Програма розширених можливостей НАТО: що це означає для України?
За іронією долі День Росії цього року приніс РФ тільки обурення, а Україні –дипломатичну перемогу. Увечері 12-го червня Україна отримала статус члена Програми розширених можливостей НАТО. Зараз багато й справедливо запитують про те, що означає цей статус, чого від нього очікувати та чи наближає він українців до вступу до Північноатлантичного альянсу. Відповіді – далі у статті.
Відносини довжиною у 29 років
Із початком російсько-української війни в 2014 році слова «НАТО» та «Північноатлантичний альянс» стали лунати та вживатися серед українців усе частіше, бо саме тоді відносини України з блоком активізувалися. 7 лютого минулого року Верховна Рада ухвалила Закон «Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору)». Однак, насправді, відносини між нашою державою та НАТО розпочалися задовго до 2014-го.
Після проголошення незалежності у 1991 році Україна вступила до Ради північноатлантичного співробітництва. Проте справді активна фаза співпраці розпочалася тільки з 8 лютого 1994 року, коли Київ підписав Рамковий документ «Партнерство заради миру». Також, починаючи з 1995 року, Україна брала участь у місіях Північноатлантичного альянсу в Боснії та Герцеговині (IFOR і SFOR), Іраку (ТМН-І), Косово (KFOR), Афганістані (ISAF), Аденській затоці («Океанський щит») та чорноморському регіоні («Морський охоронець»).
Читайте також: Розширення Альянсу: що означає вступ Північної Македонії до НАТО
9 липня 1997 року в рамках саміту глав держав та урядів НАТО в Мадриді керівники Альянсу та Президент України підписали «Хартію про особливе партнерство між Україною та НАТО». Вона стала основою для консультацій між сторонами в контексті євроатлантичної безпеки й стабільності та в галузях, як-от: попередження конфліктів, врегулювання криз, підтримка миру й гуманітарні операції. З 2009 року розробляються річні національні програми під егідою Комісії Україна – НАТО, які є основним інструментом здійснення реформ в Україні під егідою Північноатлантичного альянсу.
Тим часом Альянс створює програми з допомоги реформування та підвищення ефективності сектору безпеки та оборони України. До цього процесу входять: навчання та підготовка військового контингенту, програми розмінування, посилення кіберзахисту, військово-технічна допомога, а також політична підтримка.
Хронологія відносин між нашою країною та Північноатлантичним альянсом є досить насиченою. З 1991 року й до сьогодні Україна прагне стати державою-членом НАТО. Адже Альянс може надати українцям гарантії безпеки, бо відповідно до статті 5 Вашингтонського договору напад на одного члена означає напад і на усіх інших членів НАТО. Також поглиблення відносин з Альянсом сприяє зміцненню обороноздатності країни, що є критично важливим з огляду на те, що війна з Росією все ще триває.
Більше за темою: «Ахіллесова п’ята» НАТО: питання захисту Сувалкського коридору
Вже зараз наша армія переходить на стандарти НАТО. Метою цих стандартів є досягнення оперативної сумісності армій союзників Північноатлантичного альянсу. Для блоку важливо, щоб те, у що одягнений військовий і що має при собі, було безпечним, ефективним та сумісним із тим, що використовують військові інших країн-союзниць у рамках виділених Альянсу сил. Кінцева ціль – здатність військових контингентів, що сформовані з підрозділів різних держав, спільно використовувати дані та ресурси, а також працювати під єдиним командуванням. Зараз новою сходинкою відносин Україна – НАТО має стати членство нашої країни у Програмі розширених можливостей Альянсу (EOP, Enhanced Opportunities Partner).
Що означає членство в програмі?
НАТО створило Програму розширених можливостей під час Уельського саміту в 2014 році. Головна її мета – поглиблення співпраці та повна синхронізація військ із країнами-союзницями, які не є повноправними членами цього військового блоку. Від початку програми участь у ній беруть Австралія, Грузія, Швеція, Йорданія та Фінляндія. Із 12 червня 2020 року до цього «клубу» приєдналася й Україна.
Загалом, програма має індивідуальні особливості для кожної країни-учасниці. Цей формат співпраці передбачає можливість державі обирати, які саме сфери є максимально корисними як для неї, так і для Альянсу. Оскільки в баченні майбутньої взаємодії Україна та НАТО все ж знаходять спільний знаменник, важливо відповісти на питання про те, які нові опції відкрилися перед Україною.
Отже, програма передбачає:
· доступ до всіх навчань НАТО;
· політичні консультації з Альянсом, зокрема на рівні міністрів закордонних справ;
· обмін тією інформацією та розвідданими, що раніше були закритими;
· можливість українських офіцерів обіймати посади в командних структурах і штаб-квартирі Північноатлантичного альянсу;
· оновлення Комплексного плану підтримки України, який був прийнятий 2016 року;
· відновлення засідань Комісії Україна – НАТО на високому рівні;
· поглиблення співпраці з підтримки безпеки в акваторії Чорного моря;
· протидія кіберзагрозам, міжнародному тероризму й організованій злочинності.
Програма розширених можливостей має на меті саме поглиблення та розширення співпраці. Цитата міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби чудово пояснює, що ці гарні слова означають на практиці: «Раніше вам давали прочитати одну сторінку документа, а тепер дають прочитати весь документ».
Ще у 2016 році Україна подала запит про приєднання до Програми розширених можливостей на саміті у Варшаві, але наступного року Військовий комітет Альянсу не ухвалив це рішення. 15 січня 2020 року український віцепрем’єр із питань європейської та євроатлантичної інтеграції звернувся до Північноатлантичної ради з проханням повторно розглянути заяву щодо членства в EOP. Українці не здаються без бою, тому зараз ми бачимо якісно новий рівень взаємодії та поглиблення співпраці з НАТО.
Вас може зацікавити: Розширення НАТО: навіщо США приєднання Середнього Сходу?
Проте головна цінність отримання статусу члена EOP – політична. Україна ще раз переконалася в довірі Альянсу до неї, а також у визнанні зусиль модернізації ЗСУ. Окрім того, це ще одне нагадування Росії, що стримати Україну від євроатлантичної інтеграції їй не вдасться. Прессекретар Владіміра Путіна у зв’язку з приєднанням України до ЕОР одразу заявив: «Наша позиція щодо НАТО біля наших кордонів послідовна та добре відома. Ми завжди дуже уважно ставимося до наближення військової інфраструктури НАТО до наших кордонів».
Варто додати, що ця подія також виявила покращення відносин між Україною та Угорщиною. Рішення в Північноатлантичній раді приймаються шляхом процедури «мовчазного схвалення», тобто ніхто не має висловлювати незгоди, щоб рішення вважалося прийнятим. Угорщина неодноразово ставила палки в колеса під час нашої взаємодії з Альянсом, наприклад, блокувала засідання Комісії Україна – НАТО. Цього ж разу, на голосуванні щодо членства України в EOP, Угорщина не використала право вето.
Коли очікувати на повноправне членство?
Перехід до Програми розширених можливостей НАТО підняв багато питань із приводу того, чи означає це, що вже скоро Україна стане повноправним членом Альянсу, чи EOP – це заміна повноцінному вступу до блоку. Ні те, ні інше твердження не є цілком правильним. Почнімо з першого: участь у програмі ніяким чином не є перешкодою для України щодо набуття повноправного членства в Альянсі, а навпаки допомагає тісніше взаємодіяти із союзниками.
Цікаво знати: Оповідь про «смерть мозку НАТО»: до чого тут Туреччина?
Варто також зауважити, що і міністр закордонних справ України, і віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції неодноразово стверджували, що не потрібно очікувати, що вже завтра-післязавтра ми набудемо членства в НАТО. Вони наголошують на тому, що це довгий та складний процес, проте все залежить від України. Заступник директора Інституту світової політики Микола Бєлєсков зауважив, що Україні потрібно ухвалити п’ять законів, які «розвиватимуть філософію Закону «Про національну безпеку України» 2018 року, а також напрацювати якомога швидше повний перелік документів про розвиток армії на наступні п'ять років і почати їх реалізовувати».
До того ж, від членства в Північноатлантичному альянсі нас усе ще відділяє невирішений конфлікт із Російською Федерацією. Хоча й у жодному офіційному документі НАТО не записано, що війна є перешкодою, що блокує вступ до блоку, в Принципах щодо розширення НАТО вказано, що кандидати на вступ повинні мирними способами вирішити територіальні або етнічні конфлікти, а також, що вирішення цих конфліктів враховуватиметься під час ухвалення рішення про запрошення нового члена. Отже, Україні ще є над чим працювати, хоча позитивні зсуви також помітні.
Читайте також: Ціна миру на Донбасі
Висновок
12 червня 2020 року Україна та НАТО перейшли на новий рівень взаємодії. «Це рішення визнає великий внесок України в місії НАТО та свідчить про постійну прихильність Альянсу до своїх партнерських відносин, попри пандемію COVID-19», – сказала речниця блоку Оана Лунгеску. Новий статус члена програми не слід плутати з перспективою членства в НАТО, але його надання є сигналом для наступного етапу поглиблення відносин. Також не варто думати, що EOP може стати перепоною на шляху до вступу до лав Альянсу. Статус ЕОP надає нам нові можливості для подальшого обміну інформацією та розвідданими, взаємної підготовки та участі українських військових у місіях НАТО. Президент Зеленський також представив законопроєкт про реформу Служби безпеки, що показує нашу постійну прихильність до інтенсивнішої євроатлантичної інтеграції.
Отже, Північноатлантичний альянс ще раз показав свою підтримку та довіру Україні. Також ця подія нагадала Росії і про близькість НАТО до її кордонів, і про те, що Альянс вважає нашу країну особливо близькою до себе. Набуття членства Програми розширених можливостей є позитивною подією для України, однак не варто забувати, що передусім це акт політичного зближення і символічний жест. Україну ще чекає довгий та нелегкий шлях крізь реформи до НАТО.
Авторка – Анастасія Гаценко, експертка з інформаційної безпеки та НАТО Аналітичного центру ADASTRA