Українська цифрова дипломатія: інформаційний фронт держави в соціальних мережах

Якщо війна у В’єтнамі увійшла в історію як перший конфлікт, за яким можна було спостерігати в телеефірі, то російсько-українська війна, без сумніву, стане першою війною, що розгорталася на екранах смартфонів. З огляду на те, наскільки зросла роль інтернету в соціально-політичному житті світу, закономірним є те, що війни також стають дедалі більш інтегрованими в онлайн простір. Російсько-українську війну також можна вважати першою повномасштабною кібервійною, адже окрім військових маневрів на суші, морі та в повітрі, сторони вдаються до різного роду хакерських атак.

Інформаційні технології є досить перспективною сферою для сучасної України. Світ захоплюється нашим досвідом діджиталізації: іноземці з позитивним подивом спостерігають за українською «державою в смартфоні», а проєкти Міністерства цифрової трансформації Дія.City та Дія.Підпис отримують нагороди (Emerging Europe Awards та Ukrainian Fintech Award відповідно) за свою інноваційність і внесок у побудову світового кіберпростору.

Зважаючи на ці фактори, цифрова дипломатія набуває великого значення для промоції інтересів України в умовах повномасштабної російської агресії. У вмілих руках вона, в поєднанні з численними заходами конвенційного дипломатичного, військового, економічного та культурного характеру, є дієвим інструментом впливу на світову спільноту.

Тож у цьому матеріалі ви дізнаєтеся, що таке цифрова дипломатія, як еволюціонувала роль соціальних мереж у російсько-українському протистоянні з 2014 року, як цифрову дипломатію використовує український уряд і громадськість, а також як боротися з недоліками такого інформаційного спротиву.

Основи поняття цифрова дипломатія та її історія

Цифрова дипломатія стала одним із найбільших трендів сучасної міжнародної політики. Вона означає використання соціальних мереж офіційними органами держави задля досягнення зовнішньополітичних цілей, покращення іміджу та підтримки репутації на міжнародній арені. Цифрова дипломатія є одним з підвидів публічної дипломатії – зусиль країни з м’якого впливу на світову спільноту через комплекс культурних, спортивних і наукових заходів. До неї також застосовуються такі синонімічні назви, як е-дипломатія, кібердипломатія, мережева дипломатія, нова публічна дипломатія та дипломатія 2.0.

Історія цього явища сягає корінням 1984 року, коли вчений Аллен Хансен оприлюднив дослідження діяльності Інформаційного агентства США (United States Information Agency) та відкрив науковий дискурс про публічну дипломатію в комп’ютеризованому світі. У 1994 році відбувся перший офіційний обмін електронними листами між головами держав: ними стали президент США Білл Клінтон і прем’єр-міністр Швеції Карл Більдт.

Більше про американську цифрову політику: Кіберполітика Сполучених Штатів: успадкована від Трампа й скерована Байденом

У ХХІ столітті, завдяки популяризації інтернету та появі таких соціальних мереж, як LinkedIn, Facebook та YouTube, що стрімко почали привертати увагу користувачів з усіх куточків світу, цифрова дипломатія з далекої перспективи перетворилася на нову реальність. У 2007 році в соціальній мережі з елементами віртуального світу Second Life з’явилися віртуальні посольства Мальдів і Швеції, що стали першою подібного роду ініціативою.

Та по-справжньому розкрити потенціал цифрової дипломатії дозволила поява у 2006 році такої соціальної мережі, як Twitter. Дипломати та лідери держав вподобали формат коротких дописів, що пропонує сайт, адже він надає можливість за лічені секунди поділитися новинами зі світової політичної арени висловити власне бачення подій, а також вибудувати канал комунікацій із громадянами своєї країни та міжнародною громадськістю. Це призвело до появи твітер-дипломатії (також твітпломатії чи гештег-дипломатії), яка є поєднанням традиційної і цифрової комунікації та слугує своєрідним онлайн-форумом для обміну думками між політиками та громадянами.

Вас може зацікавити: «Королівська рота» як вияв головних проблем сучасної британської медійної системи

Першою офіційною сторінкою дипломата у твітері став профіль Артуро Сарухана, посла Мексики в Сполучених Штатах, що був зареєстрований у 2009 році. Тоді він написав: «Радий бути першим послом у США з особистою сторінкою у твітері, це гарний спосіб напряму говорити з Америкою про Мексику!». Із кожним роком популярність цієї соціальної мережі в дипломатичних колах лише зростала, а у 2011 з’явилися перші дослідження цього феномену та, власне, термін твітер-дипломатія.

У 2018 році 98% держав-учасниць Організацій Об’єднаних Націй мали офіційну сторінку у твітері. Винятком стали Лаос, Мавританія, Нікарагуа, Північна Корея, Свазіленд і Туркменістан. Станом на 2020 рік найбільшу кількість підписників мали такі лідери держав, як Дональд Трамп, Нарендра Моді, Папа Римський Франциск, Реджеп Таїп Ердоган та Джоко Відодо.

Соціальні мережі в контексті російсько-української війни

У вступі до цієї статті було наведено тезу про те, що російсько-українська війна стала першою повномасштабною кібервійною, однак вона є такою не лише через широке використання гакерства, але й тому, що за конфліктом можна спостерігати онлайн у режимі реального часу. Дослідження компанії Ipsos від квітня 2022 року демонструє, що 70% опитаних людей (з 27 країн у всіх регіонах світу) ретельно стежать за подіями в Україні. Чи не найзручнішим способом слідкувати за новинами російсько-української війни стали соціальні мережі. На момент повномасштабного вторгнення росії у світі було зареєстровано приблизно 4,6 млрд користувачів глобальної мережі. За даними опитування Євробарометр від березня 2022 року, понад 75% респондентів зі Сполучених Штатів, Європейського Союзу та Великої Британії та 72% опитаних з України слідкують за війною з кремлем насамперед через соціальні мережі.

Так, російська агресія 2022 року не є першою війною, що розпочалася під час епохи інтернету, однак вона є наймасовішою за охопленням у соціальних мережах. Причиною цього є те, що онлайн-комунікації в Україні є значно доступнішими, ніж в інших гарячих точках сучасності. Наприклад, під час бомбардувань Сирії у 2015 році лише 30% населення мали доступ до інтернету, а на момент виведення американського контингенту з Афганістану соціальними мережами користувалися лише 20% афганців. В Україні, за даними Міжнародної спілки електрозв’язку, 75% громадян мають змогу комунікувати зі світом онлайн.

Читайте також: Супермаркет пропаганди: Російська Федерація (частина перша)

У цьому контексті цікаво буде також розглянути еволюцію застосування соціальних мереж у російсько-українському конфлікті з 2014 року. Тоді в рамках гібридного протистояння москва активно поширювала фейки та викривляла інформацію щодо ситуації на Донбасі. Так, приміром, під час аналізу 950 тисяч твітів після збиття росіянами малайзійського Боїнга МН17 було виявлено безліч випадків маніпуляції інформацією, що ускладнювало роботу з розслідування злочину. Філіп Брідлав, колишній Верховний головнокомандувач Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі, назвав інформаційну кампанію кремля у 2014 році «найбільш вражаючим інформаційним бліцкригом, що можна було спостерігати за всю історію інформаційних війн».

Однак у 2022 році москві не вдалось повторити цей успіх з кількох причин. По-перше багаторічна війна на Донбасі та кількамісячна підготовка до вторгнення зіграли інформаційно проти кремля, адже ці процеси скрупульозно висвітлювалися міжнародними медіа, тому ще задовго до 24 лютого міжнародній громадськості у більшості своїй було зрозуміло, хто справжній агресор. По друге, інформаційна боротьба, в яку спільно включилися уряд та українське суспільство з перших днів повномасштабного вторгнення дали свій ефект, адже коли сотні тисяч людей розповідають західній аудиторію правду про війну у соціальних мережах, на телебаченні і в газетах, то потужна пропагандистська машина ворога стає куди менш ефективною.

Тобто ми можемо боротися з дезінформаційними кампаніями агресора за кордоном не в останню чергу завдяки поширенню інтернету та соціальних мереж. За даними дослідницької кампанії Kepios, у 2014 році лише 4% українців мали доступ до 3G мережі, натомість зараз високошвидкісний інтернет доступний більш ніж 80% громадян. Крім того, якщо у 2014 лише 14% мешканців України мали смартфони, то в 2022 це число становить приблизно 70%.

Цифрова дипломатія на службі в українського уряду

Цифрова дипломатія була важливою складовою української зовнішньої політики ще задовго до повномасштабного вторгнення росії. Чого варті лише зусилля з брендингу держави за кордоном, промоція яких відбувалася зокрема й у соціальних мережах (ближче з національним брендом України можна ознайомитися за посиланням). У Стратегії публічної дипломатії України 2021 року цифрова дипломатія стала одним із семи пріоритетних напрямків роботи Міністерства закордонних справ у цій галузі в період із 2021 по 2025 рр. Та після 24 лютого цей вектор діяльності почав функціонувати ще активніше, спонукаючи світову громадськість співчувати українському горю та надаючи російському вторгненню дедалі ширшого розголосу.

Більше за темою: Кібербезпека й медіаграмотність: Україна на передовій інформаційного фронту

У цій частині матеріалу варто насамперед згадати про офіційну твітер-сторінку України. Увагу користувачів вона привернула ще у 2017 році, коли повідомлення про кібератаку на деякі українські урядові та приватні ресурси в супроводі популярного мему This is fine завірусилося в соціальній мережі. Крім того, у 2017 на просторах твітеру розгорілася суперечка між профілями України та росії, пов’язана з тим, що владімір путін під час зустрічі з Емманюелем Макроном привласнив українську князівну Анну Ярославну, назвавши її російською. Український акаунт відповів російському колезі гіфкою з мультсеріалу Сімпсони, де зображений представник росії в ООН, який натискає на кнопку та перетворює табличку з написом «росія» на «радянський союз», та підписом «А ви дійсно ніколи не змінюєтеся, чи не так?».

Деякі наші урядові агентства, приватні компанії зазнали атаки. Не треба панікувати, ми робимо все можливе, аби вирішили проблему. Ukraine on Twitter

У 2021 році, коли почали циркулювати свідчення про те, що росія планує повномасштабну агресію, офіційна сторінка України почала публікувати нові меми про російсько-українські відносини, які також досить швидко розлетілися інтернетом. На одному з них зображені різні типи головного болю, найважчим з яких, очевидно, є сусідство з росією. Ще один мем зображує найбільший страх росії – двох песиків, один із яких, менший та дружелюбніший на вигляд, символізує вступ України до НАТО, а другий, страшний та великий, є уособленням для путінського режиму прав людини, свободи преси та чесних виборів.

Типи головного болю: мігрень, гіпертонія, стрес, сусідство з росією. Ukraine on Twitter

Справжні страхи путіна: Україна в НАТО / права людини, вільна преса, чесні вибори. Ukraine on Twitter

На початку лютневого повномасштабного вторгнення на сторінці України з’явилася карикатура, яка зображує Адольфа Гітлера, котрий обіймає свого ідейного наступника з росії. Згодом вони написали: «Це не мем, це реальність, у якій ми з вами живемо». Також адміністратори профілю закликали користувачів тегати у відповідях до їхнього допису акаунт росії з усім, що вони думають про країну-агресорку. Попри те, що не всі користувачі розуміли, чому жертва агресії жартує про напад, більшість користувачів твітеру симпатизували профілю, який так сильно контрастує з більш офіційним і холодним тоном російських урядовців.

Варто знати: Як цивілізований світ «скасовує» росію за її війну в Україні

Досить ефективними були і прояви цифрової дипломатії з боку українських урядовців. Так, у цьому контексті можна відзначити інформаційну роботу Міністра цифрової трансформації Михайла Федорова, який через соціальні мережі встановлює контакти з очільниками численних технологічних компаній. Так, зокрема, він звернувся до китайської компанії DJI Global, яка виробляє дрони, з проханням заблокувати їхній софт для використання росіянами. Крім того, він закликав компанію Apple обмежити росіянам доступ до своєї продукції, а ще неодноразово апелював до Ілона Маска за високоточними технологіями, що виробляє SpaceX. Ці зусилля політик назвав «Першою світовою кібервійною».

Продукція Apple більше не буде продаватися в росії. А зараз, Тім Кук, давайте завершимо роботу та заблокуємо росіянам доступ до AppStore. Вони вбивають наших дітей, а ми вб’ємо їхній доступ [до технологій]! Mykhailo Fedorov on Twitter

Ще одним важливим проявом цифрової дипломатії України та взаємодії політиків із соціальними мережами стали відео звернення таких політиків, як, наприклад, Володимир Зеленський, Віталій Кім чи Олексій Арестович. Вони не лише допомагають тримати руку на пульсі ситуації в нашій країні, але й відчути себе ближчими до українців та їхніх переживань. Тут неабияку користь принесло акторське минуле президента України, що розвинуло його харизму та вміння комунікувати з авдиторією.

Громадські ініціативи в контексті інформаційної боротьби з росією

Попри те, що цифрова дипломатія передбачає широке коло зусиль, власне, державних акторів, у контексті російсько-української війни не можливо не згадати роль активістів, волонтерів і пересічних громадян в ефективності українських інформаційних кампаній. Українці об’єдналися як задля проведення DDOS-атак на російські сервіси, так і для розповсюдження реалій повномасштабної війни на західну авдиторію, зокрема через використання спеціалізованих гештегів, таких як #StandwithUkraine.

Соціальні мережі та їхні алгоритми дозволяють світові почути голоси звичайних українців, які інакше могли б загубитися серед інформаційного шуму – так, наприклад, увесь світ дізнався про маленьку дівчинку, яка співала пісень із мультфільму «Крижане серце» в одному з бомбосховищ Києва. Соціальні мережі перетворюють локальні історії на надбання світової громадськості, що допомагає українському питанню залишатися на порядку денному.

Рекомендуємо до прочитання: Трансформація системи міжнародної безпеки і подальша роль України

Окрім внеску окремих громадян в інформаційну діяльність України на міжнародній арені, існують цілісні ініціативи, котрі займаються популяризацією українського у світі та поширюють інформацію, зокрема, про російсько-українську війну. Серед них чільне місце займає проєкт Ukraїner, який було започатковано в 2016 році. Його метою є розповсюдження відомостей про приховані мальовничі куточки України, ознайомлення з історичними, культурними, етнографічними, особливостями різних регіонів країни.

Він розрахований не лише на внутрішню аудиторію задля промоції туризму всередині держави, а й на іноземців для привернення їхньої уваги. Тому матеріали команди Ukraїner перекладаються декількома мовами (зокрема англійською, німецькою, французькою, польською тощо). В умовах повномасштабного вторгнення волонтери Ukraїner діляться фотодайджестами, відеоматеріалами та текстовими дописами, що розповідають про війну в Україні.

Одна зі сторінок Ukraїner про реалії російсько-української війни. Ukraїner

Окрім того, на початку повномасштабного вторгнення росії за ініціативи Міністерства культури України з’явився «інформаційний полк» WAW: War Against War. Він об’єднав українських журналістів, режисерів, копірайтерів і піарників задля того, аби поширювати інформацію про війну та протидіяти російській пропаганді. Команда War Against War створює текстовий та аудіовізуальний контент, розрахований як на українців, так і на закордонну авдиторію, та розповсюджує його через соціальні мережі. Крім того, автори проєкту закликають усіх користувачів поширювати свої матеріали, аби вони отримали максимальне охоплення в усьому світі. Чи не найбільш поширеним в українському сегменті інтернету стало це відео авторства команди (рекомендуємо до перегляду).

Висновки: які наслідки широкого застосування соціальних мереж у контексті російсько-української війни?

«Перша світова кібервійна», як часто називають повномасштабну російсько-українську війну, має свої особливості, що відрізняють її від інших конфліктів ХХІ століття та навіть російського вторгнення зразка 2014 року, і широке використання соціальних мереж є однією з них. Однак, цифрова дипломатія має як позитивні, так і негативні сторони, що необхідно враховувати, плануючи або долучаючись до тієї чи іншої інформаційної кампанії.

Безперечно, цифровізація дипломатії має велику кількість плюсів. По-перше, це значні масштаби охоплення. На відміну від війни в Сирії чи Афганістані, українці мають ширший доступ до соціальних мереж і можуть підкріплювати офіційні меседжі та запити особистими історіями та враженнями. Порівняно з 2014 роком, коли росія вторглася на Донбас, українці почали більше користуватися онлайн-технологіями та західними соціальними мережами, що сприяло зростанню їхньої присутності у світовому медіапросторі. У такий спосіб вони пропонують альтернативну точку зору російським ботам. По-друге, широка активність як офіційних облич українського уряду, так і пересічних громадян в інтернеті, змушує світову громадськість співпереживати українському горю й активізувати підтримку держави. На відміну від холодного російського офіціозу, Україна пропонує харизму та молодість, що резонує зі світом значно краще.

Вас може зацікавити: Уроки революцій: як соцмережі стають інструментом протестів

Проте широке використання соціальних мереж у військовому контексті має й суттєві недоліки. Насамперед, це дезінформація. 61% американців вважає це найважливішою проблемою в контексті їхньої взаємодії з російсько-українською війною. Лише 28% європейців довіряє соціальним мережам в отриманні достовірної інформації про війну, тоді як 63% ставиться до цього способу поширення відомостей скептично.

У постійному потоці інформації, що супроводжує користувачів соціальних мереж, легко піддатися на маніпуляції чи відверті фейки. Так, на початку повномасштабної агресії мережею ширилося діпфейк відео, де начебто Володимир Зеленський закликає українців до капітуляції. Для того, аби зменшити розповсюдження фейкової інформації, прості користувачі інтернету повинні ретельно перевіряти джерела відомостей, що вони публікують, а волонтерським чи державним ініціативам із питань цифрової дипломатії варто зосередитися на тому, аби публікувати більше розвінчувальних матеріалів іноземними мовами, проводити роз’яснювальну роботу з закордонними ЗМІ.

Врешті-решт, попри можливий фактор дезінформації, у поєднанні з традиційними методами ведення зовнішньої політики, нова публічна дипломатія, як ще називають цифрову дипломатію, стала дієвим засобом поширення інформації про віроломне російське вторгнення й інструментом позитивного моделювання громадської думки.

Авторка – Анастасія Ковач, експертка з публічної дипломатії Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді підтримайте нашу роботу на Патреоні. Разом зможемо більше!