Кібербезпека й медіаграмотність: Україна на передовій інформаційного фронту

Нинішня війна з росією ведеться на всіх фронтах, зокрема й на інформаційному. Як ніколи актуальними стали питання протидії російській пропаганді, кібератакам та інформаційно-психологічним операціям. Ще серйознішою є ця боротьба з огляду й на те, що вона розгортається на тлі глобального протистояння між демократією та авторитаризмом. Тож як наразі точиться наша війна на інформаційному фронті, яким є взаємозв’язок кібербезпеки з міжнародною безпекою і чому настільки актуальними є питання медіаграмотності та навичок критичного мислення – розбиратимемося далі.

Вступ

Прагнення до безпеки є одним із базових для людини й держави. Безпекою вважається збереження та непорушність норм, правил, інституцій та цінностей суспільства. При цьому в ХХІ ст. одним із найактуальніших у цьому контексті постає питання кібербезпеки, медіаграмотності населення та боротьби з дезінформацією. 2016 р. міністри оборони країн-членів НАТО визнали кіберпростір п’ятим виміром ведення війни разом із суходолом, морем, повітрям та космосом. Таке рішення було викликано дедалі активнішим використанням цифрового простору у військово-політичних цілях, зокрема через таку підривну діяльність, як шпигунство, кібератаки, втручання у вибори, ураження критичної інфраструктури держав, залякування та дезінформування населення.

Більше за темою: Кіберагресія як інструмент політичного впливу російської федерації

Здавалося б, що в еру інтернету, за доступності багатьох інформаційних джерел та швидкості обміну даними, багато реалій доби Холодної війни є просто неможливими. Після падіння «залізної завіси», уявних і реальних мурів, що розділяли людей наприкінці ХХ ст. був оптимізм щодо подальшої «гуманізації» політики в умовах розвитку ІТ-технологій: злочини складніше приховати, держава не так легко може маніпулювати своїми громадянами, а люди, отримавши доступ до професійно поданих новин, самі зможуть зробити грамотні висновки. Попри це, у ХХІ ст. досі спостерігається зловживання пропагандою, поширення руйнівних наративів і використання інформації як зброї. Для України ці питання стають особливо актуальними в умовах інформаційного виміру війни, яку вже тривалий час веде проти українців рф.

Поняття гібридних загроз

Інформаційні та кіберзагрози є підвидом гібридних викликів. У 1999 р. офіцери Народно-визвольної армії Китаю Цяо Лян і Ван Сян розробили концепцію «необмеженої війни» як засобу, за допомогою якого слабші країни можуть подолати свої вразливості щодо сильнішої держави. Концепція необмеженої війни – це фактично війна без обмежень або без традиційно прийнятих фізичних меж зіткнення. Часто за допомогою терміну «гібридна війна» намагаються визначити всі неконвенційні війни, а в широкому сенсі це поняття відоме понад 2500 років із часів стратега Сунь Цзи. Отже, сам термін не є новим, але він набув значної актуальності, зокрема в регіоні Європи, після посилення загроз із боку російської федерації на початку ХХІ ст.: війна в Грузії, анексія Криму та посилення дезінформаційних кампаній у державах ЄС. У ХХІ ст. термін «гібридна загроза» вперше був використаний Міністерством оборони США в публікації Quadrennial Defense Review 2006 р., повторений у 2010 р. і надалі вживаний у стратегічних військових документах США. У Комюніке Варшавського саміту НАТО, прийнятого в липні 2016 р., гібридні загрози визначаються як широка, складна та адаптивна комбінація конвенційних і неконвенційних засобів, а також відкритих і прихованих військових та цивільних методів, які використовуються державними та недержавними суб’єктами для досягнення поставлених цілей.

Техніки працюють над системою кіберзахисту в Ліллі під час Міжнародного форуму з кібербезпеки, 2017 р. AFP

Концепція гібридної війни, у свою чергу, стосується такого поняття, як війна четвертого покоління. Воно означає маніпулювання ЗМІ, здійснення терактів, відсутність чіткої ієрархії та структури противника, використання економічних, енергетичних та соціальних засобів тиску. При цьому одним із головних завдань гібридної війни є визначення слабкостей суперника й підривний вплив на його процес прийняття рішень. Український досвід свідчить, що політичний та енергетичний тиск, пропаганда та провокації можуть стати підготовчим етапом звичайної збройної агресії.

Серед рис гібридних загроз можна виокремити такі:

•                 асиметрія і несподіваність;

•                 двозначність конфлікту – гібридні загрози навмисно розмивають кордон між миром та війною, що ускладнює розробку відповідних політичних кроків, при цьому до явища двозначності також відноситься термін «сіра зона», себто багатовимірні дії для досягнення визначених стратегічних цілей без перетинання межі відкритого конфлікту;

•                 відсутність чіткої ієрархії ворога;

•                 пропаганда та маніпуляції ЗМІ, шпигунство, психологічні атаки;

•                 використання питань культури, мови та релігії через підкреслення відмінностей;

•                 енергетична політика;

•                 вплив на вибори;

•                 використання злочинних груп, силовий тиск та ядерний шантаж.

Читайте також: Як цивілізований світ «скасовує» росію за її війну в Україні?

Ключова ціль гібридної операції – використання вразливостей супротивника. Наприклад, росія діє проти Литви, поширюючи антизахідні настрої, маніпулюючи ностальгією за радянським минулим, перешкоджаючи повноцінній інтеграції держави до західноєвропейської енергетичної системи. Білорусь спільно з російською корпорацією «Росатом» побудувала Островецьку атомну електростанцію неподалік білорусько-литовського кордону, що вважається фактором ризику для національної безпеки Литви. У Латвії росія прагне впливати на внутрішню політику через політичні партії, видавати паспорти негромадянам, підтримувати ініціативи щодо надання російській мові статусу другої офіційної.

Демонстранти тримають плакати з написом «наші діти в небезпеці» біля офісу канцлера ФРН, 2016 р. EPA

У Західній Європі росія використала нестабільність ситуації, пов’язаної з виходом Великої Британії з ЄС, аби сприяти розколу в британському суспільстві. У Німеччині москва прагнула використовувати російськомовну діаспору, щоб посилити невдоволення урядовою політикою. У Швеції кремль намагався зіпсувати репутацію міністра оборони Петера Гультквіста, відомого негативним ставленням до росії, використавши нібито написані ним листи про постачання зброї в Україну. При цьому зазначені гібридні операції здійснювалися в такий спосіб, щоб не перетнути межу формального конфлікту. Отже, рф широко застосовує арсенал гібридних загроз для дестабілізації ситуації в цільових державах.

Важливість кібербезпеки для захисту національних інтересів

Кіберзагрози є істотною частиною гібридних викликів, а отже, потребують ретельного вивчення та ефективного реагування. Згідно із законом «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» 2017 р., кібербезпека – це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави під час використання кіберпростору, за якої забезпечуються сталий розвиток інформаційного суспільства та цифрового комунікативного середовища, своєчасне виявлення, запобігання й нейтралізація реальних і потенційних загроз національній безпеці України в кіберпросторі. Варто зазначити, що Київ досягнув неабияких успіхів у питанні кіберзахисту. Наприклад, Україна ввійшла до рейтингу топ-25 держав світу за рівнем цього показника в Національному індексі кібербезпеки (NCSI), випередивши, наприклад, Австрію, Ірландію та Норвегію. При цьому серед критеріїв зазначаються здатність держави визначати загрози, створення систем безпеки та розвиток освіти в цій сфері.

Держави повинні швидко й ефективно аналізувати актуальні виклики в галузі цифрового захисту. Серед загроз для України можна виокремити такі:

•                 змагальний характер розвитку засобів кібербезпеки в умовах швидких змін у сфері ІТ, зокрема хмарних та квантових обчислень, 5G-мереж, штучного інтелекту тощо;

•                 мілітаризація кіберпростору, що дає можливість приховано проводити кібератаки для підтримки бойових дій;

•                 впровадження нових механізмів електронної взаємодії громадян із державою, що часто здійснюється без належної оцінки ризиків у царині кібербезпеки.

Варто знати: Нова стратегія кібербезпеки: як Україна захищатиметься в кіберпросторі?

Загрозами кібербезпеці при цьому виступають гібридна агресія рф (кібердиверсії, маніпулятивний вплив на населення), організовані та спонсоровані урядами інших держав кібератаки, використання терористичними організаціями кіберпростору для здійснення актів тероризму, фінансування екстремістської діяльності.

Для системної протидії інформаційним та цифровим викликам уряд України схвалив Стратегію інформаційної безпеки до 2025 р. Метою Стратегії є протидія внутрішнім та зовнішнім загрозам, підтримка інформаційними засобами соціальної і політичної стабільності й оборони держави. Як зазначає Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко, інформаційна безпека у ХХІ ст. має надважливе значення, адже телебачення, інтернет, соціальні мережі вже використовуються проти України, уражають мільйони людей, іноді навіть непомітно для них самих. Отже, треба не допустити фальсифікації історії та розпалювання ворожнечі всередині українського суспільства.

Володимир Зеленський. Офіс президента України

Питання управління кібербезпековою діяльністю регулюються найвищим керівництвом держави. Координація діяльності у сфері кібербезпеки як складової національної безпеки України здійснюється президентом через очолювану ним Раду національної безпеки й оборони України (РНБО), при цьому для досягнення поставлених завдань надзвичайно важливою є відповідна державно-приватна взаємодія. Для боротьби з вищезгаданими загрозами було створено Центр протидії дезінформації при РНБО й Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки при Міністерстві культури та інформаційної політики України.

Для відповіді на виклики національній безпеці 13 грудня 2021 р. Президент України Володимир Зеленський підписав закон про критичну інфраструктуру. Окрім того, 2021 р. уряд України затвердив план реалізації концепції розвитку штучного інтелекту (ШІ). Його основні завдання в галузі кібербезпеки полягають у захисті інформаційних та технологічних систем, а отже, технології ШІ будуть застосовуватися, зокрема, для цифрової ідентифікації і верифікації особи, а також для аналізу, прогнозування та моделювання показників ефективності публічного управління. Отже, Україна визначила ключові напрями для гарантування кібербезпеки та продовжує активно вдосконалювати свій потенціал захисту.

Питання медіаграмотності та боротьби з дезінформацією

Поширення дезінформації є попутнім викликом для системи національної та міжнародної безпеки. Згідно зі звітом «Digital 2021», більше половини з 7,83 млрд людей у світі мають мобільні телефони, а близько 2/3 населення планети (59,5% – 4,66 млрд) є користувачами інтернету. Більшість людей (4,2 млрд) використовують соціальні мережі для навчання і спілкування, але також для організації протестів, допомоги людям у небезпеці, подання петицій або підтримки правозахисних організацій. ІТ-технології стали невід’ємною частиною повсякденного життя людства, при цьому, як і будь-який інструмент, вони використовуються як з позитивними, так і підривними намірами. Для успішного використання цього інструменту необхідно покращувати навички володіння ним, себто підвищувати рівень медіаграмотності населення.

Одним із вимірів підривної діяльності в інформаційній галузі є поширення неправдивих даних. Оксфордський словник англійської мови назвав слово «постправда» (post-truth) словом 2016 року: так характеризуються обставини, у яких об'єктивні факти менше впливають на формування громадської думки, ніж емоції або особисті переконання. Цей термін існує вже давно, але набув популярності після виходу Великої Британії з ЄС і президентських виборів у США 2016 р. При цьому «дезінформація» визначається як цілеспрямоване поширення неправдивого або оманливого контенту в інтернеті або використання підроблених облікових записів чи сторінок, призначених для маніпулювання чи введення користувачів в оману.

Дізнавайтеся більше: Трансформація політики безпеки ЄС: збільшення автономії чи збереження пріоритету НАТО?

Метою дезінформатора є вплив на певні емоції цільової аудиторії, які в кінцевому рахунку важитимуть більше, ніж цифри й факти або, іншими словами, люди повірять у те, у що хочуть повірити. Ці методи можуть посилюватися так званим ефектом ехо-камери, тобто ситуації, коли користувачі веб-ресурсів стикаються переважно з контентом, який співпадає з їхньою власною думкою. Цьому сприяють алгоритми поширення інформації в інтернеті, які побудовані на рекомендуванні індивідуальним користувачам контенту, подібного до затребуваного ними раніше. Часто експлуатованими темами в цьому контексті можуть бути ностальгія за минулим, пам’ять про колишню «велич» держави чи народу, міжетнічна й міжкланова ворожнеча, страх перед змінами для певних суспільних груп.

Наприклад, екосистема дезінформації і пропаганди рф – це набір офіційних й опосередкованих проксі-ресурсів, каналів зв’язку і платформ, які росія використовує, щоб створити й поширити помилкові наративи, тобто інформаційно-ідеологічні установки. Ця екосистема, у межах якої дані використовуються як зброя, побудована на п’яти основних стовпах: офіційні канали інформації (сайти та акаунти відомств у соцмережах), фінансовані державою міжнародні канали поширення даних, підтримка проксі-ресурсів, використання соціальних медіа для ведення інформаційної війни, дезінформація з використанням кіберзасобів.

Плакат  у північному Лондоні натякає, що Brexit – це подарунок для путіна, 2016 р. Даніель Сорабджі/AFP

Оскільки галузь ІТ змінюється надзвичайно динамічно, відповідно трансформуються підходи до дезінформаційної діяльності. Серед трендів кампаній 2020 р. можна виділити такі:

·                автори неправдивих даних використовували контент, який важко перевірити: користувачі подавали дезінформацію як історії, які вони чули від друзів або «просто ставили питання» про відомі змови чи фейки;

·                більшість вірусної дезінформації поширювалася згори вниз і посилювалася акаунтами впливових осіб (інфлюенсерів) з мільйонами підписників, чий контент не підлягає суворій модерації;

·                неправдиві дані поширювалися не на одній платформі, а на декількох, що ускладнювало їх видалення;

·                платформи соціальних медіа недостатньо швидко вживали заходів проти спільнот, що поширювали дезінформацію знизу вгору – в результаті певні кампанії переросли в дії офлайн, зокрема #StopTheSteal у США (делегітимізація виборів);

·                багато акторів дезінформації використовували ефемерний контент (зображення, відео) для створення публікацій, що викликали сильні емоційні реакції в історіях (stories), які зникали через 24 години;

·                на платформах потокового відео для прямих трансляцій дезінформація та теорії змови поширювалися на мільйони людей у ​​режимі реального часу, при цьому теорія змови чи фейк могли лише коротко згадуватися в годинній передачі, що створило низку проблем модерації;

·                наративи, модеровані основними платформами, повторно з'являлися в певних екстремістських спільнотах (Parler, Gab, 4chan або 8kun);

·                деякі спільноти користувачів, як-от діаспори, спілкувалися через зашифровані платформи, де, наприклад, могла поширюватися шкідлива дезінформація про легітимність виборів;

·                іноді штучний інтелект використовувався для введення в оману – створення фотографій профілю неіснуючої людини.

Рекомендуємо ознайомитися із серією матеріалів: Супермаркет пропаганди: Російська Федерація (частина перша)

Окрім «глибинних фейків» (deep fakes), у дезінформаційній діяльності продовжують активно використовуватися так звані «дешеві фейки». «Дешеві фейки» (cheap fakes) – це форми маніпуляцій, які здійснюються над фрагментом відео, аудіо чи фотографії і які стали поширеним інструментом пропаганди. З початку 2021 р. також посилилася дезінформація, спонсорована державою, а окремі держави-члени ЄС стали об’єктами дезінформації, пов’язаної із заходами охорони здоров’я. Китай та рф продовжували просувати у світі власні вакцини проти COVID-19, а китайські ЗМІ та чиновники широко пропагували постачання та планове виробництво вакцин КНР, зокрема в Сербії, що до певної міри відображає геополітичне протистояння правих і лівих сил у вигляді вакцинної дипломатії на Балканах. В Україні тривали дезінформаційні атаки російської федерації, спрямовані на підрив довіри до українських органів влади, поширення сумнівів у цивілізаційному виборі розвитку в бік Західної Європи, розкол між різними регіонами та суспільними групами в державі.

Підривна діяльність рф в інформаційній сфері

Задля досягнення своїх агресивних зовнішньополітичних цілей москва здійснює підривну діяльність. У 2014 р. було створено Національний центр управління обороною рф, що координує всю військову діяльність із застосування сили в росії та за кордоном. До початку збройної агресії проти України у 2014 р. москва робила акцент на використанні невоєнних засобів для досягнення впливу на українську політику. Більше того, концепція зовнішньої політики росії (2016) передбачає, що вона ґрунтується на таких сучасних методах і формах, як економічна дипломатія, глобальний інформаційний простір і вплив так званої «м'якої сили», а оновлена концепція акцентує увагу на необхідності захисту прав громадян рф та їхніх співвітчизників за кордоном. Результати подібної «підтримки» й «захисту» прав російськомовного населення є сумнозвісними.

Арсенал цих нових зовнішньополітичних методів доповнює нова Концепція інформаційної безпеки (2016), де підкреслюється «тенденція до збільшення в зарубіжних ЗМІ обсягу матеріалів, що містять упереджену оцінку державної політики рф». Кремль має у своєму розпорядженні російське суспільство, а отже може використовувати так званих «волонтерів», масові «допоміжні» заходи й вигідні для себе ЗМІ для досягнення своїх політичних цілей. Так, попри невмотивованість і жорстокість російської агресії проти України, що загострилася нападом 24 лютого 2022 р., а також сумнівні перемоги армії рф після декількох місяців бойових дій, рівень підтримки путінського режиму на росії залишається високим. Зокрема, на червень 2022 р. за даними центру ВЦИОМ, він становить понад 70%.

Бронетранспортер таранить огорожу української військової частини біля аеродрому Бельбек, 2014 р. Reuters

Реалізуючи підривну діяльність, рф маніпулює демократичними правами і свободами, які обстоюють західні держави. Окрім того, задля досягнення своїх цілей росія скористалася певним зниженням довіри до демократичних інститутів, що спостерігалося останніми роками. Інформаційна політика москви, яка є особливо важливою частиною гібридних впливів, здійснюється у двох напрямках: всередині країни намагаються максимально обмежити будь-які альтернативні засоби масової інформації, щоб громадяни могли чути лише повідомлення, надіслані державними ЗМІ, а за кордоном кремль використовує принципи ліберальної демократії та представляє брехню і пропаганду як альтернативну позицію.

Ф. С. Хансен зазначає, що основний принцип російської дезінформаційної стратегії полягає в тому, щоб наштовхнути на думку, що всі новини сконструйовані й тому дискусійні, що в постмодерністській традиції «об’єктивної інформації» не існує, а є лише різні конкурентні інтерпретації і спроби показати їх у різних аспектах. Наприклад, у балтійських республіках серед людей, які відчувають радянську ностальгію, культивується міф про відродження фашизму, тоді як образ «загниваючого Заходу» проєктується на консервативні верстви суспільства. Фінляндія також ставала частим об’єктом російських фальсифікацій та руйнівних наративів, зокрема на тлі побоювань вступу цієї держави-сусідки рф до НАТО. Як можна пересвідчитися, попри відповідну підривну діяльність росії, Фінляндія разом зі Швецією в червні 2022 р. подали заявки на вступ до Альянсу й мають стати його повноправними членами найближчим часом.

Детальніше про це в дослідженні: Нейтралітету не бути: як вступ Фінляндії і Швеції в НАТО змінить європейську безпеку

Україна є одним з основних об’єктів підривної діяльності рф. Авторство ідеології операцій щодо України з початку 2000-х років здебільшого приписується соратнику путіна владіславу суркову. У намаганнях відновити свій вплив в Україні рф, продовжуючи гібридну війну, системно застосовує політичні, економічні, інформаційно-психологічні й воєнні засоби: до вторгнення 24 лютого 2022 р. проводилися масштабні військові навчання поблизу державного кордону України, зростала мілітаризація територій тимчасово окупованої АРК, стала очевидною загроза з боку рф вільному судноплавству в Чорному та Азовському морях.

Спецслужби іноземних держав, насамперед росії, продовжують розвідувально-підривну діяльність проти України, використовують організовані злочинні угруповання й корумпованих посадових осіб, а деструктивна пропаганда як ззовні, так і всередині України, провокує конфлікти. На тлі відкритої збройної агресії москви продовжується війна на інформаційному фронті, де рф намагається дискредитувати дії української влади, утім, з огляду на сумнівні успіхи задекларованої «спецоперації», засудження дій кремля більшістю держав-членів ООН, впровадження санкцій та падіння показників російської економіки, це вдається їй дедалі гірше.

Боротьба з дезінформацією: історії успіху

Варто розглянути деякі приклади успішного протистояння провідних держав світу дезінформаційним загрозам, багато з яких можуть бути актуальними для України. У протистоянні дезінформаційним впливам Швеція активно використовує потенціал громадянського суспільства. Структура шведського уряду базується на сильних інституціях, невеликих міністерствах і муніципалітетах, що дає можливість протистояти іноземному впливу та дезінформації без державної підтримки. Серед подальших «рецептів успіху» Швеції є освічене та зацікавлене населення й високий рівень медіаграмотності. Жителі цієї скандинавської країни є одними з найбільш підготовлених у світі в цьому контексті: у державі традиційно приділяється значна увага розвитку критичного мислення, медіа- та комунікаційних навичок, а з недавніх пір також цифровій освіті. При цьому дотичні предмети викладаються не тільки в університетах, але й у школах. Так, із 2018 р. навіть у всіх початкових школах було впроваджено вивчення основ комп’ютерного програмування і принципів розрізнення надійних та недостовірних джерел.

Люди працюють за комп’ютерами під час 10-го Міжнародного форуму з кібербезпеки в Ліллі, Франція, 23 січня 2018 р. AFP

Франція також демонструє важливість залучення «третього сектору» до боротьби з дезінформацією. Тривожним дзвінком для Парижа стала так звана операція «Macron Leaks» – скоординована спроба дискредитувати кандидатуру Емманюеля Макрона під час президентських виборів у Франції 2017 р., що передбачала дезінформаційну кампанію за два дні до фіналу голосування. Вона стала провальною з низки причин: деякі з них були контекстуальними (політичне та медіасередовище Франції), інші пов’язані з недоліками атаки (зловмисники припустилися помилок), але успіху також було досягнуто завдяки відповідним заходам державних і неурядових суб’єктів. Наприклад, у січні 2017 р. міністр оборони Франції, усвідомлюючи, що президентська кампанія була під ударом, заявив, що Франція залишає за собою право помститися будь-якими способами, які вважатиме за необхідне: від кіберарсеналу до звичайних збройних засобів. Загалом, реакція Франції на операцію «Macron Leaks» 2017 р. надихнула інші уряди в боротьбі з втручанням у вибори.

Одним зі світових лідерів у боротьбі з дезінформацією є Велика Британія. Серед причин можна назвати те, що дуже часто ця держава ставала об’єктом дезінформаційних атак і накопичила відповідний досвід. Сильними сторонами інформаційної оборони Великої Британії є кількість експертів, команд та департаментів, які беруть участь у колективних зусиллях протидії дезінформації, зокрема, Комунікаційна група національної безпеки (NSCT) під спільним керівництвом Кабінету Міністрів та прем’єр-міністра, Підрозділ швидкого реагування (RRU), що є частиною Служби урядових комунікацій (GCS). Наприклад, коли після ударів у Сирії 2018 р. дезінформація поширювалася онлайн і домінувала в результатах пошуку Google – на перших 15 сторінках не було даних із урядового джерела – RRU швидко відреагував і покращив рейтинг урядової інформації з позицій нижче 200 до 1-ї впродовж лічених годин. Окрім того, з огляду на історичні обставини, Велика Британія добре обізнана з методами дій рф – можна згадати такі прецеденти на британській території, як вбивство Олександра Литвиненка, смерть Олександра Перепеличного, а також спробу вбивства представників родини Скрипалів.

Читайте також: Антанта 21 століття: чому Британія допомагає Україні?

Канада також розвиває свою цифрову стійкість, спираючись, передовсім, на моделі Великої Британії та Австралії. Кампанія Brexit 2016 р., президентські вибори в США, втручання у вибори 2017 р. у Франції посилили увагу Канади до передвиборчої підготовки. Зокрема, було проведено національну інформаційну кампанію щодо інформування населення про кібербезпеку (Get Cyber ​​Safe) й навчання журналістів щодо протидії дезінформації, при цьому, як і у Швеції, навчання проводилося не чиновниками, а через академічного посередника – університет Макгілл. Отже, досвід держав трансатлантичного регіону може бути вельми корисним для України в умовах війни з рф, що триває.

Кібербезпека й медіаграмотність: кейси й рекомендації

Для гарантування кібербезпеки та підвищення медіаграмотності населення важливо виробити відповідний стратегічний і тактичний підходи. Відповідь на цифрові та інформаційні загрози має бути скоординованою і злагодженою. Серед основних елементів протистояння на національному рівні виокремлюються такі:

•                 реакція на гібридні загрози також має бути гібридною, при цьому важливою є військово-цивільна взаємодія;

•                 дослідження й оцінка потреб та вразливостей;

•                 наявність всеосяжної концепції безпеки й ефективної координації різних інституцій на рівні уряду, а також механізму антикризового управління;

•                 основні зацікавлені сторони в суспільстві повинні мати спільне розуміння ситуації та спільну оцінку загроз і ризиків;

•                 важливість розвідки, створення системи реагування на гібридні загрози та операції впливу;

•                 розвиток патріотичної свідомості та підвищення рівня освіченості населення;

•                 інтеграція національних меншин та розвиток регіональної політики;

•                 швидке реагування й підвищення стійкості – важливо не тільки визначити засоби впливу ворога, але і знати слабкі сторони суспільства та підвищити стійкість до впливу.

Ключ до ефективного захисту цифрового простору – вдала взаємодія суспільства та держави. Gorodenkoff/Productions OU 

Наприклад, у Литві після подій 2014 р. в Україні було прийнято Стратегію національної безпеки 2016–2020 й відповідно у сфері військової оборони було збільшено бюджет до понад 2% ВВП, згідно з вимогами НАТО; у грудні 2014 р. Сейм ухвалив новий закон про кібербезпеку, а 2015 р. був створений Національний центр кібербезпеки. Щоб гарантувати незалежність енергопостачання та зменшити маніпуляційні можливості рф, у Клайпеді було побудовано термінал скрапленого газу, а спільні електромережі зі Швецією та Польщею дали Литві можливість не купувати електроенергію в росії чи Білорусі.

Україна відповідно продовжує розвивати свою стійкість до дезінформаційних загроз. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки при Міністерстві культури та інформаційної політики провів 1-й Міжнародний форум стратегічних комунікацій Kyiv Stratcom Forum наприкінці 2021 р. До слова, у ЄС діють аналогічні центри протидії дезінформації: Оперативна робоча група зі стратегічних комунікац (East StratCom Task Force) та Європейський центр передового досвіду для протидії гібридним загрозам (European Centre of Excellence for Countering Hybrid Threats). Великою мірою створення цих центрів стало реакцією на підривну діяльність рф.

Дізнавайтеся більше: From Russia with love: короткий посібник із захоплення інформаційного простору

У Польщі, Чехії та Словаччині, які довгий час виступають об’єктами російських провокацій, теж існують національні структури для протидії дезінформації та гібридним загрозам. Українські медіаексперти в межах згаданого Kyiv Stratcom Forum наголосили на таких ключових кроках для захисту українського інформаційного простору: блокувати ворожу пропаганду, створювати якісний український контент і підвищувати якість освіти. При цьому на ресурсі Media Sapiens медіаексперти підкреслюють, що дезінформація – це війна інтерпретацій: хто перший інтерпретацію дав, той виграв, отже, потрібно блокувати інтерпретації супротивника та поширювати свої, а зі стратегічної точки зору потрібно формувати інформаційну політику на п’ять-десять років уперед.

Щоб продовжувати ефективно відповідати на кіберзагрози, Україна активно розвиває свою ІТ-галузь. Наприкінці 2021 р. у Міністерстві цифрової трансформації заявили про готовність впроваджувати онлайн голосування в Україні. А серед досягнень 2021 р. Міністерство зазначило застосунок і портал «Дія» (понад 12 мільйонів користувачів), застосунок єПідтримка (5,8 млн відкритих карток «єПідтримка» в банках), створення спеціального правового режиму «Дія.City» для IT та креативної індустрії. Окрім того, 2021 р. Україна вдруге взяла участь у щорічному дослідженні European Open Data Maturity Report, увійшла до топ-10 країн (6 місце) та переліку «trend-setters» – країн, які задають світові тренди розвитку сфери відкритих даних.

Важливим елементом протидії дезінформації є розвиток критичного мислення і відповідна протидія фейкам. Критичним мисленням вважається самостійне мислення, яке передбачає раціональні, чіткі та логічні думки. Серед важливих організацій та ініціатив із розвитку критичного мислення та протидії дезінформації варто виділити StopFake, Detector Media, Media Sapiens, По той бік новин, проєкт Vox Check з базою даних Антологія брехні, Coronafakes, медіагрупу «Накипіло». StopFake, зокрема, спільно з Міністерством закордонних справ України проводили конкурс до Всесвітнього тижня медіаграмотності 2021 р., а пізніше презентували результати проєкту в ООН. Для протидії агресії росії проти України активно діють інтернет-війська України, захищаючи державу в соціальних мережах. Kremlin Watch є стратегічною програмою аналітичного центру European Values, яка має на меті протистояти інструментам російського впливу, спрямованим проти ліберально-демократичної системи.

Реалізація проєкту «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність» на Хмельниччині. Хмельницька обласна рада

Варто також виокремити проєкт «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність», що виконується Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX). Він реалізується за підтримки Посольства США та Посольства Великої Британії в Україні в партнерстві з Міністерством освіти і науки України та Академією української преси. У результаті діяльності ініціативи на 2021 р. понад 1100 вчителів із 400 шкіл було забезпечено ресурсами для курсів із медіаграмотності, проведених для 7500 учнів. Проєкт допомагає розвинути навички критичного сприйняття інформації та інтегрувати цей компонент у навчальний процес середньої освіти. Ініціатива працює з усіма 25 Інститутами післядипломної педагогічної освіти України. При цьому Валерій Іванов, президент Академії української преси, зазначає, що на пострадянському просторі Україна посідає перше місце за рівнем медіаграмотності.

Отже, питання гарантування кібербезпеки, медіаграмотності та боротьби з неправдивими даними є надзвичайно актуальними у світі на нинішньому етапі. При цьому відповідь на гібридні загрози, кібератаки та дезінформаційну діяльність також має бути комплексною. Україна вдало веде війну на інформаційному фронті, уже накопичила чималий відповідний досвід, що може бути корисним для інших держав, які зазнають гібридних атак.

Висновки

Кіберзагрози та виклики поширення дезінформації в глобальних масштабах є надзвичайно серйозними. У 2022 р. у світі посилилося протистояння між демократією та авторитаризмом. Інтенсифікується підривна діяльність на інформаційному фронті, і до певної міри стирається межа між війною та миром. Попри оптимізм експертів кінця ХХ ст. щодо гуманізації політики після падіння «залізної завіси» і стрімкого поширення інформаційно-комунікаційних технологій, у світі досі присутні масштабні зловживання пропагандою, просування неправдивих наративів та маніпулювання громадською думкою.

Дезінформаційні кампанії часто є елементом гібридної війни, яка також може включати підривну діяльність у медіапросторі, провокації, здійснення терактів, використання економічних та соціальних засобів тиску на владу й населення. При цьому одне з ключових завдань гібридної війни полягає у визначенні вразливостей противника й деструктивному впливі на його процес прийняття рішень, не перетинаючи межу формального конфлікту. Зокрема, рф широко застосовує гібридні операції для дестабілізації ситуації в державах, проти яких спрямовує агресію. Для України ці питання стають особливо актуальними в умовах інформаційного виміру війни, яку вже тривалий час веде проти українців рф.

Раніше ми писали про таке: Український кіберпростір: безпекові загрози, виклики та перспективи розвитку

Кіберзагрози є важливим елементом гібридних небезпек. Україна визначила ключові напрями для гарантування кібербезпеки у відновідному законі 2017 р., Стратегії інформаційної безпеки до 2025 року і Плані реалізації концепції розвитку штучного інтелекту та продовжує активно вдосконалювати свій потенціал кіберзахисту. Здійснюючи збройну агресію проти України, рф намагається дискредитувати дії української влади, утім на тлі затягування задекларованої «спецоперації», засудження дій москви більшістю держав-членів ООН та падіння показників російської економіки внаслідок впроваджених санкцій це стає чимдалі проблематичнішим.

Гібридні загрози і, зокрема, поширення дезінформації є істотним викликом для системи національної та міжнародної безпеки, а отже, відповідь на них має бути скоординованою і злагодженою. Потрібне спільне бачення ситуації з боку влади й суспільства, розробка відповідної законодавчої бази й ефективна військово-цивільна співпраця. Важливим елементом протидії дезінформації є розвиток навичок критичного мислення, підвищення рівня медіаграмотності та протидія фейкам, а також інтеграція відповідних компонентів до шкільних і університетських навчальних програм. Серед держав, які успішно борються з дезінформацією, можна виокремити Швецію, Францію, Канаду та Велику Британію, чиї напрацювання активно використовуються іншими країнами.

Україна вдало тримає оборону на інформаційному фронті. Наприклад, країна ввійшла до рейтингу топ-25 держав світу за рівнем кібербезпеки згідно з Національним індексом кібербезпеки (NCSI). Україна вже набула чималий досвід у галузі кіберзахисту й підвищення медіаграмотності населення та може ділитися цими експертними знаннями з іншими державами, зокрема, тим, що нині борються проти проявів авторитаризму.

Авторка – Анна Тараненко, кандидатка політичних наук, старша викладачка кафедри міжнародних відносин Національного університету «Києво-Могилянська академія», для Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді підтримайте вихід нових матеріалів, ставши патроном ADASTRA. Цим ви робите свій внесок у розвиток вітчизняної аналітики!