Андорра: на стику ідей і культур

Князівство Андорра є однією з «білих плям» на мапі рідного для нас, здавалося б, європейського континенту. Затиснута між великими Іспанією та Францією, вона видається таким собі маленьким прибульцем, котрому, на диво, вдалося зберегти самобутність, попри повальну інтернаціоналізацію ХХ-ХХІ ст. Тому спробуймо довідатися, чим нині живе цей унікальний куточок Європи та чи не позбавлений він своїх суспільно-політичних пристрастей.

Перше знайомство

Андорра (офіційно Князівство Андорра) – невелика європейська держава, розташована на Піренейському півострові між Іспанією та Францією. Площа країни становить приблизно 467 км2 (дещо більше за, наприклад, місто Кривий Ріг), населення – приблизно 85 тис. осіб.  Більшу частину території Андорри займають гори, завдяки чому Андорра-ла-Велья носить гордий титул найвищої столиці Європи (1029 м). Ще одне почесне звання Андорри – «найбільша мала держава Європи»: далі за нею, мовлячи про площу, слідують почергово Мальта, Ліхтенштейн, Сан-Марино, Монако та Ватикан.

Офіційно датою заснування Андорри вважається 805 рік, коли франкський король Карл Великий дарував місцевим мешканцям привілей самоврядування за сприяння в боротьбі з арабами. Однак з огляду на невеликі розміри й цікаве для потенційних завойовників розташування андоррці вирішили просити про допомогу та сприяння в захисті в більш потужних сусідів – графа Фуа і єпископа Урхельського. 1278 року був підписаний відповідний договір, за яким зазначені особи стали співправителями Андорри. Пізніше першого замінив король Франції. При цьому зберегла свої привілеї місцева знать, що різними способами користалася вигодами князівства – від розробки покладів залізної руди й освоєння лісів до розміщення проїжджих та заснування перших бальнеологічних (водолікувальних) курортів.

Із 1419 р. Андоррою фактично керував парламент – Земельна рада – що призначав до парафій (адміністративно-територіальних одиниць) синдиків (адміністративних чиновників). Ця надійна та проста, на перший погляд, система дала збій, виродившись у непотизм: в Андоррі кінця XVIII – початку XIX ст. з населенням близько 4-5 тис. осіб, де всі, мов у невеликому сучасному селі, буквально знали один одного в обличчя, прилаштувати на вигідну посаду родича не становило ані найменшої проблеми. Обрати ж когось достойнішого не було можливості через відсутність загального виборчого права як такого.

Читайте також: Сан-Марино: політичний устрій і міжнародні відносини найстарішої республіки Європи

Тому в 1866 р. низка прогресивно налаштованих дворян на чолі з Гільємом д’Арені-Пландолітом запропонувала співправителям Андорри низку доволі радикальних реформ, що мали б оновити застарілу систему. Передбачалося запровадження системи виборів (що два роки мало обиратися по 12 із 24 загалом членів парламенту), у яких мав право брати кожен громадянин держави чоловічої статі (а не лише домовласник, як раніше) тощо, а також утвердження в Андоррі державного прапора – полотнища з синьої, жовтої та червоної рівновеликих вертикальних смуг із гербом посередині. Парламент також було перейменовано на Генеральну раду.

Упродовж усієї другої половини ХІХ ст. іспанська й французька влада не намагалися особливо шануватися з Андоррою як суверенною формально державою, позиціонуючи її як курортну зону. Звісно, можна стверджувати, що завдяки такому підходу Андорра доволі рано стала «економікою послуг» мінімально залежною від сільськогосподарського виробництва або видобутку сировини, однак місцеве населення вбачало в проникненні іноземців посягання на національну самобутність, що, однак, загалом не відбивалося на зростанні загального рівня добробуту.

Після Першої світової війни на Андорру чекав короткотривалий економічний підйом на хвилі «ревучих двадцятих», однак із входженням світу у вир Великої депресії справи погіршилися. Аби вручну диверсифікувати економіку, уряди Іспанії та Франції вирішили залучити великий бізнес до розбудови шосейних доріг і спорудження гідроелектростанції.  З огляду на те, що в країні фактично так і не сформувалися «зрілі» капіталістичні відносини, типові для європейських країн другої половини ХІХ ст., відсутній був і потужний координований робітничий, профспілковий рух.

Поліція та страйкарі з собакою перед штаб-квартирою Гідроелектричної корпорації Андорри восени 1933 р. A. Luengo/Fons Brangulí (BNC)

У 1933 р. серед розгорнутих на будівництві електростанції робітників місцевого та іспанського походження почало зростати невдоволення умовами праці. Розпочалися масові акції протесту, які якраз наклалися на вияви незадоволення «колоніальною» політикою Іспанії і Франції серед місцевої молоді. Скориставшись відверненням уваги поліції на страйки, 5 квітня 1933 р. група небайдужих осіб зачинилася в будівлі парламенту й оголосила вимоги ухвалення нової конституції, загального виборчого права й гарантій соціальних і трудових прав. Тоді Франція (ставлення до Іспанії було менш різким з огляду на близькість Андорри та Каталонії) оголосила події «антифранцузьким переворотом» і ввела на територію Андорри поліцейський контингент. Парламент було розпущено, але новий обрано вже на засадах загального виборчого права.

На весь світ Андорра прославилася завдяки доволі курйозній історії, що трапилася в 1934 р. Тоді російський авантюрист Борис Скосирєв, котрий після 1917 р. працював на британську армію і згодом жив у Нідерландах, приїхав до Андорри й запропонував Генеральній раді проєкт ліберальних реформ. Його згодом вислали з князівства, однак він повернувся туди нелегально й запропонував себе… як правителя, обґрунтувавши це тим, що, на його думку, президент Франції так і не перебрав права короля керувати Андоррою. Парламент погодився, і 8 липня 1934 р. росіянин став королем під іменем Бориса І. Він встиг видати низку доволі прогресивних указів, якими перетворив Андорру на «гральну оазу» та офшор, після чого оголосив війну своєму співправителеві, єпископові Урхельському. «Війну», що тривала менш як тиждень, «монарх» до кінця так і не довів: його схопила поліція, котра, після нетривалого ув’язнення за нелегальне перебування в Андоррі, відпустила Скосирєва до Франції.

Вас може зацікавити: Люксембург: потужний двигунець Європи

Під час Другої світової війни Андорра зберігала нейтралітет (чого не підтримували багато громадян) і була важливим контрабандним маршрутом між пронацистською Францією та франкістською Іспанією. На території князівства діяли підпільні групи, що допомагали переслідуваним особам з числа Руху опору й постраждалим цивільним.

Після війни Андоррі вдалося продовжити розвиток економіки з набагато кращих стартових позицій, аніж більшості інших європейських держав. Було створено мережі банків, кредитних спілок, інвестиційних агентств; розпочалася розбудова комерційної нерухомості; 1961 р. з’явилася національна готельна асоціація. Соціальні права працівників було застережено краще завдяки заснуванню системи соціального страхування, а з 1970 р. було надано виборчі права жінкам. У 1967 та 1969 рр. країну відвідав французький співправитель Шарль де Голль, що населення сприйняло з неабияким ентузіазмом – як визнання вагомої ролі Андорри. Загалом 1950-ті – 1970-ті рр. в історії країни здобули неформальну назву «Андоррська мрія».

З 1980-х рр. настає період суттєвих реформ, пов’язаних із необхідністю «дотягування» очевидно анахронічних інституцій до адекватного рівня. Так, 1982 р. в Андоррі створено повноцінний уряд, главою якого став член парламенту Оскар Рібас Реч. Із 1993 р. у країні діє нова конституція, у якій закріплено парламентський характер національної монархії (фактично, діархії – з огляду на те, що функції глави держави виконують президент Франції та єпископ Урхельський). Тоді ж країна вступила до ООН і Ради Європи. Із 2006 р. Андорра використовує валюту євро за спеціальною домовленістю з ЄС, не будучи членом Союзу.

Маючи уявлення про загальну історію Андорри, можемо перейти до розгляду тамтешніх політичних тенденцій.

Велика політика маленького князівства

Андорра-ла-Велья взимку: стара (ліворуч) та нова (праворуч) будівлі парламенту. El Mundo

Отож, як було зазначено вище, Андорра є унітарною (тобто не федерацією) і парламентською державою, що доволі екзотично класифікується як напівтеокретична діархія (тобто спільне правління двох не напряму обраних глав, один з яких є священнослужителем). Князями Андорри наразі є єпископ Урхельський Жоан Енрік Вівес-і-Січілья та президент Франції Еммануель Макрон; вони здійснюють свою радше церемоніальну владу через самостійно підібраних представників (приблизно як британський монарх через генерал-губернаторів в Австралії та Канаді).

В адміністративно-територіальному плані країна поділена на 7 парафій, 6 із яких існували в майже незмінному вигляді з ІХ ст. Окрему парафію утворює столиця, Андорра-ла-Велья. Із 7 парафій 3 діляться додатково на 5-7 так званих чвертей, ще одна – на 10 так званих околиць (всі ці одиниці відповідають українським територіальним громадам).

Наразі в андоррському парламенті нараховується 28 депутатів, із котрих 14 обираються в загальнодержавному багатомандатному окрузі, а ще 14 – від кожної парафії по двоє. Із них наразі 17 належить до уряду, а 11 – до опозиції.

Із 2011 р. на політичній арені домінує партія «Демократи за Андорру» (ДА), що наразі має в парламенті 14 місць. Це класичний ліберально-демократичний проєвропейський рух, ключовими пунктами програми якого є цифровізація взаємодії громадян і держави, підвищення економічної прозорості (на чому наполягає ЄС задля розвитку стабільних і передбачуваних відносин), сталий розвиток промисловості та сільського господарства, сприяння екологічному туризму й «відповідальному урбанізму», а також гарантування рівності й недискримінації. Прем’єри Антоні Марті (2011-2019 рр.) та Ксав’єр Еспот Самора (з 2019 р.) – представники ДА.

2 депутати має союзна партія «Віддані Громадяни» (СС). За спрямуванням вона дещо більш ліва й регіоналістська.

Цікаво знати: Історичний досвід та актуальні виклики для внутрішньої і зовнішньої політики Сінгапуру

Ще 1 місце має партія «Дія». Ідеологічно вона доволі близька до попередніх двох: підтримує соціальну ринкову економіку, тісну співпрацю з ЄС шляхом укладання угоди про асоціацію, добробут тварин і сталий туризм.

З опозиційних партій найбільше місць – 5 – має рух «Згода». З-поміж усіх вона, ймовірно, робить найвиразніший акцент на цінностях соціальної держави, присвячує соціальним питанням (від працевлаштування людей з особливими потребами та підвищенням віку згоди (з 14 до 16 років) до контролю за цінами на дитсадки, запровадженням у школах уроків екології й уведенням податку на солодкі напої) найбільше місця у своїй програмі.

При деяких про-бізнесових цілях (наприклад, сприянню заснуванню – що б то не означало – «цифрових інкубаторів» і заволікання до країни «цифрових кочівників») «Згода» декларує ліквідацію «шпарин» для ухилень від сплати податків, підвищення корпоративних податків для середніх і великих підприємств, ймовірне запровадження податку на предмети розкоші тощо. Також партія просуває «позитивну дискримінацію» андоррського бізнесу, зокрема при проведенні державних закупівель.

«Згода» виступає за спрощення процедури натуралізації іноземців, але суворо ставиться до вимог знання державної мови. Партія виступає за укладення угоди про асоціацію з ЄС лише за умови застереження усіх вимог Андорри, зокрема надання виняткових умов щодо свобод руху капіталу й осіб, які, на думку очільників, шкодять країні. «Згода» робить ставку на співпрацю у двосторонніх та багатосторонніх форматах із піренейськими країнами, а також на рівнях Ради Європи й ООН.

Співправителі Андорри Еммануель Макрон та Жоан Енрік Вівес-і-Січілья. J.M. HAEDRICH/SIPA

Три місця має опозиційна Соціал-демократична партія. Історично вона фактично завжди була другою за популярністю політсилою країни, підтримуючи дещо більш ліві економічно погляди, аніж ДА. У 2009-2011 рр. вони разом складали коаліційний уряд, що розпався через прагнення соціал-демократів сприяти впровадженню більшої кількості нових податків, як-от ПДВ (чому противилися більш ліберальні демократи).

Ще 3 місця має партія «Андорра Вперед». З усіх парламентських рухів вона є найбільш правою, піднявшись у 2021 р. на темі опозиції коронавірусним обмеженням. У програми 2023 р. ця проблема вже зникла, поступившись більш комплексним популістським тезам: «Андорра Вперед» виступає за суворий контроль зареєстрованих у державі підприємств (зокрема офшорів) і загалом за радше соціальну ринкову економіку, в умовах якої працівники мають сильні позиції через профспілки. Як і решта партій, «Андорра Вперед» планує перетворити князівство на привабливе місце для «цифрових кочівників» та фанатів сталого туризму. У зовнішній політиці рух відкрито опонує підписанню угоди про асоціацію з ЄС і загалом погано сприймає будь-яку співпрацю з Союзом  (навіть студентські обміни Erasmus+, стверджуючи, що вони «вимивають мізки з країни»). З усіх партій «Андорра Вперед» – єдина, що вимагає відмови від приєднання до санкцій ЄС проти рф у зв’язку з агресією проти України, стверджуючи, що вони становлять «порушення вікового нейтралітету» держави.

Такими є основні політичні партії держави.

Між клерикалізмом і секуляризмом

Офіційно Андорра є світською країною, де немає державної релігії або державної церкви (на відміну від, приміром, Великобританії і Данії). Невеликі розміри князівства та близькість її до двох країн із переважно католицьким населенням зумовлює високу розповсюдженість католицизму: за офіційними даними уряду його сповідує близько 92% громадян. До того ж священнослужитель є одним зі співправителів Андорри, що зумовлює доволі високий рівень проникнення релігії в суспільно-політичне життя.

Наочно це проявляється, головно, в питанні переривання вагітності. Андорра є однією з 3 країн Європи (на додачу до Мальти й Сан-Марино), де аборти заборонено у всіх випадках без винятку (включно з випадками загрози життю породіллі). Караються законом усі учасники процесу: жінки, які роблять аборт у межах країни, можуть потрапити під домашній арешт на строк до шести місяців; лікарі, які виконують процедуру, можуть бути засуджені до позбавлення волі строком до трьох років та позбавлення права займатися медичною діяльністю строком до п’яти років. Потенційних юридичних наслідків можна легко уникнути, поїхавши до Іспанії або Франції, але в суспільстві панує високий ризик соціальної стигматизації жінок, котрі наважилися на аборт. У деяких випадках такі особи втрачають роботу, якщо про їхнє рішення дізнається роботодавець.

Вам може сподобатися: Між амбіціями та реальністю: зовнішня політика Франції за президентства Макрона

Останніми роками Ватикан погрожував, що, у разі декриміналізації абортів – навіть не легалізації! – вимагатиме від єпископа Урхельського як співправителя піти у відставку. Сам єпископ теж підтримав таку позицію, особливо коли його співправителем став більш ліберально налаштований Макрон, прихильний до права на переривання вагітності.

Акція протесту за легалізацію абортів у місті Андорра-ла-Велья. Sandra Vincente/Catalunya Plural

Відомою активісткою, що виступає за лібералізацію національного законодавства, є лікарка Ванесса Мендоза Кортес. У 2019 році вона виступила з доповіддю про право на аборт у Женеві на засіданні Комітету з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок, після чого в Андоррі проти неї порушили кримінальне провадження (зрештою припинене) за наклеп та «підрив авторитету органів влади».

За даними міністерства охорони здоров’я іспанської Каталонії, у 2018 p. приблизно 124 мешканки Андорри зробили аборти в приватних і державних медичних центрах Каталонії. Теоретично лікар може порекомендувати здійснити процедуру за кордоном; також фактичний аборт може бути проведений у ситуаціях, коли операційне втручання не дає шансів зберегти дитину.

Вам варто знати: Від райського куточка до острова розбрату: як вбивство журналістки сколихнуло політичну систему Мальти

Водночас не лише питаннями абортів обмежується домінантна позиція католицької церкви в Андоррі. У своєму звіті за 2021 р. Державний департамент США зазначив, що, попри наявність у країні представників інших течій християнства, а також юдеїв та мусульман, їхні громади не мають правового статусу релігійних організацій. Уряд реєструє такі спілки як неприбуткові культурні організації відповідно до загальних положень законодавства про об’єднання громадян, у якому конкретно релігійні групи не виділяються. Така реєстрація обов’язкова, аби побудувати місце проведення богослужінь або отримати державну фінансову підтримку для діяльності громади. При цьому католицьким парафіям цього можна не робити. Доволі цікаво, що зарплату священикам також платить уряд, а ще він в особливому порядку надає їм право на проживання протягом строку служби. Служителі інших конфесій не мали такого права й повинні були оформлювати собі посвідки на проживання за сторонніми причинами (наприклад, для ведення бізнесу або навчання).

Андорра в міжнародних відносинах

Попри свої невеликі розміри та наявність фактично зовнішнього управління, Князівство Андорра є доволі активним гравцем на зовнішньополітичній арені. Як і низка інших європейських мікродержав, Андорра доволі пізно приєдналася навіть до ООН, не кажучи вже про інші міжнародні міжурядові організації, однак не лишається осторонь їхньої діяльності.

Хоча Андорра й не претендує на роль дипломатичного енерджайзера, та все ж доволі активно співпрацює з іншими країнами в рамках ООН, особливо щодо виконання Глобальних цілей, не будучи при цьому, з огляду на невелику потужність національної економіки, великим донором гуманітарної допомоги. Маючи цілком заслужений статус демократичної країни, Андорра робить посильний внесок у підтримання міжнародного миру та безпеки голосуваннями в Генасамблеї ООН, підтримці політичних заяв окремих МЗС (наприклад, українського з нагоди збігу півроку повномасштабної агресії рф 24 серпня 2022 р.) і підтримці санкційних режимів. Зокрема, як вже зазначалося вище, Андорра дотримується певних обмежувальних заходів ЄС проти москви у зв’язку з подіями в Україні. Із березня 2022 р. рф вважає Андорру недружньою державою, що, втім, не є чимось згубним для князівства через незначність економічних відносин.

Акція Асоціації українців в Андорррі. Diari d’Andorra

Україна також не має з Андоррою якихось активних контактів. Як і у випадку багатьох інших держав, обов’язки посла виконує амбасадор в Іспанії, але в місті Ордіно функціонує почесне консульство. У державі присутня певна кількість переміщених осіб з України, однак точну їхню кількість визначити з відкритих джерел поки проблематично: країна доволі невелика, а мобільність населення доволі значна. Президентка Асоціації українців в Андоррі Анастасія Кравець неофіційно оцінила їхню кількість у приблизно 250 осіб. Періодично відбуваються невеликі акції з метою привернення уваги суспільства до проблеми російської агресії. Уряд у березні 2022 р. видав постанову про порядок прийому та перебування переміщених осіб.

Доволі цікаво зауважити, що колишній гравець національної збірної з футболу Жорді Ескура наразі є асистентом головного тренера жіночої збірної України.

Основний «дипломатичний фронт» Андорри – це взаємини з ЄС, котрі, як і у випадку багатьох малих держав, врегульовуються особливим чином. Через свій невеликий розмір і фактично повну політичну залежність від держав-членів Іспанії та Франції Андорра мала відшукати унікальний спосіб провадження взаємини з Союзом. Князівство є членом єврозони й фактичним (оскільки в’їзд можливий лише через території держав-членів) учасником Шенгенської зони (при цьому не маючи членства Євросоюзу) і частково користується пільгами щодо мит. Також Андорра має двосторонні угоди про рух осіб і транспорту з Іспанією, Португалією та Францією.

Певної уваги заслуговує система руху товарів між князівством і ЄС.

На сьогодні Угода про Митний союз, укладена в 1990 р. між Князівством Андорра та Європейським Економічним Співтовариством (з 1993 р. – Європейським Союзом), охоплює лише промислові товари, вироблені в Андоррі, або промислові товари третіх країн, які там допущені у вільний обіг. Угода передбачає скасування митних зборів, зборів, що мають еквівалентну дію, і кількісних обмежень у торгівлі між двома сторонами, які її підписали, з одного боку, а також для прийняття Андоррою норм права ЄС щодо імпорту до третіх країн у митному союзі та впровадження заходів у рамках торгової політики, що застосовується ЄС до імпорту, з іншого боку.

Також читайте: Україна та ЄС: що змінилося за рік війни?

Угода також встановлює спеціальний режим для сільськогосподарської продукції, на яку не поширюється дія Митного союзу. Сільськогосподарська продукція Андорри, яка відповідає умовам щодо географічного походження (переважно це тютюн та злаки), звільняється від імпортних мит при ввезенні в ЄС. Зі свого боку Андорра надає тарифні преференції і не впроваджує більш сприятливу схему імпорту для товарів із третіх країн, аніж для товарів, що походять з ЄС.

Крім того, Андорра уклала з ЄС 15 травня 1997 р. Протокол з ветеринарних питань, який призвів до відчутних поліпшень умов транскордонної торгівлі живими тваринами й продуктами тваринного походження.

Для забезпечення безперебійної двосторонньої торгівлі ЄС та Андорра в грудні 2010 року уклали Протокол, який розширює сферу дії угоди про митний союз до заходів митної безпеки. Цей протокол передбачає, що Андорра застосовує заходи митної безпеки, еквівалентні тим, які діють у ЄС. У свою чергу, деякі заходи безпеки, як-от зобов’язання трейдерів надавати митниці інформацію перед прибуттям і від’їздом, до торгівлі між Андоррою та ЄС не застосовуються.

Наразі в національному політикумі відсутній консенсус щодо подальшого варіанту розвитку взаємин із ЄС. Можна припустити, що помірні владні партії мають обґрунтоване побоювання надто тісної інтеграції: необхідність грати за європейськими правилами в економічній (насамперед податковій) галузі може теоретично призвести до втрати Андоррою своєї офшорної привабливості та завдати суттєвих збитків для національного господарства, лишивши як «родзинку» хіба курорти. Тому імовірно, що угоду про асоціацію з ЄС Андорра все ж не підпише, натомість компенсуючи її двосторонніми домовленостями, а також співпрацею в боротьбі з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму в рамках механізмів Ради Європи.

І тут ідеться зовсім не про якісь наративи щодо «зовнішнього управління». Ооднак очевидно, що наднаціональний характер ЄС та необхідність гармонізації національного законодавства із правом Союзу в якийсь момент поставлять перед керівництвом князівства необхідність вибору: або розширення доступу до спільного ринку й можливостей отримувати допомогу, або традиційне «вільне плавання» (навіть у разі, якщо, на відміну від, приміром, України або Молдови, ця асоціація не сприйматиметься як інструмент приєднання).

Місце під сонцем

Погляд на міжнародні відносини Андорри дає доволі цілісну візію того, з якими викликами зіштовхуються наразі малі держави Європи. Перед їхніми політиками постає доволі непросте завдання: забезпечити взаємовигідну співпрацю з ЄС і водночас не втратити самостійності – як економічної, так і в розумінні ідентичності. 

Андорра розташована на стику двох домінантних у Європі культур – іспанської та французької. Із них вона сприйняла радше першу, однак у доволі оригінальній інтерпретації – каталонській. Тоді як у самій Іспанії Каталонія намагається зберегти власне надбання «чистим» від розмивання з боку, власне, іспанської культури, в Андоррі каталонський набуток існує в майже законсервованому вигляді під захистом від зовнішніх впливів.

Власне, ця безтурботна окремішність, що не сприймається як ізоляція в поганому сенсі, визначає спосіб взаємодії князівства з іншими країнами світу: з одного боку – готовність до взаємовигідної співпраці й гостинність, з іншого – деяка консервативність у взаємодії з потужними гравцями типу ЄС та обережність в імплементації змін. Аби вибудовувати відкриті й міцні відносини з малими державами, Брюсселю не завадило би звертати на це увагу.

Автор – Богдан Мироненко, експерт із Центральної Європи та Балкан Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді підтримайте нашу роботу на Патреоні. Разом зможемо більше!