Національна свідомість та політика пам’яті у Колумбії

У той час коли в Україні зростає інтерес до культури, політики та історії держав глобального Півдня, ми продовжуємо говорити про національну свідомість і політику пам’яті країн Латинської Америки.

У цьому матеріалі про державу, знану на весь світ своєю кавою, піснями та своїм внутрішнім конфліктом, яка, однак, залишається маловідомою для України. З іншого боку – що колумбійці знають про Україну і як нам будувати комунікацію з цією країною? Якими є ключові історичні події в історії Колумбії і на чому базується національна свідомість її народу? Як колумбійці переживають період збройного конфлікту та вибудовують власну політику пам’яті?

Відповіді на ці питання шукатимемо, аналізуючи історію, політику й освітні матеріали Колумбії.

Шкільна програма: бачення України

Щоби зрозуміти що колумбійці знають про наш регіон, уже традиційно ми звертаємось до шкільних підручників з історії для середньої школи, а саме до серії Secundaria Activa (Активна середня школа). Ця серія була підготована Міністерством освіти Колумбії та має матеріали для соціальних наук, зокрема історії.

Отже, програма саме цього освітнього матеріалу авторства Дори Ладіно Поведа й Ани Ібарра Єпес розпочинається з теми імперіалізму. Розділ «Російська революція та Мексиканська революція» видається особливо цікавим, оскільки не часто ці дві досить різні події розглядають одночасно.

Попередній матеріал із циклу: Національна свідомість та політика памʼяті в Мексиці

Розгляд більшовицького перевороту, який в іспаномовних джерелах часто називають «російська революція», є досить розгорнутим: вступ згадує скасування кріпацтва, земельний розподіл, створення партій, революцію 1905 року та «криваву неділю». І, що найголовніше, бачимо згадку українців у контексті «народів, які були під владою Російської імперії». Це досить позитивно, адже здебільшого російська імперія, а згодом і Радянський Союз, розглядаються як гомогенна структура, що, звісно ж, було не так.

Фрагмент освітнього матеріалу з соціальних наук для 9 класу с. 34: «…протестували не тільки працівники, а й багато народів, що були під владою Російської імперії: поляки, литовці, грузини, євреї, українці…».

У цьому ж матеріалі у фрагменті про Чорне море доцільно зазначається, що воно «також було мостом для різних ідеологічних виражень націоналізму та експансіонізму, як, наприклад, російського – царського, радянського й пострадянського». Можна сказати, що людина, яка писала цей розділ, розуміється на геополітиці та історії регіону.

Фрагмент освітнього матеріалу з соціальних наук для 9 класу с. 35.

Звісно, у розповіді про революцію 1917 року не обійшлося без таблиці-пояснення «марксистського соціалізму», але сам контент присвячений революції та подіям, що їй передували, досить збалансований і позбавлений радянських кліше. Колективізація описується нейтрально: «незважаючи на шкоду, яка була завдана багатьом селянам, колективізація виявилася дуже важливою для радянського суспільства», а трагедії примусовості цього процесу й Голодомору не розкриті.

У розділі про Першу світову війну Україна або державотворчі процеси, які відбувалися в той період, не згадуються. Росія зазначається єдиним підписантом Брест-Литовського договору, існування УНР, а згодом й Української держави, ігнорується. До того ж редактори переплутали мапи, що ілюструють Європу під час Першої світової війни й після та їхні підписи. Зокрема, на «карті Європи під час Великої війни (Першої світової – прим. автора)» бачимо СРСР, який офіційно був створений лише в 1921 році та Югославію, яка так стала називатися аж у 1929 році.

Розділ про Другу світову війну досить короткий порівняно з попереднім, про Радянський Союз знову говорять без згадки про окремі республіки або народи. Тема Перебудови та розпаду СРСР добре розкрита, написано й про Україну. Але список країн де був проведений так званий «березневий референдум» не точний, адже в республіках Естонії, Литві, Латвії, Грузії і деяких інших його проведено не було. Ба більше, поряд є зображення «Розташування Росії на планеті», яке чомусь включає території України, Фінляндії, країн Балтії, території інших держав та Аляску! Тож величезна проблема цього освітнього матеріалу – це ілюстрації. Одні карти досить точні, інші, м’яко кажучи, дуже далекі від правди.

Фрагмент освітнього матеріалу з соціальних наук для 9 класу с. 228, зображення з підписом «Розташування Росії на планеті».

Й останній елемент шок-контенту – це таблиця, яка мала на меті розглянути народи Радянського Союзу, але щось пішло не так.

Фрагмент освітнього матеріалу з соціальних наук для 9 класу, таблиця на с. 232. У колонці слов’яни читаємо «росіяни: які розділяються на великих росіян, маленьких росіян та білих росіян».

Інформація не тільки не точна – вона геть неправильна. Зрозуміло, що терміни «великі, малі та білі росіяни» було взято з колоніальних наративів десь так XVII-XVIII століття (Малоросія, малороси), але ж мова йде про розпад СРСР і національності, тому наведена таблиця спотворює інформацію про народи. Ба більше, воно створює помилкове уявлення про те, що слов’яни – це росіяни, тільки «різні». І звідси ж ростуть ідеї про «один народ», які росія досить активно поширює у своїй пропаганді Латинською Америкою.

Підсумовуючи, можна сказати, що на початку текст досить непоганий, Україна згадується в контексті ключових подій, хоч і не всіх. Та ілюстрації, мапи, таблиці, особливо в темі про розпад СРСР є геть неправильними і спотворюють розуміння історії. З огляду на те, що цей матеріал був укладений Міністерством освіти Колумбії, його якість бажає кращого. Аналіз освітніх матеріалів у контексті нашої теми про політику пам’яті має всюди один висновок: потрібно поширювати знання про наш регіон та нашу країну в Латинській Америці.

Історія Колумбії: національна ідентичність

Щоби зрозуміти засади національної ідентичності Колумбії, поговоримо про історію держави. Перед приходом колонізаторів територію країни населяли таірони, чибча (відомі також як муїски), чоко та інші групи корінних народів. На цих площах не було великої імперії, як в інків, чи міст-держав, як у мая, але ці народи також залишили цінні згадки про себе, а їхні нащадки є частиною сьогоднішнього колумбійського суспільства.

Корінні народи, що жили в Центральній Америці та Північних Андах близько 1492 року. Encyclopedia Britannica, Inc.

Приблизно в 1500 році Алонсо де Охеда став одним із перших конкістадорів, які побували на території Колумбії. А в 1525 році Родріго де Бастідас заснував перше місто Санта Марта на північному узбережжі країни. Теперішня територія Колумбії була частиною Віцекоролівства Перу, яке було засноване в 1542 році, а в 1549 році в Санта-Фе-де-Богота було створено аудієнцію, адміністративний та юридичний орган.

Соціальні й економічні характеристики цієї території були такими ж, як і в інших частинах Віцекоролівства Перу, з певними регіональними відмінностями. Так само була запроваджена система примусової праці енком’єнда, а згодом – міта. У соціальному плані вихідці з Іспанії відігравали провідну роль та мали доступ до політичних посад, креоли (нащадки іспанців, народжені в Латинській Америці) мали дещо обмежені права, але набагато більші, ніж у корінного населення. Система каст закріплювала цю соціальну нерівність.

Про Віцекоролівство Перу, систему каст і енком’єнду читайте тут: Національна свідомість та політика пам’яті в Перу

Через стрімке зменшення кількості населення на цих територіях, спричинене завоюванням та хворобами, вже в XV столітті іспанці почали завозити на територію Колумбії рабів з Африки. Найбільшим центром цієї діяльності був порт Картахена-де-Індіас. Під час колоніального періоду жертвами рабства стало як і корінне населення, так і населення з Африки. Ця система була скасована аж у 1851 році вже в незалежній Республіці Нова Гранада.

У 1717 році було створено Віцекоролівство Нова Гранада, яке включало сьогоднішню територію Колумбії, Венесуели, Еквадору та Панами. У 1781 році розгорілося повстання комунерос – рух селян, корінного населення та местисів, метою якого було повалення колоніальної влади. Хоч рух і провалився, він вважається важливим елементом у довгій боротьбі за незалежність Колумбії.

Наполеонівські війни, а особливо завоювання Францією Іспанії у 1808 році, створили можливість для проголошення незалежності в 1810 році. Але боротьба за самостійність продовжувалася до 1819 року, коли сталися дві важливі події: Конгрес в Ангостурі та битва при Бояці, які остаточно закріпили перемогу. Саме цей конгрес заклав основи для формування незалежної Великої Колумбії, яка існувала до 1830 року й охоплювала територію колишнього Віцекоролівства Нова Гранада. У 1830 році Еквадор та Венесуела відділилися від Великої Колумбії, тож держава повернулася до старої назви – Республіка Нова Гранада. І згодом, у 1886 році, країна отримала свою сучасну назву – Республіка Колумбія.

Сімон Болівар на Конгресі в Ангостурі, на якому затвердили створення Великої Колумбії. Картина Тіто Саласа, 1941.

Цей важливий період історії є основою національної свідомості колумбійців. Расове, етнічне та культурне різноманіття є наслідком саме колоніального періоду, і, не дивлячись на регіоналізм, колумбійці мають досить сильну національну ідентифікацію зі своєю країною. Географія регіону також створює регіональні відмінності, тож важко говорити про певну гомогенну націю. Дослідники вважають, що культура Колумбії є результатом діалогу трьох цивілізацій: корінних народів, іспанців та народів Африки. У такий спосіб, культура й національна ідентичність є «синтезом, вона местіса (змішана, від слова местісахе: культурне та расове змішання - прим. автора) й жива».

Національні символи та свята

Як і в будь-якій католицькій країні, жителі Колумбії відзначають Великдень, Великий четвер, Різдво й інші свята. Однак в державі так само є чимало історичних дат, які допоможуть краще зрозуміти суспільне життя.

Важливою датою є День незалежності, який святкується 20 липня. Цього дня 1810 року було проголошено незалежність Нової Гранади. Важливо зауважити, що це був лише початок подій, що пізніше призведуть до де-факто незалежності аж у 1821 році. Але саме 20 липня 1810 року «було першим днем коли ми подумали про себе як про можливу країну, стали бачити себе в політичному плані», – говорить історик Діана Урібе.

Згідно з легендою, проголошення незалежності сталося завдяки сварці з флористом на площі в Санта-Фе-де-Боготі. Ідея лідерів руху за незалежність полягала в тому, щоб попросити в іспанського флориста Хосе Гонсалеса Льйоренте позику для того, щоб декорувати банкетний стіл для високого чину креольського походження. Коли флорист відмовив, лідери роздмухали конфлікт, що начебто іспанець не поважає креолів. Саме ці події передували створенню Урядової хунти та підписанню Акта незaлежності в Санта-Фе, яка проголосила незалежність Нової Гранади.

Читайте статтю із циклу: Національна свідомість та політика памʼяті в Чилі

Але це був тільки початок буремних подій періоду боротьби за незалежність. Ще одна важлива дата, яку святкують колумбійці, вважається завершенням періоду боротьби й визнанням незалежності. Мова йде про Битву при Бояці, яка сталася 7 серпня 1819 року. Саме Сімон Болівар та Франціско де Паула Сантандер очолювали військо у Визвольній кампанії Нової Гранади Болівара. Битва закінчилася здачею реалістів, які підтримували іспанську корону.

Битва при Бояці 1819 року в кампанії за незалежність, картина Мартіна Товар і Товар, 1890 рік.

Святкування Битви при Бояці має на меті вшанування інтелектуалів, солдатів, та всіх, хто поклав своє життя за незалежність. Також у цей день країна відзначає День національної армії, який супроводжується вшануванням солдатів і парадами. До того ж саме тоді святкують День Прапора та інших національних символів. У цей день всі державні заклади підіймають прапор Колумбії. Ну й не можна не зауважити, що саме 7 серпня президенти Колумбії вступають на посаду через кожні 4 роки. Тож, це дійсно досить символічна дата для країни.

А 12 жовтня – день, коли Христофор Колумб уперше прибув до Багамських островів – святкується як День раси, або з 2021 року офіційно як День етнічного та культурного різноманіття колумбійської нації. Згідно з туристичним сайтом Колумбії, цей день є даниною «єдності й різноманіття». У країні День раси відзначають музикою, фестивалями, піснями та традиційною їжею, що є результатом синкретизму доіспанської, іспанської і африканської культур. Як стверджує Ангеліка Майоло, міністерка культури Колумбії, цей день не легітимізує колонізацію, а є «вшануванням сьогодення, фольклору, музики та гастрономії». Перейменування дня свідчить про процеси переосмислення історії та ідентичності й необхідності визнати Колумбію як «багатоетнічну й мультикультурну націю, а її різноманіття – найбільшим багатством».

Національні герої Колумбії – це, по-перше, герої незалежності. Одним із таких, а точніше попередником самостійності, став Антоніо Наріньйо. Він був активним ще до революційних подій, організовував зібрання та закликав до звільнення народів імперії, а після проголошення незалежності і створення Великої Колумбії Наріньйо став віцепрезидентом Республіки в 1821 році, хоча й лише на декілька місяців.

Вже вищезгаданий Сімон Болівар, «визволитель», який доклав зусиль до незалежності багатьох країн Південної Америки й Колумбії зокрема, так само вважається національним героєм у цій державі. Болівар та його союзники поклали край владі іспанської корони в Новій Гранаді в 1819 році, а також у Венесуелі й Панамі в 1821 році та Еквадорі в 1822 році. Саме Болівар став першим президентом Великої Колумбії.

Франсіско де Паула Сантандер так само боровся за незалежність Колумбії, був віцепрезидентом а згодом і президентом новоствореної Республіки Нова Гранада. Вважається, що Сантандер був хорошим політиком, відомим своїми демократичними принципами та дотриманням закону, за що його назвали «людина законів». Сантандер і Болівар мали певні розбіжності щодо того, як керувати Великою Колумбією, але обидва вважаються важливими символами для країни.

Осмислення збройного конфлікту та політика пам’яті

Останні 60 років були досить складними для Колумбії через насильство в країні. Саме стільки триває найдовший збройний конфлікт у Латинській Америці. Не дивлячись на підписаний мирний договір з однією групою повстанців, небезпека в країні все ще існує, а заохотити всі озброєні групи до підписання миру не так уже й просто.

Але, щоб не забігати наперед, почнемо з початку. Період 1940-х років відомий у Колумбії як «la violencia», тобто насильство. Він розпочався як боротьба між Ліберальною та Консервативною партіями Колумбії. Чвари вилилися в убивство одного з лідерів лібералів, Хорхе Елієсера Гайтана в місті Богота. Невдоволені колумбійці вийшли на вулиці, протестуючи проти хаосу в країні та вбивства Гайтана. Виступ став відомий як Боготасо.

Вам може сподобатися: Національна свідомість та політика памʼяті в Аргентині

«Ла віоленсія», період боротьби між консерваторами та лібералами, який тривав із 1946 до 1964 року, забрав життя багатьох людей. Соціальна напруга, політичні конфлікти, а також Кубинська революція 1959 року стали поштовхом до появи ліворадикальних підпільних груп – колумбійських герілья. ELN, Армія національного визволення, була найпершою організацією такого типу, заснована в 1964 році студентами з Куби. Ідеологією організації був марксизм-ленінізм, а мета – захистити колумбійців від соціальної, політичної та економічної несправедливості з боку держави. Двома роками пізніше була заснована інша, більш відома партизанська сила, FARC – Революційні збройні сили Колумбії, а на початку 1970-х була заснована група міських герільяс М-19 (Рух 19 квітня).

Мануель Маруланда (в центрі) був одним із лідерів ФАРК до своєї смерті у 2008 році. Reuters

Тоді як FARC в основному складалася з комуністів та груп селянської самооборони, ELN – переважно зі студентів, католицьких радикалів і лівих інтелектуалів. Задля боротьби з лівими групами в Колумбії почали з’являтися парамілітарні праві угруповання, що в основному складалися із землевласників, які організовувалися, аби захиститися від герільяс. FARC та ELN займалися викраденнями, незаконним обігом наркотиків, мають на своєму рахунку випадки гучних вбивств, як-от викрадення й застрелення колишньої міністерки культури у 2001 році і т. д. Обидві організації визнані терористичними в багатьох державах.

Боротьба між герільяс та армією призвела до загибелі 220 тис. чоловік, зникнення 25 тис. і переміщення 5,7 мільйонів осіб за останні півстоліття. Ця сторінка історії є досить важкою для Колумбії, але країна намагається знайти шляхи примирення. Із 2012 року FARC і тодішній уряд президента Хуана Мануеля Сантоса почали мирні перемовини. Зрештою, 24 листопада 2016 року уряд Колумбії та герільяс з FARC, а саме його лідер Родріго Лондоньо, відомий як Тимошенко, підписали Договір про мир. Це був історичний момент для країни, а президент Колумбії Хуан Мануель Сантос отримав Нобелівську премію миру за свої заслуги в процесі. FARC перетворилися на політичну партію та здобули місце в парламенті.

Договір заклав процес суспільного примирення, пошуку правди, вшанування жертв і захисту від повторення насильства в майбутньому. Довготривалий мир є основною метою підписаного документу. Однак це був лише початок, адже окрім FARC у країні існують ще вищезгадана ELN, EPL (Народна армія Спасіння), Клан Затоки, та інші організації. До того ж договір передбачає виконання певних пунктів для забезпечення миру й неповернення до збройного конфлікту. Серйозними труднощами стало забезпечення соціальної та економічної реінтеграції колишніх комбатантів у життя країни.

Більше про конфлікт у державі: Громадянська війна в Колумбії: чи існує мир після миру?

Чинний президент Густаво Петро був членом М-19 у часи своєї молодості. Оскільки з моменту прийняття мирного договору 2016 року багато статей було непросто втілити в життя, а насильство в країні все ще є проблемою, політика Петро спрямована на «тотальний мир». Уряд президента вже провів бесіди з однією з гілок FARC – Головною центральною державою, яка не підписала договір 2016 року. Так само ведуться бесіди з ELN, які вже оголосили про припинення вогню на 6 місяців, починаючи з 3 серпня 2023 року. Петро та лідер ЕЛН провели перемовини в Каракасі, Мехіко та Гавані, а четвертий етап перемовин заплановано на 14 серпня у Венесуелі.

Густаво Петро та Антоніо Гарсіа, командир ELN, потискають руки перед президентом Куби Мігелем Діас-Канелем під час проголошення припинення вогню в Гавані, 9 червня 2023 року. Colombian presidency/Reuters

Для забезпечення тривалого миру в Колумбії існує Національний центр історичної пам’яті, який має на меті досліджувати випадки насильства та вшанувати жертв збройного конфлікту. Центр має чимало ініціатив, як-от вивчення архівів із прав людини, локальні заходи, створення Музею національної пам’яті і т. д. Процес реконструкції національної пам’яті почався ще до підписання мирного договору, і є одним із важливих завдань держави. Як у багатьох інших країнах які пережили довготривалі внутрішні конфлікти, існує суспільний інтерес та ініціатива щодо пошуку правди і примирення.

Попри проведення заходів щодо забезпечення миру й реалізацію проєктів із політики пам’яті та примирення, ситуація залишається складною. Наприклад, після підписання договору 2016 року, його опоненти були незадоволені тим, що договір не передбачає ув’язнення колишніх комбатантів. Вони розглядали це як амністію тим, хто порушував права людини. А на референдумі щодо прийняття мирного договору 2016 року перемогу здобула позиція «проти», тобто велика частина населення Колумбії відхилило мирну ініціативу держави. Цей випадок є одним з прикладів складнощів, із якими стикається процес примирення в Колумбії.

Висновки

Насамперед аналіз освітніх матеріалів з історії знову ж таки демонструє необхідність поширювати знання про Україну в країнах Латинської Америки. Згадка України в шкільних текстах є досить позитивним явищем, але досить неточні мапи й опис слов’ян як росіян є недопустимим в шкільних текстах, адже спотворює історію та формує хибне уявлення про Східну Європу. Зближення та поглиблення співпраці України з Колумбією також передбачатиме донесення інформації щодо військової агресії росії проти України.

По-друге, колумбійці вважають себе нацією з культурним і расовим різноманіттям, не чіпляються за якийсь певний етап історії та не асоціюють себе лише з однією етнічною групою, а їхня національна ідентичність є плодом синкретизму багатьох культур. Період боротьби за незалежність і побудови власної держави став основою для національних символів та пам’ятних дат у країні. Особливо важливу роль у національній свідомості має день Битви при Бояці й постать Сімона Болівара.

Політика пам’яті в державі формується та змінюється. Країна все ще переживає етап примирення, усвідомлення й реінкорпорації колишніх комбатантів у суспільство. Колумбія стикається з чималими викликами на цьому шляху, але політична воля щодо досягнення миру та стабільності є хорошим показником.

Авторка – Анастасія Сахарова, експертка із Латинської Америки Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді підтримайте нашу роботу на Патреоні. Разом зможемо більше!