Етнічний конфлікт на Шрі-Ланці: незагоєні рани минулого

Шрі-Ланка – острівна держава в Індійському океані, яка в європейців зазвичай асоціюється з цейлонським чаєм, тропічними лісами та морським відпочинком. Однак за вітриною екзотичної казки для туристів ховається незагоєний етно-релігійний конфлікт, який досі заважає демократичному розвитку держави.

Протягом 1983-2009 рр. між двома основними народами, що населяють острів, відбувалася кровопролитна громадянська війна. І хоч збройне протистояння офіційно припинилося 12 років тому, головні проблеми, що призвели до його початку, залишилися невирішеними. У чому полягають особливості міжетнічного конфлікту в країні, які його прояви мають місце сьогодні та які наслідки це створює для міжнародних відносин – читайте в нашому новому матеріалі.

Витоки протистояння

Більшу частину населення (понад 74%) Шрі-Ланки становлять сингали – корінний народ острова, що сповідує буддизм. Вважається, що сингали почали заселяти Цейлон у VI ст. до н.е. Представники цього народу, більшість із яких дуже консервативні, сприймають буддизм як показник культурної розвиненості й вважають себе єдиним корінним населенням острова, що зумовлює їхню нетерпимість до національних меншин, котрі сповідують інші релігії.

Під час британського управління Цейлоном у 1796-1948 роках колоніальна адміністрація вирішила переселити сюди індійських тамілів – мусульманський народ, котрий проживав на півдні Індії, – для того щоб використовувати цю додаткову робочу силу у вирощуванні чаю. Сьогодні 11,2% населення острова становлять шрі-ланкійські таміли, котрі тут проживають уже багато століть, а 4,2% – індійські, що заселили острів у колоніальні часи. Власне сингальці чинили опір колонізаторам, а оскільки Цейлон став світовим лідером у виробництві чаю, Британська імперія розв’язала проблему нестачі робочої сили переселенням на острів індійських тамілів, котрі були більш лояльні до метрополії, аніж сингали, за що й отримували певні привілеї, наприклад, легший доступ до державної служби.

Читайте також: Ісламофобія в дії: як у М’янмі виживає найбільш переслідувана меншина світу

Уже одразу після отримання Цейлоном незалежності в 1948 році дії нового уряду, в якому керівні посади зайняли сингали, заклали основи для майбутньої ворожнечі. Спочатку був прийнятий закон про невизнання тамілів громадянами Цейлону; з 1956 р. навчання в школах й університетах дозволялося лише сингальською мовою; буддизм визнали єдиною державною релігією; а згодом тамілів позбавили виборчого права. Крім того, в 1970 р. державу офіційно перейменували на Шрі-Ланку: це сингальська назва, що в перекладі із санскриту означає «благословенна земля». Оскільки так країну називали саме сингали, таміли зустріли рішення з обуренням.

Хто такі «тамільські тигри»?

Якщо ви вважаєте, що сучасний тероризм зародився на Близькому Сході, вам варто звернути увагу на Цейлон. До початку війни в Іраку від терористичних атак на Шрі-Ланці загинуло більше людей, аніж в усіх близькосхідних країнах разом узятих.

У 1970-х роках у відповідь на дискримінаційні дії сингальського уряду таміли створюють Об’єднаний фронт звільнення тамілів, метою якого проголошується ненасильницьке відділення північно-східної частини острова в окрему державу. Зі свого боку їхні опоненти починають влаштовувати погроми, котрі призводять до радикалізації руху за створення незалежної держави тамілів. У 1972 р.  Велупіллаї Прабхакаран, прихильник створення тамільської держави, заснував терористичну організацію «Тигри визволення Таміл-Іламу», що одразу почала влаштовувати напади на представників уряду. Водночас «тамільські тигри» вербували біженців зі Шрі-Ланки на території Індії та здійснювали їхню військову підготовку.

Солдати «Тигрів визволення Таміл-Іламу» в м. Кіліноччі. жовтень 2002 р. Anuruddha Lokuhapuarachchi/Reuters

Якщо спершу Коломбо обмежувалося ліквідацією окремих лідерів організації, то згодом, після того як «тамільські тигри» створили власну армію і почали використовувати терористів-смертників, через що масово гинули цивільні, уряд розпочав етнічні чистки, спрямовані проти тамілів. У цілому, за роки конфлікту «Тигри визволення Таміл-Іламу»  здійснили кілька сотень атак; від їхніх нападів загинули прем’єр-міністр Індії Раджив Ганді та президент Шрі-Ланки Ранасінгхе Премадаса. Лише 2009 року урядові війська захопили Кіліноччі –  невелике місто на півночі острова, що було столицею «тамільських тигрів», а через кілька місяців лідери організації визнали свою поразку.

Незмінний status quo

Попри те, що громадянська війна на Шрі-Ланці завершилася 12 років тому, перед її урядом усе ще стоять декілька викликів, пов’язаних з конфліктом. По-перше, нерозв’язаним залишається питання виплати компенсацій сім’ям жертв, що постраждали від репресій влади. У листопаді 2019 р. президентом країни став Готабая Раджапакса – міністр оборони у 2005-2015 рр. та брат Махінди Раджапакси, який був президентом на завершальних етапах війни. Тобто сьогодні Шрі-Ланку очолюють ті ж лідери, що й під час громадянського конфлікту.

Про ще один етнічний конфлікт у регіоні дізнавайтеся тут: Кхмер-кроми: чому етнічна меншина заважає В'єтнаму?

Як повідомляє організація Human Rights Watch, влада досі не притягнула до відповідальності осіб, які скоїли злочини проти людяності понад десять років тому. За словами Мішеля Башеле, Верховного комісара ООН з прав людини, «Шрі-Ланка продовжує заперечувати минуле, пошуки правди припиняються, а високопосадовці держави відмовляються визнавати минулі злочини». Майже 30 осіб, котрих Раджапакса призначив на керівні адміністративні посади, були військовими або політичними діячами десять років тому, серед них і брат президента Махінда Раджапакса, який сьогодні виконує обов’язки прем’єр-міністра.

Що це означає для шрі-ланкійського суспільства? По-перше, політика уряду Раджапакси є несправедливою до тамільських сімей, котрі не отримали цілковитої компенсації за смерті свої рідних. При цьому кількість загиблих у громадянській війні налічує до 40 тисяч, до чого призвели як дії «тамільських тигрів», так і урядових сил. У цей же час режим Раджапакси відмовляється визнавати свою провину. Чи варто за таких обставин сподіватися на позитивне ставлення від тамілів до сингальського уряду? Навряд чи.

Вас може зацікавити: Спадок червоних кхмерів, або Демократія по-камбоджійськи

По-друге, демократичний розвиток Шрі-Ланки відбувається надзвичайно повільно. Наприклад, нова Консультативна рада при президентові країни складається винятково з буддійських монахів. Минулого місяця цей дорадчий орган порадив лідеру «не витрачати час на відповідь на будь-яку критику», не звертати уваги на звинувачення з боку громадськості в тому, що Готабая Раджапакса проводить дискримінаційну політику щодо національних меншин. Інший приклад: після початку пандемії режим під приводом поширення хвороби прийняв рішення про проведення всіх поховальних обрядів у вигляді кремації. Це викликало природнє обурення тамілів, адже спалення суворо забороняється ісламом.

Засідання буддійської Консультативної ради. Травень 2020. PMD News

Подібні дії уряду Шрі-Ланки є чітким порушенням права на свободу релігії, закріпленого в конституції, враховуючи той факт, що не існує підтверджень впливу поховань на поширення COVID-19. Дискримінація тамілів, що сповідують іслам, у Шрі-Ланці не обмежується подібними випадками. У 2014 та 2018 роках відбулися найбільші в історії острова мусульманські погроми, унаслідок яких загинули кілька осіб та були зруйновані будівлі.

Дізнавайтеся більше: Конфлікт у Кашмірі: локальне протистояння чи глобальна конфронтація?

Вони були організовані ультраправою буддійською організацією Bodu Bala Sena, котра вважає Шрі-Ланку винятково сингальською країною та звинувачує мусульманську меншину у зв’язках з ісламістами на Близькому Сході. Основна проблема в тому, що уряд країни абсолютно не протидіє акціям буддійських екстремістів і навіть не вважає їх за терористичну організацію. Особливо обурливими для мусульман є останні кроки шрі-ланкійського уряду. 13 березня Міністерство громадської безпеки повідомило, що розглядатиметься рішення про заборону носіння паранджі та закриття близько 1000 медресе, оскільки вони несуть загрозу національній безпеці. І це лише одні з багатьох прикладів.

Крок у бік авторитаризму

У 2015-2019 роках при владі в Шрі-Ланці перебував реформістський уряд, котрий хоч і дотримувався гасел сингальського націоналізму, проте становище врівноважував наділений широкими повноваженнями парламент, який намагався урівняти положення тамілів і сингалів. Проте вже через рік після приходу до влади Раджапакси, у жовтні 2020-го, парламент, у якому більшість місць мають представники пропрезидентської «Партії свободи Шрі-Ланки»,  прийняв поправку до конституції, відповідно до якої президент (який, до речі, є переконаним сингальцем) може сам очолювати міністерства, призначати та звільняти міністрів, керувати корупційними розслідуваннями, поліцією та сферою захисту прав людини, а також отримує право розпускати законодавчий орган.

Цікаво знати: Стратегія балансування в зовнішній політиці Непалу

Фактично це означає, що Шрі-Ланка стала на шлях авторитаризму, а повноваження тієї особи, котра приймала рішення щодо етнічних чисток тамілів під час громадянської війни, значно розширилися. Не дивно, що більшість керівних посад у державі займають саме сингали. У 2020 році видання Economist оцінило рівень шрі-ланкійської демократії в 6,27 балів з 10. У 2010-му (одразу після завершення громадянської війни) цей показник становив 6,64, що на той час поставило країну вище за деякі європейські, як-от Чорногорія, Румунія та Україна. Погодьтеся, не надто втішні тенденції для країни, яка позиціонує себе, як одна з найстаріших демократій у світі.

Президент Шрі-Ланки Готабая Раджапакса під час інавгурації, листопад 2019 р. Eranga Jayawardena/AP

Що більш важливо, з 2009 р. до сьогодні було заарештовано щонайменше 346 осіб, яких звинуватили в членстві в організації «Тигри визволення Таміл-Ісламу» або прихильності до неї. Відданість ідеї створення окремої держави залишається досить поширеною серед тамілів. Звісно, це не означає, що в країні знову розпочнуться міжетнічні сутички, адже населення все ще пам’ятає про кривавий тридцятирічний конфлікт, проте рівноправ’я, за яке боролися таміли в громадянській війні, залишається поки недосяжною ціллю, а сутички на етнічній та релігійній основі ще тривалий час будуть звичним явищем в шрі-ланкійському суспільстві.  

З погляду міжнародних відносин основною проблемою, котру створює протистояння між сингалами й тамілами, є поява величезної кількості біженців. Починаючи з 1983 року в індійський штат Тамілнад почали переселятися таміли, що втікали від репресій. Сьогодні 94 тисячі представників цього етносу проживають у таборах для біженців, більшість із яких там народилися. Як відомо, поправка до індійського закону 2019 року ускладнює отримання біженцями-мусульманами індійського громадянства, передбачаючи полегшену процедуру саме індуїстському населенню. Таким чином, таміли-мусульмани не можуть стати повноправними громадянами Індії, отримати право голосу та можливість офіційного працевлаштуватися. Водночас вони не повертаються до Шрі-Ланки, побоюючись погромів. Це створює проблему так званих nowhere people.  

Більше про проблему з правами людини в Індії за посиланням: Націоналістичний поворот Моді: чому в Індії дискримінують мусульман?

Отже, приклад Шрі-Ланки демонструє, що громадянські війни не завершуються в один день і їхні наслідки ще протягом багатьох років можуть впливати на відносини в суспільстві та розвиток країни. Урядові в Коломбо варто вирішити першочергові завдання з урегулювання проблеми недотримання прав національних меншин та реформування політичної системи, якщо він не хоче, щоб конфлікт між тамілами й сингалами знову перетворився у війну на виснаження.

Авторка – Олеся Мацькович, експертка зі Східної Азії Аналітичного центру ADASTRA