Постдейтонський синдром: чим сьогодні живе Боснія і Герцеговина

Боснія і Герцеговина в сучасному її вигляді та кордонах з’явилася на мапі світу 25 років тому в результаті Дейтонських угод, які поклали край найбільш руйнівному конфлікту в Європі з часів Другої світової війни. Запропонована тоді західними країнами складна й дещо штучна система функціонування держави мала головне завдання – не допустити нового кровопролиття, і з цим вона зрештою впоралася. Проте дотепер стало зрозуміло, що нинішній політичний устрій БіГ не дозволяє їй успішно розвиватися, цементуючи внутрішні протиріччя між босняками, хорватами й сербами. Тож що не так із дейтонською системою, і яким кожен з трьох основних народів федерації бачить майбутнє зовнішньої та внутрішньої політики держави – розбиратимемося в цій статті.

Земля розбрату

Сьогоднішня Боснія і Герцеговина – це держава зі складним, штучно сконструйованим політичним устроєм, головним завданням якого залишається недопущення повторення міжетнічного насильства, яке сколихнуло цю землю в 90-х роках. Сучасного вигляду країна набула 1995 року з підписанням Дейтонських угод, які поклали край тривалій та надзвичайно жорстокій Боснійській війні (1992-1995) – одному з конфліктів, що супроводжували розпад Югославії.

Взагалі територія, яку сьогодні називають Боснією і Герцеговиною сформувалася в єдине утворення ще з часів Пізнього Середньовіччя й остаточно закріпилася в такому вигляді за османського панування (1462-1878). Однак протягом історії вона безліч разів опинялася поділеною між різними державами, що зумовило надзвичайно строкатий склад населення. Лише після завершення Другої світової війни та створення Союзної Федеративної Республіки Югославія Боснія та Герцеговина була відновлена у вигляді однієї з 6 соціалістичних республік. При цьому державотворчим етносом тут з 1971 року офіційно стали босняки.

Етнічний склад населення (згідно з переписом 1991 року в країні проживало 43,5% босняків-мусульман, 31,2% сербів-православних, 17,4% хорватів-католиків та 5,6% югославів – переважно нащадків змішаних шлюбів) неодноразово ставав причиною розмов (ще в югославський період) та дій (в часи югославських війн), спрямованих на поділ держави на частини за етнічною ознакою та подальше приєднання деяких з цих територій до «метрополій» – Сербії та Хорватії.

Основні учасники Боснійської війни: салатовим кольором позначена Хорватська республіка Герцег-Босна, зеленим – Хорватія, червоним – Союзна Республіка Югославія, бордовим –  Республіка Сербська, синім – Республіка Боснія та Герцеговина. Pinterest

Населена трьома великими етносами, два з яких мають власну державу, БіГ часто сприймалася як штучне державне утворення. А коли почалася дезінтеграція СФРЮ, боснійські хорвати й боснійські серби, відчуваючи своє вторинне становище серед босняків, проголосили в межах території Боснії та Герцеговини власні республіки: 18 листопада 1991 року з’явилася Хорватська республіка Герцег-Босна, а 9 січня 1992 – Республіка Сербська. Обидва утворення координували свої дії з урядами офіційних Загреба та Белграда і планувалося, що в такому вигляді вони згодом приєднаються до «материнських» держав.

Тоді ж, 1992 року, розпочалась війна всіх проти всіх, в якій уряд Боснії та Герцеговини на чолі з босняками намагався зберегти цілісність держави, воюючи із сепаратистськими республіками; боснійські хорвати воювали за підтримки Загреба із боснійськими сербами та босняками; а самі боснійські серби з допомогою Белграда боролися проти й тих, й інших. Перший етап конфлікту завершився 1994 року, коли за посередництва США босняки й хорвати домовилися про створення спільної Федерації Боснії та Герцеговини, яка згодом стала одним з двох суб’єктів у складі сучасної БіГ. Повністю Боснійська війна закінчилася роком пізніше після авіаударів військ НАТО по позиціях боснійських сербів та підписання Дейтонських угод, які відновили цілісність Боснії та Герцеговини й сформували її нинішній державний устрій. Про його особливості говоримо далі.

Дейтонська система в БіГ: життя без війни, але не в мирі

За Дейтоном, новостворена, чи то пак відновлена, держава складалася з 2-х ентитетів (суб’єктів), наділених обширними автономними правами: босняцько-хорватської Федерації Боснії і Герцеговини та Республіки Сербської. З 1999 року таких ентитетів стало 3 – завдяки доопрацюванню арбітражної угоди було створено округ Брчко, що знаходиться під міжнародним управлінням. Таким чином Республіка Сербська втратила безперервність власних територій, а Федерація БіГ отримала коридор для доступу до двох своїх північних анклавів безпосередньо та через територію Хорватії.

Карта сучасного територіального устрою Боснії та Герцеговини. Сірим позначена Федерація БіГ, заштрихованим – Республіка Сербська, блакитним – округ Брчко. Guardian Graphic

До сьогодні тривають суперечки щодо того, чи можна вважати постдейтонську БіГ конфедерацією/квазіконфедерацією чи все ж таки звичайною федеративною державою. Незрозумілими залишаються і положення конституції, де чітко не вказано, чим є обидва ключові суб’єкти країни – незалежними державами чи частинами єдиного політичного утворення.

Що точно ясно, Боснія та Герцеговина є державою трьох ключових етносів: босняків, сербів та хорватів. Насамперед це виражається в інституті президії БіГ – колективному вищому органі виконавчої влади, що складається з 3-х представників, по одному від кожного народу. Серед її повноважень – зовнішня політика, призначення глави уряду, міжвідомчі відносини. Така ж пропорційність присутня й у законодавчій владі: у кожній з двох палат Парламентської Скупщини БіГ є рівне представництво кожного з етносів. Крім того, загальнонаціональний уряд – Рада міністрів – займається економікою, фінансами, обороною, тоді як поліція, правосуддя та податки входять до компетенції урядів двох ентитетів.

Схема політичного устрою Боснії та Герцеговини.

Однак усе ж вищою політичною силою в державі є Верховний представник щодо Боснії та Герцеговини, який призначається ззовні країнами-гарантами Дейтонських угод, і головною метою якого є слідкування за дотриманням умов угод всіма суб’єктами владних повноважень у країні. Він наділений величезним впливом на боснійську політику, через що нерідко цю посаду порівнюють з намісником чи віцекоролем. Серед повноважень верховного представника – зняття з посади будь-якого високопосадовця країни; у випадку неможливості прийняття сторонами згоди з певного питання він може приймати тимчасові та обов’язкові до виконання рішення; має одноосібне право інтерпретації Конституції та законів БіГ; володіє обширним правом вето на прийняте Скупщиною законодавство.

Вас може зацікавити: Договір між Сербією та Косово. Чи вдасться завершити «Холодну війну» на Західних Балканах?

Чи не з самого початку Дейтонська система зазнавала жорсткої критики. Насамперед через те, що її головним покликанням було припинення вогню, а не встановлення остаточної злагоди та ефективного державного механізму. У результаті складної політичної системи країна перманентно стикається з надзвичайно довгим та затягнутим прийняттям важливих рішень, оскільки серед політиків інтереси власного етносу превалюють над загальнодержавною необхідністю. Практично весь час існування постдейтонської БіГ вона перебуває в дрейфі через параліч державного управління.

Сюди ж можна віднести й той факт, що політична кар’єра насправді закрита для представників будь-яких інших етносів, окрім босняків, сербів чи хорватів. Більш ніж 10 років тому, у 2009 році, ЄСПЛ виніс рішення в справі Фінчі й Сейдіч проти Боснії і Герцеговини, у якому став на сторону громадян БіГ єврейського та ромського походження, визнавши положення конституції про доступ до політичного процесу дискримінаційним і зобов’язавши уряд змінити його. Однак до сьогодні цього зроблено не було.

Дерво Сейдіч та Якоб Фінчі на врученні нагород Міжнародної ліги гуманістів. 2013 р. Zvjezdan Zivkovic. RFE/RL

Окрім того, Дейтон звинувачують у легалізації геноциду та етнічних злочинів. Здавалося б, доволі справедливим виглядав розподіл між обома суб’єктами території держави у співвідношенні 51/49, особливо якщо зважати, що він приблизно відповідав тогочасній лінії фронту. Однак подібний підхід ігнорував методи розширення боснійськими сербами власної території, що відбувалося через етнічні чистки та депортації.

Зрештою, з-поміж трьох основних етносів два мають власні держави по сусідству. Відповідно, доволі природньо виглядають прагнення інтеграції зі своїми «метрополіями» та координація власних дій з ними, через що складається враження, що лише босняки діють в інтересах безпосередньо Боснії. У результаті ми маємо ситуацію, коли усі 3 ключові етноси дивляться в різні боки й бачать відмінні шляхи розвитку як власне самої БіГ, так і ролі кожного окремого народу в ній. Далі розглянемо більш детально актуальні виклики та зовнішньополітичні устремління кожного з трьох ключових етносів країни.

Окремий хорватський ентитет – contra spem spero

Хорвати найменше представлені в боснійському суспільстві серед 3-х головних етносів. Згідно з переписом 2013 року, їхня частка в Боснії та Герцеговині становить 14% (сербів 32%, босняків 50%). Якщо ж дивитися лише на населення Федерації Боснії та Герцеговини, за тим же переписом 2013 року їх – 22,4% при 70,4% босняків. Лише у трьох з десяти боснійських кантонів (адмін.-тер. одиниці Федерації БіГ) хорвати становлять більшість населення, ще у двох їхнє співвідношення приблизно однакове.

Це, а також відсутність чіткого етнічного розподілу при голосуванні за кандидатів на виборах часто призводить до ситуацій, коли хорватського представника обирають, власне, босняки. Так, на голосуваннях 2006, 2010 та 2018 року учасником президії від хорватів був обраний член унітаристських партій СДП (до 2013 року) та Демократичний фронт Желько Комшич при тому, що він ніколи не мав особливої популярності в етнічних хорватських кантонах. Так, під час виборів 2010 року він не набрав більше 15% в жодному з них, але переміг із загальною часткою в 60% виборців.

Читайте також: Проєкт «Великої Албанії» – мрії націоналістів чи цілеспрямована державна політика?

Натомість основні його конкуренти з націоналістичної партії Хорватська демократична співдружність БіГ регулярно виграють у хорватських кантонах, але програють загальні вибори. У 2018 році перемога Комшича спровокувала акції протесту боснійських хорватів у Мостарі, під час яких протестувальники запалювали свічки як символ «смерті» демократії в БіГ. Не оминули увагою цей інцидент і в офіційному Загребі. Прем’єр-міністр Хорватії Андрей Пленковіч, виходець із сестринської хорватської ХДС, прокоментував це так: «Ми знову знаходимося в ситуації, коли члени одного складового етносу… обирають представника іншого, хорватського, етносу».  Результат виборів поновив старі вимоги щодо формування окремого ентитету з хорватською більшістю, який більш репрезентативно представляв би інтереси цього народу.

Акція протесту хорватів у Мостарі проти обрання членом президії Желько Комшича. 11 жовтня 2018 р. Denis Kapetanovic/Reuters

Загалом питання створення рівноправної та окремішньої хорватської федеральної одиниці порушується вже щонайменше 20 років. Чи не першим дзвіночком в цьому контексті став терористичний акт у березні 1999 року, коли під внаслідок вибуху замінованої автівки загинув заступник міністра внутрішніх справ Федерації БіГ Йозо Леутар. До сьогодні достеменно не відомо, хто був замовником вбивства, розслідування не дало результатів. Висувалися припущення щодо причетності до теракту як тогочасної босняцької еліти, так і самих хорватських екстремістів. Упевнено можна сказати лише те, що вбивство Леутара значно підвищило градус напруги в хорватській частині боснійського суспільства та спровокувало заклики до формування окремого хорватського ентитету. Однак тогочасний президент від хорватів Анте Єлавіч дотримувався думки, що представникам етносу в БіГ необхідно прагнути до децентралізації політичної влади, а не до системи з трьох суб’єктів.

З того часу боснійсько-хорватські націоналісти неодноразово порушували цю тему та спекулювали на ній у не надто приємні моменти історії. Так, практично кожне затримання чи судовий вирок військовим злочинцям хорватської національності супроводжується акціями протесту та демаршами націоналістів під гучними гаслами про найбільш обездолений, дискримінований та переслідуваний етнос БіГ. Зі свого боку, босняки різко засуджують розмови про утворення окремого хорватського ентитету. Так, 2018 року колишній член Президії від босняків Бакір Ізетбеговіч доволі агресивно розкритикував прагнення боснійських хорватів, попередивши, що вони «не зможуть отримати третє утворення без війни», та закликав «не переходити червону лінію».

Також босняки засудили рішення прем’єр-міністра кантону №10 Івана Йозіча від 22 березня 2020 року про введення в межах протидії поширенню Covid-19 обмеження на в’їзд на час пандемії усім громадянам БіГ, окрім армії, поліції та медпрацівників. Подібні дії були трактовані як спроба хорватського сепаратизму. А прем’єр-міністр Федерації БіГ Фаділ Новаліч кваліфікував наказ як посягання на конституційний порядок та звернувся з цього приводу до прокуратури. 

Більше за темою: Політична боротьба та релігійні протести – чому чорногорці не можуть знайти порозуміння?

Разом з тим, істеблішмент Хорватії публічно дистанціюється від дискусій щодо створення окремого хорватського утворення в БіГ. Натомість Загреб все частіше наголошує на необхідності реформи, яка б дозволила боснійським хорватам самим обирати власних представників. Наприклад, колишня президентка Хорватії Колінда Грабар-Китарович заявляла, що підтримає третій ентитет у БіГ, якщо він буде законно узгоджений в межах країни.

У міжнародному експертному середовищі переважно не вбачають проблеми у створенні окремого хорватського суб’єкту. У звіті Міжнародної кризової групи під назвою «Майбутнє Боснії», опублікованому 2014 року, це питання характеризується так: «Немає нічого поганого в хорватському утворенні. Це б розв’язало багато проблем… Замість заплутаної федерації утворень та народів країна стала б нормальною федерацією територіальних одиниць… Етнічні квоти можна замінити регіональним представництвом і захистом основних прав людини».

Однак часто можна почути думку, що насправді політична еліта боснійських хорватів, наполягаючи на створенні окремого ентитету, займається більше популізмом, аніж реально переживає за становище власного народу. У статті «Balkan Insight» наводиться думка, що сепаратизм в очах керівної верхівки хорватів є не ціллю, а швидше певного роду «exit strategy» за найгіршого сценарію, коли всі прибуткові потоки вичерпані, а політичні позиції перебувають під загрозою. Як аргумент наводиться той факт, що незалежницька риторика з боку ХДС БіГ домінує переважно напередодні виборів, при цьому досі не існує жодного конкретного плану функціонування теоретичного ентитету. Та й загалом панівна еліта боснійських хорватів більше втратить, аніж здобуде від реалізації такого проєкту.

Босняки: сам на сам з власними проблемами

Як найбільш постраждалий за часи Боснійської війни етнос босняки спочатку були чи не найвідданішими прихильниками мирних угод, підписаних у Дейтоні. Навіть через два десятиліття, коли стало зрозуміло, що система очевидно застаріла та приносить більше стагнації, аніж реальних перспектив розвитку, більшість представників титульного етносу все одно так чи інакше підтримують домовленості 1995 року. А в ситуації, коли серби перманентно заявляють про прагнення відділитися, а хорвати в кращому випадку неоднозначні, босняки залишаються чи не єдиними захисниками загальнобоснійської державності. Утім, і босняцька частина суспільства має сьогодні значні проблеми.

Одна з них – поширення радикального ісламу. Появу цієї течії пов’язують з розпадом Югославії та початком Боснійської війни. Тоді в країну прибула велика кількість «воїнів Аллаха» – добровольців з Туреччини, Алжиру, Єгипту, Йорданії, Афганістану, Пакистану та Саудівської Аравії воювати на боці братнього мусульманського народу. Немалу роль в поширенні ідей радикального ісламу в зіграли салафітські організації останньої, що досі продовжують займатися вливанням значних фінансових потоків в ісламські проєкти Боснії та Герцеговини . Під час війни муджахіди відзначалися особливою жорстокістю до іновірців, брали участь в етнічних злочинах. Чи не відразу почали формуватися зв’язки місцевих ісламських угрупувань з Аль-Каїдою.

Мусульманська бригада армії босняків, 1995 рік. Peter Andrews/Reuters

Після завершення конфлікту та підписання Дейтонської угоди велика кількість муджахідів залишилися на території БіГ та прийняли боснійське громадянство. Діяльність радикальних елементів майже відійшла в підпілля, переважно в глухі села, у яких встановлювалися свої порядки, блокпости, будувалося щось на зразок таборів з підготовки бойовиків. У подібні поселення надзвичайно важко потрапити, а ті, кому це вдавалося, розповідають про цілковите дотримання в них норм шаріату, вивішування над будинками чорних прапорів чи символіки терористичних угруповань, переховування іноземних бойовиків та вербувальників і т. д. Салафітами, між іншим, була побудована мечеть імені короля Фахда – найбільша в Сараєві та загалом на Балканах, звідки вони займаються пропагандою власного трактування ісламу, запрошуючи відомих теологів. До сьогодні поліції заборонено заходити на територію цієї мечеті, оскільки вона вважається, власне, територією Саудівської Аравії.

З боку центральної влади дії, спрямовані на припинення поширення радикального ісламу, практично не проводяться. Причин цьому багато: і поблажливе ставлення до різних течій ісламу з боку як самих босняків, так й уряду; і існування мережі інформаторів у боснійських службах, що зривають і без того нечисленні операції з протидії; і страх влади перед новими громадянськими протистояннями; і небажання втратити фінансування ісламських проєктів Саудівською Аравією. У результаті маємо ситуацію, коли поширенню радикального ісламу в БіГ немає практично ніякого спротиву.

Боснійське поселення Горня Маоча зустрічає відвідувачів символікою Ісламської Держави. REUTERS

Наслідки не забарилися – Боснія і Герцеговина посідає перше місце (якщо не брати до уваги Косово) серед держав за відсотком громадян, що беруть участь у бойових діях на боці ІД. Деякі з плином часу повертаються на батьківщину, де до них не застосовують майже жодних санкцій. Окрім того, діяльність вербувальників зумовила появу т. зв. «білої» (через свої мінімальні відмінності від пересічних європейців) Аль-Каїди, що загрожує безпеці не лише Європи, а й усього Західного світу. Кількість послідовників радикального ісламу доволі важко вирахувати, однак очевидним тут є той факт, що лік іде на десятки тисяч осіб.

Серед причин стрімкого поширення подібних деструктивних ідей – насамперед важке економічне та соціальне становище, а також відсутність перспектив. У ситуаціях, коли безробіття серед молоді може сягати 50%, а середня зарплата знаходиться на рівні 300 євро, фактор радикального ісламу часто знаходить відгук у серцях молодих людей, даруючи надію на порятунок. Так, історично одна з найбільш секулярних та толерантних ісламських спільнот у світі ризикує зіштовхнутися з усе більшою радикалізацією.

Також читайте: Пристрасті за Делчевим: як історична політика перешкоджає євроінтеграції Північної Македонії

Однак усе ж найбільш актуальною на сьогодні проблемою босняцької частини суспільства є питання біженців. На початку «навали» у 2015 році основні потоки мігрантів переважно оминали територію БіГ, що породило в суспільстві жарти про те, що їхній рівень життя настільки низький, що навіть втікачі із зон бойових дій не хочуть тут опинятися.

Утім, з початком побудови бар’єрів на міждержавних кордонах Угорщини, Сербії та Північної Македонії, усе більше біженців почали шукати тимчасового притулку саме на території Боснії та Герцеговини. За категоричної відмови з боку уряду Республіки Сербської приймати їх на своїй території більшість біженців прямують на північний захід країни, до містечок Біхач (де розташовані цілих 4 міграційні центри), а також Велика-Кладуша та Цазин, що знаходяться в босняцькій частині Федерації БіГ.

Пожежа в таборі «Ліпа» поблизу Біхача. Hasan Arnautovic/AP

Співіснування місцевих з новоприбулими важко назвати мирним: лунають постійні нарікання на зростання криміногенної ситуації, висуваються вимоги щодо призупинення курсування потяга Сараєво-Біхач, яким більшість біженців і потрапляють до місця призначення. Жителі міста Велика Кладуша в серпні минулого року організовувалися в групи й перевіряли новоприбулі автобуси на наявність у них мігрантів та розвертали їх у разі виявлення небажаних осіб. Та й місцева влада не надто опікується потребами біженців. Попри численні обіцянки виправити ситуацію, у більшості таборів відсутнє енерго-, водопостачання та забезпечення інших елементарних потреб. Натомість самі мігранти влаштовують сутички з поліцією, а наприкінці грудня минулого року підпалили табір «Ліпа» поблизу Біхача. Лише втручання в ситуацію з боку ЄС допомогло понад тисячі біженців пережити зиму.

Республіка Сербська: ближче до Белграда, аніж до Сараєва

На відміну від босняків та хорватів, які з легкої руки підписантів Вашингтонського договору змушені були уживатися разом, серби зуміли отримати власну федеральну одиницю. І досвід останніх 25 років показує, що скоріш за все це було правильне рішення американської дипломатії. У випадку співіснування будь-якого з етносів Федерації БіГ із сербами в межах одного утворення конфлікти очевидно виникали б на регулярній основі. У босняків та хорватів із сербами присутній розрив у баченні практично всіх ключових питань зовнішньої і (дещо менше) внутрішньої політики. До прикладу, якщо представники Федерації БіГ є прихильниками європейської та євроатлантичної інтеграції, то Республіка Сербська в цьому питанні як мінімум неоднозначна. Власне, як і «метрополія».

У цілому, РС значно більше координує свої дії з офіційним Белградом, аніж із Сараєвом, та регулярно робить кроки до полегшення двосторонньої інтеграції із Сербією. Наприклад, у жовтні 2020 року член Президії від сербів Мілорад Додік наголосив, що виступає за надання громадянства Сербії всім жителям боснійсько-сербського ентитету: «Намагатимуся вмовити керівництво Сербії погодитися на автоматичне громадянство Сербії для громадян Республіки Сербської. Я абсолютно переконаний, що ця безсоромна брехня під назвою «БіГ» не може функціонувати в нинішній ситуації, коли принижується сербський народ».

Дізнавайтеся більше: Стратегічна культура Сербії: мала держава з великими амбіціями

Схожість та наслідування «метрополії» спостерігається і в питаннях, що стосуються зовнішньої політики та відносин з Російською Федерацією зокрема. До прикладу, як і Сербія, Республіка Сербська незалежно від решти країни домовлялася про закупку російської вакцини «Спутник V», проігнорувавши можливість проводити вакцинацію «AstraZeneca» та не дочекавшись «Pfizer/BioNTech», що має надійти в межах програми COVAX. За рік до того, у квітні 2020 року, офіційна Москва відправляла в Баня-Луку (столицю РС) літак з медичним обладнанням, засобами захисту та групою лікарів як гуманітарну допомогу в боротьбі з Covid-19.

Тоді це викликало негативну реакцію з боку члена Президії БіГ від босняків Шефіка Джаферовича, який звинуватив Росію в неповазі до суверенітету Боснії та Герцеговини, закликавши при цьому надавати подібну допомогу винятково через державні інститути БіГ: «Це ненормально, оскільки це виглядає як дещо, що називається неповагою до суверенітету Боснії та Герцеговини, підбурюванням розколу всередині Боснії та Герцеговини, і, власне, створює більше проблем, аніж користі». Зрештою, як і Сербія, Республіка Сербська досі не долучилася до антиросійських санкцій ЄС, що вже зробили її сусіди в регіоні.

Мілорад Додік та Владімір Путін під час зустрічі в Белграді 17 січня 2019 р. Валерій Мельников/РИА Новости

Загалом, Росії в Баня-Луці завжди раді. І не останню роль у цих тісних відносинах сербського ентитету та найбільшої держави світу відіграє особа колишнього прем’єр міністра РС (1998-2001, 2006-2010) та чинного члена Президії БіГ від сербів Мілорада Додіка. Політик, який на початку власної кар’єри подавав себе радше як поміркованого й прозахідного, з приходом до влади поступово оволодів націоналістичною риторикою. З того часу в Республіці Сербській усе чіткіше прослідковуються відцентрові тенденції. Дійшло навіть до того, що після свого переобрання на президентський пост у 2018 році Мілорад Додік заявив, що виконуватиме свою роботу не в будівлі Президії в Сараєві, а в окремому, контрольованому боснійськими сербами муніципалітеті Східного Сараєва, що перебуває в складі Республіки Сербської.

Цікаво знати: Від протестів до коронакризи: чим сьогодні живе Сербія

З приходом до влади Додіка активізувався сецесіоністський рух РС. Доволі гучно сепаратистські гасла звучали після проголошення незалежності Косово у 2008 році. Тоді Додік не наважився виконати свою обіцянку та провести референдум щодо виходу РС зі складу БіГ, заявивши, що зробить це лише у випадку, якщо автономія Республіки Сербської буде під загрозою. Хоча через 2,5 тижні все ж застеріг, що якщо більшість держав визнають незалежність Косово, то він не бачить «жодної причини, чому б нам не могло бути надано право на самовизначення, право, передбачене міжнародними конвенціями».

За останні 10 років вихід Республіки Сербської зі складу Боснії та Герцеговини анонсувався декілька разів, проте жодного разу це не виходило за межі розмов. Варто все ж розуміти, що у випадку реального проголошення незалежності РС, вона опиниться в дипломатичній та економічній ізоляції з боку ЄС та США та навряд чи отримає необхідну підтримку від Сербії, яка наразі теж на євроінтеграційному шляху, чи від Росії. Не слід забувати й про теоретичну реакцію Федерації БіГ на відділення РС. Наприкінці 2017 року в інтерв’ю Deutsche Welle тодішній член Президії БіГ від босняків Бакір Ізетбеговіч уже заявляв, що не виключає навіть нового військового протистояння у випадку активізації сербського сепаратизму в Боснії та Герцеговині.

Висновки

Розмови про неспроможність Дейтонської системи тривають уже третє десятиліття. Саме підписаним 1995 року документом пояснюється економічна стагнація, геополітична невизначеність, слабкість державного апарату та інші проблеми, що вже стали майже синонімами Боснії та Герцеговини. Однак, незважаючи на те, що інколи може здаватися, ніби система тримається на волосині, і країна ось-ось провалиться в ще одне громадянське протистояння, вона дивним чином витримує випробування за випробуванням. «Гидке каченя Дейтону» продовжує функціонувати з року в рік, попри всі «але».

Утім, приклад Боснії та Герцеговини, а також Лівану, де склалася доволі схожа ситуація, показують нам, що в подібних етнічно чи релігійно різнорідних державах чинні та нав’язані ззовні системи державної організації не забезпечують мирного співіснування та всебічного розвитку. Імовірним виходом тут може стати повне перезавантаження системи на основі нової конституції, яка б врахувала прорахунки попереднього устрою  та створила можливості для руху вперед. Однак, незважаючи на те, що подібне рішення планується вже не перший десяток років, досі в цьому напрямку було зроблено небагато.

Зрештою, варто розуміти, що абсолютно вся політична еліта нинішньої Боснії та Герцеговини отримує вигоду з чинного становища, незалежно від етносу чи ентитету. Націоналістичний популізм доволі гармонійно влився і в хорватський, і в босняцький, і в сербський політикум. І допоки статус-кво не зміниться, навряд чи варто очікувати серйозних трансформацій у політичному житті держави.     

Автор – Олександр Ворона, експерт з Балкан і Туреччини Аналітичного центру ADASTRA