PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

Українсько-кіпрські відносини: актуальний стан та перспективи розвитку

Українсько-кіпрські відносини: актуальний стан та перспективи розвитку

27 грудня цього року виповниться 30 років з дня визнання Республікою Кіпр України, у лютому ж наступного року святкуватимемо тридцятиліття з дня встановлення дипломатичних відносин. Напередодні цієї «ювілейної» зими пропонуємо розібратися в тому, як нині розвиваються двосторонні взаємини між Києвом і Нікосією та які перспективи для інтенсифікації відносин ми маємо.

Чинний стан українсько-кіпрських відносин

З моменту встановлення двосторонніх взаємин 19 лютого 1992 р. Кіпр та Україна вибудовують стабільні економічні відносини. За даними посольства України, обсяги двосторонньої торгівлі товарами й послугами між Києвом та Нікосією склали за 2020 р. $674,6 млн, причому обсяги експорту для України становили $418,9 млн, а імпорту – $255,8 млн (себто, наша держава має профіцит торгівлі).

Кіпр, за даними Національного банку України, посідає перше місце серед країн світу, що здійснюють інвестиції в українську економіку: станом на 3 квітня 2020 р. обсяг вкладень із цієї середземноморської країни в економіку України становив $14,95 млрд. Україна ж інвестувала в економіку Кіпру приблизно $1,1 млрд. Щоправда, не всі експерти називають ці цифри приводом для радості, оскільки острів є відомою офшорною зоною, в яку виводяться кошти з метою уникнення оподаткування.

Читайте також: Українсько-швейцарські відносини: актуальний стан та перспективи розвитку

Картина була ще більш підозрілою станом на 2015 р., коли вкладення в Кіпр взагалі становили астрономічні 93% від загального рівня прямих інвестицій України за кордон. У 2012 р. під час візиту президента Віктора Януковича до острівної республіки уряди двох держав підписали Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи.

У 2011 р. в процесі візиту голови українського парламенту Володимира Литвина до Кіпру було підписано Меморандум про взаєморозуміння та співробітництво. У 2016 р. в Національних зборах Кіпру було сформовано Групу дружби з Україною в складі 11 депутатів (відповідна група дружби є й у Верховній Раді).

Україна бере участь у роботі миротворчої місії ООН на острові. Станом на жовтень 2020 р. в складі штабу місії проходить службу 1 військовослужбовець національного персоналу (черговий оперативний офіцер) та 6 поліцейських Національної поліції України (серед яких 2 жінки).

Автомобілі миротворців ООН на Кіпрі. UNFICYP

Проблемні питання

Попри в цілому добрий стан економічних двосторонніх відносин, на якому акцентує увагу вітчизняне посольство, політичні та геополітичні аспекти дружби з Нікосією періодично викликають запитання.

Офіційно Кіпр декларує «неухильну підтримку» територіальній цілісності, суверенітету й незалежності України та, як держава-член ЄС, подовжує дію санкцій проти Росії, починаючи з найперших від 17 березня 2014 р.

При цьому деякі політичні оглядачі зазначають, що протидія Нікосії деструктивним діям РФ дещо скромніша, ніж хотілося б, й обмежується переважно підтримкою заходів Союзу в межах Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС.

Зокрема, ще 2016 р. оглядач European Council for Foreign Relations Ґустав Ґрессель у своєму огляді «Від Німеччини до Мальти: які країни допомагають Україні, а які лише симулюють підтримку» відніс Кіпр за рівнем зацікавленості в «українському питанні» до категорії «країн-спостерігачів». Ґрессель порівняв державу з канатоходцем, що «уникає нахилу в якусь зі сторін», і надає хіба гуманітарну допомогу «натурою».

Тут у гру вступає той-таки фінансовий (або, точніше кажучи, інвестиційний) фактор: Москва вкладає чимало коштів в економіку острівної держави, сподіваючись на певну «віддачу».

Штаб-квартира Банку Кіпру. CNA/Katia Christodoulou

У 2013 р. ЄС спробував провести з Кіпром окремі (без участі РФ) консультації з приводу впровадження одноразового банківського збору з вкладів у межах заходів із виплати державного боргу. Тоді президент Путін заявив, що це було б «небезпечним кроком» у контексті реалізації плану з оздоровлення економіки острівної країни, що передбачав і продовження виплат з боку Росії (а глава уряду Медведєв взагалі назвав план «абсурдним»). Утім, невдовзі міністр фінансів Антон Силуанов повідомив, що «консенсусу з партнерами було досягнуто». Видання Reuters тоді вичерпно пояснило причину такої уваги до острівної держави з боку Кремля: у кіпрських банках зберігалися (і – додам від себе – зберігаються й нині!) «мільярди російських доларів». 

Окремим чутливим моментом виступають українсько-турецькі взаємини.

Невизнання Україною «Турецької Республіки Північного Кіпру» загалом їм не шкодить, оскільки Туреччина є взагалі єдиною державою, що визнає цей створений нею ж суб’єкт й усвідомлює, що навряд чи найближчим часом до цього дуже недовгого списку «запишеться» хтось іще (хоча близький союзник Анкари Азербайджан заявив про намір це зробити та періодично надсилає туди делегації, та це навряд чи ознаменується якимось значущим міжнародно-правовим рішенням; визнання ж із боку Пакистану й Бангладеш 1983 р. були відкликані після прийняття Радбезом ООН Резолюції 541).

Вас може зацікавити: Греція проти Туреччини: конфлікт зупинить НАТО чи НАТО конфлікт?

А от для Кіпру факт активної співпраці Києва з Анкарою залишається певною мірою своєрідним тригером, що стимулює дбати насамперед (втім, як це й відбувається фактично в Realpolitik) про власні інтереси – звичайно, настільки, наскільки це не суперечить Спільній зовнішній та безпековій політиці ЄС.

Як інтенсифікувати відносини?

Передовсім зазначу, що найгіршим варіантом вирішення наявних викликів було б намагатися «перекупити» Кіпр руками й фінансами вітчизняних високопосадовців та «груп впливу». Віджилий своє метод «бананових республік» у ХХІ ст. не лише сміховинний, а й відверто неетичний.

Якщо ми прагнемо бачити в Кіпрі партнера, а не «пральну машинку» чи «сейф», нам необхідно регулярно провадити відкритий та чесний діалог на теми однаково актуальні для Києва та Нікосії.

Насамперед варто докласти серйозних зусиль, аби переконати кіпрський політикум у небезпеці надмірного завантажування банків брудними російськими грошима. Важливо донести до партнерів тезу, що викриття дедалі більшої кількості «мотузочок», за які «смикає» Кремль «маріонеток» в усьому світі – від Венесуели до Близького Сходу – неабияк позначиться на репутації Кіпру, можновладці якого ризикують виявитися фактично спільниками скоєних цими «маріонетками» злодіянь, прийнявши на зберігання їхні нечисті гроші.

Цікавим варіантом було б налагодження інтенсивного діалогу за посередництва представників FATF (Міжнародної групи з протидії відмиванню брудних грошей) – так, у жодного з партнерів не виникне сумнівів, що співпраця відбуватиметься на засадах взаємності. У контексті запуску новоствореного Бюро економічної безпеки було б перспективним налагодити контакти відомства з кіпрським Відділом протидії відмиванню коштів (MOKAS).

Ця співпраця буде особливо комплексною, якщо Київ та Нікосія спільними зусиллями також протидіятимуть міжнародному тероризму (насамперед – state-funded) шляхом зміцненням безпеки оборонно-промислового сектору, зокрема арсеналів та зброярень, й об’єктів критичної інфраструктури, особливо на лініях розмежування з тимчасово непідконтрольними територіями. Варто також звернути увагу на можливість запобіганню провокувань природних катастроф терористичними угрупованнями: Кіпр є спекотною державою, що цьогоріч потерпала від лісових пожеж, тож не виключено, що потенційному ворогові буде неважко скористатися цим фактором, як це, ймовірно, сталося в Туреччині. У цьому контексті перспективною вбачається співпраця з ДСНС України кіпрського Центру координації рятівної діяльності, а також національних поліцейських служб.

Читайте також про політичні наслідки російської диверсії в Чехії: Вибухи у Врбетіце – тест на громадянську солідарність чи можливість для зведення політичних рахунків?

Водночас у «цивільному» житті не зайвим буде працювати над проєктами, що дозволять привабити як до Кіпру, так і до України реальні інвестиції. Нікосію може зацікавити вітчизняне авіа- та суднобудування, однак особливо актуальною була б співпраця щодо спорудження на острові легкої залізниці. У 1905-1951 рр. у країні діяла невеличка (близько 122 км завдовжки) рельсова дорога, проте уряд вимушено демонтував її й розпродав рухомий склад через збитковість. Не виключено, що нині, з розвитком міжнародного туризму на Кіпрі, нова залізниця, підлаштована під потреби закордонних гостей, може принести неабиякий дохід.

Туризм – «родзинка» цієї середземноморської країни, за якою вона, власне, й відома більшості українців. Згідно з даними Служби статистики Міністерства фінансів Кіпру, станом на січень 2020 р. острів відвідали приблизно 4 тис. туристів з України, що на 1.9 тис. більше, аніж за рік до того; імовірно, що в посткоронавірусні часи ці цифри тільки зростуть. Лишається хіба побажати, аби потік туристів збільшувався й у зворотному напрямку. На суб’єктивний погляд автора, найбільш привабливим для острів’ян регіоном України могли б стати, до прикладу, Карпати. Для заохочення подорожувальників була б корисною робота над просуванням туристичного бренду нашої держави Ukraine NOW грецькою мовою, аби не лишати його «затиснутим» в англомовних «рамках».

Маршрут газогону EastMed. Wikipedia

А от з енергетичною сферою буде дещо важче. Пропонований газопровід EastMed, яким планується сполучити Грецію, Кіпр та Ізраїль, є об’єктом постійної критики з боку Туреччини, що посилається на «позбавлення Турецької Республіки Північного Кіпру частки від реалізації природних багатств», насправді небезпідставно вбачаючи в ньому конкурента лівійсько-турецькому газопроводу та, звичайно, газогонам із Росії.

Детальніше про проблему: Лівія та Туреччина: новий союз, що змінить Східне Середземномор’я

Окрім того, Туреччина вимагає визнання за «Північним Кіпром» виключної економічної зони й континентального шельфу, аби нібито «реалізувати» вищезазначене «право». Та й із відмовою від реалізації проєкту газогону «Набукко», яким планувалося транспортувати блакитне паливо з Азербайджану, Туркменістану й Узбекистану до Європи через Туреччину й Болгарію, буде проблематично «дотягнути» трубу до Західної України, тож розраховувати на користування середземноморським газом нашій державі навряд чи варто.

А взагалі кульмінацією налагодження економічних відносин Нікосії та Києва могло б стати заснування постійного україно-кіпрського майданчика співпраці у формі господарчої палати або ж форуму. Імпульс для створення такої платформи могли б надати Грецько-українська торгово-промислова палата, торгово-промислові палати грецьких міст, і, безперечно, Посольство Республіки Кіпр.

Звичайно, що в плані зміцнення взаємин Києва та Нікосії особлива роль належить військово-оборонній співпраці. На жаль, історія склалася так, що обидві держави мають частину своїх територій окупованими. Гаряча фаза конфлікту на острові давно вщухла, і хоч Північ так і не вдалося реінтегрувати, Нікосія змогла здобути беззаперечну міжнародну підтримку та навіть вступити до ЄС, в той час як агресор (Туреччина) фактично втратив (в тому числі завдяки політичним зусиллям Кіпру) перспективу вступу до Союзу й знаходиться під суворим тиском Брюсселя щодо цього питання. Україні необхідно не лише продовжувати (й нарощувати) участь у миротворчій місії ООН на Кіпрі, але й практикувати безпекові консультації, обмін досвідом командного складу.

Чесний та відкритий діалог із владою та громадянським суспільством острівної республіки, беззастережна підтримка її територіальної цілісності та європейського вибору, взаємовигідні економічні починання – той напрям, котрим має йти українська влада в розбудові перспективних стосунків із Нікосією та, у підсумку, з усією європейською родиною, членом якої є Кіпр.

Автор – Богдан Мироненко, експерт з Центральної Європи та Балкан Аналітичного центру ADASTRA