Зобов’язання erga omnes, або Як так сталося, що Гамбія подає позов до Міжнародного суду проти М’янми?

Нині нерідко можна почути, що міжнародне право більше не здатне регулювати міжнародні відносини, які все частіше характеризуються цинічністю та егоїзмом, але аж ніяк не прагненням до справедливості та захисту прав людини. Утім, сьогодні ми розглянемо кейс, який справді зміцнює віру в дієвість міжнародних правових механізмів  та демонструє єдність глобального співтовариства в засудженні найсерйозніших злочинів. Мова піде про позов Гамбії проти далекої М’янми до Міжнародного суду ООН.

11 листопада 2019 року світові ЗМІ повідомили, що невелика африканська країна Гамбія позивається до Міжнародного суду ООН проти М’янми через порушення останньою низки положень Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Порушення, як зазначає у своєму поданні Гамбія, були скоєні щодо народу рогінджа, який компактно проживає в штаті Ракхайн. Представники цього народу в переважній більшості сповідують іслам й етнічно є набагато ближчими до народів Бангладеш та Індії, аніж М’янми.

Спеціалізовані органи ООН та міжнародні правозахисні організації дійсно неодноразово повідомляли про серйозні порушення прав людини військовими М’янми, які ведуть боротьбу проти партизанських загонів рогінджа, а заодно знищують цілі села із мирними жителями. Більше того, представники М’янми й самі під час процесу в Міжнародному суді «не відкидали», що інциденти диспропорційного застосування сили проти некомбатантів (цивільних осіб) усупереч міжнародному гуманітарному праву дійсно мали місце.

Детальніше про проблему: Ісламофобія в дії: як у М’янмі виживає найбільш переслідувана меншина світу

Утім, на думку М’янми, ці випадки не можна трактувати як геноцид, ключовою характеристикою якого, згідно з ІІ статтею Конвенції, є «намір знищити повністю або частково будь-яку національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку». Отже, суть спору видається цілком зрозумілою та залежатиме від аналізу конкретних обставин справи. Але до чого ж тут Гамбія?

Зобов’язання «щодо всіх»

Насправді ця маленька африканська держава, очевидно, немає жодних інтересів за десяток тисяч кілометрів від свого кордону, окрім таких альтруїстичних міркувань, як захист ідеалів гуманізму та застосування на практиці міжнародного правосуддя. Обґрунтовуючи юрисдикцію Суду для розгляду цього позову, Гамбія посилається на erga omnes характер зобов’язань за Конвенцією про запобігання геноциду. Erga omnes перекладається з латини як «щодо всіх». Відповідно, будь-яка країна, яку навіть прямо не стосується певний злочин, може подати позов проти порушника міжнародного права саме завдяки міжнародно-правовим зобов’язанням такого роду.

Вам може сподобатися: Гроші в обмін на верховенство права: чому Польща та Угорщина позиваються до Суду ЄС

Безумовно, подібна можливість якнайкраще підкреслює значення для всього людства міжнародно-правових норм, які мають статус erga omnes, та забезпечує ефективний захист цих зобов’язань. Міжнародний суд ООН у справі про компанію «Барселона трекшн, лайт енд пауер лимитед» між Бельгією та Іспанією в 1970 році зазначив, що до таких зобов’язань входять заборона агресії, геноциду, рабства, расової дискримінації. Утім, цим зобов’язанням довелося подолати чимало перешкод на шляху до цілком заслуженого статусу erga omnes.

Виправлення історичної помилки

У 1966 році зобов’язання erga omnes зазнали чутливої поразки: Міжнародний суд, розглядаючи позови Ліберії та Ефіопії проти Південної Африки щодо порушення нею своїх зобов’язань за мандатом ООН на управління Південно-Західною Африкою (сучасною Намібією), не знайшов юрисдикції для розгляду справи по суті навіть попри те, що предметом позовів, зокрема, були обвинувачення в запровадженні режиму апартеїду, тобто расової дискримінації, на території Південно-Західної Африки. Суд зазначив, що Ліберія та Ефіопія не довели, що ця справа якимось чином стосується безпосередньо них. Отже, їхній позов не може бути розглянуто Судом.

Утім, вже за 4 роки стався серйозний поворот сюжету в нашій історії: Суд у вже згаданій справі між Бельгією та Іспанією підкреслив важливість зобов’язань erga omnes і навіть вперше у своїй практиці вивів чіткі зобов’язання, які мають цей статус. Пізніше до них додався й принцип самовизначення народів, характер erga omnes якого було підкреслено в консультативному висновку Суду щодо правових наслідків будівництва стіни на окупованій палестинській території від 9 липня 2004 р (офіційна назва справи, яку використовує Суд).

Цікаво знати: Арбітраж vs суд: що і коли краще обирати?

Чим же пояснити таку різку зміну позиції Суду? Суддя Міжнародного суду Робінсон в минулорічній окремій думці щодо консультативного висновку Суду щодо архіпелагу Чагос зазначає, що рішення 1966 року, мабуть, отримало більше критики, ніж будь-яке інше рішення за всю історію існування Суду. Далі суддя Робінсон відзначає, що багато дослідників вважають детальний коментар Суду щодо зобов’язань erga omnes у справі між Бельгією та Іспанією 1970 «компенсацією» Суду за рішення 1966 року, адже ці коментарі не були основними для розгляду суті справи в 1970 році. Вони являли собою спробу Суду «відновити» роль статусу erga omnes в міжнародному праві на майбутнє.  Безумовно, ця спроба виявилася успішною. Наші зобов’язання пройшли свій шлях per aspera ad astra («крізь тяготи до зірок»).

Підсумки

Сьогодні вже мало хто заперечує характер erga omnes таких суттєвих зобов’язань, як-от: заборона агресії, геноциду, рабства, расової дискримінації чи неповаги до принципу самовизначення народів. Варто зазначити, що цим принципом вже користувалась Бельгія, подаючи позов проти Сенегалу за Конвенцією проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. Утім, унікальність кейсу Гамбії полягає в тому, що вперше держава, що розвивається і немає жодних суттєвих зв’язків із державою-відповідачем, подає позов до Міжнародного суду.

Читайте також: Протести в Гамбії: чому народ хоче повернення диктатора?

Незважаючи на те, що судовий процес, вірогідно, триватиме щонайменше декілька років, у січні 2020 року Гамбія вже отримала першу перемогу: Суд задовольнив її прохання про призначення тимчасових заходів, які вже зараз, незалежно від встановлення порушень М’янмою положень Конвенції про запобігання злочину геноциду, зобов’язують цю азійську державу негайно припинити будь-які дії, що потенційно могли б становити порушення вищезгаданої Конвенції. Отже, той факт, що невелика Гамбія завдяки зобов’язанням erga omnes бореться за права народу рогінджа в далекій М’янмі, дає надію на те, що міжнародне право й надалі залишатиметься важливим інструментом захисту прав людини та відновлення справедливості.

Автор – Ерік Кучеренко, спеціаліст із міжнародного права Аналітичного центру ADASTRA