Внутрішня політика Португалії: як живе найбезпечніша держава ЄС?

Португалія рідко з’являється в заголовках міжнародних та національних ЗМІ, які, як відомо, полюбляють сенсації, кризи та скандали. Справді, політичне життя в цій країні протікає розмірено, від одного електорального циклу до іншого, не створюючи зайвих приводів для привернення уваги політологів всіх рівнів. Проте й у цієї найбезпечнішої країни євроспільноти існують свої виклики. Які, крім чемпіонатів Європи з футболу? Про них говоримо далі.

Stop Narcotics

Португальська Республіка відрізняється тим, що має доволі великий список ризиків, які оминають її стороною. Так, у 2001 році Португалія стала першою країною, що скасувала кримінальну відповідальність за зберігання й вживання всіх наркотиків. Рішення спровокувала криза 80-х років XX століття, коли вживання заборонених речовин і наркоманія стали розглядатися як проблеми охорони здоров'я, а не як правопорушення. Героїн вживали всі верстви суспільства, починаючи зі студентів і закінчуючи світськими особами. Такими темпами Португалія отримала найвищий рівень захворюваності на ВІЛ в Західній Європі на початку 2000-х років.

Більше за темою: Мексиканська версія «Breaking Bad»: як розгортається «Війна з наркотиками» у XXI сторіччі?

З 2001 року тих, у кого знаходять наркотики, не арештовують, як це було раніше, а попереджають, виписують штраф або пропонують звернутися до місцевої комісії задля консультації з лікарем, юристом чи соціальним працівником. Такі дії зменшили кількість інфікованих на ВІЛ, випадків смерті від передозування, злочинів і ув'язнень. Рівень ВІЛ-інфікування різко впав з рекордного максимуму у 2000 році з 104 нових випадків на мільйон до 4 випадків на мільйон у 2015 році. Зміни прийшли навіть у мову. Тих, кого раніше глузливо називали «drogado» (наркоман з португальської), почали називати «людьми, що вживають наркотики» або «людьми з залежністю».

Таким чином влада Португалії змогла стабілізувати наркотичну кризу і навчитися з нею жити, але це не означає, що всі португальці стали законослухняними і відмовилися від вживання різних шкідливих речовин.

Відкриті кордони

Поки сусідні держави страждають від кризи біженців, Португалія тепло вітає їх.  У 2019 році країна увійшла до першої двадцятки держав еміграції з показником 20%. Тобто 20% від населення Португалії свого часу приїхали сюди як трудові емігранти. Хоча осіб, які шукають притулку, лише 1% від загального числа мігрантів до країни. Незважаючи на це, досвід, яким може похизуватися Португалія щодо захисту прав біженців, включає в себе звільнення шукачів притулку від прикордонних обмежень для забезпечення доступу на територію, продовження терміну дії документів і надання безперешкодного доступу до медичних послуг, працевлаштування, соціальної допомоги та фінансових послуг.

Читайте також: «Вигнати не можна залишити», або Проблема африканських біженців

«У той час як деякі країни закривають свої двері й вводять обмеження, що ускладнюють доступ на територію і до притулків для людей, які рятуються від насильства й переслідувань, Португалія здійснила зразкові кроки для захисту прав біженців на ранньому етапі пандемії COVID-19», – сказав Верховний комісар ООН у справах біженців. Так, 2019 року уряд Португалії розробив рішення задля легалізації нелегальних мігрантів, надавши  громадянство тим, у кого вже знаходилися заявки на отримання посвідки на проживання. Ці заходи створювали для того, аби полегшити трудову інтеграцію і надати доступ до соціального забезпечення та медичних послуг, що стало особливо важливим під час пандемії коронавірусу.

Біженці, що готуються до переселення в Португалію, відвідують інформаційну сесію в Афінах, 9 листопада 2016 року. AFP/Louisa Gouliamaki

Разом з тим, біженці не так часто обирають Португалію як країну, де вони прагнуть побудувати нове життя. Це пов’язано з тим, що тут немає усталених етнічних спільнот. Португальська Республіка не має такої імміграційної історії як Німеччина чи Франція. Це особливо стосується біженців з арабомовних країн. Тобто немає ні сімейних, ні дружніх зв’язків, які б підтримували шукачів притулку після прибуття до Португалії.

Вас може зацікавити: Порятунок для Італії: чи зможе новий прем’єр подолати економічну й політичну кризи в країні?

Також проблемою є обмежена можливість щодо пошуку роботи. Це пов’язано з тим, що багато робочих місць у сфері послуг і туризму вимагають хороших мовних навичок, тоді як більшість біженців не говорять ні англійською, ні португальською мовами. Ще непопулярність Португалії серед шукачів притулку викликана тим, шо деякі біженці опиняються розміщеними не у великих містах, як-от Лісабон або Порту, а в селищах, де культурна різниця більш виражена. Це ускладнює як можливість знайти роботу, так і здатність до звичайної комунікації.

Так, Португалія не є улюбленим напрямом для осіб, які шукають притулок, завдяки чому країні, на відміну від своїх південноєвропейських колег по ЄС, вдалося оминути кризи біженців. Це, зі свого боку, допомогло уникнути проблем, пов'язаних з порушенням прав людини, а також сильних ударів по економіці та загроз внутрішній безпеці держави.

Безпека понад усе

Без будь-яких докорів сумління Португалію можна назвати дійсно безпечною країною. Про це говорить Глобальний індекс миру 2020 року від Інституту економіки та миру, де Португальська Республіка посіла 3-те місце у світі за рівнем безпеки. Однак, незважаючи на низький рівень криміналу, ненасильницькі вуличні злочини все ж зустрічаються. Крадії зазвичай обирають туристів за своїх жертв, через те що мандрівники погано знають місцевість та локальні звичаї.

Португалія вже довгий час не стикається із загрозою тероризму. З останнього можна пригадати напад 27 липня 1983 року Вірменської революційної армії (ARA) на турецьке посольство в Лісабоні, в результаті чого загинули дружина тимчасового повіреного в справах Туреччини та 5 бойовиків. Поранення також дістав син подружжя. Це був другий напад на турецьких дипломатів у Лісабоні за 13 місяців. 7 червня 1982 року турецького аташе застрелили біля свого будинку, а його дружина померла вісім місяців потому від поранення. Проте цілями тих атак не слугував суспільний лад Португалії чи окремі державні діячі, країна просто послужила місцем для чергового нападу ARA. Наразі в країні немає груп, що пропагують насильство, тому найсерйозніша загроза тероризму – це можливість атаки з обмеженими можливостями з боку одного суб'єкта.

Більше про вірменсько-турецьку ворожнечу: Мец Єгерн чи геноцид – відлуння подій 1915 року в американо-турецьких відносинах

Ризик війни для Португалії також дуже низький. Єдині дипломатичні суперечки існують тільки з сусідньою Іспанією щодо міста Олівенса й островів Селваженш.  Олівенса – місто й муніципалітет, що знаходиться на кордоні між двома країнами. Зараз 430 км2 Олівенси належать Іспанії. Ця історія розпочалася з договору 1297 року, за яким місто мало належати Португалії. У 1801 році португальський король, аби захистити кордони своєї країни від наполеонівських військ, підписав Бадахоський договір, за яким Олівенса поверталася до складу Іспанії, а Франція зобов’язувалася не нападати. Однак договір порушили французи у 1807 році, через що португальський король визнав домовленості недійсними. У статті 105 Заключного акту Віденського конгресу йдеться про те, що Іспанія має повернути Олівенса до складу Португалії, що вона не зробила й донині.

Ще одним яблуком розбрату між країнами виступають острови Селваженш – невелика група островів, які є частиною португальського архіпелагу Мадейра й іспанського архіпелагу Канарські острови. Португалія стверджує, що ця частина суші в Атлантичному океані – острови, але Іспанія заявляє, що це всього лише скельні утворення. Ось тут і виникає проблема, бо за міжнародним правом держава має суверенітет над островами, що лежать в межах 200 морських миль від узбережжя, а щодо скель цього права немає.

Дізнавайтеся більше: Вибори в Каталонії: чи призведе перемога націоналістів до нового сплеску сепаратизму?

Тобто Іспанія заперечує виняткову економічну зону Португалії, стверджуючи, що острови Селваженш не мають окремого континентального шельфу відповідно до статті 121 Конвенції ООН з морського права. Чому це важливо для Мадрида? Через прагнення до рибальства й розвідки корисних копалин. У 2008 році три іспанських рибальських судна незаконно ловили рибу у водах Португалії, що помітила португальська морська поліція. За її даними, човни перебували не тільки не у своїх водах, а й використовували форму гідравлічної вибухової системи рибальства, яка заборонена в Португалії.

Проте країни не вирішують суперечки так, як це роблять, наприклад, Греція та Туреччина, коли медіа починають писати, що держави знаходяться «на порозі війни». Португалія та Іспанія взагалі не мали збройних інцидентів стосовно цих територій, сперечаючись за Олівенса вже більше двох століть.

Ложка дьогтю в бочці меду

Португальська Республіка – популярний туристичний напрямок. Так, у 2018 році прибуток від туристів налічував 17 мільярдів євро. Однак число мандрівників, що приїхали до Португалії у 2020 році, через COVID-19 впало до 4 мільйонів у порівнянні з 16,4 мільйонами у 2019 році. Це не могло не вплинути на економіку держави, де туризм становить близько 15% ВВП. Кількість іноземних мандрівників за останній рік скоротилася на 76%. У 2020 році економіка впала до показника 7,6%, що стало найбільшим спадом з 1936 року. 

Читайте також: Відголоски пандемії: чи справді найважчі часи для світової економіки ще попереду?

Пандемія продовжує ставити палки в колеса сфері охорони здоров’я та туризму. 18 червня цього року Португальська Республіка ввела суворі обмеження щодо в’їзду та виїзду з агломерації Лісабона. Причиною став сплеск випадків захворювання на коронавірус. Взагалі в країні спостерігається сильне збільшення кількості хворих, чого не відбувалося з лютого. Хоча за місяць до цих подій влада Португалії відкрила кордони для мандрівників майже з усіх країн ЄС і Британії. Наразі тільки 25% португальців вакциновані повністю і 42% отримали першу дозу.

Статистика Євростату з показниками погодинної оплати праці в державах-членах ЄС. Eurostat

Коронавірус – не єдиний ризик для економіки Португалії. Країна має більш давні внутрішні проблеми в цій сфері. Так, за даними Євростату, Португальська Республіка знаходиться в списку країн з найнижчою середньою погодинною оплатою. Разом з хорватами португальці отримують в середньому по 5,4 євро за годину, у той час як найвищий показник у Данії – 27,2 євро. Португалія є однією з країн з найвищим рівнем нерівності в Європейському Союзі. 20% найбагатших громадян отримують дохід, який в 5,7 разів перевищує дохід найбідніших португальців.

Які висновки?

Португалія дійсно є «територією спокою» у регіоні. Так, країна стикається з викликами у вигляді наркоторгівлі та наркоманії (хоча цю проблему вдалося взяти під контроль), територіальних суперечок, а також із економічними загрозами, пов’язаними з коронавірусом. Однак досвід країни показує, що її уряд вміє вирішувати складні проблеми. Наразі Португалія має слабкі місця в економіці: вона залежить від європейських фондів і вносить до бюджету ЄС менше, ніж інші члени.

Проте зараз Португальська Республіка буде працювати з семирічним бюджетом з 2021 по 2027 рік. Це має допомогти скласти план проєктів, на які витрачатиметься європейська допомога. Бюджет має 5 основних напрямків: орієнтація на промислові інновації; перехід до більш чистої енергетики; побудова економіки замкнутого циклу (що заснована на відновлюваності ресурсів); адаптація до кліматичних змін; фокус на регіональній мобільності в питаннях комунікації та інформації; сприяння сталому розвитку сільських, прибережних і міських зон. Португальському уряду варто підійти виважено до освоєння цих коштів, щоб вони допомогли подолати економічні виклики країни через збільшення погодинної оплати праці та зменшення розриву в доходах серед населення.

Авторка – Анастасія Гаценко, експертка з євроатлантичного співробітництва Аналітичного центру ADASTRA