Індонезія – лідер Південно-Східної Азії?

Острівна Республіка Індонезія відіграє важливу роль у геополітичній структурі Південно-Східної Азії. Останнім часом Джакарта активно виступає як лідер та головний «локомотив» розширення повноважень Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) для вирішення регіональних проблем. Влада РІ досягла значних успіхів при формуванні міжнародного іміджу країни як впливового актора та посередника в конфліктах регіону. Проте з початком процесу трансформації системи міжнародних відносин держава опинилася на шпагаті, що пов’язано з бажанням зберегти хиткий баланс між інтересами Сполучених Штатів і КНР.

З огляду на вищезазначені виклики керівництво РІ доволі успішно модернізує країну та проводить важливі зміни в її суспільно-політичному житті. Тому виникає питання: як Індонезії в таких умовах вдається вибудовувати ефективну внутрішню й зовнішню політику? Яким чином Джакарта формує свій статус регіонального лідера в Південно-Східній Азії? І наостанок, яке місце займає РІ в американо-китайському протистоянні? Усе це й не тільки далі в актуальному матеріалі.

Політичні розклади та виклики для демократії

Республіка Індонезія – найбільша за кількістю населення (приблизно 278 млн осіб) та площею (1,919,440 км²) країна Південно-Східної Азії. РІ розташована на приблизно 18 тис. островів, що робить її найбільшою острівною державою у світі. Окрім цього, в Індонезії переважає іслам: 207 млн громадян (87% від загальної чисельності) – це мусульмани, тобто РІ також є першою серед мусульманських країн за кількістю послідовників цієї релігії. За адміністративним поділом держава складається з 32 провінцій (три з них мають особливий статус) та з двох спеціальних округів Джок'якарти і Джакарти.

За конституцією Індонезії в країні встановлена президентська форма правління. Основний закон був прийнятий ще в далекому 1945 році. Завдяки впровадженню низки поправок конституція несе ліберально-демократичний характер, що відчутно виділяє РІ серед інших менш демократичних країн регіону. У рейтингу Freedom House Індонезія класифікується як «частково вільна», що сумісно з аналогічними показниками України. Хоча варто зазначити про падіння рівня свободи в РІ порівняно з попередніми роками, коли у вищезгаданому рейтингу Джакарта мала статус «повністю вільної».

Інші матеріали про острівну державу: Ваххабізація по-індонезійськи: як змінюється обличчя поміркованого ісламу

Такий регрес пов'язаний не в останню чергу з особистістю президента Джоко Відодо. Спочатку важливо пояснити, що президент РІ очолює виконавчу гілку влади та має широкі повноваження. Він обирається прямим всенародним голосуванням не більше ніж на два п'ятирічні терміни, формує кабінет міністрів (члени якого не повинні бути обраними в законодавчий орган), відповідає за внутрішню та зовнішню політику. Джоко Відодо перебуває на посаді з жовтня 2014 року. Чинний голова держави представляє соціал-ліберальну Індонезійську демократичну партію боротьби (детальніше про неї згодом). У тандемі з президентом впроваджена посада віцепрезидента – друга за значимістю особа у виконавчій гілці влади. Станом на 2022 рік цю посаду обіймає відомий у країні ісламський релігійний діяч Мааруф Амін.

Президентство Джоко Відодо характеризується падінням рівня свободи слова та частими порушенням прав людини. У державі впроваджена смертна кара, а приймає рішення щодо застосування летального покарання особисто президент Індонезії. На початку своєї каденції Джоко відмовився помилувати засуджених до смертної кари за торгівлю наркотиками громадян Бразилії, Австралії та Нідерландів. Це викликало критику міжнародних правозахисних організацій та посольств вищезгаданих країн. Після кількох указів президента про введення в дію смертельного покарання у 2015 році Амстердам, Бразиліа та Канберра відкликали своїх послів із РІ. Неодноразово фіксувались і випадки арештів опозиційних активістів через критику адміністрації Відодо.

Президент РІ Джоко Відодо. Andy Buchanan/AFP

Під час антиурядових протестів опозиції та заворушень після оголошення результатів президентських виборів (на яких Відодо успішно переобрався) у травні 2019 року уряд частково обмежив доступ до інтернету на всій території країни та використав поліцію для розгону демонстрацій. Проте варто зауважити, що були випадки актів вандалізму з боку невеликої кількості протестувальників. Представники Amnesty International засудили репресивні дії проти демонстрантів, одночасно зажадавши від адміністрації Відодо розслідувати позасудові страти під час зіткнень.

Законодавчу владу РІ представляє Народний консультативний конгрес (НКК). Він складається з Ради народних представників (РНП) та Ради представників регіонів (РПР). НКК скликається один раз на п’ять років, тобто основну функцію постійно діючого парламенту виконує РНП, а РПР лише періодично збирається на парламентські засідання. Народний консультативний конгрес затверджує основні напрями політики на п'ятирічний термін, може оголосити президенту імпічмент та проводить інавгурацію глави держави. Основні ж законодавчі функції має РНП: затвердження бюджету, ратифікація міжнародних угод та прийняття законопроєктів. РПР розглядає в основному питання законопроєктів, що стосуються регіонального рівня.

Найбільшими партіями РІ є Індонезійська демократична партія боротьби (ІДПБ), «Голкар», Рух за велику Індонезію та Демократична партія. Перші дві входять у провладну коаліцію в РНП. ІДПБ – це соціал-ліберальна партія, члени якої позиціонують себе прихильниками націоналізму та ідеології Панчасила (принципи віри в одного Бога, соціальної справедливості, демократії та єдності країни). Представниками партії є президент та віцепрезидент, ІДПБ має найбільшу кількість мандатів у РНП – 128 з 575 депутатів.

Більше про процеси в регіоні: Внутрішня політика Філіппін: хто підбере спадок Дутерте?

Партія «Голкар», яка тісно пов’язана зі збройними силами країни, також відстоює принципи Панчасили. ІНДП та «Голкар» спрямовують свою політику на посилення ролі держави, якісне економічне зростання, вирівнювання доходів, забезпечення рівномірного розвитку в усіх сферах, якісну освіту та охорону здоров'я, зміцнення громад, стійкий економічний розвиток, розвиток промисловості, сільського господарства та торгівлі. Цікаво те, що головним опонентом Джоко Відодо на минулих президентських виборах був висуванець від «Голкар» Прабово Субіанто. Джоко переміг свого суперника з перевагою лише у 10%. Субіанто – колишній генерал і бізнесмен, якого називають наступним президентом РІ. Він має великий електоральний потенціал, пов'язаний із його активною діяльністю на посаді міністра оборони (яку Субіанто обіймає і досі).

Демократична партія – найбільша опозиційна сила РІ. Центристи з ДП обстоюють зменшення державного регулювання в економіці та підтримку секуляризації. До 2014 року Демпартія мала всі важелі влади, але через корупційні скандали центристи програли на передостанніх президентських і парламентських виборах.

Загалом же, незважаючи на проблеми зі свободою слова та правами людини, РІ перебуває на етапі побудови ліберальної демократії.

Нова Індонезія

Упродовж останніх 15 років РІ активно впроваджує ефективну внутрішню соціально-економічну політику. У 2015 році Джоко Відодо націоналізував деякі активи, що належали іноземним компаніям. Через три роки була введена заборона на експорт необробленої нікелевої руди. Таке рішення сприяє розвитку місцевих галузей, пов'язаних із нікелем, таких як плавильні та акумуляторні заводи. Завдяки діям влади РІ збільшила експорт вугілля, що робить її найбільшим у світі постачальником цього ресурсу (держава продає близько 400 млн тонн викопного палива на рік). Основними споживачами індонезійського вугілля є Китай, Індія, Японія та Південна Корея, на які припадає близько 73% експорту.

Важливе місце в соціально-економічній політиці адміністрації Відодо займає розвиток інфраструктури. Так, у рамках ініціативи президента РІ, у 2015 році з державного бюджету було виділено 22 мільярди доларів США на інфраструктурні проєкти. Серед значимих об’єктів можна виокремити такі: Транссулавеська залізниця, 4325-кілометрова Транс-Папуаська та Транс-Явська платні дороги, 24 «стратегічні порти» (план вартістю 50 мільярдів доларів США для розвитку морського сектору) та модернізація аеропортів у віддалених районах.

Більше аналітики про Океанію: Бугенвіль проти Папуа-Нової Гвінеї: чи відбудеться нарешті незалежність?

Чи не найперспективнішим інфраструктурним проєктом є побудова нової столиці Індонезії – Нусантара. Нова столиця площею 256 000 гектарів, (приблизно в чотири рази більше за Джакарту), буде розташована в провінції Східний Калімантан. Вибраний район розташований між столицею провінції Самаринда та найбільшим містом Балікпапан, що приблизно відповідає географічному центру Індонезії. Сам Калімантан значною мірою захищений від стихійних лих, таких як землетруси, цунамі та виверження вулканів. Розвиток міста має пройти в п'ять етапів. Перший розрахований на період із 2022 до 2024 року, а повне завершення проєкту очікується до 2045 року. Офіси держустанов будуть переноситися в Нусантару поступово впродовж двох-чотирьох років, за винятком Центрального банку та головних офісів Управління фінансових послуг. Джакарта залишиться діловим та економічним центром Індонезії, а на її модернізацію уряд обіцяє виділити додатково 40 млрд дол. США.

Будівництво Нусунтари відповідає стратегії президента Джоко Відодо щодо підтримки економічного зростання країни за рахунок реалізації великих інфраструктурних проектів із залученням як державних коштів, так і іноземних інвестицій. Протягом першого президентського терміну Відодо на розвиток інфраструктури було витрачено близько 350 мільярдів доларів та ще 412 мільярдів заплановано на наступні п'ять років.

Географічне розташування нової столиці Індонезії. Datawrapper

Окрім цього, РІ має намір створити регіональний авіахаб, який конкуруватиме з сінгапурським аеропортом Чангі та міжнародним аеропортом Куала-Лумпура. Для цього планується інвестувати 6 млрд дол. США в розширення міжнародного аеропорту Куаланаму в Медані, Північна Суматра. До фінансування проєкту вже долучилися індійські та французькі компанії. Вони хочуть збільшити щорічний пасажиропотік через Куаланаму з допандемійних 10 млн до 54 млн осіб (через сінгапурський Чангі у 2019 році пройшло 68 млн пасажирів, а міжнародний аеропорт Куала-Лумпура прийняв 62 млн людей). Індонезія розраховує, що розширення міжнародного аеропорту Куаланаму за участю індійсько-французького співробітництва дозволить залучити значну кількість пасажирів, які подорожують між Австралією, Південною та Північною Азією.

Цього року Індонезія розпочала будівництво «зеленого» промислового комплексу на острові Калімантан, який використовуватиме гідроенергію для заводів із виробництва напівпровідників, літій-іонних акумуляторів. Розташований в окрузі Булунган провінції Північний Калімантан, новий комплекс стане розширенням наявного індустріального парку, площу якого збільшать майже удвічі до 30 тис. га. У проєкт буде вкладено близько 132 млрд дол., головним чином за рахунок інвестицій із КНР та ОАЕ.

Головний локомотив АСЕАН

Сьогодні АСЕАН відіграє одну з провідних ролей у підтримці стабільності в регіоні. Зі зміною геополітичного становища в Південно-Східній Азії, організація заявляє про себе як про важливий елемент політико-економічної архітектури даної частини земної кулі. Індонезія, країна-засновник, використовує АСЕАН як інструмент підтвердження статусу регіонального лідера та розширення свого політичного впливу. До речі, штаб-квартира асоціації розташована в Джакарті.

Великий розмір держави, стабільний економічний ріст, гнучка демократична система та потужний військовий потенціал (15 місце в рейтингу Global Firepower) роблять із РІ найпотужнішого гравця серед країн АСЕАН. За межами Південно-Східної Азії геополітичний вплив Індонезії починає розвиватися через членство в G-20, форумах АТЕС, СОТ та активної позиції в питаннях вирішення кліматичних проблем. Джакарта стояла на засадах створення Хартії АСЕАН –такої собі конституції міждержавної організації. Вона декларує права на суверенітет, територіальну цілісність, підтримку регіональної безпеки та створення взаємопов’язаної економічної системи заради розвитку країн АСЕАН.

РІ в рамках організації виконує функцію медіатора. У 2011 році на кордоні між Таїландом і Камбоджею відбулися збройні зіткнення за спірну територію, на якій знаходиться храм Преахвіхеа. Того року в АСЕАН головувала Індонезія, котра направила спостерігачів на лінію зіткнення та запросила представників двох сторін до переговорів. Після кількох раундів неофіційних переговорів за посередництва індонезійських дипломатів вдалося досягти певної деескалації в конфлікті.

Вас може зацікавити: Спадок червоних кхмерів, або Демократія по-камбоджійськи

Головним же викликом для Відодо та інших членів АСЕАН минулого року стала М’янма. 1 лютого 2021 р. в країні відбувся військовий переворот, через що почалися протести опозиції, які з жорстокістю придушували збройні сили. Відразу вся увага стала прикута до АСЕАН із надією, що регіональний орган зможе вжити швидких і відповідних заходів у відповідь. Окрім засудження та висловлення занепокоєння щодо перевороту, РІ взяла на себе дипломатичне лідерство в АСЕАН, запросивши міністрів закордонних справ цієї організації на переговори, спрямовані на формування узгодженої відповіді на кризу в країні.

Онлайн-церемонія передачі першої гуманітарної допомоги М’янмі у вересні 2021 року. Kusuma Pandu Wijaya/ASEAN Secretariat

У квітні 2021 року за ініціативи Джакарти лідери блоку провели саміт і домовилися про консенсус із п’яти пунктів для деескалації політичної ситуації в М’янмі. Серед пунктів консенсусу були вимоги негайного припинення насильства, початку мирного діалогу між військовими й демонстрантами, надання гуманітарної допомоги та призначення спеціального представника АСЕАН у М’янмі. Проте лише деякі з них були реалізовані, що викликає питання щодо здатності організації впоратися з кризою в М’янмі та сил РІ вести блок у тому напрямку, який він обрав. На останній зустрічі міністрів оборони країн АСЕАН був присутній представник військової хунти Міа Тун Оо, вперше з лютого 2021 р., що може свідчити про спроби повернення М’янми у регіональні структури та де-факто визнання легітимності нової влади. Проте загальної ситуації це не змінило. На даний момент дипломатичні зусилля Індонезії залишаються недостатніми для досягнення прориву у вирішенні політичної кризи в М’янмі.

Дізнавайтеся більше: М'янма між демократією та авторитаризмом

Кейс військового перевороту в М’янмі показав, що незважаючи на провал дипломатичних ініціатив Джакарти, вона залишається найбільш активним членом організації, тобто її локомотивом. Чому? По-перше, АСЕАН розглядається індонезійськими політиками як основний інструмент підтримки регіональної безпеки та стабільності. Проблема нездатності організації вирішувати конфлікти – це не провина Джакарти. Сам формат діяльності та цілей інших членів АСЕАН не передбачає стовідсоткового успіху. Другий аспект – економічні вигоди від участі в регіональну об’єднанні. Загальне населення АСЕАН становить приблизно 600 млн. Це обширний ринок, який приваблює велику кількість іноземних інвесторів.

15 листопада 2020 року, між 10 країнами-членами АСЕАН, а також Австралією, Японією, КНР, Південною Кореєю і Новою Зеландією було підписано угоду про Зону вільної торгівлі +, результатом якої стало утворення Всебічного регіонального економічного партнерства. Таким чином ВРЕП сформувала найбільшу ЗВТ у світі з обсягом ВВП у 28 трлн дол. Угода сприятиме зростанню валового внутрішнього продукту РІ, збільшенню обсягів експорту та іноземних інвестицій.

Хиткий баланс

З економічним піднесенням Китаю та переформатуванням вектору зовнішньої політики США на Азійсько-Тихоокеанський регіон РІ опинилася в центрі протистояння Вашингтона та Пекіна. У 2021 році, уперше за довгий час, Індонезія налагодила тісні дипломатичні зв’язки зі Сполученими Штатами. Серія зустрічей на високому рівні (зустріч Джозефа Байдена та Джоко Відодо на COP-26, грудневий візит держсекретаря Ентоні Блінкена до Джакарти) між двома країнами показує, наскільки адміністрація Байдена цінує Індонезію на тлі її конкуренції з КНР. Вашингтон і Джакарта розширили співробітництво з питань протидії COVID-19, інвестицій в інфраструктуру, відновлюваної енергії та реформ багатосторонніх організацій. Під час свого візиту в грудні 2021 року Блінкен виклав американське бачення майбутнього Індо-Тихоокеанського регіону та похвалив РІ за підтримку міжнародного порядку, заснованого на праві.

Варто знати: США vs КНР: хто переможе в Південнокитайському морі?

Відносини з Китаєм були затьмарені територіальним протистоянням. Наприкінці 2019 та на початку 2020 року Китай та РІ наближалися до збройного конфлікту. Берегова охорона КНР продовжувала вторгатися у виключну економічну зону Індонезії поблизу островів Натуна, розташованих між Борнео й Суматрою. Вторгнення в індонезійські води спонукало Джакарту відправити військові кораблі та винищувачі F-16. Зрештою, Китай вирішив відступити, хоча час від часу ця ситуація повторювалася. Проте завдяки вакцинній дипломатії, Пекіну вдалося покращити відносини з РІ: КНР надала Джакарті кілька мільйонів доз коронавірусної вакцини Sinovac.

Президент Індонезії Джоко Відодо розмовляє з очільником Китаю Сі Цзіньпіном на саміті G-20 в Осаці, Японія, 28 червня 2019 р. Tomohiro Osumi/Reuters

Тим часом Індонезія продовжує отримувати значні вигоди від економічного співробітництва з Китаєм, а Пекін загалом залишається найбільшим торговим партнером Джакарти. У той час як індонезійський експорт до Китаю включно з такими товарами, як нафта, залізна руда та пальмова олія, зріс останніми роками, попит на китайську продукцію в Індонезії впав через пандемію. Зниження торговельного дефіциту в результаті зміцнило двосторонню торгівлю. Участь обох країн у ВРЕП, імовірно, ще більше розширить торгівлю.

Вам може сподобатися: М'яка сила як інструмент зовнішньої політики Китаю 

Влада РІ в американо-китайському протистоянні притримується нейтралітету. Для Джакарти однаково важливими є двосторонні відносини і з Вашингтоном, і з Пекіном, але в різних сферах. Сполучені Штати – це важливий безпековий партнер для Індонезії, співпраця з яким забезпечує гарантію стабільності в регіоні. Із КНР наявні деякі територіальні суперечності, що зумовлює інтенсифікацію військово-технічного співробітництва з Вашингтоном. Проте Китай залишається найбільшим торговельним партнером РІ. Індонезія активно бере участь в інфраструктурній ініціативі КНР «Пояс і Шлях» та розширює економічні зв’язки. Політичні еліти країни не зацікавлені в ескалації протистояння США і КНР та намагаються зберігати хиткий баланс у відносинах між глобальними потугами.

Погляд на російсько-українську війну з Джакарти

До початку повномасштабного вторгнення рф, українсько-індонезійські відносини розвивалися винятково в торговельно-економічній сфері. Проте після 24 лютого уряд Відодо змушений був реагувати на війну в Україні. Від самого початку Індонезія зайняла нейтральну позицію. Влада Індонезії засудила воєнні дії та закликала до дипломатичного вирішення, але прямо не назвала росію агресором. Іншого і не можна було очікувати від Джакарти, яка вибудовує збалансовану зовнішню політику. Також Відодо запросив президента Зеленського на цьогорічний саміт G-20, який відбудеться в Індонезії 15-16 листопада на острові Балі (де, можливо, буде присутній і путін).

Індонезія не приєдналася до антиросійських санкцій, одночасно критикуючи їхнє введення західними країнами. Варто розуміти, що серед індонезійського суспільства широко розповсюджений антиамериканізм (через війну США проти ісламістських терористів) та розповсюджені проросійські наративи, які поширюються через популярні в країні соцмережі, такі як Twitter та Weibo. Цим і пояснюється не готовність адміністрації Відодо йти всупереч громадської думки. Хоча прямої підтримки агресивних дій кремля офіційна Джакарта уникає з огляду на Китай, з яким країна має територіальні конфлікти у Південнокитайському морі. Як регіональний лідер, Індонезія не могла все ж стояти осторонь російсько-української війни, тим паче, що вона негативно впливає на внутрішньополітичне становище в країні.

Читайте також: Проукраїнський альянс в Азії: хто підтримує Україну у війні за незалежність

Після початку повномасштабної війни у світі почалася продовольча криза. Україна не в змозі експортувати мільйони тон зерна, через блокаду морських портів Чорноморським флотом рф. Світ опинився на межі голоду, насамперед країни Близького Сходу, Африки та Азії. У той же час, в Індонезії зросли ціни на основні продукти харчування, зокрема на олію. Інфляція спричинила низку студентських протестів і призвела до того, що рейтинг схвалення Джоко Відодо впав до шестирічного мінімуму. Джакарта ввела заборону на експорт пальмової олії, після того як субсидії, дозволи на експорт та збори на олію не змогли зупинити інфляцію (минулого місяця уряд скасував це обмеження). Цей крок призвів до подвоєння цін на харчові олії і коштував індонезійським експортерам десятки мільйонів доларів. Навіть довелося провести перестановки уряді для стабілізації ситуації.

Із надією владнати кризу та вирішити проблему з дефіцитом продовольства, Відодо ініціював візит до України та росії. 29 червня президент Індонезії прибув до Києва (також відвідавши Ірпінь), де провів переговори з Володимиром Зеленським. Очевидно, що головна тема розмови – це відновлення експорту українського зерна. Під час візиту Джоко Відодо заявив про надання Україні гарантій безпеки для забезпечення експорту зерна з українських портів. Але до конкретних домовленостей справа, як бачимо, не дійшла. Своєрідним бонусом для сторін стало узгодження безвізового режиму та обговорення участі Джакарти у повоєнній відбудові нашої державі.

Переговори Відодо та Зеленського в Києві, 29 червня 2022 року. Agus Suparto/AP

На наступний день президент Індонезії відвідає москву з аналогічним порядком денним. Такі намагання зупинити продовольчу кризу з боку Відодо виглядають щонайменше безперспективними. Занадто багато факторів не дозволяють українській владі розміновувати прибережні води для торгових суден, тому що залишається загроза морської десантної операції. А гарантіям росії ми не можемо довіряти зі зрозумілих причин. Можна виокремити лише один позитив для першої особи Індонезії від відвідин України та росії – це покращення свого політичного іміджу серед своїх виборців, що страждають від інфляції через продовольчу кризу та підтвердження свого статусу «глобального гравця».

Висновки

Республіка Індонезія – це важливий та помітний гравець у Південно-Східній Азії. Країна з найбільшим населенням та територією в регіоні, що має стабільну політико-економічну систему. Президентська форма правління дозволяє Джакарті проводити ефективну внутрішню та зовнішню політику. Однак за каденції чинного президента Джоко Відодо спостерігається регрес у питанні свободи слова та прав людини. Окрім негативних моментів, адміністрація Відодо ініціювала низку інфраструктурних проєктів, покликаних дати поштовх швидкозростаючій індонезійській економіці. Серед таких ініціатив важливо виокремити побудову нової столиці РІ – Нусунатри, розширення міжнародного аеропорту Куаланаму та будівництво «зеленого» промислового комплексу на острові Калімантан.

АСЕАН відіграє вагому роль у зовнішньополітичній стратегії Індонезії. Джакарта, як одна із засновниць організації, намагається розширити свій геополітичний вплив та підтвердити статус регіонального лідера шляхом використання механізмів АСЕАН для посередництва. Одним із головних викликів для лідерства РІ минулого року став військовий переворот у М’янмі. Індонезія взяла на себе ініціативу щодо вирішення внутрішньополітичної кризи. Але станом на літо 2022 року майже всі пропозиції з п’яти пунктів консенсусу (окрім надання гуманітарної допомоги) були провалені. Також великий ринок АСЕАН та ВРЕП залишає позитивний ефект на динаміці розвитку індонезійської економіки. У рамках американо-китайського протистояння Джакарта намагається зберегти хиткий баланс між безпековими преференціями від співпраці з Вашингтоном та економічною вигодою від кооперації з Пекіном.

Після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну Індонезія дотримується політики нейтралітету. Джакарта не приєдналася до антиросійських санкцій, одночасно критикуючи їхнє введення західними країнами. Причина – підтримка балансу у зовнішній політиці та антиамериканські настрої серед населення. Але через російсько-українську війну почалася глобальна продовольча криза, що негативно впливає на економічну ситуацію в Індонезії. Інфляція спричинила низку протестів і призвела до падіння рейтингу президента Відодо. Для вирішення проблеми голова індонезійської держави відвідав Київ, де обговорив з президентом України шляхи вирішення продовольчої кризи, але результатів, поки триває активна фаза російсько-української війни, навряд чи доведеться.

Очевидно, що Індонезія в найближчі роки збереже своє реноме регіонального лідера в Південно-Східній Азії, а АСЕАН залишиться одним із головних інструментів розширення геополітичного впливу Джакарти. Проте ситуація з переворотом у М’янмі відображає всю нездатність організації розв’язувати проблеми такого масштабу. У зв’язку з цим негайно потрібна модернізація АСЕАН зі збільшенням інструментів безпекової сфери (приміром, миротворчі сили) за сприяння Джакарти для підтримки стабільності в регіоні.

Автор – Антон Ганоцький, експерт з Азійсько-Тихоокеанського регіону Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді підтримайте вихід нових матеріалів, ставши патроном ADASTRA. Цим ви робите свій внесок у розвиток вітчизняної аналітики!