Хто зверху: як у Ліхтенштейні співіснують монархія та пряма демократія

Назва маленького альпійського князівства Ліхтенштейн не часто з’являється в новинних заголовках навіть європейських видань, а українських – і поготів. Цю державу не назвеш туристичним магнітом, вона не виступає на Євробаченні й не має власних збройних сил. Утім, для юристів-конституціоналістів Ліхтенштейн цікавий як один із небагатьох у світі представників так званої дуалістичної монархії – форми правління, що передбачає доволі значні повноваження правителя поряд із демократично обраним парламентом. Про те, як у князівстві склалася така форма правління, як вона впливає на політичне життя в країні та чому громадяни не поспішають обмежувати повноваження монарха – дізнавайтеся в матеріалі.

За своє довге життя (88 років) та період правління (70 років) князь Йоганн ІІ встиг дарувати народові Князівства Ліхтенштейн дві конституції. Першою з них (1862 р.) було засновано Ландтаг (парламент) із 15 депутатами, 3 з яких призначалися монархом, а 12 непрямо (через виборних) обиралися чоловічим населенням. Орган відтоді мав основні законодавчі повноваження, і більшість нормативно-правових актів мали пройти через нього перед потраплянням на монарший стіл до підпису. Крім того, думка депутатів мала враховуватися й у питаннях міжнародних відносин (зокрема укладання договорів) та оборони (дещо згодом, у 1868 р., князівство відмовилося від збройних сил та оголосило про свій нейтралітет).

Друга конституція (1921 р., чинна й нині з поправками) зробила Ландтаг повністю виборним органом і передбачила можливість його скликання або ж розпуску не лише з волі князя, а й за народною ініціативою. Депутатам було надано індемнітет (тобто захист від відповідальності за політичні висловлювання або голосування). Також новим основним законом впроваджувався механізм референдуму. Із 1921 р. до конституції неодноразово (близько 15 разів) вносилися поправки, якими, зокрема, було надане виборче право громадянам обох статей (аж у 1986 р.!), збільшено кількість депутатів Ландтагу до 25 та уточнено вимоги для користування політичними правами (зокрема впроваджено норму щодо постійного проживання на території держави).

Більше за темою: 150 років прямої демократії у Швейцарії, або Навіщо збирати 50 000 підписів за сто днів?

Крім того, у Ліхтенштейні за цей час було проведено 61 референдум із найрізноманітніших питань: від будівництва культурних центрів та шпиталів до довіри чинному урядові й упровадження гендерної квоти в органах державної влади. Часто плебісцити призначалися з питань внесення змін до конституції, як-от 1973, 1988, 2000 та 2003. Здавалося б, майже цілковита ідилія: порівняно невелике населення безпосередньо висловлюється з нагальних питань, Ландтаг голосує, князь здійснює «загальний нагляд» – і все це на тлі пречудових альпійських пейзажів? Та реальність, як завжди, не така однозначна.

Пряма (взаємо)дія

Аналіз положень чинної нині конституції вказує на те, що Ліхтенштейн належить до так званих дуалістичних (змішаних) монархій. Це означає, що влада суверена обмежена наявністю основного закону, а також існуванням і широкими повноваженнями законодавчого органу (у випадку Ліхтенштейну – Ландтагу). При цьому, однак, монарх зберігає значний вплив на виконавчу гілку влади, маючи можливість усувати міністрів, а також подавати парламенту на затвердження кандидатури нових. Крім того, оскаржити рішення та розпорядження уряду можна до спеціального органу (у конституції він неназваний), голова й заступник голови якого призначаються теж князем. Також монарх володіє доволі широкими можливостями розпускати парламент або подовжувати строк його діяльності (останнє – на період до 3 місяців). Зрештою, саме суверен формально затверджує результати будь-якого референдуму: без монаршої згоди вони вважаються недійсними.

Князівська родина Ліхтенштейну. Зліва направо: князь Ганс-Адам ІІ, княгиня Марія (1940-2021), принц-регент Алоїз, принцеса Софія. New My Royals

Звіт міжнародної неурядової організації Freedom House за 2021 р. вказує, що Ліхтенштейн, безперечно, є країною з високим рівнем свободи слова, верховенства права й дотримання прав людини («вільна держава», 90 зі 100 балів). Більшість критеріїв, за якими оцінюється ця «воля», здобули максимальну або високу оцінку аналітиків (відповідно 4 або 3 бали з 4). Нижчі бали (2 з 4 максимальних) зафіксовано лише за показниками, що стосуються виборності глави держави з огляду на широкі повноваження необраного монарха. При цьому доволі цікаво, що значне розширення цих повноважень відбулося у ХХІ ст., а саме у 2003 р.

14 березня 2003 р. відбувся референдум, на який було винесено два варіанти поправок до конституції. Перший, під назвою «Князівська ініціатива», передбачав суттєве зміцнення позицій монарха. Пропонувалося закріпити в основному законі «святість та недоторканість» його особи, дозволити князю «вживати заходів для забезпечення виконання й застосування законів» без участі Ландтагу шляхом видання декретів та указів і, «за особливої потреби», самостійно вдаватися до «необхідних для безпеки й добробуту держави кроків», а також фактично накладати на закон вето шляхом шестимісячного його ігнорування. Передбачалася й можливість делегування князем своїх суверенних прав наступникові – як на тимчасовій основі, так і «з метою підготовки його до безпосереднього керівництва державою». При цьому статус князівського двору пропонувалося врегульовувати окремим законом, що приймався б поза Ландтагом і не був би ієрархічно нижчим за конституцію.

Рекомендуємо для порівняння: Бруней Даруссалам: як живе ісламська абсолютна монархія

Другий же, під назвою «Ініціатива конституційної згоди», передбачав зменшення влади в монарших руках, зокрема послаблення права вето та збільшення ролі парламенту в призначенні суддів на посади. Як ви вже напевно здогадалися, громадяни підтримали першу з двох ініціатив. Цьому посприяв не лише традиційний консерватизм підданих, а й певний «шантаж» із боку князя Ганса-Адама ІІ: у разі підтримки другої ініціативи він погрожував покинути державу й переселитися до Австрії.

Його Світлості таки не довелося йти на радикальні кроки, однак багато міжнародних організацій (зокрема Венеційська комісія) розкритикували зміни до законодавства як загрозливі для демократії й верховенства права. Юристи Комісії висловили подив і розчарування через їхнє схвалення, зауваживши, що всі монархії-члени Ради Європи останнім часом чинили навпаки, ухвалюючи законодавство, спрямоване на звуження повноважень глав держав і приведення цієї форми правління до загальнодемократичних стандартів.

Незважаючи на це, Ліхтенштейн досі оцінюється як вільна країна, де процес політичної боротьби відбувається на плюралістичних, багатопартійних засадах. Погляньмо ж на те, що собою являють основні політичні сили цієї цікавої країни.

Розширення політичного асортименту

Ландтаг Ліхтенштейну складається з 25 депутатів, що обираються за пропорційною виборчою системою з панашажем – різновидом відкритих списків, за якого громадяни можуть за бажання проголосувати за кількох кандидатів із різних партій, а не конче з однієї. Територію держави поділено на два округи: Оберланд (дослівно «Височина») з центром у місті Вадуц обирає 15 депутатів, а Унтерланд (дослівно «Низовина») з центром у місті Шелленберг – 10. Прохідний поріг становить 8% та є одним із найвищих у світі.

Будівля Ландтагу. Wikimedia

За підсумками виборів, що відбулися 7 лютого 2021 р., найбільше місць (по 10) у Ландтазі здобули представники Патріотичного союзу та Прогресивної громадянської партії. Ці дві політичні сили вважаються в Ліхтенштейні «класичними»: до 1993 р. вони були взагалі єдиними фракціями в парламенті і спільно формували уряд. Ідеологічно вони доволі близькі, хоча Прогресивна громадянська партія умовно вважається дещо більш правою і євроскептичною. Обидва рухи прихильно ставляться до монархії та помірні в соціальних питаннях. Члени саме цих політсил є представниками Ліхтенштейну в ПАРЄ, де вони входять до групи Альянсу лібералів та демократів за Європу. Прем’єр-міністром князівства нині є представник Патріотичного союзу Даніель Ріш.

Трьох депутатів має в Ландтазі партія «Вільний список». Вона є єдиною в країні, що відстоює докорінне реформування монархії й переходу її від дуалістичної до конституційної моделі подібно до тієї, що застосовується в решті європейських монархій. При цьому республіканські ідеї рух офіційно не сповідує, натомість підтримуючи низку соціально прогресивних ідей типу п’ятдесятивідсоткової гендерної квоти на держслужбі, ліберального законодавства щодо абортів (про що розповімо дещо нижче), а також світськості (в Ліхтенштейні католицтво є офіційною релігією).

Читайте також: Естонія: битва лібералів і консерваторів у «космополітичному раю»

Врешті, 2 депутатів має партія «Демократи за Ліхтенштейн». Вона виступає за соціальну ринкову економіку, більший рівень забезпечення населення, а також за створення і збереження робочих місць та традиційні сімейні цінності.

До 2021 р. важливою парламентською силою була партія «Незалежні» (офіційно «Незалежні за Ліхтенштейн»). Ідеологічно вона знаходилася дещо правіше від Прогресивної громадянської партії, виступаючи за невтручання держави в економіку, критикуючи міграційну політику ЄС (хоча Ліхтенштейн не є членом Союзу, він входить до Шенгенської зони) та просуваючи принципи прямої демократії. Найамбітнішу ідею – прямі вибори уряду населенням – «Незалежним» так і не вдалося реалізувати: 2018 р. у партії стався розкол, унаслідок якого частина членів і заснувала «Демократів за Ліхтенштейн». На чергових виборах розкол матеріалізувався у вигляді зменшення кількості набраних голосів більш як у 4 рази порівняно з результатами 2017-го та втратою всіх місць у Ландтазі.

Затишне самоврядування

Хоча Ліхтенштейн сам по собі є невеликою державою, для ефективного забезпечення потреб громадян та реалізації демократичних принципів він має адміністративно-територіальний поділ і систему місцевого врядування. Вони настільки цікаві, що заслуговують на окремий розгляд у рамках цього матеріалу.

Округи Оберланд та Унтерланд, про які вже йшлося вище, є, суворо кажучи, виборчими округами, а не адміністративно-територіальними одиницями. Натомість цю роль у Ліхтенштейні виконують 11 громад, кожна з яких може включати один або кілька населених пунктів. Громади невеликі за територією (від 3,5 до 29,8 км2), однак нарізані максимально незвичним чином, з утворенням численних анклавів та ексклавів.

Адміністративно-територіальний поділ Ліхтенштейну. Wikimedia

Саме громади та ради відповідальні за задоволення базових потреб громадян. Відтак місцеві вибори, на яких обираються 11 мерів (голів громад) та 104 місцевих радники, користуються значною увагою населення: у 2019 році в першому турі голосування за мерів було зафіксовано явку в майже 80%, на виборах радників – 73,7%.

Дізнавайтеся більше: Обрати президента через мобільний додаток – інноваційна технологія чи чергова пастка?

Мешканці громад усвідомлюють (безперечно, певною мірою цьому сприяє й близькість соціальних контактів з огляду на невелику кількість населення), що добробут кожного залежить насамперед від зусиль професіоналів на найближчому, місцевому рівні, тому мають мотивацію сумлінно відвідувати вибори, участь у яких Закон про реалізацію політичних прав у національних справах 1973 р. називає «цивільним обов’язком». Покарання за неучасть у волевиявленні сучасне законодавство вже не містить.

Нерушима монархія

У 2012 році в Ліхтенштейні відбувся новий референдум щодо повноважень князя. Пропонувалося вилучити з конституції норму щодо надання шестимісячному ігноруванню монархом законопроєкту сили вето, а також прирівняти рішення референдуму за юридичною силою до законодавчого акту. Тоді сам факт винесення на народне волевиявлення цих питань дуже занепокоїв князівську родину. Регент Ліхтенштейну, спадковий принц Алоїз, котрий з 2004 р. виконує більшість пов’язаних із державним управлінням обов’язків замість свого батька Ганса-Адама ІІ, згадав про застосований останнім 2003 р. метод і пригрозив теж відмовитися від посади та покинути країну.

Утім, і цього разу історія виявилася на його боці: пропозицію було відхилено значною більшістю (близько 76%) голосів. Князь був дуже цим втішений і оприлюднив заяву, у якій зазначив, що «переважна більшість населення висловилася за продовження дієвої співпраці між народом і двором, що триває вже понад 300 років».  І ці слова не надто далекі від правди. Понад 70% голосів за класичні партії, що удвох керували країною понад 70 років; відхилення звуження князівських прерогатив двічі за 9 років із переконливим результатом; зрештою, цілковите задоволення народу своїм добробутом та зростанням національного ВВП – все це показує, що ліхтенштейнській монархії майже нічого не загрожує.

Вас може зацікавити: Астрогерцогство: як Люксембург розвиває космічну політику

Піддані достатньо вдоволені станом свого гаманця, спокійною та безпечною позицією князівства в міжнародних відносинах і – не виключено – пречудовими альпійськими краєвидами, аби безрозсудно здіймати вир політичних пристрастей, провокувати конфронтацію партій і множити нові, а також – крий Боже! – наступати (навіть у конституційний спосіб) на повноваження старої доброї монархії та змінювати її на історично непритаманний республіканський лад. Усі заміри громадської думки та оцінки експертів вказують на те, що Ліхтенштейн лишається демократією, де воля народу враховується на чесних виборах та референдумах, де політичні партії не мають жодних перепон у діяльності, а громадяни за бажання можуть навіть мирно змінити форму правління.

Питання лише в тому, чи потрібно це їм…

Автор – Богдан Мироненко, експерт із Центрально-Східної Європи Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Підтримайте нас на Патреоні, щоб мати змогу читати більше якісної аналітики про міжнародну політику.