THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


Смерть президента та повернення Еболи. Огляд головних подій літа на африканському континенті

Смерть президента та повернення Еболи. Огляд головних подій літа на африканському континенті

У боротьбі з хворобами, військовими режимами та морськими хвилями Африка продовжує втрачати тисячі життів, але надія на світле майбутнє не зникає. «Ad Adstra» представляє огляд подій в Африці, які опинились на перших шпальтах світових ЗМІ цього літа. Від Конго через Лівію, до Судану й Тунісу. Приєднуйтесь до подорожі!

ДР Конго: повернення лихоманки Ебола

Лихоманка Ебола (або просто Ебола) відома нам ще з 1976 року. Але лише п’ять років тому ця небезпечна хвороба вперше стала епідемією на Заході Африки, де забрала  11 315 життів. Тоді вона стала проблемою для таких країн, як Сьерра-Леоне, Гвінея, Ліберія, Малі і Нігерія. Одиничні випадки смерті були зафіксовані навіть у США та Європі. Але пройшов час, людство знайшло на 97% ефективну вакцину. Незважаючи на те, що вакциновані були близько 161 тисячі людей, в основному ті, хто входив у контакт із хворими та їхні родичі, цього було недостатньо. І Ебола повернулась в Африку.

У другий раз епідемія вдарила по одній з найбільших та найбідніших країн континенту – Демократичній Республіці Конго, що розташована в центрі Африки. Великі частини її території не контролюються урядом, що ускладнює боротьбу з вірусом, а місцеве населення взагалі часто вважає, що лікарі самі спеціально розносять хворобу повсюди і не вірять у реальність Еболи.

Епіцентром зараження стали провінції Північна Ківу та Ітурі. Ситуацію ускладнює те, що перша з них зараз у розпалі збройного конфлікту. Владу намагаються захопити понад 70 озброєних повстанських угруповань на чолі із Альянсом Патріотів за Вільне та Суверенне Конго. Даний регіон відомий вбивствами на етнічному ґрунті і звинувачує владу, яка не дала людям Ківу голосувати на виборах президента. Місто Бутембо – один з найбільших торгівельних хабів ДРК – і стало джерелом поширення Еболи.

Повстанці атакують нашвидкоруч зроблені госпіталі та центри для вакцинації і дуже неохоче пускають лікарів на свої території. Фактично, єдиний закон там – молодь на старих мотобайках та зі зброєю – Маї-Маї. З початку року подібних атак сталося близько 200.

У самій лише ДРК Еболою з 2018 року заразилося більше 2000 людей, померло 1769 (дані на 26.07), а нові випадки фіксуються по 12 на день. Нещодавній спалах у великій провінції Північна Ківу та її столиці Гомі змусили World Health Organisation знову оголосити Еболу глобальним викликом. Президент країни Фелікс Тшисекеді після цього звільнив міністра охорони здоров’я Олі Льюнга як голову штабу протидії Еболі.

Гома – місто з 2 мільйонами людей та міжнародним аеропортом. Ідеальний інкубатор для лихоманки, яка передається через контакт із хворими. Хвороба вже перекинулася на сусідню Уганду, троє померли, є  серйозний ризик поширення і на Руанду. Особливо ризикують біженці, які тікають від однієї війни у Конго до іншої – у Південному Судані, де вони живуть у спеціальних таборах. Зараз головне завдання – не допустити поширення вірусу далі, але зробити це буде вкрай важко. До кінця битви Африки з Еболою, на жаль, ще далеко.

Лівія: смертельне море

Після повалення режиму Муаммара Каддафі Лівія поринула у громадянський хаос та фактично поділилась навпіл. Західну частину держави контролює уряд у Триполі, визнаний ООН за підтримки Катару та Туреччини, але він має мало влади за межами міста. На сході, у Бенгазі – підтримуваний Росією, ОАЕ, Саудівською Аравією та Єгиптом генерал Халіфа Хафтар та його Лівійська Національна Армія. Хафтар не приховує, що хоче стати новою “сильною рукою” у розколотій державі, тому вже кілька разів намагався захопити Тріполі. Поки що невдало, але Лівійська війна підігріває протиріччя в і так далекому від єдності регіоні Машрику.

Між цими силами – зона пустелі, бедуїнських поселень та “нічийної землі”, де чудово почувають себе терористи. Така ситуація спричинила масовий потік біженців через Середземне море, причому далеко не тільки з самої Лівії, а й з держав Сахелю та навіть південніше. Відомо, що до Лівії приїздить молодь навіть з Еритреї, що на східному узбережжі континенту! Мігранти стали новою нафтою Лівії, і цей нелегальний бізнес приносить великі гроші, забираючи при цьому сотні і тисячі життів.

У Лівії мігрантів тримають у нелюдських умовах, фактично у в’язницях, де над ними знущаються і катують. Авіація Хафтара днями розбомбила один такий центр тимчасового утримання, вбивши 50 біженців. Загалом же відомо про 56 тисяч людей, які наразі знаходяться у Лівії як біженці з інших частин Африки. Літаки уряду Триполі у відповідь атакували повітряну базу Хафтара. Така от у Лівії війна...

Цими днями сталася велика трагедія в морі – потонули близько 150 людей з 300, які вийшли з Лівії на двох переповнених човнах, серед них були жінки й діти. 145 були врятовані і повернуті назад. За два останні роки в морі загинуло більше 2000 людей, загалом ситуація у 1000 загиблих щорічно біля берегів Лівії продовжується вже 5 років, зазначає речник Високого Комісара ООН зі справ біженців.

Проблема у тому, що європейські країни фактично закрили свої порти для подібних човнів, а у Італії капітанів суден, які намагаються врятувати мігрантів, віддають під суд з цілком реальною перспективою кількох років у неволі. Найбільш радикальну позицію займає міністр внутрішніх справ Італії Маттео Сальвіні. Фактично ЄС допомагає береговій охороні Лівії ловити човни та повертати людей назад у Лівію і далі  у країни, звідки вони прибули, де на них зазвичай чекає смерть. Хоча через неузгодженість всередині ЄС щодо “квот” на врятованих мігрантів італійці зупинили свої морські патрулі, залишивши човни зустрічати свою долю у морі.

Без політичної деескалації ситуація що на землі, що на морі особливо не зміниться. А до неї поки що далеко.

Судан: період турбулентності

У Судані зараз все складно: після відсторонення у квітні від влади багаторічного диктатора Омара аль-Башира військові зібрали тимчасову Перехідну військову раду Судану (ПВРС) і пообіцяли невдовзі передати владу цивільним. Однак сьогодні виникає все більше питань, чи зможе армія зробити це, і коли новий демократичний уряд почне працювати. Опозиція та армія спочатку домовились про перехідний період на три роки, але перемовини були зірвані у травні. Протести продовжились, як і насильство проти громадян. Країна поступово поринула в хаос та анархію без визнаної влади та з численними порушеннями прав людини.

12 липня проти ПВРС провалився путч інших військових на чолі із головою генштабу Гашимом Абд аль-Мутталібом Ахмедом. Також були заарештовані члени розвідки, ісламісти, політики. У столиці Судану, Хартумі, армія напала на місце, де був влаштований сидячий протест, вбивши, за різними даними, від 87 до 118 людей. При цьому, сама хунта каже, що не є ворогом народу і захищає його від минулого корупційного режиму. Ситуація виглядає вкрай сюрреалістичною.

Через 5 днів сторони ніби все ж домовились: ПВРС та Сили за Свободу та Зміни (ССВ) підписали документ на 22 пункти щодо подальших дій. Він передбачав 11 місць у тимчасовому керівному органі країни – Суверенній Раді. Вона має керувати країною три роки. 5 місць буде за армією, 5 – за цивільними. Останній, 11-ий член, також буде цивільним, але обраним консенсусом між двома сторонами.

Перший 21 місяць керувати буде представник армії, решту 18 – представник народу. Повноваження та функції Ради буде затверджено в конституційній декларації. ССВ через три роки оберуть нового очільника уряду Судану, а вже він сформує кабінет. Будуть проведені перемовини з повстанцями у регіонах Блакитного Нілу, Дарфуру та Південного Кордофану заради досягнення миру.

Через бідність та багатий військовий досвід Судан став однією з найбільших баз набору найманців для війн у інших частинах Африки. Через мляву активність США роль брокерів взяли на себе Ефіопія та Африканський Союз. Тепер від них та від представників громадянського суспільства залежить, чи побачить Судан демократичний світанок, або його змінить нова військова диктатура.

Туніс: втримати демократію

Туніс втратив свого першого демократично обраного лідера. Помер 92-річний президент Беджі Каїд Ес-Cебсі, обраний у 2014 році. Він очолив Туніс після протестів Арабської весни та відставки тодішнього керманича Зіна Ель-Абідіна Бен Алі. І хоча деякі звинувачували померлого лідера у створенні апарату залякування, коли Ес-Cебсі був міністром внутрішніх справ, він все ж зумів втримати Туніс на демократичному шляху.

Більше того, Туніс – єдина історія успіху Арабської весни з 2011 року. Країна отримала нову конституцію, провела вільні вибори та керувалася коаліційним урядом з поміркованих ісламістів та секулярних міністрів. Поки що обов’язки президента візьме на себе спікер парламенту. Тунісців чекає подвійне волевиявлення: вибори голови держави призначені на 15 вересня, парламенту – на 6 жовтня. І політикам буде що обіцяти: безробіття, до прикладу, зросло з 12% до 15% через брак інвестицій. Конституційний Суд не працює всі 5 років через неможливість розподілити місця у ньому між усіма фракціями.

Також Ес-Cебсі передав своїм наступникам бомбу уповільненої дії, але доволі сильну. Мова про законопроект, підтриманий парламентом, який забороняє балотуватись людям, які до того працювали у бізнесі або у благодійності. Як пояснюють активісти, він був ініційований лідером уряду Юсефом Шахедом проти кандидатури медіа-магната Набіля Каруї. Втім, до самої смерті, Ес-Cебсі не зробив з проектом нічого, тому його долю вирішить, мабуть, тимчасовий президент.

Час настав обрати нового очільника “Карфагену”, щоб він вже не був зруйнований.

Автор – Анатолій Максимов, «Ad Astra»