Люксембург: потужний двигунець Європи

Велике Герцогство Люксембург – одна з тих держав, про які нечасто говорять у новинах. Маленька та порівняно спокійна конституційна монархія, затиснута десь між Бельгією, Німеччиною і Францією, живе своїм повсякденним життям, не привертаючи значної уваги світової спільноти. Однак активізація регіональної інтеграції та консолідація ЄС, із яким нерозривно пов’язана доля Люксембургу, дають герцогству стимул для пошуків свого місця в новому динамічному світі. Про те, чим нині живе ця неординарна країна, читайте в актуальному матеріалі.

«Там нема розбитих корит!» – описує далеку й маловідому західноєвропейську державу герой фільму Антоніо Лукіча «Люксембург, Люксембург» – і цілком слушно. «Маленьким раєм у Європі» вважають герцогство Люксембург як пересічний мешканець української глибинки, так і провідні аналітики: за оцінками Світового Банку у 2021 р. держава стала світовим (!) лідером за показником ВВП на душу населення, випередивши навіть такі забезпечені держави, як Сінгапур та ОАЕ.

Невеликі розміри країни посприяли тому, що Люксембург не став жертвою ресурсних залежностей і зміг порівняно швидко вибудувати ефективну індустріальну, а згодом і постіндустріальну економіку. Особливо посприяло цьому виробництво сталі (про що йтиметься далі), на базі прибутків з котрої було засновано численні банки, страхові товариства та консалтингові агенції, а згодом і ІТ-підприємства; відтак національне господарство доволі легко перейшло на постіндустріальні рейки.

Водночас країна стала справжнім раєм для туристів, особливо мешканців країн-сусідів, котрим дещо ординарними видаються «рідні» шато та бурги: багатюща культурна спадщина невеликої держави (історичний центр столиці внесено до списку спадщини ЮНЕСКО), помірний клімат та, не виключено, місцеві традиції виноробства в період до пандемії COVID-19 приваблювали майже по мільйону гостей на рік при кількості населення близько 630 тис. осіб. Цьому сприяє й транспортна доступність країни: дістатися сюди можна всіма способами, крім морського.

Більше про державу: Астрогерцогство: як Люксембург розвиває космічну політику

Розташований у самому серці Старої Європи, Люксембург став також осердям інтеграційних об’єднань. Зокрема, в однойменній столиці знаходиться Суд ЄС – вища та єдина судова установа Союзу, а також Рахункова палата (маловідома, але потужна структура, що відає ресурсами ЄС), а також Секретаріат Європарламенту. У Люксембурзі також «квартирує» і Суд Бенілюксу – економічно потужного об’єднання Бельгії, Нідерландів і Люксембургу, що відіграє важливу роль у розвитку національної економіки.

Люксембург також є членом ЄС, Ради Європи та НАТО, про що йтиметься далі. Однак перш ніж перейти до питань міжнародних, погляньмо спершу ближче на те, що відбувається в самій столиці.

Герцогська родина Люксембургу. Герцог Анрі та герцогиня Марія-Терезія – у центрі, спадкоємець Гійом – перший праворуч у першому ряду. Camera-Press

Класичний конституціоналізм

Люксембург є єдиним незалежним герцогством сучасного світу. Загалом монархія в державі є доволі класичним зразком обмеженого, конституційного правління, приблизно подібного до британського.

Країну очолює Великий герцог, повноваження котрого встановлюються конституцією. Особа монарха недоторкана, однак він загалом діє зі згоди парламенту – Палати депутатів – перед котрим герцог складає присягу при вступі на трон; також парламент керує державою в разі вакантності престолу. Обов’язки герцога – підписувати закони, укладати міжнародні договори, карбувати монету (ці повноваження він реалізує через уряд та банк), жалує нагороди й титули, а також має право милувати засуджених; іменем герцога ухвалюються рішення та виносяться вироки в судах. Із 2000 р. герцогом Люксембургу є Анрі, котрий перейняв спадкоємство після дочасного зречення свого батька Жана. Наступником престолу є старший син Анрі – Гійом, котрий виконує певні представницькі функції. Загалом у герцога та його дружини Марії-Терезії 5 дітей – 4 сини й донька.

Виконавча влада в країні належить Урядовій раді, очолюваній прем’єр-міністром. Цікаво, що конституція закріплює мінімальну кількість міністрів в уряді (3). Формально міністри затверджуються герцогом, але кандидатури подаються на затвердження парламентом. Чинним главою уряду Люксембургу є представник Демократичної партії Ксав’є Беттель.

Звичайно, у Люксембурзі є також парламент – 60-місна Палата депутатів – у якій, за підсумками останніх виборів, що відбулися 2018 р., наразі представлено 7 партій. Нескладний підрахунок дозволяє зробити висновок, що одна партія в державі припадає на дещо більш як 90 тис. осіб населення, однак популярність їхня різна. Голосування на виборах у Люксембурзі є обов’язковим, а невиконання цього має наслідком накладення штрафу в розмірі до 250 євро.

Також читайте про ще одну успішну невелику країну: Історичний досвід та актуальні виклики для внутрішньої і зовнішньої політики Сінгапуру

Почнімо з партій керівної коаліції:

12 місць у парламенті має Демократична партія (ДП) – старший із коаліційних партнерів. Її очільник Ксав’є Беттель є главою уряду та другим (після Гастона Торна в 1974-1979 рр.) членом партії на цій посаді. ДП прихильна до ринкової економіки й приватної власності, цінностей підприємництва й вільного ринку, хоча за часів Торна сприяла набору кадрів у державному секторі. Рух також підтримує сільське господарство й виноробство. Довгий час ДП виступала за розвиток атомної енергетики, але наразі активніше підтримує відновлювані джерела енергії. Крім того, партія активно виступає на захист прав людини як у ЄС, так і в третіх країнах. Сам Беттель є відкритим геєм і різко критикував обмеження прав ЛГБТ-спільноти в Польщі та рф. Активними прихильниками демократів є городяни (особливо мешканці столиці), особи з вищою освітою і молодь.

10 депутатів має Соціалістична робітнича партія (ЛСАП). Сформована 1902 року як лейбористський рух на зразок британського, вона є особливо популярною в кантоні (області) Еш-сюр-Альзетт, прозваної «червоним поясом» через великі поклади заліза (багатий на ферум ґрунт має червонуватий колір). У «червоному поясі» розміщена велика кількість підприємств сталеливарної промисловості, що значною мірою активні й нині. Робітничий клас є основним контингентом виборців ЛСАП, а в 1930-х рр. для вступу в партію було обов’язковим членство у профспілці або кооперативі. ЛСАП виступає за тісну євроінтеграцію, підтримку виробничого сектору та молоді, у соціальних питаннях має ліберальні позиції.

Зрештою, 9 місць має Партія зелених. Як і багато схожих партій, вона була заснована в 1980-х рр. і набрала велику популярність на тлі розчарування в атомній енергетиці та завершення Холодної війни. Крім відданості меті збереження довкілля, рух також вирізняється увагою до проблематики прав людини в країнах, що розвиваються, і забезпечення гендерної рівності. Виборцями переважно є молодь та особи не-люксембурзького походження.

Вас може зацікавити: Між амбіціями та реальністю: зовнішня політика Франції за президентства Макрона

Перейдімо до опозиції:

21 місце в парламенті належить Християнсько-соціальній народній партії (ХСНП). Це справжня легенда люксембурзької політики – класична правоцентристська партія із соціально-ринковою платформою. ХСНП виступає за стійкий розвиток економіки, посилення спроможності місцевих громад та раціональну боротьбу зі змінами клімату (зокрема, декарбонізацію). Всі глави уряду Люксембургу з 1945 р., крім демократів Гастона Торна та Ксав’є Беттеля, були висуванцями ХСНП.

Щобільше, оскільки Люксембург – серце Європи, то два прем’єри від ХСНП були ще й головами Єврокомісії (яку часто називають «урядом ЄС»). Першим у 1995-1999 рр. став Жак Делор, за період перебування якого Євросоюз обзавівся єдиною візовою політикою – «Шенгеном» – та єдиною валютою – євро. Другим же став легендарний «європейський старійшина» Жан-Клод Юнкер. Його період перебування на посаді – 2014-2019 рр. – відзначився розвитком відносин із демократичним проєвропейським урядом України, боротьбою з правим популізмом та (невдалою) спробою розробити зону вільної торгівлі зі США, а також виходом Сполученого Королівства зі складу ЄС. Вважають, що раціональна й передбачувана політика Юнкера спільно з «чутливим наглядом» із боку канцлерки Німеччини Ангели Меркель змогли зберегти ЄС у єдності перед загрозою популізму. Прихильниками партії є часто виборці старшого віку, представники інтелігенції й підприємництва та мешканці невеликих населених пунктів.

Жан-Клод Юнкер за обідом. На посту очільника Єврокомісії він періодично звинувачувався в алкоголізмі і навіть заробив прізвисько «Jean-Claude Drunker» («Жан-Клод Алкоголікер»). Reuters/Francois Lenoir

Водночас саме з Юнкером пов’язаний один із найгучніших скандалів в історії держави. Він настільки струснув маленьку державу, що затвердження політика на посаді очільника Єврокомісії можна вважати аж надто почесною відставкою.

Упродовж 1984-1986 рр. у державі відбулося 18 загадкових вибухів, причину яких досі не з’ясовано. У результаті ніхто не загинув, але очевидно, що такі події (особливо вибухи 2 грудня 1985 р. біля місця проведення засідань Ради ЄС) мали неабиякий резонанс. Зловмисники знали, коли і які об’єкти охороняються, вводили слідчих в оману та вели їх по хибних слідах. Попри велику кількість доказів і показань свідків, поліції так і не вдалося затримати злочинців. Найбільш опрацьована версія, згідно з якою виконавцями були розчаровані в службі двоє офіцерів поліції, «посипалася» після того, як начальник поліції раптово заступився за підлеглих і заявив, що не буде підтримувати розслідування.

19 листопада 2012 р. державний мовник RTL випустив сюжет, у якому стверджувалося, що колишній голова Державної служби розвідки (SREL) Марко Мілле 2008 р. записав на наручний браслет конфіденційну розмову з прем’єром Юнкером. У тій розмові глава уряду начебто зізнався, що вибухи були організовані британською і люксембурзькою розвідками, та про них знали члени герцогської родини. Була створена парламентська слідча комісія, що зробила висновок щодо невинуватості членів правлячого дому; при цьому депутати визнали, що розвідка незаконно прослуховувала розмови громадян, і що політично відповідальним за це має бути сам Юнкер, оскільки він знехтував своїми повноваженнями щодо нагляду. Врешті ЛСАП відмовилася підтримувати його уряд, і прем’єр втратив посаду.

Вас може зацікавити: Господарі Баварії: чи зможе Християнсько-соціальний союз втриматися при владі в найбільшій землі ФРН?

Ще 4 місця має Альтернативна демократична партія реформ (АДР). Вона виникла 1987 року як «рух одного питання» – спілка пенсіонерів, що вимагала урівнювання пенсій держслужбовців та решти населення. Партія спершу займала радше економічно популістську позицію, однак зараз декларує підтримку вільного підприємництва, намагаючись «переманити» виборців ДП. У соціальному плані АДР – класичний правопопулістський рух, що виступає проти мультикультуралізму, «лівого лібералізму», фемінізму й «засилля іммігрантів», а також санкцій проти рф (хоча загалом засуджує агресію проти України та навіть підтримує вступ Києва до ЄС, але останнім часом почала висловлюватися за «мирні ініціативи» третіх держав типу Бразилії). Партія не є повністю євроскептичною і підтримує розвиток оборонної й безпекової співпраці в рамках ЄС та НАТО. Прихильниками партії є переважно виборці старшого віку, незаможні верстви населення й мешканці півночі Люксембургу.

2 місця займає Піратська партія. Це наймолодша (заснована 2009 р.) та єдина піратська політсила держави, що виступає за активізацію участі громадськості в політиці, вільний доступ до інформації, прозорість і підзвітність уряду й недопущення цензури. Також рух підтримує легалізацію володіння канабісом для особистого споживання дорослими й охорону біорізноманіття, а в міжнародних відносинах відстоює захист демократії, запровадження прямих виборів голови Єврокомісії громадянами та розпуск Європейської ради (з заміною її на «Комітет регіонів»). Електорат – переважно молоді городяни з вищою освітою, не обов’язково «технарі».

Зрештою, 2 місця має Партія лівих. На противагу АДР, це найбільш ліва з парламентських партій, що відкололася 1999 р. від люксембурзької компартії. Це класична «демосоціалістична» партія, що протиставила гаслам боротьби за перемогу робітничого класу та диктатури пролетаріату модні феміністські, екологічні й антиглобалістські заклики. У міжнародній адженді особливо голосні пацифістські мотиви: приміром, позиція по подіях в Україні звучить як «засудження винних у цій війні та всіх, хто її підтримує, особливо близьких до президента путіна». Партія не виступає проти євроінтеграції, але засуджує той факт, що ЄС начебто «став інструментом конкуренції, а не співпраці».

Такими є основні засади люксембурзької політики.

Уряд Беттеля (сам прем’єр – посередині). Emmanuel Claude/CIP

Нескінченність – не межа

Люксембург є однозначно демократичною державою, де відбувається легітимне волевиявлення. У рейтингу Freedom House, наприклад, країна отримала за показниками щодо виборів 12 із 12 балів.

Цікавим моментом є те, що нинішній глава уряду Ксав’є Беттель перебуває на посаді за абсолютно демократичних умов вже майже 10 років – і, здається, поки не планує її полишати. Він переконаний у тому, що нинішня коаліція зі ЛСАП та зеленими «має майбутнє» і «між партіями є хімія». У нещодавньому інтерв’ю національному мовнику RTL Беттель також навів як перевагу добрі стосунки Люксембургу з сусідніми країнами та гарний стан економіки. Водночас він пообіцяв, що на певні суперечливі кроки союзників – особливо щодо підвищення податків – не погодиться.

Очільник ХСНП Люк Фріден вважає, що його партії необхідно продемонструвати на виборах «переконливий результат», аби висловити обґрунтоване право на участь у формуванні кабінету. Із 2013 р., коли до влади прийшов уряд Беттеля, християнські демократи втратили 2 місця в парламенті, однак як у 2013 р., так і у 2018 р. ХСНП усе одно проводила до парламенту найбільше депутатів. Упродовж ХХ ст. ХСНП та ЛСАП доволі часто формували так звані «великі коаліції» (подібні до «червоно-чорних» у Німеччині), але наразі в обох партіях визнають, що розбіжності між ними надто суттєві, щоб сформувати таку коаліцію.

Не останню роль грає і більш прагматичний розрахунок – соцопитування. За результатами найбільш «свіжого» опитування агенції TNM, що, зокрема, прогнозує розподіл місць у парламенті, християнські демократи поки мають розраховувати не на нарощення кількості мандатів, а на їхню втрату, причому одразу 4 (із 21 до 17), тож особливо бажаним партнером вона навряд чи стане. Зате керівна коаліція попередньо здобуває необхідне для більшості 31 місце або навіть 32-33. Утім, невідомо, чи не мало б сенсу заручитися для цього підтримкою Піратської партії, котра може здобути цілих 6 крісел (при 2 нинішніх!). Показники «маргінальних» – АДР та Лівих – становлять відповідно 4 і 2 місця. Це не так багато, тому більш «прийнятні» рухи можуть їх і проігнорувати. До того ж участь таких партій у коаліції може дати їм «голос» щодо зменшення обсягів допомоги Україні та вимог мирних перемовин із рф.

Вам варто знати: Трансформація безпекової політики ФРН: як змінювалася позиція Берліна щодо підтримки України і що буде далі?

Перед тим, як перейти до наступного питання, варто зауважити також, що велику роль у люксембурзькій політиці грає питання іноземців і мігрантів. Майже половина мешканців держави має іноземне походження та/або громадянство, переважна частина цих осіб – вихідці з інших європейських країн.

Найбільшою з етнічних меншин держави є португальська; також португальська мова є другою за розповсюдженістю. Це пов’язано з тим, що довгий час Португалія лишалася порівняно незаможною та політично нестабільною державою, що спонукало мешканців емігрувати до стабільніших регіонів. Вони влаштовувалися працювати на люксембурзькі підприємства з виробництва сталі, де вони замінювали італійців (після відносної стабілізації в 1970-х рр. італійської економіки останні почали повертатися на батьківщину). З огляду на утиски авторитарного режиму Салазара в Люксембург переселялася й молодь, зокрема студенти. Після вступу Португалії до ЄС її громадяни здобули рівні права з люксембурзькими, зокрема щодо працевлаштування, перебування й голосування на виборах до Європарламенту.

Португальська громада Люксембургу святкує День Португалії 10 червня 2013 р. Luxembourg Times

Люксембург – двигун регіональної інтеграції

Невеликі розміри держави не перешкоджають її ролі як активного учасника регіональної інтеграції в Західній Європі.

Саме потужна сталеливарна промисловість герцогства стала стимулом для участі в 1951 p. у першому економічному інтеграційному союзі Європи – Європейському об’єднанні вугілля та сталі (ЄОВС). Його метою було зробити нову війну в Європі «не лише військово неможливою, а й економічно невигідною» шляхом інтеграції підприємств держав-членів із виробництва вугілля та сталі. Промисловість країн-членів розвивалася швидко, і стрімке повоєнне відновлення зруйнованої Європи багато в чому стало наслідком функціонування ЄОВС. З 1957 р. на базі ЄОВС виникли Європейські Спільноти, котрі й стали передвісниками ЄС.

З 1948 р. ведеться історія Бенілюксу – потужного регіонального об’єднання трьох невеликих територіально країн. Бельгія, Нідерланди й Люксембург з огляду на територіальну близькість та історично тісні відносини ще 1921 р. уклали між собою угоду про митний союз, що була підтверджена Лондонською угодою 1944 р. (укладена представниками держав в екзилі, позаяк території самих країн були під окупацією). Наразі Бенілюкс являє собою багатовекторний формат співпраці, що доволі близький до ЄС: у нього також є рада міністрів, парламент та вищий судовий орган; крім того, ухвалюються обов’язкові для виконання національними органами акти.

Вам може сподобатися: Україна та ЄС: що змінилося за рік війни?

Хоча Люксембург завжди був невеликою державою з порівняно нечисленною армією, у 1949 р. він опинився серед держав-засновниць НАТО. Коли герцогство й 11 інших держав заснували організацію підписанням Вашингтонського пакту, населення Люксембургу становило трохи менше як 300 тис. осіб. Незважаючи на те що людність держави була набагато меншою, ніж більшості членів Альянсу, вона мала те, чого не вистачало багатьом його більшим колегам: майже одностайну згоду щодо приєднання до НАТО та участі в об’єднанні Західної Європи в оборонний альянс. Усі основні тогочасні політичні партії Люксембургу підтримали вступ до НАТО, і лише комуністи виступили проти. Спогади про те, як американські війська звільнили їхню країну від нацистської Німеччини, були ще свіжі в пам’яті більшості людей, тому переважна більшість громадян твердо виступала за членство в новому оборонному союзі. Як сказав відомий юрист і бізнесмен Жан-Клод Вортер: «Кожен люксембуржець зрозумів і оцінив новий прояв солідарності нашої країни з її союзниками, а також погодився на відповідні економічні та військові умови». Заради членства в НАТО Люксембург вилучив із конституції згадку про нейтралітет. У часи холодної війни він слугував базою для розміщення іноземних військових і техніки, а в 1989 р. військовий оркестр Люксембургу склав та виконав неформальний гімн Альянсу.

Згадані вище формати співпраці стали можливими завдяки зусиллям видатного політика Жозефа Беха. Бех обіймав посаду прем’єр-міністра герцогства 15 років (у 1926-1937 та 1953-1958 рр.), а міністра закордонних справ – 33 роки (у 1926-1959 рр.). Переживши дві німецькі окупації Люксембургу в ході обох світових війн, політик був сповнений рішучості зробити все, що в його силах. щоби запобігти новій війні в Європі. Заснування НАТО було важливим першим кроком, але Бех вірив, що справжньою гарантією миру в Європі стане лише повномасштабна політична та економічна інтеграція континенту.

Жозеф Бех був одним із головних архітекторів багатьох інших угод, які допомогли закласти основу сучасної Європи. Окрім зазначеного вище, у 1948 році він допоміг розробити Брюссельський пакт – угоду про колективну оборону з країнами Бенілюксу, Францією та Великобританією, яка переросла в створення Західноєвропейського Союзу. Бех також був делегатом установчої конференції Організації Об’єднаних Націй у Сан-Франциско (1945 р.) і засновником Ради Європи (1949 р.). В усіх цих післявоєнних угодах й інституціях Бех представляв Люксембург як відданого партнера, готового підтримати своїх союзників позицією, солдатами та будь-якими іншими засобами, які були в його розпорядженні.

Жозеф Бех та канцлер ФРН Конрад Аденауер на засіданні Ради міністрів ЄОВС 8 вересня 1952 р. Photothèque de la Ville de Luxembourg

Бех використав розмір Люксембургу на свою користь. Там, де такі великі країни, як Франція, Німеччина, Італія і Великобританія застрягали на конфліктах через національні амбіції, Люксембург провадив спокійну та взаємовигідну співпрацю. Як описує ті часи вебсайт НАТО, країна «нікому не загрожувала, ні на кого не нападала й не тиснула – Люксембург просто хотів, щоб усі ладнали й разом досягли процвітання».

Люксембург та Україна: ближчі, ніж здається

Київ і Люксембург встановили дипломатичні відносини 1 липня 1992 р. Попри їхню наявність, посольства кожної з країн в іншій відсутні: інтереси України представляє за сумісництвом амбасада в Бельгії, інтереси Люксембургу – посольство в Чехії.

Загалом відносини Києва з Люксембургом розвивалися доволі плавно, без жодних примітних моментів, але й без ексцесів. З-поміж важливих моментів можна відзначити придбання криворізького металургійного комбінату «Криворіжсталь» групою ArcelorMittal, що є конгломератом люксембурзької сталеливарної компанії Arcelor і групи підприємств індійського магната Лакшмі Міттала.

Водночас із розгортанням повномасштабної війни проти рф справи різко змінилися. Попри невеликі розміри армії, Люксембург перетворився на одного з важливих постачальників зброї й техніки для ЗСУ.

Уже 28 лютого 2022 р. – за 4 дні після вторгнення –  герцогство передало перший набір допомоги, який складався зі 102 протитанкових керованих ракет NLAW, 7 позашляховиків Jeep Wrangler та 15 спеціальних наметів.

За підрахунками Oryx, із цього часу Україна отримала від Люксембургу 6 розвідувальних БПЛА Primoco, 102 NLAW, 20 великокаліберних кулеметів М2, 600 боєприпасів для РЗСВ «Град», близько 50 броньованих авто, по 5 тис. шоломів та бронежилетів, а також прилади нічного бачення, тепловізори, приціли для гвинтівок, генератори, супутникові термінали Satcube Ku, аптечки, індивідуальні раціони харчування тощо. Станом на кінець 2022 р. допомога Україні «тягнула» на 16% оборонного бюджету герцогства.

Цікаво знати: Заморські володіння росії, Або чим займається група «вагнера» в Африці

Крім того, у червні 2022 р. прем'єр-міністр Беттель відвідав Україну, зокрема деокуповані міста Київщини, та зустрівся з президентом Зеленським. Він заявив, що Люксембург вірить у європейське майбутнє України і вважатиме за необхідне подальшу допомогу Києву в боротьбі з російською агресією й ліквідацією її наслідків.

Допомагають значною мірою й недержавні об’єднання: приміром, фундація LUkraine, що єднає українську громаду й небайдужих люксембуржців, зібрала кошти на 38 машин пожежної охорони та швидкої медичної допомоги й уже відправила авто в Україну. Метою є придбати ще 84 машини.

До того ж Люксембург активно підтримує Україну в ООН, голосуючи за всі проукраїнські резолюції Генасамблеї й беручи участь у ролі третьої сторони у справі «Україна проти росії». Люксембург підтвердив, що невиконання рф рішення щодо запобіжних заходів, передбачених Міжнародним судом (зупинення бойових дій), має негативний вплив на світовий правопорядок, і надав свої зауваження, котрі можуть допомогти Суду в розгляді справи. 

Ксав’є Беттель спілкується з президентом Володимиром Зеленським у Києві. Офіс Президента України

Розмір не має значення

Люксембург – дуже добрий приклад того, як територіально невелика держава використовує свій розмір як перевагу. Відсутність невирішених суперечок із державами-сусідами та «імперських замашок» дає змогу брати участь у регіональній інтеграції на взаємовигідних і задовільних засадах й формувати такі утворення, у яких зацікавлені держави-члени без особливих побоювань братимуть на себе розумно сформовані зобов’язання та зможуть спокійно вирішити конфлікти.

Внутрішня політика Люксембургу також не відзначається скандальністю. Основні партії є загалом проєвропейськими й помірними у внутрішньому плані. Очевидно, що вони зацікавлені в мирному становищі своєї держави, загалом задоволені основними засадами вирішення проблем і часто зосереджуються не на «глобальних задачах», а на ефективному порядкуванні у власному домі.

При цьому відданість меті підтримки прав людини й демократії у світі Люксембургу очевидна. Навіть попри маленькі розміри власного війська та відсутність експертизи у відповідних питаннях, Міноборони створило цілий спеціальний підрозділ для закупівлі зброї для ЗСУ (особливо пострадянських зразків), що працює задля наближення української перемоги.

І хочеться вірити, що в ознаменованому цією перемогою світові взаємини Києва й Люксембурга процвітатимуть.

Автор – Богдан Мироненко, експерт із Центральної Європи та Балкан Аналітичного центру ADASTRA

Якщо ця стаття була цікавою для вас, ви можете подякувати нам за роботу через Патреон. Це мотивує нас готувати ще більше якісної аналітики.