Зовнішня політика Алжиру: як країна змагається за домінування в Магрибі

Алжирська Народна Демократична Республіка в геополітичному плані позиціонує себе як вагомого міжнародного гравця на африканському континенті та претендента на лідерство в регіоні Північної Африки. Такого роду претензії виглядають цілком обґрунтованими та об’єктивними, враховуючи вигідне зі стратегічної точки зору географічне положення держави, велику територію та забезпеченість природними ресурсами.

Крім того, з огляду на історичну ретроспективу можна сказати, що Алжир неодноразово втілював відповідні прагнення на практиці, зарекомендувавши себе як важливого учасника міжнародних процесів в Африці, котрий активно використовує дипломатію як метод міждержавної комунікації та врегулювання проблем на континенті, водночас постійно підсилюючи власну військово-технічну готовність в контексті суперництва за регіональне домінування.

Проте на шляху країни до втілення своїх амбіцій стоять декілька серйозних стримувальних чинників, до яких належать і внутрішні протиріччя, спричинені нестабільністю політичної системи, і вкрай ресурсозатратне протистояння зі своїм західним сусідом та конкурентом.

У цій статті ми розбиратимемося, якою є сучасна зовнішня політика Алжиру. Визначимо фактори, які найбільше вплинули на характер її реалізації, розглянемо найактуальніші міжнародні виклики для цієї африканської держави та ключові підходи, які вона використовує у своїй зовнішньополітичній діяльності в регіоні.

Передумови формування сучасної зовнішньої політики Алжиру

АНДР з’явилася на політичній карті світу як незалежна держава в 1962 році. Здобуття суверенітету стало для Фронту національного визволення Алжиру справжньою політичною перемогою, яка була досягнута після виснажливої війни проти колоніального уряду Франції, що тривала протягом восьми років. Французька окупація Алжиру тривала з першої половини XIX століття, і впродовж цього періоду представники місцевих національних рухів неодноразово наголошували на бажанні отримати автономію та право на самовизначення.

Подібне прагнення до політичної свободи, яке зрештою призвело до здобуття незалежності, сформувало підґрунтя для розвитку ідей націоналізму та стало однією з фундаментальних рис стратегічної культури Алжиру. Також ця подія багато в чому стала можливою завдяки стрімкому розповсюдженню деколонізаційних процесів в Африці.

На початковому етапі власного становлення як суверенної держави Алжирська Народна Демократична Республіка у своїй зовнішній політиці тяжіла до співпраці з країнами соціалістичного блоку на чолі з Радянським Союзом, який підтримував її у війні за незалежність. Хоч ця середземноморська держава й була одним із «піонерів» Руху неприєднання та не вважалася соціалістичною, протягом 60-х та 70-х років ХХ століття між Алжиром та СРСР було підписано цілий комплекс угод про кооперацію у військово-технічній та економічній сферах.

Читайте також: 10 років після революції: що (не) змінилося в Єгипті за цей час?

Разом із тим для зовнішньої політики АНДР того часу характерним було антагоністичне ставлення до західних країн як уособлення ідей колоніалізму, що очевидно було продиктовано власним гірким історичним досвідом. Це знаходило своє відображення у формуванні недовіри та ворожості до Франції, яка все ще сприймалася алжирцями як нещодавній окупант, та Сполучених Штатів Америки як головного союзника недавніх колоніальних імперій.

Згодом, після розпаду біполярної системи міжнародних відносин та переформатування світового порядку, влада взяла курс на деідеологізацію власної зовнішньої політики та зміну зовнішньополітичних пріоритетів. Алжир відчув необхідність у диверсифікації своєї системи геополітичних й економічних зв’язків та поступово почав розвивати співпрацю з провідними міжнародними акторами, які належать до західного світу.

Після приходу до влади Абдельазіза Бутефліки в 1999 році цей зовнішньополітичний курс почав стрімко набирати оберти та став більш інтенсивним, а відповідна модель зовнішньої політики міцно вкорінилась в алжирській стратегії. Загалом базовою рисою поведінки Алжиру на міжнародній арені стало дотримання принципу позитивного нейтралітету у відносинах з іншими державами, і це стало вдало впливати на міжнародний імідж АНДР.

Абдельазіз Бутефліка – президент Алжиру з 1999 по 2019 роки. Mohammed Dabbous/Reuters

На сьогодні кооперація з державами Європейського Союзу, наприклад, є невід’ємною складовою зовнішньої політики Алжиру. Насамперед це дуже яскраво відображається на динаміці співпраці в економічній сфері. ЄС є найбільшим торговельним партнером північноафриканської країни, займаючи частку в 46,7% від загального обсягу міжнародної торгівлі станом на 2020 рік. Крім того, відбулася й нормалізація політичного діалогу між ЄС та Алжиром. У 2005 році між сторонами було підписано Європейсько-середземноморську угоду про асоціацію, яка передбачає поглиблення економічної співпраці, а також підтримку стабільності та міжнародної безпеки по обидва береги Середземного моря.

Щодо відносин зі Сполученими Штатами, то Алжир хоч і не є близьким дипломатичним союзником США, проте двостороння економічна співпраця між державами планомірно розвивається. США активно імпортують нафту з середземноморської країни, а також здійснюють прямі інвестиції в алжирську економіку, спрямовані на формування більш ліберального та сприятливого інвестиційного клімату в АНДР.

Кооперація Алжиру з геополітичними конкурентами західних країн – Росією та Китаєм – теж характеризується доволі високим рівнем активності. Зокрема, держава плідно співпрацює з РФ у військово-технічному напрямі та з КНР в інфраструктурній та енергетичній сферах. Загалом у глобальному геополітичному вимірі Алжир прагне до проведення порівняно рівновіддаленої зовнішньої політики, яка насамперед базується на бажанні максимізації економічних вигод.

Вас може зацікавити: Континент надії чи нова ціль неоколоніалізму: як Африку бачать США і Китай?

У новому столітті влада також стала приділяти суттєву увагу питанню затвердження Алжиру як регіонального лідера в Північній Африці та активно долучатися до інтеграційних процесів на всьому континенті, використовуючи інструменти багатосторонньої дипломатії. Зокрема, завдяки своїм діям Алжир зміг здобути репутацію одного з найбільш ефективних учасників колективної боротьби з міжнародним тероризмом в Африці, великою мірою опираючись на превентивні заходи дипломатичного та економічного характеру. Яскравими прикладами такого роду залученості Алжиру у внутрішньоафриканські міжнародно-політичні процеси є протидія діяльності терористів та військових угрупувань на півночі Малі та Мавританії.

Крім того, Алжир став суб’єктом тісної кооперації в рамках таких міжнародних організацій та інтеграційних об’єднань, як Африканський союз, Ліга арабських держав та Союз арабського Магрибу. Проте, з іншого боку, неприкрита демонстрація алжирським керівництвом своїх лідерських амбіцій зумовлює інтенсифікацію регіонального конфлікту з Марокко, який тягнеться фактично з моменту проголошення незалежності Алжиру.

Алжир проти Марокко – найзапекліше міждержавне протистояння в Північній Африці

Загалом витоки протистояння між Марокко та Алжиром сформувалися ще за часів французького колоніального володарювання цими територіями, коли в 1950 році Париж передав провінції Бешар та Тіндуф під контроль останнього. У розпал Алжирської війни керівництво Марокко, яке вже на той час було суверенною державою, нібито домовилось із Тимчасовим урядом АНДР про повернення цих територій у випадку отримання ним незалежності, проте після факту її проголошення алжирська влада змінила свою позицію.

Додатковим каталізатором антагонізму між сусідами стало обрання ними протилежних геополітичних векторів розвитку – Марокко, на відміну від Алжиру, приєдналося до лав держав-союзників із демократичного табору, очолюваного США. Проте після того як у 1975 році Іспанія деколонізувала територію Західної Сахари, мароккансько-алжирська конфронтація набула значно ширшого розмаху.

Дізнавайтеся більше: Близькосхідна політика Джо Байдена: проблема Західної Сахари

Західна Сахара стала наріжним об’єктом суперечки за регіональне домінування між Марокко та Алжиром. Обидві держави висунули претензії на контроль над цією територією, вбачаючи в цьому шлях до отримання ключової переваги над конкурентом. Окрім доступу до земель, багатих на такі природні ресурси, як фосфати та залізна руда, для Алжиру контроль над Західною Сахарою означав би вихід до узбережжя Атлантичного океану, який можна використовувати як альтернативний торгівельний шлях в обхід Гібралтарської протоки.

Тому коли Марокко отримало фактичний контроль над більшою частиною цієї території, Алжир став надавати допомогу Фронту ПОЛІСАРІО (від ісп. Frente Popular de Liberación de Saguía el Hamra y Río de Oro – Народний фронт за звільнення Сеґієт-аль-Хамра і Ріо-де-Оро) – військовому формуванню, метою діяльності якого є боротьба за незалежність Західної Сахари. У 1976 році ПОЛІСАРІО оголосив про утворення Сахарської Арабської Демократичної Республіки (САДР) та про початок війни проти Марокко. Крім фінансової допомоги та постачань зброї, Алжир також надавав Фронту можливість вести партизанські війни з власної території.

Фронт ПОЛІСАРІО – військово-політичний рух за незалежність Західної Сахари. Farouk Batiche/AFP

Незважаючи на те, що в 1991 році завдяки активному посередництву ООН між сторонами конфлікту були встановлені домовленості про припинення вогню та перемир’я, повного вркегулювання мароккансько-алжирського протистояння досягти не вдалося. Навпаки, конфлікт між двома державами тільки загострився, а кульмінацією цього стало закриття кордону між Алжиром та Марокко по суходолу в 1994 році. Ця ініціатива була імплементована першим, а формальними приводами для цього стали підтримка марокканським урядом Ісламського фронту порятунку та інших ісламістських формувань у рамках Громадянської війни в Алжирі, а також введення Рабатом візового режиму для алжирських громадян. Із того часу й до сьогодні кордон між сусідами залишається закритим.

Хоча між країнами й немає безпосереднього військового конфлікту, проте надзвичайно високий рівень напруги в міждержавних відносинах змушує обох суперників витрачати значну частку власних матеріальних ресурсів на постійне підсилення своїх військових та оборонних потужностей, підживлюючи тим самим гонку озброєнь. Згідно зі статистичними даними Privacy Shield, упродовж періоду з 2005 до 2015 року Марокко витратило близько 48 мільярдів доларів на власну військово-технічну сферу, а у 2017 році офіційний Рабат оприлюднив свій п’ятирічний план, метою якого є встановлення регіонального домінування в Північній Африці.

Варто знати: Чому геополітичне протистояння у Східному Середземномор'ї – це більше ніж про нафту?

Згідно з ним Марокко має виділити на вирішення поставленої задачі ще 20 мільярдів доларів з оборонного бюджету. Попри те, що такі суми є надзвичайно великими порівняно з витратами більшості інших країн африканського континенту, видатки Алжиру на військово-технічну та оборонну сферу є ще більшими – із 2013 до 2020 року влада витратила на армію близько 80 мільярдів доларів.

Як результат, у Північній Африці склалася ситуація дилеми безпеки та гри з нульовою сумою, коли кожна з протиборчих сторін, не бажаючи програти в протистоянні за регіональне домінування, що триває вже понад пів століття, витрачає значну частину свого державного бюджету на зміцнення військових та оборонних потужностей. Усі спроби мирного врегулювання конфлікту шляхом переговорів, до яких подекуди вдавалися представники обох країн ще на початку 2000-х років, протягом останнього десятиліття зійшли нанівець, а витрати на мілітаризацію натомість лише збільшувалися.

Фінальним акордом перманентного зростання напруги у двосторонніх відносинах стала заява в серпні 2021 року міністра закордонних справ Алжиру про розрив дипломатичних відносин із Марокко через застосування останнім шпигунських атак проти алжирських посадових осіб. Отже, надзвичайно виснажливе та ресурсовитратне протистояння з Марокко за лідерство в регіоні Магрибу залишається одночасно найбільшим геостратегічним викликом та найголовнішим завданням для Алжиру в зовнішній політиці, від якого держава не здатна відмовитися, навіть незважаючи на спричинені цією боротьбою невигідні економічні наслідки.

Роль та місце Алжиру в міжнародних відносинах на африканському континенті

Активна участь Алжиру в міжнародно-політичних процесах Африки, звісна річ, не обмежується геополітичним протистоянням із Марокко. За часів каденції президента Бутефліки, яка тривала з 1999 до 2019 року, політичне керівництво АНДР також активно застосовувало дипломатичний та інтеграційний підходи задля кооперації з іншими державами африканського континенту. Алжир демонструє прагнення бути на провідних ролях у діяльності таких міжнародних організацій, як Африканський союз, Африканська енергетична комісія, Африканський банк розвитку й Союз арабського Магрибу, щоб впливати на міжнародний порядок денний континенту.

Читайте також: Три вектори зовнішньої політики Туреччини в Африці

Окремо варто акцентувати увагу на високому ступені залученості Алжиру в боротьбу з міжнародним та регіональним тероризмом і миротворчу діяльність в Африці, завдяки чому країна зуміла суттєво покращити свою репутацію серед держав регіону. Подібні іміджеві успіхи насамперед обумовлюються послідовною позицією алжирського уряду, яка базується на принципі невтручання у внутрішні справи держав та недопущенні зовнішніх військових інтервенцій, а також абсолютному превалюванні дипломатичних та економічних підходів у протидії тероризму.

Ці принципи втілювалися алжирською владою на практиці шляхом участі миротворців країни в місіях, спрямованих на деескалацію внутрішніх конфліктів у державах Магрибу, зокрема Тунісу та Лівії, а також у міжнародному конфлікті в Сахелі. Також ключовою характеристикою політики Алжиру щодо боротьби з тероризмом в Африці, яка знайшла підтримку серед союзників, стала прихильність принципу «африканізації рішень», що передбачав зменшення ролі іноземного політичного впливу на країни континенту, який, на думку алжирського керівництва, насаджувався під виглядом допомоги в боротьбі з тероризмом.

Яскравим прикладом регіональної активності Алжиру стала його участь у колективних зусиллях міжнародної спільноти, спрямованих на врегулювання кризи в Лівії, спричиненої громадянською війною. Хоча АНДР і підтримувала одну зі сторін конфлікту, а саме Лівійську національну армію, беручи участь у міжнародному обговоренні лівійського питання, алжирська влада неодноразово наголошувала на необхідності збереження територіальної цілісності Лівії.

Детальніше про проблему: На шляху до стабільності та єднання: що загрожує проведенню виборів у Лівії

Із приходом у 2019 році Абдельмаджида Теббуна на посаду президента Алжиру дипломатичний вплив держави на лівійському напрямку став посилюватися, а вже в жовтні 2020 року між сторонами конфлікту були підписані угоди про припинення вогню, а в другій половині січня заплановані президентські та парламентські вибори. Усе це стало можливим насамперед завдяки кумулятивним зусиллям міжнародної спільноти.

Зустріч міністрів закордонних справ Алжиру, Лівії та Тунісу в листопаді 2021 року. Algerian MFA

Ще одним випадком демонстрації Алжиром своєї схильності до застосування дипломатичних практик стало протистояння діяльності бойовиків та терористичних угрупувань у регіоні Сахель. АНДР долучилася до створення Об’єднаного операційного комітету, який координує діяльність армій Малі, Нігеру, Алжиру та Мавританії, спрямовану на протидію регіональному тероризму. Франція, яка зберігала військовий контингент у Сахелі, заявила про виведення власних військ у 2022 році, а тому можна очікувати, що дипломатична роль Алжиру в урегулюванні цього конфлікту зростатиме.

Окрім вищезгаданого, можна навести такі приклади залучення АНДР у розв’язання міжнародних конфліктів в Африці, як участь у миротворчих місіях ООН, зокрема в Демократичній Республіці Конго, Ефіопії та Еритреї. Отже, Алжир не обмежує себе боротьбою за домінування в Північній Африці та залишається одним із провідних суб’єктів багатосторонньої дипломатії на всьому континенті.

Висновки

Загалом Алжирська Народна Демократична Республіка демонструє не надто високий рівень зацікавленості в залученні до глобальних геополітичних процесів, що відбуваються за межами африканського континенту. Натомість Алжир позиціонує себе як претендента на отримання лідерських позицій у регіоні Магрибу та активного учасника внутрішньоафриканських політичних процесів.

Алжир зміг сформувати навколо себе доволі позитивний дипломатичний імідж, зарекомендувавши себе як дієвого борця з міжнародним тероризмом, постійного учасника миротворчих місій та ефективного медіатора в урегулюванні міжнародних конфліктів на території Африки.

Водночас надзвичайно серйозні амбіції щодо домінування в Північній Африці та наявність рівного за силами конкурента у вигляді Марокко втягнули Алжир у затяжну конфронтацію з Рабатом. У цьому випадку алжирська дипломатія, яка здавалася ефективною з погляду медіаторства та деескалації конфліктів на території інших країн, поки що не може знайти вихід із ситуації, який би задовольнив як їх, так і марокканців, та дозволив би не витрачати астрономічні суми на гонку озброєнь із Марокко.

Автор – Андрій Горб, експерт з Близького Сходу Аналітичного центру ADASTRA