PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

Рік після виборів: старі й нові обличчя хорватської політики

Рік після виборів: старі й нові обличчя хорватської політики

Сьогодні, 5 липня, минає рівно рік з дня останніх парламентських виборів у Хорватії, за результатами яких владній політичній силі – Хорватському демократичному союзові – вдалося зберегти й навіть поліпшити свій результат, здобувши верх як над традиційними суперниками, так і над амбітними новачками. При цьому цьогорічні місцеві вибори пройшли для керівної партії дещо гірше: демократи втратили кілька ключових міст.  Про актуальну розстановку сил на хорватській політичній шахівниці читайте в новому матеріалі.

Настала гаряча липнева пора – довгоочікуваний сезон відпусток. Утомлений офісною роботою середній клас потягнувся на теплі пляжі. Непевна, однак, ситуація з COVID-19 у Туреччині (або ж просто цікавість до нового) привернула увагу багатьох – зокрема, й українців – до прекрасної Хорватії, що цілком обґрунтовано вважається справжньою перлиною Адріатики.

Епідеміологічна ситуація у цій державі останнім часом значно поліпшилася за рахунок масової вакцинації та тривалого збереження суворих обмежень, більшість котрих нині знято. Повідомляється, що лише протягом 19-20 червня до Хорватії прибуло понад 300 тис. туристів – переважно громадян Німеччини, Словенії та Польщі. Це стало результатом урядової рекламної кампанії під цікавою назвою «Я дійсно там був!», метою якої є популяризувати державу серед туристів тих країн, громадяни котрих зазвичай обирають інші місця для відпочинку.

Здається, що уряд дійсно взявся виконувати важливу для населення держави обіцянку відновити економіку Хорватії, яка приблизно на 20% залежить від туризму. Та чи зробило це його популярнішим серед електорату? І чи нема, бува, в останнього якогось незадоволення традиційними політсилами?

Соціалісти, демократи та колеги

Хорватський парламент – Сабор – поточного 7 скликання складається зі 151 депутата, з яких 76 формують коаліцію, а 75 – опозицію. Найбільше місць – 62 – належить переможцеві останніх виборів – Хорватському демократичному союзові (ХДС). До нього належить і нинішній глава уряду Андрей Пленкович. Ця партія вважається легендою хорватської політичної сцени. Саме її лідером був перший президент Франьо Туджман, під керівництвом якого держава виборола незалежність у війні з Югославією Слободана Мілошевича та успішно ліквідувала в ході операції «Буря» спротив сепаратистської Республіки Сербська Крайна, що прагнула розколоти Хорватію й приєднатися до Югославії. Партія всього двічі за всю історію незалежної Хорватії (за результатами виборів 2000 та 2011 рр.) опинялася в опозиції.

Дізнавайтеся більше: Постдейтонський синдром: чим сьогодні живе Боснія і Герцеговина

Ідеологія політсили належить до класичного християнсько-демократичного напряму, вона ж консервативна та в загальному проєвропейська, а також націлена на підтримку хорватів в інших державах світу – зокрема, у Боснії та Герцеговині, де вони є одним із чільних етносів. Сам Пленкович перед виборами наголошував, що їхня позиція «позбавлена популізму та екстремізму» й заснована на рівним чином релігійних (католицьких) та гуманістичних цінностях. Християнські демократи доволі обережні у питаннях абортів та одностатевих шлюбів (у 2013 р., перебуваючи в опозиції, вони підтримали проведення конституційного референдуму, за результатами якого шлюб в основному законі було визначено як союз винятково між чоловіком та жінкою).

Глави урядів Хорватії та України Андрей Пленкович та Володимир Гройсман під час візиту останнього до Хорватії 13 червня 2017 р. Укрінформ

Партнером ХДС є Незалежна сербська демократична партія (СДСС). Троє її депутатів були обрані за особливим списком від представників етнічних меншин, яких у Хорватії на секунду 22 (до речі, ними офіційно визнані й українці!). СДСС відстоює права сербського населення на використання національної символіки й розширення сфер офіційного вжитку сербської, проте вважається більш лояльною до загребського політикуму, аніж інші політсили (як, наприклад, занепала Сербська народна партія): ще у 1990-х рр. президент Туджман визнав, що мати справу із СДСС куди більш продуктивно.

Цікаво знати: Стратегічна культура Сербії: мала держава з великими амбіціями

Підтримку урядові, не входячи офіційно до коаліції, надають дрібні партії, що мають сумарно близько 5 місць – Соціал-ліберальна партія, Народна партія та «Реформісти»; а також афілійовані з ними 6 безпартійних депутатів. Перші дві є такими собі традиційними ліберальними політсилами, заснованими ще в часи пізньої Югославії як альтернатива більш націоналістично орієнтованим рухам. В Україні аналог віднайти буде, певно, доволі складно, але свого часу ми згадували про близьку за ідеологією Демократичну партію Сербії. «Реформісти» мають схожу філософію, та є більш молодою партією (діють з 2014 р.)

Найбільшою ж опозиційною партією Хорватії є Соціал-демократична (32 депутати). Її лідер – президент Зоран Міланович, котрий 2020 р. змінив на цій посаді представницю ХДС Колінду Грабар-Кітарович. Партія підтримує загальну позицію європейських соціал-демократів, відстоюючи тісну євроінтеграцію, соціальну державу та мультикультуралізм. На вибори вона пішла як провідниця альянсу «Рестарт», утвореного з ліволіберальних та регіоналістських партій, котрі виступають за ширшу децентралізацію.

Найвідоміша з них – Демократична асамблея Істрії, що контролює місцевий парламент однойменного надзвичайно популярного серед туристів регіону Хорватії, що включає такі популярні курорти, як Пула, Умаг, Пореч та Пірань. А за величиною ВВП на душу населення Істрія поступається лише столиці. При цьому в Саборі (національному парламенті) Демсамблея має лише 3 депутатів.

Читайте також: Проєкт «Великої Албанії» – мрії націоналістів чи цілеспрямована державна політика?

16 місць у парламенті належить очолюваній партією «Рух за Батьківщину» альянсу, головою якого є співак та телеведучий Мирослав Шкоро. Він – справжня легенда Хорватії 90-х: протягом війни за незалежність він записав кілька дисків із патріотичними треками (як авторськими, так і обробленими народними), що здобули надзвичайну популярність серед населення у буремні часи. У 1996-1997 рр. співак був послом Хорватії в Угорщині, а у 2001-2006 рр. очолював раду директорів студії звукозапису Croatia Records.

2006-2007 рр. Шкоро був депутатом Сабору від ХДС, проте подав у відставку та повернувся у велику політику аж 2019 р., виставивши кандидатуру на президентських виборах, де посів 3 місце. Партія «Рух за Батьківщину» змальовується як націонал-консервативна (правіша від ХДС), однак у своїй програмі запропонувала численні доволі прогресивні кроки, як-от впровадження психологічних тестів для кандидатів у держслужбовці, розвиток агро- та гастротуризму, боротьбу зі змінами клімату та ін.

Мирослав Шкоро виступає з гітарою. Skoro.hr

7 місць має також Зелено-ліва коаліція, що керується спільно лідерами 5 партій, котрі її утворюють. Як можна зрозуміти з назви, ідеологічно коаліція стоїть на засадах так званого екосоціалізму (себто такого різновиду соціалізму, що робить особливий наголос на досягненні екологічної рівноваги як запоруки соціальної справедливості). До 2020 р. учасником об’єднання взагалі був комуністичний Робітничий фронт, ідеологія якого – химерна суміш «антиколоніальних», антиприватизаційних, антикапіталістичних та антинатівських гасел під популярним нині соусом «демократичного соціалізму» – виявилася занадто радикальною для мейнстрімних лідерів руху.

Останні – переважно столична «тусовка»: рок-виконавець Дамір Урбан, журналістка Ведрана Рудан, концептуаліст Славен Толь та інші. Разом вони контролюють близько 25 місць у міській раді Загреба, проте в Саборі мають лише 7 депутатів. У травні їм вдалося добитися обрання мером столиці «своєї людини» – активіста Томислава Томашевича. Та про це трохи згодом.

Врешті, 6 місць має партія «Міст» під проводом Божо Петрова. Психіатр за фахом, 2013 року Петров та його рух очолили відносно невелике й депресивне містечко Меткович на півдні Хорватії. Команда одразу після перемоги взялася провадити політику жорсткої економії: депутати погодилися працювати за символічну платню в 1 куну на місяць (на той час приблизно 14 євроцентів), а сам Петров різко знизив розмір транспортних та інших компенсацій функціонерам адміністрації. Лише 2015 р., коли борг міста вдалося зменшити наполовину, він підняв зарплатню чиновникам.

Вас може зацікавити: Популіст на чолі Ради ЄС: чи варто боятися головування Словенії в Євросоюзі?

Тоді ж партія увірвалася до Сабору з феноменальними 19 мандатами – їх молодим політикам забезпечила втома суспільства від фактичної двопартійності (ХДС і соціал-демократів). Петров тоді дуже пишався таким приголомшливим результатом і демонстративно заявляв, що не формуватиме коаліції зі «старими партіями» й що «Хорватії дешевше обійдуться перевибори, аніж поганий уряд». Врешті він погодився на формування уряду з ХДС, та тому кабінету не судилося протриматися й року: після низки конфліктів Петров заявив, що ХДС «спілкується мовою ультиматумів»; парламент було розпущено.

«Міст» нині лишається все тією ж консервативною у фіскальному плані партією, що відстоює низькі відсоткові ставки національного банку, обмеження зростання державного боргу та відмову від тих політик ЄС, що не сприяють досягненню цих цілей. Решту місць у парламенті займають незалежні депутати або ж представники невеликих партій.

Справи на місцях

Напередодні курортного сезону, а саме 16 та 30 травня, у Хорватії відбулися місцеві вибори. Загалом їхні результати не принесли несподіванок. Абсолютну перемогу – у 13 з 20 жупаній (областях) – здобув Християнсько-демократичний союз. Демократична асамблея Істрії лишилася при своєму регіоні, який утримує з 2005-го, а 3 жупанії дісталися соціал-демократам. Три дрібні партії втратили по регіону. Усе доволі передбачувано, якби не одне «але» – вибори в Загребі…

У травні 2020 р. прем’єр-міністр Андрей Пленкович публічно висловив сумнів, що мер столиці Мілан Бандіч, котрий безперервно обіймав цю посаду з 2000 р., зможе вкотре переобиратися. У відповідь той іронічно зауважив, що його, Бандіча, популярність є настільки значною, що перевищує популярність колишньої президентки Грабар-Кітарович, і зі спокійною душею почав готуватися до того, що йому здавалося просто перевиборами. Однак переобратися Бандічу не судилося: 28 лютого 2021 р. він помер від серцевого нападу.

Мілан Бандіч у Кремлі на нагородженні орденом Дружби за налагодження хорватсько-російських зв’язків. Kremlin.ru

Рівень інтриги різко зріс. Період збору підписів, необхідних для підтримки кандидата відповідно до законодавства, розпочався 14 та завершився 30 квітня 2021 р. До виборів було допущено 10 кандидатів, із яких у другий тур вийшло двоє. Першим став вже побіжно згаданий нами Томислав Томашевич – 39-річний політолог та громадський активіст, що ще за часів Бандіча різко викривав факти корупційних зловживань міської влади. Томашевича підтримала Зелено-ліва коаліція. У передвиборчій програмі кандидат обіцяв доглядати історико-культурну спадщину, що її роками до цього знищував покійний мер, а також підтримувати профспілки, гарантувати дотримання прав ЛГБТ+ - громадян і, звичайно, примножувати природні ресурси.

Дізнавайтеся більше: Ласкаво просимо: хто стане наступним членом ЄС на Балканах?

Другим же став…сам Мирослав Шкоро! Так, той самий очільник «Руху за Батьківщину» та автор патріотичних композицій. Щойно стало відомо імена учасників другого туру, навіть не експертам одразу стало зрозуміло, що кампанія видасться вкрай ідеологізованою. Рафінований лівий інтелектуал-еколог та співак-націоналіст-романтик – куди ще вибуховіше?

І другий не зрадив цих сподівань, заявивши, зокрема, таке: «Томашевич ані зелений, ані лівий, але радше вкрай лівий, і нехай Бог мені допоможе у другому турі його подолати». Звичайно, як і передбачали усі соцопитування, Томашевич здобув у другому турі переконливу перемогу із 63,87% голосів виборців. За нього було подано рекордну кількість голосів за всю історію виборів мера Загреба.

Томислав Томашевич голосує на виборах. EPA-EFE

А крім того, Зелено-ліва коаліція здобула більшість у міській раді. Поразкою стали вибори для традиційних політичних сил Хорватії – ХДС (втратила 8 місць), соціал-демократів (втратили 2 місця) та партії покійного мера Бандіча ВМ365 (втратила 5 місць). Їхні мандати дісталися представникам нової політичної генерації – зелено-лівим, «Рухові за Батьківщину» та, до речі, «Мосту», що спромігся завести до ради трьох депутатів.

Вибори довели, що жодні політичні проєкти (особливо місцевого масштабу) не є вічними. Якими б харизматичними, жорсткими до чиновників та милостивими до громадян не були їхні очільники, все ж акцентуація на особі мера – дуже шкідлива у перспективі річ. Смерть або відхід такого лідера з політичної арени швидко оголяє найуразливіші місця будь-якого руху, побудованого за таким принципом і доводить електоратові, що без керманича запропонувати його послідовникам, по суті, й нічого – отож, саме час змінити обстановку!

Читайте також: Договір між Сербією та Косово. Чи вдасться завершити «Холодну війну» на Західних Балканах?

Попри свою харизму, Мілан Бандіч був доволі контроверсійною постаттю. Йому доволі справедливо закидали знищення історичної спадщини заради зведення новобудов сумнівної якості, штучне завищення допустимого рівня шуму, закупівлю низькоякісного міського транспорту, побудову потворних гаражів у центрі, вирубку дерев без необхідності тощо. Томашевич порушував ці та багато інших питань, а тому, коли не стало Бандіча, громадяни вирішили дати неупереджену оцінку, й враження від його спадщини виявилося не найліпшим. Та все ж жителі столиці здобули шанс це змінити.

Універсальний рецепт?

Та чи є кейс Загреба грізним віщуванням «початку кінця» традиційної політики Хорватії в цілому? Малоймовірно. Варто пам’ятати, що Хорватія, як би це банально не звучало, складається не лише із Загреба або фешенебельних адріатичних курортів.

Станом на 2019 р. у містах проживає 57,24% громадян – себто сільське населення все ще доволі численне. Крім того, міста у Хорватії самі по собі переважно невеличкі – у другому за кількістю населення після Загреба Спліті, до прикладу, мешкає лише близько 180 тис. осіб. Щобільше, культурна самобутність деяких жупаній (як-от Істрії) зумовлює тривалу популярність там локальних партій.

Логотип Істрійської демократичної асамблеї – три козлики. Козел віддавна є символом Істрії. Istarski demokratski sabor

Діячі типу Томашевича, звичайно, мають своїх прихильників, проте ті переважно є саме городянами, причому досить молодими та ще й доволі специфічного роду діяльності. Навряд чи за подібні рухи стануть, до прикладу, бізнесмени, особливо середнього віку – вони радше симпатичніші студентам, медійникам або людям мистецтва; звичайно, що таких більше у великих містах. Утім, молодий електорат більш традиційних соціал-демократів зеленим та лівим цілком «по зубах».

А тому існує висока ймовірність формування у Хорватії політичної картини, притаманної сусідній Австрії: домінування у сільській місцевості та маленьких містечках правих партій, а у столиці – помірно лівих, але з одночасним збереженням в одному з регіонів (Істрії) потужних позицій регіонального руху. Лишається сподіватися, що така конфігурація не загрожуватиме успіхові Хорватії та її процвітанню в «європейській родині».

Автор – Богдан Мироненко, експерт із Центральної Європи та Балкан Аналітичного центру ADASTRA