Як країни Середземномор’я підтримують Україну проти російської агресії

Для всього світу початок повномасштабного вторгнення росії в Україну в лютому 2022 р. став несподіваним та дуже складним викликом. Окрім власне Києва, це стосується також і європейських країн, яким довелося переглядати свої підходи до зовнішньої політики й власної безпеки, адже вони отримали завдання підтримати Україну, одночасно не нашкодивши і власній обороноздатності.

Цілком очевидно, що головною сферою сприяння нашій країні стала військова допомога. Але жодна така поміч не надається певній державі без попередньої історії співпраці з нею у відповідній сфері. Тож у цій статті ми розглянемо, як розвивалося співробітництво України та країн Середземномор’я у безпековій галузі, які фактори впливали на цей процес, та чи можна сьогодні вважати держави регіону надійними стратегічними партнерами Києва.

Перед тим, як перейти до аналізу військової співпраці України та країн Середземномор’я, важливо зробити декілька методологічних ремарок. У цей аналіз було включено Португалію, Іспанію, Італію та Грецію як країни, що зазвичай вважаються європейським Середземномор’ям. Сюди не увійшли острівні держави (Кіпр, Мальта) через їхню доволі ізольовану позицію щодо України та невеликі ресурси, а також країни Балкан, які мають дещо інший набір соціальних, історичних і політичних характеристик та є окремим регіоном. До уваги бралися лише ті епізоди військової співпраці, які можна підтвердити на основі відкритих джерел. Також у фокусі нашого аналізу перебувала саме двостороння кооперація між певною країною та Україною, а не участь в ініціативах під егідою ЄС або НАТО. Спочатку ми подивимося, як розвивалася військова співпраця з 2014-го до лютого 2022 року, а потім проаналізуємо, як повномасштабне вторгнення вплинуло на позицію середземноморських країн.

Португалія

Якщо ми говоримо про пряме військове співробітництво між Португалією та Україною не в рамках НАТО чи ЄС, то у 2014-2016 рр. випадків такої кооперації практично не було зафіксовано. Аж у 2017 р. Лісабон виділив 200 тис. євро допомоги на закупівлю Києвом обладнання та нелетального озброєння. Також того року українські військовослужбовці вперше вирушили на лікування і відновлення на територію Португалії. Подібні практики тривали й надалі, наприклад, у 2020 р. про це стало відомо з виступу міністра закордонних справ України.

Лісабон виступав, зокрема, і як майданчик для розвитку військової співпраці між Києвом та іншими державами. Так, у 2019 р. українські льотчики в Португалії разом із низкою представників інших країн проводили пробні польоти на бразильських літаках EMB-314 Super Tucano, які розглядалися як потенційний варіант для підсилення Повітряних сил ЗСУ. Також можна зустріти повідомлення, що 2019 р. Міністерство оборони Португалії передало Україні матеріально-технічну допомогу, проте у відкритих джерелах розміри та склад цієї помочі знайти не вдалося.

Читайте також: Внутрішня політика Португалії: як живе найбезпечніша держава ЄС?

Крім співробітництва по лінії армії, Лісабон та Київ налагоджували кооперацію між Національною гвардією України та Республіканською гвардією Португалії. І хоча ці структури не належать до збройних сил, вони є воєнізованими структурами й у випадку України беруть участь у бойових діях.

Загалом можна побачити, що пряма мілітарна співпраця між Лісабоном та Києвом із 2014 до лютого 2022 р. перебувала на досить низькому рівні. Важливо зазначити, що за цей період політичний клімат у Португалії практично не змінювався, а невелика активізація кооперації з Україною, яка спостерігалася після 2017 р., пояснюється радше спільним розвитком двосторонніх відносин між країнами.

Іспанія

Військова співпраця між Іспанією та Україною до лютого 2022 р. мала дуже обмежені масштаби. Так само, як і у випадку з Португалією, Мадрид брав участь у наданні допомоги Києву в рамках ініціатив ЄС чи НАТО. Так, у вересні 2014 р. Іспанія передала вантаж нелетальної військової допомоги у вигляді бронежилетів, касок та іншого спорядження.

Проте дослідження відкритих джерел із мілітарної співпраці Мадрида й Києва на початок повномасштабного вторгнення росії дає суперечливі результати. З одного боку, ми не фіксуємо передачу озброєння чи участь іспанських військовослужбовців у навчанні їхніх українських колег, як, наприклад, це робила Велика Британія. Частково таку пасивність можна пояснити черговим витком кризи в Каталонії, яка припала на період 2014-2015 рр., а також зміною урядів у 2015, 2018 та 2019 рр. З іншого боку, лише у 2020 р. Україна відновила діяльність військового аташе в Іспанії. Очевидно, що без такого значущого елемента двостороння кооперація у військовій сфері між країнами дуже ускладнена.

Цікаво знати: Внутрішня політика Іспанії: перемоги та невдачі першого коаліційного уряду

Як і у випадку Португалії, у 2021 р. між Києвом і Мадридом було проведено переговори про розвиток співробітництва між Національною гвардією України та Цивільною гвардією Іспанії.

Представники Цивільної гвардії Іспанії та Національної поліції України на спільному тренуванні в Україні, серпень 2021 р. Guardia Civil

Також важливо виділити один цікавий епізод щодо спроб України закуповувати військові матеріали в Іспанії. Йдеться про відмову Мадрида продати Києву у 2020 р. верстати для озброєння на суму близько 850 тис. євро. Негативна відповідь була надана під приводом того, що це обладнання може бути використане не за призначенням для виробництва бойових машин для Ірану. І хоча того ж року Іспанія з аналогічних причин відмовила в продажу військових матеріалів Північній Македонії та Грузії, українське замовлення було найбільшим. Не до кінця зрозуміло, чи було це спровоковано реальним страхом того, що обладнання чи технології потраплять до Ірану, чи Іспанія в такій формі завуалювала своє небажання ділитися ними з Україною.

Отже, співпраця у військовій сфері між Києвом та Мадридом у період із 2014 до лютого 2022 р. перебувала на досить низькому рівні й лише у 2020-2021 рр. активізувалася завдяки реінкарнації інституту аташе при посольствах як України, так і Іспанії.

Італія

Військове співробітництво, як і відносини загалом, між Україною та Італією з 2014 до лютого 2022 р. розвивалися за досить складною траєкторією. І хоча держава є одним із найважливіших членів ЄС і входить до G7, можна вказати на той факт, що з початком війни в Україні у 2014 р. Рим намагався не брати участі у вирішенні цього конфлікту. Іноді позиція Італії була настільки дивною, що щодо її керівництва лунали звинувачення в проросійськості.

Наприклад, восени 2014 р. у ЗМІ з'явилися чутки про те, що Рим може надати Україні військову допомогу у вигляді різного озброєння. Проте Міністерство оборони Італії виступило з категоричним спростуванням цієї інформації, заявивши, що планується передача лише бронежилетів та касок. Незмінною була позиція держави й у 2015 р. У лютому того року на саміті міністрів оборони країн НАТО низка членів Північноатлантичного альянсу, серед яких була й Італія, зробила заяви про відмову надавати Україні озброєння для захисту своєї територіальної цілісності.

Варто зазначити той факт, що станом на 2014 р. таке бачення було домінантним для всіх європейських держав та Євросоюзу як організації. Однак із 2015 р., приблизно з моменту підписання Мінська-2 та битви за Дебальцеве, позиції країн ЄС стали змінюватися. Насамперед це торкнулося східноєвропейських держав, адже з 2015 р. Литва та Польща почали передавати Україні озброєння. Проте з огляду на стриману позицію лідерів ЄС – Франції та Німеччини – у цьому питанні, можна припустити, що середземноморські країни вирішили слідувати у фарватері їхньої політичної лінії.

У контексті Італії важливо враховувати ще три фактори, які впливали на розвиток військової співпраці з Україною в період 2014-2022 рр.:

·       Перший – це міграційна криза 2015 р., яка мала дуже сильний вплив саме на Італію через її географічну близькість до Північної Африки;

·       Другий фактор полягає в досить складній внутрішньополітичній атмосфері в Італії в цей період, яка характеризувалася зростанням популістських рухів, проведенням парламентських і президентських виборів, зміною урядів або частими змінами складів урядів. Очевидно, що такі умови не сприяли активній зовнішній політиці та розвитку військової співпраці з Україною;

·       Третім чинником стала так звана «справа Марківа» – судовий процес над військовослужбовцем Національної гвардії України, який звинувачувався в убивстві італійського журналіста під час бойових дій на Сході України у 2014 р. Віталію Марківу загрожувало до 24 років ув'язнення, однак у 2020 р. його було звільнено від звинувачень через відсутність складу злочину. Повний розгляд справи Марківа тривав із 2017 до грудня 2021 р. та значно ускладнив контакти між Італією та Україною.

Акція на підтримку Віталія Марківа, Київ. Жовтень 2019 р. Георгій Лук’янчук

Проте 2021 рік став переломним в українсько-італійських відносинах та в розвитку військового співробітництва між країнами. На це вплинули дві важливі обставини. По-перше, з початком перебування Маріо Драгі на посаді Голови Ради міністрів Італії з 13 лютого 2021 р. загальне ставлення італійського істеблішменту до Києва стало стрімко покращуватися. По-друге, з весни 2021 р. вперше в Європі заговорили про майбутнє велике вторгнення рф в Україну через поступове стягування російських військ до кордонів останньої.

Дізнавайтеся більше: Порятунок для Італії: чи зможе новий прем’єр подолати економічну й політичну кризи в країні?

Уже в березні 2021 р. було підписано меморандум про взаєморозуміння між Національною гвардією України та Військом карабінерів Міністерства оборони Італії. У контексті меморандуму цікаво виглядає домовленість щодо підготовки групи інструкторів НГУ альпіністській справі в Італії. Така компетенція виходить за класичні функції і місії, що входять до переліку завдань карабінерів або гвардійців. У травні 2021 р. було підписано річний план військового співробітництва між міністерствами оборони двох країн. Рим зобов'язався допомогти Україні з налагодженням системи управління військами за стандартами НАТО.

Своєрідною кульмінацією військової кооперації між Римом та Києвом став візит міністра закордонних справ Італії Луїджі ді Майо до України. У рамках цієї події було підписано Угоду про обмін розвідувальними даними та поглиблення співробітництва в рамках боротьби з тероризмом. У контексті України це означає протидію російським спробам дестабілізувати ситуацію на сході держави. Візит Ді Майо стався на тлі дипломатичного скандалу між москвою та Римом, наслідками якого стало висилання частини російських дипломатів назад до рф через їхню діяльність, яка була пов'язана зі збором розвідувальних даних.

Тим не менш, навіть у жовтні 2021 р., коли військова напруга на кордоні України стала наростати, Італія виявляла значну стриманість щодо потенційної воєнного зіткнення. Так, ця країна віддала перевагу накладанню вето на відкриття спеціальної військової тренувальної місії ЄС на території України, щоб уникнути «непотрібних провокацій» у бік росії.

Усе ж загалом, незважаючи на те що з усіх середземноморських країн ЄС Італія є однією із найвпливовіших, упродовж 2014-2022 рр. вона намагалася залишатися осторонь війни в Україні та не розвивати військову співпрацю з останньою. У якісь моменти відносини між Києвом та Римом перебували в досить підвішеному стані, наприклад через арешт Віталія Марківа, який багато в чому був інспірований росією. Однак під впливом обставин як внутрішнього, так і зовнішнього характеру, позиція Італії почала змінюватися й у 2021 р. держави значно активізували співпрацю у військовій сфері.

Греція

У процесі дослідження мілітарного співробітництва між Грецією та Україною з 2014 до лютого 2022 р. стало зрозуміло, що ця частина роботи буде здебільшого присвячена поясненню, чому така співпраця не проводиться, а не аналізу того, як вона здійснюється. Єдине військове співробітництво між двома країнами, яке вдалося відстежити за відкритими джерелами за вказаний період, зводилося до спільних проєктів ЄС чи НАТО, наприклад, батальйонної групи HELBROC або періодичної участі представників Греції в українсько-американських морських навчаннях Sea Breeze.

Які чинники вплинули на таку пасивність Афін щодо військової співпраці з Україною? За період 2014-2022 можна виділити відразу низку факторів внутрішньо-, зовнішньополітичного та економічного характеру.

Читайте також: Від посткризового відновлення до конфронтації з Туреччиною: чим сьогодні живе Грецька Республіка?

Якщо ми говоримо про внутрішню політику, то з 2015 до 2019 р. головною партією Греції була ліва SYRYZA. Щодо нашої держави та війни на Донбасі її члени досить часто повторювали відверто російські пропагандистські меседжі про громадянську війну, виправдовували окупацію Криму, незаконно відвідували окуповані території на Сході України. Важливо враховувати, що у світогляді політиків SYRYZA саме ЄС виступив уособленням зла, «боргового колоніалізму», і тому, щоб не підтримувати зв’язки з ЄС, партія намагалася розвивати відносини з рф. Варто сказати, що часто подібна позиція щодо України диктувалася не проросійськістю грецьких політиків, а їхньою антиєвропейськістю.

Загалом Греція є однією із найбільш євроскептичних країн, і при цьому саме SYRYZA намагається об’єднати електорат євроскептиків. Після парламентських виборів 2019 р., на яких перемогу здобула правоцентристська партія «Нова демократія», відносини Києва та Афін стали поступово покращуватися.

У зовнішній політиці найбільшим викликом для Греції стало загострення відносин зі Стамбулом у Східному Середземномор’ї влітку 2020 р. Тоді Туреччина активізувала свою геологічну розвідку поблизу кількох грецьких островів, що викликало гостру реакцію з боку Афін. Упродовж усього літа відносини між країнами залишалися досить напруженими, і лише за посередництва Франції цей конфлікт вдалося трохи згладити. Загалом Греція побоюється Туреччини й бачить у ній потенційний виклик своїй національній безпеці. Незважаючи на те що обидві країни є членами НАТО, між ними існує багато історичних вододілів, а також заморожений конфлікт на Кіпрі з середини 1970-х рр.

Вас може зацікавити: Чому геополітичне протистояння у Східному Середземномор’ї – це більше ніж про нафту?

Отже, побоюючись потенційного напруження з однією з найсильніших регіональних держав, Греція не могла дозволити собі відволікатися на розвиток військової співпраці з Україною, де Афіни були б радше донором озброєння та досвіду організації армії за стандартами НАТО. У цьому контексті також варто зазначити, що частково розвиток відносин між Грецією та росією пов'язаний саме зі сприйняттям росії як потенційного провайдера безпеки в регіоні Східного Середземномор'я. Упродовж останнього десятиліття Афіни мали напружені відносини з Брюсселем і Берліном, а ЄС загалом дуже погано пристосований до вирішення криз безпеки. Тому виглядає досить логічним той факт, що Греція розглядає росію як потенційного медіатора у відносинах із Туреччиною.

Грецький та турецький військові кораблі маневрують один навпроти одного в Егейському морі. Квітень 2020 р. AegeanHawk

Найважливішою темою, яка визначала і внутрішню, і зовнішню політику Греції в останні десять років, була фінансова криза 2009 р., що переросла в боргову 2011-2012 рр. Ці рецесії, а також важкі роки відновлення у 2014-2015 рр., посилені напливом мігрантів, перетворили першу половину 2010-х рр. у Греції на життя в одній суцільній кризі – економічній, соціальній та політичній. Тому увага грецького істеблішменту була прикута насамперед до складних економічних і політичних процесів як усередині, так і навколо Греції, а також витримування балансу у відносинах із Брюсселем, Берліном, Стамбулом і частково москвою.

Загальні тренди 2014-2022 рр.

Аналіз військової співпраці країн Середземномор'я з Києвом дає змогу дійти до таких висновків. Якщо ми загалом порівняємо діяльність Португалії, Іспанії, Італії та Греції, то побачимо, що їхня динаміка відносин з Україною була зовсім різною. Із цих країн найінтенсивнішим військове співробітництво було між Києвом та Лісабоном, потім йдуть Рим та Мадрид із досить схожим рівнем кооперації. Замикає рейтинг Греція як держава, яка була найбільш пасивною в цьому векторі своєї зовнішньої політики.

Крім того, можна побачити, що в усіх чотирьох країн є спільні фактори, які впливали на зменшення їхніх можливостей активно займатися зовнішньою політикою та розвивати свої відносини з Україною. Зокрема, усі держави Середземномор'я досить важко перенесли міграційну кризу 2015 р.

Рекомендуємо до прочитання: Газова експансія Росії в Середземномор'ї

Греція та Іспанія, а також частково Італія, у першій половині 2010-х рр. намагалися подолати наслідки боргової кризи, яка тривала ще зі світової фінансової рецесії 2008-2009 рр. Іншою проблемою, яка ускладнювала військову співпрацю між країнами, було зростання популізму (як правого, так і лівого) та євроскептицизму. Партії цих течій активно виявили себе на локальних виборах, а іноді змогли зайняти певну частину місць у національних парламентах (Vox в Іспанії, SYRYZA в Греції, Lega Nord в Італії тощо).

Вплив подібних політичних рухів на військову співпрацю середземноморських країн з Україною полягав у тому, що вони часто виступали проти жорсткої політики щодо росії. Іноді в рф вони вбачали альтернативний центр впливу замість ЄС чи Німеччини, іноді сама москва намагалася впливати на такі рухи та фінансувати їх. Навіть часткова присутність таких партій у соціумі зазвичай ускладнювала діяльність урядів країн Середземномор'я щодо військового співробітництва з Україною та передачі їй різного озброєння чи обладнання.

Окремим фактором, характерним лише для Іспанії, стало загострення каталонської кризи, яке відбулося у 2014-2015 рр. Очевидно, цей чинник приковував значну увагу іспанської політичної еліти та безпекових структур, що не давало Мадриду змогу повною мірою розвивати свою військову співпрацю з іншими країнами.

Детальніше про проблему: Вибори в Каталонії: чи призведе перемога націоналістів до нового сплеску сепаратизму?

Якщо ж ми подивимося на структуру військового співробітництва вищезгаданих держав та України, то за період із 2014 до лютого 2022 р. вона була такою. Країни Середземномор'я брали участь у проєктах співпраці, ініційованих ЄС чи НАТО, проте на двосторонньому рівні кооперація мала значно менші масштаби. Наприклад, у 2014-2015 рр. зазначені країни передавали Україні військові матеріали нелетального характеру, як-от бронежилети, каски, засоби зв'язку.

Двостороння співпраця виявлялася в контактах на рівні міністерств оборони та підписанні різних меморандумів про необхідність розвитку співробітництва. У випадках Португалії, Іспанії та Італії Україні вдалося налагодити кооперацію не з армійськими, а з поліцейськими структурами. Хоча розвиток співпраці Національною гвардією України (НГУ) зі своїми аналогами в країнах Європи можна розглядати як військове співробітництво, оскільки НГУ фактично використовується як армійський підрозділ.

У 2020-2021 рр. відносини між Україною та Португалією, Іспанією, Італією та Грецією стали трохи покращуватися, що позитивно вплинуло на мілітарну співпрацю між країнами. Саме впродовж цього періоду ми фіксуємо збільшення активності взаємодії між оборонними відомствами, поновлення діяльності військових аташе, підписання договорів про співробітництво. Зміну у відносинах між країнами можна пов'язати з трьома чинниками:

·       Завершення економічних і політичних криз початку 2010-х та настання нового електорального циклу, у якому традиційні партії змогли покращити свої позиції;

·       Загальний розвиток відносин між Україною та НАТО/ЄС, глибша інтеграція нашої держави до різних західних політичних та військових структур;

·       Погіршення відносин між НАТО/ЄС та кремлем, зростання напруженості між москвою та Києвом. За період із 2014 до лютого 2022 р. відносини рф та Заходу поступово деградували, а з весни 2021 р. росія стала стягувати до кордонів України свої війська під приводом проведення навчань.

Унаслідок комбінації цих факторів навіть країни Середземномор'я, які виявляли себе дуже пасивно в момент першого витка російської агресії проти України у 2014-2015 рр., у 2021 р. зайняли більш різку позицію та продемонстрували готовність підтримати Київ у разі повномасштабної війни, що, врешті-решт, і сталося.

Реакція середземноморських країн на російське вторгнення

Попри часом неоднозначні позиції держав Середземномор’я щодо війни в Україні й доволі кволий розвиток двосторонньої військової співпраці, усі без винятку країни регіону однозначно підтримали Київ у контексті нападу росії. Усі вони голосували за «українські» резолюції в ООН, долучилися до санкцій, стали приймати біженців, виділяти гуманітарну допомогу. І якщо ми говоримо про військову співпрацю, то в цій галузі деякі середземноморські країни приємно здивували українців з огляду на пасивність до лютого 2022 р.

За умов повномасштабної війни з рф, доволі важко виокремити, де військова кооперація країн Середземномор’я та України була прямою да двосторонньою, а де вона відбувалася в рамках рішень ЄС або НАТО, наприклад, за результатами зустрічей міністрів оборони «Рамштайн». Для простоти узагальнення, зведемо всю інформацію щодо матеріально-технічної допомоги, що вже була передана або планується до передачі від середземноморських країн у таблицю:

Можна побачити, що той рівень військової співпраці країн Середземномор’я з Києвом, який був абсолютно немислимий до лютого 2022 р., із початком повномасштабної війни став цілком реальним. Тому напад росії на Україну став переломним моментом у свідомості країн ЄС та висунув військову підтримку нашої держави на принципово новий рівень. При цьому обсяги допомоги приблизно пропорційно дорівнюють обсягам арсеналів та запасів окремих країн, що свідчить про те, що рівень співпраці до лютого 2022 р. не сильно відбився на тому як саме країни Середземномор’я підтримують Україну з початком війни.

Завдяки наявності значної кількості зброї радянського виробництва Греція стала одним із найбільших донорів військової допомоги серед решти держав регіону. Вочевидь Афіни вбачають у війні в Україні можливість власного переозброєння на більш нові західні зразки зброї, тому порівняно масово передає радянське озброєння нашій країні. Постає очевидним факт, що в питанні військової підтримки України середземноморські держави слідують за трендами, які загалом панують у Євросоюзі. Якщо у 2014-2015 рр. навіть східноєвропейські країни вагалися з передачею зброї, то у 2022 р. дискусії ведуться щодо швидкості та масштабів її надання. Тому можна припустити, що Португалія, Іспанія, Італія та Греція слідуватимуть загальному курсу, який пануватиме на Заході з питання передачі Україні допомоги.

Автор – Олексій Откидач, експерт із середземноморського регіону Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді підтримайте вихід нових матеріалів, ставши патроном ADASTRA. Зробіть свій посильний внесок у розвиток незалежної української аналітики.