Соціал-демократи віддають владу правим? Як проголосувала Швеція на парламентських виборах?

11 вересня у Швеції пройшли чергові вибори до Риксдаґу, за результатом яких  ліво-центристські партії на чолі з соціал-демократами не змогли здобути конституційну більшість. Чинна прем’єрка від есдеків Магдалена Андерсон вже подала у відставку, чим надала ініціативу з формування нової коаліції та уряду правому блоку партій, серед яких головним тріумфатором голосування стали «Шведські демократи», яких часто записують до когорти радикальних політсил за їхню антиіммігрантську риторику та євроскептицизм. А проте, чи варто насправді остерігатися політики демократів, хто ще пройшов до шведського парламенту та які теми й проблеми перебували в центрі уваги партій на цих виборах – дізнавайтеся далі.

У якому стані Швеція підійшла до цих виборів?

Якщо порівнювати з іншими країнами й регіонами, європейський континент у наші дні має багато держав зі стабільними політичними системами. Та навіть на їхньому фоні Стокгольму вдавалося показувати себе в цьому аспекті краще більшості країн Європи. Чого вартий лише факт, що місцеві соціал-демократи перемагали на всіх виборах із 1917 року. Такий високий рівень політичної стабільності (чи краще навіть сказати постійності) можна пояснити двома основними причинами.

Перша – це шведська (або скандинавська) модель розвитку суспільства, що передбачає поєднання економіки невтручання держави в ринок із сильною мережею соціального захисту. Уряд надає повну свободу розвитку підприємств, при цьому стягуючи значні податки: наприклад, у 2021 році 42,9% ВВП країни пішли у шведську казну. На ці кошти влада реалізує програми підтримки своїх громадян: здійснюється виплата державних пенсій, безкоштовно надаються освіта і загальні медичні послуги. Подібні заходи соціального захисту посилюють довіру населення до влади – основу стабільного уряду.

Детальніше про цю тему: Скандинавська модель: секрет успіху країн Північної Європи чи система, позбавлена майбутнього?

Друга причина цього явища – принцип негативного парламентаризму, що передбачає призначення глави уряду шляхом голосування, на якому члени Риксдаґу повинні показати, не те, що більшість активно виступає за призначення кандидата на посаду прем’єра, а те, що більшість із них НЕ проти цього рішення. Це спрощує призначення глави уряду та допомагає уникати політичної нестабільності, коли парламент не може сформувати виконавчу владу.

Це поєднання соціально-економічної і політичної стабільності дало свої плоди: протягом багатьох років конфігурація шведського парламенту майже не змінювалася. З 1917 року на виборах у Швеції найбільшу кількість голосів здобуває Соціал-демократична, а з 1979 року друге місце традиційно отримує Поміркована партія. Ці дві політсили гуртували навколо себе більш дрібні партії й  вели боротьбу за крісло прем’єра, у якій переважно перемагали соціал-демократи. Та відтоді уряди часом очолювали також представники поміркованих, центристів і Народної партії – сучасних лібералів.

Однак у 2010 році у шведському парламенті з’явилася партія «Шведські демократи». Ця націоналістична і консервативна політична сила вважає глобалізацію та наддержавні утворення на кшталт ЄС значною загрозою для суверенітету королівства й виступає за більш активну діяльність Стокгольма на міжнародній арені. Ця партія була заснована ще у 1988 році, але значної підтримки довгий час не отримувала. Та й у 2010 і 2014 роках вона здобувала невелику кількість місць у Риксдазі, залишаючись у тіні більш популярних поміркованих. Головна причина такого стану речей – питання, до яких апелювала партія, і які, утім, не були суттєвими для Швеції.

Однак європейська міграційна криза 2015-2016 рр., під час якої Швеція стала кінцевою точкою маршруту для великої частини біженців із Близького Сходу, актуалізувала серед звичайних жителів королівства антимігрантську риторику, яку так уподобали демократи. На парламентських виборах через два роки вони отримали вже 17,5% голосів виборців і 62 депутатських крісла – тобто третю за розмірами фракцію Риксдаґу. Обіцянка інших політсил не співпрацювати з ШД створила небезпечну ситуацію: для того, щоб утворити уряд, соціал-демократам, що випередили шведських демократів, довелося співпрацювати з малими партіями, при цьому йдучи на значні поступки для них.

Стефан Лефвен на 41-му Конгресі соціал-демократів у листопаді 2021 року. Anders Ylander/Bild

Стефан Лефвен, голова соціал-демократів, які у 2018 році набрали 28,3% голосів і забрали 100 із 349 місць у парламенті, за підтримки менших партій зміг протриматися три наступні роки в прем’єрському кріслі, поки Ліва партія не виступила проти урядових реформ ринку праці, а також ринку оренди житла, показавши, що вона, як і більшість депутатів, більше не підтримує главу уряду. Лефвен пішов у відставку, а місце очільника кабінету міністрів і лідера Соціал-демократичної партії посіла Магдалена Андерсон.

Відтак, нинішні вибори, які відбулися менш ніж за рік після урядових перестановок, стали для есдеків і самої прем’єрки посткризовим загальнонародним вотумом довіри, за результатами якого соціал-демократи тридцять другий раз поспіль здобули найбільшу кількість голосів і навіть забезпечили зростання підтримки партії на 2%. Утім, головні опоненти – «Шведські демократи» – цього разу показали найкращий для себе результат, прийшовши до фінішу другими. Тож тепер, якщо їм вдасться домовитися з поміркованими, лібералами та християнськими демократами, їхнє об’єднання зможе сформувати уряд, а Магдалена Андерсон та її партія підуть в опозицію.

Ключові теми передвиборчої гонки

Уряди в Стокгольмі, незалежно від того, очолювали їх соціал-демократи, чи представники інших політсил, в останні десятиліття були відомі за надзвичайну сконцентрованість на внутрішній політиці, зокрема, на підвищенні рівня безпеки громадян Швеції, освіти, інфраструктури.

Особливу роль шведські політики приділяють питанням екології й енергетики, які стали точкою об’єднання для трьох основних парламентських партій: Соціал-демократичної, Поміркованої та «Шведських демократів». Швеція є одним із лідерів щодо впровадження програм зеленої енергетики, скорочення викидів і «озеленення» робочих місць, і всі політсили вбачають необхідність, хай і відмінними одне від одного засобами, продовжувати укорінення цих змін у шведському суспільстві.

Основними провідниками внутрішніх змін у королівстві щодо кліматичних питань стали соціал-демократи. У своїй передвиборчій програмі вони говорять зокрема про необхідність розвитку виробництва біопалива, а також підвищення видатків на впровадження екологічних програм. Разом із цим партія Магдалени Андерсон вбачає потребу Швеції у збільшенні виробництва власної електроенергії й упровадження нових програм у цій галузі.

АЕС Форсмарк – одне з джерел зеленої енергетики, яке захищають «Шведські демократи», але бажають закрити соціал-демократи. Roger Wikstrom/Picture Alliance

«Шведські демократи» й помірковані вбачають необхідність активізації Стокгольма на зовнішній арені для сприяння реалізації глобальних екологічних програм. Виходячи з аргументу про неможливість поодинокої боротьби країн із глобальними кліматичними змінами, Поміркована партія пропонує розширення вже наявних програм співпраці з іншими державами в цій галузі. Водночас ґрунтуючись на ідеї, що розвиток торгівлі Швеції з менш екологічно розвиненими державами призведе до скорочення у тому числі й екологічно небезпечного виробництва в останніх, «Шведські демократи» пропонують нарощувати експорт товарів зі Швеції до Євросоюзу.

У шведському суспільстві і політикумі залишаються розбіжності в питаннях міграції до королівства. Якщо соціал-демократи й помірковані у своїх політичних програмах зазначають про необхідність розвитку толерантності стосовно представників інших культур, особливо ісламської, то «Шведські демократи» заявляють про заборону міграції і посилену культурну асиміляцію у традиційне шведське суспільство вже прибулих іноземців.

Питання внутрішньої політики є традиційно визначальними для шведського суспільства і саме на них ґрунтуються результати виборів. У той же час проблеми безпеки й зовнішньої політики у силу відносно нейтральної позиції Швеції щодо основних гравців міжнародної арени залишаються на другому плані. Наприклад, соціал-демократи останні сім десятиліть дотримувалися позиції неприєднання до Північноатлантичного альянсу. Їхні праві й центристські опоненти, передовсім помірковані й «Шведські демократи», навпаки, виступали за розширення співпраці з блоком аж до набуття повноправного членства в ньому.

Проте з початком наростання нової загрози з боку москви як для всієї Європи, так і для балтійського регіону зокрема, кількість прихильників приєднання королівства до оборонного альянсу почала стабільно зростати. Із початком повномасштабного вторгнення росії до України підтримка ідеї приєднання Швеції до НАТО серед її громадян почала зростати ще більшими темпами. Якщо в грудні 2015 року таку ідею підтримували лише 34% громадян, а в січні 2022-го 37%, то в липні за вступ висловилися вже 64% шведів. Настільки висока підтримка приєднання королівства до НАТО разом із заявкою на вступ до НАТО Фінляндії – чи не найближчого партнера Швеції – переконали Стокгольм у необхідності приєднатися до блоку.

Читайте також: Нейтралітету не бути: як вступ Фінляндії і Швеції в НАТО змінить європейську безпеку

Попри те, що атлантична інтеграція Швеції – найбільш суттєвий зовнішньополітичний процес для королівства у 2022 році, партії під час передвиборчої кампанії надавали перевагу обговоренню внутрішніх питань країни, виносячи питання вступу країни до НАТО за дужки, як щось само собою зрозуміле. Та й 6 із 8 парламентських партій згадали у своїх програмах необхідність приєднання країни до альянсу.

Помірковані та Шведські демократи – ключові праві партії в Риксдазі –  протягом останніх десятиліть виступали за вступ до НАТО, аргументуючи це тим, що Швеція і без того перебуває в тісних стосунках з альянсом, але не має безпекових гарантій, які НАТО могло б надати. Соціал-демократи ж, які ще у 2018 році говорили про те, що Швеція не має стати членом альянсу, визнали необхідність такого кроку цьогоріч. На своїх традиційно скептичних щодо атлантичної інтеграції позиціях залишаються партії лівих і зелених, які говорять про мілітаризацію Швеції і потенційне узгодження своєї політики з авторитарними режимами на кшталт турецького, якщо Стокгольм таки стане повноправним членом НАТО.

Кого шведи хочуть бачити в Риксдазі?

Вибори до Риксдаґу 11 вересня вчергове показали, що Швеція – політично стабільна й передбачувана держава. Загальна структура парламенту, обраного у 2018 році, збереглася. Три парламентські партії, які вели між собою основну боротьбу протягом минулих чотирьох років, схоже, продовжать це робити.

Перша з цих трьох сил – Соціал-демократична партія, яка здобула перемогу на тридцять других виборах поспіль. Загальні принципи її програми з 2018 року майже не зазнали змін у питаннях внутрішньої політики. Серед основних питань, які політична сила винесла у свою політичну програму, – екологія, у тому числі зменшення об’ємів викопного палива, обмеження податкового навантаження на громадян внаслідок перерозподілу податків на дохід або, наприклад, відмови від податку на паливо, а також забезпечення значних соціальних виплат жителям країни, зокрема збільшення розміру пенсій.

Та на відміну від внутрішньополітичного курсу, соціал-демократичне бачення місця Швеції в міжнародній політиці дещо змінилося. У 2018 році політична сила Магдалени Андерсон виступала різко проти вступу Швеції до НАТО, оскільки такий крок міг обмежити зовнішньополітичну свободу країни. Натомість соціал-демократи віддавали перевагу розбудові регіональної безпеки в Балтії та розвитку відносин із країнами ЄС. На цьогорічних виборах вони стали прихильниками атлантичного курсу, хоча від орієнтації на посилення регіональної безпеки від зовнішніх загроз не відмовилися.

Магдалена Андерсон – перша жінка на посаді глави уряду Швеції, яка очолює соціал-демократів із 2021 року. Anders Löwdin

На виборах Соціал-демократична партія вже традиційно здобула найбільшу кількість голосів – 30,3% й отримала 107 місць у Риксдазі.

Другою основною парламентською партією стали «Шведські демократи». Їхні консервативні погляди на внутрішню політику значною мірою відрізняються від соціал-демократичних лише в соціальному аспекті. Так партія Їммі Окесона виступає за максимальне обмеження міграції з країн, які не є членами Європейського Союзу. Крім того, ця політична сила у своїх програмних документах акцентує не на внутрішніх змінах, а на активізації зовнішньополітичного курсу Стокгольма. Наразі зовнішньополітична програма ШД значною мірою відрізняється від урядової.

Їммі Окесон – лідер «Шведських демократів» із 2005 року. Pelle T Nilsson/SPA

Так, партійці виступають за значне обмеження інтеграції Швеції до європейської спільноти, щоб створити систему відносин країни з ЄС, за якої останній не буде створювати «загрози для суверенітету Стокгольма», у тому числі й в економічній та соціальній політиці, хоча й забезпечуватиме країні переваги вільної торгівлі. У своїй передвиборчій програмі партія заявляє про небажання передавати повноваження шведського уряду до європейських інституцій та забезпечувати перехід країни на євро. Разом із цим ШД вбачають необхідність посилення співробітництва в межах Балтійського регіону. Цей курс передбачає не лише розбудову безпекової системи, але й культурну інтеграцію країн Північної Європи.

Вас може зацікавити: М’яка сила Швеції: успіхи та виклики

За результатами виборів, «Шведських демократів» підтримали 20,5% виборців, тож партія отримала 73 місця у Риксдазі.

Третьою з основних парламентських сил є Поміркована партія. Вона, як і дві попередні партії, виступає за посилення безпеки всередині країни шляхом прийняття нового, більш суворого кримінального кодексу, особливо у питаннях протидії терористичним загрозам. Разом із цим помірковані так само усвідомлюють необхідність розбудови безпеки в регіоні та вступу до НАТО, але, як і соціал-демократи, виступають за подальшу інтеграцію Стокгольма в загальноєвропейські структури.

Здавалося б спільність ідей поміркованих зі «Шведськими демократами» у значній кількості питань проте більша підтримка єдності з Брюсселем мали б принести цій партії серйозну підтримку від традиційно єврооптимістичних шведів. Проте радикальна позиція ШД стосовно питань імміграції та внутрішньої безпеки отримала більшу прихильність від виборців, внаслідок чого помірковані вперше з 1979 року змістилися з другої на третю сходинку, набравши 19,1% підтримки громадян і зайняли 68 місць у парламенті.

До Риксдаґу пройшли також менші партії, які в більшості випадків повторюють ідеї трьох основних парламентських політсил. Серед них – Центристська партія (6,7%), Ліва партія (6,7%), «Християнські демократи» (5,3%), Зелена партія (5,1%) та Ліберальна партія (4,6%).

Претенденти на прем’єрство

Якщо результати цьогорічних виборів до Риксдаґу не відрізняються кардинально від 2018 року, то питання, хто очолить уряд у Стокгольмі, може стати невеличкою, але інтригою. Існує декілька сценаріїв, за якими можуть розвиватися події з обранням прем’єр-міністра.

Перший із розкладів передбачає збереження чинного розподілу на проурядові (соціал-демократи, центристи, ліві й зелені) та опозиційні (шведські демократи, помірковані, християнські демократи й ліберали) партії. У цьому випадку перші матимуть 173 місця, а другі – 176, що унеможливлює створення повністю ліво-центристського уряду й вимагає залучення правих політичних сил до коаліції, а значить, і врахування інтересів нових учасників такого проурядового об’єднання. Найімовірніше, соціал-демократи намагатимуться заручитися пасивною підтримкою Ліберальної партії та своїх старих партнерів. Об’єднання партій, що не заперечують призначення Магдалени Андерсон на новий прем’єрський строк, матиме в такому разі 189 депутатів.

Про те, як уряд у Стокгольмі допоможе у відбудові Україні: План Маршалла для України: як відновлюватиметься українська економіка після війни?

Другий варіант розподілу парламентських партій на два блоки передбачає формування уряду на чолі з лідером поміркованих Ульфом Крістерсоном. Новому прем’єру доведеться враховувати розбіжні інтереси «Шведських демократів», які, як друга фракція парламенту, явно прагнуть отримати декілька міністерських портфелів, і лібералів, які не бажають приймати уряд із представниками партії Їммі Окесона в його складі. Об’єднання партій, що не виступатимуть проти очільника поміркованих у голосуванні за прем’єрське крісло, в такому випадку дало би їм лише на три місця більше, ніж соціал-демократам. Тож навіть мінімальна незгода між правими і правоцентристськими партіями може спровокувати нову нестабільність, подібну до тої, яку переживала Швеція у 2021 році. 

Утім, цей варіант формування нового шведського уряду є доволі реалістичний. На його користь говорить і відставка Магдалени Андерсон після оголошення попередніх результатів виборів, і заява Ульфа Крістерсона про початок роботи з формування нового кабінету міністрів.

Хоча й партія поміркованих посіла лише третє місце на виборах 2022 року, її очільник Ульф Крістерсон, найімовірніше, посяде крісло прем’єр-міністра. Linus Sundahl Djerf

Третій варіант стане випробуванням для всієї країни. Він може бути реалізований у разі відмови фракції ШД підтримати право‑центристський кабінет Ульфа Крістерсона. Хоча й для самих «Шведських демократів» ця ситуація дозволить впливати на будь-який з урядів через вимоги виконання політичної програми ШД в обмін на лояльність, але такий варіант розвитку подій призведе до того, що Риксдаґ, найімовірніше, не зможе погодити жодну з кандидатур на посаду прем’єра в сучасних умовах і змусить решту партій домовлятися про підтримку соціал-демократів.

Висновки

Цьогорічне голосування за депутатів Риксдаґу закріпить зміни в шведському політикумі, котрі відбулися за чотири роки, що минули від попередніх виборів. Попри те, що соціал-демократи набрали найбільшу кількість голосів, Магдалена Андерсон не змогла втримати здобуте після урядової кризи 2021 року крісло глави уряду.

Натомість шведи віддали мінімальну перевагу правоцентристському уряду на чолі з Ульфом Крістерсоном – головою Партії поміркованих, яка стала на цих виборах третьою. Значну роль в цьому зіграло й підсилення «Шведських демократів», які стали основними конкурентами соціал-демократів, посівши друге місце на виборах. Загальний рейтинг правих партій дозволив здобути їм мінімальну більшість депутатських крісел в Риксдазі. Та для формування уряду правим, головним чином лібералам і «Шведським демократам», буде потрібно домовлятися. Але зрештою, якщо парламентські політичні сили дійдуть згоди і сформують стабільний уряд, який буде вести країну протягом наступних чотирьох років, вони зможуть вкотре довести, що Швеція є прикладом політично стабільної держави.

Автор – Богдан Коваленко, стажер Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді підтримайте вихід нових матеріалів, ставши патроном ADASTRA. Цим ви робите свій внесок у розвиток вітчизняної аналітики!