THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


Супермаркет пропаганди: КНР (частина друга)

Супермаркет пропаганди: КНР (частина друга)

Ми живемо у 2020 році – у час, коли, здавалося б, ідеологізація політики та її головний інструмент – пропаганда – мали б відійти в минуле. Утім, низка урядів по всьому світу все ще не гребує користуватися пропагандистськими інструментами, щоб просувати свої інтереси. І кожен з них розуміє цей концепт по-своєму, що й нагадує собою супермаркет, де є багато різних товарів на будь-який смак. Цей цикл статей пояснює що таке пропаганда, де її можна зустріти, яких видів вона буває та як відрізняється в певних державах. В інформаційному суспільстві про це варто знати кожному! Тому не соромтеся заходити цей супермаркет відкритий 24/7.

У першій частині матеріалу ми дізналися про цілі та види китайської пропаганди, а також детально розглянули її прояви в соціальних мережах, зокрема на прикладі відомого додатку «ТікТок» (так-так, саме того, який нині хоче заборонити в США Дональд Трамп). Сьогодні ми продовжимо вивчати нові виміри китайської пропаганди, зокрема зовнішньополітичний, а також відшукаємо її в медіа, кіно та музиці.

Феномен «білих мавп»

У багатьох матеріалах, присвячених Китаю, зокрема у минулій частині статті про пропаганду КНР, згадується термін «білі мавпи». Однак, що ж він остаточно означає та який стосунок має до китайської політики? Як виявляється, досить безпосередній.

У китайській культурі прийнято більше довіряти людям, що володіють іноземними мовами та виглядають інакше від азійців. Китайці підсвідомо вважають, що вони є розумнішими та можуть бути справжніми експертами в багатьох галузях. Цим добре користуються як бізнесмени, так і влада КНР. Іноземців активно залучають до роликів, у яких або рекламують певну продукцію, або прославляють партію. Таких людей називають «білими мавпами» через те, що зазвичай вони самі не знають деталей щодо того, що пропагують. Фактично китайці втішаються тим, як іноземець вихваляє їхню державу. Однак не завжди все це має настільки безпечний вимір, як нам здається.

Варто розглянути приклад одного з найпопулярніших ютуб-влогерів, що став «білою мавпою» за власним бажанням, – ним є Барт Бейкер. Колись він отримував мільйони переглядів і доларів на пародіях на пісні голлівудських зірок. Його відео часто славилися відсутністю цензури та висвітленням тем, що є суспільно чутливими, наприклад вживання марихуани. З цієї причини адміністрація Ютубу значно скоротила його прибутки з монетизації відео. Як результат, Барт ішов у мінус, оскільки на виробництво контенту витрачалося більше ресурсів, аніж можна було заробити. Однак одного дня він отримав електронного листа щодо співпраці від представників компанії DCDC, що займається розкруткою акаунтів з вірусними відео в китайському інтернеті. Бейкер погодився та згодом переїхав до Китаю.

Барт Бейкер

Барт Бейкер

З того моменту Барт знімає веселі відео, виконуючи англійські версії китайських патріотичних пісень про велич КНР та Комуністичної партії. Цікавим є те, що сам креатор зізнається, що лише гугл-перекладач допомагає йому зрозуміти значення оригінального тексту пісні, який він має адаптувати та перекласти самостійно. Крім того, Бейкера влаштовує така модель – він отримує більше коштів, ніж з Ютубу, а виробництво відео є менш затратним. Так, ми бачимо, що деякі контент-мейкери навіть не розуміють, задля чого їх використовують. Ми можемо думати, що такі відео та переспівки пісень не є чимось надто небезпечним, однак ця індустрія давно перетворилася на конвеєр, у якому політичні умови превалюють над творчими, а відео з пісеньками й танцями допомагають замилити очі народу, відвертаючи його увагу від реальних проблем.

Утім, іноді навіть світові зірки не застраховані від того, щоб бути використаними в ролі «білих мавп» без їхнього відома. Від цього на днях постраждав відомий інтерв’юер Ларрі Кінґ. Річ у тому, що 2012 року Кінґ створив власну медіа-компанію Ora Media, для якої він знімався в рекламі. Більшість його реклам було створено на прохання ізраїльського бізнесмена Джакобі Ніва. Ітаї Рапопорт володіє компанією-продакшном в Ізраїлі, що займається створенням пропагандистських матеріалів для Китаю. Вона за своєю діяльністю та структурою нагадує згадану в минулій частині фірму Oneteamedia. Саме Рапопорт надіслав сценарій майбутнього відео Ніву для залучення до нього Ларрі Кінґа. За своїм концептом відео (зрозуміло, змонтоване) має вигляд інтерв’ю, у якому той спілкується з журналісткою російського РЕН-ТВ Анастасією Долговою.

«Інтерв’ю» Ларрі Кінґа та Анастасії Долгової

«Інтерв’ю» Ларрі Кінґа та Анастасії Долгової

«Російський контекст» у відео на гроші КНР фахівці ProPublica, які провели розслідування цієї справи, пояснюють тим, що у 2018 році РФ та Китай підписали угоду про співпрацю в медіа-галузі. Питання лише в тому, що реального інтерв’ю не було, – репліки як Кінґа, так Долгової було записано окремо, без спільної участі, а у сценарії відео, який дали інтерв’юерові, не було реплік журналістки. Чому цей фейк причетний до китайської пропаганди? У ньому обговорювалася позиція уряду країни щодо депортації політичних дисидентів, що живуть у США. За відео Кінґ отримав щонайменше 7 тисяч доларів. Після того як Нів виклав ролик у ютуб, його почали активно поширювати твіттер-акаунти, що підтримувалися китайським урядом та поширювали його пропаганду, за що Твіттер і заблокував їх згодом. Відтоді Долгова відмовляється коментувати ситуацію, а Ora Media заборонила знімати Ларрі Кінґу рекламу.

Крім цього, тут виринає назовні ще одна проблема – прихований расизм. Вищезгаданий Барт Бейкер також зізнався, що китайців приваблює саме «західна» зовнішність. Тому й немає феномену «чорних мавп», оскільки чорношкірих осіб у Китаї навпаки вважають дурнішими, і це проявляється на різних рівнях. До прикладу, скандал викликала нещодавня реклама китайського прального порошку, у якій дівчина відмовляє чорношкірому хлопцю, що залицяється до неї, та буквально пере його в машинці з рекламованим засобом. Як результат, дівчина отримує азійця. Якщо ми бачимо дискримінацію за расовою ознакою навіть у таких дрібних деталях, то чим Китай є кращим за інші держави, які теж грішать цим? Однак якщо в них суспільство хоча б бореться за рівні права для всіх, у Китаї на все це вже давно дивляться крізь пальці, а критика в бік світової спільноти не вщухає, особливо на фоні пропаганди меседжу «єдності» та мультикультуралізму в країні.

#КитайськаПропагандаПротиІншихКраїн на прикладі використання протестів у США в китайському інтернеті

КНР не залишилася осторонь теперішніх подій у США. У соцмережах країни активно поширюються новини про те, що коїться за океаном. До прикладу, у Weibo, що часто називають «китайським твіттером», дописи про смерть Джорджа Флойда та демонстрації проти расової дискримінації були в топі з гештегами (переклад) #ПротестиУСША, #ПротестувальникиУСШАНапалиНаТрьохПоліцейських, #КомандуCNNЗаарештувалаПоліція, #ТрампХоваєтьсяУБункеріПокиЛюдиПротестуютьБіляБілогоДому. У китайській версії тіктоку – Douyin, про яку ми згадували у минулій частині, – короткі відео з найбільш драматичних кадрів зі страйків набувають великої популярності. Основними джерелами такого контенту є дві урядові медіа-платформи – офіційні акаунти газети People’s Daily та телемережі CCTV. У Китаї все більше акцентують увагу й на тому, що відбувається на додаток до пікетів – у репортажах показують грабежі, мародерство, бійки. Державні медіа роблять це для того, щоб показати немирну природу не лише американських страйків, а й протестів загалом.

Скрін з ролику в Дуєні: «7 червня в Сіетлі між мітингарями та поліцією відбулась жорстка сутичка»

Скрін з ролику в Дуєні: «7 червня в Сіетлі між мітингарями та поліцією відбулась жорстка сутичка»

На фоні того, як увага світової спільноти прикута до Китаю у зв’язку з пандемією коронавірусу, а відносини між США та КНР стають усе напруженішими, китайські пропагандисти використовують пандемію та протести в Сполучених Штатах для своїх цілей. Навіть попри те, що велика частина демонстрацій у Штатах є мирними, усередині Китаю їх намагаються показати драматично – з відповідними кадрами руїн та сумною музикою. Усе це має на меті висвітлити недоліки США як держави. Китайські медіа також використовують промови Дональда Трампа для підтвердження свого наративу – вони акцентують увагу на позиції президента США запобігти та протистояти цим протестам. Після чергових репортажів на китайському телебаченні ведуча новин каже: «Подвійні стандарти видно неозброєним оком» – цією фразою можна описати головний меседж того, який хочуть донести у цьому випадку медіа Китаю. Однак найгіршим є те, що китайці вірять усьому – можна знайти багато коментарів під відео, де мешканці КНР співчувають Америці, звинувачують її владу в бездіяльності та вихваляють китайський уряд. У Вашингтоні з відповіддю не забарилися – у червні адміністрація Трампа внесла CCTV та People’s Daily до списку пропагандистських медіа, наклавши низку обмежень.

Крім того, КНР бачить ці протести як «вікно можливостей» для себе, щоб перетягнути увагу від того, що відбувається зараз у Китаї. Коли пандемія лише набирала обертів та з держави надходила інформація про переповнені лікарні, нестачу медичного обладнання та неправдивість офіційної інформації, Пекін звернувся до перевірених методів, активно борючись проти поширення будь-якої інформації, що суперечила офіційній. Очевидно, це створює ілюзію більшої стабільності та безпеки Китаю порівняно з хаотичним світом. Однак чи можна назвати її позитивною? Важко сказати.

Китайський кінематограф

Очевидно, пропаганда та вихваляння рідної країни не могли оминути китайську кіноіндустрію, що безпосередньо фінансується Компартією. У ній ми можемо побачити багато фільмів, присвячених відчайдушній боротьбі «святого Китаю» з усім світом, що зав’яз у бездуховності та злі. Саме такий лейтмотив, наприклад, має стрічка «Воїн-вовк», у якій китайські солдати воюють з ворогами КНР. Однак, на відміну від американських блокбастерів, де такий матеріал спрямований на підняття морального духу та патріотичних почуттів щодо своєї країни, тут такі картини варто сприймати як попередження для всього світу.

Проблемою є те, що велика частина китайських кінопрем’єр побудована за однією схемою: головний герой порушує встановлений порядок заради справедливості, антагоніста турбують лише гроші, а Китай знову рятує всіх. У таких фільмах часто постає образ «злого іноземця» – колонізатора, що хоче продати Китай. До слова, усе це переходить межу сатири, оскільки з антагоніста спеціально роблять «ідіота», що не здатен думати наперед та приймати правильні рішення. Натомість, китайський головний герой може робити все, що хоче, бо його проступки навпаки рятують, і він йде до своєї мети попри будь-які застереження чи накази. У кінці фільму всі ледь не моляться на нього. Замість поширення ідеї самовдосконалення та роботи над помилками в стрічках ми бачимо, що це непотрібно, бо ворог і так є слабшим. Ця надмірна самовпевненість уже колись згубила Китай, однак, здається, Компартія бачить свою національну ідею саме такою. І головним є те, що це не проблема однієї кінокартини.

Пропаганда в музиці

На перший погляд це здається дивним, однак ми вже мали б звикнути до того, що музика та мистецтво загалом стають інструментами пропаганди різних країн світу, і КНР – не виняток. У такий спосіб КПК апелює до молоді, розповідаючи про нові ініціативи уряду або про успіхи держави на міжнародній арені. Зрозуміло, це має низьку мистецьку цінність, але деякі треки варто послухати хоча б через меседжі, що присутні в них.

Ось, наприклад, для популяризації нової ініціативи Компартії – «соціального рейтингу», що визначає доступ громадян країни до низки послуг та залежить від ставлення китайців до політики уряду, – китайські поп-ідоли за офіційної підтримки КПК записали трек «Будь настільки гарним, наскільки можеш».

Скрін з кліпу, де показано QR-код для входу до супермаркету

Скрін з кліпу, де показано QR-код для входу до супермаркету

Здається, у пісні немає якогось безпосереднього референсу до цієї програми, але в кліпі на неї показано технології, що використовуються для «соціального рейтингу», а також місця та ситуації, де його використовуватимуть, наприклад, для того, щоб взяти книжку в бібліотеці чи шопінгу. Очевидно, що співаки мовчать про те, що система, власне, є величезною мережею для стеження та контролю за всіма громадянами Китаю, а закликають бути «людиною, якій можна довіряти».

Утім, китайці пішли ще далі – на територію «пропагандистського гіп-гопу». Урядова медіа-корпорація «Сіньхуа» опублікувала відео на англомовну пісню «Дві сесії», присвячену щорічним пленарним з’їздам китайського уряду. Виконавці прославляють Китай та його досягнення такими рядками:

Ви бачите, ми збираємося приземлитися на темний бік Місяця,

Уся міцність увібрана, як дерева вбирають діоксид вуглецю…

Ви всі знаєте, настав час для китайського дива!

У нас проходять «Дві сесії», у-у нас проходять «Дві сесії»,

Задля справедливості, ми – благословення світу і показуємо йому свою відданість,

Подивися, у нас проходять «Дві сесії»,

Давайте я покажу китайські манери…

Такий підхід дивує багатьох іноземців, однак жителі КНР у захваті від подібного контенту. Як ми вже переконалися в першій частині статті, Китаю важливо завжди створювати зухвалий імідж та проявляти себе в такий спосіб задля потужної народної підтримки.

Висновки

Зрозуміло, що ми розглянули лише краплю в океані китайської пропаганди й китайський телеефір переповнений розважальними шоу про комунізм і мультфільмами про життя Карла Маркса, а пропаганду можна знайти навіть в американських університетах. Проте навіть цієї краплини достатньо, щоб зрозуміти, який вплив на наше життя вона справляє. Особливо зараз, коли Китай хоче виправдати себе перед усім світом. За допомогою пропаганди КНР занурює своїх громадян у зачарований щасливий сон, де вони втрачають відчуття реальності, де все ідеально лише на картинках та відео, а будь-які проблеми не розв’язуються, а замовчуються.

За невпинною критикою світового устрою в китайських ЗМІ, соцмережах, фільмах та музиці приховуються порушення прав людини, жорстка цензура та бідність у глибинці. Однак з колонок у китайському селі все одно лунатимуть заклики до праці та блаженне відлуння імені Сі Цзіньпіня. Проте чи нагодуєш ними власний народ і світ? Поживемо – побачимо. А поки будьмо обачними, бо, як уже переконалися, не лише Китай годує нас пропагандою.

Автор – Артур Колдомасов, експерт з міжнародної інформації Аналітичного центру «ADASTRA»