М’яка сила Швеції: успіхи та виклики

М’яка сила – це спроможність держави впливати на світову громадськість силою своєї привабливості. На відміну від жорсткої сили, котра передбачає застосування зброї й інших засобів тиску, м’яка сила спирається на неагресивні чинники. Серед таких механізмів можна виокремити поширення культурних надбань держави, популяризацію її цінностей, а також низку інших заходів соціально-економічного характеру.

Використання м’якої сили має на меті створення позитивного іміджу країни у світі, що сприятиме реалізації її зовнішньополітичної стратегії. Термін був сформульований у 1990 році американським дослідником Джозефом Наєм. На зламі століть концепція м’якої сили стає дедалі актуальнішою, зокрема через процеси глобалізації та розвиток інформаційних технологій.

Швеція є одним зі світових лідерів у царині ефективного застосування м’якої сили, ба більше, вона традиційно входить до десятки країн-лідерів за цим показником (зокрема Brand Finance Global Soft Power Index та Soft Power 30). У цій статті ми розглянемо, які установи займаються творенням іміджу держави для міжнародних партнерів, які складові формують м’яку силу Швеції, а також що саме робить її настільки успішною.

Історичне тло розвитку шведської м’якої сили

Про потребу створення органу, що займався би популяризацією Швеції за кордоном, мова почала йти ще в 1930-х роках. Шведи надихалися досвідом своїх колег з інших країн, зокрема Німеччини (Інститут Гете, 1925 р.), Великої Британії (Британська рада, 1934 р.) та, трохи згодом, Данії (Данське товариство, 1940 р.). Міністерство закордонних справ Швеції санкціонувало появу Культурної ради та Ради просвітництва, які мали займатися питаннями публічної дипломатії та культурного співробітництва з міжнародною спільнотою.

Читайте також: «Королівська рота» як вияв головних проблем сучасної британської медійної системи

1945 рік відзначився об’єднанням Культурної ради та Ради просвітництва і, як наслідок, створенням єдиного Шведського інституту (Svenska Institutet). Його місією є розвиток активного діалогу з іншими націями та формування позитивного образу Швеції у світі. Наприкінці 1940-х років перед країною стояло непросте завдання – відновити довіру до себе у світлі подій Другої світової війни, під час якої вона співпрацювала з гітлерівською Німеччиною. У другій половині ХХ століття установа займалася активним іміджуванням Стокгольма, зокрема через механізм культурних і науково-освітніх обмінів. Крім того, Шведський інститут залучав до своєї діяльності соціально-економічний сектор – підприємців і профспілкових діячів – аби ті допомагали популяризувати шведську економічну модель.

Детальніше за темою: Скандинавська модель: секрет успіху країн Північної Європи чи система, позбавлена майбутнього?

Закінчення Холодної війни та вступ держави до Європейського Союзу зумовили нові виклики для шведської публічної дипломатії. Країна ризикувала стати всього-на-всього пересічною учасницею великого регіонального об’єднання. Для того, аби йти в ногу з часом, в 1995 році було створено Раду з промоції Швеції, котра залишається головним форумом для співпраці зовнішньополітичних органів держави та відповідає за формування її  іміджу за кордоном.

Наразі ці інституції продовжують функціонувати задля подальшого розвитку позитивного сприйняття Швеції у світі. На сьогодні шведську стратегію м’якої сили можна охарактеризувати чотирма словами: інновації, відкритість, співчуття та автентичність.

Шведський досвід урядування та політична культура як інструменти м’якої сили

Безперечно, сильною стороною м’якої сили Стокгольма, котра й забезпечує йому високі позиції в рейтингах, є практика державного управління та ведення внутрішньої та зовнішньої політики. У рейтингу Soft Power 30 за 2019 рік Швеція займає 4 місце в номінації «Уряд», 4 місце – у номінації «Опитування» та 11 місце за рівнем залучення громадськості до вирішення публічних справ. Такі високі результати щодо урядування доповнюються цінностями, що їх просуває країна як невід’ємну складову своєї м’якої сили. Повага до прав людини, а також прагнення до забезпечення загального добробуту громадян не лише збільшують рівень політичної культури населення, але й створюють позитивний приклад для інших держав на міжнародній арені.

Нещодавній показовий приклад із відставкою новообраної прем’єрки Магдалени Андерссон вкотре довів високий рівень парламентаризму в державі. Наприкінці листопада лідерку Соціал-демократичної партії Риксдаг (парламент) призначив  главою уряду, проте відразу після цього депутати проголосували за опозиційний проєкт бюджету. На знак протесту із коаліції вийшла Партія зелених, а сама Андерссон всього через 7.5 годин відмовилася від прем’єрського крісла, заявивши, що вона не бажає «очолювати уряд, легітимність якого може викликати сумніви».

Дізнавайтеся більше: Естонія: битва лібералів і консерваторів у «космополітичному раю»

Відповідно до законодавства, якщо одна з політсил покидає коаліцію, чинний кабінет має піти у відставку, а наступний буде сформований вже новою коаліцією. Через кілька днів на повторному голосуванні Риксдаг таки підтримав соціал-демократичний кабінет меншості на чолі з Андерссон вже без зелених партнерів. Вона стала першою жінкою-прем’єр-міністеркою Швеції. А ця ситуація зі швидким і процедурно вивіреним переформатуванням ключового органу влади без політичних баталій і скандалів ще раз довела зрілість шведської демократії.

Новий уряд Швеції. Soeren Andersson/TT

До всього, Швеція – одна з країн-лідерок за ступенем толерантності та гендерної рівності. У 2014 році вона проголосила феміністичну зовнішню політику як продовження своєї давньої боротьби за рівність між жінками та чоловіками й за захист вразливих верств населення. На думку шведського зовнішньополітичного відомства, без гендерної рівності не можливе досягнення міжнародного миру та безпеки. Варто проте зазначити, що феміністична зовнішня політика в дійсності не завжди відповідала концепції, заявленій урядом.

Так, можна згадати деякі з недавніх скандалів, що суперечили феміністичному курсу. Перший стосувався продажу зброї до країн Близького Сходу, що відомі маргінальним становищем жінок та й загалом проблемами з правами людини. Другий розгорівся у 2017 році, коли під час візиту до Тегерана міністерка торгівлі Швеції Анн Лінде вдягнула на голову хустку, що нагадує хіджаб – предмет традиційного вбрання мусульманок. Зараз у феміністичних колах тривають дебати щодо того, чи повинні носити хіджаб жінки, що сповідують іслам (оскільки існує думка, що таке вбрання обмежує їхню свободу і носиться ними за релігійними приписами, а не з доброї волі), тому такий жест політикині зазнав критики у шведському суспільстві.

Варто знати: Ая-Софія та ісламізація Туреччини: як Ердоган змінює державу Ататюрка

Проте повернімося до врядування та політичної культури. Зараз Стокгольм активно сприяє поширенню своїх політичних цінностей на світовій арені, зокрема в рамках багатосторонньої співпраці через механізм міжнародних організацій. Мова йде зокрема про програму «Прагнення до демократії» (Drive for Democracy), яку шведський уряд реалізує в рамках Цілей сталого розвитку Організації Об’єднаних Націй. Її метою є сприяння поширенню демократичних цінностей у державах світу через впровадження конструктивного діалогу між громадськими організаціями, урядовими групами, підприємствами та іншими зацікавленими акторами.

Крім того, Швеція надає систематичну підтримку громадським ініціативам та державним реформам за кордоном. Це можна помітити на прикладі України, де обсяги шведської підтримки сягають близько 175 млн євро – найбільший показник серед усіх країн Східної Європи. Основними напрямками співпраці Стокгольма та Києва є інклюзивне економічне зростання, захист довкілля, посилення прав людини та розвиток демократії, гуманітарна допомога та відновлення миру, а також підтримка реформ державного управління.

Серед проєктів, що фінансуються Швецією, можна виокремити програму «U-LEAD з Європою», яка спрямована на покращення якості надання адміністративних послуг. Крім того, скандинавська держава надає підтримку на розвиток гендерної рівності в Україні, діючи зокрема через громадську організацію Kvinna till Kvinna. Не менш важливою є також діяльність таких організацій, як «Центр UA», «ГУРТ» і Міжнародний фонд «Відродження». Отже, Швеція ділиться своїми практиками урядування та розвитку громадського сектору, що сприяє формуванню позитивного іміджу держави за кордоном.

Швеція як гуманітарна суперсила на міжнародній арені

Основою зовнішньої політики Швеції є її нейтральний статус, за яким вона зобов’язується не приєднуватися до військових блоків і не брати участі у війнах. Натомість з 1956 року шведські військові активно залучені до міжнародних миротворчих операцій під егідою ООН. Цей факт держава активно використовує для стратегії м’якої сили, просуваючи свій імідж як гуманітарної суперсили (термін було введено колишнім прем’єр-міністром і міністром закордонних справ Карлом Більдтом). У такий спосіб Швеція хоче показати, що вона, з одного боку, віддана спільному ціннісному фундаменту, але, з іншого, прагне збільшити свою вагу в міжнародній політиці.

Більше про міжнародну безпеку читайте тут: Чи призведе утворення нових оборонних союзів до кризи НАТО?

До концепції, окрім участі шведських військових у миротворчій діяльності, входить також надання державою гуманітарної допомоги. Про відданість Швеції благодійній діяльності у світі свідчить те, що у 2010 році вона стала першою державою у світі за обсягами гуманітарної допомоги. Варто також зазначити, що формування терміну «гуманітарна суперсила» відбулося на тлі міграційної кризи в Європі, коли Швеція прийняла значну кількість біженців.

Економічний потенціал Швеції як фактор побудови бренду держави

Крім прогресивних політичних практик, великий внесок до м’якої сили країни робить її економічна діяльність. Парадокс полягає в тому, що Швеція є водночас державою загального добробуту (а такі мають репутацію доволі слабких гравців на економічній арені), але й водночас однією з найефективніших економік світу. Зараз шведська економічна модель є її візитною карткою, однак так було не завжди.

Питання щодо її популяризації сягає своїм корінням ще в середину ХХ століття. Особливо гостро ця потреба постала в 1979 році, коли у зв’язку з енергетичною кризою міжнародна спільнота почала сумніватися в гнучкості шведської економіки в скрутних ситуаціях. Незважаючи на це, Швеції все ж вдалося вийти з кризи та сформувати нове сприйняття своєї економічної стратегії за кордоном. Це відбулося завдяки низці реформ, зокрема в податковій сфері, а також співпраці з американськими корпоративними колами.

Каталоги IKEA – однієї з найвідоміших шведських корпорацій за кордоном. IKEA Museum

У цьому контексті важливим фактором для м’якої сили Швеції є інноваційність її економіки. У рейтингу Soft Power 30 Стокгольм займає друге місце за цим критерієм. Країна намагається всіляко підтримувати бізнес і запроваджувати технології, що дають змогу збільшити його ефективність. Серед компаній, які здобули міжнародне визнання, можна відзначити IKEA, H&M, Volvo, Ericsson та Fjällräven. Швеція також є батьківщиною Spotify та Skype – відомих на весь світ інтернет-сервісів. Шведська продукція є мірилом якості та інноваційності, що зміцнює імідж держави як однієї з провідних світових економік.

Екологічна дипломатія Швеції

Ще одним важливим критерієм оцінювання м’якої сили Швеції є її боротьба зі змінами клімату. Це питання стоїть на світовому порядку денному особливо гостро, й обов’язком кожної держави стало не лише відвернути наслідки глобального потепління, але й подолати причини екологічних проблем. Швеція – піонер у сфері захисту довкілля, адже ще із середини минулого століття країна почала використовувати відновлювальні джерела енергії (що наразі становлять більше половини в загальній структурі енергоспоживання) та зменшувати викиди вуглекислого газу в атмосферу. У рейтингу Global Soft Power Index компанії BrandFinance країна набрала 6.2 з 10 балів у категорії «Захист довкілля», що є одним із найкращих результатів (тут вона поступається лише Норвегії, яка отримала 6.6 балів).

Цікаво знати: Арктична політика Швеції: чесне посередництво та інновації заради майбутнього

Крім того, Швеція була першою країною, що підняла питання захисту довкілля в рамках міжнародних організацій. Шведська делегація ініціювала проведення в 1972 році в Стокгольмі Конференції ООН із проблем навколишнього середовища. Таким чином держава почала формувати свій імідж як лідера в галузі боротьби зі зміною клімату. І в цьому контексті не можна не згадати кліматичний активізм, що стрімко розвивається в країні.

Своєму четвертому місцю в рейтингу Soft Power 30 за 2019 рік і дев’ятому – у рейтингу Global Soft Power Index Швеція може завдячувати Ґреті Тунберг – кліматичній активістці, яка надихнула мільйони молодих людей на більш екологічно свідоме життя. Якою б суперечливою не була її постать, але вона допомогла привернути увагу громадськості до проблеми зміни клімату та підкреслила роль Швеції в цьому процесі.

Міграційна криза – виклик для м’якої сили Швеції

Міграційна криза, що сколихнула всю Європу у 2015 році, наклала свій відбиток на Швецію та її м’яку силу. З одного боку, як згадувалося раніше, саме під час міграційної кризи сформувався термін «гуманітарна суперсила». Стокгольм був відкритий для мігрантів та оголосив про свою готовність приймати біженців і підтримувати їх. Такі заяви збігалися з іміджем «відкритої Швеції», яка понад усе цінує права людини та дає можливість кожній особі реалізувати себе в суспільстві.

Проте час показав, що Стокгольм все ж був готовий до такого напливу мігрантів, що викликало дисонанс між тим образом Швеції, який він пропагував через свою м’яку силу, і реальним станом речей. До законодавства були введені положення, які мали на меті обмежити міграційні процеси: про початок більш строгого контролю на кордонах, ускладнення процедури отримання дозволу на проживання тощо.

Ба більше, шведи, котрі не бажали приймати біженців у себе на Батьківщині, почали виступати на підтримку ультраправої популістської партії «Шведські демократи». Враховуючи невідповідність образу «відкритої Швеції» та реальної ситуації з отриманням притулку в державі, вона почала асоціювати цю відкритість зі свободою торгівлі та підприємництва, а не соціальними аспектами.

«Шведський варіант» боротьби з коронавірусом і його вплив на м’яку силу

Останні два роки велике значення для оцінювання стану м’якої сили держави має пандемія коронавірусу. Ефективність політики країни в боротьбі з хворобою стала додатковим маркером успішності в очах міжнародної спільноти. Для публічної дипломатії Стокгольма пандемія стала ще одним серйозним викликом, оскільки «шведська модель» реагування на коронакризу хоча й отримала широке висвітлення у міжнародних ЗМІ, все ж отримала справедливу долю скепсису від медиків та експертів, і зрештою довела свою хибність. Шведський варіант карантину передбачав мінімальні обмеження, що мали на меті збереження темпів економічного зростання та відносного комфорту населення країни. Такі м’які заходи привернули чималу увагу з боку світової громадськості та спершу розцінювалися як альтернатива жорстким обмеженням, до яких вдалася решта світу.

Люди проводять час у шведських ресторанах у розпал пандемії. Jonathan Nackstrand/AFP

Однак згодом стратегія мінімальних карантинних обмежень перестала себе виправдовувати. Станом на травень 2020 року смертність від коронавірусу в країні почала зростати. На перший погляд вона не перевищувала таку ж статистику в тих державах Європи, які постраждали від коронавірусу більше: Швеція займала 23 місце в рейтингах захворюваності Університету Джонса Гопкінса. Проте якщо врахувати той фактор, що населення держави ледве перевищує 10 млн осіб, то стає зрозумілим, наскільки вірус насправді сколихнув її, особливо порівняно з іншими скандинавськими країнами.  

Це похитнуло міжнародну позицію Швеції, яка пишалася своїм підходом до подолання наслідків коронавірусу. Тепер її почали сприймати у світі не як країну, якій вдалося зберегти свій економічно-соціальний сектор під час пандемії, а радше як жертву невдалого експерименту з формування колективного імунітету від хвороби, коли необхідно було вдатися до більш жорстких засобів боротьби.

Місце культури в м’якій силі Швеції

Тут відразу варто зауважити, що культурний чинник не є сильним місцем м’якої сили Швеції. Проте це аж ніяк не свідчить про те, що її культура не є такою ж багатою та різноманітною, як культура інших країн. Швеція володіє доволі сильною музичною індустрією. ABBA, Roxette, Avicii, Swedish House Mafia та Army of Lovers – це лише частина переліку найбільш відомих шведських виконавців у світовому масштабі. Крім того, можна відзначити шведський кінематограф і літературу: уся планета зачитується романами Фредріка Бакмана. Доволі популярними є автори так званого «скандинавського детективу», котрий займає окрему нішу серед поціновувачів літератури.

Дізнавайтеся більше: «Секретна зброя Південної Кореї»: k-pop як політичний інструмент

Найвідомішим шведським автором цього жанру можна вважати Стіга Ларссона, чия «Дівчина з татуюванням дракона» стала світовим бестселлером. Кінострічки Інгмара Бергмана стали культовими та надихають сотні режисерів з усіх куточків світу. Держава також робить свій внесок у популяризацію культури як через інституції, про які було сказано раніше, так і через Шведську раду з питань культури, що була створена для інформування іноземців і громадян країни про її культурні надбання.

Незважаючи на вищезазначені чинники, Швеція все ж програє в цій царині країнам, які більш успішно популяризують свою культуру, зокрема Південній Кореї та США. Тому Soft Power 30 віддає Швеції всього-на-всього 14 місце в цій категорії, що є малим показником порівняно з її результатами в інших номінаціях.

Висновки

Отож, як бачимо, шведська модель м’якої сили – це більше про цінності, ніж про культуру. Своїм високим місцям у рейтингах, які вимірюють рівень привабливості держав і їхнього залучення в практику м’якої сили, Стокгольм завдячує розвиненій системі державного управління, яка сприяє розвиткові суспільства та дотриманню фундаментальних прав людини; інноваційній економіці, що органічно поєднується зі скандинавською моделлю держави загального добробуту; поступу в боротьбі зі зміною клімату; широкій гуманітарній діяльності, що дало навіть підстави говорити про Швецію, як про «гуманітарну наддержаву».

Що стосується культури, то її потенціал ще не розкритий сповна, особливо враховуючи те, наскільки успішними в цій царині є сусіди Швеції по рейтингу м’якої сили. Органам державної влади необхідно докладати більше зусиль, аби популяризувати країну не лише у сфері державницьких чи економічних практик, але й у царині культури.

Авторки – Анастасія Ковач, стажерка Аналітичного центру ADASTRA; Крістіна Ковальова, cтажерка Аналітичного центру ADASTRA.

Ставайте нашим патроном! Приєднуйтеся до почесної спільноти поціновувачів якісної україномовної аналітики про міжнародні відносини.