Медіатор, партнер, філантроп. Роль Кувейту на Близькому Сході

Держава Кувейт є однією з найменших за площею країн на Близькому Сході. Проте рівень її впливу на регіональну та світову політику аж ніяк не можна назвати незначним. Завдяки комплексу з експортоорієнтованої економіки, послідовної зовнішньополітичної стратегії в гуманітарній та інвестиційній сферах та потужній дипломатії держава не лише спромоглася стати вагомим регіональним гравцем, а й привернула до себе увагу акторів за межами Близького Сходу.

До того ж варто зазначити, що Кувейт не обмежується якимось одним вектором співпраці та намагається пропорційно розвивати відносини із багатьма державами, частина з яких при цьому має полярні геополітичні пріоритети. Отже, у цій статті ми висвітлимо основні аспекти зовнішнього курсу Кувейту, а також розповімо про те, яким чином якісна імплементація принципу багатовекторності дозволила цій близькосхідній країні завоювати авторитет на міжнародній арені.

Історичні засади зовнішньої політики Кувейту

Розглядаючи міжнародні відносини Кувейту з погляду ретроспективи, можна дійти висновку, що місцева влада завжди прагнула зробити дипломатію своїм сильним боком та покладалася на переговорні механізми як основний спосіб розв’язання конфліктів. Такий підхід до участі в міжнародних справах був зумовлений одразу декількома факторами. По-перше, це невелика територія країни та її географічне положення. Кувейт має сухопутні кордони лише з Іраком та Саудівською Аравією, а отже, у випадку будь-якого збройного конфлікту за участі цих держав він автоматично може стати зоною підвищеної вразливості, а через відсутність потужних збройних сил країна ніколи не змогла б самостійно дати відсіч більш могутньому з військового погляду агресору.

Другим важливим фактором, через який Кувейт упродовж усієї своєї історії робить ставку на дипломатію, є велика кількість покладів природних ресурсів, передусім нафти в Перській затоці. Уряд розумів, що завдяки наявним ресурсам держава матиме змогу стати активним суб’єктом зовнішньої торгівлі – задовольняючи попит розвинених країн на нафту, зможе відкривати нові ринки збуту й почувати себе цілком благополучно. Проте замість того, щоб просто торгувати, Кувейт шукав протекції великих держав, аби вбезпечити себе від зазіхань інших регіональних акторів на власну територіальну цілісність та природні ресурси. Як показала практика, подібні перестороги з боку політичного керівництва країни були цілком виправданими.

Читайте також: Нормалізація як новий тренд у близькосхідній політиці Туреччини

Першим великим союзником Кувейту в історії стала Британська імперія. Його територія хоч і мала статус колонії, проте завдяки значній стратегічній вигоді для британців він отримав можливість здійснювати відносно самостійну внутрішню політику, а після проголошення незалежності в 1961 році продовжив активно співпрацювати з Великою Британією. Після того як наприкінці 70-х років XX століття офіційний Лондон став втрачати інтерес до близькосхідного регіону та зменшувати в ньому свою присутність, Кувейт почав шукати можливості для розбудови союзницьких відносин з іншими провідними на той час у світі державами, зокрема зі США та СРСР. У результаті між Ель-Кувейтом та Вашингтоном встановилися доволі міцні союзницькі відносини.

Розвиток цієї співпраці зіграв в історії Кувейту вирішальну роль. Коли в серпні 1990 року тодішній президент Республіки Ірак Саддам Хусейн організував військову інтервенцію на територію держави з подальшим її захопленням, рішенням Ради Безпеки ООН було створено міжнародну коаліцію на чолі з США, яка мала звільнити Кувейт від окупації іракськими військами, і внаслідок злагоджених дій союзників вже в лютому 1991 року країна була позбавлена присутності іракських військ та поновлена в статусі незалежної держави.

Іракські військові підпалили кувейтські нафтові родовища під час вторгнення. Geopix/Alamy

Після завершення Війни в Перській затоці Кувейт ще більшою мірою впевнився в ефективності своєї зовнішньополітичної стратегії, яка полягала в поєднанні та розвитку двох ключових елементів: зовнішньої торгівлі та міжнародної дипломатії. Також для того, щоб підвищити рівень власної національної безпеки, на початку 90-х років XX століття країна підписала угоди про військове співробітництво з Британією, Росією і Францією та зміцнила співробітництво у військовій сфері зі США, дозволивши розширити американський військовий контингент на власній території. Проте основним інструментом політики Ель-Кувейта на міжнародній арені залишився пошук можливостей для кооперації з різними державами світу в економічній, дипломатичній та гуманітарній сферах. Отже, можна цілком впевнено констатувати, що історичні чинники мали суттєвий вплив на формування сучасної зовнішньої політики Кувейту.

Балансування між Сходом та Заходом

Особливості ведення Державою Кувейт своєї зовнішньої політики полягають у тому, що вона намагається побудувати відносини з усіма провідними міжнародними акторами на основі договороздатності та співпраці. Така політика є втіленням та віддзеркаленням стратегічної культури цієї країни і спрямована на те, аби уникати безпосередніх конфронтацій та не втрачати потенційні економічні та дипломатичні вигоди від співпраці з провідними акторами. Кувейтські посадові особи найвищого рівня, як правило, утримуються від прямих звинувачень на адресу інших держав та від запровадження економічних чи політичних інструментів тиску проти них. Подібна позиція керівництва загалом є доволі ефективною та дозволяє країні зберігати значний дипломатичний авторитет і позитивну репутацію на міжнародній арені.

Варто знати: Хвиля примирення на Близькому Сході: як далеко вона зайде?

Звісно ж, найголовнішим стратегічним союзником Кувейту залишаються Сполучені Штати Америки. Підвалини цього стратегічного партнерства були закладені під час вищезгаданої Війни в Перській затоці, а з плином часу співробітництво продовжувало всебічно розвиватися. Найбільш активною є взаємодія між сторонами у військово-промисловій та безпековій сферах. У 1991 році, уже через сім місяців після звільнення Кувейту від окупації іракськими військами, державами було підписано Угоду про кооперацію у сфері безпеки (DCA), яка передбачала проведення спільних військових навчань, розміщення американських військ на території Кувейту та отримання ними доступу до низки важливих об’єктів. У 2004 році країна отримала статус основного союзника США поза НАТО, а у 2013 році сторони уклали Угоду про закупівлі та взаємне обслуговування.

Такий високий рівень довіри зумовлений насамперед значним внеском Кувейту в боротьбу проти терористичних організацій у регіоні, а також критичною важливістю держави як суб’єкта, за допомогою якого США здатні реалізовувати свою близькосхідну політику. Кувейт є однією з тих територій, на якій Сполучені Штати розміщують свій військовий контингент, який у разі виникнення потреби можуть застосувати. Такий особливий статус дозволяє країні отримувати гарантії протекторату з боку США у випадку загрози для її суверенітету.

Більше а темою: Саудівська Аравія та США: еволюція відносин і новий підхід Байдена

Також Кувейт є однією з найбільш демократичних монархій Близького Сходу з послідовним курсом на дотримання миру та стабільності в регіоні, що, знову ж таки, не може не викликати компліментарне відношення з боку американської влади. Загалом ці дві країни мають спільні погляди на архітектуру безпеки на Близькому Сході та виражають готовність акумулювати зусилля в боротьбі з факторами дестабілізації, такими як, наприклад, діяльність терористичних організацій. Завдяки вищеперерахованим чинникам, між США та Кувейтом сформувався ґрунт для довготривалих взаємовигідних союзницьких відносин.

Водночас наявність міцних партнерських зв’язків зі Сполученими Штатами аж ніяк не заважає Кувейту диверсифікувати вектори співпраці та розвивати відносини з геополітичними конкурентами Вашингтона, насамперед із Китаєм. Зокрема, упродовж останнього десятиліття значно інтенсифікувалися торговельно-економічні відносини між Ель-Кувейтом та Пекіном. Так, у 2015 році держава приєдналася до китайської ініціативи щодо створення Азійського банку інфраструктурних інвестицій, а у 2018 році сторони підписали Меморандум про взаєморозуміння, який передбачає розширення торговельно-економічної співпраці між країнами в рамках китайської ініціативи «Один пояс, один шлях».

Детальніше про цей глобальний геополітичний проєкт у нашому спецпроєкті Пояс і Шлях

Згідно зі статистикою за 2020 рік, Пекін є найбільшим за обсягами торговельним партнером Ель-Кувейта, займаючи перше місце як у структурі експорту (28%), так й імпорту (12%). Також Китай проявляє зацікавленість щодо участі в інфраструктурних проєктах. Зокрема, він залучений до розробленої владою Кувейту ініціативи щодо побудови високотехнологічного «Шовкового міста» (Silk City).

Зустріч еміра Кувейту Сабахом аль-Сабахом з главою КНР Сі Цзіньпіном у 2018 році. Xinhua/Li Xueren

Відносини Кувейту з іншим конкурентом США – Російською Федерацією – хоч і не характеризуються настільки ж високим рівнем інтенсивності, проте й не стоять на місці. Держава періодично проявляє інтерес до московських інфраструктурних проєктів, зокрема, у 2015 році Кувейт інвестував 500 мільйонів доларів в ініціативи Російського фонду прямих інвестицій. Відносини Кувейту з Європейським Союзом також проходять у позитивному фарватері та, завдяки систематичному докладанню зусиль до співпраці з організацією, передусім у гуманітарній сфері, держава користується в Європі чи не найкращою репутацією серед країн Близького Сходу. Важливість кооперації з Кувейтом ЄС інституційно підтвердив у 2019 році, відкривши там дипломатичне представництво, створене з метою постійної прямої комунікації.

Дізнавайтеся більше: Вікно можливостей для Росії: як Москва нарощує вплив на Близькому Сході?

Отже, завдяки високому рівню залученості до міжнародного співробітництва, якого Кувейту вдалося досягти шляхом здійснення багатовекторної політики, демонстрації інвестиційної привабливості та заохочення провідних акторів до економічного співробітництва, цій державі цілком вдається зберігати позитивний стан відносин із усіма найбільш впливовими міжнародними акторами.

Роль медіатора на Близькому Сході

Регіональна зовнішня політика Кувейту за своїми пріоритетами та методами реалізації мало чим відрізняється від глобальної. Прикметним фактом є те, що навіть у такому нестабільному та конфліктогенному регіоні, як Близький Схід, країні вдається не вступати у відкриті конфронтації та зберігати робочі договороздатні відносини з усіма державами. Кувейт є чи не єдиним близькосхідним актором, який вважає мирне дипломатичне врегулювання конфліктів єдиним прийнятним шляхом їхнього вирішення.

Загалом ця країна змогла зарекомендувати себе як надійного посередника, який цілковито зацікавлений у мирній підтримці регіональної стабільності та здатен докладати для цього дипломатичні зусилля. Звісно ж, вибір Кувейтом цього підходу як основного у своїй регіональній зовнішній політиці не є просто виявом альтруїзму чи випадковістю, адже, позиціонуючи себе медіатором, держава певною мірою прагне унеможливити такий розвиток подій, унаслідок якого їй доведеться захищати свій суверенітет збройним шляхом.

Вас може зацікавити: Чи принесуть парламентські вибори в Іраку-2021 довгоочікувану стабільність у країну?

Кувейт неодноразово втілював вищезазначені доктринальні основи своєї зовнішньополітичної стратегії на практиці, ефективно проявляючи себе в ролі регіонального посередника. Наприклад, керівництво держави змогло забути про старі образи з часів Війни в Перській затоці та зіграло одну з провідних ролей у процесі відновлення розореної економіки Іраку після кровопролитної громадянської війни, виділивши на цю ініціативу близько 2 мільярдів доларів та доклавши практичних зусиль до її реалізації. Таку ініціативу Кувейту міжнародне співтовариство зустріло солідарними й позитивними відгуками.

Також Кувейт, перебуваючи в Раді співробітництва арабських держав Перської затоки (регіонального союзу, лідером якого є Саудівська Аравія), залишається однією з двох країн альянсу (разом із Оманом), які утримуються від проголошення відкритої антиіранської позиції та зберігають із Тегераном робочі дипломатичні відносини. На перших порах громадянської війни в Ємені (з 2015 року), у якій активну підтримку протилежним сторонам конфлікту надають Саудівська Аравія та Іран, кувейтська сторона також намагалася проявляти себе в ролі медіатора, надаючи власний майданчик для переговорів та консультацій щодо єменської кризи.

Детальніше про конфлікт: Ємен: найгірша гуманітарна катастрофа на Землі

Згодом Кувейт, хоч і був змушений прийняти участь у цій війні, долучившись до лав коаліції, очолюваної Саудівською Аравією, проте відносини з Іраном, на відміну від того ж таки Ер-Ріяда, йому вдалося зберегти. Зокрема, у серпні цього року відбулася зустріч між міністрами закордонних справ Ірану та Кувейту, на якій вони обговорювали перспективи розширення двостороннього економічного співробітництва.

Утім, найголовнішого за останній час дипломатичного успіху на Близькому Сході Кувейту вдалося досягти шляхом посередництва в урегулюванні катарської кризи. У 2017 році Саудівська Аравія, ОАЕ, Бахрейн та Єгипет повідомили про рішення розірвати дипломатичні відносини з Катаром через те, що, на їхню думку, останній здійснював підтримку терористичних організацій та екстремізму в регіоні. Це рішення супроводжувалося припиненням економічної співпраці, а також закриттям кордонів та повітряного простору з Катаром. Тодішній емір Сабах аль-Ахмед аль-Джабер ас-Сабах практично одразу повідомив про зацікавленість Кувейту стати посередником між сторонами задля пошуку компромісів та шляхів нормалізації відносин.

Більше за темою: Катар у боротьбі за регіональне лідерство

Таке ж бажання висловили представники багатьох країн світу, зокрема президенти США, Росії та Туреччини, проте саме Кувейту вдалося зайняти в цьому процесі провідну роль. У результаті, після декількох раундів важких переговорів, на початку 2021 року між Катаром та коаліцією арабських держав було поновлено відносини. Символічним стало те, що про нормалізацію між країнами міжнародну спільноту першою повідомило саме Міністерство закордонних справ Кувейту. Урегулювання цього дипломатичного конфлікту стало дуже важливим кроком для відновлення стабільності та порозуміння всередині Ради співробітництва держав Перської затоки.

Емір Кувейту та колишній Держсекретар США Рекс Тіллерсон обговорюють шляхи врегулювання катарської кризи, 2017 рік. Samir Salama/Kuna

Крім того, країна докладала помітних зусиль для сприяння мирному вирішенню сирійського конфлікту. Зокрема, у 2019 році Кувейт, Німеччина та Бельгія були ініціаторами ухвалення Радою Безпеки ООН резолюції щодо припинення вогню в Ідлібі, північно-західній провінції Сирії. Проте на проєкт цієї гуманітарної резолюції було накладене вето з боку Росії та Китаю.

Загалом за Кувейтом закріпилася репутація однієї з найбільш миролюбних держав Близького Сходу, що є цілком виправданим. Ба більше, він має достатньо авторитету для того, аби допомагати іншим міжнародним акторам вирішувати спірні питання шляхом переговорного процесу та за допомогою винятково мирних засобів врегулювання конфліктів. У такий спосіб Кувейт неодноразово доводив на практиці свою дипломатичну силу та ефективність. 

Участь у міжнародних організаціях та гуманітарних проєктах

Важливою складовою зовнішньої політики держави є співробітництво в рамках міжнародних організацій та долучення до гуманітарних ініціатив. Завдяки високому рівню дипломатичної залученості у світові та регіональні процеси Кувейт є членом та активним учасником великої кількості багатосторонніх союзів та утворень. Більшість міжнародних ініціатив, у яких бере участь держава, мають гуманітарний або економічний характер.

Читайте також: Чому Індія та Китай змагаються за партнерство з Іраном і хто тут третій зайвий?

Одним із основних способів долучення Кувейту до співробітництва такого типу є міжнародне донорство, яке здійснюється шляхом надання економічної допомоги країнам, що розвиваються. Подібна практика в зовнішній політиці арабської держави є систематичною та має стратегічну зумовленість, адже за допомогою таких інструментів публічної дипломатії Кувейт підвищує свій авторитет та позиціонує себе миролюбним актором, уникаючи потенційних конфліктів та загроз національній безпеці. У 2014 році міжнародні гуманітарні зусилля держави були дуже високо оцінені Організацією Об’єднаних Націй: тодішній емір Кувейту Сабах аль-Ахмед аль-Джабер ас-Сабах був нагороджений званням «Гуманітарний лідер».

Генеральний секретар ООН нагороджує еміра Кувейту званням «Гуманітарний лідер», 2014 рік. Luiz Rampelotto/EuropaNewswire

Зокрема, Кувейт виступав донором гуманітарної допомоги для місцевого населення в найбільш масштабних військових конфліктах сучасності на Близькому Сході: війнах в Іраку, Ємені та Сирії. Також, у 2020 році кувейтська влада направила допомогу на суму 41 мільйон доларів до Лівану на подолання наслідків вибуху в порту Бейрута. Загалом, за даними Управління з координації гуманітарних питань ООН, у 2020 році Кувейт витратив 137,3 млн дол. на донорську допомогу іншим країнам.

Вас може зацікавити: Як Ліван опинився на межі неспроможної держави

Основними отримувачами підтримки, крім Лівану, стали Ірак та Палестина. Керівництво держави дуже добре розуміє, що участь у таких ініціативах також є одним зі шляхів, що мають очевидний позитивний вплив на міжнародну репутацію Кувейту, яку можна з легкістю конвертувати в необхідні для країни дивіденди від економічної та політичної співпраці з більш впливовими акторами. До того ж Держава Кувейт демонструє високий ступінь зацікавленості в приєднанні до різноманітних економічних ініціатив як регіонального, так і глобального характеру, адже зовнішня торгівля є не лише головною рушійною силою економіки, а й загалом дозволяє формувати фундамент для побудови партнерських відносин та їхнього поглиблення.

Висновки

Загалом для геополітичної культури Держави Кувейт характерними є такі ключові елементи: інтенсивний та різноманітний за географічною спрямованістю розвиток зовнішньої торгівлі, високий рівень дипломатії та виняткове надання їй переваги у вирішенні міжнародних конфліктів, а також надання посередницьких послуг та активна участь в гуманітарних ініціативах. Враховуючи всі ці фактори, можна сказати, що для керівництва Кувейту принцип багатовекторності виступає однією з фундаментальних основ зовнішньої політики. Держава має одне з найширших кіл партнерських відносин та ефективних дипломатичних каналів зв’язку серед країн Близького Сходу.

Фактично її можна назвати флагманом близькосхідної дипломатії, адже високий рівень міжнародного авторитету дозволяє успішно відігравати роль медіатора в регіональних конфліктах та брати участь у координаційних діях світової спільноти. Отже, застосування принципу багатовекторності в зовнішній політиці є екзистенційно важливим для Кувейту, адже дозволяє йому отримувати максимальні дивіденди різноманітного характеру від кооперації з міжнародним співтовариством, тим самим гарантуючи свою безпеку.

Автор – Андрій Горб, стажер Аналітичного центру ADASTRA

Цей матеріал був корисним для вас? Тоді ви можете подякувати нам, підтримавши випуск нових статей на Патреоні!