радянського Союзу був сумнівним, зокрема й на інформаційних теренах, де закритість системи радянської пропаганди розв’язала опонентам з «капіталістичного світу» руки. Імідж-мейкери СРСР цілили переважно на внутрішній ринок, де прогріта авдиторія до певного моменту радо споживала відшліфований контент. Інтернаціональні сигнали ширилися й усіма державами соцтабору, утримання якого в подальшому стало надважким тягарем для радянської машини.

Путінська залізна завіса

Зміну підходів російських медіа до інформаційної підтримки провладного режиму відзначають експерти навіть у сучасній росії. Політолог та донедавна директор московського центру Карнегі Дмитро Тренін у книзі «росія в пошуках світової рівноваги» пише, що сучасна російська пропаганда цілком копіює методи часів біполярних років. За винятком лише того, що за еталон взята американська модель. Маніпулюючи слабкими точками у відносинах між Вашингтоном та американською громадськістю, росія намагається розхитувати політичну ситуацію в США зсередини. Водночас прославляння самих себе (тобто рф, її системи адміністрування та цінностей), як це було в біполярні часи, відходить на далекий план. Задля утвердження власної позиції росія залучає «місцеві голоси», тобто представників маргінальних кіл медіаполя, яким пробитися на мейнстрімні платформи складно. У цьому контексті можна згадати діячів абсолютно різних інтелектуальних рівнів: від Ноама Хомського та Джуліана Ассанжа, до вкрай одіозних як Такер Карлсон. Флагманами російської пропаганди нового типу Тренін вважає агенції «Sputnik» та «RussiaToday», які мають філії поза межами винятково англомовної.

Вас може зацікавити: Нова стратегія партнерства між Папуа – Новою Гвінеєю та США: американська відповідь Сі Цзіньпіну?

Подекуди маргінальні голоси на Заході та у світі допомагають віднайти російські інтелектуали. Важливим зв’язківцем тут вважається алєксандр дугін завдяки власним контактам у європейських інтелектуальних колах. Він координує інформаційну співпрацю з бельгійським сталіністом Люком Мішелем, який своєю чергою просуває пропутінські наративи серед жителів франкофонної Африки та радикальних спільнот Європи.

На африканському континенті діяти необхідно значно тонше. Актуальна боротьба за ресурси Африки розгортається в умовах жорсткого ресентименту щодо колишніх метрополій та їхнього спадку. Зрозуміло, що країни, які конвенційно не асоціюються з іміджем колоністів, мають моральну перевагу. Однак, крім росії, на передову роль в освоєнні Африки посягає й низка інших держав, наприклад, КНР, Індія, Бразилія або Туреччина. В інформаційну епоху пальма першості буде в руках того, чиї промоутери волатимуть гучніше. І росія за невеликий проміжок часу досягла на цьому треку чималого прогресу. Москва заручилася підтримкою найбільш палкого місцевого голосу у франкомовній Африці, а саме Кемі Себа, «чорного радикала» та обличчя панафриканізму ХХІ століття. За пишною обгорткою борця за звільнення народів Африки ховається звичайний пропагандист та утриманець політтехнологічних структур Пригожина.

Кемі Себа та алєксандр дугін у 2017 році

Активна інформаційна діяльність дає росії змогу вибудовувати власний імідж на африканському континенті та активно атакувати опонентів: насамперед Францію та західні держави загалом. Подекуди справедливо, а деінде гіпертрофовано, але москва тисне на незагоєні від епохи колоніалізму рани. Повсякчас це дає змогу налаштовувати на свій бік думку місцевих суспільств та готувати підґрунтя до безпосереднього проникнення до регіону.

Однак тут треба зробити ремарку, що росії в Африці поталанило з вельми успішним прикладом власної діяльності: стабілізацією Центральноафриканської Республіки після залучення до цього процесу проросійських бойовиків. ЦАР та тамтешній режим Туадери стали візитівкою рф на континенті. Зачистивши країну від терористів та різноманітних бандформувань, росія представила в ЦАР і цілком цивільні ініціативи. Неабияк активізувалися структури рпц, які почали відкривати в Республіці православні храми з контрольованими проросійськими священнослужителями. Щоправда нині на цьому напрямку спостерігається певна заминка, адже екзарха рпц в Африці – митрополита Леоніда (Горбачова) – усунули в жовтні 2023 року з посади (буцімто через зв’язки з євгєнієм прігожиним, африканська підпільна імперія якого переживає зараз турбуленцію).

Отець Сєргєй (Гуймала) – представник рпц в Центральноафриканській Республіці

Забуте дитя

Така прискіплива увага до Африки виправдана сповна, адже багатий ресурсами континент нині на фронті глобального протистояння. З іншого боку лежить Океанія, яку периферією назвати важко, тим паче за умов напруженого геополітичного клімату в Тихому океані. Для сучасної росії цього регіону нібито не існує, принаймні в новій концепції зовнішньої політики він не згадується жодного разу. Ба більше, російські стратеги для позначення політичного простору Тихого океану використовують термін Азійсько-Тихоокеанський регіон. З одного боку, це демонструє прихильність самобутньому категоріальному апарату (Індо-Тихоокеанську область світу виокремили американці для стратегічного об’єднання власних союзників з Індією та її сателітами в Індійському океані). Однак своєю чергою це звужує широту політичного виміру Океанії. Стратегічне злиття простору Індійського океану з Тихим – це не просто примха Вашингтона, а радше відображення політичної реальності, де регіональна вага Делі в Океанії дедалі більше зростає.

«Австралійський казак» Артьом Козмін та правоохоронці Австралії під час Z-автопробігу. Травень 2023 р.

Історично Океанія не посідала важливого місця в стратегічних планах як російської імперії, так і Радянського Союзу. Єдиним помітним діячем півдня Тихого океану, дотичним до російської історії, хоча фактично вкраденим в України, був дослідник та етнограф Микола Миклухо-Маклай. Його прохання про створення колоніальних російських володінь в Океанії тодішня імперська еліта відхилила. У радянський період активізація росії припала на епоху «пізнього Горбачова», яка ознаменувала розпад СРСР.

Дипломатичні місії рф в Океанії обмежуються посольствами в Австралії та Новій Зеландії, своєю чергою дипустанову в Папуа Новій Гвінеї закрили в 1992 році. Зараз Москва намагається імітувати регіональну присутність в Океанії, покладаючись на діяльність гібридних інструментів, зокрема як-от фонд російського світу (russkiy mir foundation) та фонд Миклухо-Маклая. Остання організація, повністю керована міністерством закордонних справ рф, ставить за мету знайомство папуасів зі спадщиною всесвітньо відомого дослідника крізь призму нібито успішної росії сьогодення. Фонд організовує численні виставки традиційної культури аборигенів, а також так звані «дні російської культури» в Папуа Новій Гвінеї.

Читайте також: Франція в Океанії: відкладений занепад постколоніальної імперії

В Австралії росія часто залучає власну діаспору для просування вигідної кремлю повістки. Важливим тут є фонд російського світу (russkiy mir foundation), який формує інформаційний ареол активної громадської підтримки росії за кордоном. Фонд висвітлював маніфестації австралійських росіян щодо політики вакцинації проти COVID-19, які плавно перетворилися на платформу для поширення антизахідних, антиукраїнських та прокремлівських наративів. У липні 2023 року на платформі фонду вийшла стаття під заголовком: «Росіяни в Австралії протестують проти порушення їхніх прав», де становище вихідців із росії в Австралії прирівнювалося до «євреїв у нацистській Німеччині» (за словами проросійського пропагандиста та «отамана казаків Аделаїди» алєксандра казлова). Мітинг допомогла влаштувати вкрай прикметна персона в проросійському полі Австралії – «отаман казаків Сіднею» – сємьон бойков, який став ініціатором ще й так званого «Z-автопробігу» на підтримку російської війни в Україні, що пройшов у Сіднеї у 2022 році.

У радянські часи, коли особливо розмінюватися ресурсами на Океанію в москві не прагнули, то намагалися прокласти мости комунікації через різноманітні маріонеткові організації лівого спрямування. У цьому контексті зберігається загроза впливу росії на політичний простір Океанії через Всесвітню федерацію профспілок (Federation of Trade Unions) або Тихоокеанську спільноту профспілок (Pacific Trade Union Community). Ліві міжнародні організації в Океанії дійсно мають перспективи, адже сепаратистські політичні сили в державах та територіях регіону носять подекуди ліве забарвлення, наприклад, Канакський соціалістичний фронт національного звільнення (Kanak and Socialist National Liberation Front), який історично виступає за незалежність архіпелагу Нова Каледонія від Франції.

Потенційні точки прориву

Російська стратегія розбудови зовнішніх контактів спирається переважно на такі фактори: (1) нафтогазоносні держави, вплив на які забезпечить контроль над світовими цінами на енергоресурси; (2) країни, що потребують засобів генерації енергії, яким росія може запропонувати співпрацю у розвитку мирного атому (через канали росатому); (3) держави та території, що володіють запасами рідкоземельних металів та мінералів для підтримки рубля; (4) райони потенційної політичної нестабільності, де зростає потреба в дешевій зброї та послугах приватних військових компаній.    

Вам може сподобатися: США-Індія-КНР – геополітичний трикутник в Індійському океані

В Океанії можна виокремити чотири території, де зберігається загроза неконтрольованого іноземного впливу. Передусім це провінція Бугенвіль у Папуа Новій Гвінеї, яка впродовж 1988-1998 років перебувала в стані збройного протистояння з урядом у Порт-Морсбі. Провінція воліла відділитися та створити незалежну державу. На початку нового тисячоліття бойовиків вдалося роззброїти, однак загроза сепаратизму на Бугенвілі стоїть гостро й зараз. А надто, після референдуму про майбутній статус провінції, що пройшов у 2019 році. За його результатами понад 98% жителів Бугенвілю висловилися за незалежність, однак жодних серйозних кроків із боку уряду Папуа відтоді зроблено не було. Важливість провінції полягає в колосальних запасах міді, які сягають понад 5 млн тонн.

Лідер повстанців часів громадянської війни в Папуа – Новій Гвінеї та самопроголошений король Бугенвілю Френсіс Она. Australian war memorial

Провінція Західний Іріан в межах Індонезії. Тамтешні бойовики-повстанці з числа Національно-визвольної армії Західного Папуа (воєнізоване крило Руху за звільнення Західного Папуа) вже впродовж кількох десятиліть ведуть боротьбу за відокремлення з-під влади Джакарти. Повстанці використовують для власних цілей складний рельєф острову Папуа, атакуючи військові конвої армії Індонезії із засідок. Подекуди бойовики займаються відвертим розбоєм та шантажем, викрадаючи іноземних туристів та науковців заради викупу. Західне Папуа проголосило незалежність ще в 1971 році та навіть ухвалило тимчасову конституцію, яка загалом розподіляла владні повноваження та упорядковувала збройні сили. Цю роль відвели згаданій Національно-визвольній армії Західного Папуа. Із 2012 року її очолює польовий командир Голіаф Табуні. Керманич відкидає будь-яку співпрацю з так званим Об’єднаним фронтом звільнення Західного Папуа, очолюваного Бенні Вендою – парасолькова організація, що об’єднує відразу кілька визвольних формувань.

Командувач Національно-визвольної армії Західного Папуа Голіаф Табуні

Французьке заморське володіння Нова Каледонія. Із середини 80-х років минулого століття корінне населення архіпелагу (зветься «канака») намагається вибороти незалежність від Парижа. Переважно опозиціонери змагаються на політичному полі, однак у найбільш гарячі роки екстремістські кола вдавалися й до збройного протистояння. У 21 столітті на Новій Каледонії пройшли три референдуми про самовизначення, які, щоправда, завершилися для корінного населення невдачею (останній відбувся у 2021 році на тлі бойкоту з боку корінних політсил, що виступають за незалежність, та коронавірусної кризи). Важливість Нової Каледонії була окреслена раніше – це поклади нікелю.

Політичний лідер канакських націоналістів Жан-Марі Тжібау (1949-1989) Jacques Langevin. Sygma

Нестабільність Соломонових островів виходить передусім із дедалі активніших антикитайських настроїв у країні, більшого диктату з боку урядової еліти на чолі з прем’єром Манассе Согаваре та глибших протиріч між острівними кланами (о. Малаїта та о. Гуадалканал). Согаваре проводить політику зближення з КНР, але це викликає невдоволення з боку громадян, які в 2019 р. знищили столичний Чайна-Таун у місті Хоніара. У 2022 році на Соломонових островах відклали парламентські вибори буцімто через фінансові проблеми. Існує ймовірність перетворення Соломонових островів на так звану «державу під ключ», коли політичну недоторканість лояльної еліти гарантує іноземний військовий контингент (за аналогією з Центральноафриканською Республікою та групою «вагнера»). Імовірно, переслідуючи подібні цілі, Согаваре заручився оборонною угодою з КНР у 2022 р., а вже у 2023-му підвищив рівень відносин із Піднебесною до стратегічного.

Краще пізно, ніж ніколи

Російська апатія до регіону Океанії, зі свого боку, відкриває перед Україною широкі можливості. На півдні Тихого океану домінують переважно західні інформаційні впливи, де Україна та її боротьба проти російських загарбників зображується у вигідних для нас фарбах. Натомість ситуація з дипломатичною та інформаційною присутністю в регіоні для Києва навіть гірша, аніж у Москви.

В України немає жодного дипломатичного представництва в регіоні півдня Тихого океану крім Австралії. Із семи держав, з якими Україна ще не встановила дипломатичні відносини з моменту відновлення незалежності, п’ять розташовані в Океанії (Кірибаті, Палау, Тонга, Науру та Папуа Нова Гвінея). За понад 30 років суверенної зовнішньої політики Україна підписала з країнами регіону лише шість міжнародних договорів: п’ять з Австралією та один із Маршалловими островами про впровадження безвізового режиму у 2019 році.

Дипломатична мапа Океанії для України – це суцільна біла пляма, однак віднедавна присутність вітчизняних можновладців у регіональній політиці почала проявлятися. Передусім тут варто наголосити на виступах президента Володимира Зеленського перед парламентами Австралії (березень 2022 р.) та Нової Зеландії (грудень 2022 р.), онлайн-промові міністра закордонних справ Дмитра Кулеби на 51-му Форумі тихоокеанських островів у липні 2022 р. (головній регіональній панокеанійській організації) та зустрічі ексміністра оборони Олексія Резнікова з фіджійським колегою Піо Тікодуадуа на полях «Діалогу Шангрі-Ла» в Сінгапурі (червень 2023 р.).

Ексміністр оборони України з фіджійським колегою Піо Тікодуадуа в Сінгапурі. Червень 2023 р.

Своєю чергою Дмитро Кулеба під час появи на Форумі тихоокеанських островів порушив такі питання: (1) продовження підтримки України під час голосування в Генасамблеї ООН; (2) приєднання до міжнародних санкцій проти росії; (3) обмеження морської активності рф у внутрішніх водах країн Океанії та попередження використання москвою їхніх юрисдикцій для порятунку від санкцій. Можна припустити, що ці аспекти є головними національними інтересами України в розбудові відносин із регіоном Океанії.

Також читайте: Республіка Кірибаті: політична маріонетка, якій нічого втрачати

Крім контактів на високому рівні, Україна виявляє активність і на низовому медіа рівні океанійських суспільств. У вересні 2023 року міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба звернувся до мешканців Самоа зі шпальт газети «Samoa Observer» із нагоди 10-го ювілею встановлення дипвідносин між країнами. Чиновник підкреслив цінності, які об’єднують Україну та Самоа, а також подякував океанійській державі за підтримку на міжнародних майданчиках.

У цьому вбачається вдале копіювання китайського досвіду. Дипломатичні представники КНР напрочуд активні в інформаційному просторі країн півдня Тихого океану. Вони практикують публікацію статей різного характеру під власним іменем, де акцентують увагу на досягненнях КНР у розвитку відносин із країнами регіону та негативну роль китайських недругів. Із 2016 до 2020 рокиу китайські очільники дипломатичних місій видали понад 92 статті в мейнстрімних океанійських медіа: Fiji sun (Фіджі), Kaselelhie Press (Федеративні Штати Мікронезії), Post-Courier (Папуа Нова Гвінея), Samoa Observer (Самоа), Matangi Tonga (Тонга), Daily Post (Вануату). Завдяки цьому Китай прагне розповісти «власну історію», яка, очевидно, відмінна від панівної прозахідної фабули.

Фінальна риска

Загалом російська інформаційна присутність у регіоні Океанії вкрай обмежена. Про це, зокрема, свідчать і стратегічні документи, у яких простору взагалі не відводиться належного місця. Для росії політичної Океанії нібито не існує, хоча це не заважає не полишати спроб тиску на регіон завдяки гібридним інструментам. Насамперед російській діаспорі в Австралії та прокремлівським інформаційним ресурсам. Для кремля Океанія передовсім розглядається як багаточисельний ресурс повноцінних голосів в ООН, засіб для обходу санкцій завдяки відносно доступному морському прапору та ринок гнучкого національного суверенітету, яким тамтешні країни готові торгувати.

Автор – Антон Кучеренко, експерт з Австралії та Океанії Аналітичного центру ADASTRA

Ставайте патроном ADASTRA, щоб допомогти нам готувати ще більше аналітики про міжнародні відносини в різних куточках світу