Стокгольмський синдром Гарібашвілі: чому грузинська влада ігнорує війну в Україні?
Для звичайного українського спостерігача перша, а потім і подальша реакція офіційного Тбілісі на повномасштабну агресію рф проти України викликає величезний подив. Відмова від введення економічних санкцій, дипломатична конфронтація з Києвом та можлива прихована допомога російській економіці залишає негативний слід на українсько-грузинських відносинах. Проте якщо заглибитися в політичний бекграунд чинної влади представників партії «Грузинська мрія», то слабка реакція Тбілісі на війну в Україні видається цілком послідовною з огляду на тісні зв’язки батька-засновника політсили Бідзіни Іванішвілі з російським бізнесом.
Після падіння команди Саакашвілі у 2013 році «мрійники» почали повільно налагоджувати економічні відносини з агресором. Водночас двосторонні взаємини між Києвом та Тбілісі поступово переходили в прохолодний стан, що переросло в теперішні дії уряду Гарібашвілі. Хоча спільна історія протистояння агресії рф мала б згуртувати обидві країни, ставши міцними фундаментом стратегічного партнерства, проте, на жаль, це не так.
Тож чому Тбілісі відмовляється від економічного тиску на кремль, попри гіркий досвід агресії 2008 року? Чому російсько-українська війна все-таки не чужа для грузинського народу? Та що здатне змінити позицію уряду Гарібашвілі щодо впровадження санкційних обмежень проти рф? Про це все та не тільки – в актуальній статті.
Нічого особистого, тільки бізнес…
24 лютого весь західний світ розпочав процес запровадження жорстких економічних санкцій у відповідь на збройну агресію рф. Проте низка країн Азії, Африки та Латинської Америки відмовилась накладати обмеження на зв’язки з росією. Цілком несподівано серед «прагматично нейтральних» держав, таких як КНР, Індія, Саудівська Аравія та Бразилія, опинилася Грузія, яка сама ж у 2008 році зазнала нападу кремля та подальшої окупації своїх земель. На другий день війни прем’єр-міністр країни Іраклій Гарібашвілі повідомив ЗМІ про небажання Тбілісі накладати нові антиросійські економічні обмеження за повномасштабне вторгнення в Україну. «Запровадження санкцій завдасть ще більшої шкоди нашій країні та нашому народу», – так пояснив свою позицію глава грузинського уряду.
Окрім цього, він наголошував на дотриманні прагматичного та стабільного курсу у відносинах із рф та ЄС, що для представників партії влади є одним із головних успіхів дев’ятирічного правління. Реакція Києва на бездіяльність грузинської сторони не забарилася, і 1 березня Україна відкликала свого посла Ігоря Долгова через вищезгадані недружні кроки Тбілісі. Також за день до того, 28 лютого, прем’єр-міністр Денис Шмигаль повідомив про затримку владою Грузії дозволу на виліт грузинських добровольців в Інтернаціональний легіон територіальної оборони України. Такий крок Гарібашвілі в найважчий для українців період війни варто оцінювати кардинально негативно. Важливо заначити, що незрозумілі дії влади не підтримав грузинський народ. 1 березня на вулицях столиці пройшов великий опозиційний мітинг, на якому лунали заклики до відставки прем’єра.
Прем’єр-міністр Грузії Іраклій Гарібашвілі. Government of Georgia
Хоча не всі у владі поділяють позицію уряду. Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі (також представляє «Грузинську мрію») займає антиросійську позицію та збиралася раніше запланованого виступити перед парламентом із традиційною щорічною промовою, де мала бути згадка про події в Україні. Боячись прямої критики на адресу Гарібашвілі від глави держави, «Грузинська мрія» спочатку не надала змогу Зурабішвілі звернутися до парламенту, пояснюючи це «недоцільністю промови на даний час». Однак 14 березня президентка все ж таки змогла прийти в законодавчий орган та розповісти про стан справ у країні, критикуючи чинного прем’єр-міністра за «обмеження міжнародної діяльності глави держави», одночасно закликаючи Володимира Зеленського повернути посла. У відповідь члени керівної партії звинуватили Зурабішвілі в порушені конституції, тобто в перевищені своїх повноважень. Розкол усередині владної команди «Грузинської мрії» ніколи не був таким очевидним.
Тим часом виник новий дипломатичний скандал між державами, що ще більше погіршило ситуацію. 6 березня представник россельхознадзора (російська федеральна служба з ветеринарного та фітосанітарного контролю) заявив про намір зняти санкції з 15 грузинських виробників молочної продукції. Россельхознадзор – це каральний інструмент кремля для політичного та економічного тиску на бізнес так званих «недружніх держав», через що майже кожне рішення цього органу є політично вмотивованим. Не дивно, що після небажання уряду Гарібашвілі приєднуватися до західних санкцій і з’явилася новина про зняття обмежень із грузинської продукції на знак «вдячності» від російської сторони. Перед тим, за повідомленням деяких джерел, стало відомо про переговори між Зурабом Чекурашвілі (очільником грузинської Національної агенції з харчування) та представниками россельхознадзора, що передували заяві рф.
Більше за темою: Стратегічна культура Грузії: європейські цінності і НАТО чи перетворення на сателіта Кремля?
Факт того, що Грузія збільшує та розширює торгівлю з агресором, тоді як більшість цивілізованих країн бойкотують та відмовляються від російської продукції, занепокоїв офіційний Київ. Через дипломатичні канали грузинська сторона запевнила українське посольство про фейковість заяви від росіян. Проте одночасно з цим Національна агенція з харчування повідомила абсолютно протилежну інформацію про успіх на переговорах із російською стороною. Уряд Грузії навмисно збрехав українським дипломатам про перемовини. Зрозуміло, що це не сприяє налагодженню взаємної довіри між Києвом і Тбілісі, яка й так була зруйнована попереднім кроками кабінету Гарібашвілі.
Поведінка влади Грузії після початку війни асоціюється з цитатою відомого американського гангстера ХХ ст. Аль Капоне: «Нічого особистого, тільки бізнес». Гарібашвілі, ігноруючи повномасштабне вторгнення рф в Україну, продовжує розвивати торговельно-економічне співробітництво з агресором, відкидаючи морально-етичні аспекти такої кооперації. Так, позицію Тбілісі можна трактувати як небажання дратувати та вступати в конфронтацію з кремлем (тим паче, після останніх подій важко спрогнозувати кроки путіна з огляду на «великоімперський психоз» у президента та народу рф). Проте це не є виправданням для країни, яка свого часу постраждала від збройної агресії москви та має на своїй території контрольовані росією сепаратистські утворення – Абхазію та Південну Осетію.
Наслідки «нормалізації» відносин з агресором
Із 2012 року, коли створена грузинським олігархом Бідзіною Іванішвілі (який до 2011 року мав російське громадянство) партія «Грузинська мрія» перемогла на парламентських виборах та здобула владу, уряд країни взяв курс на нормалізацію відносин із росією. Вона передбачала поступове відновлення торговельно-економічних зв’язків, які були зруйновані агресією кремля. Із 2014 р. москва та Тбілісі зняли майже всі економічні санкції, запроваджені після «п’ятиденної війни». Насамперед рф скасувала ембарго з грузинської сільськогосподарської продукції. Минулого року росія стала найбільшим експортером вугілля до Грузії. Одночасно активно розвивався туристичний потік росіян. Туристичний сектор становить близько 7,5 % ВВП. Кожного року країну відвідують близько одного мільйона російських туристів із загального числа в 4,5-5 млн осіб у рік.
Під час російсько-української війни уряд Гарібашвілі продовжує свою політику на налагодження або, як мінімум, збереження відносин із рф на теперішньому рівні. Доходить навіть до допомоги агресору в обходженні санкцій. На початку квітня українська розвідка повідомила про формування каналу контрабанди підсанкційних товарів через територію Грузії. Водночас грузинська влада, за інформацією ГУР МО, надала вказівки місцевим спецслужбам не втручатися в діяльність контрабандистів. Офіційне Тбілісі назвало заяву української розвідки «брехнею». Важко судити, наскільки це правдива інформація, але, з іншого боку, ГУР без упевненості не розповсюджувала би на загал інформацію, яка може зашкодити відносинам із країною-партнеркою.
Іраклій Гарібашвілі та найвпливовіша людина Грузії, ініціатор «нормалізації» відносин із рф – Бідзіна Іванішвілі, 2 листопада 2013 року. David Mdzinarishvili/Reuters
Безумовно, бажання дотримуватися нейтральних відносин із рф також варто розглядати крізь призму внутрішньополітичних процесів. Майже два роки в країні не вщухає політична криза, яка ще періодично загострюється. Небажання опозиції визнавати парламентські вибори 2020 року запустили гостру фазу протистояння з владою, котра не відмовлялася використовувати репресивні методи в боротьбі з політичними суперниками. Арешт лідерів опозиції (Ніки Мелії та Міхеіла Саакашвілі), втручання в роботу судової гілки влади, зв'язок із проросійською партією «Альянс патріотів Грузії», незаконне прослуховування опонентів – у всьому цьому було задіяне чинне політичне керівництво Сакартвело. Прем’єр Гарібашвілі, найвпливовіша особа країни Бідзіна Іванішвілі та еліта «Грузинської мрії» будь-що намагаються втримати владу й заради цього використовують інструменти, характерні для авторитарного режиму.
Детальніше про проблему: Як «Грузинська мрія» обернулася «великим застоєм»
Саме через такі антидемократичні дії Грузія не отримала план дій щодо членства в НАТО у 2020-21 рр., хоча цю можливість активно обговорювали в дипломатичних колах. Чинна влада прагне балансувати між Заходом та рф, намагаючись зменшити зовнішній вплив на внутрішньополітичні процеси. Хоч і пріоритет вступу в ЄС та НАТО зберігається (має велику підтримку населення), за потреби втримати владу команда Гарібашвілі може розвернути напрям зовнішньої політки на 180 градусів. У дечому саме через таку особливість курсу Тбілісі двостороннє українсько-грузинське політичне та економічне співробітництво поступово послаблювалося.
Не чужа війна
Чому Грузія повинна діяти жорсткіше у відповідь на повномасштабне вторгнення рф у незалежну Україну? По-перше, очевидне значення має гіркий досвід війни проти росії 2008 року, тобто те ж, що зараз відбувається вже на території нашої держави. Це є прямою загрозою національній безпеці країни. «П’ятиденна війна» 2008 року зацементувала військову присутність москви в невизнаних квазідержавних формуваннях на території Грузії. Аналогічні дії кремль здійснив через шість років на Донбасі. В обох випадках рф намагалася шляхом створення конфліктних точок зупинити процес євроатлантичної інтеграції, отримати інструмент безпекового тиску на Київ і Тбілісі й у такий спосіб поступово повертати країни до своєї сфери впливу.
Саме завдяки геополітичній доцільності в протистоянні спільному ворогу між Грузією та Україною сформувалися дружні відносини. Офіційний Київ свого часу активно підтримував та захищав Тбілісі на міжнародній арені під час «п’ятиденної війни». Варто лише згадати про візит президента Віктора Ющенка в столицю Сакартвело в розпал російського вторгнення та його дипломатичну ініціативу з урегулювання, надані Києвом системи ППО, спроби України завадити чорноморському флоту рф, що базувався в Севастополі, взяти участь у блокаді Грузії та гуманітарну допомогу, яку надавала Україна грузинам). Сьогодні ж грузинська влада віддячила за ту принципову й рішучу підтримку занепокоєнням та гумдопомогою.
Також читайте: Як цивілізований світ «скасовує» росію за її війну в Україні?
А проте Тбілісі мало б розуміти, що умовне захоплення України, втрата її суверенітету й незалежності несуть пряму загрозу національній безпеці самої Грузії. Немає ніяких сумнівів щодо того, хто може стати наступним полігоном чергового акту агресії кремля, тим паче перші сигнали майбутньої агресії вже є. 30 березня «президент» невизнаної (окрім рф) Південної Осетії Анатолій Бібілов оголосив про підготовку юридичних дій для початку процесу входження в склад російської федерації, тобто ініціювання анексії грузинської території. Важко розглядати цей крок «маріонетки кремля» як самодіяльність, тому що такі речі завжди узгоджуються з російськими кураторами.
Курс на нормалізацію відносин із рф, який узяв на себе уряд «мрійників», не гарантує убезпечення від потенційної війни та втрати суверенітету. Через це важливо спинити москву тут і зараз, поки агресія не поширилася на інші країни, насамперед на саму Грузію. Акт солідарності з Україною у вигляді приєднання до антиросійських санкції та припинення торгової діяльності з агресором був би вагомим внеском Тбілісі в нашу спільну перемогу в той час, коли Україна своєю мужньою боротьбою пробиває всьому Асоційовано тріо шлях до ЄС.
Прем’єр Гарібашвілі підписує заявку Грузії на вступ у ЄС, 3 березня 2022 року. Government of Georgia
У стратегічних документах зовнішньої політики Грузії та України було закріплено мету вступу в ЄС та НАТО. Дві країни входять в програму Євросоюзу Східне партнерство, а нещодавно із Молдовою утворили Асоційоване тріо. Брюссель довгий час розглядає перспективи вступу Тбілісі та Києва (а також Кишинева) синхронно, що ще більше посилює політичну взаємозалежність держав між собою.
Дізнавайтеся більше: Асоційоване тріо: гуртом і в ЄС легше йти
Війна, як би це не прикро звучало, відкрила історичний шанс для України на прискорену євроінтеграцію. Таким вікном можливостей скористалися і Тбілісі з Кишиневом. Після подачі Києвом заявки на вступ в ЄС аналогічні кроки зробили Грузія та Молдова. На сьогодні країни отримали опитувальник від Євросоюзу, що кілька років тому було для них лише мрією. Україна стала локомотивом, остаточно сформувавши себе як лідера серед асоційованого тріо, якій мають завдячувати за такий прогрес Тбілісі та Кишинів. Проте зворотної допомоги в боротьбі українців проти рф, приміром, як накладання санкцій на російських підприємців та політиків від Грузії (як і від Молдови), ми не спостерігаємо.
Що далі?
Пройшло два місяці з початку повномасштабного вторгнення російських військ на територію української держави. Грузинське суспільство повністю підтримує нашу країну. Згідно з опитуванням АСТ 84% респондентів вважають росію ворогом, 63% впевнені в українській перемозі. Також 96% грузинських громадян повністю підтримують твердження, що нинішня російсько-українська війна пов’язана з Грузією. 72% опитаних вірять у загрозу російського вторгнення після гіпотетичної поразки України. Очевидно, що це впливає на дії влади, рейтинги якої невпинно падають. У публічній площині чинне керівництво Грузії виправдовує небажання вводити нові антиросійські санкції «захистом національних інтересів», але засуджує агресивні дії москви.
Мітинг на підтримку України в Грузії, 27 лютого, 2022 року. Guram Muradov /Civil.ge
Після викриття звірств російської армії в Бучі, Ірпені й Бородянці українська влада надіслала пропозицію грузинським колегам відвідати місця трагічних подій. Спочатку спікер парламенту Грузії Шалва Папуашвілі відповів відмовою через «кризу у двосторонніх відносинах» (хоча засудив воєнні злочини росіян), проте під тиском суспільства все ж направив парламентську делегацію до Бучі та Ірпеня (одночасно до України окремо прибула делегація опозиційної партії «Єдиний національний рух» Саакашвілі, що підкреслило конфлікт між владою та опозицією). У результаті Грузія разом з іншими країнами подала позов до Міжнародного кримінального суду для розслідування всіх звірств російської армії та її сателітів на території нашої держави.
Все ж, попри дотепер стримані (якщо не холодні) кроки Тбілісі на підтримку України, тиск грузинського народу та інформаційне висвітлення злочинів кремля в нашій країні залишають сподівання на зміну позиції Гарібашвілі в санкційному питанні.
Насамкінець варто сказати про перспективи євроінтеграції Грузії. Сьогодні вони найнижчі серед Асоційованого тріо, незважаючи навіть на останній прогрес у прискоренні процедури отримання статусу кандидата на вступ. 25 березня Європарламент опублікував оновлений щорічний звіт щодо виконання Угоди про асоціацію ЄС та Грузії. У ньому зазначався серйозний відкат грузинської влади від демократичних принципів та положень угоди про асоціацію. Найбільше в документі критикується проблема з верховенством права в країні, арешт опозиційних лідерів, корупція та ліквідація Державної інспекторської служби. З урахуванням останніх дій Тбілісі, пов’язаних із небажанням йти разом у фарватері антиросійської санкційної політики, питання вступу до ЄС, можливо, буде призупинене або навіть заморожене.
Висновки
Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну грузинська влада відмовилася від запровадження нових економічних санкцій проти рф. Головна причина – це бажання уряду Гарібашвілі зберегти наявне торговельно-економічне співробітництво з росією та не вступати у відкриту конфронтацію з кремлем. Позицію чинного прем’єр-міністра не схвалило суспільство (яке всіляко підтримує Україну) та навіть президентка країни Саломе Зурабішвілі. У відповідь на стриману реакцію Грузії Київ відкликав свого посла та засудив Тбілісі за неправдиву інформацію про перемовини з росіянами щодо скасування санкцій проти грузинських товарів.
Із 2013 року Грузія взяла курс на нормалізацію відносин із рф, який передбачав поступове відновлення торговельно-економічних зв’язків між країнами. Москва та Тбілісі зняли майже всі економічні санкції; насамперед росіяни скасували ембарго на грузинську сільськогосподарську продукцію. Минулого року рф стала найбільшим експортером вугілля до Сакартвело. Окрім цього, політично постерігається регрес демократичних процесів у країні, на що опосередковано впливає курс керівної партії «Грузинська мрія».
Проте від результату російсько-української війни залежить майбутнє самої Грузії, через що дії Гарібашвілі здаються нераціональними. Чому Тбілісі має зважати на події в Україні? По-перше, через гіркий досвід війни проти росії 2008 року та загрозу національній безпеці, яка зараз є як ніколи гострою. Умовне захоплення України, втрата її суверенітету й незалежності несуть пряму небезпеку Тбілісі. Очевидно, що наступною жертвою кремля стане саме Сакартвело, яке має на своїй території контрольовані росією сепаратистські утворення – Абхазію та Південну Осетію. По-друге, це спільний євроатлантичний інтеграційний шлях, завдяки якому Україна та Грузія тісно взаємопов’язані.
Автор – Антон Ганоцький, експерт з Азійсько-Тихоокеанського регіону Аналітичного центру ADASTRA
Сподобалася стаття? Тоді підтримайте вихід нових матеріалів, ставши патроном ADASTRA. Цим ви робите свій внесок у розвиток вітчизняної аналітики!