Трансформація безпекової політики ФРН: як змінювалася позиція Берліна щодо підтримки України і що буде далі?

Увага до Німеччини як до одного з потенційних постачальників зброї для ЗСУ була прикута ще до 24 лютого 2022 р., зважаючи на її економічне та технологічне лідерство в ЄС. Однак подолання глибоко вкорінених у свідомість німецького політикуму упереджень і побоювань щодо власної військової активності виявилося вкрай міцним. Така ситуація вилилася у надто повільну та обережну реакцію Берліна на повномасштабне російське вторгнення.  Утім,  варто віддати належне, за останній рік політичні кола та саме суспільство ФРН пережило значну трансформацію у своїх поглядах, і тепер Берлін грає одну з перших скрипок у постачанні техніки та зброї Україні. Про те, яким був шлях самопереосмислення політичної та безпекової ролі Німеччини на континенті, – дізнавайтеся у цьому матеріалі.

Із 1990 р., коли відбулося омріяне возз’єднання двох німецьких держав, Європу заволокло солодким туманом миру й «нормалізації». Загроза зі Сходу для західноєвропейських країн щезла наче миттю, а за нею і потреба в розбудові збройних сил. Мечі перековувалися на орала: колишні члени соцтабору кидали червоні знамена та бралися за здійснення переходу економіки на ринкові рейки, лишаючи питання армії навіть не на «завтра», а на «коли-небудь», що в осяжній перспективі наступити не мало.

«Винуватиця» цього «європейського свята» – Німеччина – намагалася, здавалося, показати приклад. З всесвітнього лиходія вона майже одразу після жахливої світової війни перетворилася на велике військове містечко, заселене американцями, британцями та французами, що мало всі шанси стати найгарячішою точкою гіпотетичної Третьої Світової, ймовірність якої протягом 45 років то виринала газетними заголовками, то потопала у маренні «відлиг».

Не дивно, що з возз’єднанням Німеччини її населення зітхнуло з полегшенням. Світові лідери, зокрема надзвичайно занепокоєна «відродженням переможеної держави» Маргарет Тетчер, вирішили, що однією з неодмінних умов має бути «мінідемілітаризація». Договір 1990 р. передбачав розпуск Народної армії Німецької Демократичної Республіки з частковою інтеграцією особового складу до єдиного Бундесверу, склад якого, втім, теж мав бути поетапно скорочений до приблизно 340 тис. осіб. Необхідно було утилізувати понад 15 тис. великогабаритних систем озброєння (бойових танків, броньованих бойових машин піхоти та авіації) і близько 300 тис. тонн боєприпасів. Бундесвер тимчасово (як виняток) продовжив використання деяких транспортних літаків і броньованих бойових машин піхоти і зберіг усі 24 бойових літаки МіГ-29 у використанні до 2004 р.

Раніше ми писали про таке: Безпека та оборона ЄС: німецька перспектива

Поступово Німеччина провадила політику скорочення витрат на армію та переорієнтацію її для участі в миротворчих місіях і антитерористичних операціях. 2011 р. внаслідок вжиття заходів фінансової економії було скасовано військовий призов і скорочено особовий склад. Міністр оборони США Роберт Гейтс тоді попередив, що схожі експерименти «можуть погано скінчитися», і агресія рф проти України 2014 р. змусила про це задуматися.

Окупація Кримського півострова й частини Донецької та Луганської областей змусили міністерку оборони Урсулу фон дер Ляєн серйозно підійти до питання аудиту. Внаслідок перевірок виявилося, що значна частина техніки Бундесверу знаходиться в небойовому стані або морально застаріла. Фон дер Ляєн оголосила про термінове збільшення витрат на оборону, що до того часу пробили дно стандартів НАТО у 2% ВВП і опустилися до майже 1%, і посилення оборонної співпраці з сусідніми державами, зокрема Нідерландами, кілька військових об’єднань яких було інтегровано з Бундесвером. Крім того, у співпраці з іншими центрально- та західноєвропейськими державами було розпочато розробку перспективних видів техніки, зокрема бронемашин і літаків.

Солдати колишньої Народної армії НДР стають до лав єдиного Бундесверу в 1990 p. у Штраусберзі, Бранденбург. DPA

2021 р. партії, що домовилися про утворення коаліції – соціал-демократи, зелені та вільні ліберали – оприлюднили спільний план дій у царині безпеки й оборони. Акцент у ньому робився передовсім на посилення оборонних спроможностей, а також інноватизацію Бундесверу, зокрема посилення його потужності БПЛА та новітніми літаками і приділення уваги протидії тероризму в кіберпросторі. Водночас коаліційні партії слідували загальноєвропейському тренду контролю за озброєннями й загальносвітовому роззброєнню.

Приблизно в такому стані Німеччина й зустріла повномасштабний російський напад на Україну.

Напередодні вторгнення

Приблизно за місяць до повномасштабного російського вторгнення, коли перспективи агресії почали здаватися дедалі більш реальними, західні держави санкціонували постачання зброї для України. Сполучене Королівство передало протитанкові ракети, США – славнозвісні Javelin і Stinger, а от те, що надала Німеччина, лишило світових оглядачів дещо спантеличеними.

Йдеться про славно- чи радше сумнозвісні 5000 шоломів. Після дещо пафосних заяв тодішньої міністерки оборони Крістіне Ламбрехт про «відданість демократичним ідеалам» та «допомогу Україні» такий «сюрприз» розглядався як жарт, про що відверто заявив, наприклад, мер Києва Віталій Кличко. Шквал критики змусив Ламбрехт пояснити, що «на цій стадії» вона не вважає постачання зброї «доцільним», що призвело до ще активнішого спротиву цій лінії. Тепер він відбувався вже й із боку чільної опозиційної Християнсько-демократичної партії, що особливо посилилася з приходом до керма в ній більш рішучого Фрідріха Мерца, що у своїх промовах у парламенті також докоряв Ламбрехт за цей крок.

До того ж осуду піддавався той факт, що Німеччина блокувала постачання Києву зброї власного виробництва третіми державами. Приміром, Естонія мусила чекати аж до повномасштабного вторгнення, аби передати ЗСУ 9 гаубиць, що належали НДР. Критики пригадали випадок 2014 р., коли Бундесвер надав курдським повстанцям на Близькому Сході протитанкові ракети у світлі можливого наступу Ісламської Держави на їхні позиції. Чим Україна була концептуально менш гідною отримати зброю, аніж курди, Ламбрехт пояснити не змогла.

Варто знати: Україна та ЄС: що змінилося за рік війни?

Як не дивно, більш рішучими в цьому питанні виступили Зелені на чолі з віцепрем’єром Робертом Габеком та міністеркою закордонних справ Анналеною Бербок. Образ «миротворців», завдяки яким партійна платформа 2021 р. включила гасла роззброєння, не завадив їм вимагати адекватної допомоги ЗСУ задля справедливої оборони кордонів від російської загрози, і їхній рейтинг спершу навіть зреагував невеликим (на кілька десятих відсотка) падінням через нібито руйнацію цього образу: не виключено, що ліві прихильники, котрі не сприйняли цієї риторики, переметнулися на бік більш проросійської Лівої партії, що жорстко опонує наданню Києву зброї донині.

10 лютого 2022 р. міністр з особливих доручень Тобіас Лінднер заявив, що метою Німеччини є «збереження України як європейської держави» та «захист міжнародного правопорядку». Він наголосив, що для його держави економічні й безпекові питання «невіддільні», і що «до кінця року в Німеччини нарешті буде власна безпекова стратегія».

22 лютого канцлер Олаф Шольц, отримавши достатньо даних про накопичення на кордонах з Україною військової сили рф, оголосив про зупинення сертифікації газогону Nord Stream 2. Проєктові, що був одним із символів теплоти російсько-німецьких взаємин, заснованих на виключно економічних міркуваннях, настав кінець. Зовсім скоро, однак, уряд здійснить ще один крок уперед, що колись вбачався Німеччині ледь не неймовірним у Європі ХХІ ст.

Велика війна – зміна епох

26 лютого 2022 р., за дві доби після повномасштабного російського вторгнення, в уряді Німеччини заявили про перше постачання летальної зброї. Україна мала отримати 1000 протитанкових знарядь, 500 ПЗРК Stinger, а також 9 гаубиць від Естонії та 400 гранатометів від Нідерландів. Із цих постачань почалася посилена співпраця між ЗСУ й Бундесвером, що стала справжнім «зламом шаблонів» для Німеччини, стимулом до переосмислення її ролі в безпековій архітектурі Європи та світу. Канцлер Олаф Шольц назвав повномасштабну російську агресію «зміною епох» (Zeitenwende) – словом, що згодом було визнано в Німеччині словом року.

САУ PzH 2000 перед відправкою до України. Sven Eckelkamp /Imago images

«Пацифістська» Німеччина стала для України третім у світі та першим у ЄС постачальником зброї (за обсягами). За даними порталу Oryx, вже доставлена в Україну німецька матеріальна підтримка включає ЗРК IRIS-T SLM, зенітні установки Gepard, РСЗВ M270, самохідні установки PzH 2000 разом із керованими артилерійськими снарядами, тисячі переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК), понад 10 тис. одиниць протитанкової зброї Panzerfaust 3 і RWG 90 MATADOR, сотні колісних транспортних засобів, понад 20 млн набоїв і боєприпасів, кількадесят тисяч шоломів і запчастини до літаків МіГ-29, а також сотні тисяч предметів одягу, генератори, намети, сухі пайки тощо.

Берлін також вніс щонайменше 2 млрд євро до фонду розбудови потенціалу безпеки України, за кошт якого Київ може закуповувати озброєння в інших країнах, включаючи ще 100 PzH 2000 і 18 САУ RCH-155 від німецького виробника зброї Krauss-Maffei Wegmann (станом на осінь минулого року).

Німеччина також спонукає інші держави відправити своє важке озброєння в Україну в рамках програми, відомої як «Ringtausch» («обмін по колу»). Відповідно до цієї політики країни можуть безкоштовно отримувати німецьке озброєння в обмін на надання Києву танків і бойових машин піхоти (БМП) із власних запасів. Незважаючи на те що спочатку програма «Ringtausch» була багатообіцяльною, вона значною мірою не виправдала сподівань, оскільки більшість країн очікують, що їхні системи радянської епохи будуть замінені більшою кількістю сучасних зразків. Зокрема, Чехія та Словаччина отримали Leopard 2A4 разом із боєприпасами, навчанням і матеріально-технічним забезпеченням в обмін на надання Україні 30 БВП-1. Грецький уряд відправив Києву 40 радянських БМП-1А1 в обмін на таку ж кількість німецьких БМП Marder, а Словенія надіслала 28 танків М-55С в обмін на 45 важких військових вантажівок MAN 8x8.

Дізнавайтеся більше: Від мілітаризму до пацифізму: еволюція стратегічної культури НІмеччини

Крім того, Німеччина практикує фінансування постачань зброї Україні. Так, 16 гаубиць Zuzana 2 були придбані нею в Словаччини спільно з Данією та Норвегією.

Першим значним «каменем спотикання» в питанні надання зброї для Німеччини стали танки. Українська армія станом на 24 лютого 2022 р. мала близько 800 машин Т-64. За 11 місяців боїв вона втратила близько половини 40-тонних тримісних Т-64 (за оцінками Forbes). На відміну від інших основних типів танків, які перебувають на озброєнні України – Т-72 і Т-80 – зовнішніх джерел для отримання додаткових Т-64 є небагато.

Отож, Київ наполегливо закликає своїх союзників постачати машини натівського типу. Оскільки Т-64 закінчуються, українська армія повинна переходити на нові, більш стійкі типи танків, і цей перехід, очевидно, ускладнюється бойовими діями. Т-64БВ цілком здатний перемогти й новітні російські танки і навіть допоміг здобути перемогу в боях за Чернігів, однак через швидке вичерпання поповнення видається сутужним. Ще більше ситуацію ускладнює той факт, що кожен другий придатний до використання Т-64 у світі належить Узбекистану, Демократичній Республіці Конго й рф. Аналітик Девід Акс серед машин, що можуть його замінити, називає британські Challenger 2 (постачання яких погодили ще в середині січня), американські M-1 і, звичайно, німецькі «Леопарди».

Низка європейських держав, зокрема Польща та Фінляндія, надали свою згоду на передачу танків, однак бракувало згоди країни-виробника. Німеччину така «самодіяльність» Варшави й Гельсінкі дещо роздратувала, оскільки машини сприймаються як безпосередня й важка бойова зброя наступального характеру. Вкрай праві та ліві опоненти чинного уряду заговорили про те, що, мовляв, за якимись «міжнародно-правовими критеріями» експорт танків зробить Німеччину «стороною конфлікту». І хоча такі побоювання, очевидно, позбавлені фактичного підґрунтя (з огляду на не нейтральний статус Берліна та більш ліберальне законодавство щодо експорту зброї, ніж, наприклад, у Швейцарії), на певний час це змусило уряд замислитися.

Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус відвідує Київ у лютому 2023 р. Kay Nietfeld/DPA

У процесі «розмірковувань» міністерської посади позбулася Крістіне Ламбрехт. Її відставка була викликана переважно внутрішньополітичними чинниками та очевидним браком фаховості, однак заміна політикині на колишнього міністра внутрішніх справ Нижньої Саксонії Оскара Пісторіуса, апологета консервативного підходу до безпекових загроз, стала такою собі негласною відповіддю на «танкове питання». Уже за декілька днів, у середині січня, канцлер Шольц дав згоду на відправку в Україну 14 «Леопардів» і постачання власних танків іншими державами НАТО. Польща й Канада разом нададуть Києву 18 машин; конкретних цифр не назвали Іспанія, Нідерланди та Норвегія, котрі також заявили про наміри передати техніку.

Вище лише небо

Наступний етап допомоги Україні, що вже викликає жваві обговорення, – постачання літаків-винищувачів. У цьому питанні обережність показала навіть традиційно оптимістична Польща: прем’єр Матеуш Моравецький висловив готовність передати літаки радянських зразків у разі, коли США сформують ініціативну групу з цього приводу. У самої Польщі, мовляв, не так багато літаків, але кілька МіГ-29 вона таки зможе передати, якщо її зусилля підтримають.

Міністр закордонних справ Словаччини Растислав Качер також заявив, що його уряд «готовий» передати винищувачі МіГ-29, і розмовляє з партнерами по НАТО та президентом Володимиром Зеленським про те, як це зробити.

Утім, як і у випадку з танками, Київ зацікавлений у модернізації повітряних сил. «Декомунізація» могла би надати відчутні переваги над московською потугою, що базується на чисельній перевазі більш технологічно примітивних машин радянського взірця.

Міністр закордонних справ Нідерландів Вопке Хьокстра також переконував, що його країна розгляне можливість постачання американських F-16, якщо Україна надішле офіційний запит.

І поки США не дають однозначної відповіді, а експерти з надією відслідковують найменші натяки з боку анонімних джерел у Пентагоні, Німеччина висловила своє несхвалення (котре, однак, на тлі нарощення постачання інших видів озброєнь уже не виглядає знаком непевності) навіть ясніше, ніж місяць тому з танками.

«Питання про бойову авіацію взагалі не стоїть на порядку денному», – запевнив Шольц в інтерв’ю Tagesspiegel 29 січня, майже одразу після згоди Берліна відправити бойові танки. – «Той факт, що ми щойно ухвалили рішення [про відправку машин], і тут уже розгоряються наступні дебати – це просто несерйозно», – сказав він.

Вас може зацікавити: Американська допомога Україні: консенсусне рішення політичних еліт чи предмет дискусій?

У промові перед німецьким Бундестагом, у якій і було висловлено згоду надіслати танки, Шольц уже натякав, що Берлін виключить надання винищувачів, посилаючись на необхідність запобігти подальшій військовій ескалації.

«Такі дебати наразі не повинні проводитися з міркувань внутрішньополітичного профілювання. Для мене зараз важливо, щоб усі, хто оголосив про намір постачати бойові танки в Україну, зробили це», – сказав Шольц Tagesspiegel.

Військові чиновники різних держав неодноразово зазначали, що існує «стійка тенденція» до зростання підтримки Заходом України та ЗСУ. Порівняймо: в перші місяці війни підтримка почалася з протитанкових ракет і переносних систем протиповітряної оборони, від котрих перейшли до досконалих ракетних установок HIMARS і наземних ракет Patriot, за якими послідувала бронетехніка та зрештою танки.

Хоча західні союзники не надали й не транспортували жодного «цілого» літака до України, за даними ЗСУ, деякі країни, як-от США, сприяли передачі певних запчастин – не виключено, що й через треті, формально нейтральні держави, як це свого часу відбулося з Пакистаном та Марокко щодо наземної зброї.

Німецький Eurofighter Typhoon. AIN Online

«Винищувачі будуть логічним кроком уперед у цій дискусії, але все залежатиме від того, як їх можна буде надати українській стороні, не ставши частиною війни – це може бути справжній матеріально-технічний кошмар», – сказав дипломат із європейської країни EURACTIV на умовах анонімності.

Але дотримуючись логіки того, як прогресували постачання західної зброї з початку війни, «мало б сенс почати з МІГ-29 і подивитися, куди ми підемо далі», сказав дипломат.

«Українці експлуатували їх роками й не потребували б для цього спеціальної підготовки», – додав він.

Утім, із радянськими літаками для закриття термінових потреб на полі бою (чи точніше, у небі) могли би допомогти східноєвропейські держави. Але для якісного переоснащення повітряного флоту неабияк згодилися б, наприклад, Eurofighter Typhoon – символ європейської мілітарної співпраці, спільна розробка Британії, Іспанії, Італії й Німеччини. Бундесвер наразі має понад 140 таких літаків та здійснив ще низку замовлень, зокрема після повномасштабного вторгнення рф.

Питання полягає в тому, наскільки передача Україні літаків позначиться на боєздатності повітряних сил (особливо з урахуванням того факту, що ще за каденції фон дер Ляєн виникали питання щодо боєздатності машин).

Кабінетні роздуми

Від цього питання неминучий перехід до роздумів політичних: очевидно, що основною реакцією на плани з передачі літаків є як мінімум заклики почекати з цим принаймні до проведення програми оновлення армії, на яку уряд виділив понад 100 млрд євро. Звичайно, виправдання в цьому плані є дещо чутливою темою, оскільки неминуче викликають у громадян питання щодо того, «яким же чином» Бундесвер «довели до такого стану». Але проблема полягає і в тому, наскільки таких громадян багато: армія історично не була провідною темою німецької політики, і навіть попри те, що відносини з рф та допомога Україні у 2022 р. цікавили значну частину німецького суспільства, перспективи власних збройних сил – очевидно, питання, в якому вирішили слідувати певній інерції.

Міністр оборони Борис Пісторіус нещодавно попередив: «Бойові літаки є набагато складнішими системами, ніж бойові танки, і мають зовсім іншу дальність і вогневу міць». Із самого початку дебатів про авіацію його Соціал-демократична партія на чолі з самим канцлером Шольцом виступає за збалансований курс, узгоджений, зокрема, зі Сполученими Штатами. Критики в країні та за кордоном вважають це ваганням. Утім, навіть апологети поставки «Леопардів», як-от вільна демократка й очільниця парламентського комітету з питань оборони Марі-Агнес Штрак-Ціммерман і член Зелених, голова комітету з європейських справ Антон Гофрайтер, дали зрозуміти, що вони проти надання винищувачів.

При цьому загалом учасники партії більш рішучі в питанні підтримки України, ніж цього можна було б очікувати від політсили такого штибу, що неодноразово називали парадоксом сучасної європейської політики. Зокрема, міністерка закордонних справ Анналена Бербок, що представляє партію, закликає колег із інших європейських держав пам’ятати про війну з росією, за що навіть більш праві колеги розкритикували її – начебто ці слова свідчили про «втягування Німеччини у війну».

Варто знати: В очікуванні переломного моменту: сценарії розвитку російсько-української війни у 2023 році

Натомість голова Мюнхенської конференції з безпеки Крістоф Хойсген виступив за постачання Україні бойових літаків для захисту від росії. Він заявив, що міжнародне право не забороняє іноземним силам жодним чином постачати Києву зброю, зокрема винищувачі. Співголова Соціал-демократичної партії Саскія Ескен не виключала підтримки в принципі, а вільний демократ Маркус Фабер зазначив, що Німеччина може дозволити собі поставки. Коли його запитали, які реактивні літаки могла б надати країна, він заявив: «Якщо ви сумніваєтеся, то скажу, що Tornado, звичайно, є системою, яку ми все одно виведемо з експлуатації Бундесверу наприкінці десятиліття». Tornado є старішими літаками, яких Берлін має близько 100 штук, і не всі з них є боєздатними.

За «авіаційною дискусією» уважно стежать в основній опозиційній політсилі Німеччини – Християнсько-демократичному союзі. Поки що представники цієї партії уникають однозначних висловлень на користь або проти поставок літаків, закликаючи зосереджуватися, з одного боку, на розгортанні вже наданої зброї, але й не відкидаючи принципово такої можливості. Депутат Бундестагу Родеріх Кізеветтер – відповідальний у партії за сектор оборони – заявив, що християнські демократи «відкриті» до питання постачань, і що літаки були б доброю підтримкою для ЗСУ, а от його колега Торстен Фрай застеріг, що це питання «не обговорюється поки жодною країною світу», і що варто сконцентруватися на дієвому застосуванні вже наданої зброї. Очільник сестринського Християнсько-соціального союзу та глава уряду Баварії Маркус Зьодер, що відстоював надання ЗСУ «Леопардів», також сказав, що «винищувачі, підводні човни й решта всього» – це, «очевидно, межа» (натякаючи на слова колишнього посла України Андрія Мельника щодо бажаності поставки таких озброєнь).

Канцлер Німеччини Олаф Шольц і очільниця комітету Бундестагу з питань оборони Марі-Агнес Штрак-Ціммерман. RND

Але найохочішими експлуатувати тему озброєнь, як завжди, виявилися праві та ліві радикали. Зокрема, очільниця проросійської вкрай правої «Альтернативи для Німеччини» Аліс Вайдель заявила, що, мовляв, може дійти до того, що солдати держав-членів НАТО «муситимуть воювати в Україні», а голова фракції «Лівих» у Бундестазі Аміра Мохамед Алі застерегла щодо ядерної небезпеки й висловила певність, що дальші поставки озброєнь призведуть до «дедалі більшої кількості смертей».

Що далі, або Замість висновків

Німеччина протягом періоду з 24 лютого 2022 р. оновила свою філософію у царині безпеки та оборони надзвичайно комплексно. Федеральному урядові, що прийшов до влади ледь не на пацифістських гаслах, характерних для лівих і помірних сил, вдалося усвідомити (хоча й надзвичайно дорогою виявилася ціна для Європи та цілого світу), що змінити імперську суть рф торговельними преференціями й запрошеннями на красиві форуми не вдасться. Якщо «хороших росіян» єльцинського штибу ще вдавалося сяк-так стримувати у віжках апелюванням до принципів міжнародного права та обіцянками входу до благ ринкової економіки, що їх знесилена розпадом СРСР держава так потребувала, то путінська росія явила собою божевільний каток, що з садистською насолодою пройшовся по всіх тих здобутках. Як залежний готовий пошматувати на собі найдорожчий одяг, зачувши про перспективу отримати «дозу», так і рф з легкістю відмовилася від членства в численних міжнародних організаціях та економічних форматах співпраці, учувши можливість спробувати «зібрати землі». Очевидно, що добра оборонна політика – найкраща протидія цьому.

Боятися політичних дискусій у Німеччині як можливої причини ненадання Україні озброєнь не варто. Маргінальним політсилам варто неабияк постаратися акумулювати капітали та силу ЗМІ, аби всадити в колективну свідомість ідеї «поганого миру»», але Німеччина – не Угорщина, і боятися цього наразі немає підстав. Врешті, болісна робота над помилками минулого дала свої плоди, і, хоч багато хто й винуватить «комплекси» як одну з підстав обережної позиції Берліна в наданні озброєнь, але водночас вони – і вакцина від популізму, і скельце, що допомагає відрізнити зі стовідсотковою німецькою точністю агресора від жертви, винуватця від скривдженого. Німеччина проявила себе якщо й не ідеально, то принаймні гідно, з великою відповідальністю взявши на себе координацію процесів невійськової допомоги Україні та ставши надійним прихистком для майже 1 млн українців, що змушені були покинути Батьківщину. А потім повільно, але послідовно увійшла в перелік найбільших військових донорів нашої держави.

Тож поки немає жодних підстав сумніватись у тому, що з такою ж відповідальністю вона поводитиме себе й надалі.

Автор – Богдан Мироненко, експерт із Центральної Європи та Балкан Аналітичного центру ADASTRA

Якщо ця стаття була цікавою для вас, ви можете подякувати нам за роботу через Патреон. Це мотивує нас готувати ще більше якісної аналітики про міжнародні відносини.