Між переворотами і російським впливом: особливості внутрішньої та зовнішньої політики Республіки Судан

З часів отримання незалежності Республіка Судан перманентно знаходиться у стані політичної кризи. Країна, яку безупинно здригають перевороти та диктатури, пройшла довгий шлях від потрапляння у лави держав-парій до провалених спроб демократизації та поступової нормалізації із навколишнім світом. У цій статті оглядаємо історичний розвиток незалежного Судану, розбираємось, як країна стала ключовим партнером кремля в регіоні, та які перспективи чекають на Судан у майбутньому.

Перші десятиріччя незалежності

Незалежна Республіка Судан з’явилася на мапі світу 1 січня 1956 року. «Вільні офіцери», що прийшли до влади в Єгипті внаслідок Липневої революції 1952 року вирішили дати право на самовизначення населенню англо-єгипетського кондомініуму (спільного володіння), щоб позбутися впливу Великої Британії на політику Єгипту.

Назва держави походить від слова «асвад» (чорний – араб.), що описує Судан, як країну, у якій проживають разом арабське та чорношкіре населення. Мультикультурність назавжди стала одним із головних чинників у політиці республіки та конфліктах на її території, насамперед релігійних. Адже північна арабська частина країни сповідувала переважно іслам, коли народи півдня, які з 2011 року відділились у незалежний Південний Судан, дотримувалась християнства.

У перші десятиліття незалежності політичний клімат Судану був дуже нестабільним, як і в більшості країн глобального Півдня на той час. Громадянська війна, що почалася в 1955 році ще до отримання Суданом незалежності, закінчилася в 1972 р., в результаті чого південні християнські провінції отримали автономію.

Читайте також: Найвпливовіша держава Африки? Огляд внутрішньої і зовнішньої політики Нігерії

Міжнародні відносини держави залежать від політичних обставин на Близькому Сході та того, хто очолює владу Судану. Адже після отримання незалежності революції та військові перевороти відбувалися одні за одним десятки років. У різні проміжки часу уряди республіки проводили кардинально різну зовнішню політику: спочатку займали нейтралітет та співпрацювали з обома сторонами Холодної війни, потім на тлі Шестиденної війни розривали дипломатичні відносини зі США та зближалися зі СРСР (прийнявши до 1970 року 2 тисячі радянських військових радників та ставши першою країною Субсахарської Африки, яка отримала радянську військову допомогу), а згодом згортали цю співпрацю та покращували відносини зі Штатами.

Останній серйозний зовнішньополітичний поворот відбувся в 1985 році, коли внаслідок чергового військового перевороту було повалено президента Джафара Німейрі, який останні роки свого правління проводив політику зближення з Вашингтоном. З того часу на міжнародній арені країна стабільно була в зоні впливу СРСР, а згодом – росії.

Президенство аль-Башира

У 1989 році, після чергового військового перевороту, президентом Судану став Омар аль-Башир, за правління якого відносини між країною та Заходом досягли найнижчої точки, і Судан почали вважати державою-ізгоєм. Тому є декілька причин:

1.    Друга громадянська війна в Судані. Вона спалахнула в 1985 році після того, як один із попередників аль-Башира президент Джафар Німейрі в останні роки свого правління проводив політику ісламізації держави, а в 1983 році ввів закони шаріату в усій країні. Таким чином він порушив угоди, що закінчили Першу громадянську війну, і скасував автономію Півдня. До того ж у 1978 році, намагаючись узяти під контроль багаті на нафту території Півдня, Німейрі виділив нову провінцію Вахда із земель, що межують з Північчю, та включив їх до її складу. За часів президенства аль-Башира відновилися політика ісламізації та політичні репресії, війна спалахнула з новою силою. Лише у 2005 році після загибелі понад 2 мільйонів осіб, переважно цивільних, від голоду та етнічних чисток, та 5.5 мільйонів біженців, сторони підписали мирну угоду. Також вони почали втілювати план, згідно з яким Південний Судан отримав незалежність у 2011 році.

Мапа нафтопромислової інфраструктури Судану та Південного Судану. Aberfoyle International Security

2.    Підтримка міжнародного тероризму. За президенства аль-Башира Судан почав надавати допомогу багатьом ісламістським терористичним угрупованням, як-от: «ХАМАСу», «Єгипетському ісламському джихаду» та «Аль-Каїді», а в 1992–1996 роках там навіть була штаб-квартира Осами бен Ладена. У 1993 році республіку було внесено до американського списку «держав-спонсорів тероризму», (виключено у 2020 році). До того ж західні країни почали поступово вводити все більше санкцій. Судан звинувачували у сприянні терористичним актам у державах регіону, серед яких підриви американського посольства 1998 року – у відповідь США завдали ракетний удар по об’єкту на території республіки. Країна перестала активно підтримувати терористів після теракту 11 вересня 2001 року, коли суданські урядовці, налякані перспективою стати новою мішенню американської глобальної війни проти тероризму, почали співпрацювати зі спецслужбами США з питань протидії терористичним угрупованням.

Дізнавайтеся більше: Як теракти 11 вересня назавжди змінили США

3.    Війна в Дарфурі. Під час придушення сепаратистських настроїв серед жителів цього мультикультурного регіону на заході країни центральний уряд не вагався використовувати каральні дії, спалюючи цілі села. Ба більше, росія підтримала такі заходи. За даними правозахисних організацій, широкий спектр важкого озброєння, що використовує суданська армія та проурядові ополченці «Джанджавід» в атаках у Дарфурі, має переважно російське, білоруське та китайське походження. Усе це відбувалося попри ембарго на постачання зброї, що було накладене Радбезом ООН у 2005 році. Рівень очевидних воєнних злочинів із боку суданської влади призвів до того, що у 2009 році Міжнародний кримінальний суд уперше в історії видав ордер на арешт чинного глави держави з широким списком обвинувачень.

Отже, за роки правління Омара аль-Башира (1993-2019) суданський режим став нерукоподаваним для Заходу та закріпив за собою статус країни-ізгоя. Саме тому диктатор у зовнішній політиці спирався на росію та КНР, котрі ніколи не переймалися питанням прав людини, на відміну від країн Заходу.

Різке зближення аль-Башира та москви

Після анексії Криму та початку війни на Донбасі росія остаточно обрала шлях побудови власної зовнішньополітичної осі. Її основу становлять держави, режими яких є ізгоями для Заходу, серед них і Судан. У березні 2014 року республіка була однією з 11 країн, які проголосували проти резолюції Генасамблеї ООН на підтримку територіальної цілісності України, і таким чином визнали анексію Криму.

У жовтні 2017 року в американо-суданських відносинах настало короткочасне покращення, коли штати послабили деякі санкції. 17 листопада 2017 року заступник державного секретаря Джон Салліван здійснив візит до Хартума, однак зустрівся не з президентом, а з міністром закордонних справ, першим віцепрезидентом та прем’єр-міністром. Це був чіткий меседж, що США готові домовлятися із суданськими високопосадовцями без участі аль-Башира, з яким представники Заходу не зустрічаються після ордеру Міжнародного кримінального суду. Ба більше, вони можуть і далі послаблювати санкції за умови зміни влади.

Вас може зацікавити: Близькосхідна політика Джо Байдена: проблема Західної Сахари

Зрозумівши, що Захід здатен домогтися зміни влади від суданських еліт, Омар аль-Башир почав зміцнювати зв’язки з рф. 23 листопада 2017 року, лише через 6 днів після візиту Саллівана до Хартума, суданський диктатор прибув до росії – вперше за весь час свого керівництва. Політик похвалив дії владіміра путіна в Сирії та попросив його «захистити Судан від агресивних дій США», які начебто хочуть поділити республіку на 5 країн. Сторони підписали широку угоду з економічної та військової співпраці. Тоді аль-Башир назвав це наданням росії «ключів від Африки».

Також було досягнуто стратегічних домовленостей щодо партнерства між країнами: про створення в майбутньому бази ВМФ рф на Червоному морі, надання російської зброї та найманців ПВК «Вагнер» і поглиблення співпраці у видобутку корисних копалин Судану – насамперед золота.

Новий період політичної нестабільності

У грудні 2018 року суданці, виснажені 30-річним правлінням свого диктатора, корумпованістю влади та економічною кризою, що значно зросла після 2011 року, коли під час від’єднання Південного Судану країна втратила 75% видобутку нафти, вийшли на масові протести. Економічні та соціальні вимоги швидко змінилася на політичні. Побоюючись втратити союзника, росія надавала консультації суданським спецслужбам та організувала компанію з дискредитації протестів за допомогою ПВК «Вагнера», чисельність якої в країні на квітень 2019 року становила близько 500 осіб.

Протести проти аль-Башира в Хартумі, 9 квітня 2019. AP

Однак коли 11 квітня 2019 року в Судані відбувся військовий переворот і більшість вищих функціонерів старого режиму опинилася під арештом, рф довелося змиритися з реальністю та налагоджувати зв’язки вже з новим урядом. Найпростіше це було зробити з військовими, з якими росія співпрацювала десятками років з питань безпеки, адже цивільний уряд Абдалли Гамдока (яку хунта спочатку надала мандат) виявився більш прозахідним, ніж це було потрібно росії: нова влада намагалася вибудувати багатовекторні партнерські відносини. Для неї рф сприймалася як актор, який перешкоджав громадському невдоволенню та підтримував аль-Башира, що напружувало співпрацю рф та цивільного керівництва.

Раніше ми писали про таке: Нова конституція, старий президент: як і чому Туніс знову повертається в лоно автократії

Тим часом на підтримку військової хунти рф разом із КНР заблокували резолюцію Радбезу ООН із засудженням репресивних дій, відомих як «Хартумська різанина». На початку червня 2019 року введені до столиці сили спецпризначення вбили близько 120 людей, які протестували проти узурпації влади військовою хунтою.

Протестувальник під час червневих демонстрацій у Хартумі, 2019. AFP

Коли новий військовий переворот відбувся в жовтні 2021 року і було відсторонено цивільний перехідний уряд, російські ЗМІ зайняли позицію однобокого схвалення подій. Роспропаганда висвітлювали масову підтримку військових суданцями та недолугу політику прем’єр-міністра Абдалли Гамдока, що призвела до кризи продовольства. Слід зазначити, що цивільний перехідний уряд дійсно швидко втрачав свою популярність на фоні спаду, і велика кількість людей підтримувала дії військових. Проте зображення в російських ЗМІ Судану як країни, де апріорі не може бути ліберальної демократії, без аналізу тиску, який військовий сектор здійснював на цивільний, вказують на те, що москва більш позитивно ставиться до співпраці з військовими керівниками країни.

Подальші перспективи

В осяжному майбутньому Судан з хунтою, яка тримається на чолі країни, вочевидь, буде поглиблювати співпрацю з росією і розвивати її у тих напрямах, що були закладені ще за Омара аль-Башира.

База російського ВМФ

У лютому 2023 року, після візиту міністра закордонних справ рф лаврова, суданські чиновники повідомили про готовність проєкту побудови бази російського ВМФ у Порт-Судані в обмін на військову техніку та озброєння. Передбачається, що в африканській країні буде розміщено контингент до 300 осіб та до 4 російських кораблів, що дасть можливість рф посилити свою участь у політиці регіону. Також Москва покращить логістику перекидання зброї, найманців та корисних копалин, і зможе брати участь у контролі над торговельними потоками із центру регіону до узбережжя Червоного моря, насамперед нафти. Тепер останнє слово належить цивільному демократично обраному парламенту Судану, вибори до якого попередньо повинні відбутися влітку 2023 року.

Видобуток золота в Судані

Після виявлення у 2015 році значних золотоносних районів на території республіки, росія намагалася збільшити контроль над цими ділянками. У 2017 році суданський уряд підписав кілька контрактів із компаніями рф про видобуток золота, серед яких найбільшу увагу привертає Meroe Gold. Підприємство афілійоване із головою міжнародної злочинної організації ПВК «Вагнер» євгенієм прігожиним, який використовує своїх найманців для просування власних злочинних бізнес-інтересів. За незаконну діяльність у 2020 році Meroe Gold потрапила під санкції США.

Рекомендуємо для прочитання: Кремлівська вісь: хто та як підтримує агресію рф проти України

У зв’язку з російсько-українською війною контроль над золотом починає грати для москви ще більшу роль, адже після накладення широких санкцій на фінансові установи рф, метал може використовуватися і для підтримки економіки федерації, і для ведення розрахунків із імпортерами. Так влітку 2022 року CNN публікувало розслідування, згідно з яким рф за допомогою ПВК «Вагнера» контрабандою вивозила суданське золото, маскуючи його під печиво.

Присутність ПВК «Вагнер» в країнах Африки, 4 березня 2021. Adil Girey/Daily Sabah

Військова співпраця

Судан є однією з головних африканських країн за кількістю закупівель російської зброї, а інструктори рф займаються навчанням військових республіки, яких уряд активно використовує для придушення численних сепаратистських рухів та громадянського невдоволення. Зважаючи на те, що з 2005 року на постачання військового обладнання в країну накладено ембарго ООН, найближчим часом диверсифікувати свою військову співпрацю Судан не зможе й буде далі покладатися на росію, КНР та Білорусь.

Висновки

Суданська політика і надалі  залишатиметься нестабільною, з протистоянням цивільного та військового секторів. Попри угоду в грудні 2022 року про дворічний транзит влади від військових до цивільних та заяву очільника хунти Абделя Фаттаха аль-Бурхана про те, що він не буде брати участь у виборах, вплив силовиків на політику держави все одно буде високим, навіть якщо транзит відбудеться. Навіть за умови успішної зміни влади, відсутність люстрації військових все одно призведе до залежності від них нового цивільного уряду. У 2021 році схожа ситуація призвела до перевороту в М’янмі, коли країну очолили нелюстровані, пов’язані з колишньою хунтою, проросійські військові. Тож у міжнародних відносинах Судан продовжуватиме залишатися у фарватері зовнішньої політики росії.

Дізнавайтеся більше: Громадянська війна в М'янмі: що відбувається в країні після перевороту?

Таке протистояння еліт, що паралізує ефективний політичний процес, у майбутньому призведе до нового суспільного вибуху зі сторони населення, яке попри революцію не досягло бажаної мети, а також нового витка загострення сепаратизму, в першу чергу в провінції Дарфур, де з 2003 року продовжується війна.

Однак, те, яким дійсно буде подальший шлях Судану та багатьох інших країн, вирішується зараз на полі бою в Україні. Саме від ходу російсько-української війни залежить, чи будуть економічні та військові ресурси у рф, щоб утримувати прихильний до себе уряд, будувати військово-морську базу та надсилати зброю, і чи існуватиме взагалі ПВК «Вагнер», щоб контролювати суданські родовища та інструктувати суданських силовиків. Те, ким буде Республіка Судан у майбутньому контролюватися, та чи піде вона більш демократичним шляхом, значно залежить від успіхів Сил безпеки й оборони України.

Автор – Олександр Булін, експерт із Близького Сходу Аналітичного центру ADASTRA

Якщо вам подобаються наші матеріали, підтримайте роботу центру на Патреоні! Цим ви зробите свій внесок у розвиток української аналітики.