PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

Внутрішня політика Іспанії: перемоги та невдачі першого коаліційного уряду

Внутрішня політика Іспанії: перемоги та невдачі першого коаліційного уряду

Так повелося, що пальма першості у створенні новинного контенту в Іспанії для міжнародного спостерігача належить Каталонії. Це залишає дещо в тіні такі теми, як проблеми іспанської монархії, регіональні вибори, успіхи та невдачі центрального уряду тощо. Тому в цій статті ми розберемо актуальну політичну ситуацію в королівстві, а також поговоримо про результати діяльності першого в новітній історії Іспанії коаліційного уряду Педро Санчеса.

Розділ 1: Актуальна політична ситуація

Королівство Іспанія – парламентська конституційна монархія. Це означає, що монарх виконує представницькі функції, а прем’єр-міністр стоїть на чолі національного уряду. Така політична система діє з часів La Transición, тобто з 1970-х років, коли країна перейшла від диктатури Франсиско Франко до демократії. Наразі на королівському престолі з 2014 року перебуває Філіп VI, який очолив країну, після того як його батько Хуан Карлос І зрікся корони. Посаду прем’єр-міністра з 2018 року обіймає генеральний секретар Іспанської соціалістичної робітничої партії (PSOE) Педро Санчес.

Останні загальні вибори в Іспанії відбулися у листопаді 2019 року. За їхніми результатами Соціалісти (PSOE) отримали найбільшу кількість місць у парламенті. Народна партія (PP) посіла друге місце, а ультраправа Vox стала третьою з найвпливовіших політсил, здобувши 52 місця в Конгресі депутатів, хоча раніше займала лише 24. Після виборів PSOE утворила коаліцію з альянсом лівих партій Unidas Podemos, в результаті чого був сформований перший в новітній історії країни коаліційний кабінет (до цього уряд формували почергово дві найбільші політсили – Народна партія або ж Соціалісти).

Результати виборів в Іспанії у 2019 році. BBC

Іспанія має багато політичних партій, але провідними є наступні:

·       Іспанська соціалістична робітнича партія (PSOE) – найстаріша партія країни, яку заснував Пабло Іглесіас (організатор профспілок) у 1879 році. PSOE мала представляти інтереси робітничого класу, а основною ідеологією була марксистська. Проте наприкінці ХХ століття вона відкинула ідеї марксизму, перетворившись на центристську соціал-демократичну партію. Соціалісти підтримали європейську інтеграцію країни, а також союз із Заходом з метою послаблення позицій СРСР. Наразі партія знаходиться в лавах соціал-демократичних європейських партій та виступає за соціальну справедливість (підвищення зарплат та пенсій), свободу й рівність (насамперед жінок і меншин) у суспільстві.

·       Unidas Podemos (UP) («Об’єднані ліві») – це альянс малих лівих партій, що утворився перед виборами у 2016 році, до них належать Podemos, Izquierda Unida та інші невеликі політсили. «Ми маємо чітке уявлення про те, у чому полягають наші проблеми (несправедлива й неефективна політика; інститути, які служать небагатьом; корупція, нерівність) і які існують рішення – уряд для людей, який є відповідальним, надійним, незалежним і прихильним до тих, хто бажає кращого майбутнього», – так про себе говорить Unidas Podemos. Разом з PSOE за час спільного правління альянс прагне підвищити мінімальну зарплату, збільшити податки для великих компаній і працівників, що отримують високу заробітну плату.

·       Народна партія (PP) – консервативна політична партія Іспанії. Вона утворилася з Народного альянсу – союзу семи консервативних партій, який заснували колишні члени Іспанської Фаланги (ультраправа партія, що була єдиною керівною партією за часів диктатури Франсиско Франко). Народна партія очолювала уряд аж до 2018 року. За дестиліття правління вона прискорила приватизацію на державних підприємствах, скорочувала державні витрати та сприяла зниженню інфляції в Іспанії.

·       Ciudadanos («Громадяни») – права політична партія, створена перед виборами до парламенту Каталонії у 2006 році. «Громадяни» не підтримують незалежність Каталонії, а також описують себе як прогресивну, світську, конституційну партію. Вони виступають за гендерну рівність, нетерпимість до корупції, створення «індивідуальної карти свободи» (документ для ідентифікації кожного громадянина для використання послуг Національної системи охорони здоров'я). «Громадяни» стверджують, що не може бути так, щоб на одній частині іспанської території було більше труднощів і менше можливостей, ніж у решті держави, тому потрібно розвивати всі регіони країни. На противагу PSOE та Unidas Podemos ця політсила проти збільшення податків.

·       Vox – ультраправа партія Іспанії, яку у 2014 році заснував Сантьяго Абаскаль (раніше був членом Народної партії). Сам Абаскаль називає Vox партією, що «йде в ногу з думками мільйонів іспанців», а також партією «крайньої необхідності». Позиція Vox – антиміграційна й антиісламська. Також партія намагалася скасувати закон, спрямований на захист жінок від гендерного насильства, стверджуючи, що він дискримінує чоловіків. У липні цього року Vox та 15 інших європейських правих партій, підписавши декларацію, виступили проти політичного курсу ЄС. У 2020 році Vox ініціювала голосування за вотум недовіри главі уряду Іспанії Педро Санчесу, пояснюючи це неправильною боротьбою проти пандемії COVID-19. Однак, крім депутатів Vox, усі партії проголосували проти.

Розділ 2: Коронавірус та виклики для економіки

Коронавірус зачепив увесь світ, і Королівство Іспанія не стало винятком. Країна в списку тих, кому дісталося від COVID-19 найбільше. Із початку пандемії новини рясніли заголовками про те, що Іспанія «наздогнала», а потім і «перегнала» Італію за кількістю хворих. Так, 13 березня 2020 року в держві запровадили особливий стан і жорсткий локдаун на 15 днів. Іспанці могли залишити свою домівку тільки для того, аби звернутися до лікарні, сходити в аптеку, купити продукти або піти на роботу.

Читайте також: Відголоски пандемії: чи справді найважчі часи для світової економіки ще попереду?

Впродовж року обмеження послаблювали чи посилювали залежно від ситуації. Однак це викликало обурення не тільки в громадян країни, а й у політиків, особливо в партії Vox. З деякими аргументами політсили важко не погодитися: намагаючись врятувати людські життя, уряд Санчеса заборонив дітям виходити з дому але водночас дозволив вигулювати собак.

За даними німецької компанії Statista, загальна кількість випадків захворювань на коронавірусну хворобу в Іспанії станом на 31 квітня 2021 року становила більше 3,5 мільйонів. Валенсія стала першою автономною областю, де підтвердили смерть від COVID-19, і з того часу кількість загиблих стрімко зростала. Станом на 30 квітня 2021 була зафіксовано більше 78 тисяч смертей.

Кількість смертей від коронавірусу в Іспанії за період із березня 2020 року по 6 травня 2021 року. Statista

Коронавірус забирає рідних і близьких та залишає купу викликів у сфері економіки, політики, туризму тощо. Пандемія підняла бідність в Іспанії до найвищого рівня з часів Великої іспанської депресії 2008-2014 років, коли країна потерпала від іпотечної кризи (збільшення кількості безробітних, що були не в змозі вплачувати іпотечні кредити, а також руйнування і/або націоналізація багатьох банків і будівельних компаній) та росту сепаратистських настроїв у Каталонії.

У 2020 році, згідно з опитуванням Національного стратегічного інституту, бідність або серйозні матеріальні втрати торкнулися 7% іспанців. Економіка Іспанії зазнала найбільшого падіння з часів громадянської війни (1936-1939). У 2020 році ВВП королівства скоротився на 11%. Ці цифри є результатом локдаунів, що майже зупинили розвиток іспанської економіки з березня до червня минулого року.

Дізнавайтеся більше: Порятунок економіки ЄС: бути чи не бути?

Говорячи про Іспанію, не можемо оминути сектор туризму, що є двигуном розвитку економіки держави, та частка якого у ВВП постійно зростала. У 2018 році Іспанія посіла друге місце в списку найчастіше відвідуваних країн від Всесвітньої туристичної організації. Уже у 2020 році вартість товарів і послуг, що пропонує туристичний сектор Іспанії, скоротилась майже на 70% через пандемію коронавірусу. Відвідування країни впало з рекордних 85 мільйонів туристів до 20. Це призвело до закриття багатьох готелів, банків і магазинів, що заробляли саме завдяки великому потоку мандрівників. Такий розвиток подій не міг не вплинути на ринок праці: рівень безробіття минулого року досяг 16%.

Проте не всі наслідки коронавірусу можна порахувати сухою статистикою. Пандемія також тисне психічний стан, соціальні стосунки та поширює почуття невпевненості в завтрашньому дні. Крім того, COVID-19 зміг вплинути навіть на політичну ситуацію в Іспанії.

Розділ 3. Новини іспанської політики

На початку травня цього року відбулися регіональні вибори в Мадриді (Іспанія – федеративна держава, що складається з автономних областей (спільнот), кожна з яких має власний уряд), які закінчилися перемогою консервативної Народної партії. Ізабель Діас Аюсо, яка очолила виборчий список до Асамблеї (парламенту) області таким чином була переобрана на посаду глави уряду Мадриду, яку вона обіймала з 2019 року. Ізабель Діас Аюсо – політичний феномен Іспанії. Якщо декілька років тому про неї було мало що відомо, то у 2021 році партія під її проводом отримала 65 зі 136 місць в мадридській асамблеї.

Ізабель Діас Аюсо святкує перемогу на виборах із лідером Народної партії Пабло Касадо. Bernat Armangue/AP

До цієї події також «доклав руку» коронавірус. Пані Аюсо відкрито критикувала дії національного уряду щодо боротьби з пандемією, посилаючись на важливість свободи, і виступала проти обмежень. В останні місяці вона дозволила барам і ресторанам Мадрида залишатися відчиненими, що дало свій результат на виборах. Ця стратегія допомогла Народній партії більш ніж подвоїти кількість своїх мандатів. Проте їй не вистачило більшості, тому для правління потрібна підтримка правої партії Vox, яка, до речі, також виступає з критикою жорстких обмежень під час пандемії в Іспанії.

Вас може зацікавити: Порятунок для Італії: чи зможе новий прем’єр подолати економічну й політичну кризи в країні?

І це тільки один приклад впливу ковіду на політичне життя країни. 14 липня 2021 року Конституційний суд Іспанії визнав неконституційним перший локдаун в державі. Прем’єр-міністр Педро Санчес різко відреагував на таке рішення й заявив, що воно є «безпрецедентним». Суд натомість стверджує, що уряд не мав юридичної можливості розпочати локдаун 13 березня 2020 року, оскільки в державі на той момент був запроваджений особливий, а не надзвичайний стан, який потрібен для введення таких жорстких обмежень свободи громадян. А тому уряд, на думку суддів, вийшов за межі своїх повноважень.

Тепер очікується, що велика кількість іспанців вирішить звернутися до суду з метою анулювання накладених на них штрафів через недотримання вимог локдауну. Один такий випадок уже є: громадянці Іспанії повернуть 601 євро, який вона заплатила за те, що порушила карантинні вимоги й гуляла зі своєю дитиною на майданчику. Але куди більш серйозну роль для всієї Європи може відіграти сам прецедент неконституційності локдауну, адже в інших державах ЄС обмеження приймалися за аналогічним сценарієм.

Розділ 4: Непрості часи для монархії

Окрім політичних баталій та економічних проблем, іспанці за останній рік стали також свідками кризи інституту монархії. На початку червня 2020 року стало відомо, що прокурор Верховного суду Іспанії веде розслідування щодо можливої участі Хуана Карлоса І (короля у 1975-2014 рр.) в корупційній діяльності, пов’язаній із будівництвом залізниці в Саудівській Аравії. Ця справа тягнулася ще з 2018 року, коли Коринна цу Зайн-Вітґенштайн – екскоханка Хуана Карлоса І заявила, що король мав власну вигоду з будівництва іспанськими компаніями залізниці між Меккою та Мединою, нібито отримавши від короля Саудівської Аравії хабарів на 100 мільйонів доларів.

Варто зазначити, що за іспанськими законами, монарх не може бути притягнутий до відповідальності за дії, що були скоєні під час його правління. Оскільки Хуан Карлос І зрікся престолу у 2014, а гроші з Саудівської Аравії він отримав у 2008, то це створює перепону для розслідування. Врешті, 3 серпня 2020 року Хуан Карлос вирішив залишити країну, щоб відвести від свого сина репутаційний удар від скандалу та прийняти його на себе.

Король Іспанії Філіп VI зі своїм батьком Хуаном Карлосом I, 2018 рік. Jaime Reina/AFP

Проте такий крок не надто знизив градус суспільного обурення по відношенню до іспанської монархії. Громадяни справедливо задавалися питанням: якщо король виконує тільки представницькі функції і може без страху за покарання ставати учасником корупційних схем, то чи потрібна Іспанії взагалі така монархія?

За свою історію країна вже два рази встигла побути республікою. Уперше це сталось у 1873 році, але тоді республіка проіснувала менше двох років. Вдруге – з 1931 до 1939 року. Цих два періоди важко назвати «золотим часом» для Іспанії, скоріше навпаки: вони характеризувалися нестабільністю та війнами. Звісно, дії Хуана Карлоса І трохи підірвали довіру до королівської родини, але він – та людина, що після смерті диктатора Франко вирішила не продовжувати автократію та здійснила транзит держави до парламентської демократії.

Такі міркування з іншого боку змушують більшість іспанців критично ставитися до ідеї перетворення королівства на республіку, а також той факт, що за часів свого правління Хуан Карлос І був своєрідною стабілізуючою силою для Каталонії та Країни Басків. У 1981 році саме він допоміг придушити спробу військового перевороту в Іспанії. А для прихильників незалежності цих регіонів монархія є символом єдності Іспанії, проти якої вони й виступають.

Читайте також: Внутрішня політика Португалії: як живе найбезпечніша держава ЄС?

Невдоволення монархією найбільше виражає партія Unidas Podemos. «Усе менше й менше людей в Іспанії, особливо молодь, розуміють, чому у XXI столітті громадяни не можуть вибирати, хто є главою їхньої держави, і чому цей глава не повинен відповідати перед правосуддям, як будь-який громадянин, і може уникнути відповідальності, якщо скоїть злочин», – заявив лідер політсили. Натомість прем’єр-міністр Іспанії, представник PSOE, висловив підтримку рішенню Хуана Карлоса І покинути країну й сказав, що «судять не інститути, а людей». Народна партія опублікувала пресреліз, у якому підкреслювалася визначна роль короля в переході країни до демократії після режиму Франко. Представники правої партії Ciudadanos теж висловили свою повагу до рішення Хуана Карлоса І.

Та що про це думають громадяни Іспанії? Соціологічне опитування від The Times у 2020 році показало, що 49,5% іспанців вважають, що ситуація навколо Хуана Карлоса І не шкодить монархії, а 42,9% висловили протилежну думку. Це ж опитування підкреслює, що більшість громадян країни підтримають рішення короля, якщо він вирішить повернутися. Так, «за» виступають 57,6% іспанців. Також 73% опитаних переконані, що Хуан Карлос І – «фундаментальна фігура в історії іспанської демократії».

Педро Санчес правий у тому, що варто судити людей, а не інститути. Монархія забезпечила Іспанії демократичний розвиток і прогрес, а також довгий час була гарантом стабільності. Як показують опитування громадян і дії політичних партій, питання переходу до республіки дійсно не є нагальним для Іспанії, тому краще не перебудовувати систему, а вдосконалювати її. Демократичні системи завжди можна зробити більш «людськими». Тобто включати все більше число людей у процес прийняття рішень і запитувати не «чи потрібна монархія?», а «чи варто переглянути закони, за якими король не може бути притягнутий до відповідальності за дії, що були скоєні під час його правління?».

Розділ 5: Проблема Каталонії

Цьогорічні лютневі вибори в Каталонії викликали резонанс не тільки в Іспанії, а й у всьому світі. За їхніми результатами, 51% голосів отримали три націоналістичні партії, що викликало доволі логічне питання: «Чи спалахне сепаратизм у регіоні із новою силою?». Проте розвиток подій виявився доволі очікуваним: коронавірус і соціальна криза відкинули питання незалежності на невизначений термін.

Поки всі чекали нових суперечок Каталонії з центральним урядом, а також повернення питання незалежності на порядок денний, партії-переможниці не могли домовитися між собою про створення коаліції після виборів. За законом формування нового уряду в Каталонії мало завершитися 26 травня 2021 року, а після цієї дати – перевибори. Однак 17 травня партії все ж змогли вийти з глухого кута.

Більше за темою: Вибори в Каталонії: чи призведе перемога націоналістів до нового сплеску сепаратизму?

Хоча на виборах до регіонального парламенту перемогла партія PSOE, отримавши 33 місця зі 135, у більш вигідній позиції опинилися націоналістичні політсили. «Разом за Каталонію» та «Ліві республіканці Каталонії» отримали по 32 місця в парламенті, що дозволяло їм створити коаліцію та сформувати уряд. Переговори між сторонами тривали складно й довго, але з наближенням крайнього терміну угоди все ж вдалось досягти. В результаті Каталонія таки отримала націоналістичний уряд, що в перспективі пророкує новий раунд протистояння Барселони й Мадрида навколо питання самовизначення Каталонії.

Прем’єр-міністр Санчес натосмість прагне послабити напруженість та розпочати переговори з каталонською владою. Для цього в червні він помилував 9 ув’язнених лідерів незалежницького руху, яких раніше визнали винними в підбурюванні до заколоту у 2019 році. Однак інші три діячі, засуджені за непокору, залишились за ґратами. Тож існують сумніви, що це рішення допоможе налагодити діалог.

Жителі Каталонії вважають, що ці люди були засуджені безпідставно. Натомість іспанці за межами регіону стверджують, що рішення про помилування загрожує національній єдності Іспанії й дає зелене світло сепаратистському руху. Можливо, ця подія дійсно вивела б каталонців на вулиці, але пандемія коронавірусу нікуди не зникла, й Каталонія показує найвищий рівень захворюваності в Іспанії.

Післямова

Сформований на початку 2020 р. уряд Іспанії відразу зіткнувся з надважким випробуванням – пандемією COVID-19, яка відсунула на другий план інші проблеми країни. Нещодавнє скасування Конституційним судом локдауну напередодні четвертої хвилі хвороби підіймає питання щодо нової стратегії влади для збереження людських життів. Дотепер результати команди Санчеса в цьому напрямку викликають змішану оцінку: Іспанія була й залишається серед лідерів за захворюваністю та смертністю в Європі, а економіка країни зазнала одного з найбільших скорочень у Єврозоні. Разом з тим, широка кампанія з імунізації заслуговує на повагу: так, Міністерство охорони здоров’я Іспанії заявило, що половина населення вже повністю вакцинована, а ще 12% іспанців отримали першу дозу вакцини.

У травні цього року Педро Санчес представив масштабний план розвитку країни до 2050 року. Він пропонує заходи з реформування та оздоровлення таких галузей життя держави, як освіта, медицина, пенсії, робочі місця, податки й довкілля. Наприклад, рекомендує підвищити витрати на охорону здоров'я з 5,7% ВВП до 7% протягом наступного десятиліття. Уряд прагне до 2050 року збільшити тривалість життя іспанців до 86 років. Із нових та «креативних пропозицій» – задля контролю над використанням державних ресурсів передбачається створити незалежне агентство.

Крім того, у плані викладена низка заходів щодо підвищення ефективності державного сектору, зокрема цифровізація публічних послуг, щоб громадяни могли взаємодіяти з владою в інтернеті в режимі paperless. Також планується запровадження регулярного навчання та підвищення кваліфікації для держслужбовців. У липні, після оприлюднення плану, прем’єр-міністр представив і новий «уряд відродження». Санчес оновив свій кабінет і прагне, щоб саме за його каденції відбулось економічне відновлення країни. Прем’єр «омолодив покоління», і тепер середній вік міністрів – 50 років, а не 55, як було раніше. Крім того, жінки тепер займатимуть 63% посад в уряді, хоча раніше мали тільки 54%.

Поки що чинна влада Іспанії діє методом спроб і помилок, але вона має час до 2024 року, щоб витягти країну зі «стагнації», спричиненої коронавірусом, та привести її періоду «проспериті».

Авторка – Анастасія Гаценко, експертка з євроатлантичного співробітництва Аналітичного центру ADASTRA