Політичні підсумки Чемпіонату світу з футболу в Катарі: мета виправдовує засоби?

Однією з найбільш обговорюваних подій року, що минув, у спортивному (та й не тільки) світі став Мундіаль у Катарі. Уперше проведений у країні з переважно мусульманським населенням та ще й у нестандартну як для такого турніру пору року, він став рекордним і за фінансовими витратами, і за кількістю скандалів, що супроводжували його. Тож як Катар торував собі шлях до здобуття права на проведення та підготовки до найпрестижнішого футбольного турніру, і чи отримав він очікувані результати – розглянемо в цьому матеріалі.

Маленька, але дуже амбітна монархія Затоки

Зважаючи на порівняно невеликі розміри й чисельність населення, а також непросту зовнішньо- та внутрішньополітичну історію, і навіть попри немалі поклади вуглеводнів, Катару складно було претендувати на будь-якого роду лідерство в регіоні Затоки. Однак, як це часто буває, складнощі зумовлюють креатив. Відповідно Катар став однією з перших держав Близького Сходу, що почала робити ставку на власну м’яку силу.

Можна довго розповідати про успіхи Дохи на цьому поприщі, втім зупинімося лише на чи не найяскравішому кейсі побудови ефективного елементу soft power у новітній історії. Звісно, мова йтиме про «Аль-Джазіру». Державна телекомпанія, заснована в 1996 році, швидко здобувала популярність серед арабомовного населення поза межами Катару та швидкими темпами нарощувала свою авдиторію. Сьогодні «Аль-Джазіра» – це одне з найбільших і найвпливовіших медіа у світі, яке перебуває на одному рівні з такими гігантами як CNN чи BBC.

Більше за темою: Пропаганда нового покоління: як Катар використовує найвідоміше арабське медіа в політичних цілях

Ще одним методом побудови власного позитивного бренду став спорт. Не маючи суттєвої спортивної традиції, Катар фактично з нуля розбудовував відповідну інфраструктуру, при цьому регулярно проводячи міжнародні форуми. Так, наприклад, офіційна Доха чотири рази приймала клубний Чемпіонат світу FIVB з волейболу серед чоловіків і тричі серед жінок, а в 1997 році проводила Чемпіонат Азії з цього виду спорту. Із 2001 року в Катарі щорічно проводиться тенісний турнір WTA Premier Qatar Ladies Open, а з 2002 – велогонка Tour of Qatar. 2006 року в Досі пройшли Азійські ігри.

При цьому саме проведення форумів не стає кінцевою метою – важливою ціллю є також достойні виступи власних спортсменів. У 2014 році катарська чоловіча команда виграла Чемпіонат світу з баскетболу 3х3, а вже наступного року на домашньому Чемпіонаті світу з гандболу серед чоловіків національна збірна Катару (хоча «національною» її назвати важко – 15 з 17 гравців команди були натуралізованими громадянами інших держав) здобула 2 місце. Та все ж найпопулярнішим видом спорту в країні, безумовно, є футбол. Катар двічі (у 1988 та 2011 роках) приймав Кубок Азії, а у 2019 сенсаційно виграв азійський аналог Євро, переможно пройшовши через увесь турнір і здобувши перемогу над збірною Японії у фіналі.

Як відомо, апетит приходить під час їжі. Маючи досвід проведення численних міжнародних форумів, катарці замахнулися на теоретично неможливу, як для такої маленької країни, ціль – проведення Чемпіонату світу з футболу. За багатьма критеріями катарська заявка не витримувала конкуренції. Навіть оминаючи технічну сторону (катарцям необхідно було побудувати всю готельну й більшість транспортної та спортивної інфраструктури, включно зі стадіонами), найбільше сумнівів викликало питання кліматичної сумісності, адже в травні-липні, коли, власне, і відбувається Чемпіонат світу, покази стовпчика термометра перевищують 40о.

Однак шейхи були налаштовані більш ніж рішуче.

Дорога, викладена доларами й кістками

Із перших днів передвиборчої кампанії стало очевидно, що заявка від Катару велася радше державою, аніж футбольною федерацією країни. Будучи очевидним андердогом, порівняно з заявками від США, Південної Кореї чи Японії, катарський оргкомітет залучав усі можливі ресурси й методи задля переманювання голосів членів виконкому ФІФА. Подекуди не завжди прозорі з етичної і правової точки зору.

У кращих традиціях східної дипломатії та за допомогою державного ресурсу катарці почали здобувати голоси за схемою «послуга за послугу», при чому в масштабах, яких досі не бачив світ спорту. Наприклад, задля здобуття голосу члена виконкому ФІФА від Таїланду між компаніями Qatar Gas і PTT (провідною тайською енергетичною компанією, що спонсорує футбольну асоціацію країни) було укладено угоду про постачання 2 мільйонів тонн зрідженого газу. Також комерційною вигодою було здобуто голоси кіпрської та бразильської федерацій. У випадку останньої сам емір Катару здійснив візит до країни, провів зустрічі з тодішнім президентом Лулою да Сілвою і шляхом укладання низки угод таки добився прихильності місцевої футбольної федерації.

Читайте також: Катар у боротьбі за регіональне лідерство

Значно більших витрат вартувало Катару переманювання підтримки Франції. 23 листопада 2010 року (за 9 днів до офіційного голосування) у Єлисейському палаці відбулася зустріч за участі президента Франції Ніколя Саркозі, президента УЄФА Мішеля Платіні, ключового акціонера на той момент кризового французького клубу «Парі Сен-Жермен» Себастьяна Базена та Таміна ібн Хамада Аль Тані – тоді наступника катарського престолу. На тій зустрічі французи отримали гарантії інвестицій Дохи в ПСЖ (після придбання клубу Qatar Sports Investments і моментального притоку нафтодоларів клуб швидко став на ноги й перетворився на гранд не лише французького, а й світового футболу) та домовилися про купівлю телевізійних прав на показ французького турніру мережею beIN Sports – спортивним відгалуженням «Аль-Джазіри».

Емманюель Макрон і емір Катару Тамін ібн Хамад Аль Тані. Reuters

Окрім суто спортивних домовленостей, у хід вступили й аргументи іншого рівня, а саме військового співробітництва: Катар зобов’язався й купив у 2015 році 24 французьких винищувачі Rafal за 6,3 мільярди євро; за 2 роки до початкового замовлення додалися ще 12 літаків, і, крім того, Доха залишила за собою право придбати ще 36. Також контракт включав купівлю французьких ракет, вертольотів, підготовку військових кадрів, використання французьких компаній у реалізації інфраструктурних проєктів тощо. Загальна ж вартість комерційних угод, укладених між обома державами, за словами Емманюеля Макрона становила приблизно 12 мільярдів євро. Якщо згадати ще й купівлю Qatar Airways 50 літаків Airbus на суму понад 18 мільярдів доларів, ми отримаємо колосальні вливання у французьку економіку з боку Катару, які, зрештою, і вплинули на кінцевий вибір Мішеля Платіні.

Існують докази й відкритого підкупу катарцями членів виконкому ФІФА задля здобуття голосів. За свідченнями колишньої директорки з комунікацій катарського оргкомітету Федри Альмаджид, під час конгресу Африканської конфедерації футболу в столиці Анголи Луанді в січні 2010 року вона була свідком домовленостей про виділення Дохою по 1,5 мільйона доларів футбольним федераціям 3 африканських держав в обмін на обіцянку членів виконкому ФІФА з відповідних країн віддати голос за катарську заявку. Хоча водночас вона зазначала, що під час укладання домовленостей мова йшла лише про «підтримку місцевого футболу», а не про привласнення цих коштів посадовцями. Існують свідчення і про більш масштабні махінації з африканськими делегатами, що містили в собі корупційну складову.

Пропозиції щодо фінансового стимулювання Катар висував і безпосередньо ФІФА. За 3 тижні до голосування «Аль-Джазіра» запропонувала організації 400 мільйонів доларів за права на трансляцію турніру, при цьому сума зростала до 500 мільйонів, якщо право на проведення ЧС здобуде саме Катар. Із подальшим розширенням пропозиції кінцева вартість плати склала близько мільярда доларів.

Вас може зацікавити: Медіатор, партнер, філантроп. Роль Кувейту на Близькому Сході

Зрештою, 2 грудня 2010 року виконком ФІФА таки проголосував за надання права на проведення Чемпіонату світу 2022 року Катару, при цьому пішовши на безпрецедентні поступки: турнір було перенесено з червня-липня (період міжсезоння) на листопад-грудень (у самий розпал основних європейських чемпіонатів), а необхідне число стадіонів зменшили з 12 до 8. Питання дотримання прав людини чи такого невід’ємного елементу масового спорту, як вживання алкоголю, було відкладено в довгий ящик із надією на компромісне вирішення. Розслідування корупційної складової подібного призначення, що розпочалися через декілька років, кримінальні провадження проти тодішніх керівників ФІФА (Зеппа Блаттера) та УЄФА (Мішеля Платіні) й потужний міжнародний тиск не змусили головну футбольну організацію світу скасувати свої рішення.

Після здобуття омріяної можливості перед Катаром постав непочатий край роботи. Держава, у якій нині проживає дещо менше 3 мільйонів осіб, за прогнозами, на час проведення Чемпіонату світу, мала приблизно подвоїти чисельність власного населення. Це ставило перед країною астрономічні завдання щодо забезпечення доступним житлом усіх туристів. До того ж, як уже зазначалося вище, рівень транспортної та спортивної інфраструктури Катару залишався надзвичайно низьким. На наступні 12 років держава фактично перетворилася на один великий будівельний майданчик.

За цей час було збудовано 7 стадіонів, новий аеропорт, десятки тренувальних баз, близько сотні готелів, величезні «олімпійські містечка» й метрополітен. А довкола головної арени турніру, яка приймала матч-відкриття й фінал, фактично постало абсолютно нове місто – Лусаїл. Однак «Велике будівництво по-катарськи» мало і свої негативні наслідки. За оцінками журналу Time, використовуючи переважно низькооплачуваних робітників із бідних держав Азії та Африки і примушуючи їх працювати в нелюдських умовах аравійського літа, Катар «досягнув» цілей ціною понад 6,5 тисяч життів працівників.

Робітник на будівельному майданчику в Лусаїлі. Ed Kashi-VII/Time

Скандали, що супроводжували Доху на стадії підготовки до турніру, нікуди не ділись і на початку ЧС. За день до відкриття чемпіонату Катар раптово оголосив про заборону вільного продажу пива, попри взяті на себе зобов’язання перед спонсорами ФІФА. Згідно з рішенням, продаж алкогольних напоїв дозволявся лише в певний час і лише в ліцензованих готелях і ресторанах, а також у спеціально відведених фан-зонах, при цьому вводилася заборона на їхній продаж безпосередньо на стадіонах. Budweiser, пивний гігант та один з основних спонсорів турніру, через це рішення зазнав величезних збитків і був змушений висунути пропозицію подарувати увесь нереалізований запас пива країні-переможцю Мундіалю.

Варто знати: Об'єднані Арабські Емірати: найвпливовіша держава арабського світу?

Варто також згадати скандальну ситуацію довкола капітанських пов’язок із написом OneLove. ФІФА, основу ідеології якої впродовж років становила інклюзивність, взаємоповага та підтримка будь-якого роду меншин, напередодні турніру почала відверто грати на руку обмеженням демонстрації належності до ЛГБТК-спільноти. Капітанські пов’язки у веселкових тонах із цифрою 1 посередині, які використовували капітани деяких європейських національних збірних, є частиною кампанії OneLove, що має на меті просування інклюзивності та захист прав представників ЛГБТК+. Напередодні матчу між збірними Ірану й Англії, капітан якої саме і збирався вдягнути відповідну пов’язку, з’явилося застереження від ФІФА про недопустимість подібних дій із загрозою фінансових санкцій та попереджень/вилучень капітанів ще перед стартовим свистком у разі непослуху. Останній аргумент усе ж став визначальним у рішеннях європейських збірних відмовитися від участі в кампанії.

Акція протесту збірної Німеччини проти заборони ФІФА на носіння пов’язок OneLove. Alexander Hassenstein/Getty Images

Утім, за підсумком проведеного вже турніру варто визнати, що Чемпіонат світу в Катарі все ж пройшов значно спокійніше, аніж очікувалось – і в плані кількості скандалів та їхнього розголосу, і в плані безпосередньо безпеки. Щодо першого, то після буремних перших днів турніру Катар, наскільки це було можливо для мусульманської країни, на деякий час лібералізувався й зумів звести до мінімуму всі спірні ситуації, подекуди закриваючи очі на ті, які за інших обставин безумовно призвели б до залучення поліції.

Щодо другого, варто відзначити нарощування співпраці з НАТО (13 із 32 команд-учасниць є країнами-членами Альянсу) у безпековій координації. Окрім того, окремі держави-члени надавали Катару суттєву технічну, розвідувальну, технологічну й навіть кадрову підтримку в питаннях гарантування безпеки для гостей Чемпіонату світу. Відсутність міжнаціональних конфліктів у ситуації, коли в межах маленької країни перетинаються громадяни США, Сполученого Королівства, Ірану, Сербії, Саудівської Аравії та інших геополітичних супротивників є очевидним показником успішності організації турніру.

Загальний же кошторис проведення Чемпіонату світу обійшовся Катару (навіть за скромними оцінками) щонайменше в 15 разів дорожче, ніж другий найзатратніший турнір 2014 року в Бразилії. Космічні 220 мільярдів доларів було витрачено офіційною Дохою задля реалізації свого амбітного мегапроєкту.

Відповідно постає доволі резонне запитання.

А чи було воно того варте?

Про стандартні аргументи штибу «розвиток і популяризація національного іміджу та бренду» після десятиліття різного роду скандалів і розслідувань говорити, очевидно, не доводиться. Та й сам результат національної збірної Катару (яка автоматично потрапила у фінальну частину турніру як команда-господарка), навряд чи став приводом для гордості катарських громадян – з 3 поразками в 3 матчах і з нулем у графі забитих м’ячів у груповому етапі команда зуміла поставити цілу низку принизливих антирекордів Чемпіонатів світу.

Та все ж Досі вдалося здобути для себе низку профітів:

1)              Нацбілдінг. Серед майже 3-мільйонного населення Катару лише 1/10 частина його жителів є корінними катарцями. І без того нечисельний народ розділений на близько 30 племен, яким часто доволі важко знайти спільну мову. Спільно пережитий позитивний досвід проведення одного з найбільших спортивних турнірів у світі покликаний похитнути сильні позиції трайбалізму в катарському суспільстві та стати своєрідним каталізатором його уніфікації і формування єдиної національної ідентичності.

Дізнавайтеся більше: Хвиля примирення на Близькому Сході: як далеко вона зайде

2)              Суб’єктність. Перше проведення Чемпіонату світу на Близькому Сході може в деякій мірі легітимізувати порівняно молоду катарську державу в очах більш могутніх сусідів по регіону, ставлення багатьох з яких до офіційної Дохи, м’яко кажучи, не надто тепле. Навіть зараз уже можна констатувати про деяке потепління у відносинах із Саудівською Аравією – анонсуються певні бізнесово-спортивні угоди, все більше розмов ведеться про спільну заявку на проведення Олімпіади у 2036 чи 2040 році.

3)              Саморозвиток. Чемпіонат світу стимулював розбудову інфраструктури всередині держави, перетворюючи життя в ній на більш комфортне. За оцінками, з 2008 року внутрішні інвестиції Катару склали близько 225 мільярдів доларів. Усе це ідеально лягає в реалізацію національної візії країни до 2030 року.

Висновки

Катарський мундіаль безумовно здобуває звання найбільш одіозного в майже 100-літній історії Чемпіонатів світу. Яскравий, незабутній і неперевершений безпосередньо на футбольних полях, він також запам’ятається як найбільш скандальний і контроверсійний поза ними. Шлях до цього свята спорту був всіяний понурими й темними історіями корупції та порушень прав людини, що кинули свою тінь не лише на імідж самої Дохи, а й ФІФА.

План популяризації Катару й арабського/мусульманського способу життя та функціонування суспільства провалився. Однак офіційна Доха все ж зуміла витиснути певні досягнення для себе, насамперед у площині внутрішньої політики й регіональної взаємодії.

Доволі часто проведення великих спортивних змагань країнами, що розвиваються, зумовлюють ситуацію, коли потужна інфраструктура, необхідна для їхнього проведення, після завершення турніру просто пустує через відсутність попиту. Утримання таких об’єктів падає важким тягарем на плечі урядів/місцевого самоврядування й у довгостроковій перспективі є доволі невигідним. Особливо у випадку Катару – 8 стадіонів на менш ніж 3 мільйони населення це, очевидно, забагато. Водночас розбудована готельна інфраструктура у випадку вдалого розвитку туристичної привабливості може допомогти туризму стати важливою статтею доходів країни.

Автор – Олександр Ворона, експерт Аналітичного центру ADASTRA

Цей матеріал був корисним для вас? Тоді ви можете подякувати нам, підтримавши випуск нових статей на Патреоні!