PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

Особливості зовнішньої політики Аргентини у ХХІ сторіччі

Особливості зовнішньої політики Аргентини у ХХІ сторіччі

Зовнішньополітичний курс Аргентини останніх 20 років характеризується контроверсійністю та непослідовністю, адже, як і внутрішня політика, він багато в чому віддзеркалює ідеологічну спрямованість президентів та зазнає впливу з боку домашнього популізму. Через це інвестори та міжнародні актори розглядають її як непередбачувану країну.

У цій статті ви дізнаєтесь, як упродовж двох десятиліть змінювалися стратегічні партнери Аргентини, які відносини вона підтримувала з найбільш впливовими державами та якої зовнішньополітичної стратегії дотримується чинний президент Альберто Фернандес.

У ХХІ столітті пріоритети зовнішньої політики Аргентини постійно змінювалися. Це залежало великою мірою від партійної приналежності та ідеологічної спрямованості президентів країни. Проте одна послідовна річ таки була: перманентний пошук економічних партнерів, кредиторів та інвесторів, здатних витягти державу з боргової ями. Аргентина вже майже 70 років зі змінним успіхом перебуває в стані економічної кризи, і лише в цьому столітті зазнала трьох дефолтів.

Попри це, Буенос-Айрес вважає себе потенційним лідером серед латиноамериканських країн та активно підтримує інтеграційні процеси в регіоні для підвищення як іміджу Латинської Америки, так і свого безпосередньо. Для того, аби краще зрозуміти, як у різний час перепліталися ідеологічні фактори та прагматичні національні інтереси республіки, розгляньмо особливості зовнішньої політики Аргентини впродовж трьох періодів: з 2003 до 2015 рр., з 2015 до 2019 рр. та з 2020 року до сьогодні, що відповідають трьом поколінням президентів.

Зовнішня політика Аргентини в епоху кіршнеризму

За часів президентства Нестора Кіршнера та його дружини Крістіни Фернандес де Кіршнер (КФК) (2003-2015) зовнішня політика Аргентини великою мірою визначалася ідеологічними засадами. Кіршнери – представники пероністського політичного руху, що мають ліві й ліворадикальні погляди. Зокрема, вони не були прихильниками лібералізації економіки, глобалізації та вільного ринку, що значно впливало на пошук торгівельних партнерів. З іншого боку, Нестор Кіршнер та КФК керувалися прагматизмом та завжди намагалися знайти тих союзників, які допоможуть вирішити внутрішньополітичні проблеми в Аргентині, серед яких бідність, економічний занепад, зростання державного боргу тощо. Далі поговоримо детальніше про політику урядів Кіршнерів щодо окремих акторів.

США. На початку тисячоліття відносини між Буенос-Айресом та Вашингтоном поступово погіршувалися. Так, Нестор Кіршнер відмовився від політики узгодження позицій зі Сполученими Штатами, як це робив президент Карлос Менем (1989-1999). Разом з тим, саме йому вдалося стабілізувати економіку держави після кризи 1999-2003 рр., також відомої як Велика аргентинська депресія. У перші місяці мандату Кіршнера йому потрібна була допомога з виплатою боргу МВФ, де Вашингтон має значний вплив. Тому за цей час він прийняв державного секретаря Коліна Пауелла й організував зустріч між міністром економіки Аргентини Робертом Лаваньйою та заступником секретаря казначейства США Джоном Тейлором.

Докладніше про внутрішньополітичну ситуацію в латиноамериканській державі читайте тут: Порочне коло Аргентини: між дефолтами та популізмом

Проте незабаром ідеологічні розходження почали брати гору. Аргентина відмовилася підтримати Комісію ООН з прав людини, яка розслідувала ситуацію на Кубі та у 2006 році підтримала Венесуелу як кандидата на посаду непостійного члена Ради Безпеки (натомість США робили ставку на головного конкурента цієї держави – Гватемалу). Але найяскравіше розходження між двома країнами проявилися на саміті Міжамериканської зони вільної торгівлі (FTAA) у 2005 році, під час якого Аргентина відмовилася від пропозицій США, що завело переговори в глухий кут.

З приходом до влади КФК (2007-2015) двосторонні відносини ще більше ускладнилися. Усе почалося зі Скандалу з валізою (Maletinazo) у 2007 році, коли Гуідо Алехандро Антоніні Вільсон (підприємець із громадянством США та Венесуели) прибув до Аргентини на приватному літаку з сумою 800 тис. дол., які він не задекларував. Сполучені Штати проводили розслідування в цій справі, тому президентка звинуватила їх у втручанні у внутрішні справи та спробі посварити країни Латинської Америки. Унаслідок цього Крістіна Фернандес де Кіршнер обмежила діяльність посла США в Аргентині та його можливості для зустрічей з працівниками Міністерства закордонних справ, міжнародної торгівлі та віросповідання. Фактично Буенос-Айрес поводився з Вашингтоном як із ворожою державою.

Кіршнери звинувачували США в імперіалізмі та вважали їх головними винуватцями дефолту Аргентини у 2014 році, адже американські фонди-стерв’ятники відмовилися зменшити відсоткову ставку за боргами по облігаціях Буенос-Айреса після кризи 2001 року. У відповідь, КФК відмовилася виплачувати Вашингтону 1,3 млрд дол. Окрім того, у 2014 році КФК навіть безпідставно звинуватила США в тому, що вони готують на неї замах: «Якщо зі мною щось станеться, дивіться не на Близький Схід, дивіться на Північ».

Сполучене Королівство. Досить конфліктним за Кіршнерів залишалося давнє питання щодо того, хто має право суверенітету над Мальвінськими, або ж Фолклендськими островами. Націоналізм був важливою складовою політики пероністів, тому КФК знову порушила дану проблему. Зокрема, у 2013 році вона адресувала британському прем’єр-міністру лист, де вимагала дотримання резолюції ООН 1960 року щодо спільного вирішення статусу островів, хоча наразі світова спільнота визнала їхню належність до Сполученого Королівства.

КНР. Китай було визнано стратегічним партнером Аргентини ще у 2004 р., а після 2008 року він став для країни головним джерелом інвестицій. Лише за період 2014-2015 рр. між державами було підписано понад 20 двосторонніх угод щодо військового виробництва, співробітництва у сфері енергетики, транспорту тощо. У 2013 році під час візиту Сі Цзіньпіна відносини між Пекіном та Буенос-Айресом сторони назвали «Всеосяжним стратегічним союзом». Китай зобов’язався інвестувати в аргентинську інфраструктуру, як-от у проєкт із побудови гідроелектростанцій на річці Санта-Круз (4,7 млрд дол.), а також підтримав будівництво нової АЕС в Аргентині (Атучі ІІІ), переговори щодо якого тривають до сьогодні.

Крістіна Фернандес де Кіршнер на зустрічі зі Сі Цзіньпінем, лютий 2015 року. Goh Chai Hin/AFP

Щоправда, в аргентино-китайських відносинах також траплялися непорозуміння. Наприклад, у 2015 році під час свого візиту до Пекіна КФК помилково написала невдалий пост у твітері, у якому вона нібито висміювала китайський акцент. Це дещо зіпсувало імідж Аргентини в КНР, проте з тих пір двосторонні економічні відносини загалом продовжують розвиватися в позитивному руслі.

Вас може зацікавити: Латинська Америка під прицілом Китаю

Росія. Ще у 2004 році обидві країни оголосили про Всеосяжне стратегічне партнерство. Аргентина вбачала в РФ противагу впливу США, особливо після скандалу з американськими фондами-стерв’ятниками. Зі свого боку Москва поділяла антиамериканські та антиєвропейські настрої Кіршнерів та активно шукала союзників серед латиноамериканських держав для підвищення міжнародного іміджу після анексії Криму та агресії на Донбасі у 2014 році.

Незабаром після цього він зустрівся з КФК в Буенос-Айресі, де обидві країни підписали низку угод у сферах торгівлі, військової кооперації, комунікацій та цивільної ядерної енергетики. Росія також була важливим інвестором для Буенос-Айреса, зокрема, у 2015 році вона вклала 2 млрд дол. у будівництво нової гідроелектричної дамби. Володимир Путін також проявив інтерес до енергетичного сектору Аргентини, зокрема до сланцевого нафтогазового родовища Вака-Муерта. Питання Мальвінських (Фолклендських) островів було ще однією об’єднавчою ланкою двосторонніх відносин, адже Москва офіційно підтримала позицію латиноамериканської держави.

Іран. У 2013 році Аргентина та Іран підписали меморандум про взаєморозуміння для проведення спільного розслідування терористичного нападу на штаб-квартиру Аргентинської єврейської спільної асоціації (AMIA) в 1994 році. Спочатку світова спільнота, зокрема США, звинуватила Іран та «Аль-Каїду» в причетності до цього теракту. Саме тому зближення між Буенос-Айресом та Тегераном у цьому питанні означало те, що з Ірану було знято всі підозри, а це призвело до загострення аргентино-американських відносин.

Pink Tide та підхід до регіональної інтеграції

Регіональне співробітництво. Кіршнери були представниками «Рожевої хвилі», або ж Pink Tide (ісп. Мarea rosa) – політичної тенденції в Латинській Америці на початку ХХІ століття, яка являла собою прихід до влади в низці країн регіону урядів лівого спрямування. Серед інших політичних лідерів «Рожевої хвилі» були Уго Чавес та Ніколас Мадуро (Венесуела), Луїз Інасіо Лула да Сілва та Ділма Русеф (Бразилія), Ево Моралес (Болівія) та Рафаель Корреа (Еквадор). Цілком логічно, що Аргентина в цей період розвивала тісні відносини з вищезазначеними країнами через ідеологічну спільність.

Зліва направо: президенти Нестор Кіршнер, Ево Моралес (Болівія), Луїз Інасіо Лула да Сілва (Бразилія) та Уго Чавес (Венесуела) на зустрічі в м. Ігуасу, Аргентина, 2006 р. Antonio Scorza/AFP

Тим не менш, Кіршнери також всюди шукали економічну вигоду. Бразилія була найбільшим торгівельним партнером та ключовим регіональним союзником Аргентини. Такі погляди були взаємними, тому за часів правління Нестора та КФК країни були союзниками й займали спільну позицію з багатьох питань, як-от створення Міжамериканської зони вільної торгівлі або реформування міжнародного фінансового ринку в рамках обговорень G-20. У період із 2011 до 2016 рр. Аргентина та Бразилія публічно називали одна одну стратегічними партнерами. З іншого боку, Кіршнери не хотіли перетворення останньої на регіонального лідера. Тому, по-перше, вони виступали проти прагнення Бразилії стати постійним членом Ради Безпеки ООН.

А по-друге, Аргентина намагалася врівноважувати ці відносини за рахунок розвитку співпраці з Венесуелою. Так, Нестор Кіршнер за час свого президентства підписав найбільшу кількість міжнародних угод саме з Каракасом (62). Венесуела була єдиною країною, яка була готова купувати державні та боргові облігації Аргентини. До того ж уряд Чавеса часто надавав їй фінансову допомогу (Каракас володів значними матеріальними ресурсами завдяки розвитку нафтової промисловості).

Читайте також: Що насправді стоїть за протестами в Чилі?

«Скандал із валізою» був неприємним моментом у відносинах двох держав, проте не призвів до їхнього погіршення. Натомість КФК була палкою прихильницею Уго Чавеса й Ніколаса Мадуро навіть незважаючи на те, що при їхніх режимах відбувалися порушення прав людини. Коли у 2012 році Парагвай наклав вето на вступ Каракаса до МЕРКОСУР, президентка знайшла спосіб обійти цю перешкоду, і вже у 2013 році Венесуела стала повноцінним членом Об’єднаного ринку країн південного конуса.

Загалом, і Нестор Кіршнер, і КФК публічно наголошували на важливості консолідації латиноамериканських держав, зокрема в межах МЕРКОСУР, аби відстоювати незалежність регіону від «американського імперіалізму». Аргентина також була учасницею саміту південноамериканських країн 2004 року, де було закладено основи Союзу південноамериканських націй (УНАСУР). Проте фактично вони не вживали конкретних кроків для підвищення ефективності зазначених регіональних об’єднань.

Поворот у зовнішній політиці за часів Маурісіо Макрі

Президент Маурісіо Макрі (2015-2019) радикально змінив майже всі напрямки зовнішньої політики Аргентини. Як прихильник невтручання держави в економіку та ліберальної моделі США, він поставив собі за пріоритет відновлення стосунків із цією країною. Вашингтон відповів взаємністю, вбачаючи в Буенос-Айресі важливого демократичного союзника в Латинській Америці. У 2016 році посол США Ноа Мамет підкреслив, що «під керівництвом президента Макрі Аргентина зараз знову з’явилася на світовій арені, і наші двосторонні відносини сягають нових висот».

Загалом, стан аргентино-американських відносин був найкращим під час президентства Барака Обами. У 2016 році він відвідав Буенос-Айрес. Це був перший візит президента США з 1997 року, під час якого обидві країни підписали декілька угод, як-от про співпрацю в боротьбі з тероризмом та сприяння підприємництву. Тоді ж держави уклали Рамкову угоду про торгівлю та інвестиції (TIFA). Барак Обама також сприяв розсекреченню документів в американських архівах, які стосувалися терору та порушення прав людини в часи військової диктатури в Аргентині (так звана «брудна війна» 1976-1983 рр.).

Барак Обама та Маурісіо Макрі на зустрічі в Буенос-Айресі, 23 березня 2006 р. David Fernández/AP

Із приходом до влади Дональда Трампа країни залишилися важливими союзниками. Саме за Трампа в травні 2017 року США нарешті скасували16-річну заборону на імпорт аргентинських лимонів (достатньо прибуткова сфера для південноамериканської держави) – це питання неодноразово викликало критику з боку Буенос-Айреса. Проте багато проблем залишалося. Як приклад, спочатку Аргентину не прийняли до Узагальненої системи преференцій (Generalized System of Preferences), що дозволило б скасувати мита на низку товарів (це було зроблено лише у 2018 році). Та й загалом через заяви Трампа та великий прагматизм у пошуку союзників він мав низький рівень схвалення серед населення Аргентини: 54% оцінювали його діяльність негативно.

Маурісіо Макрі адаптував свою регіональну та глобальну політику таким чином, аби зберігати «дружбу» з США. Так, у 2014 році аргентинський суд визнав недійсним Меморандум про взаєморозуміння з Іраном 2013 року, у відповідь на що президентка Крістіна Фернандес де Кіршнер подала апеляцію. Макрі вже в часи своєї каденції підтримав її відхилення та відмовився співпрацювати з Тегераном у розслідуванні теракту в Буенос-Айресі 1994 року. До того ж він підтримав Паризьку кліматичну угоду та був першим латиноамериканським президентом, який засудив антидемократичні процеси у Венесуелі.

Дізнавайтеся більше: Мексиканська версія «Breaking Bad»: як розгортається «Війна з наркотиками» у ХХІ сторіччі

У 2016 році Аргентина стала спостерігачем при Тихоокеанському альянсі – регіональному інтеграційному об’єднанні, до якого наразі входять Чилі, Колумбія, Мексика та Перу. Альянс має на меті поширення принципів вільної торгівлі, залучення іноземних інвестицій та вільного обміну товарами, послугами, капіталом та людьми в Латинській Америці. Маурісіо Макрі підкреслював важливість цього об’єднання для Аргентини та виступав у ролі посередника в процесі зближення між Тихоокеанським альянсом та МЕРКОСУР. Окрім того, він розвивав відносини з усіма чотирма постійними членами альянсу. США зі свого боку схвалили цю ініціативу. Макрі також активно підтримував розвиток економічних зв’язків між МЕРКОСУР та ЄС і працював над тим, аби між ними було укладено угоду про вільну торгівлю – цього було досягнуто в червні 2019 року, в останній рік його каденції.

При Макрі продовжувалася активна торгівля з Бразилією, найбільшим економічним партнером Аргентини (у 2019 році обсяги торгівлі становили 20,15 млрд дол.). Окрім того, у 2019 році до влади в Бразилії прийшов Жаїр Болсонару, який був ідеологічно близьким до Макрі (перший має праворадикальні погляди, а другий представляє правоцентристську партію), тому уряди обох країн підтримували один одного, а бразильський президент заохочував свого аргентинського колегу йти на другий термін на виборах 2019 року. З іншого боку, сталося погіршення відносин між Аргентиною та Венесуелою. На відміну від КФК, Макрі відкрито критикував режим Ніколаса Мадуро за порушення прав людини в державі, і разом з іншими латиноамериканськими країнами проголосував у 2016 році за виключення Венесуели зі складу МЕРКОСУР.

Президент Бразилії Жаїр Болсонару передає футболку національної збірної Бразилії президенту Аргентини Маурісіо Макрі в Буенос-Айресі, 6 червня 2019 р. Natacha Pisarenko/AP

В одному напрямку зовнішня політика Макрі та Кіршнерів була однаковою: Аргентина продовжує розвивати партнерство з Китаєм та Росією, що демонструє багатовекторність політики Буенос-Айреса. У 2019 році обсяги двосторонньої торгівлі з Китаєм становили 15,41 млрд дол., а з 2017 року КНР є другим найбільшим партнером Аргентини (після Бразилії). Пекін інвестував у низку великих інфраструктурних проєктів, зокрема у дві АЕС та в розвиток вантажної залізничної системи (2,5 млрд дол.).

Більше за темою: Торговельна війна між США та Китаєм: які країни отримують вигоду?

Щодо Росії, то за переконаннями Макрі, обидві держави мають спільні інтереси та є стратегічними партнерами. Він сподівався перетворити свою країну на головного постачальника їжі та технологій до РФ. Зі свого боку Москва пропонувала спільно побудувати нову АЕС, а у 2018 році підписала Меморандум про взаєморозуміння щодо розвитку та видобутку урану в Аргентині, що передбачало інвестиції в розмірі 250 млн дол. До того ж у 2018 році дві держави домовилися про спільний пошук судна Сан-Хуан ВМС Аргентини, яке зникло в південній частині Атлантичного океану.

Зовнішня політика Аргентини сьогодні

У грудні 2019 року новим президентом Аргентини став Альберто Фернандес – представник лівої політичної партії «Фронт кожного» і пероніст, як і Нестор та Крістіна Фернандес де Кіршнер. Тим не менш, Фернандес є не настільки радикальним у своїй політиці. Наразі країна вчергове має величезну заборгованість перед МВФ, і його головне завдання – уникнути нового дефолту. Для вирішення цього питання потрібно реструктурувати борг.

Із цим Аргентині можуть допомогти США, які мають великий вплив у МВФ. Тому Альберто Фернандес, незважаючи на ідеологічні розходження, намагається розвивати «дружні стосунки» з Вашингтоном. Так, після інавгурації Джо Байдена аргентинський президент був одним із перших, хто привітав його з новою посадою та навіть домігся 30-хвилинної телефонної розмови. До того ж після багаторазових заохочень з боку Вашингтона Фернандес погодився провести у вересні 2021 року декілька цифрових форумів на тематику зміни клімату – проблеми, на яку Кіршнери завжди закривали очі.

Вас може зацікавити: Стратегічна культура Бразилії: найпотужніша країна континенту в руках військових і дирломатів

Щодо неамериканського напрямку, Альберто Фернандес здійснив свій перший закордонний візит до Ізраїлю в честь 75 річниці Голокосту. Після цього він провів тур такими європейськими країнами, як Італія, Німеччина, Іспанія та Франція – у кожної з них він прямо просив підтримати Буенос-Айрес у боргових переговорах. Окрім того, у програмі «Фронту кожного» вказано, що «Аргентина повинна знову стати активним учасником багатосторонніх форумів для досягнення консенсусу та вирішення таких питань, як міграція, торгівля людьми, гендерна рівність, захист мирного використання ядерної енергії, боротьба з незаконним обігом наркотиків, організованою злочинністю та наслідками глобального потепління». Отже, чинний президент хоч і на декларативному рівні, але демонструє бажання проводити активну глобальну політику.

З іншого боку, його дії збігаються з політикою Кіршнерів у багатьох аспектах та базуються на тій самій ідеології. По-перше, він знову порушив питання суверенітету Аргентини над Мальвінськими (Фолклендськими) островами, що погіршує відносини країни зі Сполученим Королівством. 31 березня в державі знову відзначали 39 річницю з Дня висадки аргентинських військ на островах.

По-друге, Фернандес відмовився (спільно з Мексикою) підписати заяву Групи Ліма, яка засуджувала застосування сили режимом Ніколаса Мадуро, аби не допустити до засідань Національної асамблеї представників опозиційних партій. На відміну від інших латиноамериканських держав, Буенос-Айрес досі займає невизначену позицію щодо легітимності влади Мадуро у Венесуелі. Країна також перестала визнавати тимчасового президента Хуана Гуайдо та його посла в Аргентині Елізу Тротту Гамос.

Детальніше про проблему: Венесуельська криза: внутрішні причини та інтереси зовнішніх акторів

По-третє, Фернандес всіляко підтримує ідеологічно близьких політиків. Насамперед це стосується його відносин із колишнім президентом Болівії Ево Моралесом. Він поставив під сумнів висновки Організації американських держав (ОАД) щодо того, що обрання Моралеса у 2019 році відбулося нелегітимно, і надав останньому політичний притулок в Аргентині. Фернандес також підтримав кандидатуру Марії Фернандес Еспінози на посаду генерального секретаря ОАД: Еспіноза була кандидаткою від соціалістичного Боліваріанського альянсу для народів нашої Америки (ALBA) та раніше називала в якості прикладів найкращих політичних лідерів Ернесто Че Гевару, Фіделя Кастро та Уго Чавеса.

Ево Моралес (зліва) та Альберто Фернандес. Raul Martinez/Government of Bolivia

По-четверте, відносини між Аргентиною та Бразилією стали більш напруженими через радикальні ідеологічні протиріччя між Альберто Фернандесом та Жаїром Болсонару. Тим не менш, країни досі вбачають одна в одній важливих економічних партнерів, тому їхня співпраця буде продовжуватись. У плані регіональної політики Фернандес відстоює важливість розвитку інтеграції шляхом зміцнення МЕРКОСУР, УНАСУР, СЕЛАК (Співдружність країн Латинської Америки й Карибського басейну) та політичного форуму Група Пуебла (Grupo de Puebla).

Насамкінець, Фернандес продовжує вбачати в Китаї важливого партнера. Він пообіцяв КНР скасувати правило «тотальної прозорості» при проведенні фінансових операцій, яке було запроваджене за Маурісіо Макрі. Пекін продовжує надавати Аргентині інфраструктурні позики. У вересні 2020 року Конгрес, у якому більшість становлять пероністи, схвалив участь держави в Азіатському банку інфраструктурних інвестицій Китаю (AIIB). Окрім того, Буенос-Айрес серйозно розглядає можливість приєднання до китайської ініціативи «Один пояс, один шлях». Країни також співпрацюють у боротьбі з COVID-19: у лютому Альберто Фернандес підписав із Сі Цзіньпінем угоду про закупівлю 30 млн доз вакцини Sinopharm.

Читайте також: Новий президент для Перу: чи вийде країна з політичної кризи?

Трохи раніше він мав 30-хвилинну розмову з Путіним, під час якої основним питанням було постачання вакцин «Спутник V» до Аргентини. Окрім того, Фернандес попросив у свого колеги підтримати його в перемовинах із МВФ щодо реструктуризації державного боргу. Путін також запросив Фернандеса до Росії, й останній прийняв запрошення, підкресливши, що відносини між Москвою та Буенос-Айресом є пріоритетними. Таким чином, найближчим часом співпраця між двома країнами буде посилюватися.

Післямова

Як бачимо, зовнішня політика Альберто Фернандеса є більш поміркованою у порівнянні з його пероністськими попередниками. Тим не менш, ідеологічний фактор досі залишається важливим для нього при побудові відносин з іншими державами. Але цей фактор заважатиме президенту розраховувати на підтримку США, тому наразі Фернандесу слід стати більш прагматичним та відмовитися від надмірного ідеологізму, адже від цього прямо залежить здатність держави успішно провести боргові переговори з МВФ й уникнути наступного дефолту та загострення економічної кризи в країні. Міжнародний авторитет Аргентини залежить від того, чи зможе Альберто Фернандес проаналізувати помилки та уникнути радикалізму своїх попередників.

Авторка – Ольга Бикова, експертка з Латинської Америки Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Підтримайте нас на Patreon, щоб мати змогу читати більше якісної аналітики про міжнародну політику.