Чи принесуть парламентські вибори в Іраку-2021 довгоочікувану стабільність у країну?

Із 2003 року Республіка Ірак на шпальтах світових ЗМІ була представлена здебільшого в негативному світлі через постійний внутрішній хаос та нестабільність. Вторгнення американських військ назавжди змінило життя мільйонів іракських громадян та геополітичне становище країни в регіоні. Але з моменту перемоги над ІДІЛ у 2017 році внутрішньополітична ситуація в РІ перейшла у фазу нормалізації. Уперше за довгий час іракці змогли забути про жахи війни та з надією дивитися в майбутнє.

Але в кожній історії є свій нюанс. У даному випадку – це важка безпекова ситуація в державі, що розташована на перетині інтересів головних регіональних акторів. Перелік конкурентів за вплив на Ірак довгий: Іран, США, Ізраїль, Саудівська Аравія, ОАE. Водночас низка парамілітарних організацій, непідконтрольних центральній владі, спровокувала конфесійні конфлікти серед населення, через що зберігається загроза початку нової збройної боротьби на території РІ.

На цьому фоні у жовтні в державі відбулися довгоочікувані позачергові парламентські вибори, на які покладалися великі надії зі стабілізації ситуації в Іраку. Чи впоралися вони із цим завданням, як змінили політичні розклади в республіці, та яка безпекова ситуація наразі складається навколо і всередині  країни – розповідаємо далі.

Результати голосування і політичні розклади

У жовтні цього року на всій території Республіки Ірак пройшли дострокові парламентські вибори, які стали наслідком масових протестів, що тривали з 2019 року. Суспільне невдоволення було спровоковане корупційними скандалами та неефективним економічними курсом уряду Аділя Абдула-Махді, сформованого за результатами чергового волевиявлення у 2018-му. У результаті серії зіткнень між протестувальниками й поліцією загинули приблизно 400 осіб. Через загрозу ескалації ситуації, що могла перерости в етноконфесійні зіткнення між шиїтами та сунітами, прем’єр Абдул-Махді подав у відставку, яку парламент прийняв у грудні того ж року.

Ми запустили свій Патреон, де ви можете підтримати нашу роботу. Приєднуйтеся до спільноти!

Призначення нового глави уряду блокувалися основними політичними партіями. Єдиним виходом з глухого кута стало призначення дострокових виборів (що було головною вимогою учасників протестів) та обрання компромісної (тимчасової) кандидатури на посаду прем’єр-міністра Іраку. Варто зазначити, що політичний ландшафт РІ являє собою конфесійні протиборчі блоки (шиїти і суніти), які діляться на фракційні об’єднання за етноплемінною ознакою та зовнішньополітичними орієнтирами. Така ситуація чинить вагомий вплив на всі державні процеси в республіці, але про це детальніше говоритимемо згодом.

Також за темою: На шляху до стабільності та єднання: що загрожує проведенню виборів у Лівії

Отже, 10 жовтня відбулися дострокові вибори до Ради представників Іраку (однопалатний законодавчий орган, до якого входять 325 депутатів). За результатами волевиявлення перше місце посів опозиційний шиїтський блок «Садристський рух», названий за прізвищем його лідера, ісламського проповідника Муктади аль-Садра. Партія отримала 73 місця в парламенті. Це – націоналістичне шиїтське об’єднання з високоорганізованою політичною структурою та дисциплінованими членами, що позиціонує себе третьою силою між проамериканськими та проіранськими політичними партіями.

Голова об’єднання Муктада аль-Садр (колишній лідер антиамериканського повстання) виступає за нормалізацію відносин з арабськими державами, виведення всіх іноземних військ і угруповань (на території республіки присутні сили західної коаліції – близько 49 країн, в тому числі військовий контингент США; з іншого боку – проіранські «Сили народної мобілізації», які фінансуються Тегераном) Іраку та припинення спроб інших країн втручатися у внутрішні справи республіки.

Іракці активно підтримують ідеї та програми аль-Садра, які спрямовані в тому числі на боротьбу з корупцією, яка є однією з найгостріших внутрішньодержавних проблем. Незважаючи на той факт, що політик є шиїтом, зміцнення позицій його прихильників у парламенті невигідне Тегерану, який активно перешкоджає просуванню ідей садристів. Втілення ідеї «незалежного від зовнішніх сил Іраку» загрожує національним інтересам Ірану з формування зони свого впливу на Близькому Сході.

Іракський шиїтський проповідник Муктада ас-Садр за кермом автомобіля приєднується до антиурядових демонстрантів, які збираються в місті Наджаф. 29 жовтня 2019 року. Haidar Hamdani/AFP

На другій позиції опинився сунітський альянс «Такадум», який очолює спікер Ради представників Іраку Мухаммед аль-Хальбусі. Порівняно молода партія здобула непоганий для себе результат – 37 парламентських місць. Головна особливість «Такадуму» – тісні зв’язки з представниками королівської сім’ї Саудівської Аравії. Інші сунітські партії, такі як «Проєкт національного порятунку» Усами аль-Нуджайфі та «Аль-Азм» мільярдера Хаміса аль-Ханджара, не потрапили в парламент.

Непоганий результат показала шиїтська політична сила експрем’єра Нурі аль-Малікі «Держава закону». Партія отримала 33 мандати, що є дуже несподіваним результатом. Її лідер – шиїт-фанатик, який звинувачується у розпалюванні міжконфесійної ворожнечі в період свого прем’єрства 2006-2014 рр. Він проводив політику дискредитації сунітської громади та неофіційно підтримував насильницькі акції проти сунітів. Не в останню чергу через дії аль-Малікі на посаді глави уряду терористична організація ІДІЛ (члени якої сповідували радикальну течію сунітського ісламу) змогла захопити значну частину РІ. Окрім цього, лідера партії «Держава закону» та його соратників неодноразово звинувачували в хабарництві. Політичну силу аль-Малікі вважать близькою до Тегерана.

Цікаво знати: Нові підходи й старі інтереси: як зміниться зовнішня політика Ірану за нового президента?

Стабільно свої місця в Раді представників отримали курдські партії (курди – бездержавний народ, що проживає на території Туреччини, Сирії, Іраку та Ірану). Курдська демократична партія, яку контролює Масуд Барзані, президент автономного Іракського Курдистану, здобула 31 депутатський мандат. Одночасно з цим, коаліція політичних сил «Горран» та «Патріотичний союз Курдистану» отримала лише 16 місць, що можна вважати жахливим результатом для внутрішньокурдської опозиції та перемогою клану Барзані.

Проте найбільший провал на виборах очікував відверто проіранські політичні сили. Релігійно-консервативний блок «Аль-Фатх» – альянс ополчення шиїтів і невеликих партій, які виступають за концепції «шиїтського півмісяця» та антиамериканізму, – виборов лише 17 крісел проти 47 у 2018 році. Погані результати «Аль-Фатх» на виборах, імовірно, призведуть до активніших зусиль нового іракського уряду з приборкання проіранських озброєних груп, що діють в або поза межами «Хашд аш-Шаабі» (шиїтські загони народного ополчення, що контролюються Корпусом вартових ісламської революції – військовою гілкою виконавчої влади Ірану).

Невдовзі після голосування лідер «Аль-Фатх» Хаді аль-Амірі та ще одна парамілітарна шиїтська організація «Катаїб Хезболла» (члени політичного крила якої отримали лише один мандат), оголосили про своє колективне неприйняття результатів голосування, за якими кількість їхніх місць у Раді представників Іраку скоротилася. Перемога садристів та провал проіранських партій на дострокових парламентських виборах стали «очікуваною несподіванкою». Навіть несистемні політичні сили, що сподівалися підняти свої електоральні позиції на тлі антиурядових демонстрацій не змогли посунути іракський істеблішмент. Усі переможці, так чи інакше, є представниками місцевих еліт.

Дізнавайтеся більше: Гра престолів по-йорданськи. Зима близько?

Лише порівняно незалежна партія «Імтитад» (члени, якої брали участь у масових протестах 2019 року проти корупції) отримали менше десяти місць. Падіння популярності проіранських сил спостерігалось ще від початку антиурядових демонстрацій. Багато громадян Іраку виступають проти збільшення політичного впливу Ірану на країну та непрозорості роботи воєнізованих груп, підконтрольних силам «Аль-Кудс» (військовий підрозділ спеціальних операцій КВІР).

Новий склад Ради представників Республіки Ірак буде ще більш розрізненим, аніж попередній. На країну очікує довгий процес формування нової коаліції та кабінету міністрів. Навіть зараз, через майже два місяці після виборів, у публічному просторі мінімум інформації про коаліційні переговори. Також під великим питанням стоїть майбутнє чинного прем’єр-міністра Іраку, безпартійного Мустафи аль-Казимі. На даний момент, садристи не знайшли йому заміну, що говорить про непогані перспективи аль-Казимі залишитися на посаді глави уряду. Але це питання варто розглянути детальніше.

Новий уряд для Іраку

Згідно з конституцією, Ірак – парламентська республіка, а головні посади в державі розподіляються за етноконфесійною ознакою. Президентом має право бути лише курд (сьогодні цю посаду займає Бархам Саліх), спікером парламенту – суніт (Мухаммад аль-Хальбусі), а прем’єр-міністром – шиїт. З травня 2020 р. посаду глави уряду обіймає Мустафа аль-Казимі. Він став компромісною фігурою між основними політичними силами Іраку. Однак зовнішній вектор прем’єра можна охарактеризувати більше прозахідним, ніж проіранським. Найбільш показовим є відкрите протистояння аль-Казимі з шиїтською воєнізованою групою «Хашд аш-Шаабі» та пов’язаними з нею меншими угрупованнями.

У травні цього року урядовими силами був заарештований лідер проіранських «Сил народної мобілізації» Касем Мусліх, що призвело до масових заворушень у центрі Багдада, організованих шиїтським духовенством та істеблішментом, головною вимогою яких було звільнення польового командира. Врешті-решт, не бажаючи розпалювати громадянську війну, іракські шиїти відступили.

Читайте також: Ризиковане партнерство: як Пакистан вдруге допоміг «Талібану» захопити Афганістан

7 листопада відбувся замах на прем’єр-міністра аль-Казимі. Його резиденцію атакували три безпілотники, унаслідок чого 10 осіб постраждали, однак сам глава уряду залишився неушкодженим. Організаторів замаху поки не знайшли, але в умовах протистояння центральної влади з проіранськими політичними силами (які не визнають результатів виборів), можна припустити, що за атакою стоять саме шиїтські воєнізовані групи.

Прем’єр-міністр Іраку Мустафа Аль-Казимі під час робочого візиту в Німеччину, 20 жовтня 2020 року. Stefanie Loos/AFP

В умовах щораз більшої напруги в післявиборчий період виникає питання про майбутнє кабінету безпартійного Мустафи аль-Казимі, який поки продовжує виконувати обов’язки прем’єра. Його політична доля залежить від балансу між садристами, які все ще можуть підтримати продовження повноважень чинного глави уряду, і фракцією «Держава закону» Нурі аль-Малікі разом зі збройними шиїтськими загонами. У випадку, якщо Муктаді аль-Садру, лідеру блоку, що переміг на виборах, не вдасться сформувати в парламенті коаліцію, то саме Нурі аль-Малікі може перехопити ініціативу в законодавчому органі й претендувати на посаду прем’єр-міністра.

Очевидно, що шиїтський «Аль-Фатх» приєднається саме до коаліції «Держава закону», з огляду на запеклу критику з боку проіранських фракцій, якої зазнає аль-Казимі через тісні контакти з Вашингтоном. Але обрання аль-Малікі на прем’єрське крісло наразі виглядає малоймовірним через низьку підтримку серед курдів і сунітів. У такій ситуації, можна припустити, що термін повноважень безпартійного технократа аль-Казимі буде продовжено на найближчі кілька років.

Варто знати: Об’єднані Арабські Емірати: найвпливовіша держава арабського світу?

Чинний президент Бархам Саліх, найімовірніше, залишиться на своїй посаді, отримавши підтримку двох основних курдських партій (президент не має широких виконавчих повноважень, але здатність Бархама Саліха триматися якнайдалі від міжфракційних суперечок і комплексний підхід до розробки національної політики дозволили йому завоювати довіру курдських лідерів). Щодо посади спікера парламенту, то тут теж не варто чекати змін: Мухаммад аль-Хальбусі збереже свою посаду як лідер найпопулярнішої сунітської фракції.

Арена геополітичного протистояння

На початку століття падіння режиму Саддама Хусейна під натиском американців спровокувало вакуум влади в країні, який свого часу намагалися заповнити Сполучені Штати та Іран. Саме ці два актори найбільш зацікавлені в посиленні свого впливу над РІ.

У чому полягає важливість Іраку для геополітичних гравців? По-перше, великий ресурсний потенціал країни. Територія РІ багата на родовища нафти (112 млрд барелів, 11% від світової частки), що за запасами займають друге місце у світі. Що цікаво, американські військові, присутні в державі, займаються саме охороною нафтовидобувних об’єктів. По-друге, вигідне географічне положення країни на перетині логістичних ланцюгів постачання товарів та ресурсів. Ірак фактично розташований у самому «серці Близького Сходу», через що республіка перебуває в центрі уваги США, Ірану та інших близькосхідних країн. І останній, не менш важливий чинник – стратегічна роль Багдада в стабілізації регіональної безпеки та геополітичних намірів окремих держав.

Читайте також: Нормалізація як новий тренд у близькосхідній політиці Туреччини

Американське вторгнення в Ірак 2003 року, подальший процес «дебаасизації» (позбавлення права на роботу в держорганах всіх членів партії Саддама Хуссейна «Баас», яким був чи не кожен третій житель країни) та розпуск іракської армії запустили процес розповсюдження ідей ісламського тероризму в близькосхідному регіоні. Низка терористичних організацій, таких як «Аль-Каїда» та «Ісламська держава Іраку та Леванту», почали вести свою діяльність на території РІ та використовувати її як базу для атак на сусідні країни. У такій ситуації для Вашингтона вкрай важливою є присутність своїх військових у Багдаді задля ліквідації терористичних загроз. Водночас Білий дім у межах протистояння з Ісламською Республікою Іран використовує територію Іраку для стримування планів Тегерана з побудови «шиїтського півмісяця».

Концепція «шиїтського півмісяця» (або «шиїтської осі») охоплює території найбільшого проживання мусульман-шиїтів (Ліван, Ірак, Іран, Азербайджан, Ємен, Сирію та Бахрейн), на яких Тегеран як світовий центр шиїзму має релігійний та ідейно-політичний вплив. Багдад у цьому плані відігравав одне з центральних місць (шиїти становлять близько 60% від усього населення РІ). Одним з архітекторів ідеї великого об’єднання шиїтських країн був генерал КВІР Касем Сулеймані, який керував шиїтськими воєнізованими групами в Іраку та Сирії. Головна мета концепції – утворення альянсу союзних Ірану держав із подальшим витісненням американців із регіону.

Мапа концепції «шиїтського півмісяця». GIS

Підрозділ КВІР «Аль-Кудс» займається підтримкою «Хашд аш-Шаабі» та менш чисельних проіранських підрозділів ополчення (озброєнні загони шиїтів, що були створені в період наступу ІДІЛ для захисту території та місцевого населення) в Іраку. В основному їхня діяльність заточена під здійснення диверсій проти американських військ, розквартированих у країні, залякування прозахідних активістів та збройну боротьбу проти аналогічних сунітських формувань.

Також відомі випадки викрадення, шантажу та вбивств іракців, які вчиняли члени проіранських груп. Такі дестабілізаційні дії погіршують безпекову ситуацію в Іраку, що може в підсумку призвести до нової громадянської війни між сунітами та шиїтами. Що стосується генерала Сулеймані, то його було ліквідовано американським БПЛА в січні 2020 року поблизу аеропорту в Багдаді, проте його справа досі живе вже під керівництвом інших військових.

Новий медіатор

Активність непідконтрольних державі угруповань, політична нестабільність та всеосяжна корупція є негативними факторами, що стримують розвиток економіки та перешкоджають партнерству між Іраком та його сусідами. Тому РІ намагається віднайти свою нову роль на міжнародній арені в статусі посередника в регіоні.

Більше за темою: Хвиля примирення на Близькому Сході: як далеко вона зайде?

Наприкінці серпня в Багдаді відбулася міжнародна конференція, присвячена проблемам безпеки Близького Сходу та суперництву між країнами. На саміті були присутні представники Ірану, Саудівської Аравії, Туреччини, Кувейту, Франції та інших держав. Багато з них перебувають у суттєвих протиріччях, і спроба посадити їх за один стіл переговорів є серйозною претензією прем’єра аль-Казимі на участь в ухваленні ключових рішень у регіоні та посередницьку роль між арабськими країнами та Тегераном.

Лідери країн-учасниць на безпековій коференції в Багдаді. 28 серпня 2021р. Ludovic Marin/AFP

Найбільш значущою була організація перемовин між делегаціями Саудівської Аравії та Іраном. Відносини між Ер-Ріядом та Тегераном протягом багатьох років залишаються напруженими. Перешкодою на шляху до їхнього примирення є кардинальна розбіжність поглядів щодо низки питань. Наприклад, у єменському конфлікті вони перебувають по різні боки фронту.

Детальніше про проблему: Ємен: найгірша гуманітарна катастрофа на Землі

У цьому конфлікті Тегеран підтримує повстанців-хуситів із руху «Ансар Аллах», тоді як арабська коаліція, яку очолює Ер-Ріяд, безпосередньо бере участь у війні на боці єменського президента Мансура Хаді. Останніми роками суперництво двох країн перейшло вже у відкриту конфронтацію. Утім, незважаючи на те, що фактичний розрив відносин між ними стався ще у 2016 році, у квітні 2021 року Іран та Саудівська Аравія відновили переговори завдяки посередництву Іраку. Чинний прем’єр розраховує, що дипломатичні ініціативи країни та її внесок у стабілізацію регіонального середовища можуть розширити вплив Багдада на сусідів.

Резюме

Останні парламентські вибори в РІ стали наслідком антиурядових протестів 2019-2020 рр. проти корупції, низького рівня життя та іранського впливу на країну. За результатами волевиявлення перше місце зайняв шиїтський блок націоналістів «Садристський рух», здобувши 73 місця, друге – сунітський альянс «Такадум» (37 мандатів), третє – шиїтська політична партія експрем’єра Нурі аль-Малікі «Держава закону» (33 крісла). Непоганий результат показала «Курдська демократична партія» Масуда Барзані, виборовши 31 місце, тоді як системна курдська опозиція лише втратила електоральні бали.

На головну проіранську політичну силу «Аль-Фатх» очікував провальний результат – 17 місць проти 47 в попередньому складі парламенту. Головна причина поразки пояснюється тим, що більшість населення Іраку виступає проти посилення впливу Тегерана в країні. Майже всі переможці виборів є представниками місцевих еліт, і лише одна незалежна партія «Імтитад», яка заявила про себе під час масових демонстрацій, змогла потрапити до законодавчого органу.

Цікаво знати: Катар у боротьбі за регіональне лідерство

Ірак – парламентська республіка, де головні посади в державі розподіляються за етноконфесійною ознакою. Бути президентом має право лише курд, прем’єр-міністром – шиїт, а спікером парламенту – суніт. Із травня 2020 р. посаду глави уряду обіймає безпартійний Мустафа аль-Казимі. Він став компромісною фігурою між основними політичними силами Іраку. Майбутнє чинного прем’єра залежить від змоги представників партії «Садристський рух» сформувати конституційну більшість та бажання лідера блоку Муктади аль-Садра продовжити повноваження аль-Казимі.

Ірак є ареною протистояння Ірану та США. Кожна з цих сторін прагне отримати більше впливу над нафтовидобувною державою, яка має вигідне регіональне положення. Ба більше, Багдад займає важливе місце в безпековій архітектурі Близького Сходу, що використовує для антитерористичної діяльності Вашингтон. З іншого боку, Ірак відіграє помітну роль в іранській концепції «шиїтської осі». Одним із її архітекторів був генерал КВІР Касем Сулеймані, який керував шиїтськими воєнізованими групами в РІ та Сирії. Після його смерті цей напрямок діяльності Тегерана вже під керівництвом інших військових не втрачає актуальності.

Читайте також: Саудівська Аравія та США: еволюція відносин і новий підхід Байдена

В умовах трансформації системи міжнародних відносин уряд аль-Казимі впроваджує нову зовнішньополітичну роль для іракської держави. РІ намагається повернутися на міжнародну арену в статусі посередника. Так, цього року в Багдаді відбувся міжнародний саміт, присвячений проблемам безпеки регіону та політичним протиріччям між близькосхідними країнами. Найбільше уваги було прикуто до зустрічі представників Саудівської Аравії та Ірану, що перебувають у напружених відносинах. Завдяки посередництву Багдада цього року вже відбулося відновлення дипломатичних зв’язків між Ер-Ріядом та Тегераном.

Та головне питання – яке майбутнє чекає на іракський народ після довгоочікуваних виборів? Поки коаліційні переговори, приховані від очей громадськості, не принесли результату, важко оцінювати якість і стійкість майбутнього уряду. Проте, що можна сказати точно, – за будь-якої політичної конфігурації, поляризація суспільства за умовною лінією розлому між прозахідними та проіранськими силами продовжуватиметься і залишатиметься головним фактором життя Іраку на найближчі роки. Будь-які реформи чи модернізацію для покращення життя громадян у такій ситуації буде вкрай складно реалізувати. І поки зовнішні сили, насамперед Іран та США продовжуватимуть змагатися за вплив на Ірак, підживлюючи таким чином протистояння в державі, говорити про остаточну стабілізацію в країні нам не доводиться.

Автор – Антон Ганоцький, стажер Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді ви можете зробити свій внесок у розвиток центру, підтримавши нас на Патреоні. Разом ми можемо більше!