Африканська історія успіху, або як Замбія майже стала «країною року 2021»

Щороку наприкінці грудня британське видання The Economist обирає «Країну року», тобто ту, яка, на думку редакції, протягом останніх 365 днів досягла найбільшого успіху в розвитку демократії та економіки. Цікаво, що, хоча раніше ця неофіційна номінація була не надто відомою, у 2020 році держава саме Африканського континенту стала центром уваги міжнародної спільноти. Пригадуємо, що тоді головним ньюзмейкером стало Малаві, де опозиційний кандидат переміг чинного президента на повторних виборах після скасування попередніх результатів Верховним судом.

Згадати про кейс Малаві можна в матеріалі: Країна року 2020: нова сторінка африканської демократії

У 2021 році The Economist повернулося до більш очікуваного та менш сенсаційного для загалу вибору, оголосивши переможцем Італію – переважно за успіхи зі стабілізації політичного й економічного життя в країні. Однак серед потенційних конкурентів спадкоємиці Римської цивілізації були й інші, не менш варті уваги претенденти – європейські Литва й Молдова, полінезійське Самоа та південноафриканська Замбія. Хоч остання й не повторила минулорічний успіх Малаві, але ще раз підтвердила, що тренд до демократизації в африканських країнах не зникає.

Користуючись нагодою, розповідаємо, чому Замбія потрапила до шорт-листа країн The Economist у 2021 році, які рецепти успіху стоять за кулісами замбійської демократії та як це відображає загальні тенденції політичного життя на континенті.

Місце Замбії на карті Африки

Як незалежна держава на півдні Африки Замбія постала в 1964 році, перетворившись із британської колонії Північна Родезія на сучасну республіку. Водночас зв’язки з колишньою метрополією Великою Британією збереглися в результаті входження країни до Співдружності націй, членом якої вона є дотепер.

Сучасна Замбія – середня африканська держава зі швидкозростаючим 18-мільйонним населенням. Вона не має виходу до Світового океану, проте багата на природні ресурси, у першу чергу – мідну руду, оскільки лежить у межах так званого «мідного поясу» Африки. Цінні мінеральні поклади країни є важливим стовпом її економічної стабільності, що одночасно спричиняє залежність від експорту мінеральної сировини (до 70% доходів від експорту припадає на мідь). Цей чинник неабияк визначає місце Замбії в геополітичній грі на континенті – мова йде про посилення уваги з боку великих держав, які прагнуть закріпити свою роль у рамках нової боротьби за Африку.

Більше про геополітичне протистояння в регіоні: Маврикій у центрі геополітичного протистояння в Індійському океані

Насамперед у цьому контексті згадуємо про Китай, компанії якого є власниками мідних копалень у Замбії – вони фінансували відкриття другого терміналу Міжнародного аеропорту імені Кеннета Каунди в Лусаці, вони ж наразі володіють 60% акцій національної телерадіомовної корпорації TopStar. Не дивно, що Піднебесна є водночас найбільшим утримувачем зовнішнього боргу країни (близько 30%, що відповідно становить близько 20% ВВП). І хоча Китай списав 259 мільйонів доларів позики, а під час пандемії надав розстрочку на виплату відсотків на кредити, це все ж не допомогло вирішити проблему.

Фінансові негаразди Замбії особливо загострилися протягом останніх років. Так, країна, економіку якої Світовий банк класифікував з 2011 року як держава із середнім достатком, втратила в темпах зростання ВВП із 6,8% у 2000-2014 рр. до 3,1% у 2015-2019 рр., зазнавши падіння на 1,2% в пандемійний 2020 р. До того ж зовнішній борг у 2021 році майже досягнув позначки 17 млрд дол., що робить Замбію однією з найбільш обтяжених борговим тягарем державою у відсотках до ВВП.

Зближення з Китаєм стало однією з характерних рис правління Едгара Лунгу. Nicolas Asfouri/AFP

Політична ситуація в країні, однак, є дещо позитивнішою. Замбія, яку відповідно до Democracy Index класифікували як «гібридний режим» (це є кращим показником, аніж у більшості держав Субсахарської Африки), відрізнялася відносною політичною стабільністю протягом своєї історії, не зазнавши військових переворотів (за винятком провалених спроб перевороту в 1990 р., метою якого було покласти кінець правлінню президента Кеннета Каунди, та в 1993 р. для повалення влади президента Фредерика Чілуби), громадянських воєн чи інтервенції.

Звичайно, контраргументом до вищезгаданої тези може бути той факт, що перші 27 років своєї незалежної історії (з 1964 до 1991 рр.) Замбія жила під авторитарною владою першого глави Кеннета Каунди та його Об’єднаної національної незалежної партії, яка була єдиною правомірною з 1972 р. до перших багатопартійних виборів у 1991 р. Сильна влада президента та єдиної політичної сили дозволили впровадити ліву економічну політику, близьку до соціалістичної ідеології «уджамаа» («сім’я» із суахілі) Джуліуса Ньєрере в Танзанії, що до кінця 1980-х рр. призвело до деструктивних тенденцій в економіці, унаслідок чого й було проведено нагальні політичні реформи.

Читайте також: Економічний успіх Танзанії: секрети зростання та перспективи регіонального лідерства

Тим не менше, подальший транзит влади в Замбії відбувався виключно демократичним шляхом, навіть попри спроби зміни конституції Фредериком Чілубою для його балотування на третій термін чи смерть від природних причин одразу двох глав держави – Леві Мванаваси у 2008 році та Майкла Сати у 2014 році. Водночас мирна політична історія не позбавила країну багатьох системних вад, серед яких високий рівень корупції, утиски у сфері прав людини та обмеження опозиції з боку правлячої партії – проблеми, надію на подолання Замбії яких подарував 2021 рік.

Матч-реванш опозиції чи провал чинної влади?

Попередній президент Замбії Едгар Лунгу вперше зайняв посаду глави держави після смерті Майкла Сати, а пізніше був обраний на повний термін за результатами виборів 2016 року, коли його головним суперником став Хакаінде Хічілема (опозиційний кандидат висував свою кандидатуру на президентських виборах і раніше, але лише в 2016 році склав серйозну конкуренцію). І хоч опозиція виступала проти балотування президента на новий, третій, на їхню думку, термін, відповідне рішення Конституційного Суду відкрило можливість для другого протистояння Лунгу-Хічілеми.

Загалом, правління колишнього глави держави ознаменувалося для Замбії загостренням низки проблем. Мова, насамперед, йде про економічну сферу, оскільки країна зіткнулася зі стрімким зростанням інфляції, рівень якої виявився найвищим за останні два десятиліття; та підняттям цін на всі групи товарів, що особливо уразило найбідніші верстви населення (за даними Світового банку  за 2015 р. понад 58% населення Замбії заробляли менше ніж 1,90 доларів на день – показник, який є міжнародною межею бідності). Причинами цього стали падіння цін на мідь, що залишається головним експортованим товаром Замбії, негативний вплив кліматичних змін та пандемія Covid-19 – усе це спричинило додаткове навантаження на соціально-економічну систему й загострило наявні раніше негаразди, підштовхнувши замбійську економіку до рецесії.

Також цікаво знати: Африканська політика Ізраїлю: м’яка сила, технології й боротьба за визнання

Разом із тим, президентові Едгару Лунгу закидають звинувачення щодо збільшення зовнішньої заборгованості, яку не вдалося подолати й донині. Так, у листопаді 2020 року Замбія стала за час пандемії першою країною Африки, яка оголосила дефолт по євробондах, що викликало побоювання щодо можливості виникнення «ефекту доміно» в регіоні. Головними причинами вважають, передусім, активізацію контактів із Пекіном та зростання частки китайських інвестицій у Замбії, що вже мало негативні наслідки для багатьох африканських економік, створюючи проблему «боргової ями» та залежності від Піднебесної.

Водночас період правління Едгара Лунгу відзначився низкою антидемократичних і авторитарних тенденцій у політичному житті, зокрема зростанням корупції в уряді (у 2020 році Замбія посіла 117 позицію зі 180 країн за рівнем сприйняття корупції, що стало падінням на 4 позиції з 2012 року), утисками опозиції – передусім Об’єднаної партії національного розвитку (ОПНР), та обмеженням свободи слова. Наприклад, у квітні 2017 року опозиційний лідер і головний опонент Лунгу, Хакаінде Хічілема, був заарештований за звинуваченням у державній зраді. Звільнили його лише в серпні того ж року після хвилі критики на внутрішньому й міжнародному рівнях.

Експрезиденту Едгару Лунгу закидали звинувачення в корумпованості уряду та надмірній співпраці з Китаєм. Gulshan Khan/AFP

Крім того, ОПНР була обмежена в проведенні передвиборчої кампанії в окремих районах, що виправдовувалося протиепідеміологічними заходами, хоча існували й пропозиції про повне виключення партії з виборчих перегонів. Ба більше, у день проведення виборів у Замбії фіксувалися проблеми з доступом до Інтернету, що вважали спробою правлячого уряду маніпулювати результатами народного волевиявлення.

Зрештою, ситуація, як відомо, виявилася зовсім не на користь президента Лунгу та партії Патріотичний фронт. Так, Хакаінде Хічілема взяв реванш після того, як у 2016 році програв своєму опоненту, поступившись лише на 2% (трохи менше 100 тис. голосів). 12 серпня 2021 року 59,38% виборців проголосували за опозиційного кандидата, у той час як чинного главу держави підтримали тільки 38,33%. Ба більше, явка на вибори була однією з найвищих у історії країни – вона становила 70,61%. Вже 16 серпня Едгар Лунгу визнав свою поразку, а 24 серпня Хакаінде Хічілема склав присягу як новий глава Замбії.

Чому успіх 2021 року став можливим?

Вибори 2021 року та перемога Хакаінде Хічілеми не є унікальним кейсом для Замбії, адже це третій приклад мирного транзиту влади до опозиційного кандидата в історії країни, і 17 випадок в Субсахарській Африці із 2015 року. Все вказує на те, що цей процес триватиме й надалі.

З іншого боку, не менш важливою є й висока явка на виборах, яка значною мірою була забезпечена за рахунок молоді, що голосувала проти чинного на той момент президента, котрий за своєї каденції не зміг побороти гостру проблему безробіття серед молодого населення. Окрім того, показовою є перемога Хічілеми в тих районах, які традиційно виражали підтримку Патріотичному фронтові, що засвідчило про перелом трайбалістських тенденцій у розподілі голосів на виборах 2021 року.

Основними чинниками, що забезпечили перемогу Хічілеми, стали як критична економічна ситуація в Замбії, так і грамотне проведення передвиборчої кампанії Об’єднаною партією національного розвитку, яка звернулася до пріоритетних проблем, що турбували замбійців, обіцяючи переглянути фіскальну політику, подолати проблему безробіття, реалізувати більш сталі підходи до менеджменту зовнішнього боргу, а також диверсифікувати інвестиційних партнерів для зменшення залежності від китайського капіталу.

Новообраний глава держави Хакаінде Хічілема під час інавгурації пообіцяв бути президентом для всіх замбійців. Salim Dawood/AFP

Як ліберальний бізнесмен, котрий є одним із найбагатших людей Замбії, Хакаінде Хічілема розпочав своє правління з вирішення питань у фінансово-економічній сфері. Уже в грудні за результатами переговорів із Міжнародним валютним фондом було укладено угоду щодо надання допомоги в розмірі 1,4 млрд доларів, яка дозволить досягнути домовленостей з інвесторами щодо реструктуризації близько 16 мільярдів доларів зовнішнього боргу країни. Успіх угоди з МВФ є ще більш показовим, якщо брати до уваги той факт, що попередній уряд Едгара Лунгу не зміг її укласти, не дивлячись на такі ж спроби у 2016 році та на початку 2021 року.

Серед інших кроків Хічілеми можна відзначити урізання субсидій на пальне й енергетику для фермерів, витрати на які спричинили зростання зовнішньої заборгованості країни за останнє десятиліття. У планах також провести розслідування випадків корупції та активізувати переговори з іноземними інвесторами, як і було обіцяно під час перевиборчої кампанії.

Замбійський успіх – уроки для Африки

Незважаючи на досить амбітні плани, перед урядом Хічілеми стоїть багато викликів, найбільшим серед яких є необхідність виконати свої перевиборчі обіцянки та виправдати довіру замбійців, які віддали за нього свій голос у надії на омріяне соціально-економічне покращення. Крім того, важливо довести виборцям, що злам трайбалістських тенденцій, який став помітним під час голосування, буде відображатися й у політиці нового лідера, який уже традиційно пообіцяв стати президентом для всіх замбійців.

Багато в чому ці проблеми є спільними для всіх країн регіону. Мова йде і про негативний вплив пандемії, яка призвела до загострення бідності та безробіття, особливо серед молоді, і про необхідність залучення диверсифікованих іноземних інвестицій, і про потребу демократизації в політичній сфері. Разом із тим, приклад Замбії говорить і про позитивні тенденції на Африканському континенті.

Більше про тенденції на континенті: День Африки 2021: головні події континенту за минулий рік

По-перше, хоча протягом останніх років у регіоні збільшується кількість перемог опозиційних кандидатів, такі приклади все ще залишаються доволі рідкісними в країнах, що розвиваються. Саме тому подібні кейси демонструють можливість демократичного транзиту влади у державах Субсахарської Африки.

По-друге, як і у випадку Малаві у 2020 році, у Замбії ключовим фактором стала консолідована стратегія опозиції, яка згуртувалася довкола одного головного кандидата, що перешкодило розсіюванню голосів виборців та дозволило провести грамотну передвиборчу кампанію з достатньою кількістю ресурсів.

По-третє, однією з провідних тенденцій є посилення ролі молоді в політичному житті країн Африки. З одного боку, це є природнім для «наймолодшого континенту світу», однак поки що не в усіх державах такий ресурс залучається до політичних процесів. До того ж, Хакаінде Хічілемі вдалося вийти за рамки трайбалістського розподілу населення для того, аби здобути нові голоси на свою користь, що теж може стати гарним прикладом ведення політичних кампаній у Африці.

Насамкінець хочеться зазначити, що кейс Замбії став одним із численних прикладів демократичних тенденцій у Субсахарській Африці за останні роки, які руйнують стереотипні уявлення про регіон як про ареал поширення бідності, корупції, авторитаризму та воєн. До того ж, що все частіше предметом уваги дослідження африканістів стають приклади якісних позитивних перетворень, що, цілком можливо, свідчить про початок нової глави в історії Африки.

Авторка – Ірина Запорізька, експертка з країн Африки Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася ця стаття? Можете підтримати нас на Patreon, щоб у майбутньому виходило ще більше актуальної аналітики про політичні процеси в усіх куточках світу.