Українсько-польське співробітництво: крізь виклики до нових перспектив

З початку повномасштабного вторгнення одним із головних союзників України стала Польща. Поляки прийняли мільйони біженців, надали величезні обсяги як військової, так і гуманітарної допомоги. Цей дружній вчинок від керівництва та народу Польщі українці ніколи не забудуть. І навіть незважаючи на складну історію взаємовідносин двох націй, зараз українці й поляки є дуже близькими по духу і ще ніколи не мали такого позитивного ставлення один до одного.

Співпраця двох країн настільки розширюється, що багато хто вже прогнозує ще більшу інтеграцію двох країн. На початку війни Польща прийняла законодавство, яке дозволяло українським біженцям отримувати польські ідентифікаційні номери, надаючи їм у такий спосіб доступ до низки соціальних та медичних пільг, як правило, доступних лише для громадян Польщі. 

Український уряд пообіцяв відповісти взаємністю, надавши полякам в Україні особливий правовий статус, якого не мають решта іноземців. Також Володимир Зеленський заявив що «в майбутньому між нашими народами не буде існувати жодних кордонів: політичних, економічних і – що дуже важливо – історичних». У цій статті ми розглянемо, якими темпами розвивається польсько-українське стратегічне партнерство та як амбіції Варшави щодо регіонального лідерства впливають на наші стосунки.

Історія союзів

На жаль більшість союзів України з Польщею в минулому були здебільшого несправедливими, а то й нагадували колоніальне управління. У 1658 році гетьман Війська Запорозького Іван Виговський підписав із поляками Гадяцькі угоди, згідно з якими територія тодішньої України мала стати повноправним членом Речі Посполитої під назвою Руське князівство на рівні з Польщею та Литвою. Але ця ідея зустріла запеклий опір як серед антиукраїнськи налаштованих польських аристократів – так і серед проросійської частини козаків і козацької старшини. Результатом стало прийняття угод у сеймі в урізаному вигляді, без унії; це, своєю чергою, спричинило крах гетьманства Виговського, його страту й Руїну – розпад української державності та кровопролитні війни на території України.

Річ Посполита на тлі сучасних кордонів

Наступної можливості сформувати рівноправний союз довелося чекати ще більш ніж 200 років.

«Без незалежної України не може бути незалежної Польщі», – стверджував міжвоєнний лідер поляків Юзеф Пілсудський, виступаючи за створення східноєвропейської федерації на чолі з Польщею, яка включала б Литву, Білорусь та Україну – фактично відтворення Речі Посполитої.

Проєкти Міжмор’я за Пілсудським

Бачення майбутнього Польщі у випадку Пілсудського це модернізований конфедералізм із поправкою на новонароджені нації – польську, українську, литовську, єврейську. Пілсудський і його послідовники бачили впорядкування простору старої Речі Посполитої у формах конфедерації Польщі, України, Білорусі та Литви у формі Міжмор’я (Międzymorze, Intermarum).

Загалом ідея альянсу держав «від моря до моря» має давню історію. На етапі зародження вона була виголошена князем Адамом Єжи Чарторийським як засіб убезпечити Польщу та Європу від російської експансії і передбачала розширення країни на південь та включення до її складу Пруссії. Пізніше прихильниками Балто-Чорноморського союзу стали перший голова відродженої польської держави Юзеф Пілсудський, міністр закордонних справ Польщі Юзеф Бек та провідник українського національно-демократичного визвольного руху кінця 1980-1990-х В’ячеслав Чорновіл.

Читайте також: Стратегічна культура Польщі: етюд у патологічних тонах

Пілсудський доповнив свою концепцію так званою доктриною прометеїзму (поділу росії на невеликі національні держави). Зараз такі заклики про розчленування росії і створення на її території буферної зони ми чуємо постійно навіть від українських високопосадовців.

Як відомо, у міжвоєнний період із того нічого не вийшло. Не тільки тому, що радянська росія виграла, а й через антагонізми між поляками, українцями, білорусами та литовцями. Але вже сьогодні цих проблемних факторів майже немає.

Шлях до лідерства Польщі

У минулому українці й поляки мали складні відносини, проте наразі обидві країни намагаються зміцнити своє співробітництво. Польща є однією з найбільш впливових країн Центральної і Східної Європи й демонструє динамічний розвиток. За останні роки вона успішно пройшла шлях політичної та економічної трансформації, ставши потужним регіональним гравцем.

Після розпаду СРСР і Варшавського пакту (комуністичний аналог НАТО), Польща досить успішно здійснила перехід від радянського сателіта до європейської демократичної держави, започаткувавши Третю Річ Посполиту. Фактично Варшава повністю перебудувала соціалістичну модель держави, створивши нову правову політичну систему. Крім того, польський уряд провів комплекс економічних реформ, спрямований на дерегуляцію економіки, котрий увійшов в історію під назвою «шокова терапія».

Паралельно з внутрішніми реформами країна розпочала шлях до членства в Європейському Союзі та НАТО. Проактивна реформаторська політика нової польської влади, розвал комуністичного блоку і єврооптимізм, котрий панував у Європі після підписання Маастрихтського договору 1992 року, стали каталізаторами досить швидкої європейської та євроатлантичної інтеграції Польщі. Запрошення на вступ до НАТО Варшава отримала в 1997 році й уже в 1999 році здобула статус члена Альянсу. Рішення про членство Польщі в ЄС також не затягнулось: подавши заявку на вступ у 1994 році, держава стала членом союзу у 2004. Зараз економічний розвиток Варшави вражає своєю динамікою. Згідно з даними Міжнародного валютного фонду (МВФ), ВВП Польщі зріс із 1996 року, коли він становив близько 204 мільярдів доларів США, до понад 600 мільярдів доларів США у 2022 році.

За даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру (SIPRI), витрати на оборону Польщі зросли з 8,2 мільярда доларів США у 2005 році до 13,4 мільярда доларів США у 2022 році. Це свідчить про інтенсифікацію заходів, спрямованих на зміцнення обороноздатності країни.

Також важливим показником є індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП), який відображає якість життя та рівень розвитку людей в країні. За даними Індексу розвитку людського потенціалу ООН, Польща показала значне покращення з 2003 року, коли вона займала 49-те місце, до 2022 року, коли вона піднялася на 35-те місце серед країн світу.

Сучасна зовнішньополітична стратегія Варшави

Усі ці успіхи Польщі стали передумовою для становлення Варшави як одного з потужних регіональних гравців. Наразі країна використовує цей потенціал для зміцнення власних позицій у Європі, що відображається в довгострокових стратегічних планах Варшави.

Цього року добіг кінця термін дії зовнішньополітичної стратегії Польщі, прийнятої на 2017-2022 роки. Нової стратегії на найближчі 5 років поки що немає у вільному доступі, але доповідь у Сеймі міністра закордонних справ Збігнєва Рау про завдання зовнішньої політики Польщі дає розуміння національних пріоритетів на найближчий час.

1. Підтримка України до її перемоги визначається пріоритетом зовнішньої політики Польщі.

2. Варшава обіцяє зробити все можливе для якомога швидшого вступу України до ЄС та НАТО. «Безпечна Україна означає безпечну Польщу, а відповідно, й мирну Європу. Отже, це питання нашого raison d’état (життєвого інтересу)», – стверджує Збігнєв Рау.

3. Після завершення війни в Польщі вважають за доцільніше говорити про створення додаткової архітектури безпеки для України «на основі, з одного боку, політичної та військової участі США, а з іншого – підтримуваної Сполученими Штатами військової співпраці країн нашого регіону з Україною».

4. У Варшаві уточнюють: вони не вірять у «фаталізм» російської долі, а тому впевнені, що рф може стати «нормальним членом міжнародної спільноти». Утім, переконані у Варшаві, навіть у разі «повернення до нормальності» відносини з рф мають бути докорінно переглянуті.

«Після виведення військ з усієї території України та відмови від “визволення” інших держав і територій, подолавши агресію, покаравши винних, росія отримає надію нарешті стати нормальною демократичною державою, росією Андрія Сахарова та Анни Політковської, росією “Меморіалу”. Ми хотіли б співпрацювати з такою росією. Але такої росії (наразі) не існує!» – резюмує Збігнєв Рау.

5. Польща критикує ініціативу стратегічної автономії ЄС, наголошуючи на важливості внеску НАТО та Сполучених Штатів у безпеку в регіоні.

Читайте також: Трансформація політики безпеки ЄС: збільшення автономії чи збереження пріоритету НАТО?

6. Польща продовжує критикувати плани розмивання принципу одностайності у прийнятті рішень ЄС. Загалом відмову від принципу консенсусу польський уряд подає як спробу великих країн домінувати над малими та середніми.

«Польща у своїй політиці прагне й буде прагнути до modus operandi на основі консенсусу всіх членів Союзу, а не домовленостей різного роду європейських тандемів: п’ятикутники, чотирикутники, трикутники та інше, а тим більше – не диктату наймогутнішої держави-члена ЄС», – вкотре атакує Німеччину польський дипломат.

7. У Варшаві впевнені в місці в європейському домі й Білорусі. «Наша довгострокова мета – це демократична, вільна та незалежна Білорусь. Польща не буде в безпеці, поки її сусіди не будуть вільними й суверенними! Поки вони не зможуть демократично визначитися зі своїм політичним устроєм і напрямком свого розвитку.»

Цікаво знати: Політична ситуація в білорусі в контексті російсько-української війни

З огляду на слова міністра закордонних справ Збігнєва Рау, головними зовнішньополітичними інтересами Польщі є перемога Україна (або недопуск тотального програшу й розширення кордону з росією) та сприяння нашому членству в ЄС і НАТО, попередження перетворення наднаціональних органів ЄС на засоби тиску на Варшаву, збереження ролі НАТО та США як гарантів безпеки регіону й демократизація білорусі й росії. Виходячи з цього ми можемо зробити висновок про вірогідність та доцільність розбудови стратегічного партнерства Польщі й України, адже наразі зовнішньополітичні цілі наших країн багато в чому збігаються.

Союзне партнерство

На сьогодні існує декілька можливих форматів розвитку стратегічної співпраці двох країн.

Люблінський трикутник

Трикутник – це вже наявний тристоронній регіональний альянс для політичного, економічного, культурного й соціального співробітництва між Литвою, Польщею та Україною, метою якого, зокрема, є зміцнення діалогу між країнами, підтримка інтеграції України в Європейський Союз і НАТО, а також спільна протидія російській агресії в Україні

Однією з найбільш пріоритетних сфер взаємодії країн Люблінського трикутника стане посилення власних оборонних спроможностей. Країни трійки визнають і засуджують агресивну політику російської федерації в регіоні та планують спільно протистояти гібридним загрозам москви, зокрема в боротьбі з дезінформацією.

Президенти Люблінського трикутника. Andrzej Duda/Twitter

Дізнавайтесь більше: Люблінський трикутник: що передбачає новий формат тристоронньої співпраці?

Ініціатива Трьох морів

Тримор’я, в основі якого лежить концепція партнерського блоку держав Міжмор’я ще ХІХ століття, потенційно є дуже потужною силою. Це 12 країн, територія яких сумарно складає 28% площі ЄС і охоплює 112 млн мешканців, тобто 25% громадян ЄС.

Ініціатива трьох морів, була розпочата у вересні 2015 року на зустрічі 12 держав регіону в Дубровнику, а саме V4, Балтійських держав, Румунії, Болгарії, Хорватії, Словенії та Австрії. Вона набула популярності в липні 2017 року, коли саміт об’єднання у Варшаві відвідав президент США Дональд Трамп. Ініціативу трьох морів також називають «Адріатичне-Балтійське-Чорне море» або «Трімаріум» («Три моря»).

Основним фокусом стурктури є розвиток інфраструктури, зокрема реалізація транспортних проєктів. Тримор’я також сприяє енергетичному співробітництву, наприклад, через нові регіональні термінали зрідженого природного газу, які зараз будуються, і в такий спосіб має на меті зменшити залежність Східної та Центральної Європи від російського газу.

Україна та Ініціатива трьох морів. МЗС України

Починаючи з червня минулого року, Україна має статус партнера-учасника Тримор’я (оскільки повноцінними членами можуть бути лише країни ЄС), а до російського вторгнення брала учать у численних проєктах у рамках ініціативи.

Формат Міжмор’я

Оригінальна концепція передбачала федерацію незалежних держав, зосереджену переважно на Польщі, щоби протистояти як німецькому, так і російському імперіалізму. Відтоді ця концепція регулярно відроджувалася в більш досконалому вигляді. Сьогодні створення повномасштабного центрально- та східноєвропейського союзу чи федерації, як це колись описував Пілсудський, вже не є можливим і необхідним. Зокрема, застаріла ідея економічної інтеграції на просторах між Балтійським, Адріатичним і Чорним морями, окремо від загальноєвропейської інтеграції. Це пояснюється тим, що більшість країн цього регіону або вже приєдналися до Європейського Союзу та НАТО, або, у випадку решти країн, які не є членами, очікують зробити це в майбутньому.

Але водночас Польща прагне створити альтернативний центр впливу всередині Європейського Союзу, щоби покращити свою позицію на переговорах із західними державами, а також протистояти зростанню ролі Німеччини в справах ЄС. А вакуум безпеки, який відчуває Україна, може заповнити певний військовий союз антиросійськи налаштованих держав, і саме проєкт Міжмор’я може стати тією складовою, яка заповнить вакуум безпеки в сірій зоні (країни які не входять в НАТО чи ОДКБ).

Більше про дебати між Варшавою і Брюсселем у нашій статті: Гроші в обмін на верховенство права: чому Польща та Угорщина позиваються до Суду ЄС

Всередині НАТО політичні лідери Естонії, Латвії, Литви, Польщі й Румунії розглядають росію як головну проблему безпеки. Те саме можна сказати про Грузію, Україну, Азербайджан і Молдову поза НАТО. Тому ці держави могли б сформувати ядро ​​оборонної коаліції Східної, Центральної Європи та Південного Кавказу.

Гіпотетичний прапор Міжмор’я

Що стосується правового оформлення, то Угода про стратегічне партнерство та взаємну підтримку між Туреччиною і Азербайджаном від 2010 року могла б зіграти роль типового договору щодо угоди про безпеку між певними східними державами НАТО з одного боку та деякими державами, що не входять до НАТО, з іншого. Як і в статті 2 ратифікованого турецько-азербайджанського союзу, точний спосіб дій у разі агресії можна було б залишити відкритим для кожної країни Міжмор’я. У пакті можна було б просто вказати зобов’язання, згідно з яким сторони, зіткнувшись із нападом, будуть «взаємно допомагати одна одній», і що «засоби та обсяг цієї допомоги» будуть узгоджені, як тільки станеться військове порушення.

У тексті міжморського договору можна окреслити процедуру надання допомоги без попереднього визначення точного змісту та розміру підтримки Це також не повинно суперечити статті 5 Вашингтонського договору. А головним завданням такого альянсу було б надсилання чіткого повідомлення Москві, що Міжмор’я не буде сидіти склавши руки під час нової російські військові авантюри. І що в такому випадку новий конфлікт Москви переросте в багатосторонню конфронтацію з групою союзників, а не слабкими окремими країнами.

Прикладом для інституційного оформлення Міжмор’я може стати Північна Рада (Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія Ісландія). Як і балто-чорноморські країни зараз, країни Північної Ради належать до різних військових та політичних блоків, і це не заважає їм координувати звою зовнішню та внутрішню політику на рівні урядів і парламентів.

Білатеральний союз України та Польщі

Окрім багатосторонніх форматів, важливим треком залишається двосторонній діалог. Інтенсивність контактів між польською та українською сторонами є стабільно високою. Окрім посольського треку й регулярних візитів високого рівня, Київ і Варшава мають низку міжурядових форматів (Координаційна рада з питань міжрегіонального співробітництва, Комісія з економічного співробітництва, Консультативна комісія з питань освіти представників національних меншин, Рада обміну молоді тощо) Консультаційний комітет Президентів України та Польщі, Парламентська асамблея України і Республіки Польща, а також контакти на рівні регіонів.

Київ та Варшава мають низку спільних проєктів, починаючи від розбудови прикордонної інфраструктури, закінчуючи транспортним коридором Via Carpatia, газовим інтерконектором Германовичі–Більче-Волиця, і нещодавно анонсованим спільним підприємством із виготовлення озброєння та військової техніки.

Польща також традиційно однією з перших підтримує українські зовнішньополітичні ініціативи на кшталт Кримської платформи, підписання спільної декларації про європейську перспективу України, створення спецтрибуналу для російських воєнних злочинців тощо.

Загрози співпраці

Здавалося б, усе чудово у відносинах України та Польщі, але, як завжди, медовий місяць рано чи пізно завершується, а старі образи повертаються. Через складність спільної історії, конкурентної економіки й національних особливостей кожної з країн, постійно з'являються якісь загрози тому чи іншому союзу.

Історична пам'ять

Однією з найзапекліших загроз будь-якому україно-польському союзу можуть стати болючі історичні травми двох народів, як-от визнання Сеймом Волинської трагедії геноцидом польського народу, присутність УПА й Бандери в українському пантеоні національних героїв, замороження Києвом ексгумацій останків польських вояків у західних областях.

Вся історія відносин Польщі та України – це колесо сансари з образ і вибачень за минулі дії. Так, ще на початку 2000-их було здійснено низку символічних заходів для примирення. У 2003 році парламенти Польщі та України прийняли спільну декларацію про засудження злочинів, президенти Кучма і Квасневський, Ющенко і Качинський разом відвідували цвинтарі й меморіали пам’яті, а інтелектуали і представники духовества направляли один одному листи, «вибачаючись і просячи про вибачення». Утім, усього цього виявилось недостатньо, і навіть після подібних жестів тема регулярно підіймається та використовується для спекуляцій.

А зараз можна почути такі заяви? На жаль, так. 11 липня 2022 під час урочистостей із нагоди дня пам’яті жертв Волинської трагедії, які відбулись у Варшаві у Волинському сквері, очільник уряду Польщі Матеуш Моравецький заявив, що спадкоємцем ОУН та УПА є рускій мір. Голосну заяву було зроблено і в інтерв’ю речника міністерства закордонних справ Польщі Лукаша Ясіни порталу Onet, де той сказав, що з боку президента України бракує розуміння важливості теми Волині для поляків: «Президент Зеленський повинен взяти на себе більше відповідальності, як Україна… Вибачитися й попросити, будь ласка, вибачення. Ця формула дуже добре працює у випадку польсько-українських відносин, і її досі бракує”.

Економічна й ресурсна загроза

Життя показало: війна війною, а бізнес – це бізнес. Ніхто не хоче втрачати власний зиск, ніхто не хоче нести збитків навіть через допомогу країні, де точиться війна. Тому, не зважаючи на військову та політичну підтримку Польщі, ми все одно залишаємось великими конкурентами на ринку збиту наших товарів, і певні економічні розбіжності між нами виникають постійно. Можна пригадати конфлікти з українськими солодощами або останні події коли Польща ввела заборону на експорт української аграрної продукції.

У нас з Польщею подібна не лише мова та історія, а й ринки та ресурси. Це вже призводить до конкуренції за останні, адже Варшава й Київ – одні з найбільших виробників сільськогосподарської продукції в Європі. Польща посідає вагоме місце за обсягом виробництва продовольства на континенті так само, як і Україна. Це означає, що обидві країни конкурують за ринки збуту своєї продукції, зокрема на внутрішньому ринку ЄС. Тому, якщо Україна вступить до ЄС, польські фермери можуть стати конкурентами для українських фермерів, які також прагнуть займати свою нішу на цих ринках. Також, якщо Україна стане привабливішою для іноземних компаній через велику кількість дешевої робочої сили та процесу відбудови, це може зменшити інтерес інвесторів до польського ринку, зокрема до експорту їхніх товарів, і мати негативний вплив на економіку й підприємства, зокрема у сфері експорту агропродукції.

Ще одним елементом економічної конкуренції буде боротьба за працездатне населення. Україна зацікавлена в поверненні своїх громадян, які рятувалися від російської агресії в Польщі, адже ще до війни перебувала в жахливій демографічній кризі, а те, що сталося після повномасштабного вторгнення, можна назвати катастрофою. Тому для відновлення економіки України потрібне працездатне населення.

У Польщі також є свій інтерес, оскільки для пришвидшення економічного росту потрібна дешева робоча сила. Це те, чого не вистачає країні, щоб зробити ще один потужний економічних стрибок.

Загалом боротьба за людей між Україною та Польщею – це не щось нове. Вона виникає через різницю в економічних можливостях і рівні життя в обох країнах. Україна має значні резерви робочої сили, а Варшава може запропонувати вигідніші умови праці й більш високу заробітну плату. Це призводить до відтоку кваліфікованих працівників з України до Польщі, що може вплинути на економічний розвиток України та створити дефіцит робітників. У 2020 році 532,5 тисячі українських заробітчан були офіційно працевлаштовані в Польщі. Про це повідомила директорка департаменту рекрутизації польської компанії з працевлаштування Gremi Personal. Це спричиняє великий відтік кваліфікованої робочої сили з України. Із кожним роком конкуренція за трудового мігранта з України між країнами Європи зростатиме. Ще п’ять років тому іноземці на польському ринку праці становили 1-2%, а зараз ця цифра зросла до 6-7%.

Узагальнюючи, можна сказати, що польсько-українські економічні відносини можуть стикатися з низкою проблем через конкуренцію за ресурси та ринки збуту, міграцію робочої сили й можливу втрату частини ринку для польських підприємств. Боротьба за людей виникає через різницю в економічних можливостях та привабливість працевлаштування в обох країнах.

Радикалізм

Також потрібно пам’ятати, що на заваді будь-яким союзам України й Польщі будуть виступати й окремі внутрішні сили цих країн. Отже, коли ми зараз говоримо, що вся Республіка Польща одностайно підтримує Україну, то, звісно, сильно узагальнюємо. У країні-сусідці дуже складне, часто розділене, розбудоване демократичне суспільство, де нуртує багато різних точок зору. У Польщі розвивається багато традиційних політичних трендів. Із часом вони трансформувалися в політичні рухи, конституювалися в партії. Свого часу в Пілсудського був політичний супротивник – Роман Дмовський, творець концепції польського націоналізму. Він був певен, що часи змінились, і не варто мріяти про багатонаціональну федерацію чи конфедерацію, натомість кожна країна мусить виборювати свою незалежність та успішність. Власне, саме ця концепція перемогла в кінцевому підсумку через той-таки Ризький трактат і подальшу зміну кордонів після Другої світової війни.

Ці дві концепції – Пілсудського й Дмовського – є головними для Польщі дотепер. І серед політикуму, і серед простих громадян чимало прихильників і того, і того напрямів розвитку країни. Як слушно зауважив колись Єжи Ґедройць: «Польською політикою керують дві труни: Пілсудського та Дмовського». На сьогодні, найпопулярнішою ультраправою партією є «Конфедерація свободи і незалежності». До повномаштабного вторгення цю політсилу можна було б назвати проросійською, адже саме вона розпалювала та піднімала болючі питання між Україною і Польщею щодо їхніх істориних травм, не підтримувала українських заробітчан та була дуже євроскептичною. Її представники наразі натякають, що польська влада насамперед має думати про польських громадян, а тільки потім допомагати Україні. Партія наголошує, що не потрібно бути в авангарді підтримки України, тому що це несе загрозу для Польщі [із боку росії]. Утім, наразі «Конфедерація» не має значного впливу на національну позицію Польщі: її представники мають лише 9 місць у Сеймі (із 450) та жодного в Сенаті.

Висновок

Наразі ми з Польщею маємо спільні інтереси, серед яких перемога над росією, стабілізація безпекової ситуації в Східній Європі, розв’язання питання білорусі та рф, надання Україні гарантій безпеки і членство в ЄС і НАТО. Саме тому нам потрібно розвивати стратегічне партнерство.

Але попри спільні цілі й інтереси зараз існує можливість погіршення наших стосунків через спекулювання на спільних історичних травмах та економічній конкуренції. Саме тому уряд України, використовуючи наявні інструменти, зокрема наявну інфраструктуру партнерства, повинен займатися розв’язанням питань, котрі можуть перешкоджати розбудові довгострокових дружніх і стратегічних зв’язків. Сьогодні ми маємо унікальний шанс максимально поглибити наші відносини з Польщею, закріпивши їх на багато років вперед та викорінивши всі образи, щоби разом бути причетними до створення нової системи безпеки в Східній Європі.

Автори: Станіслав Ковальчук, експерт із Центрально-Східної Європи Аналітичного центру ADASTRA

Андрій Матвійчук, стажер Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді підтримайте вихід нових матеріалів, ставши патроном ADASTRA. Цим ви робите свій внесок у розвиток української аналітики!