В очікуванні переломного моменту: сценарії розвитку російсько-української війни у 2023 році

Від початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну минув майже рік, і поточна ситуація кардинально відрізняється від тієї, що була в перші дні та місяці активних військових дій. План кремля провести «швидку, переможну спецоперацію» зазнав краху, і тепер росія загнала себе в тривале збройне протистояння, яке має для неї дуже сумнівні перспективи. Україна ж навпаки зуміла дати консолідовану відсіч агресору й попередити колапс держави, акумулювати великі (порівняно з періодом до вторгнення) обсяги міжнародної підтримки.

Військова кампанія 2022 року показала спроможність Києва успішно протидіяти «другій армії світу», а міфи про абсолютну мілітарну міць росії почали руйнуватися один за одним. Яскравим прикладом цього є низка успішних дій української армії: оборона столиці й вигнання противника з північно-східних областей, блискавичний контрнаступ на Харківщині, звільнення частини територій Херсонської та Миколаївської областей по правий берег Дніпра.

Проте бойові дії продовжуються і надалі з високою інтенсивністю, що створює суттєві виклики й перспективи як для України, так і для росії. Кожна зі сторін розуміє, що ця війна має вирішальне значення для держави, і не збирається робити односторонніх поступок. Якими можуть бути подальші варіанти розвитку подій у 2023 році за умови такого ж активного протистояння? Чи зіштовхнеться Україна з новими викликами з боку російського командування або все ж зможе змінити статус-кво на свою користь? Відповіді на ці та інші запитання – в актуальному матеріалі.

Спроможності та виклики для України на поточному етапі війни

Із початком 2023 року Україна вступає в новий етап військового протистояння з росією, у якому можна виділити цілком чіткі цілі, що стоять перед українським командуванням. По-перше, це зафіксувати досягнення військової кампанії 2022 року, не дозволити армії рф здійснити нові результативні наступальні дії та відновити контроль над раніше захопленими територіями. По-друге, забезпечити надійний захист критичної і цивільної інфраструктури, яка потерпає від регулярних обстрілів російською ракетною зброєю та безпілотниками. Збройні сили рф активно використовують можливість завдавати ракетні удари в будь-яку точку України, змінивши за попередній рік війни цілі й мету таких атак. Якщо на початку вторгнення застосування ракет було спрямоване на ліквідацію української військової інфраструктури, то тепер, з огляду на адаптацію ЗСУ до бойових дій у таких умовах, ворог вирішив зробити акцент на створенні гуманітарної кризи в Україні атаками по електростанціях та інших інфраструктурних об’єктах.

По-третє, українська армія зацікавлена в здійсненні повторних активних контрнаступальних дій із ціллю покращення свого стратегічного положення, відвоювання тимчасово окупованих територій, прискорення поразки росії та недопущення ще більшого затягування війни. Тривала пауза в активних військових діях або зменшення їхньої інтенсивності можуть призвести до доволі негативних наслідків для України. Будь-яке заморожування ситуації на фронті чи «перемир’я» створює можливість для росії відновлювати свої військові втрати, налагоджувати логістику та укріплювати оборону окупованих територій. Військове командування кремля потенційно шукає будь-яких можливостей поновити свої резерви, а зупинення бойових дій на фронті зовсім не означатиме готовність росії припинити війну або зафіксувати свої досягнення. Навпаки очевидно, що в такій ситуації рф зможе акумулювати сили для повторного наступу, оскільки фактичною метою «спецоперації» є захоплення української території в якомога більших площах та повалення українського уряду.

У 2023 році Україна може здійснити нові контрнаступальні дії за сприятливих умов. Francisco Seco/AP

Якщо говорити про ситуацію на фронті станом на 2023 рік, то вона складається таким чином. Найбільш інтенсивні бойові дії відбуваються на Сході та Південному Сході України, а саме на донецькому, луганському й запорізькому напрямках. Ключовим епіцентром протистояння наразі стало місто Бахмут на Донеччині, де українська армія тривалий час тримає оборону від постійних атак російських військ. Також ЗСУ обороняють позиції по лінії Сватове-Кремінна на Луганщині, яка утворилася в результаті осіннього контрнаступу на Харківщині у 2022 році, та створюють можливі передумови для прориву російської оборони. Просування української армії на цій ділянці може створити серйозну загрозу військам рф у Луганській області. На Запоріжжі ЗСУ також стримують атаки росіян задля недопущення ще більшої окупації області. Стратегічно українському командуванню важливо створити передумови для контрнаступу на цій ділянці, оскільки це дасть змогу перерізати сухопутне сполучення росіян з окупованим Кримом і звільнити лівобережні території Запорізької та Херсонської областей.

Значним викликом для української армії є необхідність облаштування оборони й акумулювання сил для протидії можливому наступу росіян із боку звільнених територій північно-східних областей України та Білорусі. Потенційна можливість такої атаки змушує ЗСУ тримати там значні резерви, бо інакше ці напрямки будуть вразливими для наступальних дій ворога, який міг би здійснити повторну атаку на столицю або перерізати логістичні шляхи із західної частини України до лінії фронту на сході. Зокрема, ще в грудні 2022 року Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний повідомив, що рф може здійснити повторний наступ на початку 2023 року й залучити значні мобілізаційні ресурси. Така операція потенційно змогла б обмежити здатність України вести активні контрнаступальні дії через необхідність відбивати атаки росіян на півночі. Однак українське командування враховує такий розклад подій і вже тривалий час облаштовує оборонні рубежі на «тихих» ділянках фронту. Повторення «лютневого бліцкригу» тепер не є можливим, оскільки ворог уже не зможе застати українські війська зненацька.

Раніше ми писали про таке: Безпекові моделі для України: гарантії в обмін на нейтралітет чи рух до НАТО?

Важливою для України також є зміна ситуації з постачанням озброєння й акумуляцією військових ресурсів. Наразі Київ дуже залежить від постачання зброї та техніки західними партнерами, а вітчизняні бойові ресурси постійно вичерпуються через неможливість повноцінно відновити оборонне виробництво в умовах обстрілів військової та критичної інфраструктури. Відносна перевага росії в кількості техніки, припасів і живої сили призводить до активного використання ЗСУ запасів усього наявного озброєння й амуніції, і потреба в їхньому постійному поповненні є нагальною завжди. Особливо гостро це проявляється в необхідності регулярного поповнення запасу боєкомплектів до вітчизняної та західної зброї, які в поточних умовах вичерпуються дуже швидко. Про це, зокрема, говорить військовий аналітик, голова фонду «Повернись живим» Тарас Чмут в інтерв’ю каналу «Суспільне». На його думку, попри успішний опір ворогу, ситуація з боєприпасами для української армії є складною, і варто не допустити «снарядного голоду», бо це може істотно зменшити оборонний та наступальний потенціал Збройних сил України.

Бронетранспортер M113 – один із перших зразків бронетехніки, що почав надходити в Україну влітку 2022 року. АрміяІнформ

З іншого боку, Україна успішно освоює і використовує західну техніку та зброю, яка навіть в обмежених кількостях має потенціал кардинально змінювати ситуацію на полі бою. ЗСУ вже ефективно застосовують передані союзниками зразки західної техніки, артилерійські й ракетні системи, як-от HIMARS, польські самохідні гаубиці Krab, німецькі PzH2000, системи протиповітряної оборони NASAMS, IRIS-T, Hawk, Gepard, бронетранспортери M113 та інші. Фактично вся ця техніка є більш сучасною і ефективною, порівняно з російськими й радянськими аналогами, а її вивчення й використання українськими солдатами та зростання постачань прискорюють інтеграцію із західними партнерами у військовому плані. У перспективі це створює значне підґрунтя для повного переходу України на західні зразки озброєння й урахування набутого досвіду при розробці вітчизняних моделей бронетехніки.

При цьому Україна потребує ще більшої кількості зброї від партнерів для здійснення ефективної оборони й подальшого звільнення території. Пріоритетом є постачання систем протиповітряної оборони для захисту тилових українських міст і критичної інфраструктури, отримання Україною ракетної зброї дальнього радіусу дії, як-от ракети ATACAMS для систем HIMARS і MRLS, основних бойових танків та авіації, зокрема винищувачів F-16, штурмовиків A-10 Thunderbolt й аналогічної техніки. Її наявність дозволить посилити захист української інфраструктури від ракетних обстрілів, у тому числі від балістичних ракетних комплексів «Іскандер», ракет X-22, яким українські сили ППО не здатні протистояти повною мірою. А передача далекобійної та наступальної зброї полегшить процес звільнення окупованих територій і дасть можливість здійснювати атаки на військову інфраструктуру противника в тилу, зокрема на території окупованого Криму й території рф.

Читайте також: Трансформація системи міжнародної безпеки і подальша роль України

Загалом ситуація для України наразі є більш сприятливою, ніж вона була на початку вторгнення, насамперед завдяки акумуляції військової допомоги, успішній обороні й можливості вести ефективні контрнаступальні дії. Проте Києву варто постійно звертати увагу на дії щодо нарощування підтримки партнерами та враховувати всі потенційні плани ворожого командування задля недопущення зміни статусу-кво не на свою користь.

Допомога від Заходу: які можуть бути очікування, і що на неї впливає?

Як зазначалося раніше, колективна підтримка західних партнерів у політичному й військовому плані має вирішальний вплив на перебіг російсько-української війни та оборонні спроможності України загалом. Від початку вторгнення, обсяги допомоги Києву з кожним місяцем стали збільшуватися й почали включати нові зразки зброї і техніки, необхідні армії. Однак Україна поки що не в змозі отримувати від партнерів абсолютно все необхідне в один момент та в максимально необхідних обсягах. Кожне рішення щодо передачі – це продукт тривалого політичного торгу, оцінки ризиків і перспектив. Це, звісно, сповільнює процес посилення обороноздатності держави, але одночасно й спонукає український уряд прискорювати кампанію з переконання дружніх держав в необхідності такої допомоги. Що безпосередньо впливає на рішення партнерів передавати Україні все необхідне?

По-перше, загальна оцінка ситуації та успіхи української армії, наявність ризиків (як реальних, так і в певному плані необґрунтованих). Можна вважати, що ефективна оборона Україною своєї території, успішні контрнаступальні дії влітку-восени 2022 року посприяли передачі Україні більш складної та потужної зброї, зокрема від Сполучених Штатів Америки. Мова йде про надання систем HIMARS на початку літа 2022 року, бронетранспортерів, артилерійських систем пізніше. Наразі вже підтверджені плани з передачі Україні систем ППО Patriot, БМП M2 Bradley та навіть основних бойових танків Abrams в модифікації M1A2 в кількості 31 штука. Це демонструє впевненість і лідерство США в підтримці України та слугує прецедентом для союзників щодо передачі аналогічної зброї.

Канцлер ФРН Олаф Шольц. Reuters

Проте в західних урядах існують певні побоювання, що активна передача зброї наступального характеру, особливо далекобійних ракетних систем, може призвести до ескалації конфлікту. У наявних реаліях це твердження можна вважати хибним, оскільки росія сама навмисно вдається до ще більшої інтенсифікації бойових дій постійними спробами наступу та обстрілами критичної інфраструктури України. До того ж постачання далекобійної і наступальної зброї життєво необхідне Києву для здійснення контрнаступу й ураження військової інфраструктури противника в тилу, що може прискорити завершення війни на користь України.

Це яскраво проглядається в ситуації з передачею Україні далекобійних ракет ATACMS, які в певних модифікаціях здатні вражати цілі на відстані 300 та 500 км. Сполучені Штати й союзники вважають, що це може призвести до неконтрольованого загострення війни, більшої агресивності росії, і тому зволікають із передачею. Таку позицію можна зрозуміти реалістичним прагненням країн оцінити всі можливі ризики, контролювати використання зброї і прощупувати реакцію кремля. Проте перспективи надання подібного й інших типів озброєнь усе ж існують, і це насамперед залежить від політичної волі урядів та комунікації української сторони.

Варто знати: Кремлівські «агенти 007»: навіщо росія шпигує за країнами Північної Європи?

Друге – це здатність союзників колективно акумулювати свої наявні ресурси зброї і техніки для передачі їх Україні. Це викликає потребу в трансформації військової промисловості та оборонної політики самих партнерів України в бік довгострокової підтримки. Активне використання Києвом західних боєприпасів, бронетехніки, поповнення втрат, ремонт тощо потребують збільшення фінансування оборонного сектора та обсягів виробництва зброї задля експорту допомоги. Тому неквапливий у деяких сенсах процес передачі техніки і припасів Україні можна пояснити внутрішніми змінами в державах-партнерах. Наприклад, висока інтенсивність використання Україною натівських снарядів для артилерійських систем змушує збільшувати обсяги їхнього виробництва країнами тепер не тільки для того, щоби забезпечити власні оборонні потреби, а й мати можливість безперебійно постачати їх Києву. До того ж такі держави, як Чехія, Польща, Греція, Словаччина та інші, які мають радянські зразки зброї в арсеналі, необхідні для України, не мають змоги передати її всю без заміни на аналогічні більш сучасні західні зразки.

Третє – необхідність налагодження стійких логістичних зв’язків і підготовка українських військових. Це включає в себе, зокрема, створення двосторонньої взаємодії в логістиці, безпечну передачу зброї на лінію фронту, відправлення пошкодженої техніки на ремонт до країн-партнерів, постачання запасних частин та безпосередній контроль над озброєнням. Україна наразі не має змоги самостійно на своїй території здійснювати повноцінне обслуговування західної техніки через вразливість інфраструктури перед ракетними атаками росії, тому Києву доводиться користатися допомогою союзників у ремонті пошкоджених машин та їхньої модернізації. До того ж певний час займає процес підготовки українських військовослужбовців для використання союзницької військової техніки, і відбувається це також за кордоном. Тому й існує значна часова затримка між оголошенням намірів передати зброю і її безпосереднім використанням на полі бою, а також відсутність одномоментних постачань великої кількості одного типу техніки через необхідність навчання особового складу.

Танк Leopard 2 Heikki Saukkomaa/AP

Зрештою, загальні перспективи військової допомоги Україні в майбутньому виглядають позитивними. Про це свідчить низка важливих рішень, прийнятих союзниками на початку 2023 року. Зокрема це стосується створення коаліції держав щодо передачі німецьких танків Leopard 2 від союзників та від ФРН безпосередньо. Уряд канцлера Олафа Шольца тривалий час зволікав із передачею цих машин Україні й надання згоди партнерам. Це обґрунтовувалося недопущенням ескалації і необхідністю прецеденту від США з постачанням танків Abrams. Проте завдяки зусиллям української дипломатії та тиску з боку партнерів і суспільства було прийнято рішення про передачу такої техніки, яка здатна позитивно вплинути на ситуацію на полі бою.

Дізнавайтеся більше: Американська допомога Україні: консенсусне рішення політичних еліт чи предмет дискусій?

До того ж уже ведуться перемовини щодо надання Україні винищувачів, зокрема F-16 та інших літаків європейського виробництва, які життєво необхідні для отримання Києвом переваги в повітрі над росіянами. У перспективі можна очікувати й на передачу союзниками далекобійної ракетної зброї і ще більших обсягів військової техніки, проте це залежатиме від подальшого сприйняття партнерами перебігу війни в України та комунікації українського уряду щодо цього питання.

Якими можуть бути подальші плани росії щодо війни?

Очевидно, що «спеціальна військова операція» рф рухається не за таким планом, який передбачав путін і його уряд. Замість переможного маршу в Києві та призначення лояльного до росії уряду кремль загруз у довготривалій і виснажливій війні, яка, крім руйнування військового потенціалу, призвела до втрати кремлем престижу на міжнародній арені й поступово перетворює рф на державу-вигнанця. Проте путін не полишає можливостей продовжувати вести війну, оскільки для нього та російської владної верхівки вона вже має екзистенційний вимір, і відступ назад може означати цілковиту поразку його режиму. Якими можуть бути подальші дії рф у такій скрутній для неї ситуації?

Насамперед росія намагатиметься закріпити статус-кво та згодом розгорнути нову наступальну військову кампанію для подальшого захоплення території України й руйнування впевненості її партнерів у доцільності військової підтримки. Наразі рф не має безпосередньої здатності проводити активні наступальні дії, подібні до тих, які відбулися в лютому-березні 2022 року. Причиною цього є значні втрати в особовому складі, військовій техніці та амуніції, відсутність можливості своєчасно їх поновлювати в умовах постійних бойових дій. Уряд росії намагається вирішити цю проблему двома способами: акумуляцією значних мобілізаційних та військових ресурсів, зокрема через союзників, або просування «фейкового перемир’я», щоб отримати час на відновлення свого потенціалу.

Пуск балістичної ракети з ракетного комплексу «Іскандер». Ракети цього комплексу можуть нести, зокрема, ядерні бойові частини. Міністерство оборони рф

Перший спосіб прослідковується в проведенні хвиль так званої «часткової мобілізації», перша з яких відбулася восени 2022 року. Наявність великого мобілізаційного потенціалу є однією з переваг росії над Україною, проте її здійснення ускладнюється тим, що це може викликати незадоволення в російському суспільстві, яке путін усіма силами намагається стримати від невдоволених настроїв. Крім того, як показує практика, мобілізовані росіяни переважно використовуються в якості «гарматного м’яса» й направляються на поле бою без належного екіпірування та підготовки, що лише призводить до збільшення загальних втрат збройних сил рф. Однак постійне накопичення живої сили на фронті й «закидування» нею українських позицій може призводити до повільного, але все ж просування російських військ через лінію зіткнення.

Вас може зацікавити: Пхеньян-Тегеран-москва – як сформувалася нова вісь зла у ХХІ сторіччі?

До того ж кремль вкладає зусилля в нарощування підтримки від своїх нечисленних союзників, зокрема Білорусі й Ірану. Білорусь російська влада вже використовує як місце базування своїх військ та авіації, плацдарм для можливого повторного наступу на Північ України і джерело амуніції. Проте путін не полишає зусиль втягнути режим Лукашенка у свою авантюру та отримати доступ до додаткових військових ресурсів у вигляді білоруської армії. Уряд і самопроголошений президент навпаки поки що займають стриману позицію, побоюючись того, що залучення Мінська у війну призведе до падіння режиму в країні. Співпраця з Іраном полягає в передачі росії дефіцитного далекобійного озброєння для здійснення атак на міста й інфраструктуру України. Крім безпілотників Shahed-136, рф прагне отримати від Тегерана балістичні ракети у великих кількостях, які можуть створити значну загрозу українській інфраструктурі – проте поки безуспішно.

Паралельно рф просуває ідею встановлення режиму припинення вогню або перемир’я з Україною нібито для завершення боротьби та фіксації поточної ситуації. При цьому кремль не допускає жодних поступок зі свого боку й наголошує на необхідності досягнення «всіх цілей спецоперації». По суті це перемир’я в очах москви було б підготовкою до нової фази війни, перед якою російська влада могла б акумулювати значні ресурси, краще оцінити ситуацію і врахувати помилки. Відповідно уряд України не бачить сенсу погоджуватися на будь-яке припинення бойових дій, оскільки дотримання будь-яких домовленостей росією очікувати не варто.

У 2023 році можливе оголошення чергової хвилі мобілізації на росії. Getty Images

Значну увагу до себе привертає можливість застосування росією тактичної ядерної зброї проти України. Це може бути «останнім засобом» путіна отримати хоч якісь силові переваги для себе у його воєнній авантюрі. Крім цього, використання ядерної зброї росія могла б обґрунтувати захистом «своєї території», тобто окупованих територій України. Із «приєднанням до складу рф» Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей України восени 2022 року путін може вважати їхнє звільнення і звільнення Криму прецедентом для застосування ядерної зброї. Проте її використання призведе до цілковитої міжнародної ізоляції росії або навіть до рішучих асиметричних кроків західних союзників. Та й саме застосування тактичної ядерної зброї не принесло б суттєвих стратегічних змін у війні через її специфіку. Загалом можливість використання росією озброєнь такого типу є на сьогодні малоймовірною.

Можливі сценарії розвитку подій на 2023 рік

З огляду на все вищесказане можна розглянути наступні варіанти розвитку російсько-української війни на 2023 рік:

·       «Стрибок леопарда». Ситуація у війні упродовж декількох наступних місяців почне змінюватися на користь України. Київ матиме можливість акумулювати ще більше військової допомоги від союзників та отримуватиме нові види озброєння, зокрема далекобійне. Ефективність російських ракетних ударів по інфраструктурі зменшиться через поступове створення Україною ефективної системи ППО із залученням західної техніки та через брак високоточного озброєння в самій рф. Виснаження російських військових ресурсів, брак підготовки армії не дадуть москві змогу здійснювати активні наступальні дії на всіх напрямках. Водночас Україна зможе накопичити достатні сили для здійснення контрнаступальних дій. Пріоритетними напрямками в цьому сенсі можуть бути запорізький або фронт по лінії Сватове-Кремінна. У разі успішної реалізації першого варіанту Україна ліквідує сухопутне сполучення росіян із Кримом, зможе деокупувати лівобережні території і поставить під загрозу сили рф на Кримському півострові. У другому випадку ЗСУ зможуть прорвати оборону Луганщини та звільнити частину Сходу України. Наступ росії з боку Білорусі не буде здійснено через його безперспективність.

·       «Перетягування канату». За цього сценарію війна на деякий час набуде позиційного характеру, через неможливість обох сторін акумулювати значні ресурси для ведення наступальних дій. Обсяги постачання західного озброєння Україні не будуть достатні для поновлення втрат на фронті, а надання нових видів зброї гальмуватиметься через різні причини, зокрема політичні побоювання та розрахунки. Однак може існувати можливість звільнення окремих територій, так і захоплення нових, незначних територій агресором. Україна надалі стикатиметься з проблемою налагодження ефективної протиповітряної оборони через постійні російські обстріли;

·       «Назад до 24 лютого». Росія зможе вдало акумулювати значні наступальні резерви, не припиняючи бойових дій з Україною. Крім цього, вона зможе залучитися підтримкою окремих союзників у постачанні зброї, що посилить її військові можливості. У такому випадку кремль зможе провести або масштабний наступ на території Донбасу, прорвавши українську оборону й захопивши всю територію Донецької, Луганської областей та, можливо, інші регіони. Імовірним у цьому сценарії є також здійснення наступу з півночі російського або російсько-білоруського контингенту задля ліквідації шляхів постачань озброєння Україні та захоплення об’єктів критичної інфраструктури. Україні доведеться вибудовувати оборону на нових рубежах і вимагати від союзників ще більшої ініціативності у військовій підтримці.

Зважаючи на всі описані процеси та динаміку політичної та військової підтримки України Заходом можна очікувати, що найбільш реалістичним стане поєднання першого та другого сценаріїв, оскільки Україна в перспективі буде здатна отримати достатньо озброєння для здійснення контрнаступальних дій, проте, найімовірніше, не широкомасштабного характеру. Військова підтримка України поступово, але впевнено зростає, як показує ситуація на початку 2023 року. Однак росія також може вдатися до нової хвилі мобілізації та акумулювати значну кількість живої сили для стримання проривів українських військ.

Останній сценарій є найменш реалістичним, оскільки українська армія ретельно готується до оборони з усіх можливих напрямків, і ворог уже не зможе використати «ефект несподіванки» проти України. Маючи значно менші засоби ураження та запаси техніки, ніж це було на початку вторгнення, рф не зможе забезпечити повторний широкий наступ з кількох напрямків, тому, ймовірно, буде концентрувати удар на певній ділянці фронту. Україна ж, діючи попервах на стримання та ослаблення в обороні військ противника, матиме шанс здійснити контратаки та звільнити певну частину своїх територій. Тож нас очікує нелегкий і напружений дев’ятий рік російсько-української війни.

Автор – Анатолій Черниш, експерт із міжнародної безпеки Аналітичного центру ADASTRA

Якщо вам сподобалася стаття, підтримайте діяльність нашого центру на Патреоні, аби ми й надалі могли створювати для вас якісний контент