35 років реформ у В’єтнамі. Що вдалося побудувати?

До середини 80-х рр. минулого століття В’єтнам був країною третього світу. Голод, злидні, військові конфлікти з сусідами, міжнародні санкції та відсутність виразних перспектив. Ханой опинився перед масштабною і системною кризою, яка цілком могла призвести до краху й втрати державності. Тому в 1986 р. Компартія ухвалила рішення змінити курс розвитку держави. Ідеологія як базис поступилася місцем прагматизму – країна почала формувати новий і амбітний погляд на своє майбутнє. Сьогодні очевидним є те, що через десятиліття реформ Ханой зумів досягти значних успіхів і може слугувати прикладом для інших держав, що розвиваються. Тож як і в яких сферах йому вдалось реалізувати свої здобутки – читайте далі.

В’єтнам напередодні змін

Після закінчення війни й об’єднання країни у В’єтнамі було прийнято п’ятирічний план розвитку на 1976-1981 роки. Він був амбітним, але не враховував реалії та проблеми нової держави. У результаті бідна Північ і проамериканський Південь не змогли через різні причини досягти поставлених цілей.

Падіння Сайгона, 1975 рік. The New York Times

Через надмірне регулювання практично всіх галузей, а особливо сільського господарства, у В’єтнамі значно знизився рівень виробництва продовольства й почався голод. Третина мешканців не мала їжі в кількості, достатній для повноцінного життя. У цей період влада В’єтнаму ухвалила низку невдалих економічних рішень, які призвели до додаткового зростання інфляції та значного зубожіння населення.

Тим часом у 1976 році в сусідній Кампучії (сучасна Камбоджа) до влади прийшли Червоні кхмери на чолі з Пол Потом. І практично одразу між Ханоєм і Пномпенем розпочалися військові конфлікти – кхмери захоплювали прикордонні території і вбивали в’єтнамців. У такий спосіб кампучійський диктатор планував вирішити територіальні суперечки з В’єтнамом та повернути землі кхмерам. У результаті в січні 1979 року Ханой ввів свої війська в Кампучію і скинув режим Пол Пота. В’єтнамські військові залишалися там до 1990 року й увесь цей час відбивали напади з боку партизанських кхмерських загонів. У цьому протистоянні США, Великобританія та Китай підтримували Кампучію, виступивши проти СРСР, який підтримував Ханой.

Дзінавайтеся більше: Спадок червоних кхмерів, або Демократія по-камбоджійськи

Китай як союзник Пномпеня у відповідь на дії Ханоя атакував В’єтнам на півночі, розпочавши короткотривалу війну (з 17 лютого до 16 березня 1979 року). Серед причин операції, окрім спроби підтримати Кампучію, називають протистояння між Китаєм та СРСР. У ході військових дій китайські війська не вплинули на плани В’єтнаму в Кампучії, але завдали економічної шкоди регіону, де йшли бойові дії. Прикордонні конфлікти між В’єтнамом і Китаєм тривали до початку 1990-х років.

Світова спільнота негативно сприйняла військову присутність в’єтнамської армії в Кампучії. США на додаток до торговельного ембарго від 1975 року заборонили постачання зброї, Китай запровадив санкції, ООН виступила з засудженням дій В’єтнаму, тиск чинили і члени АСЕАН. Ханой занурювався в міжнародну ізоляцію, підтримуючи відносини лише з деякими країнами соціалістичного табору, і дедалі більше ставав залежним від СРСР в економічному, політичному та військовому плані. Однак згодом із боку Радянського Союзу почало проявлятися зниження інтересу до розвитку стосунків із Ханоєм на тлі внутрішніх політико-економічних проблем і надмірної «самостійності» деяких в’єтнамських політиків щодо економічних реформ початку 1980-х років.

Отже, у 1986 році В’єтнам був країною з вкрай низьким рівнем життя, голодом та злиднями, перебував у дипломатичній і економічній ізоляції за відсутності виразних перспектив розвитку, мав нестабільного й кризового покровителя в особі СРСР і проводив регулярні збройні зіткнення з Китаєм та в Кампучії.

Водночас у Китаї з 1978 року розпочалися перетворення під назвою «Політика реформ і відкритості», у результаті яких розпочалося потужне економічне зростання країни, тоді як СРСР демонстрував неспроможність планової економіки, імпортував продовольство, технічно та технологічно відставав від розвинених держав на 10-15 років. Саме ці приклади підштовхнули керівництво В’єтнаму до необхідності проведення глибокої системної реформи.

Новий курс розвитку країни

Політика оновлення держави була представлена на VI з’їзді Комуністичної партії В’єтнаму в грудні 1986 року. Вона отримала назву «đổi mới» – «оновлення», похідне від в’єтнамської фрази «đổi mới hay là chết», що перекладається як «онови або помри».

 VI з’їзд Комуністичної партії В’єтнаму, грудень 1986. vnexpress.net

Серед основних настанов з’їзду – рішення про зупинення процесу індустріалізації країни за зразком СРСР тридцятих років та перехід до виконання трьох цільових програм: гарантування продовольчої безпеки, нарощування виробництва товарів народного споживання, розвитку експортоорієнтованих галузей і підприємств. Також було взято курс на широке залучення іноземних інвестицій.

Символічно, що «перебудову» в СРСР було розпочато 1987 року, майже одночасно з в’єтнамськими реформами. Однак на відміну від політики Радянського Союзу, в’єтнамські керівники зосередилися насамперед на підвищенні рівня життя громадян, полегшенні ведення бізнесу та економічних змінах. Політичні перетворення й демократизація не передбачалися – усі реформи проводилися винятково під керівництвом Комуністичної партії В’єтнаму. Як показала практика, такий підхід має право на життя. Свого часу реформи в Сінгапурі проводилися під керівництвом партії «Народна дія» та на Тайвані – Демократичної прогресивної партії. Економічне зростання й розвиток цих країн відбувалися фактично в недемократичних умовах.

Варто знати: Тайванська криза: три сценарії розвитку подій

Політика оновлення "đổi mới" полягала в послідовних змінах законодавства в руслі досягнення визначених показників цільових програм. Серед найважливіших законодавчих ініціатив – закон про іноземні інвестиції, ухвалений 1987 року. Він дозволив іноземному капіталу заходити до країни і створювати нові виробництва, які своєю чергою створювали робочі місця, формували ВВП й підвищували добробут народу.

У 1988 році «Постановою № 10» було скасовано зобов’язання для селян вступати до організацій сільськогосподарської кооперації – колгоспів та держгоспів. Завдяки цьому вже в 1989 році В’єтнам зміг експортувати 1,4 млн тонн рису, ставши третім за обсягами його постачальником у світі. У 1993 році було прийнято закон «Про землю», який надав п’ять земельних прав: передачу, обмін, успадкування, здачу в оренду й заставу сільськогосподарських, житлових і несільськогосподарських земель окремим особам та сім’ям із метою розвитку сільського господарства.

У 1991 році набули чинності закон «Про Державний банк В’єтнаму» й закон  «Про банки, кредитні кооперативи та фінансові компанії». У результаті з 1991 до 1996 року банківська галузь країни пережила справжній бум. За цей час кількість установ зросла з 9 до 83. У 1995 році В’єтнам був підключений до системи міжнародних банківських переказів SWIFT.

Крім того, суттєво змінилася зовнішня політика Ханоя. У 1988 році було прийнято Резолюцію № 13 «Про зовнішню політику», спрямовану на багатосторонній розвиток відносин В’єтнаму з іншими державами. Країні потрібно було скасувати санкції та домогтися широкої інтеграції до міжнародної спільноти. 1991 року VII партійний з’їзд КПВ заявив: «Співпраця, рівність і взаємовигідні відносини з усіма країнами незалежно від соціально-політичних режимів на основі принципу мирного співіснування». Зовнішня політика остаточно почала будуватися в доктрині прагматичних, а не ідеологічних позицій, або як її ще називають – доктрина «пошуку друзів, а не ворогів».

У 1991 році конфлікт у Камбоджі перейшов під контроль спеціальної місії ООН (UNTAC), до цього часу в’єтнамські війська були повністю виведені, а всі військові операції – припинено. Це дозволило зняти міжнародну ізоляцію В’єтнаму. У 1991 р. були нормалізовані відносини з Китаєм, і в тому ж році розпочався процес відновлення та нормалізації відносин зі США. Так, у 1991 р. було відкрито офіс уряду Сполучених Штатів в Ханої з пошуку зниклих безвісти військовослужбовців під час війни у В’єтнамі. У 1994 р. Білл Клінтон скасував торговельне ембарго, а в 199-му відносини між країнами були остаточно нормалізовані, знову відкрилися посольства. У 1995 році В’єтнам став членом АСЕАН.

Читайте також: Потенціал розвитку відносин України з АСЕАН

У 1998 році було вперше заявлено концепцію оборонної політики – доктрину «трьох ні», яка у 2019 році була розширена до «чотирьох ні» в черговому виданні «Білої книги національної оборони В’єтнаму». Сучасна доктрина містить зобов’язання:

1. Не вступати в оборонні об’єднання.

2. Не бути військовим союзником будь-якої держави.

3. Не створювати іноземні військові бази у В’єтнамі й не надавати територію В’єтнаму для дій проти будь-яких країн.

4. Не застосовувати силу та не загрожувати застосуванням сили в міжнародних відносинах.

У такий спосіб у XXI століття В’єтнам увійшов як держава, що розвивається, з яскраво вираженою економічною компонентою розвитку. Значною мірою було вирішено питання бідності й голоду, у країну стабільно заходили іноземні інвестиції, ВВП прогнозовано зростав випереджальними темпами.

Економічні досягнення

За даними Світового банку, в 1986 році ВВП В’єтнаму становив усього 26,34 млрд дол. США. У 1989 році він опустився ще нижче – до 6,29 млрд дол. США. Однак із того часу й до сьогодні ВВП В’єтнаму демонструє потужне і впевнене зростання – у 2021 році він становив 362, 64 млрд дол. США.

ВВП В’єтнаму з 1986 до 2021 року.  World Bank

У 1986 році зростання ВВП було на рівні 2,8%. А починаючи з 1989 року цей показник коливається в проміжку 5-10% на рік, сягнувши максимального історичного показника 9,5% в 1995 році. У 1999 на тлі наслідків Азійської фінансової кризи 1997-1998 років рівень зростання становив лише 4,8%, проте надалі він не опускався нижче 5% навіть після фінансових криз 2008 та 2011 років. Кардинально змінилася ситуація після пандемії коронавірусу – 2020 року ВВП зріс лише на 2,9%, а у 2021-му – на 2,6%.

Зростання ВВП В’єтнаму з 1986 до 2021 року. World Bank

У 1986 році рівень валового внутрішнього продукту на душу населення становив 422,8 дол. США, у 1989 р. – 94,6 доларів, і це було мінімальним значенням. Відтоді почалося стійке зростання цього показника. У 2009 році Світовий банк перевів В’єтнам із розряду країн «з низьким рівнем доходу» до розряду країн із «рівнем доходу нижче середнього».

ВВП В’єтнаму на душу населення з 1986 до 2021 року. World Bank

Станом на 2021 рік ВВП на душу населення становить 3 694 дол. США. Зростання цього показника продовжується, незважаючи ані на пандемію коронавірусу, ні на швидкий приріст людності країни.

Раніше ми писали про таке: Кхмер-кроми: чому етнічна меншина заважає В'єтнаму

Із початку 1980-х у В’єтнамі спостерігалася сильна нестабільна інфляція, спричинена експериментами уряду з грошовою політикою. У 1986 році вона досягла рекордних 453,5%. Наступні два роки також були важкими – знецінення валюти досягло 360,4% і 374,4% відповідно. Після запуску реформ та ослаблення надмірного попиту рівень інфляції стабілізувався й після 1992 року не піднімався вище за 20%. Два піки на графіку – це наслідки світових криз 2008 і 2011 років, коли знецінення валюти становило 23,1% та 18,7% відповідно. Після 2011 року інфляція не піднімалася вище за 10%, а після 2015 року – вище за 5%. У 2021 році цей показник становив 3,8%.

Інфляція у В’єтнамі з 1986 до 2021 року. IMF

Ханой уклав 14 міжнародних угод про вільну торгівлю (ЗВТ) з більш ніж 50 країнами світу, включно з Угодою про вільну торгівлю між ЄС і В’єтнамом (EVFTA), підписану у 2019 році, та Всеосяжне регіональне економічне партнерство (RCEP), яке було підписане у 2020 році. Партнерство набуло чинності з 2022 року і створило найбільшу у світі зону вільної торгівлі, охоплюючи ринок у 2,2 млрд осіб та 26,2 трлн дол. США світового виробництва.

Висновки

В’єтнам розпочав реформи під час системної кризи в державі. Масова бідність, голод, міжнародна ізоляція, технічна, наукова й економічна відсталість, зниження рівня підтримки з боку СРСР та країн соцтабору, збройне протистояння з Китаєм, територіальні проблеми. Однак попри всі труднощі, держава зуміла витримати прийнятий курс і розв’язати багато складних проблем.

Головна особливість В’єтнаму, його мешканців, культури й політики – неперевершене мистецтво балансу. Для того, щоб вижити та успішно розвиватися, в’єтнамцям необхідно постійно втримувати баланс між світовими центрами сили, що історично перебувають в опозиції одна до одної. У відносинах з усіма – росією, Китаєм, США і ЄС – В’єтнам прагне вести збалансовану та прагматичну зовнішню політику, яка зосереджена на отриманні насамперед позитивних економічних результатів.

Читайте також: Безпекова ситуація в Східній Азії: вплив ядерного чинника

Невідомо, як зміниться світовий лад після падіння росії. Напруженість в азійському регіоні й надалі зберігатиметься з огляду на безліч територіальних проблем, періодичні збройні протистояння, зміну влади не завжди мирним шляхом. Залишається сподіватися, що В’єтнам збереже свою здатність знаходити збалансовані рішення у світі, що змінюється, і надалі відіграватиме важливу роль в утриманні азійського регіону в руслі стабільного й мирного розвитку.

Автор – Олексій Терлецький, міжнародний оглядач, для Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Підтримайте вихід нових матеріалів, ставайте патроном ADASTRA та робіть внесок у розвиток української аналітики!