План Маршалла для України: як відновлюватиметься українська економіка після війни?

Війна з росією стала найбільшим викликом для української економіки за весь період незалежності. Зруйнована інфраструктура, втрачені інвестиції, знищені підприємства та домогосподарства. Усе це вимагатиме відновлення, а отже значних коштів, часу та зусиль. Одній Україні, звісно, не впоратися з таким тягарем, а отже ми потребуватимемо серйозної фінансової допомоги від наших партнерів.

Через масштаби майбутню програму реконструкції вже зараз нарікають новим планом Маршалла. Однак що насправді криється за цим терміном: хто фінансуватиме нашу відбудову, на яких умовах та, зрештою, скільки часу й ресурсів потрібно, щоб вийти принаймні на довоєнний рівень розвитку? Відповіді на ці та інші запитання – далі.

Видається очевидним, що війна, окрім власне військового протистояння, містить у собі й економічне протиборство. Ба більше, інколи економіка супротивника знищується цілеспрямовано, щоб унеможливити продовження спротиву. Проте значна частина збитків від війни має доволі об’єктивний характер з огляду на порушення логістичних ланцюгів, міграцію населення, перебої із постачанням чи труднощі з експортом або імпортом товарів. Для того, аби зрозуміти, якими є перспективи відновлення української економіки, насамперед варто зрозуміти яких збитків зазнала наша країна внаслідок війни та які сфери економічної діяльності постраждали найбільше.

Скільки українська економіка втратила через війну?

Хоч війна на території України все ще продовжується, станом на кінець червня 2022 р. вже можна виокремити деякі показники завданих збитків. Скорочення ВВП за результатами року очікується на рівні від 35% до 45% залежно від того, як довго триватиме активна фаза військових дій. Для порівняння – у 2014 та 2015 рр. Україна втратила 10,1% та 9,8% ВВП відповідно. Але скорочення виробництва та споживання товарів та послуг у зв’язку з війною не єдина проблема, яку приніс 2022 р.

Ключовим аспектом повномасштабної війни з рф є прямі руйнування інфраструктури, які відбуваються в усіх регіонах України. Станом на середину червня 2022 р. руйнування житлових споруд, доріг, мостів, аеропортів та інших видів будівель, за оцінками експертів, досягли близько 103 млрд дол., при тому, що на програму Велике будівництво у 2019 – 2021 рр. було витрачено до 10 млрд дол., що до початку війни вважалося рекордними цифрами, вкладеними в розбудову інфраструктури.

Водночас, ще наприкінці березня прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявив, що руйнування цивільної інфраструктури сягають близько 120 млрд дол., а в сукупності з військовою інфраструктурою – близько 270 млрд.  Тому, з одного боку, коли йдеться про оцінки економічних втрат в Україні, висновки експертних груп та заяви посадовців дещо різняться. З іншого боку, урядовці мають ширший доступ до статистичних джерел, у тому числі тих, що стосуються військової інфраструктури. До цього додається те, що війна продовжується й нові руйнування відбуваються щодня. Також можливо, що певне публічне прибільшення збитків є частиною риторики українського уряду в контексті переговорів щодо допомоги з боку іноземних держав та організацій.

Окрім власне прямих фізичних руйнувань об’єктів інфраструктури, Україна зазнала численних економічних збитків в інших формах. Через непрямі втрати наша економіка недорахувалася, за різними оцінками, від 500 млрд дол. до 1 трлн дол. Сюди входять недоотриманий прибуток, відтік інвестицій та робочої сили, вимушені витрати на оборону та соціальну сферу тощо.

Читайте також: Відголоски пандемії: чи справді найважчі часи для світової економіки ще попереду?

Якщо детальніше проаналізувати окремі сфери, то можна побачити, що війна практично паралізувала український експорт. Двома його головними галузями є металургія та аграрна промисловість. Сумарно на обидві припадає до 60% експорту продукції. Російська агресія призвела до того, що з 5 найбільших металургійних підприємств України 2 знищені повністю («Азовсталь» та ММК ім. Ілліча в Маріуполі), а ще 2 – критично обмежили свою діяльність («Запоріжсталь» та «АрселорМіттал Кривий Ріг»). Якщо ж говорити про аграрний сектор, то хоч і цього року вдалося провести посівну кампанію на 75% площ, очікуваний врожай буде на 35-45% менший, ніж минулого року. Водночас в обох галузях нагальною проблемою стає неможливість вивезти продукцію з України.

До 80% національного експорту проходило Чорним морем через порти на півдні. Попри всі перемовини, доволі ймовірним є те, що блокада українських портів до кінця війни продовжуватиметься. Це, у свою чергу, означає те, що практично всім українським експортно орієнтованим компаніям доведеться вибудовувати логістику з нуля, до того ж, із доволі обмеженим використанням автомобільних та залізничних шляхів сполучення. І якщо Україні така ситуація загрожує інфляцією, недоотриманням прибутків чи іншими економічними негараздами, то деяким африканським країнам ближче до середини – кінця літа це може обернутися реальною загрозою голоду.

Трактор, що підірвався на протитанковій міні під час сільськогосподарських робіт на Київщині, квітень 2022 р. Pravda_Gerashchenko

Чинником, котрий значно ускладнює відновлення економічної діяльності в будь-якій сфері та в будь-якому регіоні України є паливна криза, що виникла внаслідок руйнування нафтопереробних заводів. У результаті країна стала повністю залежною від постачання палива ззовні, а через його дефіцит та ускладнення логістики ціни на пальне виросли майже вдвічі.

До списку економічних збитків також можна віднести й інфляцію, яка може скласти до 20% за рік. Одним із найбільш вагомих чинників, що спричиняє знецінення гривні, є дефіцит бюджету, який за умов війни сягає 5 млрд дол. на місяць. І хоча цей дефіцит частково покривається зовнішніми позиками чи іноземною допомогою, досі уряд вимушений був звертатися до НБУ за друкуванням грошей, аби частково перекрити брак коштів. Зі свого боку, такі дії доволі негативно відображаються на «міцності» гривні.

Огляд збитків за перші три з половиною місяці війни з росією дає змогу дійти простого висновку – руйнування, яких зазнала Україна за цей час, є неспівставними з нашими економічними можливостями для їхнього відновлення. Без залучення додаткових коштів відбудова країни триватиме десятиліттями. Саме тому на Заході заговорили про потенційний план Маршалла для  України, який передбачав би широке коло джерел надання допомоги, чіткі принципи розподілення коштів, контроль над їхніми витратами та комплексний підхід до відновлення економіки країни з відносно чітко вказаними термінами для реалізації тих чи інших програм. Тож розгляньмо пропозиції щодо реалізації такої програми та визначмо, наскільки реалістичними є такі плани.

Джерела фінансування відбудови України

На початку квітня групою американських, європейських та українських економістів було оприлюднено «Нарис про відбудову України», який став першою комплексною працею з цього питання. З огляду на авторитетний колектив авторів, а також на швидкість написання (трохи більше місяця з початку війни), можна вважати, що це дослідження стане своєрідною «методичкою» для ЄС, окремих держав та міжнародних організацій, які братимуть участь у відновленні України. Які підходи до цього процесу були запропоновані групою міжнародних експертів у згаданому нарисі та чи ведеться якась практична робота з реалізації цих пунктів?

Серед джерел фінансування реконструкції України насамперед зазначається двостороння співпраця з різними країнами через залучення кредитів, грантів, натуральної допомоги обладнанням, гуманітарними вантажами. У цьому контексті варто пригадати про ініціативу президента Зеленського, що стосувалася «патронату» певних країн над окремими регіонами. Так, наприклад, Велика Британія погодилася взяти участь у відбудові Київщини, а Швеція – Миколаївщини. Подібні заяви лунали від Італії, Греції, Німеччини та багатьох інших країн. Інколи доходить до того, що йдеться про участь країни у відбудові конкретного місця, як наприклад це було із заявою Італії про готовність реконструювати драмтеатр у Маріуполі.

Дізнавайтеся більше: Антанта 21 століття: чому Британія допомагає Україні?

Окрім двосторонньої співпраці, йдеться і про залучення до відбудови України міжнародних організацій: Світового банку (СБ), Міжнародного валютного фонду (МВФ), Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), Європейського інвестиційного банку (ЄІБ), ООН та інших. Деякі з них уже зараз допомагають Києву подолати поточний дефіцит бюджетних коштів. Ще на початку березня ЄБРР виділив нашій державі 2 млрд дол., а МВФ узгодив програму надання 1,4 млрд дол. Крім того, міжнародні організації різного ґатунку можуть допомагати Україні гуманітарними вантажами. Наприкінці квітня ООН почала збір коштів на суму 2,25 млрд дол. гуманітарної допомоги для нашої країни.

Окремим пунктом автори «Нарису…» подають співпрацю з ЄС, але не лише в контексті надання коштів на відбудову, а й для допомоги в проведенні інституційних реформ, пов’язаних із верховенством права, економічною свободою, боротьбою з корупцією тощо. Варто зауважити, що однією з глобальних як причин, так і наслідків війни, є зближення України з ЄС, яке, вочевидь, ставатиме все більш інтенсивним, до того ж у всіх можливих сферах.

Також у нарисі зазначається необхідність використання конфіскованих російських державних та приватних активів і пропонується накласти особливий «податок» на російські нафтогазові доходи, який був би спрямований на відновлення руйнувань. Доцільним було би використати, наприклад, досвід компенсацій Кувейту з боку Іраку, коли частка доходів із продажу іракської нафти спрямовувалася в окремий фонд відбудови.

Більше за темою: Енергетична політика ЄС у контексті російсько-української війни

Водночас варто розуміти, що отримання цих коштів є довгим та дуже складним процесом. Відповідно до дослідження британського аналітичного центру Ceasefire, у всіх міжнародних організацій, які потенційно могли б накласти репараційні виплати на рф, практично немає можливостей зобов’язати росію до таких дій. Також варто розуміти, що на сьогодні не склалися умови, за яких рф добровільно погодилася б платити репарації, а передача заарештованого державного чи приватного російського майна є малоймовірною і, вірогідніше, подібні арешти будуть використовуватися для тиску під час переговорів.

Тож доволі очевидним видається те, що чим більшою буде поразка російських військ та чим гіршою буде економічна та політична ситуація у рф, тим більшою буде вірогідність змусити цю країну відшкодовувати завдані збитки. Також можна вважати дуже ймовірним, що питання репарацій стоятиме на порядку денному процесу мирного врегулювання між Україною та росією. Щодо відчуження російського майна на нашу користь, то воно має надзвичайно велику кількість юридичних перешкод, а тому в короткотерміновій перспективі виглядає маловірогідним.

Повоєнна реконструкція: засадничі принципи

Не можна не погодитися з думкою, що надання допомоги Україні має нести певні вигоди тим країнам або організаціям, що її надають. Власне, саме на таких засадах і будувався оригінальний план Маршалла, за яким більшість продукції, що поставлялася до Європи, була американського походження, а європейські країни зобов’язувалися усунути комуністів із власних урядів і парламентів та дотримуватися демократичних та ринкових стандартів у політиці та економіці в обмін на фінансові вливання.

Головним концептуальним стрижнем у запропонованій програмі постає європейська інтеграція України. Період відбудови економіки пропонують прив’язати до періоду набуття повноправного членства у Європейському Союзі. Саме на такий термін і пропонується створити окремий орган, який повністю керуватиме надходженням коштів, їхнім розподіленням і звітністю. Водночас автори зазначають, що такій інституції потрібно мати широкі повноваження й бути незалежною. У ролі контрприкладу наводять МВФ або ЄБРР, де одним з акціонерів є рф, яка може впливати на роботу цих структур. Причому саме Україна має формувати запити на той чи інший вид допомоги, тому що досвід відбудови Іраку чи Афганістану, де весь процес організовувався винятково ззовні, загалом був доволі негативним.

Вас може зацікавити: Енергетичний фронт: битва за незалежність

Здобута чітка перспектива членства України в ЄС в цьому контексті означатиме одразу декілька важливих нюансів щодо післявоєнної реконструкції. Насамперед це допоможе спрямувати відбудову та модернізацію нашої економіки за вже наявними стандартами, які діють у Євросоюзі, зокрема тими, що стосуються права власності, корупції, судочинства. І хоча більшу частину допомоги автори «Нарису…» радять надавати у вигляді грантів, а не кредитів, можливість залучення європейських спеціалістів, матеріалів та технологій робитиме такі проєкти привабливими для країн ЄС, оскільки така можливість стимулюватиме економіки тих країн, які будуть залучені до грантів. Також євроінтеграція України буде значити повноцінне приєднання до економічної екосистеми Європейського Союзу як за рівнем технологій, так і за розвитком тих чи інших галузей, для того щоб Україна мала сучасну європейську економіку й, у тому числі, здійснила «зелений перехід», наближаючись до вуглецевої нейтральності.

Знищена сонячна електростанція на Харківщині, червень 2022 р. Ivan Alvarado/Reuters

Унаслідок реалізації такого плану очікується, що реконструкція України потребуватиме від 200 до 500 млрд євро інвестицій, проте терміни залежать від тривалості бойових дій, тому є дуже складними для прогнозування. Тим не менш, по завершенню реконструкції Київ максимально наблизиться до стандартів країн ЄС за всіма параметрами й буде готовим до набуття повноправного членства.

Чи побачить Україна свій план Маршалла?

Одним із перших паростків у цьому напрямі можна вважати проведення на початку травня «Донорської конференції», яка відбулася у Варшаві за участі України, Польщі, Швеції та ЄС, де Володимир Зеленський озвучив тезу про необхідність нового плану Маршалла. За результатами зустрічі було зібрано близько 6,5 млрд дол. допомоги.

Проведення такого масштабного заходу стало своєрідною прелюдією для публікації 18 травня 2022 р. Єврокомісією документу, у якому було оголошено принципи, джерела та механізми фінансування відбудови України. За логікою своєї побудови він повторює цитоване вище дослідження «Нарис про відбудову України», дещо доповнюючи й конкретизуючи його безпосереднє втілення.

Читайте також: Перегони за кандидатство: як Україна долала вето європейських країн і що буде далі?

План відбудови України носитиме назву «RebuildUkraine» («Відбудувати Україну»), а для його реалізації буде створено «Платформу реконструкції України». Від Євросоюзу цю платформу координуватиме Єврокомісія, а від Києва – Національна рада з відновлення України від наслідків війни. Для акумуляції та розподілення фондів допомоги у ЄС буде створено окрему однойменну інституцію «RebuildUkraine». Крім того, до платформи доєднаються країни-члени ЄС та міжнародні інституції. Верховна Рада та Європейський парламент матимуть роль спостерігачів.

Чотирма головними напрямами відбудови України визначаються:

·       реконструкція критичної інфраструктури (школи, лікарні, дороги, житлові будинки, енергетика тощо);

·       модернізація бюрократичної системи через досягнення верховенства права, ефективності державного управління на національному та регіональному рівнях;

·       проведення структурних реформ, спрямованих на соціальну та економічну інтеграцію з ЄС;

·       підтримка відновлення економіки, розширення приватного сектору, збільшення її конкурентної спроможності, проведення зеленого переходу та діджиталізації.

Цей план певною мірою вже почав діяти, оскільки з 24 лютого ЄС уже виділив 4 млрд євро макрофінансової та 1,5 млрд євро військової допомоги Україні, а 24 червня Європейська рада погодила пакет макрофінансової допомоги Україні в розмірі 9 млрд євро. Також Україна приєдналася до енергетичної мережі ЄС, а для підтримки українського експорту Європейський Союз на рік скасував усі митні збори. Окремо було виділено 120 млн євро на підтримання стійкості державних інституцій. У цьому контексті варто згадати і про наміри країн Великої сімки надати Україні допомогу в розмірі до 30 млрд дол. до кінця 2022 р. З огляду на те, що серед країн G7 чотири – це члени ЄС, ми розуміємо, що так чи інакше йдеться про головну роль європейців у процесі відбудови України.

Однією з найцікавіших форм підтримки з боку ЄС є двостороння співпраця окремих регіонів або навіть міст. Загалом, у Євросоюзі практика регіональної взаємодії стає дедалі популярнішою й поступово цей тренд доходить і до України. Серед яскравих прикладів – передача Дрезденом та Естонією нових автобусів для Бучі або реанімобілів та гуманітарної допомоги Києву від Мюнхена.

Важливим фактором отримання допомоги від ЄС є низка політико-правових реформ, спрямованих на зміцнення інституційної стійкості України. Загалом список «домашнього завдання» для Києва залишається незмінним ще з довоєнних часів: реформа конкурсного відбору до Конституційного суду, продовження судової реформи, затвердження керівника Спеціальної антикорупційної прокуратури (САП), боротьба з відмиванням коштів та адекватне втілення антиолігархічного законодавства. Очевидним, однак, є те, що після початку переговорів про вступ до ЄС план подібних реформ буде ще більше розширеним.

Висновки

Повномасштабна агресія росії проти України завдала нашій економіці неймовірної шкоди. Зовнішня торгівля практично паралізована через блокаду портів, паливно-енергетичний комплекс знищений практично вщент, прогнозована річна інфляція може сягнути 20%, а падіння ВВП коливатиметься в межах 35-45%.

Тим не менш, із самого початку війни значна кількість країн та організацій почали підтримувати нашу економіку: наданням як кредитів, так і безоплатної допомоги. Уже з квітня 2022 р. поступово почали вестися розмови про необхідність комплексного аналогу плану Маршалла для України, оскільки процес реконструкції потребуватиме складної координації зусиль багатьох країн та організацій протягом тривалого часу.

Оприлюднення в середині травня плану RebuildUkraine засвідчило, що візія відбудови серед лідерів ЄС збігається з думкою провідних світових та українських експертів. Загальний підхід дійсно нагадує знаменитий план Маршалла середини минулого століття. Йдеться про створення окремої інституції, яка займатиметься координацією всіх коштів, що виділятимуться на реконструкцію України. Уряд нашої країни буде активно залучений до цього процесу для того, аби допомогти використовувати ресурси максимально ефективно. Серед джерел фінансування програми RebuildUkraine вказано як безоплатну допомогу через гранти, так і кредитування, а також залучення заарештованих російських активів. Головними лініями відбудови України стане відновлення інфраструктури, модернізація економіки, покращення якості державного управління, інтеграція з ЄС.

Отже, за 4 місяці війни стало зрозумілим, що майбутнє України лежить у площині розвитку відносин саме з Європейським Союзом. Попри певний скептицизм окремих європейських країн щодо нашої держави, повномасштабне вторгнення рф призвело до пришвидшення інтеграційних процесів та поглиблення відносин Києва з Євросоюзом. Тому для нас відбудова країни відбуватиметься одночасно зі складним процесом реформ та суспільно-економічних трансформацій, необхідних для набуття повноцінного членства у ЄС. Саме тому основний фінансовий тягар відновлення України ляже на плечі країн Європи, що було засвідчено як заявами та документами Єврокомісії, так і наданням Україні статусу кандидата у ЄС.

Автори – Откидач Олексій, експерт Аналітичного центру ADASTRA

Крістіна Богдяж, стажерка Аналітичного центру ADASTRA

Якщо наша робота приносить вам користь, підтримайте команду центру на Патреоні. Розвиваймо вітчизняну аналітику разом!