Королівство Тонга: чим сьогодні живе океанійська монархія?

Держави Океанії – це політичні утворення, що склалися переважно на уламках колишніх колоніальних імперій. Століття іноземної експансії, здавалось, наклали свій відбиток на усіх острівних країнах регіону, уніфікувавши їхні державні системи й політичні інститути за прикладом західного світу. А проте, Королівство Тонга яскраво вирізняється серед своїх океанійських сусідів, адже змогло зберегти до нашого часу автохтонний монарший режим та самобутню політичну культуру, де суспільство досі офіційно поділене на аристократів і простолюдинів, а король дійсно править, а не царює. Разом з тим, країна займає важливе місце в регіональних відносинах, особливо в останні десятиліття, коли між зміцнілою Китаєм та Австралією почалося змагання за лідерство в Океанії. Тож що собою являє Королівство Тонга, які внутрішні перетворення воно пережило в останні роки та на кого орієнтується у своїй зовнішній політиці – дізнавайтеся далі.

У публіцистиці цей регіон нерідко нарікають унікальним, адже політії, сформовані на його терені, досі перебувають на яскраво вираженому етапі структурної контузії, спричиненої шоковим впливом британської колоніальної втечі. Накиваючи п’ятами, Сполучене Королівство не спромоглося підготувати новопосталі країни до самостійного існування, залишивши їх напризволяще. Унаслідок цього переважна більшість океанійських суспільств сформувала синкретичну модель державної системи, що об’єднує мейнстрімний ліберально-демократичний парламентаризм британського взірця з вождистською патріархально-общинною специфікою.  

Проте навіть у таких умовах особливість Тонги й тінню не скидається у порівнянні з її сусідами. Що ж собою являє королівство та як воно зберегло монархічний лад (котрий, між іншим, корінням сягає ще 10 століття) до наших днів – дізнавайтеся в цьому матеріалі.

Полінезія та полінезійці

У Святому Письмі вказано: «На початку було слово». Натомість полінезійські громади до 19 ст. використовували інше трактування зародження світоустрою: на початку був поліп. Так, саме кораловий поліп за легендами заворушив круговерть їхньої дійсності, адже завдяки масштабним скупченням зрощених скелетів коралових поліпів вдалося сформувати осередки суші в Тихому океані, які згодом були заселені людьми, до цього виловлені з води титаном Мауі.   

Перш ніж поставити запитання, що таке Тонга, необхідно розібратися в тому, що навколо неї відбувається. У межах регіону Океанії відповідь дати досить легко, адже навколо – безпроглядний Тихий океан, так звана Моана, що розкинулася величезною блакитною плямою на земних просторах. Проте на її південному крилі – переважно однорідна морська гладь, усіяна невеликими вкрапленнями суходільних утворень, сукупність яких й іменується Океанією. На відміну від монотонної морської блакиті цим осередкам – островам та атолам – притаманна доволі строката різнорідність.

Океанія поділяється на три субрегіони: Меланезію, Мікронезію та Полінезію. З першого погляду може здатися, що диференціація проходить доволі умовно, проте кожна з областей має власний спектр особливостей. У контексті Тонги нас цікавить субрегіон Полінезії, який виділяється етнографами в окрему групу через специфічну традицію мальованої кераміки (культура Лапіта), рештки якої й досі час від часу знаходять у межах полінезійського трикутника (географічній області, замкнутій між вершинами Нової Зеландії, о. Пасхи та Гаваїв).

У це досить складно повірити, проте керамічна культура Лапіта поширилася віддаленими один від одного островами на територію, що в півтора рази більша за росію. Новозеландські маорі на крайньому півдні Полінезії робили татуювання та розписували кераміку подібним чином, як й аборигени Гавайських островів на північній вершині полінезійського трикутника. Полінезійці схожі між собою і ззовні, зокрема колір їхньої шкіри описують як золотаво-коричневий, що разюче контрастує із меланезійським землисто-чорним. Власне Меланезія («чорні острови»), ймовірно, й отримала свою грецьку назву через надмірний рівень меланіну в організмі острівних жителів. Щоправда, є й альтернативне бачення, за яким, мовляв, першим європейським шукачам пригод острови цього субрегіону з палуби кораблів здавалися чорними.

Читайте також: Французька Полінезія: таїтянська «Слуга народу» проти неоколоніалізму Парижа

Навіть у наш час питання заселення островів Полінезії людьми розглядається лише в теоретичних масштабах, що протягом дослідження регіону на перших етапах слугувало підґрунтям для фантастичних, дивних, а іноді й небезпечних експериментів та ідей стосовно можливого приходу океанійців на ці клаптики землі посеред безкрайньої води. З-поміж теоретичної купи псевдонаукового сміття виділилися дві більш-менш притомні теорії, на які дослідники направили всі свої когнітивні флюїди: переселення з Південно-Східної Азії та вихід із території сучасного Перу. Тактичну перемогу здобули прихильники малайського та південнокитайського напрямків, які холодним фактологічним раціоналізмом вщент розгромили повітряні замки адептів теорії «виходу з Перу».

Члени експедиції Тура Хеєрдала поблизу плота «Кон-Тікі» незадовго перед початком своєї подорожі з Перу до Французької Полінезії. Музей Хеєрдала

Тонга як політія

Первісна політична історія Тонги – вкрай заплутаний клубок містичного та реального. Вона варилася в котлі історичної боротьби за владу як всередині, так і ззовні приблизно з 10 до 19 століття. Саме цей період ознаменувався утворенням трьох династичних гілок правителів, масштаб повноважень яких в історичному розрізі постійно змінювався. Ера стабільності встановилася лише після завершення громадянської війни, що розгорілася в 1799 році, а завершилася в 1845 р., коли Георг (Джордж) Тупоу I об’єднав острови в єдину державу, що була побудована за стандартами, наближеними до європейських.

Королівство Тонга в 1875 році прийняло власну конституцію. Цей документ мав на меті викорінити феодалізм у новопосталій монархії, аби її вважали за цивілізовану країну, проте в реальності все обмежилося лише реформуванням уже наявної системи. По-перше, це проявилося в створенні нової аристократії (нопеле), яка була укомплектована фактично з локальних вождів, що лишилися ще з часів громадянської війни. Вони мали право обиратися до парламенту та отримати міністерський портфель. Крім того, саме нопеле стали найбільшими утримувачами землі та могли передавати її в спадок.

По-друге, хоча непривілейовані верстви і звільнялися від феодальних повинностей перед вождями та отримували земельні наділи до 3 гектарів, проте не існувало жодних соціальних ліфтів, які б надали їм змогу переміщатися ланками суспільної ієрархії. Ба більше, традиційні відносини «феодал-кріпак» зберігалися в деяких випадках, проте в дещо модернізованому стані, оскільки носили швидше відтінок відданості традиційному укладу предків. Згодом це стало рудиментом.

Король Джордж Тупоу I

Формально існувала триступінчата система, верхів’я якої займав король та його сім’я, далі за ними йшли нопеле (30 носіїв аристократичних титулів, згодом 33), а замикали цей ланцюг простолюдини (неаристократи). Також варто наголосити на окремій ролі європейців, які були наближені до елітних кіл, у тому числі до монарха, служили радниками, вели бізнес або займалися місіонерською діяльністю. На Тонзі вони не закріпилися, адже систематично витискалися із суспільства ревнивою елітою, не кажучи вже й про наслідки Другої світової війни.

З 1875 року уряд виглядав таким чином: король разом із Таємною радою, до складу якої входили прем’єр та урядові міністри, утворював виконавчу гілку влади. Попри наявність пулу міністерських посад, вони не були незалежними, адже назначалися за волею короля    й були йому підзвітні. До Фале Алеа або Законодавчої асамблеї (парламенту) входили члени Таємної ради: 9 нопеле, які самообиралися серед 30-ти аристократичних титулярів, та 9 представників непривілейованого класу, яких обирали народним голосуванням. Судова гілка влади призначалася королем.

Вас може зацікавити: Бугенвіль проти Папуа – Нової Гвінеї: чи відбудеться нарешті незалежність?

Георг I використав конституцію як інструмент посилення власного положення в державі, адже створення нової еліти та дарування їй землі стало лише відволікаючим маневром для позбавлення місцевих вождів прямої влади. По-перше, хоч вони й номінально були найбільшими землевласниками, земля все ж була володінням монарха, який лише передавав її в користування вождям. По-друге, нопеле позбавлялися безкоштовного джерела кріпосної робочої сили. А наостанок, не всім колишнім локальним вождям було даровано аристократичний титул – певна частина еліти минулої епохи залишилася поза межами ієрархічної піраміди, яку вимальовував Георг I.

Постає питання: як Лопа-укамеа, який раніше в руках нічого важче за вудку не тримав, тепер настільки вправно веде політичну гру під іменем Георга I? Відповідь криється у впливі європейських місіонерів, які на початку 19-го століття почали проникати на Тонгу. Процес християнізації островів не проходив м’яко, проте в результаті саме єдина віра дозволила об’єднати розкидані географічно острови в єдине королівство, яким воно є й понині. Насадження християнства на Тонзі відбувалося хвилями, крім того, різними деномінаціями, що в майбутньому могло послугувати передумовою до дезінтеграції королівства. Тому Георг I силовим методом уніфікував вірян, створивши Вільну весліанську церкву Тонги.

Християнство умиротворило Океанію загалом і Тонгу зокрема. До цього багатобожний регіон являв собою вкрай жорстоке місце, де постійно велись війни різного калібру. Про океанійців ходить уявлення як про кривавих канібалів, що заперечити досить складно, адже кричущими залишаються приклади Рату Унре Унре з Фіджі, який за своє життя поласував близько тисячею людей, за що навіть потрапив до Книги рекордів Гіннеса. Проте канібалізм в Океанії аж ніяк не був розвагою, швидше ритуальною необхідністю. Традиції змушували воїнів поглинати силу ворогів, яких вони здолали, а воювали в Океанії часто, тому людська плоть поступово переставала бути делікатесом.

Спеціальна океанійська виделка для справлення обряду поїдання людської плоті, її форма не дозволяє їжі торкатися губ. Експонат Національного музею Ірландії

Християнство позбавило Океанію кровожерливого романтизму, надалі бойові танці гака у виконанні полінезійців сприймалися лише як культурна розвага, а не ефективний засіб відлякування, який змусив навіть прославленого мореплавця Кука згорнути плани висадки на Новій Зеландії. З океанійцями сталась метаморфоза, аналогію якій можна знайти в заспокоєнні норовливих тибетців після прийняття буддизму. 

Тонга в перехідний період

Тонга увійшла до 20 століття приблизно в незмінній феодальній формації ґатунку минулого сторіччя. У 1900 році Британія оголосила формальний протекторат над державою, який обмежувався лише контролем над зовнішньою політикою. Попри те, що формування інституту монархії та проголошення конституції повинно було вберегти Тонгу від різних форм колонізації, адже це підносило її до рівня цивілізованих держав, смерть короля Георга I наприкінці 19 століття розглядалася локальними вождями як можливість повернути розгублений вплив. Режим опинився на межі втрати контролю над Тонгою, загальна криза ще більше затягувалася через невдалі спроби одруження короля Георга II, сина й наступника Георга I, та через регіональну активність Німецької імперії напередодні Першої світової війни (варто нагадати, що Самоа, сусід та цивілізаційний супутник Тонги, було німецькою колонією).  

Формальний протекторат Британії надав змогу зберегти монархічний режим у недоторканому стані. Це стало приводом для національної гордості, проте на ділі дуже нагадувало героїзацію незалежності сіамцями перед обличчям колоніальних імперій Лева та Півня. Звісно, наративи Тонги й Таїланду різні, проте йдеться радше про те, що колонізувати Тонгу не було ніякого сенсу: цінні природні ресурси тут у браку, як на сусідніх Новій Каледонії та Науру; сільськогосподарські угіддя – обмежені, а отже є значно менше можливостей вирощувати цукрову тростину та бавовник, як на Фіджі; скромна кількість населення не дозволяла залучати тонганців до робіт в інших колоніях Британії. Усі ці фактори сприяли непримусовій ізоляції Тонги від іноземного впливу: держава виявилася просто нецікавою зовнішнім гравцям до такої міри, що залишилася недоторканою навіть під час тихоокеанської кампанії Японії.

Дізнавайтеся більше: Волліс і Футуна: океанічна монархія у складі Французької республіки

Трохи вище згадувалося про структуру уряду (ультра королівська виконавча влада) та суспільства (пірамідальна триступінчата горизонтальна система) на Тонзі. Саме такий режим без суттєвих змін зберігався протягом усього минулого сторіччя. Законсервована монархічна влада зразка 19 ст. спокійно існувала, допоки у 2005 році тонганські маси не почали вимагати змін. У гаслах народу не йшлося про докорінні реформи: серед них важко було знайти заклики до ліквідації королівського інституту – натомість прості громадяни вимагали ширшого політичного представництва та прозорості.

Робили вони це, однак, дуже активно, а іноді навіть і жорстоко. До прикладу, у 2006 році столиця Тонги Нукуалофа зазнала актів мародерства, підпалів та руйнування; від 60 до 80% центральних бізнес- і торгових кварталів було знищено. Для заспокоєння заворушень туди вторглися поліцейські сили Нової Зеландії та Перший батальйон Королівського австралійського полку. Слово «вторглися» стилістично відповідає дійсності, адже втручання відбулося без дозволу короля Тонги, що викликало його обурення.

Серед рушіїв пробудження політичної волі мас стала, по-перше, освіта, яка через місіонерські школи та інші заклади тишком-нишком просочувалася до найнижчого щабля суспільства протягом 20 століття, особливо за правління короля Джорджа Тупоу IV (1965-2006). Освіченість для непривілейованих верств стала ключем для виходу з глухого феодального кута. По-друге, зіграла свою роль і активність тонганських діаспор в Австралії, Новій Зеландії та США, які мали змогу відчути демократію на практиці майже в первісному та натуральному вигляді. Сучасні засоби зв’язку між сім’ями тонганців вдома та в діаспорі дозволили глобалізаційним тенденціям проникнути до зашкарублої феодальної системи Тонги.

Нукуалофа у вогні під час протестів 2005 року. AP

Центрифуга суспільного невдоволення не піддавалася контролю короля, тому Джордж Тупоу IV вирішив піддатися на народні заклики. Зрозуміло, що реформувати настільки вкорінену виконавчу систему помахом палички неможливо, тож першим символічним кроком стало призначення прем’єр-міністром неаристократа. Останній такий випадок мав місце в історії Тонги ще наприкінці 19 століття. Фалеті Севеле отримав посаду прем’єра у 2006 році. Саме його кабінет сформував комісію, котра провела масштабний аналіз державного режиму, завданням якого було напрацювання шляхів імплементації реформ щодо виконавчої влади монарха та перерозподілу місць у парламенті на користь неаристократів.

Чи вплинули на щось протести?

Що змінилося на конституційному рівні:

1.    Монарх позбавлявся права призначати прем’єрів та укомплектовувати міністерський кабінет, тепер це входило в обов’язок Фале Алеа (парламенту).

2.    Міністри виходили зі складу парламенту, натомість представництво неаристократів у ньому збільшувалося з 9 до 17.

3.    Кількість нопеле в парламенті не змінювалася (їх залишилося 9 з числа тих, що обиралися серед 33 аристократичних титулів).

Реформи, які стали наслідком масових заворушень 2005 року, перетворили Тонгу в конституційну монархію, де глава держави відіграє традиційну для вестмінстерської системи церемоніальну роль. Проте навіть тут король вирішив не позбавляти себе ниточок впливу на політичну систему, зберігши за собою право призначати суддів Верховного Суду та розпускати парламент.

Варто також зазначити, що протести на Тонзі мали серед іншого відчутний антикитайський характер. 80% бізнес-кварталу Нукуалофи контролюються мігрантами з Піднебесної, які тримають крамнички та майстерні, і полінезійські мітингувальники натомість атакували саме його, знищивши понад 60% території. Антикитайські настрої проявляються в багатьох країнах Океанії, зокрема це було помітно в протестах у Хоніарі (Соломонові острови). Цікаво, що ринок у Нукуалофі після погромів був відновлений на гроші Пекіну.

Детальніше проникнення КНР до островної держави ми розглядали в матеріалі: Соломони між Австралією та КНР: хто виграє боротьбу за стратегічні острови?

Напади на китайських підприємців – це ксенофобія, яка має економічне підґрунтя. Полінезійці спостерігають, як перші поступово захоплюють усе більше ніш, які могли б заповнити корінні жителі. Уже згаданий контроль над бізнес-кварталом Нукуалофи доповнюється різноманітними будівельними проєктами, зокрема китайські робітники зводять палац Святого Джорджа, а Піднебесна є основним спонсором. Палац Св. Джорджа – це реконструкція дерев’яної резиденції монарха 1867 р. Король Джордж Тупоу V мріяв перебудувати палац, тому заручився підтримкою китайських інвесторів.

На початку 2006 року китайська меншина тут становила понад 3 тис. осіб. Значна частина хуацяо масово покинула Тонгу після знищення бізнес-кварталу Нукуалофи, проте вже сьогодні їхня загальна кількість зросла до 4 тис. МЗС КНР навіть відкрило консульство в столиці для спрощення взаємодії з національною меншиною.

Палац Святого Джорджа. Блог Енді та Джуді Петтерсон

Протестам на Тонзі передував провал реформи державного сектору у 2002 році. Напередодні спалаху громадського невдоволення уряд за сприяння Азійського банку розвитку (АБР) отримав понад 8 млн доларів США на підтримку реформістського курсу, проте ці гроші пішли на зарплати держслужбовцям та розійшлися кишенями політиків, через що реформа не реалізувалася. Загалом, попри створення ширших умов для представництва неаристократів на політичному просторі Тонги, держава й досі не спромоглася перетворити систему в місце, яке б задовольняло потреби громадян.

Першопричини такого стану речей лежать в економічній слабкості, адже агропромисловий комплекс майже цілковито працює на внутрішній ринок, не кажучи вже про те, що він представлений індивідуальними кустарними підприємствами тонганців, які на виділених державою земельних ділянках (до 3 гектарів) займаються вирощенням традиційних океанійських культур: таро, ямсу, маніоку, кокосів та бананів. Майже всі перераховані товари не йдуть на експорт (ямс, таро та маніок вивозять із Самоа), чого не можна сказати про ваніль, адже Тонга зберігає за собою 8-ме місце у світі за об’ємами виготовлення цієї спеції. Загалом, за винятком плантацій ванілі, бананів та кокосів, а також поодиноких китайських будівельних підрядів, державної служби та регіональних миротворчих місій – для громадян Тонги не створено можливостей працевлаштуватися.

Раніше ми писали про таке: Рай для наркоторговців: як Океанія страждає від «білого золота»

Безробіття змушує тонганців переходити на темний бік торгівлі, де заборонені чорне дерево, морський огірок та наркотики вважаються найбільш ходовими товарами. Хоч і питання наркотрафіку в Океанії вже висвітлювалося в минулих матеріалах, усе ж варто згадати, що Тонга – це важливий хаб для транспортування наркотичних засобів до Австралії та Нової Зеландії.

Тонга в локальному регіональному просторі    

Вище зазначалося, що Тонгу пов’язують тісні історичні відносини із Самоа та Фіджі, що пояснюється їхньою територіальною близькістю. Ці контакти сягають далекої історії: самоанці та тонганці почали активно взаємодіяти одне з одним приблизно ще з 8 століття. Дві історичні імперії Полінезії (Туї Ману’а Самоа та Туї Тонга) практикували шлюбну дипломатію, тому можна сказати, що етнічно ці народи дуже близькі, особливо на рівні монархічної династії. Нині Самоа і Тонга є тісними економічними партнерами: вони продовжують обмін традиційними для Полінезії сільськогосподарськими культурами (ямс, таро, маніок), навіть в умовах активного проникнення глобальних сил до торговельного балансу мікрокраїн.  

На Суву (столиця Фіджі), у свою чергу, покладають вину в підбуренні войовничого духу Нукуалофи, адже тамтешні вожді познайомили останніх із традиційною океанійською  зброєю – кам’яними сокирами. Крім того, централізована суверенна державність на Фіджі, яка встановилася на короткий період (1871 - 1874 рр.), повинна завдячувати підтримці Тонги. Саме жителі останньої допомогли покласти край громадянській війні вождів, що вирувала на Віті (самоназва острів’ян) у той час, та посприяли об’єднанню держави під проводом Рату Кокобау (Туї Віті). Трохи згодом Сува пішла відміннім від Нукуалофи шляхом, добровільно погодившись на колонізацію британцями.

Але в історії двосторонніх відносин цих держав було місце і кризам: зокрема цікавим є конфлікт за риф Мінерва – це група з двох атолів у Тихому океані, яка стала предметом територіальної суперечки урядів країн у 2010 р. Море відіграє роль буфера у взаємодії держав Океанії, тому боротьба за територію тут не була така поширена: лише в «передконтактну» з європейцями епоху або ініційована останніми в процесі переділу колоніальних володінь (як після Першої світової війни). Історія з Мінервою швидше тяжіє до другої причини, проте має і свої особливості, адже на риф посягали американські мільйонери, які намагалися створити у 1972 р. незалежну мікронацію Республіка Мінерва, такий собі лібертаріанський рай без податків та урядового гніту. Задля прокламації незалежного статусу ті звели маяк та встановили прапор на рифі.

Приклад монети, яку чеканили ентузіасти Республіки Мінерва. Роджер Гріффіт 

Тонганські військово-морські сили швидко відтіснили американців з Мінерви та знищили їхні інсталяції. Про інтервенцію вже всі забули, допоки у 2010 році Фіджі не заявила про свої права на риф. Група військово-морських суден держави відвідала Мінерву, знищила навігаційні маяки, зведені тонганцями, побудувала нашвидкуруч власні та відбула. Обурення уряду Тонги не змусило себе довго чекати: урядовий пресофіс навіть нарік фіджійських колег військовою хунтою. Це було гостре вираження позиції щодо військової еліти, яка здійснила переворот у Суві в 2006 році. Як виявилося згодом, зерно відродженого протистояння за риф Мінерва крилося в наданні Тонгою прихистку одному з фіджійських офіцерів, який намагався здійснити контрпереворот проти режиму командора Френка Байнімарами.

Варто знати: Гуманітарна катастрофа в Тихому океані: як Австралія перетворила Науру і не тільки на острів проклятих?

Вирішення питання статусу Мінерви (2011 р.) збіглося в часі з проведенням перших демократичних виборів на Фіджі, що було головною умовою зняття австралійських санкцій із хунти, які було накладено у 2006 р. Військова еліта Суви не стала випробовувати терпіння Канберри та після 7 років виснажливих обмежень полишила свої територіальні претензії. Статус рифу, однак, і досі залишається на порядку денному двосторонніх відносин, адже у 2015 р. уряд Тонги запропонував фіджійцям обміняти атоли Мінерви на групу островів Лау, яка ще в 19 столітті опинилася під контролем тонганського аристократа. Подібна ініціатива не набрала ваги, адже «Море, – за визначенням лібертаріанського журналу Reason, – поступово поглинуло риф до свого лона».

Неминучий крен у бік КНР

Тонганці сильно пишалися тим, що не були колонізовані в минулому, але не помітили, як Піднебесна обмотала їх тентаклями сьогодні. Попри те, що масова міграція китайців в Австралію та Океанію припала на 80-ті та 90-ті роки під дією «політики однієї дитини» та подій на площі Тяньаньмень, КНР серйозно взялася розбудовувати відносини з керівним режимом Тонги лише після масових протестів 2006 року. Знищена в погромах Нукуалофа (у перекладі: Храм кохання), яка тепер радше нагадувала селище в руїнах, потребувала швидкої реконструкції, адже мітингувальники не побоялися разом із бізнес-центром зруйнувати будівлю парламенту та пошкодити резиденцію короля. Відновити ці установи було питанням престижу для монаршого дому, проте ні Австралія, ні США, ні Нова Зеландія не виявили ініціативи спонсорувати відбудову, указавши океанійському «вождю» на його місце. Саме така хвилинна недбалість стала кватиркою, у яку китайці змогли просочитися.

Уже згадана реконструкція палацу Святого Джорджа – це очевидний розрахунок КНР перетягти монархів Нукуалофи на свій бік. Утім, антикитайські сентименти в суспільстві перебороти значно важче, адже населення Тонги становить понад 100 тис. осіб. Незважаючи на це, Піднебесена і далі намагається бути таким собі гуманітарним донором для того, аби реформувати свій образ в очах громадськості. Зокрема у 2022 році, коли Тонга зазнала наслідків виверження вулкану Хунга-Тонга-Хунга-Хаапай та супровідного цунамі, КНР на прохання острівного уряду надіслала два військові кораблі, які першою місією перенесли приблизно 1400 тонн мобільних будинків, бульдозерів, тракторів, електрогенераторів, медичної допомоги та їжі. Це стало справжнісіньким тріумфом китайської м’якої сили.

Читайте також: Тайванська проблема: чи можливе возз'єднання Китаю з Китаєм

З іншого боку, варто говорити про стратегію Пекіна в цьому регіоні, що виявлялося зокрема у наданні гуманітарної допомоги під час пандемії коронавірусу не тільки Тонзі, а й всім іншим океанійським країнам через заснований China-Pacific Island COVID-19 Response Fund. Речі першої необхідності з КНР надходять під гаслом: «Ми живемо під одним сонцем», що дозволяє вибудовувати образ рівності між донорами та реципієнтами. В обранні гасла, щоправда, проглядаються вкрай поверхові знання міфології суспільств Океанії: місцеві культи не були солярними (не прославляли сонце) – у цивілізаційному масштабі земля та море (вода) несли значно більшу цінність для них; а отже варіант «Ми купаємо ніженьки в одному океані» став би відображенням глибшого фактологічного розуміння культури народів, з якими Піднебесна намагається зближуватися.

Гасло гуманітарної місії КНР на Тонзі. Виціпка з відеосюжету видання CGTN 

Гарна китайська обгортка допомоги та позик завжди приховує боргову яму, у яку країни влізають, поласувавши привабливою наживкою добрих намірів. Приблизно 2/3 міжнародних зобов’язань Тонги припадають на КНР, що викликає занепокоєння західного блоку (Австралії та США), адже взамін погашення кредитів Пекін може маніпулювати урядами боржників, вимагаючи певних поступок на свою користь. Іншим нічним кошмаром для Заходу є постійна військова присутність Піднебесної в Океанії, особливо ця ноктюрнальна примара набрала сили після підписання оборонної угоди Китаю із Соломоновими островами та океанійського турне міністра закордонних справ Ван Ї.

Десятиденний вояж Ван Ї Океанією, який охопив 8 країн (Соломонові острови, Кірібаті, Самоа, Фіджі, Тонгу, Вануату, Папуа – Нову Гвінею та Тімор-Лешті), відбувся відразу після парламентських виборів в Австралії та саміту QUAD в Токіо. Доволі цікаво було спостерігати, як Австралія навздогін Ван Ї спорядила дипломатичний візит свого міністра закордонних справ, Пенні Вонг, на Фіджі. Пані міністр, не розпаковуючи валіз після повернення з Токіо, опинилася в терміналі фіджійського аеропорту на острові Віті Леву.

Дізнавайтеся більше: США vs КНР: хто переможе в Південнокитайському морі?

Послідовність країн туру Ван Ї, приведена вище, надзвичайно важлива. Старт із Соломонових островів демонструє глибину відносин між Пекіном та Хоніарою, особливо після підписання оборонної угоди – це чіткий сигнал КНР про виокремлення свого основного регіонального союзника. Друга зупинка, Кірібаті, зроблена з розрахунку на прогрес у відновленні аеродрому на острові Кантон; крім того, Піднебесна активно хитає підвалини самостійності судової гілки влади в рамках протидії антикитайській опозиції. Самоа, у свою чергу, нещодавно підписало двосторонню угоду з КНР, яка значно розширює інфраструктурну співпрацю між країнами. Галопом через Фіджі Ван Ї опинився на Тонзі, тобто ця країна займає хоч і не останнє, але й далеко не перше місце в списку регіональних пріоритетів Пекіна. Але навіть такий розрахунок не завадив Китаю з 2006 року влити в економіку Тонги близько 106 мільйонів доларів США (25% від ВВП).

Що було і що буде?

Тонга – вкрай незвичайна держава навіть за стандартами Океанії. Її режим пронісся в незмінному вигляді крізь століття, зазнавши коректив лише на початку третього тисячоліття. Країна, яка з роз’ятреного вождистського суспільства різко переформовувала себе в протоєвропейську монархію, згодом закам’яніла, немов біблійська дружина Лота, що обернулася на соляний стовп.

Реформи 2006-2010 рр. стали необхідними, але недостатніми заходами. Хоч неаристократи й отримали ширше парламентське представництво, а сам законодавчий орган став найвпливовішим інститутом у політичній системі Тонги, вирішити актуальні проблеми бідності, безробіття та наслідків природних катаклізмів не вдалося. Орієнтована на прогодування власних громадян економіка держави не може існувати без іноземних фінансових вливань, а особливо в кризових умовах пандемії та природних катаклізмів. Усі ці фактори зробили Нукуалофу ласим об’єктом експансії для Китаю, який дедалі активніше нарощує власний вплив та залученість до внутрішніх справ мікрокраїни. КНР стала вірним партнером, який допомагав тонганцям як у 2006 р., коли Нукуалофу охопив вогонь цивільної люті, так і у 2022 р., на який припав плавильний гнів вулкану Хунга-Тонга-Хунга-Хаапай.

Особливості Тонги та Соломонових островів дуже схожі. В обох випадках хвилинна слабкість держав західного блоку коштувала підтримки політичної верхівки. Нукуалофа, на відміну від Хоніари, поки що тримається на дистанції від розширення оборонної співпраці з Пекіном, проте спів перших ластівок військової китайської присутності на Островах Дружби, як Тонгу нарік Джеймс Кук, уловимий вже зараз, зокрема в активності військово-морських сил Національно-визвольної армії Китаю в рятівних та гуманітарних операціях у внутрішніх водах Тонги.

Чи перейде Тонга в геополітичну сферу КНР? Питання, імовірно, поставлено з запізненням на добрий десяток років. Актуальний стан речей свідчить, що Китай почав міцно закріплятися на Тонзі з 2006 року. Для Піднебесної наразі вкрай важливо не форсувати події в делірії запаморочення від успіхів на Соломонових островах, адже тонганське суспільство ще не готове прийняти авторитарну КНР як альтернативну заміну демократичним Австралії або США. Варто пам’ятати, що у 2006 році тонганці якраз і виступили проти концентрації влади в одних руках. КНР обрала правильний курс у бік акцентування уваги на гуманітарних ініціативах, перебудовуючи образ завойовника-китайця на китайця-товариша, до чого зокрема зводиться інтернаціональний посил, що супроводжує гуманітарні місії Пекіна в Океанії: «Ми живемо під одним сонцем». І, на жаль для держав західного блоку, це сонце допече їм ще не раз.

Автор – Антон Кучеренко, стажер Аналітичного центру ADASTRA

Ви зайшли надто далеко, щоб просто так повернутися назад. Ставайте патроном ADASTRA. Цим ви робите свій внесок у розвиток вітчизняної аналітики!