Ідеальний шторм для Лаосу: чи є вихід із кризи?

Лаоська Народно-Демократична Республіка котиться в прірву: постковідні проблеми в економіці, щораз вища інфляція, зростання цін та дефіцит палива, непотизм і корупція на всіх рівнях влади, величезний зовнішній борг та мінімальні валютні резерви. АСЕАН, Китай, В’єтнам і решта світової спільноти поки не поспішають допомагати В’єнтьяну. Але чи не стане це зволікання фатальним?

Лаос загруз у серйозних і системних проблемах. Вони не існують окремо, а доповнюють та посилюють одна одну. Мільйони громадян живуть у бідності, щодня бачачи кортежі з дорогих машин, на яких їздять партійні бонзи. Поліцію також корумповано. Великих інвесторів нині все більше непокоїть здатність Лаосу обслуговувати й повертати борг.

Ще одна проблема полягає в тому, що малоосвічена та активна частина суспільства хоче жити багато й отримати бажане вже зараз, але вони не бачать прикладу чесної роботи з боку владних еліт. Якщо в найближчому майбутньому не будуть реалізовані реформи і країна не вийде із системної кризи, світ може отримати другу М’янму, де після короткого періоду демократизації до влади знов прийшла військова хунта.

Ідеальний шторм виглядає приблизно так

Загострення почалося через пандемію коронавірусу. У квітні 2020 року в країні було запроваджено жорсткий карантин. Дрібні виробництва й крамниці в містах зачинилися, і люди повернулися до сіл. Обмеження призвели до того, що до кінця 2021 року третина населення країни опинилася без роботи, знизилися валютні надходження до бюджету, місцева валюта кіп впала на 60% до долара, інфляція досягла 30% у річному обчисленні та продовжувала зростати. Це стало найвищим показником із 1999 року, коли знецінення валюти зросло до 125%. На цьому тлі в країні вже спостерігається сплеск злочинності.

Навесні 2022 року розпочалася паливна криза: із необхідних 120 млн літрів на місяць до держави надходило лише 20 млн. Причиною цього стало зростання обмінного курсу долара з вересня 2021 року, яке посилилося через підвищення облікової ставки ФРС у США, а також збільшення ціни на нафту через вторгнення росії в Україну. Лаос, який не має достатнього валютного резерву через високий зовнішній борг, зіткнувся з нестачею валюти, і країні, яка імпортує практично весь необхідний обсяг палива, не вистачало коштів для його закупівлі.

Сьогодні зайнятість майже повернулася на колишній рівень, проте відчинилися не всі колишні виробництва, оскільки багато робітників перебралися до села і взялися за вирощування рису. Але й у селах вони зазнають серйозних труднощів через дорогі добрива та нестачу палива.

Дізнатись більше про історію та особливості розвитку Лаосу: Країна недобудованого соціалізму: огляд внутрішньої і зовнішньої політики Лаосу

Під час карантину до 70% дітей не мали доступу до навчання в режимі онлайн. Проте проблеми з освітою існували й до запровадження обмежувальних заходів. Так, за даними ПРООН, майже 40% молоді в Лаосі не навчаються.

Традиційною залишається проблема непотизму, хабарництва та розкрадання коштів у владних структурах. Індекс сприйняття корупції за даними Transparency International з 2016 року принципово не змінюється й становить 29-30 балів. У 2021 році Лаос отримав 30 очок і посів 128-ме місце серед 180 країн. Боротьба з корупцією наразі набуває зовсім комічних форм, коли урядовців обмежують лише двома державними автомобілями, а решту просять повернути. Непотизм же досягнув такого розмаху, що, наприклад, прем’єр-міністр Лаосу Фанкхам Віпхаван (Fankham Viphavan) публічно закликав припинити цю хибну практику.

У комплексі ці три проблеми – низький рівень освіти, непотизм і корупція, породжують ще одну – нездатність влади приймати адекватні та професійні управлінські рішення.

Приклад. Для боротьби з економічною кризою в червні 2022 року було засновано спеціальну робочу групу. Відомо, що до її складу входить також «начальник Департаменту поліції при Міністерстві громадської безпеки», а сама група має, крім усього іншого, цитата: «керувати обмінними курсами, регулювати ціни на товари, карати осіб, які порушують закон, підривають громадський порядок і завдають збитків національним фінансам та економіці». Коротко кажучи, рівень розуміння економічних процесів приблизно як у лукашенка.

Але це ще не все. Лаос – частина «Золотого трикутника», азійського регіону, куди входить також М’янма й Таїланд. Ця група країн належить до світових лідерів із виробництва опіуму, метамфетаміну та інших наркотиків.

Співробітник поліції М’янми охороняє конфісковані наркотики. Athit Perawongmetha/Reuters

Незважаючи на регулярні звіти правоохоронців про вилучення великих партій психотропних речовин, факти показують, що з 2007 року ціна на одну таблетку «Яба» (суміші амфетаміну з кофеїном) впала з 5,5 доларів США до 28-55 центів, що дешевше за банку пива. Обсяги конфіскованого метамфетаміну у 2021 році досягли одного мільярда таблеток, що майже у вісім разів перевищує обсяг вилученого десять років тому.

Наркобарони також контролюють торгівлю людьми, сексуальне рабство, контрабанду зброї. Вони почуваються настільки впевнено й безкарно, що навіть оголошують нагороду в один мільйон юанів за голови втікачів – малайзійських «рабів», які працювали на них у Лаосі.

У М’янмі на деяких територіях, як-от у самокерованому регіоні Ва або штаті Шан, створені наркоанклави, керовані «польовими командирами» зі своїми приватними арміями.

Детальніше про останні події в сусідній державі: М’янма між демократією та авторитаризмом

У Лаосі є щось схоже під назвою GTSEZ (Golden Triangle Special Economic Zone) – спеціальна економічна зона «Золотий трикутник». У 2007 році В’єнтьян здав у концесію на 99 років територію в 10 тисяч гектарів (три тисячі – особлива економічна зона, сім тисяч – територія, що особливо охороняється) у точці, де сходяться кордони ЛНДР, М’янми та Таїланду, китайцю Чжао Вею (Zhao Wei), власнику Kings Romans Group. Офіційна сфера його інтересів – індустрія розваг, девелоперські й інвестиційні проєкти, сільське господарство, тваринництво, готелі, туризм. Але це лише прикриття.

Відомо, що Чжао Вей перебуває під санкціями Міністерства фінансів США як керівник транснаціональної злочинної організації. Вказано, що він, діючи здебільшого через гральний заклад Kings Roman Casino на території GTSEZ, займається незаконним обігом наркотиків, торгівлею людьми, відмиванням грошей, хабарництвом і торгівлею дикими тваринами.

Але влада Лаосу нічого не планує з цим робити. Справа в тому, що державі належать 20% акцій GTSEZ. Водночас китайська сторона має 80%. Чжао Вей встановив добрі стосунки з багатьма урядовцями з В’єнтьяна, зокрема з колишнім президентом ЛНДР Чуммалі Саясоном (Choummaly Sayasone). Також відомо, що кілька колишніх високопоставлених чиновників є членами комітету управління цієї зони. Оскільки частина акцій належить державі, а чиновники беруть активну участь у роботі цього утворення, можна дійти до невтішного висновку, що вся зона має своєрідний політичний імунітет. За непрямими ознаками можна стверджувати, що політична еліта країни тісно пов’язана з її кримінальними схемами, проте шанси на їх виявлення та припинення є мізерними.

І Чжао планує розширювати свою присутність у Лаосі за межами GTSEZ. У жовтні 2020 року була проведена церемонія закладення фундаменту нового порту Ban Mom Port на річці Меконг, де був присутній сам Чжао й заступник прем’єр-міністра ЛНДР Боунтонг Читмані (Bounthong Chitmany). У березні 2021 року він відвідав провінцію Сараван (Saravane), де зустрівся з губернатором регіону Пхоксаєм Саясоном (Phoxay Xayasone). Мета поїздки – обговорити можливість будівництва аеропорту, а також майбутні інвестиції в сільське господарство.

Місце будівництва нового порту для потреб GTSEZ. Natalie Leung/CNN

Існує і глобальна проблема, що впливає на Лаос – екологічна катастрофа річки Меконг. Водна артерія забудована гідроелектростанціями, унаслідок чого ритм руху води порушується настільки, що в посушливий період колись глибоководний Меконг можна перейти вбрід. А в сезон дощів навпаки – ГЕС, розташовані вище за течією, зокрема й у Китаї, скидають воду, що призводить до сильних затоплень та ерозії ґрунту. Сезонні зміни рівня води в Меконгу призводять до того, що під час сухого сезону Лаос змушений закуповувати електроенергію.

Фахівці заявляють, що інвестори й уряди країн регіону ставляться до річки як до водостоку, не враховуючи питання екосистеми, традиційного промислу та вирощування рису в дельті річки. Через це порушується й міграція риби. Із сумного – у Лаосі на початку 2022 року, схоже, загинув останній річковий дельфін. Сільське господарство також під ударом: мільйони людей зазнають голоду. Крім того, сам Меконг входить до десятки річок світу, які разом скидають у світовий океан 90% пластику.

Вишенька на торті – боєприпаси, що не розірвалися після В’єтнамської війни. На Лаос було скинуто близько двох мільйонів тонн снарядів, з яких не вибухнули близько 30%. У період із 2008 до 2022 року сталося 673 випадки підривів, унаслідок яких 808 осіб отримали поранення та 283 загинули. Усе це обмежує доступ до земель і збільшує витрати на розвиток економіки Лаосу.

Читайте також: 35 років реформ у В'єтнамі. Що вдалося побудувати?

Цей безрадісний комплекс проблем зажене будь-який уряд у тяжку депресію. Але насправді всі ці виклики можна було б подолати за правильного підходу. Проте наріжною проблемою є корупція і некомпетентність владного класу. Урядовці не вирішують жодних питань, крім особистих: вони стурбовані лише власним збагаченням, розглядаючи свою посаду як можливість забезпечити сім’ю, а не як змогу покращити життя співгромадян.

У Лаосі здебільшого розвиваються лише ті проєкти, які мають високий корупційний ризик. Так, наприклад, питання розмінування територій могло б бути вирішене за підтримки міжнародного співтовариства. Але через те, що кошти контролювалися б ззовні, то уряд не виявляє інтересу до цього питання. Це сильно контрастує, наприклад, із будівництвом залізниці, мостів та автошляхів – тут лаоським чиновникам є де заробити.

Але як щодо проблеми, яка, схоже, рішення не має? Ім’я цієї проблеми – Китай.

Білі слони Піднебесної

Пекін розглядає Лаос як свою законну територію впливу. Однак замість агресивної анексії території на тлі ура-патріотизму, як у росії, Китай воліє створювати умови для отримання максимально вигідних для себе економічних і політичних форм співробітництва. Утім, на партнерство це не надто схоже.

У Китаї є певна диспропорція в розвитку між прибережними та внутрішніми регіонами країни. КНР бачить необхідність у політичному й економічному піднесенні прикордонних провінцій, даючи їм потенціал для повноцінної інтеграції, щоби вони не ставали джерелами напруженості в майбутньому. Крім того, регіони, що межують з іншими державами, розглядаються як «плацдарми» для активної експансії Китаю на міжнародні ринки. Одним із таких стала провінція Юньнань, що межує з М’янмою, Лаосом та В’єтнамом. Ще у 2011 була прийнята «Стратегія плацдарму» щодо розвитку провінції Юньнань, де передбачалося будівництво й нарощування пропускної спроможності транспортної інфраструктури, а також налагодження фінансових зв’язків між Юньнанем і Південно-Східною Азією. Тому ЛНДР розглядається як територія, де будуть реалізовані проєкти, необхідні для підтримки розвитку китайських провінцій.

Із фінансової точки зору дії Пекіна в Лаосі дуже сильно нагадують його дії в Пакистані, Шрі-Ланці та багатьох інших країнах у всьому світі, де реалізується Belt and Road Initiative.

Дізнавайтесь більше про глобальний китайський проєкт у нашому спецпроєкті «Один пояс, один шлях»

Так, у 2017 році навіть з’явився термін debt-trap diplomacy – дипломатія боргової пастки. Вона передбачає кредитування надлишкових інфраструктурних проєктів в інших країнах із таким розрахунком, щоби згодом ці гроші були освоєні китайськими робітниками через будівництво, інженерне забезпечення, супутні роботи та концесії паралельних бізнес-проєктів. Причому гроші в борг КНР надає практично без гарантій, без необхідності соціальних чи політичних перетворень у державі, як це вимагає, приміром, МВФ.

І для країн, що розвиваються, це виглядає привабливою пропозицією. Проте внаслідок обслуговування цих боргів держава отримує «прокляття білого слона». Раніше в Південно-Східній Азії білі слони вважалися священними й могли належати лише монархам. І якщо правитель дарував таку тварину будь-кому, це був знак вищого монаршого благословення. Однак цього слона не можна було продати, подарувати, вбити чи використати в роботі, на його утримання витрачалися величезні гроші. У результаті через тварину новий господар міг втратити свої останні гроші. Сьогодні «білим слоном» у переносному значенні називають будь-який великий проєкт, витрати на утримання якого значно перевершують користь від нього.

Інколи Пекін списує свої борги, але деталі цих кредитних договорів залишаються вкрай непрозорими, і невідомо, як і на яких умовах він їх пробачає. Приклад – історія про передачу в 2011 році Таджикистаном понад 1000 кв. км своєї території Китаю. За офіційною версією, це було врегулювання давньої територіальної суперечки, а фактично – «подарунок» за списання великого боргу.

Китай є найбільшим інвестором Лаосу із сукупними вкладами в розмірі близько 16,4 млрд доларів США у 833 проєкти. Левова частка коштів пішла на фінансування швидкісної залізниці ЛНДР-КНР та інфраструктури мостів – 6 млрд дол. Багато експертів оцінюють її як надмірний проєкт, який не вирішує проблем Лаосу, а натомість посилює вплив Китаю в регіоні. Така собі «гілка м’якої сили». Причому ця дорога на 70% належить КНР, а землі вздовж дороги також віддані в концесію.

Залізниця Куньмін, Китай-В’єнтьян. Openstreetmap.org

Крім того, Китай профінансував швидкісну автомагістраль В’єнтьян-Вангвіанг, зону розвитку Сайсетта, особливу економічну зону Ботен-Бохан, будівництво ліній електропередач і гідроелектростанцій. Пекін реалізує в ЛНДР 15 гідроенергетичних проєктів, а Лаоська державна енергетична корпорація та Китайська південна електромережева компанія підписали договір концесії на 25 років. Так, судячи зі статистики виробництва електроенергії, Лаос зумів стати «батарейкою регіону», проте більшість його енергетичних проєктів є руйнівними для довкілля країни й малоефективними для її економіки. Китай будує гідроелектростанції, отримує їх у концесію на 25 років, максимально відбирає ресурс, а після спливання строку віддає В’єнтьяну застарілий об’єкт, що вимагає ремонту.

Усього загальний борг країни становить 14,5 млрд дол., а це 88% ВВП Лаосу. Приблизно 7 млрд дол. – обсяг, котрий треба повернути Китаю, який поки що не йде на поступки щодо його реструктуризації. За даними AidData Lab в College of William&Mary, борг перед КНР може становити навіть більше – 12,2 млрд дол.

В’єнтьян повинен щороку до 2025 повертати кредиторам 1,3 млрд дол., а його золотовалютні запаси становлять лише 1,5 млрд дол. На цьому тлі кредитна агенція Moody’s знизила рейтинг Лаосу до рівня Саа3 (сміттєвий) і попередила, що ризик дефолту країни залишається високим.

Вас може зацікавити: «Країна загального добробуту», або Феномен комунізму в КНР

Крім того, Пекін дуже любить концесії на тривалий термін. Аналіз інвестицій у рамках BRI показує, що китайці практично завжди «віджимають» на 25-50-100 років найбільш прибуткові проєкти, а розвиток регіону їх зовсім не цікавить. Зокрема, в Лаосі реалізуються програми, пов’язані з видобутком та експортом сировини й корисних копалин, на яких найчастіше не дотримуються техніки безпеки – робітники просто гинуть.

Усередині ЛНДР не створюються умови для перероблення й подальшого використання сировини у високотехнологічних виробництвах. Для цього В’єнтьян не може надати ні інфраструктуру, ні персонал. І китайці просто «вичавлюють» із країни все, що можна, не озираючись ні на закони, ні на екологію, ні на майбутнє.

Схоже, що в такий спосіб Китай вирішує ще одне завдання – послабити вплив В’єтнаму на Лаос, при чому діє, не приховуючи своїх намірів.

У самій країні немає якоїсь сили, яка б активно й системно протистояла спробам експансії КНР. Навпаки, судячи з того, що зовнішній борг ЛНДР наполовину чи навіть більше належить Пекіну, у В’єнтьяні ніхто не розглядає таку експансію як загрозу.

Дружба з В’єтнамом

Історично Лаос має винятково тісні зв’язки з В’єтнамом, який, у свою чергу, також має тисячолітній досвід неприязних відносин із Китаєм. В’єнтьян – єдиний, з ким Ханой уклав пакт про взаємну оборону ще в 1977 році, і цей документ діє досі. З огляду на політику «Чотирьох ні», для В’єтнаму Лаос є дуже важливим, принциповим та унікальним союзником.

Як зазначено в «Білій книзі з національної оборони» від 2019 року, Ханой керується принципом «Чотирьох ні»: не вступати до будь-яких військових союзів, не виступати на боці однієї країни проти іншої, не давати іншим державам дозволу створювати військові бази або використовувати свою територію для ведення воєнних дій проти інших країн, а також не застосовувати силу чи погрози нею в міжнародних відносинах.

Відносини між Лаосом і В’єтнамом мають під собою глибоке історичне коріння й багато в чому ґрунтуються на боротьбі проти зовнішнього ворога.

За часів Індокитаю землі в’єтів та лао, основних народностей сучасних СРВ та ЛНДР, перебували під колоніальним гнітом Франції. І якщо першу французи розвивали, то друга через своє віддалене становище й важкодоступність не отримувала достатньої уваги. Французи тримали Лаос під своїм наглядом лише через необхідність контролювати Меконг.

Дізнавайтеся більше: Кхмер-кроми: чому етнічна меншина заважає В'єтнаму

Практично одночасно з територій сучасного Лаосу та В’єтнаму під час Другої світової війни французи були вичавлені Японією. Потім був знову недовгий період приходу французів, який призвів до визвольної війни в цих країнах. Усі ці зміни колонізаторів призвели до сильного піднесення національної свідомості у В’єтнамі й Лаосі.

Після поразки французів у 1954 році обидві держави здобули незалежність. Утім, не до кінця. В’єтнам був розділений, і цим була зумовлена нова війна між північною та південною частинами. Розділеним виявився й Лаос. До кінця 1950-х років там розпочалася громадянська війна між монархією зі столицею у В’єнтьяні й прокомуністичним рухом «Патет Лао» («Лаоська нація»). Його сили контролювали країну на півночі та сході вздовж кордону з В’єтнамом. І саме цією територією Лаосу пролягала відома «Стежка Хо Ши Міна» – транспортна інфраструктура, через яку комуністичні війська з півночі В’єтнаму йшли на південь країни.

Щоби завадити цьому, літаки США активно бомбили цей шлях упродовж десяти років – із 1964 до 1973. Незважаючи на це, до 1973 «Патет Лао» разом із в’єтнамськими повстанцями утримували вже значну частину північного Лаосу. До кінця 1975 року до влади в усій країні остаточно прийшли представники «Патет Лао».

Як визнали і в’єтнамці, і американці, без існування «Стежки Хо Ши Міна» Північний В’єтнам не зміг би захопити Сайгон і перемогти в цій війні. Таким чином Лаос витримав 10 років безперервного бомбардування, допомагаючи своєму східному братньому народу.

Після цього значна частина чиновників ЛНДР здобувала освіту в Ханої, військові інструктори В’єтнаму навчали війська сусідньої держави. Так само, за прикладом СРВ, у Лаосі почалися системні економічні перетворення в середині 1980-х років. Аж до 2010-х В’єтнам був найбільшим інвестором в економіку ЛНДР. Однак потім його поступово витіснив Китай, який став основним вкладником та торговельним партнером Лаосу.

Читайте також: Китай у кашмірському конфлікті: деструктив чи користь?

Проте Ханой, окрім чинного військового договору, намагається всіляко підтримувати В’єнтьян. Це і міжкультурні обміни, і регулярні зустрічі на всіх рівнях, і координація роботи правоохоронних органів, і ще багато всього.

Нещодавно В’єтнам спорудив будівлю для Національної асамблеї Лаосу вартістю понад 110 млн дол. За вісім місяців 2022 року Ханой збільшив на 50% у річному обчисленні імпорт із сусідньої держави: вартість ввезених товарів становила 662 млн дол. Було також підписано угоду про будівництво геотермальної електростанції, за якою Лаос зможе отримувати 613 млн дол. на рік.

Крім того, В’єтнам пропонує свій амбітний проєкт залізничної гілки завдовжки 555 км, який суттєво полегшить доступ В’єнтьяна до моря та порту Вунг Анг, що знаходиться в концесії ЛНДР терміном на 50 років. Будівництво вартістю п’ять млрд дол. планується розпочати вже в листопаді 2022 року.

Проєкт залізниці Вунг Анг, В’єтнам-В’єнтьян, Лаос. Asia Briefing Ltd.

Однак цього, звісно, замало, щоб кардинально змінити ситуацію і послабити економічний вплив Китаю. Умови занадто нерівні.

А що Лаос?

До середини ХХ століття країна перебувала у феодальних відносинах, тому передумови для розвитку демократичного суспільства там не сформувалися. У Лаосі наявний стійкий поділ на керівний клас та інших. Незважаючи на пропаганду рівноправності за ленінськими принципами, реальність показує, що партія і її репресивний апарат забороняють будь-яку критику у свій бік, і стежать вони за цим набагато суворіше, ніж у Китаї чи В’єтнамі.

У суспільстві Лаосу просто не склалися умови для розвитку демократичних цінностей і свобод, оскільки країна з феодального колоніалізму через 30-річний воєнний період перейшла до диктатури однієї партії з комуністичними поглядами. Жодне покоління лаосців не бачило конкуренції ідеологій, партійної боротьби, демократичних виборів. Фактично в ЛНДР триває дуже жорстко регламентований феодалізм. Розвиток правової свідомості в цих умовах просто неможливий, тому що лаосці завжди жили так, що право належить тому, хто має владу. І корупція тут – головний, базовий принцип існування керівного класу.

На цьому тлі дивно виглядають спроби центральної влади перекласти на плечі регіонів питання скорочення бідності, політичного будівництва та стратегічного планування в рамках проєкту Sam Sang Directive (Three Builds), який було запущено ще 2012 року. Незважаючи на те що ця програма реалізується Корейським інститутом розвитку сільських районів з урахуванням досвіду реалізації корейської Saemaul Undong, говорити про успіх не доводиться. Причина – у Лаосі немає достатньої кількості фахівців, здатних до такої роботи.

Вас може зацікавити: «Дружба до всіх, ворожість ні до кого»: актуальні внутрішні та зовнішньополітичні виклики Бангладеш

У країні зростає невдоволення серед населення. Проблеми з інфляцією, обвал курсу валюти, підвищення цін на продовольство, дефіцит палива, інтенсифікація злочинності – горезвісна «стабільність», гарантована партією та урядом, опинилася під загрозою. Лаос перебуває на межі суверенного банкрутства. Причому як економічного, так і політичного.

Керівництво країни, намагаючись знайти й покарати винних у всіх проблемах, розпочало перестановку в уряді. Так, з посади голови Банку ЛНДР було усунуто Сонексая Сітфаксая (Sonexay Sitphaxay). Пост міністра праці та соціального забезпечення залишив Кхампхенг Сайсомпхенг (Khampheng Saysompheng). Їх відправили на малозначущі посади в канцелярії прем’єр-міністра.

Цікаво, що дружина останнього, пані В’єнгтонг Сіпхандон (Viengthong Siphandone) – голова Державної аудиторської служби. Її брат, Сонексай Сіпхандон (Sonexay Siphandone) – віце прем’єр-міністр Лаосу, а батько, Кхамтай Сіпхандон (Khamtai Siphandone) – колишній президент. Очевидно, що радикальних змін не відбулося, адже родинні зв’язки виявляються міцнішими за перспективи народного гніву чи банкрутства країни.

Проте протестні настрої в державі незначні, і виникнення народного руху є малоймовірним – влада відпрацювала введення «комендантської години» ще з початку пандемії COVID-19. Усі місцеві ЗМІ знаходяться під повним контролем партії та уряду, а активності в соціальних мережах недостатні, тому що в Лаосі не церемоняться з будь-ким, хто дозволяє собі бодай найменшу критику в бік влади.

Загалом чиновники не зацікавлені в тому, щоби розвивати людський капітал, а громадяни країни страждають від того, що їм недоступні соціальні блага, як-от освіта, охорона здоров’я та правосуддя.

Громадський активіст Сомбат Сомпхон (Sombath Somphone) зі своєю дружиною Шуй Мен Нг (Shui Meng Ng). У 2012 році він зник після того, як його забрала поліція. З архіву сім’ї

Щодо зовнішньої політики, то Лаос має виявити чудеса еквілібристики між головним економічним партнером – Китаєм, й основним політичним союзником – В’єтнамом. І це вже відбувається. У 2021 році президентом ЛНДР став Тонлун Сісуліт (Thongloun Sisoulith), який вільно володіє в’єтнамською мовою. Його головна помічниця – Кхеммані Пхолсена (Khemmani Pholsena) – колишня однокласниця китайського лідера Сі Цзіньпіна та дочка міністра закордонних справ Лаосу. З огляду на особливості азійського менталітету, це дуже виразний реверанс у бік КНР з боку В’єнтьяна.

Проте, це принципова проблема вибору між свободою та безпекою. З одного боку, В’єтнам – вірний союзник, для якого й сам Лаос зробив досить багато. З іншого – Китай величезна, багата, потужна й розвинена країна. Очевидно, що В’єтнам не зможе запропонувати стільки ресурсів, впливу та підтримки, як КНР. І якщо Ханой допомагатиме щиро, намагаючись створити цивілізовану довгострокову перспективу розвитку, то Пекін може допомогти так, що тільки відстрочить крах країни. Це пояснюється тим, що В’єтнаму потрібен сильний союзник, а Китаю – слабкий васал.

Зрозуміло, що Ханой діє не лише з альтруїстичних спонукань. Лаос, як традиційний союзник, поступово вислизає з орбіти тісних і дружніх відносин. Після того як Камбоджа почала вести прокитайську зовнішню політику, знову ж таки на тлі інвестицій із КНР, В’єтнам може опинитися в умовах регіональної ізоляції. Саме тому останньому потрібен вірний і надійний союзник, який підтримуватиме його інтереси на всіх рівнях – як регіональному, так і світовому.

Раніше ми писали про таке: Спадок червоних кхмерів, або Демократія по-камбоджійськи

Наразі взаємини Лаосу та В’єтнаму зосереджені навколо опрацювання питань спільного й раціонального використання водних ресурсів Меконгу, реалізації транспортного коридору в рамках проєкту розвитку транспорту в країнах АСЕАН і GMS (Greater Mekong Subregion – Субрегіон великого Меконгу), ініціативи будівництва швидкісної автомагістралі. Серед інших масштабних спільних проєктів – дві гідроелектростанції, видобуток та переробка бокситової руди, спорудження глиноземного заводу, будівництво комплексу з розведення корів і виготовлення молочної продукції.

Загалом пріоритет віддається інвестиціям у перспективні райони вздовж в’єтнамсько-лаоського кордону з акцентом на екологічному сільському господарстві, а також створенні промислових майданчиків із високою доданою вартістю готової продукції.

Також заявлено про активізацію співпраці з В’єтнамом у всіх галузях зовнішньої та внутрішньої політики, безпеки й оборони.

У 2024 році в Лаосі має відбутися саміт АСЕАН, за підсумками якого можливі якісь зміни на користь ЛНДР, наприклад, комплексний проєкт реформ, профінансований членами Асоціації. Проте до цього моменту треба дожити, та й позитивні зміни потребують часу. А його в Лаосу дуже мало, особливо з огляду на те, що Пекін може негайно надати практично безлімітний доступ до грошей в обмін на політичні поступки. Крім того, АСЕАН вважає за краще не втручатися у внутрішні справи держав, тому надій на такий проєкт дуже мало. Приклад – М’янма. Тоді, у 2021, році після військового перевороту й народних протестів у М’янмі члени АСЕАН не стали навіть намагатися вплинути на події, що відбуваються, аргументуючи це тим, що не втручаються у внутрішні справи іншої країни.

Водночас Лаосу треба виживати. Перебуваючи між сильним Китаєм та дружнім В’єтнамом, В’єнтьян намагається знайти баланс. У чомусь поступається одній стороні, у чомусь – іншій, намагаючись діяти відповідно до власних інтересів. Однак з урахуванням високої корупції, вигода для держави найчастіше зосереджується на вигоді для чиновників, які ухвалюють рішення. Тому принципового зростання добробуту населення й рівня життя не відбувається.

Головна проблема бідності країни полягає в замкнутому колі інших питань, що потребують розв’язання. Всюдисуща корупція породжує зловживання владою та «ручне» ухвалення рішень. Це влаштовує Китай, і він підтримує наявний стан справ, але не подобається інвесторам із розвинених держав. Лаосу потрібні гроші, і він змушений звертатися до КНР, бо інші країни не готові давати кошти корумпованим чиновникам. У демократичному суспільстві це коло було б розірване сильним громадським протестом. Але в Лаосі будь-який виступ проти влади дуже швидко придушують. Лише завдяки розвиненому приватному сільському господарству люди не опускаються до стану глибокої бідності та голоду, а значить суспільство не доходить до необхідної стадії протесту, коли нема що втрачати.

Можна стверджувати, що з високою ймовірністю уряд Лаосу тягтиме до останнього й намагатиметься випросити у В’єтнаму, країн-лідерів АСЕАН і його провідних партнерів (Республіки Корея, Японії, Індії, Австралії та Нової Зеландії) допомогу в обмін на лояльність. Але, з огляду на прагматичний раціоналізм і сьогоднішню активність цих потенційних донорів, а також мізерний вплив Лаосу в регіоні, у допомозі може бути відмовлено. Адже насамперед країна має проявляти готовність та прагнення до змін, а ЛНДР поки що демонструє лише нестримну корупцію. Проте на незначні суми допомоги Лаос може розраховувати. Усі проблеми вони не вирішать, але дозволять протягнути ще деякий час.

Висновки

Лаос – маленька країна з нереалізованим потенціалом, пригнічена насамперед корупцією. Ані політичний устрій, ані економічні чи географічні обмеження не мають такого негативного впливу на розвиток та благополуччя громадян, як корупція.

Чи може Лаос обійтися без Китаю? Очевидно, що ні. Чи може КНР обійтися з ЛНДР інакше? Так, якщо Лаос виявить твердість і принциповість у питанні проведення інституційних реформ, не втече від відповідальності й не шукатиме легких кредитів. Тим більше, що є чудовий приклад – Ханой, у який інвестують Сінгапур, Корея, Тайвань, Японія і навіть КНР. Й у В’єтнамі Китай не має змоги проводити свою агресивну кредитну політику.

Приклад Лаосу показує, що Україна, як країна, що розвивається, має виважено та відповідально підходити до питання вибору ділових партнерів. Якщо подивитися на мапу BRI, можна побачити, що частина «нового шовкового шляху» проходить через нашу країну. Чи потрібний такий інвестор Україні? Хто підтримує корупцію, забирає в концесію все, що приносить гроші, руйнує екологію й підпорядковує політичну незалежність? Європа розуміє, що Китай – це виклик, і йому треба протидіяти. Але чи розуміє це Україна?

Автор – Олексій Терлецький, міжнародний оглядач, для Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Підтримайте вихід нових матеріалів, ставайте патроном ADASTRA та робіть внесок у розвиток української аналітики!