PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

Громадянська війна в Колумбії: чи існує мир після миру?

Громадянська війна в Колумбії: чи існує мир після миру?

Внутрішній конфлікт у Колумбії триває вже понад пів століття і за цей час він кинув виклик миру та безпеці в регіоні й забрав життя більш ніж 200 000 людей. У цьому протистоянні поєдналося все: політичний екстремізм, соціальний розкол і ненависть, бандитські та повстанські угруповання, трафік наркотиків і зброї.

2016 року між основними сторонами конфлікту – лівою повстанською групою та урядом – нарешті був підписаний мирний договір. Та чи вдалося йому зупинити війну в Колумбії і змінити життя в країні п’ять років потому – розбиратимемося в цьому матеріалі.

Від витоків війни до перших спроб врегулювання

Коріння конфлікту сягає ХІХ ст., коли розпочалася боротьба між Консервативною та Ліберальною партіями Колумбії. Перша з них представляла інтереси заможних верств населення і великих землевласників у той час, як друга радше об’єднувала вразливі групи суспільства: селян, корінні народи й афроколумбійців. Загострення непорозумінь між сторонами сталося 1948 року після вбивства кандидата в президенти від Ліберальної партії Хорхе Ельесера Гайтана, після чого опоненти та їхні прихильники взялися за зброю.

У 1960-х роках до конфлікту долучилися ліворадикальні Революційні збройні сили Колумбії (FARC-EP). Їхньою метою було забезпечення селянам права на самозахист від дій політичної верхівки, а головним методом боротьби стала партизанська війна. Окрім того, була заснована Армія національного визволення Колумбії (ELN) марксистського спрямування, великою мірою натхненна кубинською революцією, і Народно-визвольна армія (EPL), пов’язана з Комуністичною партією Колумбії. Ціллю обох була ідеологічна боротьба проти панівного «капіталістичного режиму».

Пізніше ускладнилися відносини партизанського руху та представників наркобізнесу. Повстанці використовували наркокартелі як джерело фінансування своєї діяльності, змушуючи останніх віддавати частину їхніх доходів. Серед методів, які використовували партизани, були насильство, викрадення людей із метою залякування та отримання викупу, шантаж. У 1980-1990-х роках на арені боротьби з’явилися праві воєнізовані групи для захисту регіональних еліт від повстанців, зокрема Об’єднані сили самозахисту Колумбії (AUC). На початку ХХІ ст. AUC були розформовані, утім певна частина їхніх членів утворила так звані кримінальні банди (BACRIM).

Дізнавайтеся більше: Стратегічна культура Бразилії: найпотужніша країна континенту в руках військових і дипломатів

За десятиліття війни влада кілька разів намагалася провести врегулювання: загалом із 1982 року були принаймні чотири спроби мирних перемовин, і всі вони зазнали невдачі з огляду на описані далі причини. Після мирної домовленості 1991 року було розформовано декілька партизанських груп, розроблено нову конституцію (так звану «Конституцію прав людини»), проте загального миру це не принесло. Між 1991 і 1992 роками було здійснено нову спробу, коли FARC, ELN і EPL у межах Координаційного комітету партизанського руху імені Симона Болівара намагалися провести перемовини з урядом у Каракасі та Тлакскалі, але знову ж таки безрезультатно.

Провал цих переговорів пов’язують із такими чинниками як розрізненість та суперництво різних фракцій партизанського руху, обмеження державних програм підтримки мирного процесу, продовження бойових дій попри спроби встановити режим припинення вогню. Нові Кагуанські мирні перемовини 2002 року також зазнали невдачі через відсутність довіри між сторонами, після чого посилилися збройні наступи праворадикальних воєнізованих груп. Утім, силовий варіант розв’язання конфлікту, який обстоювали президенти Андрес Пастрана Аранго (1998-2002) та Альваро Урібе (2002-2010) також не приніс результатів. Проте й потрібно сказати, що внаслідок збройних операцій цього періоду позиції партизанів значною мірою похитнулися: зменшився чисельний склад бойових загонів і було ліквідовано певних лідерів руху.

Альваро Урібе, зліва, займав жорсткішу позицію, ніж Хуан Мануель Сантос, але зазначав, що також прагне миру. Е. Еррера/Пресслужба президента Колумбії 

Та попри відсутність миру, варто зазначити, що на стику тисячоліть воєнні дії дещо послабилися, що також було пов’язано з розформуванням у 90-х деяких лівих повстанських організацій, які перетворилися на політичні партії. Наприклад, M-19 стала «Демократичним альянсом М-19». Представники Озброєного руху імені Кінтина Ламе склали зброю в обмін на інвестування в громади корінного населення та на участь в Установчій асамблеї з метою підготовки нової конституції. Більшість представників Народно-визвольної армії (EPL) роззброїлися в 1991 році, сформувавши партію «Надія, мир і свобода», але частина бойовиків продовжила боротьбу.

Нова спроба досягти миру була ініційована за підтримки громадських організацій, зокрема «Colombians for Peacе». 2012 року були розпочаті Гаванські мирні перемовини. Ліві повстанці FARC, які до того моменту залишилися найчисельнішою і найбільш боєздатною групою спротиву, відмовилися від практики захоплення заручників і викрадень людей із метою отримання викупу. Проте найбільший прорив в багатолітніх спробах зупинити конфлікт був досягнутий за президентства Хуана Мануеля Сантоса (2010-2018). Його уряд кілька років вів таємні перемовини з повстанцями із залученням представників Куби та Венесуели, результатом чого став довгоочікуваний мирний договір 2016 року між, власне, владою країни та FARC. Необхідність проводити перемовини секретно була пов’язана з тим, що значні групи населення Колумбії були категорично проти домовленостей із повстанцями й не вірили в справжність їхніх намірів скласти зброю.

Вплив війни на розвиток країни

Довготривалий конфлікт мав надзвичайно негативні наслідки для економічного, політичного й соціального розвитку держави.  2015 року Колумбія опинилася на 7 місці зі 163 країн за рівнем деструктивного впливу збройних конфліктів і насильства на економіку (у відсотках до ВВП). До прикладу, лише 2015 року держава виділила 139,481 мільйонів доларів США (за паритетом купівельної спроможності) на витрати, пов’язані з усуненням наслідків бойових дій і підтримку постраждалих, що склало 30.1% її ВВП.

В економічній галузі війна негативно вплинула на розвиток сільського господарства держави, адже землі використовувалися не для аграрних потреб населення, а для вирощування нелегальних культур і ведення бойових дій. На 2014 рік Колумбія використовувала приблизно 24,1% своїх земель за сільськогосподарським призначенням у той час, як понад 145 тисяч гектарів були відведені на посів коки, маку та канабісу. Внутрішньо переміщені особи (до 6% від загального населення держави) були змушені рухатися до великих міст, де рівень безробіття залишався на високому рівні.

Читайте також: Нелегальний обіг зброї у світі: тенденції та шляхи подолання

Конфлікт також негативно вплинув на соціальну сферу. Згідно з дослідженням Родрігеса й Санчеса 2010 і 2012 років, він сприяв погіршенню рівня та якості освіти: показник кількості учнів, які залишили школу, став значно вищим, а отже, вони навчалися менше на 0,6-1,2 роки. Також негативного впливу зазнала сфера безпеки. Згідно з дослідженням Мехія та Рестрепо 2013 року, збільшення обсягу ринку наркотичних речовин між 1994 і 2008 роками до 200% співвідноситься з приблизно 25% вбивств у Колумбії.

Щодо військово-політичної сфери, з 2011 до 2016 року держава витратила понад $131 мільярдів державного бюджету на галузь оборони й безпеки: до 8% державного бюджету і 3,5% ВВП кожен рік. Ця цифра тотожна показникам такої економічно розвиненої держави як США (3,5% ВВП) і значно перевищує показники таких сусідніх держав як Еквадор (2,7%), Чилі (2%), Перу (1,4%), Бразилія (1,3%) і Мексика (0,7%).

Договір 2016 року: шлях до підписання та основні домовленості

Історична мирна угода між урядом Колумбії та FARC-EP стала великою перемогою для колумбійського народу. Посередниками в перемовинах були Куба й Норвегія, а також Венесуела та Чилі. Утім, договір, підписаний у серпні 2016 року, не отримав схвалення народного референдуму, оскільки багато людей вважали, що покарання повстанців за скоєні злочини має бути жорсткішим. Кажучи докладніше, угоду підтримало населення сільських і віддалених від центру регіонів, що безпосередньо постраждали від бойових дій; натомість її не підтримало міське населення з центральних регіонів держави.

Президент Хуан Мануель Сантос (зліва) тисне руку командиру FARC Родріґо Лондоньйо-Ечеверрі після підписання історичної мирної угоди 26 вересня 2016 року. Десмонд Бойлан/AP

Ставлення політичних сил також розділилося. Так, категорично проти угоди висловилася партія Демократичного центру, створена й очолювана колишнім президентом Альваро Урібе 2013 року на тлі перемовин уряду з FARC, а також Консервативна партія та один із її лідерів, колишній президент Андрес Пастрана, якому свого часу не вдалося досягти домовленостей із повстанцями. У переглянутому варіанті угоди, зокрема, іноземним суддям (планувалося створити трибунал для покарання воєнних злочинців) заборонялося брати участь у процесах щодо злочинів урядових сил або FARC, а повстанці зобов’язувалися передати кошти, у тому числі накопичені за допомогою наркотрафіку, для виплати компенсації жертвам. Оновлений мирний договір було підписано в листопаді 2016 року й ратифіковано колумбійським парламентом.

«Заключна угода щодо завершення конфлікту та розбудови тривалого і стабільного миру» зосереджувалася на шести ключових пунктах: земля та сільськогосподарський розвиток, політична участь, завершення конфлікту, незаконний обіг наркотиків, питання жертв і перехідного правосуддя, впровадження і верифікація угоди.

Вас може зацікавити: Особливості зовнішньої політики Аргентини у ХХІ сторіччі

Перший її розділ присвячений питанню загальної сільськогосподарської реформи, що мала на меті подолати наявну прірву між рівнем життя в міських та сільських місцевостях, сприяти подоланню бідності, гарантуванню рівності та повного спектру громадянських прав для всіх колумбійців. Другий розділ стосується політичної участі та демократичних можливостей для розбудови миру через підтримання плюралізму й уваги до різноманітних інтересів суспільства, складання зброї та заборони насильства як методу політичної боротьби, включно з гарантіями для тих, хто займається політикою.

Наступний, чи не найважливіший, розділ передбачав припинення вогню і складання зброї з боку урядових сил і повстанців, повернення представників FARC до цивільного життя згідно з їхніми інтересами в соціальній, економічній і політичній сферах. Окрім того, йшлося про боротьбу з кримінальними організаціями, які є відповідальними за вбивства людей, включно зі структурами, що вважаються наступницями воєнізованих правих груп. Далі договір торкався боротьби з проблемою наркотиків, зокрема вирощування нелегальних культур, вироблення, продажу наркотиків, а також організованої злочинності, пов’язаної з наркотрафіком.

Колишні партизани FARC, обрані до Конгресу Колумбії, святкують свою перемогу, 20 липня 2018 року. Фернандо Вергара/AP 

П’ятий розділ стосується питання захисту жертв через створення «Загальної системи для пошуку правди, справедливості, репарації та запобігання поновленню порушень». Це передбачає боротьбу проти безкарності, розслідування серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, пошук людей, що зникли безвісти, і виплати репарацій особам, групам осіб і окремим територіям. 1,83 мільярди доларів США були призначені для репарацій жертвам конфлікту. Шостий присвячений механізмам впровадження та верифікації, зокрема, створенню Комісії моніторингу, підтримки та верифікації впровадження Заключної угоди, що складається з представників уряду та FARC. Окрім того, міжнародна спільнота, зокрема держави-гаранти мирного процесу, можуть допомагати забезпечувати виконання договору. Технічну сторону підписання угоди підтримує Kroc Institute, США.

Політична ситуація після 2016 року

Через п’ять років після підписання угоди ситуація в країні залишається непростою. Згідно з Глобальним індексом миру 2021, Колумбія перебуває на 144 позиції зі 163 країн, а глобальний індекс тероризму ставить її на 19 місце. Згідно зі звітом Економічна вартість миру 2021, Колумбія перебуває серед 10 держав із найвищим показником негативного впливу рівня вбивств на економіку, забираючи 4% ВВП щороку.

Щодо стану виконання мирної угоди, згідно з дослідженнями Kroc Institute, на лютий 2019 року тільки приблизно четверта частина заходів (23%), яких вимагали умови мирної угоди, були повністю реалізовані. А відповідно до даних Інституту безпекових студій ЄС загалом тільки 6 % цілей та завдань угоди були виконані між 2018 та 2019 роками. Зокрема щодо пункту про сільськогосподарську реформу, уряд мав створити кадастр, програми розвитку з територіальним підходом, а також зареєструвати 1 мільйон гектарів землі для подальшого перерозподілу. Утім, прогрес відбувся лише в трьох напрямках з 16 планів дій щодо регіональної трансформації.

Кажучи про політичну участь, великим викликом залишається те, що парламент Колумбії не прийняв закони про інституційну та демократичну реформу 2020 року; не врегульованим також залишилося питання соціальних протестів. Крім того, варто зазначити, що координація між центральною та  місцевою владою залишається на низькому рівні.

Певного зрушення було досягнуто в питанні припинення вогню і складання зброї зусиллями уряду, партизанів та міжнародної спільноти. Зокрема було створено й підтримано так звані простори для навчання та реінтеграції, де колишнім повстанцям допомагали адаптуватися до цивільного життя. Попри це насильство проти колишніх бойовиків продовжується, зокрема, у 2020 році цей показник був найвищим із 2016 року. За даними Human Rights Watch, більш як 75 000 осіб були внутрішньо переміщені у 2019 році, через три роки після досягнення мирних домовленостей.

Читайте також: Міграційні кризи в Латинській Америці: причини, тенденції, наслідки

Інший пункт угоди про захист жертв воєнних дій також реалізовується повільно. Цих людей намагаються долучити до мирного процесу, приділяючи увагу гендерним та етнополітичним питанням; утім рівень співпраці між центральною та місцевою владою і стан виконання Закону про жертв і далі залишаються викликом. Згідно з цим законом, мільйони гектарів землі, що належала внутрішньо переміщеним особам, мали бути повернуті господарям, проте на серпень 2020 року суди винесли рішення щодо 11 300 із 125 000 поданих заяв, тобто приблизно 10% від загальної кількості позовів.

Положення мирного договору про впровадження та верифікацію реалізовувалося зі значною фінансовою підтримкою міжнародної громадськості та колумбійського приватного сектору (близько 73 мільйонів доларів США), хоч і були певні розбіжності в задекларованих владою цілях та реально впроваджених проєктах у межах Національного плану розвитку.

Тож можна підсумувати, що станом на 2021 рік вимоги мирної угоди виконуються повільно, що можна пояснити холодним ставленням до неї з боку нинішньої політичної еліти на чолі з Іваном Дуке Маркесом (президент з 2018 року). Він належить до тих колумбійських політиків, які віддавали перевагу радше силовим сценаріям боротьби з повстанцями.

Варто зазначити, що після розформування FARC у 2017 році почали з’являтися інші нелегальні воєнізовані групи, і продовжилася практика застосування насильства. Також активізувалися наркоторговці, зокрема в тих регіонах, де владі не вдалося встановити ефективний державний контроль. Хоча постраждалим від конфлікту частково відшкодували збитки, вжиті заходи виявилися недостатніми. Боротьба за відновлення справедливості та притягнення злочинців до відповідальності триває.

Неформальне поселення внутрішньо переміщених колумбійців на околицях Боготи. Хуанчо Торрес/Anadolu Agency

За даними Міжнародного комітету Червоного Хреста щонайменше п’ять збройних конфліктів перебувають в активній фазі в нинішньому колумбійському суспільстві. Сторонами протистояння є Республіка Колумбія, Армія національного звільнення Колумбії (ELN), Народно-визвольна армія (EPL), Гайтаністські сили самооборони Колумбії (AGC), які пов’язують із наркоторгівлею, а також структури колишніх FARC, які не долучилися до угод 2016 року й діють під керівництвом централізованого командування.

У серпні 2019 року один із колишніх учасників FARC і їхній представник на мирних перемовинах Лусіано Марін Аранго, відомий як Іван Маркес, заявив, що знову береться за зброю через неприйнятні програми реінтеграції та напади на колишніх повстанців. Він та інші командувачі FARC створили другу «Маркеталію», тобто анклав у центральній Колумбії, який перебуває під контролем комуністів.

Ліві Армія національного визволення Колумбії (ELN) та Народно-визвольна армія (EPL) взагалі не приєднувалися до мирної угоди через недовіру до влади. А воєнізовані Гайтаністські сили самооборони Колумбії (AGC) борються проти лівих угруповань (ELN та залишки FARC) й уряду задля можливості контролювати наркоторгівлю. У жовтні 2021 року колумбійській владі вдалося захопити лідера AGC Отоніеля (Дайро Антоніо Усуга Давида), що можна вважати проміжною перемогою в боротьбі з наркотрафіком.

Вас може зацікавити: Рай для наркоторговців: як Океанія страждає від «білого золота»

Міжнародна спільнота також реагує на повільні темпи імплементації мрної угоди та продовження насильства в Колумбії. Так, ООН закликає приділяти більше уваги мирним домовленостям, зокрема у вересні 2021 року Раді Безпеки було представлено квартальний звіт щодо верифікаційної місії ООН до Колумбії S/2021/824. Генеральний секретар Антоніу Гутерреш серед досягнень виділив впровадження режиму припинення вогню, увагу до гендерних питань, розбудову системи перехідного правосуддя і створення 16 спеціальних перехідних виборчих округів, що дасть змогу представникам традиційно маргіналізованих громад балотуватися до парламенту.

Але водночас серед ризиків було виокремлено продовження насильства проти колишніх повстанців та активістів, зокрема у 25 муніципалітетах, визначених у мирній угоді як пріоритетні (департаменти Антиокія, Болівар, Каука, Чоко, Кордова та Нариньйо). Водночас Карлос Руїс Массе, Спеціальний представник Генерального секретаря ООН у Колумбії та голова Верифікаційної місії ООН до Колумбії, зазначив, що пріоритетним залишається шлях перемовин та фокус на жертвах конфлікту.

Наприкінці листопада 2021 року відбудеться п’ята річниця укладання історичної мирної угоди між урядом Колумбії та FARC. Утім, попри чинні домовленості, реальна безпекова і військово-політична ситуація в Колумбії залишається напруженою.

Прогноз щодо подальшого розвитку подій

Найближчими роками на рівень і темпи виконання угоди будуть впливати такі чинники, як позиція нинішньої політичної еліти Колумбії (зокрема президента Івана Дуке Маркеса) та можлива зміна влади наступного року, інтереси лівих сил (зокрема залишків FARC, ELN, EPN), боротьба з нелегальними бізнес-структурами, які мають зв’язок з обігом наркотиків. Окрім того, потрібно врахувати роль традиційного союзника і стратегічного партнера Колумбії – США та, зокрема, адміністрації президента Джо Байдена. На регіональному рівні важливими є відносини із сусідніми Венесуелою та Еквадором, особливо соціально-політична ситуація у Венесуелі, яка традиційно симпатизує лівим силам у Колумбії.

Іван Дуке виступає з телевізійною промовою в липні 2020 року. Сезар Каррьйон/ Пресслужба президента Колумбії

Іван Дуке Маркес був обраний президентом у 2018 році. Він відомий тим, що належить до команди експрезидента Альваро Урібе, який рішуче виступав проти миру з повстанцями на початку 2000-х років. За даними Національного консультативного центру, політичний рейтинг Дуке 2021-ого року покращився порівняно з показником 2020-ого року, утім він не є високим. Як зазначає Bloomberg, рівень незадоволення політикою Івана Дуке перевищив 77%, що пов’язано зі станом виконання мирної угоди, боротьби з корупцією та пандемією COVID-19.

Наступні президентські вибори в Колумбії мають відбутися у травні 2022 року. Потенційними лідерами, згідно з даними Національного консультативного центру (CNC), є представники партій, що радше тяжіють до лівого спектру: колишній мер Боготи та колишній партизан лівої групи M-19 Густаво Петро, колишній мер Медельїна центрист Серхіо Фахардо та Хуан Мануель Галан із партії Нових лібералів. Залежно від обрання того чи іншого кандидата можуть змінитися відповідні настрої щодо мирної угоди.

Дізнавайтеся більше: Новий президент для Перу: чи вийде країна з політичної кризи?

Густаво Петро планує насамперед спрямувати зусилля на боротьбу з наркокартелями, що, відповідно, послабить і позиції FARC та ELN. Його мета полягає в тому, щоб забезпечити селянам реальний доступ до землі завдяки аграрній реформі. Серхіо Фахардо відомий своєю центристською позицією та відсутністю зв’язків з усталеними партіями Колумбії. Після підписання мирної угоди 2016 року він, зокрема, зазначав, що FARC мають стати частиною політичного спектра держави. Нині провідними ідеями його програми є відновлення віри колумбійців у демократію, захист населення й території, а також охорона біорізноманіття.

Інший популярний політик, Хуан Мануель Галан, є сином кандидата в президенти Луїса Карлоса Галана Сарм’єнто, убитого представниками наркобізнесу  в 1989 році. Галан зазначав, що досягнута мирна угода не має бути предметом суперечок у боротьбі політиків за владу. Утім, поки він має не найвищі шанси на перемогу. Дуже ймовірним є сценарій проведення другого туру президентських виборів, до якого пройдуть Густаво Петро та Серхіо Фахардо. Про рівень поляризації суспільства свідчить те, що, за даними CNC, 23% учасників опитування не підтримали б жодного кандидата, а ще 23% опитаних проголосували би «проти всіх». Зрештою, у разі перемоги Густаво Петро або Серхіо Фахардо, ймовірно, що положення мирної угоди будуть і далі виконуватися.

Щодо сил повстанців варто зазначити те, що вони залишаються здебільшого невдоволеними політикою влади, а отже продовжують чинити опір. Близько 13 000 партизанів FARC склали зброю після підписання мирної угоди. Частина повстанців сформувала політичну партію Comunes і регулярно просила вибачення за скоєні злочини. Утім, не всі представники FARC були демобілізовані, і нині в державі нараховується понад 2500 дисидентів, які продовжують збройну боротьбу проти державної влади.

Армія національного визволення Колумбії (ELN) також продовжує рух опору. Нині вона нараховує близько 2300 солдатів. Після того, як урядовими силами було вбито одного з її лідерів, Фабіана (Анхеля Паділья Ромеро) на початку жовтня 2021 року, представники ELN попередили про удари у відповідь.

Народно-визвольна армія (EPL) частково була демобілізована, починаючи з 1990-х років, а частково продовжує діяти під назвою Лос Пелусос. Водночас її переважно пов’язують із наркоторгівлею, а отже ці сили також займають позицію проти державної влади й не мають наміру складати зброю.

Також за темою: Мексиканська версія «Breaking Bad»: як розгортається «Війна з наркотиками у ХХІ сторіччі?  

Щодо політики США, свого часу нинішній президент Джо Байден був одним з авторів «Плану Колумбія» з багатомільярдних інвестицій у розбудову інституційної стабільності країни. Він також відомий своїм зовнішньополітичним курсом, орієнтованим на захист прав людини. Співпраця з Колумбією залишається важливим стратегічним пріоритетом для США. За даними Державного департаменту, з 2016 року Вашингтон надав понад $1 млрд доларів допомоги для впровадження умов мирної угоди – більше, ніж вклав будь-який інший міжнародний партнер.

Окрім того, підкреслюється, що Колумбія є ключовим союзником США в зусиллях з допомогти сусідній Венесуелі повернутися до демократії й економічного процвітання. Наразі глава Білого дому продовжує політику попередніх адміністрацій, яка полягала в підтримці уряду та наданні військової допомоги колумбійській владі. Нині триває перший рік президентства Джо Байдена, тому варто слідкувати за його подальшими діями в питанні колумбійського конфлікту, зокрема в разі приходу до влади лівоцентристських сил після президентських виборів 2022 року.

Поліцейські патрулюють район на околицях Боготи. Іван Валенсія/AP

На регіональному рівні важливою для мирного процесу у Венесуелі може бути політика Венесуели та Еквадору. Діяльність партизанів і наркокартелів на території сусідньої Колумбії, а також відповідні урядові силові операції вже призводили до порушення кордонів цих держав і відповідного напруження дипломатичних відносин з Кіто і Каракасом. Наприклад, Андська дипломатична криза 2008 року між трьома державами полягала в тому, що колумбійські урядові сили порушили кордон з Еквадором у ході операції проти FARC, що змусило Еквадор і Венесуелу мобілізувати свої війська. Водночас у захопленому таборі FARC колумбійська влада виявила документи, які стали доказом причетності повстанців до еквадорського та венесуельського урядів, що посилило дипломатичний скандал.

Представники ELN та дисиденти FARC після підписання мирної угоди 2016 року частково захопили території, звідки відступили FARC і які розташовані поблизу кордону з Еквадором. Це призвело до нового загострення відносин між Кіто та боготою. Утім, нині президентом Еквадору є Гільєрмо Лассо, правоцентристський політик, який прийшов на зміну традиційним соціалістичним силам у державі, а отже він не симпатизує лівим рухам.

Детальніше про проблему: Венесуельська криза: внутрішні причини та інтереси зовнішніх акторів

Відносини Колумбії та сусідньої Венесуели наразі є надзвичайно напруженими через гуманітарні та політичні питання. Держави не мають дипломатичних відносин ще з 2019 року. Нині у Венесуелі при владі ліві сили, а в суспільстві існує розкол між прихильниками політики Ніколаса Мадуро та Хуана Гуайдо. Експрезидент Венесуели Уго Чавес відігравав непросту роль у колумбійському мирному процесі: за часів президентства Альваро Урібе він був на боці FARC, але пізніше Хуану Мануелю Сантосу вдалося заручитися його підтримкою для перемовин із повстанцями.

Загалом же Мадуро традиційно висловлював свої симпатії лівим колумбійським партизанам. 2019 року він звинуватив колумбійську владу в підтримці венесуельської опозиції та розірвав дипломатичні відносини з Боготою. Утім, у жовтні 2021 року Мадуро заявив, що необхідно нормалізувати стосунки між державами. Іван Дуке підтвердив, що готовий співпрацювати в гуманітарній сфері. Станом на червень 2020 року, більш як 1,7 мільйона венесуельських біженців мешкають у Колумбії. Проте водночас Дуке не визнає легітимність правління Мадуро. Отже, такі відносини між сусідніми державами можуть стати певною мірою дестабілізаційними для подальшого миробудування в Колумбії.

Висновки

До війни у Колумбії на різних етапах, захищаючи власні інтереси, долучалися різні сторони: представники опозиційних політичних партій, партизани, кримінальні групи й учасники наркобізнесу. Досягнення мирної угоди 2016 року продемонструвало, що вони усвідомлюють необхідність реагування на фундаментальні причини конфлікту, тобто врегулювання непорозумінь між різними соціальними групами в державі. Водночас ліві воєнізовані групи, зокрема дисиденти FARC та ELN, не вірять у реальність дотримання умов мирної угоди, а отже продовжують збройну боротьбу.

Інтерес нинішньої влади на чолі з Іваном Дуке полягає в захисті центристських демократичних і консервативних сил, тобто радше привілейованих кіл суспільства. Вони не підтримували мирну угоду й не докладають значних зусиль до її виконання. Проте мирний процес може активізуватися наступного року, коли в країні зміниться влада.

Отже, нині існує мало передумов для швидкої реалізації всіх положень мирної угоди. Певним чинником деескалації збройних протистоянь та утримання у фокусі миробудування може бути громадянське суспільство, яке має підтримку міжнародних організацій і зовнішніх партнерів. Хоча соціально-політична ситуація в Колумбії ще далека від справжньої стабілізації, проте спосіб розв’язання громадянського конфлікту в цій державі є взірцем для багатьох військово-політичних протистоянь, що наразі тривають по всьому світу. Позитивним чинником є наявність формальних домовленостей і вибудована структура для налагодження діалогу, що дозволяє вимірювати успішність зусиль у виконанні умов мирної угоди, а отже оцінити досягнутий прогрес.

Авторка – Анна Тараненко, кандидатка політичних наук, старша викладачка кафедри міжнародних відносин Національного університету "Києво-Могилянська академія", для Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді підтримайте нас на Patreon, щоби мати змогу читати більше якісної аналітики зі світу міжнародної політики.