PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

Вибори в Держдуму: як Росія використовує Донбас і Крим для легітимізації свого послабленого режиму

Вибори в Держдуму: як Росія використовує Донбас і Крим для легітимізації свого послабленого режиму

Задля збереження влади російський президент Владімір Путін упродовж 20 років намагався не допустити появи системної опозиції, контролюючи діяльність політичних осередків, які могли б виявитись особливо небезпечними. Проте після внесення змін до конституції влітку минулого року Росія зіткнулася з системною кризою, проявом якої стали масштабні протестні рухи, і стало зрозуміло, що сил спецслужб та апарату президента замало для підтримки кримінальної диктатури.

На початку 2021 року Кремль розгорнув кампанію активного зачищення опозиційних осередків, яка супроводжувалась забороною діяльності некомерційного «Фонду боротьби з корупцією» (ФБК), ув’язненням головного російського опозиціонера О. Навального, тавруванням боротьби з корупцією «екстремістською діяльністю» загалом, обмеженням доступу до інформаційних потоків тощо. Не менш ілюстративними прикладами стали закриття «Відкритої Росії», внесення опозиційних засобів масової інформації на кшталт «Медузи», «Дождь», «ПАСМИ» та VTimes до когорти іноземних агентів.

Більше за темою: Суверенний інтернет: нова російська забавка чи прихована загроза?

Апогеєм зачищення політичного простору стало звернення Роскомнагляду до компаній Google та Apple з вимогою припинити технічну підтримку додатка «Розумне голосування» Навального та видалення цього словосполучення з пошукових підказок. Застосунок мав на меті мобілізувати антивладних виборців, щоб допомогти їм віддати свій голос проти керівної партії, тобто «Єдиної Росії». Таким чином влада намагалась унеможливити оприлюднення достовірної інформації про хід та результати виборів.

Для гарантування перемоги «єдиноросів» у хід пішли навіть методи залучення населення незаконно окупованих Донбасу та Криму, що свідчить про критичне становище найчисельнішої російської партії. Якщо у 2016 році її підтримували 44% населення, то зараз рейтинг становить близько 27% за даними Левада-центру, причому з урахуванням того факту, що третина виборців взагалі не виявляє бажання йти на вибори, що можна вважати пасивним протестом.

Інструкція для бюрократії та квінтесенція (не)легітимного режиму

Відповідно до конституції, законодавчим органом влади на Росії є двопалатний парламент – Федеральні збори, що поділяються на Раду федерації (верхня палата) та Державну думу (нижня). Дума володіє законодавчою ініціативою, приймає законопроєкти, ратифікує та денонсує міжнародні договори, а також вирішує питання війни і миру. Вибори до Держдуми потрібно розглядати як комплексне явище з багатьма змінними, ядром якого, безумовно, є бюрократична машина. З огляду на те, що чиновники на Росії за замовчуванням працюють відповідно до інструкцій, законодавчі акти, які ухвалюються Думою, фактично окреслюють ту систему координат, за якою РФ функціонує як державний організм. Для Кремля наразі важливо провести в нижню палату «надійних, лояльних та правильних» кандидатів, тому що саме в рамках цього скликання відбуватиметься чимало змін, у тому числі й цілком можливий транзит влади.

Перед розпуском попереднього скликання Держдума прийняла низку законодавчих актів, наділивши силовиків та суддів небаченими до цього повноваженнями, суттєво збільшивши їхні фінансові винагороди (за кошт інших суспільних прошарків), забезпечивши військові кола та правоохоронні органи новітніми засобами придушення «інакомислення», запровадивши систему тотального цифрового контролю та доповнивши їх модифікаціями щодо іноземних агентів. Такі кроки були необхідними для влади, яка звикла малювати соціально-політичну канву в розрізі «своїх і чужих».

Вас може зацікавити: From Russia with love: короткий посібник із захоплення інформаційного простору

Пошук зовнішнього ворога відвертає увагу від численних внутрішніх проблем. Прийняття нової стратегії національної безпеки лише підтвердило той факт, що в сприйнятті загроз Російською Федерацією опозиційні осередки, іноземні агенти та різноманітні «шкідливі» організації грають на руку панівному режиму. Це пояснюється тим, що персональна автократія в сучасних умовах відчуває гостру потребу у створенні ілюзії легітимності. Інакше такий режим не визнаватиметься міжнародною спільнотою, а це, у свою чергу, значно б підвищило ставки для Росії в багатьох вимірах. Особливо актуальним це стало в контексті останніх оцінок режиму Європарламентом та Венеційською комісією.

Рекламний банер у Донецьку з агітацією виборів у Держдуму РФ. Радіо Свобода

Крім того, незважаючи на те, що на сайті Міністерства юстиції зареєстровано 41(!) політичну партію (тобто альтернатива таки присутня), у Державній думі традиційно існує монобільшість «Єдиної Росії». Ба більше, усі міністри належать до цієї ж політсили. Присутність ще 3 фракцій (Комуністична партія РФ, «Справедлива Росія – за правду», Ліберально-демократична партія РФ) не відіграє величезної ролі, адже вони загалом володіють лише 24% мандатів, тому можна сміливо говорити не лише про тяжіння РФ до однопартійності, а про вкорінення цього явища в суспільно-політичну архітектоніку.

Опозиційні ж політсили на кшталт «Росії майбутнього» під керівництвом Олексія Навального навіть не допускають до виборів. Однопартійність стала симптомом політичного режиму, який, хоч і декларативно визначається як «суверенна демократія», насправді є авторитарним. Плюралізм для Росії залишається лише імітацією. Це не може не впливати на зовнішню політику, насамперед на вибір партнерів та таврування окремих акторів міжнародних відносин ворогами, що пов’язано з гомогенністю (адже авторитарним режимам завжди співпрацювати легше у зв’язку з вищим рівнем довіри між сторонами) і пошуком ефемерних «іноагентів».

Міністерство постправди та метапропаганди

Незалежних ЗМІ в Російській Федерації фактично немає. Увесь контент, який продукується медіа, проходить скрупульозну перевірку на співставлення інформації з політикою керівної партії, вищих ешелонів влади. Отримати незаангажовану інформацію з російських джерел практично неможливо. Науково-експертна спільнота формується навколо визначеного ядра цінностей, відхилення від якого може коштувати кар’єри. Під такими цінностями варто розуміти пріоритетність національних інтересів держави та превалювання державної безпеки над безпекою індивіда.

У сфері зовнішньої політики науково-експертна спільнота просуває декілька наративів, які дуже часто перетинаються між собою: окремішність Російської Федерації, її виняткова роль у Східній Європі та Азії, а також виправдана асиметрія у відносинах із державами пострадянського блоку. Сек’юритизація НАТО покликана зміцнити наявний режим, тому оповіді в цьому контексті також доволі популярні. Тому загалом експертні кола активно артикулюють смисли та ідеї, що гармонійно вплітаються в ідеологічну канву російського світосприйняття, окреслюючи діапазон наповненості громадської думки. Конструювання такого інформаційного середовища й дозволяє електоральній автократії на кшталт Росії вдаватись до інструментів демократичного штибу (вибори), водночас зберігаючи над ними контроль, особливо цьогоріч, коли ситуація стала критичною.

Читайте також: Роль Росії на пострадянському просторі

Передвиборчий клімат «суверенної демократії» в Росії з яскраво вираженим культом особи, що й було закріплено так званим «обнуленням» терміну президенства Владіміра Путіна, як не дивно, залишається досить насиченим із точки зору численних маніпуляцій на фоні зниження рівня підтримки керівної партії. Цього разу влада не може відверто проігнорувати втрату популярності, зважаючи на прецедент у Білорусі та активізацію протестних настроїв на початку цього року.

Попри боротьбу з опозицією, підживлення безперебійного конвеєра інфосміття, цього разу влада змушена була піти на крайні заходи для збереження свого становища, ключовим серед яких стало залучення на свій бік приблизно 600 тис. виборців на окупованих територіях, яким було нав’язано російське громадянство. Таким чином, участь так званих ДНР і ЛНР у процесі виборів депутатів у Державну думу є не лише інструментом російської пропаганди, а й водночас симптомом слабкості внутрішнього режиму. Владі РФ замало лише усунути потенційно небезпечних кандидатів, спровокувати електоральний абсентеїзм та забезпечити вже традиційний механізм фальсифікації.

Окрема виборча урна для жителів так званої ДНР на дільниці в Ростовській області. Obozrevatel

У контексті останніх подій, у тому числі в Білорусі, стає зрозуміло, що «підробити» вибори – замало, їх потрібно ще «продати» суспільству. Навіть якщо громадяни знають про фальсифікації, то необхідно, щоб кінцевий результат сприймався як недалекий від правди. Дежавю з 80% у Росії, безумовно, призвело б до подібних наслідків, як і в Білорусі, тому для «Єдиної Росії» проблема легітимізації загострилася ще більше. Власне, залучення населення на незаконно окупованих територій свідчить також і про те, що російській верхівці життєво необхідний 600-тисячний пул потенційних виборців (за даними соціологічних центрів РФ). Особливо, якщо врахувати той факт, що голосування для жителів Донбасу та Криму відбувалось в електронному форматі, що розширило простір для різного роду фальсифікацій.

А для того, щоб ці підроблені результати виглядали досить природньо, російський політичний дискурс уже починає рясніти численними заявами про «єдиноросійські» орієнтації жителів окупованих територій, для яких керівна партія начебто єдина політична сила, яка зможе гарантувати їм підтримку на майбутнє. З огляду на відсутність можливості отримати надійну соціологічну базу з окупованих територій перевірити справжні ціннісні орієнтації населення практично неможливо.

Щодо зацікавленості Російської Федерації у включенні представників ДНР та ЛНР до політичної орбіти, то цей аспект варто розглядати крізь призму реальних підстав для інтеграції окупованих областей у федерацію. У цьому контексті варто розуміти, що ключовою ціллю РФ у протистоянні з Україною є саме повернення Донбасу на російських умовах як «троянського коня». Реалізувати цю ціль за умов повної інтеграції окупованих територій до Росії стане практично неможливим.

Вам варто знати:

·       Ціна миру на Донбасі

·       Цілі Російської Федерації в російсько-українській війні

Тому залучення представників до виборчого процесу та укладення з ними різних угод, як, наприклад, з так званим «Союзом добровольців Донбасу», є лише ситуативними кроками, спрямованими насамперед на можливість провести вибори за принципом «неважливо, як проголосують, важливо, як порахують». Фактично Росія залучає населення окупованих територій до свого суспільно-політичного життя, перетворюючи цей пул виборців на черговий інструмент легітимізації свого режиму, от тільки з негативним результатом для самого населення в довгостроковій перспективі.

Крім того, враховуючи той факт, що паспортизація відбувається на добровільно-примусових засадах, а окуповані території є невід’ємною частиною України, тамтешнє голосування юридично вважатиметься як таким, що було організовано на іноземному майданчику. Тому результати таких виборів викликають виправдані сумніви, і не можуть вважатися легітимними, а тим більше, бути визнаними міжнародною спільнотою, яка підтримує зусилля України в процесі пошуку шляхів врегулювання конфлікту.

Висновок

Отож, різке падіння рейтингів владної партії на Росії змусило кремлівську верхівку вдатись до низки радикальних заходів, серед яких не лише «вертолітні гроші», мобілізація електоральних султанатів північнокавказького регіону, брудна інформаційна кампанія та традиційна фальсифікація, але й залучення населення окупованих територій до процесу голосування. З огляду на грубе порушення норм міжнародного права та національного законодавства України при спробі залучити жителів окупованих територій до політичних перегонів всередині Росії, такий склад Держдуми, безумовно, не можна буде назвати легітимним. Відповідну заяву нещодавно було оприлюднено Європарламентом. Навіть попри численні спроби російської інформаційної автократії створити штучне наповнення для обґрунтування законності такого процесу формування бюрократичної верхівки, кремлівські дії викликають величезні сумніви в демократичних країнах світу.

Авторка – Анастасія Возович, експертка зі стратегічної культури Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді ви можете висловити свою прихильність, підтримавши наш центр на Patreon. Ми працюємо, щоб ви завжди мали джерело якісної аналітики про міжнародні відносини.