США-Індія-КНР – геополітичний трикутник в Індійському океані

Фокус уваги міжнародної політики повільно, але неминуче перетікає в бік Сходу, де концентруються найбільш перспективні економіки світу, які, чим більше зростають, тим більше кидають виклик домінуванню західних країн та, найперше, США. Від зверхньої зовнішньої політики Вашингтона епохи зламу тисячоліть вже не залишилось майже і сліду. А проте, одним із регіонів, де Штати воліють та мають всі ресурси для того, щоби вийти з желеподібного стану політичної дрімоти, є сектор Індійського океану, у якому провідне становище від часів біполярного протистояння займає Індія.

Нью-Делі, у свою чергу, не відчуває впевненості у власному домінантному становищі в океанічному мікрокосмі на тлі дедалі більшої загрози з боку Китаю. Пекін топить сусідні економіки в інвестиціях, чим наражає перспективи американського ренесансу в Азії на небезпеку. Предметом дослідження цього матеріалу є непростий за своєю природою стратегічний трикутник США-Індія-КНР в Індійському океані, де політичний прагматизм продиктований не так потенційними вигодами, як звичайним бажанням не бути витісненим на задвірки регіону більш амбітними суперниками.

Стартові позиції та поодинокі поплавці

Серед усіх мегаакваторій Світового океану Індоокеанський регіон найближче підібрався до еталону завершеної водної композиції. Цим він естетично відрізняється від безформного страховиська, який тільки однією назвою вселяє невимовний жах – Тихий океан, а також втиснутої між літосферними плитами у вигляді вузького коридору Атлантики.

Географічна довершеність Індійського океану. Maps of India

Попри географічний розмах та просторову шир, Індійський океан замкнутий у межах чотирьох континентів з обмеженою кількістю адаптованих для судноплавства проток – Мозамбіцької, Малаккської, Баб-ель-Мандебської та Ормузької, – цим океан схожий на дірявий казан, втекти з якого вдасться винятково крізь дрібку вузьких горлечок. В історичній ретроспективі Індоокеанський регіон (ІОР) став колискою світової торгівлі й осередком первісного накопичення капіталу. Індійський океан у своїй всеосяжній широті почав втрачати стратегічну вагу лише в другій половині ХІХ століття під впливом остаточного ослаблення Блискучої Порти та відкриттям Суецького каналу. Відтоді уявлення про ІОР обмежилося його північною частиною вздовж азійського узбережжя, яка стала найбільш завантаженою нафтовою артерією у світі. Закоркованість ІОР на сучасному етапі ізолювала простір від втручання іноземних сил, розпластаючи його перед внутрішньорегіональним акторами, передусім Індією.

Мапа проток в Індійському океані. Civils Daily

Для індійського керівництва домінація в ІОР – це питання, зокрема, національного престижу. У Делі традиційно склалися патерналістські відносини з острівними мікрокраїнами Індійського океану, що забезпечило державі стратегічну пластичність завдяки морським форпостам для національних військово-морських сил. ВМС Індії – це не лише оборонна потуга, покликана забезпечити територіальну недоторканість держави з моря, а й важливий інструмент м’якої сили у відносинах із вразливими до природніх та гуманітарних катаклізмів острівних мікрокраїн – Мальдіви, Сейшели, Комори, Маврикій і Шрі-Ланка. Упродовж Холодної війни Індія намагалася якомога ефективніше випровадити з регіону акторів, які тією чи іншою мірою могли б становити загрозу стратегічному статус-кво в Індійському океані.

Читайте також: Маврикій у центрі геополітичного протистояння в Індійському океані

Задля цього Індія намагалася використати свій, так би мовити, «нейтральний» статус за часів біполярного протистояння, адже Делі стало ініціатором створення Руху неприєднання – формалізованого клубу, члени якого закладали основу «третьої сили» в біполярній системі, хоча на практиці переважна більшість країн тяжіли до конкретного центру сили. Зі свого боку Індія намагалася вести подвійну гру, маніпулюючи протиріччями між Москвою та Вашингтоном. Комуністичний табір для Бхарату відігравав роль основного ідеологічного донора, адже клан Неру-Ганді намагався побудувати життєздатну соціалістичну модель, а капіталістичний блок підтримував індійську ядерну промисловість (Канада поставляла ядерні реактори, які працювали на американській важкій воді).

Продуктом подібного ізоляціонізму та політичного вертихвістництва стала доктрина «Індійського океану як зони миру», основний посил якої був націлений на створення без’ядерної зони в регіоні за лекалами системи договору Тлателолко в Латинській Америці й Карибському басейні, а згодом угоди Раротонга в Південній Пацифіці. На жаль, миротворчі ідеї Індії не втілилися в життя, адже розгорнута гонка озброєнь між Делі, Ісламабадом та Пекіном загострила необхідність підвищувати власну обороноздатність. Незважаючи на це, у біполярні роки Індійський океан опинився поза межами зіткнення інтересів СРСР і США, тому його мілітаризація залишилася на вкрай низькому рівні.

І хоча колишні метрополії залишили собі в спадок від колись жахаючих за розмірами колоніальних імперій мізерні крихти, роль таких вузлових точок-островів неухильно зростає. Франція контролює Майотту та Реюньйон, а Британія відтяла в Маврикію архіпелаг Чагос – саме на острові Дієго Гарсія, який входить у згадану гряду, розташовується база підтримки ВМС США. Для Лондона ці володіння носять характер останніх куль у спустошеній обоймі стратегічних перспектив, що вкупі з внутрішніми проблемами, зовнішньополітичною неоднозначністю та слабкою, за американськими стандартами, армією може призвести до розчинення Британії на глобальній політичній мапі, доводячи до логічного завершення ті кризові явища, перша кісточка доміно яких впала у 1956 році за результатами «суецького фіаско».  

Зустріч між прем’єр-міністром Маврикію Правіндом Джагнотом та главою британського уряду Борисом Джонсоном у Лондоні. 2020 рік. Zinfos Moris 

Доктрина «Індійського океану як зони миру» й по наш час збирає навколо себе прихильників серед урядів регіональних держав, переважно її підтримують малі острівні країни (Мальдіви, Сейшели, Комори, Маврикій, Шрі-Ланка), а також ПАР. Для всіх згаданих держав подібна ініціатива – це антидепресант для зняття регіональної напруженості. Актори не бажають опинятися між двох вогнів, адже будь-яка міжблокова колотнеча неминуче затягне їх у в’язке болото гонки озброєнь, і найбільш вразливі до цього малі острівні країни, яким бракує важелів протидіяти впливу іноземних гегемонів, що призведе до внутрішньополітичної дестабілізації, втрати контролю над реакційними групами суспільства та зрідження національного суверенітету.

Цікаво знати: Що стоїть за угодою AUKUS між США, Австралією та Британією і як вона вплине на баланс сил у регіоні?

Із 90-х років індійська економіка почала перебудовуватися, а всілякі підліткові фантазії про побудову суспільства всебічної рівності зажбурнули в глибоку шафу. Делі стало на рейки побудови індустріальної економіки на противагу щораз більшій економічній потузі сусіднього Китаю, який саме в цей час почав пожинати перші плоди «Чотирьох модернізацій». Перерісши внутрішній ринок, КНР зосередилася на розростанні за межі. Саме на цей період припала активізація економічних контактів Піднебесної з країнами близького та далекого зарубіжжя: у деяких випадках ностальгія за мирним Китаєм, що ставить перед собою винятково цілі взаємного економічного процвітання, перебудувала зовнішньополітичний компас політичних сил країн регіону, зокрема Австралії, де провладні в першій половині 90-х років лейбористи й нині тяжіють до збереження м’якого клімату відносин з КНР (чого варта лише остання заява експрем’єр-міністра Австралії Пола Кітінга (1991-1996) щодо угоди АУКУС).

Це птах? Це літак? Це – Сі Цзіньпін!

Економіка сучасної росії втілена у двох трубах – газовій та нафтовій, економіка сучасного Китаю – у двох «шовкових шляхах»: морському й сухопутному. Для Пекіна ідея відродження пан’євразійської концепції в актуальних реаліях – це не просто спроба пов’язати півсвіту інфраструктурними комунікаційними шляхами, а радше ініціатива задати параметри для нового світового устрою, де диктувати правила буде китайська компартія. Прокласти два маршрути постачань власних товарів було дуже завбачливим кроком із боку Піднебесної, адже запорукою успіху будь-якої лінії комунікації є безперебійність, тому, побоюючись безпекових або техногенних проблем, що виникнуть в Центральній Азії або в Україні, Пекін приділив морській альтернативі «шовкового шляху» не менше зусиль, аніж сухопутній.

Дізнавайтеся більше про ініціативу Китаю у спецпроєкті ADASTRA: «Пояс і Шлях»

Очевидно, що прокладання захищених торгових маршрутів від китайських берегів до Суецу неможливе без фізичного зіткнення зі сферою інтересів Делі. Глобальний задум Сі Цзіньпіна – це оточити Індостан лінією квазівійськових баз подвійного призначення, щоби зменшити стратегічну гнучкість індійських ВМС, які останніми роками за підтримки росії переживають серйозний технологічний підйом. Делі запустило проєкт розвитку атомного підводного флоту, перші дві субмарини стали на озброєння у 2016 та 2022 роках відповідно. Проєктні судна отримали назву Аріхант (Arihant), що в перекладі з санскриту недвомовно означає «Руйнівник ворогів». Узагалі задля найменувань різноманітної військової техніки Індія вдається до запозичень з індуїзму та санскриту.

Індійський «Руйнівник ворогів», що розроблявся в атмосфері високої секретності. Naval News

Китай тривалий час намагався інтегрувати Індію в морську сітку Шовкового шляху. Передусім це було викликано бажанням прив’язати перспективи економічного зростання свого регіонального опонента до себе, а також сформувати прийнятний імідж Піднебесної в очах світової спільноти, адже попервах відродження Шовкового шляху зустріло опір у колі найближчих сусідів Китаю, зокрема в АСЕАН, члени якої нині найбільше потерпають від експансивних амбіцій Піднебесної в акваторії Південнокитайського моря.

Щоби замилити очі потенційним партнерам у короткій перспективі, КНР довелось навіть піти на поступки у двосторонніх відносинах із В’єтнамом (криза нафтової платформи 981). Перебудова іміджу пішла на користь: Китаю вдалося заручитися підтримкою країн АСЕАН, а також регіональних сусідів Індії, насамперед Пакистану, який на ножах із Делі ще з часів завершення територіального поділу Британської Індії. Однак прокитайська орієнтація Ісламабада – не новина, більш шокуючою для Індії стала неоднозначність позиції низки малих острівних країн Індійського океану, яких затулила густа пекінська тінь. До ініціативи нового «шовкового шляху» долучилися Шрі-Ланка та Мальдіви.

Схематичне зображення Морського та сухопутного Шовкового шляху Китаю 21 століття. MEED

Індія та підіндійські острівні клапті

Реакція Індії на новий «шовковий шлях» була ледь не моментальною: в Делі оголосили про запуск низки схожих ініціатив (Mausam і Sagar Mala), а також намагалися нажитися на історичних асоціаціях завдяки проєктам нового «шляху спецій» (Spice road) та «шляхів бавовни» (Cotton routes), які, щоправда, не матеріалізувалися. Це пов’язують з обмеженістю фінансових спроможностей Індії, адже її економіка лише входила у фазу поступального зростання, та поспішністю: у 2014 році Делі ставило собі за мету запропонувати найближчому оточенню бодай щось, аби відвернути увагу від мегапроєкту Китаю, який кидав виклик далеко не регіональним опонентам, а замахнувся на глобальну гегемонію.

Неоднозначність позиції Шрі-Ланки й Мальдів для Індії стала шоком, щоправда, за нею стоять цілком передбачувані причини, адже в обох країнах до влади прийшли прокитайські політичні сили: на Шрі-Ланці – клан Раджапакса, на Мальдівах – Абдула Ямін. Якщо перші намагалися триматися балансу в зовнішній політиці, рівновіддаляючись від Делі та Пекіна, то другі запустили в суспільний обіг політику, що отримала назву “India Out” («Індію геть!»).

Абдула Ямін (справа) та Махінда Раджапакса (зліва). Шрі-Ланка. 2014 рік

Специфіку відносин між найбільшою кораловою державою у світі й Індією можна охарактеризувати, як відносини батька та сина. Мальдіви завдячують союзниці з материка не лише власною економічною стабільністю, а й у безпековому вимірі. У далекому 1988 році десантники збройних сил Індії допомогли запобігти спробі збройного перевороту на Мальдівах (операція «Кактус»), який намагалася організувати ланкійська сепаратистська організація «Тигри звільнення Таміл-Іламу», яка вела затяжну громадянську війну з урядом Шрі-Ланки у 80-х і на рубежі 00-х років.

Вас може зацікавити: Причини та наслідки антиурядових протестів на Шрі-Ланці

Терористи висадилися поблизу столиці Мальдівської республіки міста Мале на швидкісних човнах, після чого замаскувалися й розчинилися в натовпі. Група з вісімдесяти озброєних бойовиків здійснила рейд на палац тодішнього президента країни Момуна Гаюма, якого вчасно евакуювали з резиденції разом із сім’єю. Тигри захопили пустий палац, а вже менше ніж за добу були змушені втікати з Мальдівських островів під натиском 50-ої десантної бригади ЗС Індії, яка на прохання Момуна Гаюма та особистого наказу президента Раджива Ганді висадилася на островах із борту радянського військово-транспортного літака Іл-76. Індійські військові швидко навели лад у столиці, зачистили аеропорт і вибили терористів із країни, після чого залишки «тигрів» змушені були повернутися наводити страх на сингалів на Шрі-Ланці.

Що прикметно, в екстреній телефонній книзі президента Мальдів Момуна Гаюма Індія посідала далеко не перше місце. Із Делі політик зв’язався лише після відмов у допомозі з боку Шрі-Ланки, Пакистану, Сінгапуру, США (аргументували це тим, що з бази на острові Дієго Гарсія добиратися до Мальдів близько двох днів) та Великої Британії (яка й порадила звернутися до Делі). Незважаючи на те, що Індія втратила 19 солдатів, політичні здобутки цієї 16-годинної операції перекрили 40 років клопіткої дипломатичної роботи. Від ейфорії Момун Гаюм проголосив на Мальдівах всеосяжну політику “India First” («Індія понад усе») – гасло, яке потім прокитайський Абдула Ямін спотворить в антиіндійських цілях.

Один із затриманих учасників невдалої спроби перевороту на Мальдівах. 1988 рік. Daily Mirror

Однак після виходу Гаюма на політичну пенсію зовнішній компас Мальдівів почав змінюватися. Наступні уряди намагалися провадити нейтральну політику, акцентуючи увагу переважно на кліматичних проблемах, які загрожують існуванню коралових островів. Врешті-решт до влади прийшов відверто прокитайський політик Абдула Ямін (до речі, зведений брат експрезидента Момуна Гаюма). Політичні рішення Яміна наприкінці каденції зустріли чималий спротив із боку пересічних громадян, які були невдоволені рівнем політичної несвободи та репресій проти інакодумців. У 2018 році вулиці найбільших міст Мальдівських островів заполонили мітингувальники.

В умовах щораз більшої суспільної нестабільності Індія планувала здійснити повторну спробу операції «Кактус» (Кактус 2.0), проте цього разу «поганими хлопцями» мали бути не таміли, а прокитайський уряд на чолі з Яміном. З одного боку, зиск очевидний: скинути незручного лідера та поставити замість нього слухняну маріонетку, але такий хід думок порушувала очевидна негативна реакція міжнародної спільноти. Контексти Мальдівів зразка 1988 р. і 2017 р. – різні. У першому випадку уряд звернувся до збройних сил Індії для придушення виступу терористів, а в порівняно нещодавніх протестах довелось би скидати демократично обраний уряд та президента. При всій повазі до західних партнерів, але без серйозних політичних наслідків собі дозволити таке можуть лише США. Крім того, проти наміченого плану Делі жорстко виступили в Пекіні, пригрозивши не залишити подібні односторонні дії безкарними. Й Індія … піддалась тиску та відступила від химерної «активної дипломатії» проти уряду Мальдівських островів.

Як показало майбутнє, зовсім необов’язково було загрожувати інструментом політичної дубинки й терпіти жахливе репутаційне приниження. Демократичний процес в Мальдівській республіці розпорядився так, що на гребені суспільного невдоволення прокитайський Абдула Ямін програв президентські вибори орієнтованому на Делі Ібрагіму Соліху. Колишній глава держави перейшов в опозицію, де й досі просуває антиіндійські наративи, звинувачуючи провладних політиків у розбазарюванні мальдівського суверенітету.

У свою чергу, новообраний Ібрагім Соліх проголосив повернення до політики «Індія понад усе», хоча й із певними нововведеннями, адже від переваг нового «шовкового шляху» в Мале відмовлятися не збираються. У Мальдівів купа внутрішніх проблем: зокрема, це дуже ісламізована країна, яка лідирує у світі за кількістю осіб на душу населення, що відправляються на «малий джихад» воювати проти невірних в Ірак та Сирію. Опозиційна активність Яміна може використати фактор утисків ісламського населення в Індії задля здобуття електоральної підтримки.

Вас може зацікавити: Націоналістичний поворот Моді: чому в Індії дискримінують мусульман?

Китайський ультиматум став для уряду Індії холодним душем: у Делі усвідомили, наскільки там неспроможні протидіяти навіть гіпотетичними погрозам із боку Пекіна. Витверезний тичок на Мальдівах повернув у зовнішньополітичну сферу Індії «партнерів» із Вашингтона – вже за два роки, у 2020-му, Делі підтримало підписання між урядами Мальдівських островів та США оборонного пакту. Перший шаблон подібної угоди був запропонований ще у 2013 році, однак тоді потенційну безпекову домовленість заблокувала індійська сторона.

Важливою державою для цементування позиції Індії в регіоні є Маврикій – передова африканська демократія. Для Делі ця острівна країна відіграє роль потужного засобу політичних маніпуляцій, зокрема проти США та Великої Британії. Маврикій вже тривалий час виступає із закликом до Лондона передати суверенітет над архіпелагом Чагос, де розташовується база підтримки ВМС США. Незважаючи на антикитайський фльор, що оповив прогалини відносин між Індією та західним блоком, у питанні маврикійського суверенітету над відтятим архіпелагом Бхарата виступає на боці власного острівного союзника. Ось цей прагматизм, заснований на прагненні зберегти в стосунках із сильними світу цього контрольований баланс становить основу зовнішньополітичного курсу Індії – це одночасно як головний дивіденд, так і найбільш вразлива ахіллесова п’ята.

Ворог мого ворога – мій друг

Відносини США та Індії – це театр із багатьма нюансами. Не буде перебільшенням сказати, що Делі – найбільш цінний у перспективі ресурс в американському сагайдаку. Індія – це невичерпний демографічний ресурс, потужний агропромисловий та індустріальний виробник, більше того, індійське суспільство не потребує тривалої пропагандистської індоктринації щодо спільного ворога й загроз, які він разом із собою несе. Делі посіло місце привілейованого друга США, йому дозволяється вести торгівлю з росією не лише товарами сировинного вжитку, а й закупати озброєння без остраху потрапити під санкції Вашингтона, які блокують будь-яку взаємодію з російським ВПК. Те, що пропускається повз вуха для Індії, жорстоко карається для Туреччини (іншої болючої скіпки в переліку союзників Штатів): за покупку російської системи ППО С-400 Анкара потрапила під санкції на основі федерального закону (CAATSA) щодо протидії противникам Америка завдяки санкціям.

Лідери саміту КВАД. Японія (Токіо). 2022 р. RNZ

Утім, залишати Штати з облизнем Делі постійно не може: в обмін Вашингтон вимагає розширити співпрацю в рамках відродженого чотиристороннього безпекового діалогу під назвою QUAD (тобто, КВАД), який об’єднує Індію, США, Австралію та Японію. Діалог вже охрестили прообразом азійського НАТО, однак формувати аналог Північноатлантичного альянсу на Далекому Сході, вочевидь, не прагне жоден з учасників задля уникнення провокацій офіційного Пекіна (у 2008 році діяльність діалогу було фактично заморожено з огляду на обережну позицію лейбористського кабінету прем’єра Австралії Кевіна Радда).

Дізнавайтеся більше про теперішню політику держави-континенту: Лейбористи потіснили ліберальну коаліцію – чого очікувати від нового уряду Австралії?

Безпековий діалог поки що не передбачає жодних колективних оборонних зобов’язань. У цьому й криється його привабливість для Індії, яка не зраджує принципам політичної вертихвістки, заграючи з інтересами очевидно сильніших партнерів. Моді тримається США сьогодні, але вже на наступний день чоломкатиметься з лідерами БРІКС та тиснутиме руку путіну. В Індії усвідомлюють стратегічні ризики самостійності на часі, саме тому не відкидають жодного з наявних сценаріїв розвитку зовнішньополітичного партнерства. Маніпулюючи всіма, Моді намагається виграти такий омріяний для власної країни час, яка почала модернізацію дещо пізніше, аніж головний регіональний опонент.

Усе зібрав? А якою була ціна?

Довколишній клімат Індоокеанського регіону рясніє блоковою невизначеністю, що відповідає загальносвітовим трендам, зокрема подібна ситуація спостерігається на півдні Тихого океану. У пошуках стратегічної глибини дедалі більше потужних системних гравців звертаються до послуг малих острівних країн, які в майбутньому можуть відіграти роль важливих безпекових хабів, підвищуючи загальний рівень оборонної потужності. Третя світова війна неминуча, і навіть незважаючи на те, коли вона спалахне, уникнути її не вдасться, на що особливо впливають останні тенденції на політичній арені. Імовірно, спротив української армії дозволив відтермінувати старт наступної глобальної війни на декілька декад уперед, авторитарні режими та передові ліберальні демократії отримали нагоду зализати рани й розробити більш руйнівну зброю для взаємного знищення в планетарних масштабах. Варто розуміти, що чим далі відкладається глобальна війна, тим більш значущими для людства будуть її наслідки.

Однак у цій грі з давно відомим результатом політичні актори намагаються витиснути максимум із наявних можливостей. Індія та Китай постійно вдаються до взаємних провокацій на фактичній лінії кордону, раз-по-раз такі сутички закінчуються втратами військовиків з обох сторін. Продовжується протистояння й на далекій периферії. Делі вдалося протягом останніх п’яти років схилити баланс підтримки серед малих острівних країн Індійського океану на свій бік, що пов’язується також із занепадом іміджу Китаю як глобального миротворця, який малювали застиглій із роззявленим ротом публіці з 90-х років.

Сейшели, Комори та Маврикій – перспективні з огляду на стратегічне розташування країни простору – не воліють поглиблювати взаємодію з Китаєм до стану цілковитого злиття, як було у випадку зі Шрі-Ланкою і Мальдівами. Коломбо оголосило безпрецедентний у власній історії дефолт за зовнішніми зобов’язаннями у 2022 році через боргову яму, в яку недбала політика уряду загнала країну. Економічні негаразди вилились у масові демонстрації, що дискредитували вигідний для Пекіна клан Раджапакса. Для Мальдів період правління прокитайського політика теж не обернувся світлим майбутнім, чим скористалася Індія, перерахувавши транш екстреної фінансової допомоги кораловому сусіду. І хоча перед Делі відкрились привабливі зовнішньополітичні перспективи, низка проблемних питань і досі лишилась на обрії: зростання опозиційних явищ в острівних мікрокраїнах проти правлячих проіндійських режимів, а також загроза бути, а не здаватися американським союзником у світових процесах – ось чого уряду Моді хотілось би беззаперечно уникнути.

Автор – Антон Кучеренко, експерт з Австралії та Океанії Аналітичного центру ADASTRA

Ставайте патроном ADASTRA, якщо вам подобаються наші дослідження!