Внутрішній сепаратизм та глобальне майбутнє Індії

Перспективи Індії заперечити важко. Із 90-х років минулого століття індійська економіка стабільно зростає. Уряд зі свого боку не гає часу та намагається розбудувати самобутню сферу розвитку та модернізації високих технологій. На зовнішній арені Нью-Делі тримається нейтралітету, розкриваючи обійми перед всіма країнами, які готові співпрацювати. Водночас на внутрішньому рівні лишається чимало слабких точок, на які потенційно можуть тиснути геополітичні опоненти.

Однією з таких є проблема внутрішнього сепаратизму та діяльності повстанських груп. Характер їхньої активності переважно має хаотичну тональність, подекуди то затихаючи, то загострюючись. Утім, загроза ніколи не сходила з горизонту повністю, що вже говорить про перехід проблеми внутрішнього сепаратизму в Індії на системний рівень, для вирішення якої необхідно шукати не менш системних рішень. Про розвиток феномену індійського сепаратизму, розгул повстанців у джунглях Індії, а також, до чого це може призвести в майбутньому – далі в матеріалі.  

Що таке Індія?

Від самого початку варто поставити питання саме під таким кутом, адже це дозволить угледіти ключові контури проблеми сепаратизму в країні на сучасному етапі. Індія в історичній ретроспективі завжди була радше регіоном, аніж об’єднаним політичним середовищем. Це – сукупність декількох країн із різною етнічною та культурною специфікою в одних кордонах. Об’єдналася Індія цілком та повністю в сучасних межах лише під шаблею британських колоністів, хоча й тут не можна обійтися без певних застережень: успіх варто окреслити як тактичний, адже переплавити цю мозаїку вихідцям із Туманного Альбіону так і не вдалося. Навіть тепер англійська мова для жителів Індостану є кроскультурним містком, аби принаймні дійти згоди в побутових питаннях.

Читайте також: Причини та наслідки антиурядових протестів на Шрі-Ланці

Індія на системному рівні представляється зіткненням трьох цивілізацій: автохтонної дравідійської, прийшлої індо-арійської та прилягаючої австронезійської – усі ці складники злилися у вкрай гримучу суміш, у якій Індостан продовжує варитися й до сьогодні. Головними гравцями історичного процесу субконтиненту були й лишаються місцеві дравіди та кочові індо-арійці. Саме на стику цих цивілізацій і зародився комплекс ведичної культури, який став основою для формування такого синтетичного явища як індуїзм (ортодоксальні духовні вірування, у центрі яких перебуває дхарма).

Разом з індуїзмом на території субконтиненту з’явилася й чотириступінчата система варн: брагмани, кшатрії, вайш’ї та шудри, яка згодом ускладнилася та розповзлася на тисячі різних каст та підкаст. Варна з санскриту означає колір або якість, адже на ранніх етапах контактів між арійцями та дравідами кидалася в очі їхня расова відмінність: кочовики були європеоїдами (світлошкірими та високими), а автохтони – низькими та з високою пігментацією шкіри. На основі індо-арійських фенотипічних особливостей нацисти розбудували расові теорії зверхності нордичної раси над усіма іншими.

Ідеали нордичних расових типів, що належать перу нацистського расового художника Вольфанга Вілльріха. Lot search

Перші три варни (брагмани, кшатрії, вайш’ї) ще називаються двічі народжені, тобто ті, що, крім матеріальної появи на світ, проявили своє буття в межах власної варни. Своєю чергою, шудри до двічі народжених не прираховуються. На них покладена місія служіння вищим варнам та виконання функцій, які веди вважають нечистими – обробка шкіри, взаємодія з мертвою плоттю і тд. Переважно в ранг шудр заганяли дравідів, цивілізацію яких було підкорено прийшлими кочовиками аріями.

Окремо в Індії проживають так звані недоторкані (даліти, чандала або парії). До такої категорії належить понад 20% населення (приблизно 200 мільйонів). Недоторкані – це системні вигнанці, що спокутують своїм низьким статусом провину власних предків, які порушили абсолютні установки варнової системи – заборону екзогамії (тобто народження спільних дітей у представників різних варн). Зрозуміло, що подібна ригідна система, на вістрі якої знаходились брагмани (брагманізм), існувати беззмінно не могла. Як наслідок, з часом індійці прийшли до гетеродоксії, тобто відходу від ортодоксального трактування сакральних текстів. Із самого початку, як альтернатива брагманізму, виникли буддизм та джайнізм. Такі тенденції підтримали інші привілейовані варни (передусім кшатрії), які прагнули переломити гегемонію брагманів (так звана революція кшатріїв). Це дало змогу поширитися джайнізму та буддизму теренами субконтиненту, а вже згодом унаслідок взаємодії ведизму з ісламом сформувався сикхізм.   

Конфесійну більшість в Індії тримають індуїсти (близько 79%); 14% становлять мусульмани; до 2% – сикхи та 2,3% – християни.

Конфесійний склад індійського суспільства. Pew Research Center

Незважаючи на домінування прихильників ведичних вірувань у конфесійній складовій, іншим релігійним меншостям притаманна тісна соціальна згуртованість та сконцентрованість у розселенні. Наприклад, сикхи проживають на півночі країни в межах штату Пенджаб, де складають понад 60% населення (на це ми звернемо увагу під час огляду сикхського сепаратизму). А джайни, хоч і становлять менше одного відсотка від загального населення Індії, у середньому краще освічені (34% дорослих джайнів мають принаймні освіту на рівні коледжу проти 9% в Індії загалом). Крім того, більшість джайнів належать до вищих каст індійського суспільства, що автоматично визначає їхній заможніший матеріальний статус. Відтак релігійні меншості в Індії виступають впливовими ланками в країні, компенсуючи свою нечисельність соціальною активністю та цілісністю.  

Цікаво знати: США-Індія-КНР – геополітичний трикутник в Індійському океані

Завдяки британцям індійське суспільство пройшло певні етапи модернізації за лекалами тогочасної Європи, ба більше, окремі представники вищих варн отримали освіту в метрополії, ввібравши в себе часточку західних цінностей. Саме на долю таких вишколених «індо-європейців» випала місія реалізувати вдома важливі політичні перетворення, заклавши основу для секуляризованої та плюралістичної суспільно-політичної системи Індії.

На диво, вихідці з вищих варн, що отримали освіту в Європі, зацікавились егалітарними лівими ідеями, які бодай зерниною узгоджувалися з традиціоналістською вертикальною варновою системою Індії. Не секрет, що клан Неру-Ганді (домінував у політиці країни до 90-х років ХХ ст.) мав ліве спрямування: перший прем’єр-міністр Індії Джавахарлал Неру був симпатиком соціалістичного проєкту, втіленого в Радянському Союзі. Еліта нижчого рівня ще в часи підмандатної Британської Індії трималася лівих цінностей. Тут варто наголосити, що одним з укладачів індійської конституції був Бхімрао Амбедкар (даліт за походженням). А отже, за ортодоксальними традиціями, основний закон Індії є конституцією недоторканих, позбавленої ритуальної чистоти.

Бхімрао Рамджі Амбедкар – лідер далітів, основний автор конституції Індії 

Егалітарні тенденції, накладені на структуру індуїстської традиції, становлять лише один бік індійського археомодерну. Водночас зворотнім стало проникнення революційних ідей, які не гребували пропагувати не лише безхребетну сатьяграху Ганді, а й цілком ефективну партизанську стратегію затяжної народної війни Мао Цзедуна.

Маоїстський викидень

Ідеї китайського революціонера отримали на півдні та південному сході Азії значно більше поширення, аніж класичні концепції Маркса та Леніна (за винятком В’єтнаму). Причини цьому криються в слабкій адаптованості марксистсько-ленінських постулатів під реалії повоєнної Азії, адже марксизм та більшовизм головну революційну роль відводять пролетаріату, який має скинути владу буржуазної демократії та встановити всебічну класову диктатуру (на думку Маркса, це – ідеал прямої демократії). Маоїзм же не відходить від праць класиків, але робить важливий ухил у бік селянства як основи революційних змін та знищення феодальних пережитків. І це дійсно мало сенс, адже країни Азії (крім Японії) до завершення Другої світової війни ще не пройшли етапів промислової революції, а отже там не сформувалося навіть зачатків класу пролетаріату. Натомість панувала зашкарубла система землеволодіння, за якої контроль над наділами повністю перебував у руках місцевих князьків. Зачепила хвиля любові до маоїзму і політичні кола Індії та народні маси передусім із цих же причин – так і зародився рух наксалітів.

Вам може сподобатися: Бутан: гірське королівство на передовій китайсько-індійського притистояння

Наксаліти – це озброєні комуністичні (маоїстські) формування повстанців, що ведуть підривну діяльність на території Індії. Зона їхньої активності в публіцистичній літературі здобула назву червоний коридор або червоний пояс, що простягається від штатів Біхар та Західна Бенгалія на північному сході Індії до штату Карнатака та Тамілнад на півдні. Наксаліти запустили в зонах активності спрямовану пропагандистську кампанію в дусі часів громадянської війни в росії, зображаючи себе поборниками прав та благополуччя сільської бідноти. Своє ім’я рух здобув завдяки селищу Наксалбарі (штат Західна Бенгалія), де відбувся перший всплеск повстанської активності проти засилля феодальних землевласників у 1967 році. 

Червоний коридор – зона діяльності наксалітів. Oxford analytica

Як видно на мапі, в одному місці коридор переривається – штат Одіша (насамперед на береговій лінії), що пов’язують із вищим рівнем грамотності та більшою економічною диверсифікацією регіону. Із 70-х років минулого століття в сутичках із наксалітами було вбито та поранено до 30 тисяч співробітників правопорядку Індії. На ранніх етапах уряд застосовував для придушення повстанських виступів армію та навіть бронетехніку, що виявилося вкрай ефективним, адже саме наприкінці 1970-х інтенсивність руху пішла на спад. Як наслідок, наксаліти перейшли до терористичних підривних методів боротьби, переховуючись у сільській місцевості та лісах.   

Ліси вугільної столиці Індії – штату Джаркханд – та водночас осередку розгулу активності наксалітів. Hitaishi Majumder 

У межах червоного коридору наксалітами вдалося розгорнути щось на кшталт власної імперії з адміністративними органами (зокрема, міжнародно-політичним відомством) та силовим апаратом, який тримає в страху тамтешнє населення та промисловців. Для підтримки життєздатності руху наксаліти ввели на підконтрольних територіях революційний податок – стягнення з селян та бізнесу, які гарантують фізичну недоторканість. Простіше кажучи, рух займається рекетом у масштабах декількох штатів. У такий спосіб наксалітам вдається підтримувати власну пропагандистську машину на місцях, платити зарплатні бойовикам та адмінапарату, а також закуповувати зброю за кордоном.

Однак у рекету є і зворотня сторона медалі, яка полягає у втраті лояльності сільської бідноти. Тож, із кінця 90-х та початку 00-х почали фіксуватися контакти руху ззовні. По-перше, подібні позасистемні елементи впали в орбіту інтересу індійських кримінальних груп та синдикатів. Тамтешня мафія вбачає в русі, що панує в непідконтрольних уряду важкодоступних районах, можливість розширити ланцюги наркотрафіку, адже Індія опинилася на перехресті двох найважливіших джерел поставки опіатів на світові ринки: Золотий півмісяць (Іран, Пакистан та Афганістан) та Золотий трикутник (Лаос, М‘янма та Таїланд). Крім забезпечення ліній прямих постачань з-за кордону, наксаліти контролюють плантації з виробництва опіумного маку в штаті Джаркханд та навіть займаються кришуванням подібного бізнесу, тобто видають селянам дозволи на вирощування сировини. Подекуди отримати таку умовну санкцію з боку наксалітів простіше та вигідніше для селянина, аніж оббивати пороги для відкриття власної справи офіційно в межах програми NREGA.

Відомі факти прямих контактів між очільниками наксалітів та організованими злочинними угрупованнями, наприклад, D-Company (мумбайський злочинний синдикат, який контролюється Міжвідомчою розвідкою Пакистану – ISI). Імовірно, налагодження комунікації було покликано розширити сферу обороту наркотиків, що проходять крізь руки наксалітів, до торгівлі марихуаною зі штату Одіша.

Ібрагім Давуд – один із лідерів мумбайського синдикату D-Company

Якщо відкинути зв’язки з індійським криміналітетом, то наксаліти встановили тісні контакти з іншою сепаратисткою організацією Південної Азії – «Тиграми звільнення Таміл-Іламу». Вони стали основними ініціаторами громадянської війни на Шрі-Ланці, де виборювали право заснувати незалежну тамільську (дравідійське коріння) державу під назвою Ілам. Взагалі, «Тигрів Таміл-Іламу» варто вважати піонерами в області систематизації терористичної діяльності, адже більшість світових трендів, асоційовані з практиками терору, були встановлені саме цією організацією (навіть пояси шахідів, приписані несправедливо терористам-мусульманам).

Роль Китаю в спонсоруванні наксалітів вкрай невизначена. Певні джерела стверджують, що Пекін продає індійським маоїстам зброю завдяки Комуністичній партії Непалу (М), однак прямих підтверджень цьому немає. Щоправда, КПН (М), дійсно знаходиться на короткій руці з керівництвом руху наксалітів на ідеологічному рівні та в сфері спільної підготовки бойовиків.

Вас може зацікавити: Стратегія балансування в зовнішній політиці Непалу

Більш важливим зовнішнім партнером для руху є пакистанські спецслужби (ISI), які курують взаємодію між більшістю антиіндійських рухів всередині Бхарату – саме завдяки активні ролі Міжвідомчої розвідки Пакистану було встановлено зв’язки між наксалітами та «Об’єднаним фронтом звільнення Ассаму» (діє в депресивному регіоні). Бойовики спільно тренуються на ситуативних базах ISI на території Бангладеш.     

Леви загризли гримзу

Іншим шаром сепаратизму в Індії є рухи, засновані на релігійній основі, тобто ті, які виборюють право на суверенне існування для окремої релігійної общини. При згадці релігійного сепаратизму в Індії відразу на думку спадає ісламсько-індуїстське протистояння в Кашмірі, однак на території Бхарату в штаті Пенджаб сформувалося значно цікавіше явище – сикхський сепаратизм. Передусім він представлений ідеями побудови незалежної держави послідовників сикхізму  під назвою Халістан (країна чистих – знову ж таки акцент на ритуальній чистоті).

Що прикметно, цей рух претендує на території, що належать як Індії, так і Пакистану, адже середньовічна держава сикхів також включала в себе Лахор. Сикхізм став продуктом стику індуїзму та ісламу, ввібравши від останнього монотеїстичну структуру, а від ведичної культури традиційні моральні установки. Релігійним центром сикхів є Золотий храм в місті Амрітсар (океан безсмертя), де зберігається святе сикхське письмо «Аді Грантх».

Золотий храм (Харамандір-Сахіб) в місті Амрітсар

Після знищення держави сикхів британцями у ХІХ столітті прихильники Халістану на певний час втратили політичну єдність, зокрема через те, що значну частину воєнної аристократії було знищено в бойових діях. Заявили про себе сикхи з новою силою вже у 1970-х роках, коли сикхський сепаратизм знову підняв голову, заснований на ідеї відродження втраченої держави. Щоправда її кордони досі лишаються не визначеними, адже між радикальними сикхами відсутнє взаєморозуміння щодо необхідності повернення пакистанських земель Лахору в межі Халістану.    

Читайте також: Етнічний конфлікт на Шрі-Ланці: незагоєні рани минулого

Сикхи намагалися стати частиною індійського політичного істеблішменту, створивши політичні партії: Акалі Дал, яка обирається до парламенту навіть зараз із ситуативним успіхом, а також Халса радж (помірні сикхи, що закликають до мирної побудови Халістану). Саме з сикхськими борцями за незалежність пов’язана прикра історія військової операції під назвою «Блакитна зірка» 1984 року, коли армія Індії штурмувала за участі бронетехніки Золотий храм в Амрітсарі, поки там переховувалися озброєні бойовики. Результатом операції стали більше півтисячі жертв від рук військових, а ще 4 тисячі сикхів загинули внаслідок вуличного насилля та погромів. Однак найбільш відомим результатом спроби протидії радикалам-сепаратистам став успішний замах на прем’єр-міністерку Індії Індіру Ганді, яку задля помсти застрелили власні охоронці сикхського походження.  

Нині прихильники заснування Халістану сприймаються радше як маргінали, а самі сикхи, здається, успішно інтегруються в політичну систему Індії на рівні балансера щораз більшій вазі мусульман. Сикх Манмохан Сінгх упродовж 10 років очолював уряд та найстарішу політичну партію в історії Індії – Індійський національний конгрес.  

Шукати себе десь глибоко під землею

Наступний шар сепаратизму в Індії занурюється далеко в часи цивілізаційного контакту між прийшлими індо-арійцями та місцевими дравідами – тамільський націоналізм. На гребені доколонізаційного підйому в Індії у своїх програмних установках його апологети апелювали до (1) спільної цивілізаційної спадщини, (2) етно-расової спорідненості, (3) дравідійської лінгвістичної спільності.

Важливим елементом боротьби автохтонних дравідів за власне визволення стали нападки в бік Індійського національного конгресу (партії, яка прийшла до влада на зорі незалежної Індії), мовляв, через її брагманський ухил. Дравідами, цивілізацію яких розтоптали індо-арійці, брагмани до цього часу сприймаються як поневолювачі, адже нав’язана автохтонному населенню варнова система загнала дравідійський елемент на самий низ суспільної ієрархії. Відтак поступово націоналістичний тамільський рух почав набирати дедалі гострішої антиарійської риторики.

Таміли спеціально під процес національного будівництва відкопали з древніх рукописів проєкт дравідійської держави, яку нехитро назвали Дравід Наду. Від самого початку цей нарис включав лише межі штату Тамілнад, однак згодом амбіції тамілів зростали, а з ними й фантазійна експансія: у межі Дравід Наду включили штати Андхра Прадеш, Керала та Карнатака, а також Шрі-Ланку, яка у всіх теоретичних напрацюваннях відіграє важливу роль ледь не центру дравідійської цивілізації. Саме до ланкійського острову історично тяжіє містична древня держава-континент під назвою Кумарі Кандам, рештки якої поглинув Індійський океан.

Гіпотетична континент-держава Кумарі Кандам (прабатьківщина дравідів). Hidden History

Назва держави Кумарі Кандам означає, імовірно, Держава дів, тобто дівчат, що досить притаманно всій цивілізаційній дравідійській моделі, де хтонічні підземні культи, асоційовані з Логосом Кібели, явно превалюють над чоловічим аполонічним началом. Древні дравіди вбачали в жінці центр та вістря, племінну жрицю та прихильницю культу богині Калі, зображеної з відірваними чоловічими головами, які тримає за пасма своїми численних руками, або нанизує на намисто. Це різко контрастує з уявленнями про прекрасну стать у ведичній культурі, де жінка відігравала роль окраси та духовної підтримки чоловіків-героїв (класичний троп: взаємовідносини Рами та Сіти у «Рамаяні»). Сенс життя жінки втрачався після смерті свого супутника. Після чого її очікувала лише одна доля – ритуальне спалення обабіч покійного чоловіка (обряд саті).

Богиня Калі, шакті бога Шиви

Побоюючись тамільського націоналізму, Індія навіть наважилася вступити в громадянську війну на Шрі-Ланці на боці ланкійського уряду, що обернулося чималими втратами в лавах армії та перенесенням на територію Індостану терористичних елементів організації «Тигри звільнення Таміл-Іламу» – саме тамільська терористка-смертниця вбила прем’єр-міністра Індії Раджива Ганді.

Надколота фісташка

Сепаратистські загрози, що нависають над Індією, лежать у трьох вимірах: (1) політ-економічні протиріччя з елементами гібридної війни (проблема наксалітів); (2) яскраво релігійне протистояння, а надто в умовах штучно нав’язаної хіндутви (питання сикхів, однак дедалі більш гостро стоїть ісламський сепаратизм); (3) цивілізаційний, що межує з відвертим націоналізмом (ризики дестабілізації з боку тамілів).

Усі перераховані фактори можуть бути використані геополітичними опонентами в антиіндійських цілях. Уже зараз присутнє значне залучення Пакистану до наксалітської проблематики завдяки шпигунським мережам. Очевидно, що головною ціллю ISI є формування парасолькового терористичного підпілля, яке змушуватиме уряд у Делі постійно озиратися назад при побудові гегемонічних планів на майбутнє.

Роль КНР, яка на рівні з Пакистаном є основним бенефіціаром внутрішньої розхитаності Індії, поки важко чітко окреслити. Імовірно, Китай намагається триматися на безпечній дистанції від різноманітних терористичних організації, які в секунду можуть спаплюжити роками вибудуваний миротворчий імідж. Однак гібридна війна в Південній Азії з часом лише посилюватиметься, тому основною ставкою Пекіну можуть стати наксаліти, з якими були встановлені контакти ще з часів правління Мао Цзедуна. Ба більше, під рукою перебувають поступливі проксі в обличчі Комуністичної партії Непалу (маоїстського спрямування).  

Автор – Антон Кучеренко, експерт з Австралії та Океанії Аналітичного центру ADASTRA

Ставайте патроном ADASTRA, і, можливо, богиня Калі помилує Вашу грішну душу.