Латинська Америка під прицілом Китаю

Латинська Америка під прицілом Китаю

Латинська Америка – колоритний регіон, вкритий безкраїми джунглями й «щупальцями» Амазонки, це колиска стародавніх розвинених цивілізацій, осередок географічних та футбольних рекордів, запальних танців і карнавалів. Традиційно регіон перебував винятково в центрі уваги США, однак в останні роки все змінюється. З початком «епохи Азії» Китай починає поступово включати «батьківщину загадкового Ельдорадо» до своєї сфери впливу, таким чином перетворюючись на альтернативний Сполученим Штатам полюс світової сили.

Стрімкий розвиток економіки КНР і нестача національних природних ресурсів змусили китайське керівництво активізувати пошуки нових джерел імпорту ресурсів та експорту промислових товарів за межами Азії, Західної Європи та Північної Америки. Особливу увагу в цьому контексті привернув перспективний і ще не достатньо освоєний Китаєм регіон Латинської Америки й Карибського басейну (ЛАКБ).

Історичне тло китайсько-латиноамериканських відносин

Взаємодія Китаю з Латинською Америкою та Карибським басейном почалася ще в першій половині XIX ст., коли близько 500 тис. китайських трудових мігрантів прибули до Бразилії, Панами, Перу, Чилі та Куби й успішно інтегрувалися в нове середовище. Надалі з моменту утворення КНР у 1949 р. й до початку періоду економічних перетворень 1978 р. співпраця Пекіна з латиноамериканськими державами розвивалася дуже повільно, оскільки останні перебували під впливом антикомуністичного курсу США й вважали тайванський режим єдиним законним представником Китаю на міжнародній арені, сфокусувавши на Тайбеї дипломатичні й торгово-економічні контакти. Пекіну довелося вибудовувати відносини з латиноамериканськими країнами з «чистого аркуша».

Після початку проведення Ден Сяопіном радикальних реформ та офіційного визнання КНР Сполученими Штатами Америки розпочався поступовий розвиток економічних зв’язків, хоча аж до кінця 1980-х років серйозних зрушень у відносинах із провідними латино-карибськими країнами не відбувалося. Нова ера у двосторонніх зв’язках настала в 1996 р., коли міністерка зовнішньоекономічних зв'язків і зовнішньої торгівлі КНР У Ї (також відома як «залізна жінка Китаю») протягом місяця відвідувала країни Латинської Америки й Карибського басейну в супроводі представників китайського бізнесу. Саме під час цієї поїздки були закладені найважливіші основи економічного та інвестиційного, а пізніше і військового співробітництва між Китаєм і ЛА.

Часом початку сучасного етапу розвитку китайсько-латиноамериканських відносин можна вважати квітень 2001 р., коли голова КНР Цзян Цземінь здійснив Латиноамериканське турне, відвідавши відразу 6 держав регіону: Чилі, Аргентину, Уругвай, Кубу, Бразилію та Венесуелу. Ця поїздка є визначною, оскільки це перший випадок, коли китайський лідер протягом одного турне відвідав таку велику кількість латиноамериканських країн. У 2004 р. китайський уряд схвалив стратегію «пильної уваги до Латинської Америки». Далі курс на розширення співпраці з країнами регіону був продовжений наступними лідерами Китаю.

Як наслідок, активність китайської верхівки на початку ХХІ століття дозволила Пекіну значно розширити присутність у Латинській Америці та Карибському басейні. Однак секрет успіху китайської дипломатії полягає не тільки в цьому. Істотну роль відіграли: 1) тимчасове відсторонення США від справ у регіоні на початку 2000-х рр., що було пов'язано з особливостями зовнішньої політики Джорджа Буша мол., зокрема проведенням антитерористичних операцій в Афганістані та Іраку; 2) зростання невдоволення населення країн регіону через повернення США до «Доктрини Монро» і, як наслідок, прихід до влади «лівих» в андських країнах, що ідеологічно наблизило їх до Пекіна та створило своєрідний бар’єр від американського впливу; 3) сприйняття розвитку партнерських відносин з Китаєм як інструменту зниження власної залежності від Вашингтона, а також залучення інвестицій, зокрема у видобувну й нафтогазову галузі, та отримання кредитів на вигідніших умовах, ніж ті, що пропонує МВФ.

Латинська Америка розкриває всі «козирі»

Які секрети приховує Латинська Америка й чому ж саме вона потрапила у вихор китайської політики?

По-перше, країни континенту мають значні запаси природних ресурсів. Регіон володіє 20% світових природних ресурсів, колосальними запасами прісної води, лісовими багатствами та різноманітною океанічною біомасою, величезними незайманими площами й сприятливими умовами для сільськогосподарської діяльності. Так, Мексика й Венесуела є одними з найбільших країн-виробників нафти у світі, Болівія має значний газовий потенціал, Бразилія посідає шосте місце у світі за запасами залізної руди, Чилі й Перу – друге і четверте за величиною світових запасів міді, Мексика багата на срібло, сірку й селітру, Куба – на нікель і кобальт, Аргентина є «продуктовою коморою Південної Америки», будучи найбільшим виробником сої та яловичини, що важливо для понад мільярдного споживчого ринку Китаю. Оскільки китайська економіка продовжуватиме зростати динамічними темпами, у майбутньому стане помітним підвищення потреб у латиноамериканських корисних копалинах.

По-друге, країни Латинської Америки й Карибського басейну є величезним потенційним ринком збуту. Загальна чисельність населення сьогодні становить близько 654 млн чол. (2020 р.), сумарний ВВП усіх латиноамериканських країн – 5,6 трлн дол. (2019 р.), ВВП за паритетом купівельної спроможності (ПКС) – 10,4 трлн дол. (2018 р.), ВВП на душу населення за ПКС – близько 16,3 тис. дол. (2018 р.). Великі можливості й перспективи для ведення бізнесу існують тому, що є попит як на якісні товари й предмети розкоші, так і на дешеві китайські товари попри те, що в регіоні існує великий розрив між рівнем добробуту різних груп населення.

По-третє, регіон ЛАКБ має вигідне стратегічне положення, оскільки омивається Тихим та Атлантичним океаном, володіє надзвичайно важливим транспортним коридором – Панамським каналом –  та є географічно близьким до головного конкурента й найбільшого торговельного партнера Китаю – США.

По-четверте, регіон відчуває великі фінансові потреби, при цьому багато країн намагаються знайти альтернативу традиційній залежності від американського капіталу. Додатковим фактором зростання залежності від китайського фінансування для деяких держав, таких як Венесуела, Болівія, Еквадор, Нікарагуа і Куба, є напруженість відносин зі Сполученими Штатами та нестабільна внутрішня ситуація. Усі ці фактори створюють попит на китайський капітал у Латинській Америці.

По-п’яте, зближення КНР з країнами ЛА пов'язано з просуванням стратегії «одного Китаю», оскільки більшість країн (9 країн станом на 2019 р.), що мають тісні зв'язки з Тайбеєм, розташовані саме в цьому регіоні.

Китайський дракон захоплює Латинську Америку

На сучасному етапі країни ЛА й Китай будують свої відносини у форматі «Південь-Південь». Суть цієї концепції полягає в тому, що КНР як країна, що розвивається, має активно налагоджувати співпрацю з іншими такими країнами з метою прискорити власний економічний розвиток і збільшити свою роль на міжнародній арені. Іншими словами, проголошується принцип рівності у двосторонніх відносинах з метою сформувати позитивний імідж у латиноамериканському середовищі.

Найбільш розвиненою сферою співпраці між Китаєм і країнами ЛА є торгівля. До 2000-х рр. країни ЛА не були пріоритетним торговельним партнером КНР, але у ХХІ столітті динаміка розвитку торгового обороту Піднебесної з країнами Латинської Америки досягла вражаючих показників: обсяг торгівлі в період 2000-2013 рр. виріс у 22 рази, тобто з 12 до 275 млрд дол. Для порівняння, торгівля з США та Європою зросла, відповідно, у два й три рази. Зараз Китай входить до трійки провідних торговельних партнерів 9 латиноамериканських держав: Бразилії, Аргентини, Перу, Венесуели, Чилі, Уругваю, Еквадору, Куби й Мексики. КНР підписала угоди про вільну торгівлю з Чилі (2006 р.), Перу (2010 р.) й Коста-Рікою (2011 р.) і наразі веде переговори щодо укладення таких же угод із Колумбією та Уругваєм. Загалом 72% латиноамериканського експорту в Піднебесну – це сировина, а 91% імпорту з неї – готові вироби, внаслідок чого латиноамериканські актори страждають від величезного торгового дефіциту з КНР.

Пекін є важливим інвестором для ЛА, незважаючи на те, що на цей регіон припадає тільки 10% від загальної суми китайських інвестицій у світі. Загальний обсяг прямих інвестицій Китаю в країни Латинської Америки та Карибського басейну вже перевищив 200 млрд дол., тут знаходиться більше 2000 китайських підприємств, які створили понад 1,8 млн робочих місць. Основними реципієнтами китайських інвестицій є Бразилія, Мексика, Аргентина, Чилі, Еквадор, Панама й Британські Віргінські острови. Якщо раніше кошти вкладалися тільки в розвиток видобувної галузі, то в останні роки більша частина інвестицій спрямовується в транспортну сферу, інформаційно-комунікаційні технології, хімічну промисловість та сферу послуг. Це свідчить про те, що КНР більше не сприймає Латинську Америку як винятково джерело сировини, а більше зацікавлена в тому, щоб встановити міцні довготривалі відносини з країнами регіону й перетворити їх на надійних партнерів. Про серйозність намірів китайської сторони свідчить хоча б той факт, що Банк розвитку Китаю (China Development Bank, CDB) та Експортно-імпортний банк Китаю (Export and Import Bank of China, EIBC) зараз інвестують в Латинську Америку більше грошей, ніж Всесвітній Банк, Міжамериканський банк розвитку (Inter-American Development Bank, IADB) і Латиноамериканський банк розвитку (Corporaciоn Andina de Fomento, CAF) разом.

Розширення й збільшення товарообігу КНР із латиноамериканськими країнами супроводжується й значним зростанням позик, які надаються країнам ЛАКБ. Китай є найбільшим кредитором регіону: тільки з 2007 по 2016 р. провідними китайськими державними банками було виділено кредитів на суму 125 млрд дол., при цьому майже три чверті коштів було спрямовано у Венесуелу, Бразилію, Аргентину та Еквадор, де спостерігалося вповільнення темпів економічного зростання й спад виробництва. Як наслідок, з одного боку, правлячі режими отримують можливість тимчасово стабілізувати внутрішню ситуацію та уникнути дефолту, однак, з іншого, починають надмірно залежати від китайської фінансової підтримки й добровільно потрапляють у «боргове рабство». При цьому Китай усіма способами заохочує сплачувати борг шляхом експорту природних ресурсів за заниженими цінами, що частково розв’язує китайську проблему «сировинного голоду», проте значно погіршує стан економіки латиноамериканських країн у зв’язку з виснаженням невідновлювальних корисних копалин – найбільшого й фактично єдиного багатства цих держав.

Позитивний імідж КНР у регіоні також забезпечується проведенням щорічних бізнес-самітів Китай-СЕЛАК – інституційної платформи, яка була створена Пекіном і сприяє зміцненню та розширенню комерційних зв'язків між КНР і країнами ЛАКБ. У рамках цих зустрічей діє Фонд співробітництва Китай-СЕЛАК, який створений за ініціативою китайського уряду і фінансує такі сфери, як енергетика, інфраструктура, сільське господарство, промислове виробництво, високі та інформаційні технології. Враховуючи той факт, що членами СЕЛАК є 33 країни континенту, досягнуті домовленості під час зустрічей безсумнівно змінюють економічне, політичне та безпекове середовища обох сторін.

Перший Форум Китай-СЕЛАК на рівні міністрів відбувся у 2015 р., за підсумками якого було прийнято План співробітництва між Китаєм і країнами Латинської Америки та Карибського басейну 2015-2019 рр. Одне з головних положень цього плану – до 2025 р. збільшити товарообіг з латиноамериканськими державами до 500 млрд дол. та інвестувати додатково 250 млрд дол. Не менш вражаючим і плідним був другий міністерський Форум Китай-СЕЛАК, що відбувся в Чилі в 2018 р. На форумі розглядалися питання про розвиток зон вільної торгівлі (ЗВТ) між Китаєм і СЕЛАК і було започатковано механізм взаємодії в нових областях: боротьбі з корупцією, контролем над обігом наркотиків і боротьбою з кіберзлочинністю.

Латинській Америці відводиться одна з ключових ролей у китайській стратегії «Один пояс, один шлях», відповідно до якої планується реалізувати низку стратегічно важливих проєктів: до кінця 2020 р. планується побудувати трансконтинентальну залізницю протяжністю 5300 км і вартістю від 10 до 30 млрд дол. між атлантичним узбережжям Бразилії і тихоокеанським узбережжям Перу, що дозволить знизити витрати на транспортування в Китай бразильських енергоресурсів, модернізувати наймасштабнішу мережу вантажних залізничних перевезень в Аргентині, побудувати нові греблі в Аргентині та електростанції в Еквадорі, реконструювати основний повітряний термінал у Ріо-де-Жанейро – міжнародний аеропорт Галеан – і багато іншого.

Крім цього, Панамі через її географічне положення відводиться особлива роль у китайському проєкті. На цей час КНР є другим користувачем Панамського каналу після США, тому китайські фірми зацікавлені у створенні нових терміналів для круїзних лайнерів на тихоокеанському, а потім і на атлантичному узбережжі Панами, розширенні причалу й будівництві нового аеропорту. Також планується прокласти новий канал через територію Нікарагуа, який дозволить зменшити навантаження на Панамський канал і перетвориться на нову морську артерію світового значення.

З початку ХХІ століття КНР активно розвиває співробітництво з регіональними організаціями: у 2004 р. Пекін отримав статус постійного спостерігача в Організації американських держав (ОАД), у 2009 р. увійшов у число країн-донорів у Міжамериканському банку розвитку, що розширило участь Китаю у фінансуванні проєктів у регіоні нарівні із США і європейськими країнами. Потенційна наддержава також стала спостерігачем у Латиноамериканському парламенті, розширює зв'язки з Андським співтовариством, Карибським співтовариством (КАРІКОМ) та Південноамериканським спільним ринком (МЕРКОСУР). Подібні зв’язки доповнюються регулярними контактами в різних багатосторонніх форматах, зокрема на форумах G20, БРІКС, АТЕС. Це дає змогу Китаю активно підтримувати відносини з країнами регіону на високому рівні та отримувати бажану підтримку на регіональних та міжнародних зустрічах.

Про значення, яке надають «задньому двору США», як нерідко називають Латинську Америку, яскраво свідчить і велика кількість візитів у регіон Голови КНР Сі Цзіньпіна. За п’ять років перебування при владі він тричі приїжджав на материк. Водночас за останні декілька років у Пекіні побували глави Аргентини, Бразилії, Венесуели, Коста-Ріки, Куби, Мексики, Перу, Уругваю, Чилі, Болівії, Гайани, Колумбії, Сурінаму та Еквадору. Великим чином завдяки цим поїздкам торгівля та бізнес між Китаєм і латиноамериканським регіоном зараз процвітають.

Отже, Латинська Америка потрапила під приціл китайської експансії тільки в кінці ХХ століття, але зараз її роль і значення для «червоного дракона» помітно зростає. Цей регіон привабливий для КНР, у першу чергу, як сировинний придаток, а також як механізм здійснення тиску на Тайвань і закріплення глобального лідерства. Для цього Пекін намагається розвивати двосторонню торгівлю, надавати величезні кредити, реалізовувати інфраструктурні проєкти в рамках ініціативи «Один пояс, один шлях», проводити зустрічі на різних рівнях і активно співпрацювати з регіональними організаціями. Однак економічний і політичний інструменти китайської експансії в Латинській Америці – це тільки верхівка айсбергу. Про інші секрети успіху Китаю на континенті читайте в наступній статті. TO BE CONTINUED…

Авторка – Ангеліна Кикина, для «ADASTRA»