Прагматизм і гнучкість як головні фактори зовнішньої політики Малайзії

Те, що сьогодні ми називаємо Малайзією, є частинкою значно більшого, культурно різноманітного малайського світу, що виник у Середньовіччі завдяки торговельним контактам місцевих султанатів з Індією, Китаєм та арабським Близьким Сходом, а також колоніальному правлінню європейців. Зовнішня політика Малайзії після отримання незалежності була гнучкою й залежала як від змін у системі міжнародних відносин, так і від різних релігійних, соціально-економічних та політичних перетворень у регіоні. У цій статті ми досліджуємо ці фактори, розбираємо особливості відносин країни з її основними партнерами, а також аналізуємо ключові виклики, що стоять перед нею на міжнародній арені.

Сучасна Малайзія постала в результаті довготривалих об’єднавчих процесів, що почалися із захоплення Малаккського півострова Британською колоніальною імперію у ХІХ ст. й продовжувалися вже в наступного сторіччі під опікою Лондона. Спочатку нова адміністрація об’єднала частину новоприєднаної території, на якій розташовувались численні малайські султанати, у Федерацію малайських держав, інтегруючи до неї протягом наступних десятиліть все нові й нові землі.

Після завершення японської окупації та Другої світової Малая продовжувала управлятися британцями, отримавши назву Малайський союз, а згодом – Малайська федерація. У 1957 р. держава здобула незалежність. Після того як до неї увійшли Сінгапур на умовах збереження автономії, а також провінції Сабах і Саравак, країна була перейменована на Малайзію. Зрештою, у 1965 р. Сінгапур вийшов зі складу федерації після двох років політично-економічних конфліктів із центром, внаслідок чого Малайзія оформилась у сучасних кордонах.

Сучасна політична мапа Малайзії: західна частина країни розташовується на Малайському півострові, 1/3 Малайзії (це провінції Сабах і Саравак) відділена від материкової частини та розташовується на півночі острова Борнео. Worldometer

Сьогодні Куала-Лумпур позиціонує себе як поміркованого лідера ісламського світу та проводить незалежну зовнішню політику. Проте так було не завжди.

Еволюція підходів до зовнішньої політики

На ранньому етапі незалежності пріоритетними для Малайзії залишалися відносини з колишньою метрополією. У серпні 1957 р. вона стала членом Співдружності націй, а через два місяці уклала з Британією оборонну угоду. Це було пов’язано з багатьма політичними проблемами, зокрема комуністичними заворушеннями в штаті Саравак, відділенням Сінгапуру, переважно населеного китайцями, та конфліктом з Брунеєм, котрий відмовився приєднуватися до федерації.  Військово та економічно слабка Малайзія в перші роки незалежності не могла проводити самостійну зовнішню політику. Іншою характерною рисою міжнародних відносин Куала-Лумпура за першого прем’єра Абдула Рахмана (1957-1970) була їхня яскрава антикомуністична спрямованість. Уряд Малайзії усвідомлював, яка загроза нависла над країною, пам’ятаючи війну між озброєним крилом Комуністичної партії Малаї та силами Британської співдружності у 1948-1960 рр.

Вам також може бути цікаво: Що стоїть за угодою AUKUS між США, Австралією та Британією і як вона вплине на баланс сил у регіоні?

За наступних малайзійських лідерів, Абдула Разака бін Хуссейна (1970-1976) та Хуйссейна Онна (1976-1981) країна почала проголошувати себе нейтральною і позаблоковою. Якщо в перші роки незалежності Малайзія «хапалася» за союз із Британією як гарантію своєї безпеки, то з 1970-х рр. її зовнішня політика базувалася на принципах антиколоніалізму та паназіатизму – ідеології, що пропагує єднання азійських народів. Трагедія воєн у В’єтнамі, Лаосі та Камбоджі, сепаратистські рухи на Філіппінах і в М’янмі продемонстрували необхідність зміцнювати свою незалежність від великих держав, котрі намагаючись утвердити свої інтереси в регіоні, розхитували у ньому стабільність. На перше місце для Куала-Лумпура виходить зміцнення регіонального співробітництва. Тоді ж відносини з АСЕАН, заснованої в 1967 р., стають пріоритетними.

Міністри закордонних справ країн-учасниць підписують Декларацію АСЕАН у Бангкоку, Абдул Разак – другий справа, 8 серпня 1967 р. ASEAN

За часів уряду Махатхіра Мохамада (1981-2003) зовнішня політика Малайзії стає диверсифікованою: країна розвиває співробітництво з Південною Кореєю та Японією, що стає одним із факторів її дивовижного економічного зростання. Крім цього, вона налагоджує відносини з КНР та Сінгапуром, розширює свою дипломатію на Центральну Азію, насамперед Казахстан, а також Близький Схід, позиціонуючи себе як чільного представника мусульманського світу. Хоча на сучасному етапі відносини Малайзії з регіональними гравцями залишаються на першому місці, держава проводить диверсифіковану й прагматичну зовнішню політику. Вона тісно співпрацює зі своїми важливими економічними партнерами – США та ЄС.

Малайзія бере участь в миротворчих місіях ООН (у Лівані, Сьєрра-Леоне, Косово, Ліберії); є членом таких міжнародних організацій, установ та об’єднань, як Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво, Азійський банк розвитку, «План Коломбо», Саміт країн Східної Азії, Організація ісламського співробітництва, Рух неприєднання;  вона активно залучена до боротьби з міжнародним тероризмом та піратством. У сфері безпеки Малайзія найбільш активно співпрацює з регіональними гравцями в АТР. Вона є учасником Оборонної угоди п’яти держав – серії багатосторонніх договорів з координації взаємної оборони між Британією та її колишніми колоніями: Австралією, Сінгапуром, Новою Зеландією і Малайзією.

Разом з тим країна бере участь у двосторонніх військових навчаннях з Індією та Китаєм, а її збройні сили тісно співпрацюють зі своїми колегами з Сінгапуру та Індонезії у боротьбі з піратством. Водночас Малайзія дотримується нейтралітету у всіх міжнародних конфліктах. Зокрема, вона зайняла нейтральну позицію у російсько-українській війні, закликавши розв’язати конфлікт мирними засобами, однак не підтримавши ні Україну, ні росію.

Більше про концепцію нейтралітету дізнавайтеся за посиланням: Безпекові моделі для України: гарантії в обмін на нейтралітет чи рух до НАТО?

У наступних розділах ми розглянемо відносини Малайзії з її найбільш важливими партнерами.

АСЕАН

Малайзія є однією із держав-засновниць Асоціації держав Південно-Східної Азії. Висока підтримка регіональної інтеграції в малайзійських політичних колах на момент заснування АСЕАН у 1967 р. пояснювалася насамперед безпековими міркуваннями. У розпалі Холодної війни країни Південно-Східної Азії ризикували стати інструментами боротьби в геополітичному протистоянні США, СРСР та Китаю. Тож у 1970-х рр. Малайзія пропонує країнам АСЕАН проводити політику «нейтралізації» – інакше кажучи, забезпечити в регіоні свободу від зовнішнього втручання.

На практиці політика «нейтралізації» проявилася у двох аспектах: покращенні відносин країн Південно-Східної Азії з КНР та отриманні регіоном статусу без’ядерної зони. У 1974 р. прем’єр Абдул Разак відвідав Пекін, під час чого дві країни встановили дипломатичні відносини. Це стало прецедентом серед держав АСЕАН, які слідували прикладу Малайзії. Попри деякі заперечення, особливо з боку Індонезії, що претендувала на лідерство в регіоні, у 1971 р. країни АСЕАН завдяки зусиллям малайських дипломатів підписали Куала-Лумпурську декларацію. Вона проголошувала як мету створення зони миру, волі та нейтралітету в Південно-Східній Азії. У 1995 р. на основі цього консенсусу у регіоні було створено без’ядерну зону. «Нейтралізація» як основа колективної безпеки – один з факторів, чому країни в часи Холодної війни не були розділені західним і комуністичним блоками на два ворожі табори.

У постбіполярний період Малайзія зіштовхнулася з іншими викликами. Азійська економічна криза 1997-1998 рр. надзвичайно негативно вплинула на малайзійську економіку. У 1996 р. ВВП країни зростав на 9,09%, однак вже у 1998 р. цей показник становив -7,94%. Схожа доля спіткала Таїланд, Філіппіни, Індонезію, Сінгапур та Південну Корею. Малайзія під керівництвом Махатхіра Мохамада відмовилася від допомоги МВФ, натомість посприяла створенню форуму «Азія-Європа» (ASEM), заснуванню формату партнерства АСЕАН+3 (співробітництво держав-членів АСЕАН, а також Японії, КНР і Південної Кореї) та Саміту країн Східної Азії. Усі три ініціативи стали стратегічними платформами для Малайзії та АСЕАН щодо збільшення економічних можливостей, зростання торгівлі між країнами регіону та поза ним, інтенсифікації співробітництва у сферах транспорту, енергетики, інформації тощо.

Читайте про іншу країну АСЕАН тут: Кіберполітика Сінгапуру: як місто-держава захищається від цифрових загроз?

Сьогодні існує кілька безпекових груп АСЕАН, до яких належить і Малайзія. Це Регіональний форум АСЕАН та Зустріч міністрів оборони АСЕАН (ADMM), а  також ADMM+, яка є єдиною офіційною експертною групою на рівні міністрів оборони в АТР та координує діяльність країн АСЕАН і їхніх восьми партнерів: Китаю, Австралії, Нової Зеландії, Японії, Індії, Південної Кореї, росії та США.

29-й Регіональний форум АСЕАН в Камбоджі, 5 серпня 2022. ASEAN

За два десятиліття АСЕАН стала також ключовим економічним гравцем у регіоні: учасники Асоціації мають спільну інвестиційну зону, скоординовану логістику, зону вільної торгівлі$ синхронізовано працюють у сферах інтелектуальної власності, банкінгу та фінансів. Малайзія отримує значні вигоди від економічних механізмів асоціації. Наприклад, у 2019 р. 10 держав-членів підписали угоду з електронної торгівлі, завдяки чому Куала-Лумпур зміг запустити цифрову зону вільної торгівлі.

З іншого боку, країна робить і свій внесок у розвиток організації. Одні з прикладів – ініціатива «Східна зона зростання АСЕАН» (BIMP-EAGA), яка включає Бруней, Індонезію, Малайзію та Філіппіни й ставить на меті розвиток приватного сектору й ринкової економіки в найменш розвинених регіонах Південно-Східної Азії; та «Трикутник зростання» (IMT-GT), у який входять Індонезія, Малайзія і Таїланд та який сприяє економічній інтеграції цього субрегіону.

США

Відносини Малайзії і США є довготривалими, тісними та інституціолізованими. Однак не можна сказати, що вони були безхмарними у всі періоди історії. Співпраця Куала-Лумпура з Вашингтоном отримала статус «всезагального партнерства» лише у 2014 р. за уряду Наджиба Разака. З одного боку, це стало результатом відмови країни від ідеології паназіатизму – прагнення «відгородити» Азію від впливу західних демократій. З іншого – одним із зовнішньополітичних пріоритетів Барака Обами на фоні інтенсифікації територіальних претензій з боку Китаю та збереження ядерної загрози від КНДР, стала стратегія «ребалансування». Вона полягала у підтримці азійських країн, чия економіка стрімко розвивалася – Філіппін, В’єтнаму, Індії, Малайзії, Таїланду, Сінгапуру, Тайваню. Мета проста – зміцнити безпекові зв’язки з ними та укріпити свої позиції в АТР.

Детальніше про протистояння в АТР: США vs КНР: хто переможе в Південнокитайському морі?

У Сполучених Штатах також переконані, що Малайзія, котра є членом Організації ісламського співробітництва, має важливий голос серед мусульманських держав і може допомогти в протидії міжнародному тероризму. Куала-Лумпур докладає багато зусиль щодо маргіналізації ісламського тероризму та підтримки поміркованої течії ісламу. Зокрема, він був посередником у врегулюванні конфліктів на о. Мінданао (Філіппіни) та поблизу південного кордону Таїланду, обоє з яких спричинені ісламським сепаратизмом. Наджиб Разак зробив кілька кроків для зміцнення зв’язків із США у сфері безпеки. У 2014 р. Малайзія приєдналася до Ініціативи щодо боротьби із розповсюдженням зброї масового ураження (Proliferation Security Initiative), започаткованої Сполученими Штатами. Уряд Наджиба Разака також засудив «Ісламську державу Іраку та Леванту» і співпрацював із США у боротьбі з фінансуванням терористичних груп у Сирії.

Джо Байден і чинний прем’єр Малайзії Ісмаїл Сабрі в Білому домі під час спеціального Саміту АСЕАН-США, 13 травня 2022. Embassy of Malaysia

США є для Малайзії найбільшим торговельним партнером після Китаю та Сінгапуру. З 2010 р. Куала-Лумпур брав участь у переговорах щодо угоди про Тихоокеанське партнерство, яка мала б створити зону вільної торгівлі між США, Австралією, Брунеєм, Новою Зеландією, Малайзією, Сінгапуром та іншими регіональними й позарегіональними гравцями. Однак 2017 р. Дональд Трамп підписав указ про вихід з Тихоокеанського партнерства. Обрання Джо Байдена 46-м президентом Сполучених Штатів дають сподіватися, що зв’язки двох країн ставатимуть дедалі міцнішими.

Дев’яносто трирічний Махатхір Мохамад, який був переобраний на посаду прем’єра у 2018 р., критикував Трампа за його непослідовну політику, конфронтацію з Китаєм та гасло «Зробімо Америку великою знову». У мультикультурній Малайзії, відданій принципам демократії, зміна влади в США сприйнялась як шанс на покращення відносин: країна вітала зняття Байденом заборони на в’їзд до США громадян з п’яти мусульманських держав на Близькому Сході та оголошення про відновлення американської допомоги Палестині.

Вас може зацікавити: Ваххабізація по-індонезійськи: як змінюється обличчя поміркованого ісламу?

Попри це, залишаються й проблеми, які можуть гальмувати розвиток двосторонніх відносин. Це низький рівень дотримання в Малайзії прав людини, зокрема переслідування активістів за критику влади, корупційні скандали, а також те, що Куала-Лумпур критикував США за їхні інтервенції в арабські країни та не визнає Ізраїль як незалежну державу.

Китай

Хоча в перший період Холодної війни й існувало сприйняття Малайзією китайського комунізму як основної загрози для себе, та після 1974 р. (з початком примирення КНР із Заходом) її контакти з Пекіном поступово еволюціонували до взаємовигідного співробітництва. У 2013 р. під час візиту Сі Цзіньпіна до Малайзії сторони оголосили, що відносини переходять на рівень «всеосяжного стратегічного партнерства». Малайзія є одним із найбільших торговельних партнерів Китаю серед країн АСЕАН та входить до 10-ти держав, що найактивніше залучені до ініціативи «Один пояс, один шлях». А у вересні 2015 р. відбулися перші китайсько-малайзійські військові навчання «Мир і дружба», котрі з того часу відбуваються на постійній основі.

Сталеливарний завод в Малайзійсько-китайському індустріальному парку Куантан – одному з проєктів ОПОШ. Alliance Steel

Однак відносини КНР та Малайзії  не можна назвати простими. За останні кілька років дедалі частіше китайські військові кораблі можна помітити поблизу малайзійських провінцій на острові Борнео. Це пов’язано з суперечкою щодо приналежності територій у Південнокитайському морі. Китай для визначення своїх територіальних претензій використовує так звану «лінію дев’яти пунктирів», котра у своїй південній частині проходить через виключну економічну зону Малайзії та включає архіпелаг Спратлі. Малайзія є однією з кількох азійських країн, котрі претендують на контроль над цим архіпелагом.

Читайте також: Соломони між Австралією та КНР: хто виграє боротьбу за стратегічні острови?

Куала-Лумпур дотримується поміркованого підходу у вирішенні спору. Він не тисне на Китай та рідко висловлює обурення на офіційному рівні, натомість намагається переконати усі держави підписати Кодекс поведінки сторін у Південнокитайському морі, переговори про що ведуться з 2013 р. Тим не менше, перманентні входження китайських суден у територіальні води Малайзії є однією з причин, чому країна заохочує Сполучені Штати до участі в механізмах регіональної безпеки. Розв’язання проблеми ускладнюється й тим, що на Спратлі претендують також В’єтнам, Філіппіни, Бруней і Тайвань.

Інші зовнішньополітичні виклики

В силі залишається філіппіно-малайзійський конфлікт за північну частину острова Борнео, де розташовується малайзійський штат Сабах. Філіппіни вважають свої претензії на цю територію законними й такими, що базуються на умовах Манільського договору 1963 р. Відповідно до нього, Маніла може претендувати на територію, однак питання повинне вирішуватися мирними засобами, передбаченими міжнародним правом.

У 1704 р. султан Брунею передав султану Сулу (держава, що у 20 ст. увійшла до складу Філіппін) Сабах як знак вдячності за придушення повстання. Згодом він був відданий в оренду Компанії Британського Північного Борнео, залишаючись при цьому суверенною територією Сулу. Як для Малайзії, так і для Філіппін тісне регіональне співробітництво та стабільність важливіші за гучні амбіції, тому Маніла обмежується позовами до суду та утримується від військового втручання. Однак у деяких філіппінських політичних колах та серед нащадків султанів Сулу залишаються надії повернути втрачену територію. Наприклад, у липні 2022 р. радник філіппінського президента Гаррі Роке писав на своїй сторінці у Фейсбуці, що «Філіппіни ніколи не полишали своїх претензій на територію».

Султанат Сулу, який існував до 1946 р, позначений фіолетовим. Focus Malaysia

Так чи інакше, перед Куала-Лумпуром стоїть завдання компенсувати втрати законним спадкоємцям, відповідно до постанови Паризького апеляційного суду, та уникати ескалації в майбутньому. Остаточному врегулюванню спору перешкоджає й той факт, що провінція розташовується за 80 км від філіппінського острова Балабак, що робить її зручною мішенню для атак терористичних груп з Філіппін – представників народу моро, багато з яких є членами організації «Ісламська держава – провінція Східна Азія». У 2013-2014 рр. за наказом Джамалула Кірама ІІІ, самопроголошеного нащадка Сулу, озброєні представники моро силою намагалися безуспішно захопити Сабах. Тоді Малайзія звинувачувала Філіппіни у бездіяльності.

Раніше ми писали про таке: Затиснуті між центрами сили: як Філіппіни вибудовують зовнішню політику

Територіальний конфлікт також має місце у відносинах Малайзії з Індонезією. Джакарта претендує на контроль за островами Лігітан та Сіпадан у морі Сулавесі, котрі є суверенною малайзійською територією. Індонезія стверджує, що острови належать їй, оскільки розташовуються південніше від лінії, котра утворює морський кордон між Малайзією та Індонезією. Крім того, це й питання приналежності півострова Танджунг Дату у штаті Саравак, який розташовується біля індонезійського кордону на о. Борнео. Як і у випадку з Сабахом, сторони не прагнуть вирішити конфлікт військовим шляхом, однак Індонезія хоче відновити переговори щодо делімітації територіальних вод у морі Сулавесі та проведення сухопутного кордону.

Іншим викликом для країни є проблема сепаратизму у південному Таїланді, поблизу кордону з Малайзією. Історія заворушень у цьому регіоні бере витоки ще на початку ХХ ст. У 1909 р., згідно з Англо-Сіамським договором, було проведено сучасну лінію кордону між майбутніми незалежними Малайзією і Таїландом. Малайське населення півдня Таїланду, яке становить більшість у тайських провінціях Яла, Паттані та Наратхіват і сповідує іслам, прагнуло звільнити свою батьківщину, котру воно вважає колонізованою Таїландом. У перші роки своєї незалежності Малайзія розглядала південні тайські провінції як частину Великої Малаї, насамперед через безпекові міркування: частина збройного крила Малайської комуністичної партії переховувалася в тих провінціях, а тому керівна партія Малайзії – «Об’єднана малайська національна організація» – хотіла встановити свій контроль над південним Таїландом.

У 1990-х рр., після потеплішання відносин з Бангкоком, Куала-Лумпур припинив приховано підтримувати сепаратистські організації у сусідній країні. У 2000 р. вони підписали двосторонню угоду щодо кордону, котра акцентувала на співробітництві в соціально-економічній сфері та боротьбі зі злочинністю.  Сьогодні Малайзія зацікавлена у припиненні збройного протистояння на півдні Таїланду через збільшення діяльності терористичних груп в самій країні, представники яких знаходять притулок по інший бік кордону, та через небажання погіршувати відносини зі своїм партнером по АСЕАН. У 2020 р. Куала-Лумпур ініціював переговори між Бангкоком та найбільш впливовою сепаратистською організацією – Національним революційним фронтом. Переговори тривають дотепер.

Висновки

Отже, зовнішня політика Малайзії зазнала значних змін за роки незалежності. Якщо на початку Холодної війни вона була західноцентричною, то згодом почала будуватися на засадах регіоналізму та паніазіатизму. У сучасну ж епоху Малайзія намагається будувати дружні відносини з усіма державами, незалежно від їхнього географічного розташування, релігії чи політичного режиму.

Попри намагання Китаю та США перетягнути Малайзію у сферу свого впливу, вона продовжує проводити помірковану та рівновіддалену від великих держав політику. Вагома роль в історії та сучасності АСЕАН, посередництво у врегулюванні конфліктів, перспективи швидкого економічного розвитку, – усе це робить Малайзію впливовим гравцем у Південно-Східній Азії. При цьому такі фактори дестабілізації країни, як територіальні суперечки із сусідами, залишаються, тож малайзійському уряду ще належить вирішувати актуальні зовнішньополітичні виклики, в тому числі завдяки механізмам АСЕАН.  

Авторка – Олеся Мацькович, експертка зі Східної та Південної Азії Аналітичного центру ADASTRA

Вам сподобався цей матеріал і ви хотіли би бачити ще більше досліджень про країни регіону? Тоді ставайте патроном ADASTRA, щоб підтримати роботу наших аналітиків.